- Presiding judge (HACC AC): Hlotov M.S.
Слідча суддя у 1-й інстанції: ОСОБА_1 Справа № 991/7613/24Доповідач: ОСОБА_2 Провадження №11-сс/991/927/24
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА ВИЩОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ
У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
10 грудня 2024 рокумісто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2,
суддів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
за участю:
секретарки судового засідання ОСОБА_5,
третьої особи ОСОБА_6,
підозрюваного ОСОБА_7,
прокурора ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_6, подану на ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 20 серпня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні №42024110000000146,
В С Т А Н О В И Л А:
Ухвалою слідчої судді накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_7 в сумі 32 500 (тридцять дві тисячі п`ятсот) доларів США готівкою, належні йому на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 167).
Зазначене рішення мотивоване тим, що: (1) у кримінальному провадженні №42024110000000146 проводиться розслідування обставин одержання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі за вчинення дій щодо передачі вугільно видобувного обладнання від Державного підприємства /далі - ДП/ «Селидіввугілля» до ДП «Волиньвугілля», засновником та органом управління яких є Міністерство енергетики України; (2) існує обґрунтована підозра вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України /далі - КК/; (3) закон про кримінальну відповідальність передбачає можливість конфіскації майна у випадку засудження особи за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК; (4) грошові кошти, щодо яких подане клопотання про арешт майна, є спільною сумісною власністю; (5) відсутні беззаперечні докази на спростування презумпції права власності; (6) слідчий суддя відповідно до приписів Кримінального процесуального кодексу України /далі - КПК/ не уповноважений виокремлювати частки у спільній сумісній власності; (7) застосування даного заходу забезпечення дозволить запобігти ризикам; (8) загальні інтереси суспільства у вигляді досягнення завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК, виправдовують такий ступінь втручання у право власності особи, яке пов`язане з накладенням арешту на належне їй майно; (9) накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або невідворотним позбавленням такого права, а має тимчасовий характер (т. 1 а. с. 170-174).
В апеляційній скарзі, поданій 03.12.2024, ОСОБА_6 просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна. Зазначає, що: (1) строк на звернення з апеляційною скаргою пропущений з поважної причини - необізнаності з мотивами оскаржуваної ухвали, копію якої отримала лише 02.12.2024; (2) половина коштів, на які накладено арешт, належать їй та вони у належний спосіб задекларовані (т. 2 а. с. 18-23, 44).
У судовому засіданні ОСОБА_6 просила задовольнити апеляційну скаргу з мотивів, наведених у ній. ОСОБА_7 підтримав доводи апеляційної скарги своєї дружини.
Прокурор просив закрити апеляційне провадження, оскільки вважав, що відсутні поважні причини для його поновлення.
Вирішуючи чи своєчасно подано апеляційну скаргу, колегія суддів враховує, що апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу слідчого судді протягом п`яти днів з дня її оголошення (п. 3 ч. 2 ст. 395 КПК).
При вирішенні питання про те, який саме день слід вважати днем оголошення ухвали слідчого судді - день оголошення резолютивної частини ухвали чи день оголошення повного її тексту, суд повинен керуватися приписами ст. 376 КПК. Так, у випадку, коли слідчий суддя з посиланням на ч. 2 ст. 376 КПК постановив ухвалу та оголосив її резолютивну частину, а повний текст ухвали оголосив в інший день, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з дня оголошення резолютивної частини ухвали (постанова Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.05.2019 у справі №461/1434/18).
В ч. 5 ст. 115 КПК вказано, що при обчисленні строків днями та місяцями не береться до уваги той день, від якого починається строк. При обчисленні процесуального строку в нього включаються вихідні і святкові дні, а при обчисленні строку годинами - і неробочий час. Якщо закінчення строку, який обчислюється днями або місяцями, припадає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день (ч. 7 ст. 115 КПК).
Оскільки оскаржувану ухвалу постановлено 20.08.2024 за присутності та участі в судовому засіданні ОСОБА_6 (т. 1 а. с. 165-167, 170-174), то для неї строк на апеляційне оскарження зазначеного рішення слідчої судді розпочався 21.08.2024, а завершувався у понеділок 26.08.2024 (останній день для подання апеляційної скарги).
Зважаючи на те, що з апеляційною скаргою ОСОБА_6 звернулася лише 03.12.2024, то вона пропустила строк на апеляційне оскарження (т. 2 а. с. 18-23, 44).
Але пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою суду (ч. 1 ст. 117 КПК).
Необізнаність особи з мотивами прийнятого слідчим суддею рішення, коли отримано лише його резолютивну частину, а повний текст вручено після спливу строків на апеляційне оскарження, може бути визнано поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та підставою для його поновлення (постанова Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.05.2019 у справі №461/1434/18).
Ураховуючи, що ОСОБА_6 була присутня в судовому засіданні 20.08.2024 у Вищому антикорупційному суді під час проголошення резолютивної частини оскаржуваної ухвали, але її повний текст їй судом не надсилався, то вона не була обізнана з мотивами постановлення оскаржуваної ухвали. Про вказані мотиви вона дізналася з повного тексту вищевказаної ухвали, який отримала лише 02.12.2024, звернувшись 26.11.2024 за її отриманням до суду (т. 2 а. с. 25-26). З доповіді головуючого в судовому засіданні та виступу представника 21.11.2024, коли ОСОБА_6 була присутня в Апеляційній палаті Вищого антикорупційного суду під час оскарження цієї ж ухвали представником її чоловіка, вона дізналася лише деякі мотиви оскаржуваного рішення, які були оголошені (т. 2 а. с. 8-11).
Вищевказані обставини у своїй сукупності вказують на те, що ОСОБА_6 у тому обсязі, який необхідний для ефективної реалізації права на апеляційне оскарження, дізналася про мотиви прийняття оскаржуваного рішення лише 02.12.2024 з його повного тексту. Обставин, які б вказували на зловживання з її боку, у зв`язку з якими за отриманням повного тексту ухвали вона не зверталася в період з 20.08.2024 по 25.11.2024, прокурором не наведено і судом не встановлено.
Таким чином, колегія суддів вважає, що ОСОБА_6 довела наявність поважної причини, з огляду на яку строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Вирішуючи питання чи наявні підстави для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів виходить із того, що арешт майна допускається з метою, зокрема, конфіскації майна як виду покарання (п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК). У випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті (конфіскації майна як вид покарання), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК).
Відповідно до ч. 1 ст. 59 КК покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. У відповідності до ч. 2 ст. 52 КК конфіскація майна є додатковим видом покарання.
Згідно з ч. 2 ст. 59 КК конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Як передбачає ч. 6 ст. 12 КК особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
Санкцією ч. 4 ст. 368 КК передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.
Тобто закон про кримінальну відповідальність передбачає можливість конфіскації майна у випадку засудження особи за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК. Тому у разі визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК, до нього може бути застосовано додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке йому належить.
Однак колегія суддів не погоджується з висновками слідчої судді про можливість накладення арешту на частку ОСОБА_6 у спільній сумісній власності, набутій нею під час перебування у шлюбі з ОСОБА_7 .
У відповідності до ч. 1 ст. 355 Цивільного кодексу України /далі - ЦК/ майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно з ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України /далі - СК/ майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК). Такий же підхід до питання належності особам, які є подружжям, на праві власності майна, набутого ними за час шлюбу, передбачають ч. ч. 3, 4 ст. 368 ЦК.
Як вбачається з ч. ч. 1, 3 ст. 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. ч. 1-3 ст. 61 СК об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Усі найважливіші питання життя сім`ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім`ї вчинені за згодою другого з подружжя (ч. 2 та 3 ст. 54 СК).
За приписами ч. 2 ст. 370 ЦК у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК).
У відповідності до ч. 1 ст. 70 СК у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 73 СК за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
Відповідно до ч. 12 ст. 100 КПК спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства.
У межах кримінального провадження є неприпустимим вирішення спору про право власності на майно шляхом поділу його з виділенням часток (постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №752/7440/18).
Із огляду на наведене у разі вирішення питання щодо накладення арешту на майно, що перебуває у спільній сумісній власності, зокрема з метою конфіскації як вид покарання, підлягає арешту не все майно, а лише частина такого майна, яка може бути конфіскована. Вказана позиція узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №2-3392/11 (провадження №14-105цс19).
У ході застосування наведеного підходу колегія суддів виходить із того, що:
(1) 15.04.2024 було розпочате кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42024110000000146 (т. 1 а. с. 9-10);
(2) 11.08.2023 ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК, а саме в одержанні упродовж 25.07-10.08.2024 ним як заступником Міністра енергетики України за попередньою змовою з в.о. Генерального директора ДП «Селидіввугілля» ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 від радника Генерального директора ДП «Волиньвугілля» ОСОБА_12 за передачу вугільно-видобувного обладнання від ДП «Селидіввугілля» до ДП «Волиньвугілля» неправомірної вигоди у загальній сумі 300 000 доларів США, що згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на 10.08.2024 становить 12 297 000 грн, та відповідно до п. 1 примітки до ст. 368 КК є особливо великим розміром (т. 1 а. с. 90-95);
(3) відповідно до відомостей, зазначених ОСОБА_6 в деклараціях, ОСОБА_7 є її чоловіком, і ОСОБА_6 задекларувала знаходження у її власності станом на 31.12.2023 готівкових коштів у сумі 60 000 (шістдесят тисяч) доларів США, належних їй на праві спільної сумісної власності (т. 1 а. с. 105-137);
(4) в ході проведеного 10-11.08.2024 детективами на підставі ухвали слідчої судді від 05.08.2024 обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1, віднайдено і вилучено гроші готівкою в сумі 32 500 доларів США (т. 1 а. с. 82-89);
(5) у матеріалах справи відсутні відомості про укладення шлюбного договору між ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .
Ураховуючи вимоги ч. ч. 1, 2 ст. 73 СК, колегія суддів вважає безпідставним накладення слідчою суддею арешту на готівкові грошові кошти, набуті ОСОБА_6 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_7, які є спільною сумісною власністю подружжя. Адже арешт майна є заходом, який забезпечує можливість стягнення на підставі п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК, яке може бути здійснене лише в межах частки у спільній сумісній власності, належній підозрюваному/обвинуваченому, а не його дружині.
Так як 1/2 грошових коштів від суми в розмірі 32 500 доларів США, виходячи з презумпції, наведеної у ч. 1 ст. 70 СК, належить ОСОБА_6, то хоч питання виділення часток не вирішене на час постановлення оскаржуваної ухвали, але на частку дружини не може бути накладено арешт з метою забезпечення конфіскації майна як покарання для ОСОБА_7 .
Тому, в частині накладення арешту на грошові готівкові кошти в сумі 16 250 (шістнадцять тисяч двісті п`ятдесят) доларів США, належні ОСОБА_6, ухвала слідчої судді підлягає скасування з прийняттям рішення про відмову в накладенні арешту на них.
В іншій частині в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, оскільки інша половина від 32 500 доларів США - грошові кошти, власником яких є ОСОБА_7, можуть бути конфісковані як додаткове покарання за вчинення інкримінованого злочину.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 110, 115, 117, ч. 2 ст. 369, ст. ст. 395-422 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Строк на апеляційне оскарження поновити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково, ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 20 серпня 2024 року скасувати в частині накладення арешту на 16 250 (шістнадцять тисяч двісті п`ятдесят) доларів США.
В цій частині постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання про накладення арешту на зазначену частину грошових коштів відмовити.
В іншій частині апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 20 серпня 2024 року - без змін.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:ОСОБА_2 Судді:ОСОБА_3 ОСОБА_4