- Presiding judge (HACC AC): Chorna V.V.
справа № 761/2940/17
провадження № 11-кп/991/70/25
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2025 року місто Київ
Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, перевіривши матеріали апеляційної скарги адвоката ОСОБА_2 - захисника обвинуваченої ОСОБА_3 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 16.01.2025 р. про відмову у наданні тимчасового доступу до речей і документів, -
в с т а н о в и л а:
06.02.2025 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла зазначена апеляційна скарга, яку в той же день передано судді-доповідачу.
Для розгляду апеляційної скарги автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів у складі: суддя-доповідач ОСОБА_1, судді ОСОБА_4, ОСОБА_5 .
Оскаржуваною ухвалою Вищого антикорупційного суду захиснику обвинуваченої ОСОБА_3 - адвокату ОСОБА_2 відмовлено у наданні тимчасового доступу до інформації, яка перебуває у володінні Управління СБУ у Харківській області, про видачу співробітнику Управління СБУ у Харківській області грошових коштів у сумі 4 470 доларів США або іншої суми в національній валюті, у період часу з 20.07.2016 до 27.07.2016 року включно, використаних в якості імітаційних засобів грошових купюр під час проведення негласної (розшукової) дії - контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту у кримінальному провадженні № 42015220000001081 від 14.12.2015 р, з можливістю вилучення копій таких документів, зокрема, але не виключно, касових ордерів, чеків, корінців, платіжних доручень тощо.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Крім того, просить поновити строк на апеляційне оскарження цієї ухвали.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на положення ч. 1 ст. 24 КПК України, згідно з якими кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Вважає, що оскаржувана ухвала повинна бути переглянута апеляційною інстанцією та скасована як незаконна, та постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, які призвели до порушення прав людини.
Перевіривши доводи на обґрунтування необхідності відкриття апеляційного провадження та дослідивши матеріали провадження в цій частині, суддею-доповідачем встановлено підстави для відмови у відкритті провадження за даною апеляційною скаргою, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Так, оскарження ухвал суду першої інстанції регламентовано Главою 31 КПК України. Перелік судових рішень, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, та які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, наведено в ст. 392 КПК України.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 392 КПК України, ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, тож Кримінальний процесуальний кодекс України визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку. Зазначений висновок кореспондується з рішенням Конституційного Суду України від 27.01.2010 р. № 3-рп/2010 у справі щодо офіційного тлумачення положення п. 18 ч. 1 ст. 293 ЦПК України у взаємозв`язку зі ст. 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду), в якому Конституційний суд, розглядаючи положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, дійшов висновку, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження.
У постановах від 17.10.2018 р. (справа № 646/5552/17) та від 28.02.2019 р. (справа № 161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).
Більше того, висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. (справа № 243/6674/17-к, провадження № 13-16cво1) про те, що суду апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за рішенням слідчого судді, суду належить керуватися загальними приписами кримінального провадження, визначеними ч. 6 ст. 9, ч. 1 ст. 7, п. 17 ч. 1 ст. 7, ст. 24 КПК України, стосується лише тих випадків, коли слідчий суддя, суд прийняв оскаржуване рішення, не передбачене КПК України, яке не узгоджується з його повноваженнями; у решті ж випадків апеляційний суд повинен керуватися положеннями ч. 4 ст. 399 КПК України.
У даному провадженні суд ухвалив рішення, прямо передбачене ст. 163 КПК України, а тому ухвала від 16.01.2025 р. не підлягає апеляційному оскарженню.
При прийнятті рішення суддя-доповідач враховує також позицію ЄСПЛ щодо умов прийнятності апеляційної скарги.
У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що держава має право встановити певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати самої сутності цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (п. 57 Рішення від 28.05.1985 р. у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства», п. 96 Рішення від 13.02.2001 р. у справі «Кромбах проти Франції»). У Рішенні ЄСПЛ від 28.03.2006 р. у справі «Мельник проти України» зазначено, що спосіб, у який ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також повинні бути взяті до уваги норми внутрішнього законодавства.
При прийнятті рішення суддя-доповідач також враховує, що чинним кримінальним процесуальним законом передбачено можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, постановлену на досудовому розслідуванні, лише у разі, якщо нею дозволено вилучення речей і документів, які посвідчують користування правом на здійснення підприємницької діяльності, або інших, за відсутності яких фізична особа - підприємець чи юридична особа позбавляються можливості здійснювати свою діяльність (п. 10 ч. 1 ст. 309 КПК України).
Саме така позиція висловлена у постанові ККС ВС від 29.08.2019 р. у справі № 755/16816/17 (провадження № 51-9145км18), а саме, що особа, яка оскаржує в апеляційному порядку ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів, має довести, що ця ухвала є предметом апеляційного оскарження в значенні п. 10 ч. 1 ст. 309 КПК України, тобто на цій стадії необхідно довести прийнятність апеляційної скарги, тобто надати « prima facie » докази тим обставинам, які є суттєвими для вирішення того, чи може бути ухвала слідчого судді оскаржена в апеляційному порядку.
У даному випадку оскаржувану ухвалу постановлено колегією суддів під час судового розгляду по суті кримінального провадження № 42015220000001081 від 14.12.2015 р. за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, а не слідчим суддею на стадії досудового розслідування. Більше того, ухвалою колегії суддів відмовлено у наданні тимчасового доступу, тобто прийнято рішення, яке не становить виключення в частині можливості його апеляційного оскарження.
Враховуючи, що у даному випадку обмеження на апеляційне оскарження, встановлені національним законодавством, мають розумну пропорційність та не порушують загальні права та свободи особи, посилання захисника ОСОБА_2 на протиправність оскаржуваної ухвали суду першої інстанції та незгоду з її змістом, а також на порушення цією ухвалою прав людини, як на підставу для її апеляційного перегляду всупереч передбаченим кримінальним процесуальним законом обмеженням, не є слушними.
В оскаржуваній ухвалі також чітко зазначено, що вона набирає законної сили з моменту оголошення та оскарженню не підлягає. Жодних обґрунтувань щодо наявності виключних підстав для її апеляційного перегляду в апеляційній скарзі не наведено.
З урахуванням викладеного, у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_2 на ухвалу суду першої інстанції від 16.01.2025 р. слід відмовити.
Враховуючи, що питання прийнятності апеляційної скарги до розгляду є первинним відносно питання щодо дотримання строків на апеляційне оскарження, за наявності підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження інші процесуальні питання не потребують окремого вирішення.
Керуючись ст. ст. 369-372, 399, 418, 532 КПК України, -
п о с т а н о в и л а:
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_2 - захисника обвинуваченої ОСОБА_3 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 16.01.2025 р. - відмовити.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку.
Суддя ОСОБА_1