Document No. 125185496

справа № 991/2380/24

провадження № 22-ц/991/1/25

Головуючий суддя в суді першої інстанції Крикливий В. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2025 року місто Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в складі колегії суддів:

головуючої судді (судді-доповідача) Калугіної І. О.,

суддів Михайленка Д. Г. та Семенникова О. Ю.,

секретар судового засідання Шубіна М. С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Слюсара Вадима Валерійовича та представника ОСОБА_2 адвоката Мостової Ірини Олександрівни на рішення Вищого антикорупційного суду від 17.09.2024 ухвалене за результатами розгляду позовної заяви Держави Україна в особі прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Макара Олега Ігоровича до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави,

за участю:

представника позивача - прокурора Макара О. І.,

представників відповідача - адвокатів Слюсара В. В. та Хорунжого Ю. А.,

представника ОСОБА_2 - адвоката Мостової І. О.,

У С Т А Н О В И Л А:

Зміст оскаржуваного рішення

Держава Україна в особі прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Макара О. І. (далі також Позивач)звернулася до Вищого антикорупційного суду (далі - суд першої інстанції) із позовною заявою до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

За результатами розгляду, суд першої інстанції 17.09.2024 ухвалив рішення, яким задовольнив позов, визнав необґрунтованими активами та стягнув в дохід держави, належне ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме:

- житловий будинок загальною площею 284,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1958081132208);

- земельну ділянку площею 0,0373 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4265 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1763920132208);

- земельну ділянку площею 0,0065 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4323 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1959784432208);

- земельну ділянку площею 0,0053 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4325 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1901900132208);

- земельну ділянку площею 0,0355 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4260 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1764041932208);

- земельну ділянку площею 0,0307 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4263 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1764014532208);

- земельну ділянку площею 0,0228 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4259 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1763975232208).

Таке рішення суд першої інстанції ухвалив, оскільки дійшов висновку про більшу переконливість сукупності доказів позивача порівняно з сукупністю доказів відповідачів, а також доведення твердження позивача про опосередковане набуття ОСОБА_3, який є особою, уповноваженою на виконання функцій держави, необґрунтованих активів через формальне оформлення права власності на свою матір - ОСОБА_1 . Відповідачі не надали достатньо доказів, які б переконали суд першої інстанції у протилежному та спростували доводи позивача.

Фактичні обставини з`ясовані судом першої інстанції

ОСОБА_3 працює в державних органах України з 1998 року дотепер, загальний стаж його державної служби становить понад 25 років.

А саме, у період 1998?2008 років ОСОБА_3 працював в органах податкової міліції, а з 2008 року донині - у митних органах, зокрема:

- з 15.03.2017 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу провадження у справах про порушення митних правил управління протидії митним правопорушенням Одеської митниці;

- з 26.06.2017 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу моніторингу ризикових операцій управління протидії митним правопорушенням Одеської митниці;

- з 09.02.2018 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу аналізу ризиків та націлювання управління протидії контрабанді Одеської митниці;

- з 27.02.2019 на посаді начальника відділу інформаційно?аналітичної роботи та моніторингу управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії Одеської митниці;

- з 09.07.2020 на посаді заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення № 2 митного поста «Київ-столичний» Київської митниці;

- з 09.11.2020 на посаді заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення № 2 митного поста «Столичний» Київської митниці;

- з 23.12.2020 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу оперативного реагування № 1 управління забезпечення протидії митним правопорушенням Одеської митниці;

- з 06.10.2021 на посаді начальника управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Закарпатської митниці.

У період з 23.08.2022 по 17.08.2023 ОСОБА_3 обіймав посаду начальника митного поста «Укрпошта» Київської митниці Державної митної служби України.

Надалі, 17.08.2023, ОСОБА_3 переведений на посаду завідувача сектору митного оформлення (Фастів) митного поста «Південний» Київської міської митниці Державної митної служби України, де працює донині.

Згідно з п.п. «е» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України № 1700?VII від 14.10.2014 «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700?VII) посадові та службові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, віднесені до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та суб`єктів, на яких поширюється дія цього Закону.

Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, є Державна митна служба України (п. 1 Положення Про державну митну службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227). Пунктом 7 цього ж Положення передбачено, що Державна митна служба України здійснює повноваження безпосередньо та через територіальні органи. У силу ч. 2 ст. 546 Митного кодексу України митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику.

Отже, ОСОБА_3 є особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Відповідно до актового запису про шлюб № 740 від 25.06.2022 дружиною ОСОБА_3 є ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 2017 року по 10.04.2023 ОСОБА_4 також працювала у митних органах України.

Згідно з актовим записом про народження № 3957 від 02.11.1978 матір`ю ОСОБА_3 є ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьком - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (актовий запис про смерть № 1730 від 25.01.2013).

15.04.2023 ОСОБА_1, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки з розташованим на ній житловим будинком, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Василець Т. В., придбала земельну ділянку площею 0,0373 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4265 та розташований на ній житловий будинок загальною площею 284,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 2.1 зазначеного договору продаж нерухомого майна вчинено за ціною 8 571 975,41 (з яких вартість земельної ділянки - 61 022,19 грн, а вартість житлового будинку - 8 510 953,22 грн), які покупець сплатив повністю до підписання цього договору.

Також, 15.04.2023 ОСОБА_1 придбала ще п`ять земельних ділянок, а саме: площею 0,0065 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4323 (вартістю 1 069 грн); площею 0,0053 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4325 (вартістю 5 757 грн); площею 0,0355 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4260 (вартістю 4 545 грн); площею 0,0307 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4263 (вартістю 3 832 грн); площею 0,0228 га з кадастровим номером 3220881300:04:001:4259 (вартістю 17 125 грн)

Зазначені земельні ділянки є суміжними та фактично становлять єдину територію (обійстя), на якій розташований будинок.

Загальна вартість нерухомого майна, придбаного 15.04.2023 ОСОБА_1 становить 8 604 303,41 грн.

Отже, в силу ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ОСОБА_1 стала власником зазначеного нерухомого майна.

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

Не погодившись із судовим рішенням від 17.09.2024, адвокат Слюсар В. В., як представник відповідача ОСОБА_1, а також адвокат Мостова І. О., діючи в інтересах ОСОБА_2 - особи, чиї права порушено прийнятим судом першої інстанції рішенням, звернулися до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з апеляційними скаргами.

За змістом вимог обидва адвокати просять скасувати оскаржуване судове рішення й ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга адвоката Слюсара В. В.

Адвокат Слюсар В. В. посилається на те, що суд першої інстанції, не з`ясував належним чином обставини, які є обов`язковими для розгляду цієї категорії справ, обґрунтував своє рішення припущеннями, формально послався на відомості надані Позивачем, а також надав свою власну оцінку обставинам, які навіть не оспорювались Позивачем.

Узагальнено зазначає, що ОСОБА_1 є реальним, а не номінальним, власником активів, що придбані нею самостійно та за кошти законних доходів. Зауважує, що після виявлення інформації на офіційному вебсайті НАЗК стосовно необґрунтованості активів ОСОБА_3, його клієнтка добровільно надала САП пояснення щодо джерел походження коштів на придбання спірного майна. А саме, ОСОБА_1 пояснила, що 22.11.2022 вона уклала з ОСОБА_2 договір про отримання позики в сумі 375 000 доларів США строком до 22.11.2024. Ця сума позики отримана з метою придбання житлового будинку, який надалі набув статусу спірного майна, проведення у ньому ремонту, а також для завершення будівництва житлового будинку загальною площею понад 550 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_23. Коштом продажу останнього після завершення будівництва ОСОБА_1 мала намір повернути позику.

Зазначене зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 забезпечене договорами комісії та поруки від 22.11.2022, а також відображене в щорічній декларації ОСОБА_3 за 2023 рік. Це свідчить про те, що ОСОБА_3 не мав наміру приховувати активи.

Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 планували укласти договір іпотеки частини активів - трьох земельних ділянок з кадастровими номерами: 3220881300:04:001:4265, 3220881300:04:001:4259, 3220881300:04:001:4325. З цією метою вони оформили нотаріальні довіреності на своїх представників. Проте реалізувати свій намір не змогли, оскільки: довготривалим був пошук нотаріуса, який зміг би належним чином оформити та засвідчити правочин; 27.03.2024 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване обтяження на майно ОСОБА_1 - арешт на підставі ухвали суду від 27.03.2024.

Акцентує на тому, що ОСОБА_1 володіє й іншим майном, що дозволяло їй придбати спірне майно та повернути позику. Зокрема, ОСОБА_1 також є власником будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3, та шести гаражів, територіально розташованих в Оболонському районі міста Києва. Більшість цього майна ОСОБА_1 отримала у спадок від чоловіка ОСОБА_5 .

Довіреність від 27.04.2023, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 та ОСОБА_4 представляти її інтереси з питань спірного майна не є свідченням того, що ОСОБА_3 має можливість прямо чи опосередковано вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Ця довіреність стосувалася виключно побутових питань, які виникли у зв`язку із придбанням спірного майна, водночас не надавала ОСОБА_3 чи ОСОБА_4 права розпоряджатися ним. Сама ж ОСОБА_1 у новий будинок переїхала не одразу, а наприкінці жовтня - на початку листопада 2023 року. Однак, попри такі пояснення ОСОБА_1, позивач подав суду відповідні докази щодо користування спірним майном за період, що закінчується в серпні 2023 року.

Законність джерела походження грошових коштів, що були позичені ОСОБА_2, підтверджується довідкою АБ «УКРГАЗБАНК» від 19.08.2022 про зняття ним зі свого банківського рахунку 417 000 доларів США. Жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про неможливість ОСОБА_2 надати згадану позику коштом законних доходів Позивач не надав.

Отже, адвокат Слюсар В. В. вважає, що протилежні твердження Позивача та висновки суду першої інстанції ґрунтуються виключно на припущеннях.

Апеляційна скарга адвоката Мостової І. О.

Адвокат Мостова І. О. узагальнено посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано відмовив у залученні її клієнта як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів. Вказане надалі призвело до ухвалення судового рішення, яке впливає на права та або обов`язки ОСОБА_2 щодо Відповідачів.

Зазначає, що згідно з договором позики від 22.11.2022 ОСОБА_2 позичив ОСОБА_1 кошти у сумі 375 000 доларів США, що еквівалентно 13 713 225 грн, для придбання житлового будинку. Саме за ці кошти ОСОБА_1 придбала будинок та шість земельних ділянок на території Золочівської територіальної громади Бориспільського району Київської області, які Позивач вважає необґрунтованими активами. До того ж зауважує, що зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 забезпечені на підставі договорів комісії та поруки від 22.11.2022, укладеними з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відповідно. На переконання адвоката, визнання необґрунтованими активами об`єктів нерухомості, які були придбані ОСОБА_1 за позичені у ОСОБА_2 грошові кошти, та їх стягнення в дохід держави може призвести до неможливості виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за договором позики. А отже, рішення у цій справі може вплинути на права та або обов`язки ОСОБА_2 щодо відповідачів.

Окремо представник ОСОБА_2 не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо зняття ОСОБА_2 19.08.2022 417 000 доларів США з власного банківського рахунку, відкритого на його ім`я в АБ «УКРГАЗБАНК». Зазначає, що на день проведення такої фінансової операції пунктом 5 постанови Правління Національного банку України № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» від 24.02.2022 (далі - Постанова № 18) допускалася видача коштів понад встановлений ліміт у банківських установах розташованих на територіях, що перебувають під загрозою окупації державою-агресором/державою окупантом. Банк вважав, що місто Одеса на той час було розташоване у зоні близькій до зони активних бойових дій і була об`єктивна загроза окупації. Крім того, 19.08.2022 видача готівкових коштів в Банку здійснювалася згідно з рішенням Оперативного штабу (Протокол № 77 від 01.06.2022), яким продубльовано п. 5 Постанови № 18. Посилається також на те, що при здійсненні такої фінансової операції Банк здійснив належний фінансовий моніторинг, зокрема: отримав від ОСОБА_2 документи для підтвердження джерел походження коштів; належним чином був заповнений Опитувальник клієнта - фізичної особи ОСОБА_2 ; повідомив про таку фінансову операцію Державну службу фінансового моніторингу України.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_1 адвокати Слюсар В. В. та Хорунжий Ю. А. підтримали апеляційну скаргу адвоката Слюсара В. В. з наведених у ній підстав, просили задовольнити. Також погодилися з апеляційною скаргою адвоката Мостової І. О., поданою в інтересах ОСОБА_2 .

Представник ОСОБА_2 адвокат Мостова І. О. підтримала свою апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, просила задовольнити. Також погодилися з апеляційною скаргою адвоката Слюсара В. В., поданою в інтересах відповідача ОСОБА_1 .

Прокурор (представник позивача) у судовому засіданні заперечував проти задоволення поданих апеляційних скарг. Уважає оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим, а підстави для його скасування - відсутні.

Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, у судове засідання не з`явились. Не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційні скарги. Заперечень щодо змісту та вимог апеляційних скарг до суду апеляційної інстанції не направили.

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом подати відзив/заперечення на апеляційну скаргу та визначити свою участь в судовому засіданні.

Зважаючи на вимоги ст. 128, 130, 360, 372 ЦПК України колегія суддів визнає повідомлення (усіх учасників справи) про розгляд справи у суді апеляційної інстанції належним, а неявку осіб та відсутність відзиву на апеляційні скарги, такими, що не перешкоджають апеляційному розгляду справи.

Мотивувальна частина

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду від 17.09.2024 в межах доводів і вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, виходячи з такого.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів виходить з такого.

Мотиви, якими керується Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, та застосовані норми права

Законом України від 31 жовтня 2019 року № 263-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», який набрав чинності 28.11.2019 (далі - Закон № 263-IX), запроваджено інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Наявність такого інституту стала можливою згідно із Конвенцією Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) проти корупції від 2005 року, Рекомендаціями Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), відповідно до яких країни повинні створювати механізми, які б дозволяли без винесення обвинувального вироку конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом, або інструментів злочину.

Згідно з п.п. «е» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закон № 1700?VII посадові та службові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, віднесені до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та суб`єктів, на яких поширюється дія цього Закону.

Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, є Державна митна служба України (п. 1 Положення Про державну митну службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227). Пунктом 7 цього ж Положення передбачено, що Державна митна служба України здійснює повноваження безпосередньо та через територіальні органи. В силу ч. 2 ст. 546 Митного кодексу України митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону № 1700?VII зазначені особи зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті НАЗК декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі ? декларація), за минулий рік за формою, що визначається НАЗК.

Окрім того, визначені особи, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом 30 календарних днів з дня припинення відповідної діяльності подають декларацію за період, не охоплений раніше поданими деклараціями (абз. 1 ч. 2 ст. 45 Закону № 1700?VII).

Особи, які припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, зобов`язані до 1 квітня наступного року після року припинення діяльності подати в установленому ч. 1 ст. 45 Закону № 1700?VII порядку декларацію за минулий рік (абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону № 1700?VII).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 ЦК України).

Пунктом 12 частини 1 статті 346 ЦК України до підстав припинення права власності віднесено визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Позовна давність у чотири роки застосовується за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (ч. 5 ст. 258 ЦК України).

Згідно з ч. 7 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави починається від дня набуття оспорюваних активів відповідачем.

Особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави передбачені главою 12 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави подається та представництво держави в суді здійснюється прокурором САП. У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави щодо активів працівника НАБУ, прокурора САП чи активів, набутих іншими особами в передбачених цією статтею випадках, звернення до суду та представництво держави в суді здійснюються прокурорами Генеральної прокуратури України за дорученням Генерального прокурора.

Згідно з ч. 2 ст. 290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави пред`являється щодо:

- активів, набутих після дня набрання чинності Законом № 263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену ст. 368-5 Кримінального кодексу України;

- активів, набутих після дня набрання чинності Законом № 263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, а кримінальне провадження за ст. 368-5 Кримінального кодексу України, предметом злочину в якому були ці активи, закрите на підставі п. 3, 4, 5, 8, 10 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України і відповідне рішення набуло статусу остаточного;

- доходів, отриманих від активів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї частини.

У ч. 4 ст. 290 ЦПК України визначено, що позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред`явлено до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність активи, зазначені у частині другій цієї статті, та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

При визначенні різниці між вартістю набутих активів і законними доходами відповідно до частини другої цієї статті не враховуються активи, враховані при кваліфікації діяння у триваючому кримінальному провадженні за ст. 368-5 Кримінального кодексу України, у рішенні про закриття кримінального провадження, крім випадків його закриття на підставі пунктів 3, 4, 5, 8, 10 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, або у вироку суду за зазначеною статтею Кримінального кодексу України, які набрали законної сили (ч. 6 ст. 90 ЦПК України).

У п. 1 ч. 8 ст. 290 ЦПК України визначено, що термін «активи» означає грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов`язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.

Під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України).

Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 290 ЦПК України особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції».

Фактичне володіння через третіх осіб (ч. 4 ст. 290, п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України) «за дорученням»: 1) вказує на відносини, відмінні від визначених цивільним законодавством відносин довірителя і повіреного; 2) означає набуття суб`єктом декларування активів через третіх осіб з метою приховання факту набуття цих активів; 3) вчинення дії «за дорученням» може бути встановлене із сукупності вторинних ознак, які дозволяють дійти висновку, що третя особа діяла в інтересах суб`єкта декларування, а суб`єкт декларування, у свою чергу, отримує вигоду від набутого активу, тоді як «можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження», означає: 1) можливість контролювати певне майно через неформалізоване право розпорядження ним шляхом фактичної можливості визначення долі цього майна як безпосередньо, так і через третіх осіб, на яких оформлено відповідне право власності; 2) трактується ширше передбаченої статтею 16 ЦК України складової права власності.

Відповідно до п. 5 ч. 8 ст. 290 ЦПК України термін «законні доходи» означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених п. 7 і 8 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (ст. 291 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 292 ЦПК України активи, визнані судом відповідно до ст. 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави. Якщо суд відповідно до ст. 291 цього Кодексу визнає необґрунтованими частину активів, у дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість. У разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов`язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів.

Політико-правовий підхід допускає існування різних конструкцій конфіскації. Як наслідок, у світовій практиці сформувалося два різновиди конфіскації: проти особи (особиста конфіскація, in personam); проти речі (речова конфіскація, in rem).

Традиційно зазначені різновиди конфіскації розмежовуються:

- процедурою вилучення майна - конфіскація in personam застосовується в кримінальному судочинстві (або в тому, яке кваліфікується як кримінальне), а in rem - в цивільному судочинстві;

- стандартами доказування, які застосовуються - для конфіскації in personam має застосовуватися кримінально-правовий стандарт «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Натомість у конфіскації in rem використовується стандарт «баланс ймовірностей» (balance of probabilities).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що:

- обговорюваний порядок, незважаючи на термінологію, яка використовується у національному законодавстві, має мало спільного з виключно адміністративною конфіскацією, а, навпаки, стосується попередньої наявності кримінального обвинувачення державної посадової особи, і тому за своєю суттю є цивільною процедурою in rem, яка спрямована на повернення майна, набутого незаконним шляхом або походження якого неможливо пояснити і яке належить державним посадовим особам та їхньому близькому оточенню;

- тягар доведення законності походження майна, яке, як стверджувалось, було отримано незаконним шляхом, міг бути законним чином перекладений на відповідачів цих некримінальних проваджень щодо конфіскації, у тому числі цивільних проваджень in rem. У випадку, коли рішення про конфіскацію було видано в результаті цивільного провадження in rem, яке стосувалося доходів від серйозних злочинів, у таких процедурах суду не потрібні докази «поза сумнівом» щодо незаконності походження майна. Натомість доказ щодо балансу вірогідностей або високої ймовірності незаконного походження майна в поєднанні з неможливістю власником цього майна довести протилежне був достатній для перевірки критерію пропорційності відповідно до статті 1 Протоколу № 1 Конвенції. Національні органи влади відповідно до Конвенції надалі отримали свободу дій у питанні застосування конфіскаційних заходів не лише стосовно осіб, безпосередньо обвинувачених у злочинах, а й членів їхніх сімей та інших близьких родичів, які могли володіти та неформально управляти незаконно набутим майном від імені підозрюваних правопорушників, а також будь-кого, хто не мав необхідного статусу добросовісності (bona fide) (рішення ЄСПЛ від 12.05.2015 у справі «Gogitidze and others v. Georgia» («Гогітідзе та інші проти Грузії»), заява № 36862/05, § 91, 105).

Українська модель конфіскації in rem отримала своє вираження в конструкції «необґрунтовані активи», що мають досить нетиповий правовий режим. Такий специфічний правовий режим:

- виявляється в досить суттєвих особливостях правового регулювання. Матеріально-правове регулювання конструкції необґрунтованих активів відбувається частково в ЦК України, ЦПК України, Законі України «Про запобігання корупції». У ЦК України міститься тільки фрагментарне регулювання певних аспектів позовної давності, кваліфікації рішення про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як спростування презумпції правомірності набуття права власності та підстави припинення права власності;

- характеризується суб`єктами, до яких може бути пред`явлений позов про визнання активів необґрунтованими, - публічні особи та «пов`язані» з ними особи (ч. 4 ст. 290 ЦПК України). Тобто правовий режим необґрунтованих активів є свого роду додатковим обмеженням для публічних фізичних осіб. Натомість для звичайних суб`єктів така конструкція нехарактерна і невластива;

- законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. З урахуванням сутності та призначення конструкції недійсності правочину очевидно, що вона не розрахована на її використання при визнанні необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, оскільки в цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності (ч. 2 ст. 328 ЦК України).

Наведені правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 991/2396/22 (провадження № 61-8529св23).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Водночас в абзаці 2 ч. 2 ст. 81 ЦПК України визначено, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.

У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (ч. 4 ст. 89 ЦПК України).

Межі апеляційного розгляду

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами (у разі їх допуску) та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на доводи апеляційної скарги та мотиви оскаржуваного судового рішення у цій справі колегія суддів має дослідити такі питання: чи вирішено питання оскаржуваним судовим рішенням суду першої інстанції про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 ; чи наявний зв`язок активів, про необґрунтованість яких стверджує позивач, з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; чи відбулось набуття активів, про необґрунтованість яких стверджує позивач, в один із способів, передбачених п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України, а саме: особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, безпосередньо у власність; набуто у власність іншою фізичною або юридичною особою, за умови доведення, що: (і) таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або (іі) ця особа може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; чи можливо на підставі поданих доказів установити, що активи або грошові кошти, необхідні для їх придбання, були набуті за рахунок законних доходів; чи відповідають заявлені позивачем об`єкти ознакам активу у розумінні ч. 2 ст. 290 ЦПК України у контексті різниці між їх вартістю та законними доходами особи; чи є сукупність доказів позивача більш переконливою порівняно з сукупністю доказів відповідача.

Щодо доводів ОСОБА_2 в частині вирішення питання оскаржуваним судовим рішенням суду першої інстанції його права, свобод, інтересів та (або) обов`язків

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тлумачення наведених норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Аналогічний висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження №61-41547сво18).

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкованим іншими правовідносинами.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов`язків цієї особи (тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник) або міститься судження про права та/чи обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов`язки.

Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 23.11.2020 у справі № 826/3508/17.

Як вбачається з матеріалів справи апеляційну скаргу подав ОСОБА_2 - особа, яка не брала участь у розгляді справи в суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи наявність права на апеляційне оскарження рішення суду в цій справі ОСОБА_2 посилається на те, що він є позичальником за договором позики, укладеним 22.11.2022 з відповідачем ОСОБА_1 з забезпеченням майном, яке позивач просить визнати необґрунтованими активами. Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції вирішувалось питання щодо оцінки майнового стану ОСОБА_2 щодо спроможності надати позику відповідачу ОСОБА_1 та висновки суду з цього питання можуть вплинути на його ділову репутацію.

Оскільки вказані доводи ОСОБА_2 знайшли своє документальне підтвердження, то наявні підстави для висновку, що ухвалене 17.09.2024 року рішення суду першої інстанції про визнання необґрунтованих активів та їх стягнення в дохід держави, стосується прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_2 .

Щодо доводів стосовно обставин набуття активів та їх зв`язку з особою, уповноваженою на виконання функцій держави

З матеріалів справи слідує та не заперечується сторонами, що 15.04.2023 мати ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі?продажу придбала нерухоме майно загальною вартістю 8 604 303,41 грн, а саме: (1) земельну ділянку площею 0,0373 га (кадастровий номер: 3220881300:04:001:4265) та розташований на ній житловий будинок загальною площею 284,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 8 571 975,41 грн (з яких вартість земельної ділянки становила 61 022,19 грн, житлового будинку - 8 510 953,22 грн); (2) ще п`ять земельних ділянок на території Золочівської територіальної громади Бориспільського району Київської області: площею 0,0065 га (кадастровий номер: 3220881300:04:001:4323) вартістю 1 069,00 грн; площею 0,0053 га (кадастровий номер: 3220881300:04:001:4325) вартістю 5 757,00 грн; площею 0,0355 га (кадастровий номер: 3220881300:04:001:4260) вартістю 4 545,00 грн; площею 0,0307 га (кадастровий номер: 3220881300:04:001:4263) вартістю 3 832,00 грн; площею 0,0228 га (кадастровий номер: 3220881300:04:001:4259) вартістю 17 125,00 грн. Зазначені земельні ділянки є суміжними та фактично становлять єдину територію (обійстя), на якій розташований будинок.

За твердженням позивача ОСОБА_1 набула у власність означене майно за дорученням сина ОСОБА_3, який має можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо нього дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

В обґрунтування таких доводів позивач послався на те, що фактично спірним майном користуються ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_4, тоді як номінальний власник ОСОБА_1 продовжує проживати за адресою: АДРЕСА_3 .

На підтвердження зазначеного, позивач надав такі докази: витяги з Єдиного реєстру довіреностей (адміністративний), що містять записи про реєстрацію довіреності від 27.04.2023, виданої ОСОБА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на представництво інтересів з питань, що стосуються власника житлового будинку та земельної ділянки (кадастровий номер: 3220881300:04:001:4265), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Веселовською А. Е. (Київська обл., Бучанський р-н) (т. 2 а.с. 77, 79); відомості, отримані від ТОВ «Нова пошта», з яких убачається, що починаючи з 01.06.2023 та станом на 11.09.2023 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 регулярно користуються послугами цього товариства через відділення № 1, що розташоване за адресою: АДРЕСА_4 (т. 2 а.с. 108). Як видно із зображення, здійсненого з картографічного вебсервісу « Google мaps », зазначене відділення поштових послуг знаходиться поблизу спірного майна (т. 2 а.с. 113, т. 3 а.с. 32, 33); відомості, отримані від ТОВ «Нова пошта», з яких слідує, що у період з 03.10.2023 по 09.01.2024 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продовжували користуватися послугами товариства через згадане раніше відділення № 1 у місті Гнідині, а також використали послугу кур`єрської доставки за адресою: АДРЕСА_1 (т. 3 а.с. 155); повідомлення голови Громадської організації Садівницьке товариство «Острів», згідно з яким станом на 18.10.2023 ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є членами цієї громадської організації, жодних договорів із ними не укладалося. Водночас за декілька місяців до надання відповіді ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зверталися за роз`ясненнями щодо порядку вступу у члени товариства. Окрім цього, 28.07.2023 ОСОБА_4 внесла на рахунок громадської організації вступний благодійний внесок та благодійний внесок на розвиток товариства у сумі 5 550,00 грн (т. 2 а.с. 115), що також підтверджується копією долученої до повідомлення квитанції (т. 2 а.с. 117) та виписками з банківського рахунку ОСОБА_4 (т. 2 а.с. 155); копію платіжної інструкції, відповідно до якої 11.08.2023 ОСОБА_4 оплатила послуги ТОВ «УБА?Безпека» (т. 3 а.с. 271), яке забезпечує охорону спірного житлового будинку на підставі укладених з ОСОБА_1 договорів від 25.04.2023 (т. 3 а.с. 265, 259). З виписки з банківського рахунку ОСОБА_4 убачається здійснення оплати послуг ТОВ «УБА?Безпека» також 15.06.2023 (т. 2 а.с. 151, 157); відомості з комплексної системи відеоспостереження міста Києва «Безпечне місто» за період з 22.04.2023 по 30.08.2023, якими підтверджується, що починаючи з 01.05.2023 майже кожного дня початок та закінчення маршруту руху автомобіля ОСОБА_4 Toyota Land Cruiser, номерний знак НОМЕР_1, що придбаний нею 22.04.2023 (т. 2 а.с. 126), фіксувався одними й тими або розташованими поруч камерами відеоспостереження у місті Києві (на вулицях Дніпровська набережна, Центральна), що у напрямку руху до / від місцезнаходження спірного майна (т. 3 а.с. 34, 35); отриману від АТ «Райффайзен Банк» виписку про рух коштів по рахункам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та перелік ІР?адрес, з яких вони здійснювали вхід до електронних кабінетів системи дистанційного обслуговування, до 15.08.2023 (т. 3 а.с. 216). Із задіяних згідно з випискою ІР?адрес слідує, що з травня 2023 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 користувалися послугами провайдеру «X?COM», що знаходиться у місті Гнідині Бориспільського району Київської області (т. 3 а.с. 255). З виписки з платіжної картки ОСОБА_4 також убачається здійснення 01.05.2023 оплати телекомунікаційних послуг оператору «X?COM» (т. 2 а.с. 190).

Аналіз наведених доказів у сукупності переконливо свідчить про те, що починаючи з травня 2023 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 почали постійно проживати у спірному будинку, чого відповідачі загалом і не заперечували.

Разом з тим, подані сторонами та оцінені судом першої інстанції докази насправді не містять відомостей, які б указували на те, що повсякденне життя та побут ОСОБА_1 пов`язані із придбаною нею 15.04.2023 нерухомістю та що вона користується спірними активами. Та ОСОБА_1 могла проживати у спірному будинку починаючи лише з 06.12.2023.

На підтвердження факту спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у спірному будинку представник відповідача ОСОБА_1 також послався на дані, які містяться у щорічній декларації ОСОБА_3 за 2023 рік.

З цієї декларації вбачається, що у розділі 2.2 «Інформація про членів сім`ї декларування» він, окрім дружини та доньки, зазначив ще мати ОСОБА_1, та у розділі 3 «Об`єкти нерухомості» відобразив належне ОСОБА_1 на праві власності спірне майно та факт користування ним декларантом і дружиною у зв`язку із постійним проживанням (т. 4 а.с. 136 зв.).

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що згадана декларація подана ОСОБА_3 31.03.2024 та після того, як НАЗК у порядку, передбаченому ст. 514 Закону № 1700?VII, листом від 10.10.2023 надало йому можливість письмово пояснити обставини придбання активів (т. 3 а.с. 158), ОСОБА_3 надав НАЗК письмові пояснення від 03.11.2023 (т. 3 а.с. 159), 17.01.2024 НАЗК опублікувало на своєму вебсайті оголошення про передачу матеріалів моніторингу способу життя ОСОБА_3 до САП (т. 5 а.с. 218), ОСОБА_1 надала пояснення САП від 09.02.2024 (т. 3 а.с. 161) та САП 22.03.2024 звернулася до суду із позовною заявою (т. 1 а.с. 1).

Отже, можливе проживання ОСОБА_1 у спірному будинку розпочалося також опісля того, як ОСОБА_3 стало відомо про те, що НАЗК здійснює моніторинг способу його життя та з`ясовує обставини набуття активів.

На думку суду першої інстанції, послідовність наведених подій свідчить про ретроспективне вибудовування відповідачами власної версії, що висунута ними в суді, з чим погоджується і колегія суддів.

Отже, висновки суду першої інстанції в цій частині є правильними і підстав для їх зміни немає.

Щодо доводів про законність доходів та майнового стану ОСОБА_3, його дружини ОСОБА_4, а також ОСОБА_1 .

Зі змісту щорічної декларації ОСОБА_3 за 2022 рік (т. 2 а.с. 7) убачається, що за цей період його загальний дохід становив 452 843,00 грн і складався виключно із заробітної плати.

Сукупний дохід дружини відповідача - ОСОБА_4 становив 224 467,00 грн і складався із заробітної плати, подарунка та банківських процентів.

У розділі 12 декларації ОСОБА_3 задекларував грошові активи, наявні станом на останній день звітного періоду, а саме:

- 4 800,00 доларів США готівкою, а також 45 528,00 грн та 15,00 доларів США на банківських рахунках, що належать ОСОБА_3,

- 35 000,00 доларів США готівкою та 52 983,00 грн на банківських рахунках, що належать ОСОБА_4 .

За 2022 рік сім`я ОСОБА_3 задекларувала такі об`єкти нерухомості:

1) належні на праві власності відповідачу: (і) земельна ділянка площею 2 500 кв.м у селі Семиполки Броварського району Київської області (набута 28.10.2007); (іі) гараж площею 17 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_5 (набутий 01.02.2007); (ііі) квартира загальною площею 119,8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_6, що оцінена в 900 000,00 грн (отримана у дар 26.01.2022);

2) належну на праві спільної часткової власності доньці відповідача ОСОБА_6 (2008 року народження) (67%) та його сестрі ОСОБА_7 (33%) квартиру загальною площею 92 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_7 (набута 23.12.2005);

3) інше право користування - оренда ОСОБА_3 квартири загальною площею 114 кв.м у місті Ужгород Закарпатської області (з 01.10.2021).

Також за 2022 рік задекларовано рухоме майно, а саме:

1) належні на праві власності ОСОБА_3 : (1) водний засіб - адвенчер резиновий моделі М?400, 2010 року випуску, (набутий 10.02.2010); (2) причіп марки КНОТТ модель 91А, 2013 року випуску, вартістю 6 000,00 грн на дату набуття 06.06.2013; (3) причіп марки КНОТТ модель 91Н-5014, 2010 року випуску, вартістю 5 000,00 грн на дату набуття 22.10.2010;

2) інше право користування ОСОБА_3 з 31.12.2017 легковим автомобілем марки HYUNDAI, модель TUCSON, 2017 року випуску, власник ОСОБА_8 ;

3) інше право користування ОСОБА_4 з 15.04.2019 легковим автомобілем марки BMW, модель X3, 2015 року випуску, власник ОСОБА_9, що проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Щорічна декларація ОСОБА_4 за 2022 рік загалом містить аналогічні відомості, за виключенням різниці в її заробітній платі за звітний період на суму 1 000,00 грн, що очевидно є наслідком допущеної технічної помилки (т. 2 а.с. 20).

У декларації ОСОБА_4, що подана нею при звільнення за період з 01.01.2023 по 10.04.2023 (т. 2 а.с. 27), відображені згадані раніше:

- належні ОСОБА_3 на праві власності квартира і гараж у місті Києві та земельна ділянка в селі Семиполки Броварського району Київської області;

- належні ОСОБА_3 на праві власності водний засіб і два причіпи;

- інше право користування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 двома автомобілями.

За цей період дохід ОСОБА_3 та ОСОБА_4 складався лише із заробітної плати кожного, яка становила 172 955,00 грн та 97 099,00 грн відповідно.

На кінець звітного періоду, тобто станом на 10.04.2023, у грошових активах декларантів залишалися:

- належні ОСОБА_3 4 800,00 доларів США готівкових коштів, 103,00 грн та 15,00 доларів США на банківських рахунках;

- належні ОСОБА_4 35 000,00 доларів США готівкових коштів та 18 804,00 грн на банківських рахунках.

Ураховуючи відомості щорічної декларації ОСОБА_3 за 2023 рік (т. 4 а.с. 136 зв.), 14.04.2023 ОСОБА_4 отримала позику від ОСОБА_10 у сумі 20 000,00 доларів США.

Отже, напередодні придбання спірного майна 15.04.2023, а саме станом на 14.04.2023 у розпорядженні сім`ї ОСОБА_3 знаходились загалом 39 800,00 доларів США готівкою, 18 907,00 грн та 15,00 доларів США на банківських рахунках, а також позичених 20 000,00 доларів США.

Водночас 22.04.2023 ОСОБА_4 придбала автомобіль Toyota Land Cruiser 200, 2017 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, ідентифікаційний номер (або VIN?код) НОМЕР_2 (т. 2 а.с. 123, 124, 126). Згідно з договором купівлі?продажу транспортного засобу № 6288/23/002889 від 22.04.2023, що укладений між ОСОБА_4, як покупцем, і ТОВ «Автознак», як продавцем, продаж згаданого автомобіля здійснено за ціною 20 000,00 грн.

Суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що при укладенні правочину ТОВ «Автознак» діяло на підставі договору комісії № 628/23/1/006179 від 21.04.2023, що підписаний із власником транспортного засобу ОСОБА_8 (т. 2 ст. 127).

ОСОБА_8 також є власником автомобіля Hyundai Tucson, 2017 року випуску, яким з 31.12.2017 користується ОСОБА_3 згідно із задекларованими ним у 2022, 2023 роках відомостями (т. 2 а.с. 7, т. 4 а.с. 136 зв.стор.).

Відповідно до акту огляду транспортного засобу або його складової частини від 21.04.2023, загальний та технічний стан придбаного ОСОБА_4 автомобіля Toyota Land Cruiser оцінений як нормальний, (наробіток) згідно з показниками лічильника пробігу становив 125 000 км, стан зносу - 35% (т. 2 а.с. 128). Попри це автомобіль оцінений в 20 000,00 грн.

Водночас з повідомлення ТОВ «Інтернет?Реклама Ріа» № 219 від 17.10.2023 убачається, що на сайті «AUTO.RIA.com» 06.08.2021 та 22.06.2022 були розміщені оголошення про продаж автомобіля Toyota Land Cruiser, 2017 року випуску, з ідентичним ідентифікаційним номером (VIN?кодом) « НОМЕР_2 » за ціною 66 000,00 доларів США. Відповідно до офіційного курсу Національного банку України (далі ? НБУ) станом на дати розміщення зазначених оголошень ціна продажу згаданого автомобіля буда еквівалентна 1 777 380,00 грн (станом на 06.08.2021) та 1 930 500,00 грн (станом на 22.06.2022). При цьому, суд першої інстанції звернув увагу, що у цих оголошеннях та у придбаному ОСОБА_4 автомобілі повністю збігаються марка, модель, рік випуску та VIN?код (унікальний ідентифікаційний номер).

Крім того, у щорічній декларації ОСОБА_3 за 2023 рік вказано, що на дату набуття ОСОБА_4 права власності на цей автомобіль його вартість становила 1 645 200,00 грн (т. 4 а.с. 136 зв.).

З урахуванням наведеного, видається, що зазначена у договорі купівлі?продажу автомобіля ціна є суттєво нижчою, ніж була сплачена фактично.

Отже, судом першої інстанції було правомірно встановлено, що частина згаданих раніше грошових активів та позичених ОСОБА_4 грошових коштів витрачена після набуття спірних активів на придбання автомобіля Toyota Land Cruiser, 2017 року випуску.

Виходячи з цього, станом на кінець квітня 2023 року у розпорядженні сім`ї ОСОБА_3 залишалось загалом приблизно 18 907,00 грн і 19 815,00 доларів США грошових активів.

Також суд першої інстанції виходив з того, що згідно з єдиним офіційним (законним) джерелом постійного доходу - за місцем роботи заробітна плата ОСОБА_3 за 2022 рік становила 452 843,00 грн, за 2023 рік - 512 448,00 грн, заробітна плата ОСОБА_4 за 2022 рік становила 223 761,00 грн, за 2023 рік - 97 099,00 грн, у цьому ж році вона звільнилася, відомості про її наступне працевлаштування відсутні.

Не залишились без оцінки суду першої інстанції і доводи відповідача ОСОБА_1 щодо можливості придбання спірного майна за рахунок її доходів, а також повернення грошових коштів, які вона нібито позичила для придбання активів.

Так, згідно з інформацією, наданою Пенсійним фондом України, за період з січня 2011 року по квітень 2023 року загальний розмір фактично отриманої ОСОБА_1 пенсії становив 384 458,64 грн (т. 2 а.с. 100, 102). Станом на квітень?серпень 2023 року щомісячна пенсія ОСОБА_1 становила 5 317,68 грн (т. 2 а.с. 102).

Окрім цього, за даними ДРФОПП за період з 1998 по 2022 роки загальна сума виплаченого ОСОБА_1 доходу становила 441 817,06 грн (т. 2 а.с. 84).

Водночас починаючи з 2015 року зазначені доходи відображені з ознакою «128» та нараховані Управлінням соціальної політики Бучанської міської ради.

Відповідно до Додатка 2 до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, затвердженому Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 (у редакції Наказу Міністерства фінансів України від 15.12.2022 № 773), зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за № 111/26556, ознака доходу «128» - це сума державної та соціальної матеріальної допомоги, державної допомоги у вигляді адресних виплат та надання соціальних і реабілітаційних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи грошові компенсації інвалідам, на дітей?інвалідів при реалізації індивідуальних програм реабілітації інвалідів, суми допомоги по вагітності та пологах), винагород і страхових виплат, які отримує платник податку з бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, та у формі фінансової допомоги інвалідам з Фонду соціального захисту інвалідів згідно із законом (п.п. 165.1.1 п. 165.1 ст. 165 розділу IV Податкового кодексу України (далі ? ПК України).

Отже, сукупний дохід ОСОБА_1 з 1998 року по квітень 2023 року становив 826 275,70 грн.

З щорічної декларації ОСОБА_3 за 2023 рік (т.4 а.с. 136 зв.) слідує, що за цей рік загальний дохід ОСОБА_1 становив 89 500,00 грн та складався з пенсії (62 200,00 грн) і двох джерел доходу від надання майна в оренду (14 800,00 грн та 12 500,00 грн). На кінець звітного року у ОСОБА_1 залишалися грошові активи, розміщені на банківських рахунках, у розмірі 2 232,00 грн та 1,00 долару США.

Характеризуючи майновий стан ОСОБА_1, судом першої інстанції також були оцінені відомості про працевлаштування, доходи та майно її чоловіка та батька ОСОБА_3 - ОСОБА_5, який помер у 2013 році.

Як випливає з даних, відображених у ДРФОПП, за період з 1998 по 2013 роки загальна сума виплаченого ОСОБА_5 доходу становила 95 238,98 грн (т. 2 а.с. 90).

Крім того, згідно з інформацією, наданою Пенсійним фондом України, загальна сума виплаченої ОСОБА_5 пенсії за період з жовтня 1995 року по січень 2013 року становила 161 309,16 грн (т. 2 а.с. 96).

Тобто, загальний дохід ОСОБА_5 за період 1995?2013 років становив 256 548,14 грн.

На підтвердження доходів ОСОБА_5 також була долучена довідка командира військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_1, датована 28.04.1995, якою засвідчено, що у період з січня 1992 року по червень 1994 року військовослужбовець ОСОБА_5 разом із сім`єю знаходився у закордонному відрядженні в Єменській Республіці (т. 4 а.с. 183 зв.стор.), та довідка начальника відділу кадрів Господарського товариства «СА Інтербудмонтаж» (м. Ашгабат, Туркменістан) від 15.04.2024 про те, що у період з 18.03.2003 по 14.05.2004 ОСОБА_5 працював у цьому товаристві на посаді начальника культурного центру (т. 4 а.с. 194). Проте, зазначені довідки не містять будь?яких відомостей про отримані ОСОБА_5 доходи та їх суми, тому не є додатковим підтвердженням його доходів, тим більше у контексті актуальних подій спору.

Отже, сукупний дохід ОСОБА_1 за 1998?2023 роки та її чоловіка ОСОБА_5 за вказаний період складав 1 152 665,68 грн.

Водночас 26.02.2019 ОСОБА_1 придбала квартиру загальною площею 119,8 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 . Згідно з договором купівлі?продажу придбання ОСОБА_1 квартири було здійснено за ціною 3 944 988,00 грн, еквівалентних 146 164,80 доларів США (т. 2 а.с. 37). Зазначена ринкова вартість квартири визначена 25.02.2019 суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ «Консалтингова компанія «Центр оцінки» (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 921/18, виданий Фондом Державного майна України від 28.11.2018) (п. 2.3. договору).

26.01.2022 цю квартиру ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 37). Вказаний дар сторони оцінили у 900 000,00 грн, відобразивши у договорі, що така ціна відповідає ринковій вартості квартири (п. 1.3. договору).

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (т. 2 а.с. 40) підтверджується, що станом на 04.01.2024 у власності ОСОБА_1, окрім спірних активів, знаходилось таке майно:

(1) земельна ділянка площею 0,12 га (кадастровий номер: 5320882800:00:002:0533), розташована за адресою: Полтавська обл., р-н Гребінківський, с/рада Мар`янівська. Право власності зареєстроване 01.08.2013 на підставі свідоцтва про право на спадщину;

(2) 1/4 частки житлового будинку загальною площею 61,5 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Право власності зареєстроване 12.09.2013 на підставі свідоцтва про право на спадщину;

(3) гараж загальною площею 158,2 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_5, гаражно?будівельний кооператив «Мостовик». Право власності зареєстроване 14.04.2014;

(4) гараж загальною площею 36,1 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_5, гаражно?будівельний кооператив «Мостовик». Право власності зареєстроване 14.04.2014;

(5) гараж загальною площею 22,8 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_5, гаражно?будівельний кооператив «Мостовик». Право власності зареєстроване 14.04.2014;

(6) гараж загальною площею 21,3 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_5, гаражно?будівельний кооператив «Мостовик». Право власності зареєстроване 14.04.2014;

(7) гараж загальною площею 43,5 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_5, гаражно?будівельний кооператив «Мостовик». Право власності зареєстроване 25.03.2014;

(8) нежитлове приміщення (погреб) № НОМЕР_4 загальною площею 6,2 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_5, гаражно?будівельний кооператив «Мостовик». Право власності зареєстроване 26.10.2018;

(9) земельна ділянка площею 0,02 га (кадастровий номер: 3210800000:01:079:0004). Право власності зареєстроване 13.06.2019.

У щорічній декларації ОСОБА_3 за 2023 рік також відображено спірне та перелічене майно, що належить його матері ОСОБА_1 (т. 4 а.с. 136 зв). Указано, що згадана раніше земельна ділянка площею 0,02 га знаходиться у місті Буча Київської області.

Окрім цього, у своїй щорічній декларації за 2023 рік ОСОБА_3 задекларував, що ОСОБА_1 на праві власності також належать:

(1) житловий будинок загальною площею 82,2 кв.м, що розташований у місті Буча Київської області, вартістю 21 579,00 грн за останньою грошовою оцінкою, набутий 12.10.1999;

(2) земельна ділянка загальною площею 602 кв.м, розташована у місті Буча Київської області, набута 21.11.2000;

(3) земельна ділянка загальною площею 1 000 кв.м, розташована у місті Буча Київської області, набута 14.12.2009;

(4) об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок загальною площею 552 кв.м, розташований у місті Буча Київської області. Зазначено, що об`єкт розташований на земельній ділянці, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності;

(5) легковий автомобіль Dadi Shuttle, 2007 року випуску, набутий 01.08.2013;

(6) вантажний автомобіль Faw НОМЕР_5, 2005 року випуску, набутий 31.11.2005.

Зі змісту заяви ОСОБА_1 від 19.03.2013 та довідки Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Мостовик» від 02.04.2013 (т. 4 а.с. 184, 185) слідує, що з 19.03.2013 ОСОБА_1 стала членом згаданого кооперативу замість свого покійного чоловіка ОСОБА_5 та правонаступницею за договорами, що були із ним укладені, а саме договору оренди земельної ділянки від 01.12.2006 на території кооперативу (площею 0,84 кв.м), договорів доручення № 44 від 10.08.2010, № 53 від 01.09.2011, № 66 від 24.11.2011, а також інвестиційного договору № 12 від 12.07.2012. Довідкою підтверджено право ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою з метою будівництва гаражного боксу.

Водночас зазначеними документами, серед яких договір оренди у кооперативі земельної ділянки площею 0,84 кв.м, не може бути підтверджено способів набуття ОСОБА_1 права власності на п`ять гаражів загальною площею 281,9 кв.м та погребу площею 6,2 кв.м на території згаданого кооперативу, і тим більше - трьох земельних ділянок загальною площею 1 802 кв.м, житлового будинку загальною площею 82,2 кв.м, об`єкту незавершеного будівництва загальною площею 552 кв.м та матеріалів, з яких він побудований (будується), що розташовані у місті Буча Київської області, а також двох автомобілів.

Інших документів, які б могли схарактеризувати способи набуття ОСОБА_1 права власності на перелічене вище майно, сторона відповідачів не надала.

Щодо доводів про обставини отриманої ОСОБА_1 позики та заходів забезпечення позики

Представник відповідача ОСОБА_1 зазначив, що спірне майно ОСОБА_1 придбала за рахунок отриманої від ОСОБА_2 позики. Покликаючись на письмові пояснення ОСОБА_1 від 09.02.2024, що були надані САП (т. 3 а.с. 161), представник указав, що вона є власником об`єкту незавершеного будівництва орієнтовною площею 552,0 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, на земельних ділянках з кадастровими номерами: 3210800000:01:079:0151 та 3210800000:01:079:004, що не зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі ? об`єкт незавершеного будівництва). З метою спільного проживання із сім`єю сина ОСОБА_3, дружина якого ( ОСОБА_4 ) була вагітна та у майбутньому потребувала допомоги у догляді за новонародженою дитиною, з огляду на похилий вік самої ОСОБА_1, яка також час від часу потребує сторонньої допомоги, остання запропонувала сину завершити належний їй об`єкт будівництва, щоб його продати. Продаж цього об`єкту дозволив би їй придбати інший готовий житловий будинок за межами міста Києва, де вони могли б спільно проживати. Проживати у згаданому будинку (по АДРЕСА_2 ОСОБА_1 не хотіла з низки причин. Перш за все, площа цього будинку є занадто великою. По?друге, з продажу цього будинку можна отримати значну суму грошових коштів. По?третє, після окупації російськими військами частини Київської області, зокрема й міста Бучі, влітку 2022 року вона прийняла остаточне рішення про необхідність переїзду до більш безпечного району поблизу міста Києва. У зв`язку із цим ОСОБА_1 переглядала оголошення про продаж житлових будинків, аналізувала ринкові ціни аналогічних об`єктів нерухомості, у чому їй також допомагав син ОСОБА_3 . Восени 2022 року, знаючи ринкові ціни на житлові будинки, вона в усному порядку звернулась до свого знайомого ОСОБА_2, який також є другом її сина, з проханням позичити їй 375 000,00 доларів США. Вказана сума включала в себе безпосередньо вартість будинку, робіт з проведення поточного ремонту, а також кошти, які необхідні для продовження (завершення) будівництва згаданого об`єкту незавершеного будівництва у місті Буча, для подальшого продажу та повернення суми позики. 22.11.2022 вона уклала з ОСОБА_2 договір позики зазначеної суми, а також договори поруки і комісії в якості забезпечення виконання зобов`язань, що долучені до пояснень ОСОБА_1 до САП. Усвідомлюючи статус державного службовця ОСОБА_3, вона уклала договір позики саме у письмовій формі та за умови наявності у позикодавця підтвердження джерел походження грошових коштів, а саме довідки з АБ «УКРГАЗБАНК» № 5?197/15/1021/2022 від 19.08.2022.

Так, відповідно до договору позики (т. 3 а.с. 165) 22.11.2022 ОСОБА_1 позичила у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 375 000,00 доларів США (еквівалентно 13 713 225,00 грн) у готівковій формі з цільовим призначенням - для придбання житлового будинку. Позика надана строком до 22.11.2024 (п. 1.1, 1.2, 2.2 та 3.1 Договору позики).

У п. 1.4 та 1.5 цього Договору встановлено, що ОСОБА_1 зобов`язується до 31.01.2024 завершити будівельні роботи щодо об`єкту незавершеного будівництва у місті Буча Київської області, про який згадано раніше, та зареєструвати за собою право власності на цей об`єкт нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Сторони погодили, що до 29.02.2024 ОСОБА_1 зобов`язана укласти з ОСОБА_2 договір іпотеки, предметом якого буде зазначений завершений будівництвом, введений в експлуатацію об`єкт незавершеного будівництва разом із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт перебуває (п. 4.4 Договору позики).

У разі, якщо ОСОБА_1 не завершить будівельні роботи на вказаному об`єкті та не зареєструє за собою право власності на нього до 31.01.2024, вона зобов`язується у строк до 29.02.2024 передати ОСОБА_2 новий об`єкт нерухомого майна, який буде придбаний за кошти, отримані за цим Договором позики (п. 4.5 Договору).

Відповідно до договору поруки, датованого 22.11.2022, ОСОБА_3 поручився відповідати перед кредитором ( ОСОБА_2 ) за виконання взятих ОСОБА_1 зобов`язань за договором позики від 22.11.2022 (т. 3 а.с. 167).

Окрім того, відповідачами надано договір комісії від 22.11.2022, підписаний між ОСОБА_1 (комітентом) та ОСОБА_2 (комісіонером) (т. 3 а.с. 169).

Зі змісту договору слідує, що сторони домовились, що у порядку та на умовах, які визначені у цьому Договорі, ОСОБА_1 доручає, а ОСОБА_2 зобов`язується за плату укласти із третьою особою (третіми особами) договір купівлі?продажу недобудованого житлового будинку - об`єкту незавершеного будівництва за ціною не нижче ринкової. У разі неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором позики від 22.11.2022 ОСОБА_2 має право утримання всієї суми заборгованості з грошових коштів, отриманих від продажу об`єкту незавершеного будівництва (п. 1.1?1.4 Договору)

Пунктом 3.1 цього Договору комісії встановлено, що він набуває чинності з 01.03.2024 та за наявності однієї або двох наступних умов:

- ОСОБА_1 у термін до 31.01.2024 включно не буде належно завершено будівельні роботи на об`єкті незавершеного будівництва та не буде зареєстровано право власності на цей об`єкт;

- ОСОБА_1 у термін до 29.02.2024 включно не буде укладено з ОСОБА_2 договір іпотеки нерухомого майна, предметом іпотеки за яким виступатиме об`єкт незавершеного будівництва (після реєстрації права власності на нього) або інший об`єкт нерухомого майна, придбаний ОСОБА_1 за кошти, одержані за договором позики.

Підсумовуючи суд першої інстанції відзначив, що наведеними договорами позики та комісії передбачені такі взаємовиключні заходи забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 :

- здійсненням у строк до 29.02.2024 передачі в іпотеку об`єкту незавершеного будівництва за умови його завершення, реєстрації права власності на нього до 31.01.2024;

- здійсненням у строк до 29.02.2024 передачі в іпотеку іншого об`єкту нерухомого майна, придбаного за позичені кошти (за версією відповідачів - спірного майна) за умови не завершення об`єкту незавершеного будівництва;

- зобов`язанням ОСОБА_2 з 01.03.2024 продати об`єкт незавершеного будівництва та за цей рахунок повернути собі позичені грошові кошти.

Виходячи з пояснень представників відповідачів та наданих ними документів, як на час розгляду справи, так і під час апеляційного перегляду, будівництво житлового будинку у місті Буча Київської області так і не завершено, право власності на нього не зареєстроване, в іпотеку ОСОБА_2 цей об`єкт не переданий.

Також не передано ОСОБА_2 в іпотеку будь?яке інше належне ОСОБА_1 майно, зокрема й спірні активи, які за твердженням відповідачів придбані коштом позики, та на які ухвалою від 27.03.2024 наклав арешт (т. 4 а.с. 97).

Долучені представниками відповідачів довіреності, що видані 24.02.2024 ОСОБА_2 (т. 5 а.с. 205) та 15.03.2024 ОСОБА_1 (т. 4 а.с. 162) на представництво інтересів з питань, що стосуються, зокрема передачі в іпотеку майна, як і листування останніх в месенджері «WhatsApp» за період з 09.02.2024 по 26.02.2024 (т. 5 а.с. 200 зв.стор.), не потягнули за собою відповідні правові наслідки та не є безумовним свідченням намірів передати активи в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов`язання за договором позики.

Виходячи з наведеного, якщо пристати на версію відповідачів, за визначених у договорах умов з 01.03.2024 набув чинності договір комісії, на підставі якого у разі неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язання за договором позики (неповернення позики до 22.11.2024) у ОСОБА_2 виникає право продати об`єкт незавершеного будівництва та з отриманої грошової вигоди повернути грошові кошти. Тобто, по суті йде мова про можливе здійснення купівлі?продажу об`єкта незавершеного будівництва за посередництва ОСОБА_2 .

Водночас суд першої інстанції правомірно зауважив, що реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва не є тотожним введенню його в експлуатацію згідно з Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 (у редакції постанови від 08.09.2015 № 750), та державній реєстрації права власності на новостворений об`єкт нерухомого майна відповідно до п. 3 ч. 1 та ч. 5 ст. 14 Закону № 1952?IV від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З урахуванням наведеного, з огляду на те, що з 22.11.2022 (з дати укладення договорів позики та комісії) до теперішнього часу, так і не було здійснено державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, що унеможливлює його продаж, у суду першої інстанції виник обґрунтований сумнів стосовно того, що договір комісії насправді був спрямований на виконання ОСОБА_1 зобов`язання повернути ОСОБА_2 позику у сумі 375 000,00 доларів США.

Крім того, незважаючи на те, що згаданий об`єкт незавершеного будівництва відігравав ключову роль у правовій позиції та стратегії захисту відповідачів, однак відповідачами не було надано будь?яких належних доказів, які б давали змогу переконатися у тому, що він належить ОСОБА_1 (наприклад, правовстановлюючих документів на земельну ділянку, відомості про яку відсутні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, дозвіл на виконання будівельних робіт).

Отже, висновки суду першої інстанції в цій частині є правильними і підстав для їх зміни немає.

Щодо доводів стосовно майнового стану і доходів ОСОБА_2 та наявної у нього можливості надати позику

Представник позивача покликався, що доходи ОСОБА_2 та здійснені ним видатки викликають обґрунтовані сумніви у тому, що він міг надати ОСОБА_1 позику у розмірі 375 000,00 доларів США (13 713 225,00 грн), на підтвердження чого долучив відповідні витяги та відомості з державних реєстрів.

На противагу таким твердженням відповідачі також надали суду докази стосовно майнового стану ОСОБА_2 та його батьків.

Згідно з актовим записом про народження № 1369 від 15.08.1980 матір`ю ОСОБА_2 є ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_6, батьком - ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_2, яким помер ІНФОРМАЦІЯ_7 (т. 5 а.с. 174 зв.).

У період з 30.10.2004 по 23.06.2010 ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_13 (актові записи про шлюб № 1605 та про розірвання шлюбу № 388). З 15.12.2023 ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з ОСОБА_14 (актовий запис про шлюб № 2892).

Відповідно до актового запису про народження № 1245 ОСОБА_2 та ОСОБА_13 мають доньку ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Інформацією з ДРФОПП підтверджується, що за період з 2000 року по листопад 2022 року включно (коли за твердженням відповідачів була надана позика), загальна сума отриманого ОСОБА_2 доходу становила 9 331 432,51 грн. Основними джерелами доходу вказані ТОВ «Геворг», Концерн «Веселка».

Сукупний дохід ОСОБА_13 за період 2000?2022 років становив 731 573,21 грн.

Відомості про отримання доходу донькою ОСОБА_2 та ОСОБА_13, ОСОБА_15, відсутні.

За даними, які містяться у ДРРП, станом на 01.03.2024 у власності ОСОБА_16 перебувають:

(1) 37/100 частки квартири загальною площею 172,2 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_8, набута 22.01.2016 на підставі договору дарування;

(2) кватира площею 138,4 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_9, придбана 02.09.2021 за ціною 1 344 475,00 грн;

(3) чотири земельні ділянки (кадастрові номери: 1) 51237820000:02:001:1666, 2) 51237820000:02:001:1656, 3) 51237820000:02:001:1716, 4) 5123782000:02:001:1714), розташовані за адресою: АДРЕСА_10, які придбані 27.04.2020 та 13.06.2023 об`єднані в одну земельну ділянку загальною площею 0,9639 га.

Згідно із заявою ОСОБА_2 від 10.05.2023 на ім`я фізичної особи - підприємця ОСОБА_17 свідок ініціював об`єднання вказаних земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Окрім цього, з Реєстру прав власності на нерухоме майно слідує, що:

- 18.07.2007 та 24.01.2008 ОСОБА_2 придбав квартири, що розташовані за адресами: АДРЕСА_11 (площею 71,4 кв.м); АДРЕСА_11 (площею 39,4 кв.м), - які 27.07.2010 подарував батьку ОСОБА_12 ;

- 26.04.2007, 10.05.2007, 22.05.2007, 31.05.2007, 07.06.2007, 14.06.2007, 10.07.2007 ОСОБА_2 частинами викупив квартиру загальною площею 286,2 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_12, яку 27.07.2010 частинами подарував батьку ОСОБА_12 ;

- 13.03.2008 ОСОБА_2 придбав та 13.06.2008 продав квартиру площею 66,1 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_13, вартістю 132 200,00 грн;

- 31.03.2020 ОСОБА_2 придбав за ціною 892 499,00 грн і 19.06.2020 продав за 892 984,00 грн квартиру площею 84,9 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_14 .

Також, 29.09.2023 донька ОСОБА_2, ОСОБА_15, продала квартиру площею 137,7 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_15, за ціною 3 826 620,00 грн, що була придбана 07.07.2010 та оформлена на неї.

20.11.2023 ОСОБА_15 купила квартиру площею 78,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_16, за ціною 6 023 315,00 грн.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру транспортних засобів станом на 04.03.2024 у власності ОСОБА_2 перебувають дев`ять автомобілів, а саме:

(1) SSANG YONG ACTYON SPORTS, 2012 року випуску, право власності зареєстроване 30.08.2012, придбаний за ціною 49 000,00 грн,

(2) CHEVROLET VOLT, 2015 року випуску, право власності зареєстроване 19.04.2017, вартістю 550 000,00 грн,

(3) RENAULT DOKKER, 2017 року випуску, право власності зареєстроване 04.09.2018, вартістю 428 200,00 грн,

(4) HYUNDAI GENESIS, 2011 року випуску, придбаний 23.08.2022 за ціною 400 000,00 грн,

(5) SCION TC, 2015 року випуску, придбаний 19.08.2022 за ціною 620 000,00 грн,

(6) RENAULT KADJAR, 2017 року випуску, право власності зареєстроване 15.09.2022, придбаний за ціною 45 000,00 грн,

(7) MERCEDES?BENZ S 500, 2020 року випуску, право власності зареєстроване 24.02.2023, придбаний за ціною 2 244 069,00 грн,

(8) KIA MOHAVE, 2021 року випуску, право власності зареєстроване 21.04.2023, придбаний за ціною 1 028 600,00 грн,

(9) BMW X7 XDRIVE 40D, 2023 року випуску, право власності зареєстроване 27.10.2023, придбаний за ціною 5 088 860,00 грн.

З цього ж реєстру слідує, що ОСОБА_2 :

- 20.08.2016 продав автомобіль HYUNDAI AZERA, 2008 року випуску, за ціною 55 000,00 грн, що належав йому на праві власності з 18.09.2008;

- 27.10.2016 продав автомобіль MERCEDES?BENZ S 350 4 MATIC, 2012 року випуску, за ціною 1 700 000,00 грн, що належав йому на праві власності з 13.05.2014;

- 30.09.2022 продав автомобіль VOLKSWAGEN JETTA, 2016 року випуску, за ціною 12 000,00 грн, який придбав 19.08.2022 за ціною 655 000,00 грн;

- 30.09.2022 продав автомобіль TOYOTA CAMRY, 2007 року випуску, за ціною 10 000,00 грн, який придбав 19.08.2022 за ціною 50 000,00 грн;

- 14.09.2023 продав автомобіль KIA MOHAVE, 2021 року випуску, за ціною 1 700 000,00 грн, що був придбаний ним 18.12.2021 за ціною 1 075 650,00 грн.

Ураховуючи перелічені вище операції з купівлі та продажу майна, суд першої інстанції дійшов висновку, що відомий офіційний дохід ОСОБА_2 унеможливлював надання станом на листопад 2022 року позики у сумі 13 713 225,00 грн.

Показання в якості свідка ОСОБА_2 стосовно отримання ним також доходу від господарської діяльності, який він не оподатковував, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв як вірогідні й такі, на які можна покладатися без сумніву.

Також, не підтверджує джерел походження коштів, що були надані у позику, і інші докази.

13.05.2024 представник ОСОБА_18 направила ОСОБА_2 адвокатський запит стосовно надання інформації та копій документів, які підтверджують походження грошових коштів, що 22.11.2022 були надані у позику ОСОБА_1 (т. 5 а.с. 94).

18.06.2024 представник ОСОБА_2, адвокат Мостова І.О., надала відповідь на вказаний адвокатський запит (т. 5 а.с. 167) разом із копіями документів, зокрема:

- роздруківкою з інтернет?сайту «Youcontrol» із записами господарських товариств, у яких засновниками, учасниками чи бенефіціарами вказані ОСОБА_2 (Концерн «Веселка», ТОВ «Геворг»), його батько ОСОБА_12 (ДП «ТФ Біле Вітрило», що припинено у 2019 році, ДП «ОРПБ?В», що припинено у 2020 році, ГО «Морський Бриз?2013», Концерн «Веселка», ТОВ «Геворг», ПП «Андранік», Благодійний Фонд «Ціацан») та мати ОСОБА_11 (ДП «Ресторан Печескаго», що припинено у 2024 році) (т. 5 а.с. 172);

- довідки Концерну «Веселка» від 28.03.2024 та від 12.06.2024, з яких слідує, що з 13.12.1993 по 24.11.2020 ОСОБА_12 обіймав посаду президента цього концерну та у період з 2010 по 2020 роки загальний розмір виданої йому заробітної плати становив 30 798 376,17 грн (т. 5 а.с. 177);

- Витяги з ДРРП, Витяги про реєстрацію в Спадковому реєстрі та свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.07.2021, відповідно до яких ОСОБА_11 успадкувала майно ОСОБА_12, а саме:

(1) квартиру площею 286,2 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_12 (т. 5 а.с. 178, 179, 180), яка у 2007 році була придбана ОСОБА_2 та у 2010 році подарована батьку, про що згадано раніше;

(2) квартиру площею 118,8 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_17 (т. 5 а.с. 180 зв., 182);

(3) квартиру площею 110,9 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_11 (т. 5 а.с. 182 зв., 184);

(4) дві квартири площею 71,4 кв.м та 39,4 кв.м, розташовані за адресами: АДРЕСА_11 ; АДРЕСА_11 (т. 5 а.с. 184 зв., 186, 186 зв., 188), які також у 2007 році були придбані ОСОБА_2 та у 2010 році подаровані батьку, про що вказано раніше;

(5) квартиру площею 99,1 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_18 (т. 5 а.с. 190, 191);

(6) квартиру площею 22,2 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_19 (т. 5 а.с. 192, 193);

(7) будинок відпочинку сімейного типу площею 203,8 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_20 (т. 5 а.с. 194, 195);

(8) земельну ділянку площею 0,1449 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_21 (т. 5 а.с. 196 зв., 198);

(9) 41/1000 частка об`єкту нерухомого майна (Вірменський культурний центр) площею 117,9 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_22 (т. 5 а.с. 198 зв., 200).

При цьому, не було надано жодних відомостей про продаж, оренду вказаного майна, що мало б наслідком отримання доходу, то сам по собі факт власності майна не підтверджує джерела походження коштів, що могли б бути позичені ОСОБА_2 ОСОБА_1 .

Також згідно з Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 65353112 від 29.06.2021 ОСОБА_11 успадкувала грошові вклади свого чоловіка ОСОБА_12 з відповідними відсотками та компенсаційними виплатами на них, які зберігалися в ПАТ КБ «ПриватБанк», а саме: (і) 64 729,93 грн; (іі) 42 801,72 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 29.06.2021 становило 1 172 613,04 грн; (ііі) 33,34 Євро, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 29.06.2021 становило 1 091,55 грн (т. 4 а.с. 166 зв.).

При цьому суд першої інстанції надав критичну оцінку показанням в якості свідка ОСОБА_2 про те, що він успадкував від батька значну суму готівкових коштів за відсутності відповідного документального підтвердження. Хоча чинним законодавством не передбачено імперативної процедури оформлення спадку у вигляді готівкових грошових коштів, однак з огляду на правила фінансового моніторингу не здійснення узаконення на них прав значно утруднює їх подальше використання, здійснення значних видатків, а подекуди - й унеможливлює взагалі (правочини купівлі?продажу, відкриття, поповнення рахунку в банку тощо), з чим погоджується і колегія суддів.

Разом з тим, відповідачі стверджували, що належним підтвердженням джерела походження грошових коштів, які ОСОБА_2 надав у позику ОСОБА_1, є надана ними довідка АБ «УКРГАЗБАНК» від 19.08.2022, згідно з якою 19.08.2022 з поточного рахунку ОСОБА_2 на підставі заяви про видачу готівки було знято 417 000,00 доларів США (т. 4 а.с. 136, т. 5 а.с. 171), що відповідно до офіційного курсу НБУ було еквівалентно 15 249 106,2 грн.

При цьому, відповідач ОСОБА_1 до своїй пояснень САП від 09.02.2024 означеної довідки не надавала, хоча й зазначала про те, що договір позики вона уклала за умови наявності у позикодавця ( ОСОБА_2 ) підтвердження джерела погодження грошових коштів (т. 3 а.с. 161).

Вперше згадана довідка була долучена до поданого суду першої інстанції 12.04.2024 відзиву, у якому представник відповідачів ОСОБА_19 акцентував увагу саме на ній, як на належному підтвердженні джерела походження грошових коштів, що були надані у позику (т. 4 а.с. 127).

Зазначене ставить під обґрунтований сумнів те, що на час отримання позики довідка АТ «УКРГАЗБАНК» від 19.08.2022 про зняття ОСОБА_2 з поточного рахунку грошових коштів виступала підтвердженням джерела походження коштів позикодавця.

Тим не менше, відповідачі наполягали на протилежному, стверджуючи, що саме зі знятих 19.08.2022 з банківського рахунку грошових коштів у сумі 417 000 доларів США ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 позику 22.11.2022 в сумі 375 000,00 доларів США, за рахунок якої вона 15.04.2023 придбала спірне майно за загальною ціною 235 292,12 доларів США (еквівалентно 8 604 303,41 грн згідно з офіційним курсом НБУ станом на 15.04.2023.

Однак як суд першої інстанції так і колегія суддів вказані твердження видаються непереконливим з огляду на те, що ОСОБА_2 отримані 19.08.2022 в АТ «УКРГАЗБАНК» 417 000,00 доларів США він поклав на свій поточний рахунок днем раніше. Проте доказів на підтвердження законності джерела походження такої значної для нього суми коштів він не має. Метою такої операції було отримання довідки банку про зняття з рахунку коштів для послідуючого пред`явлення при перетині кордону в якості підтвердження їх «законності» походження. Необхідність вивезення коштів за кордон свідок пояснив оголошенням воєнного стану в Україні.

З огляду на викладене, виявляється нелогічним те, що за спливом трьох місяців після оформлення документів необхідних для вивезення за кордон 417 000,00 доларів США (довідки банку), а саме 22.11.2022, ОСОБА_2 позичив ОСОБА_1 значну частину з цих коштів (375 000,00 доларів США) без належного забезпечення цього зобов`язання (див. п. 14.3 Рішення), за рахунок якої через п`ять місяців (15.04.2023) остання придбала спірне майно.

Така невідповідність підсилюється ще й даними з Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, з яких слідує, що як у ОСОБА_1, так у ОСОБА_2 був досвід ужиття належних заходів забезпечення зобов`язань, зокрема:

- у 2006 році у зв`язку з позикою грошових коштів у сумі 182 000,00 доларів США позикодавець ОСОБА_2 уклав договір іпотеки житлового будинку та земельної ділянки площею 0,1209 га в Одеській обл.;

- у 2006 році у зв`язку з позикою грошових коштів у сумі 40 000,00 доларів США позикодавець ОСОБА_2 уклав договір іпотеки нежитлових приміщень площею 103,3 кв.м у м. Одеса;

- у 2020 році у зв`язку з позикою грошових коштів у сумі 294 413,00 грн позикодавець ОСОБА_2 уклав договір іпотеки машиномісця площею 16,0 кв.м у м. Одеса;

- у 2017 році у зв`язку з позикою грошових коштів у сумі 815 313,00 грн ОСОБА_1 укладено договір іпотеки квартири площею 67,7 кв.м у м. Трускавець Львівської обл. (т. 2 а.с. 46).

Суд першої інстанції правомірно зауважив, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Втім, твердження відповідачів про неможливість укладення договору іпотеки об`єкту незавершеного будівництва, за умови здійснення його державної реєстрації, не ґрунтуються на нормах Закону України «Про іпотеку».

Водночас в якості засобу забезпечення зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 вказано договір комісії, який, виходячи із представлених відповідачами відомостей, фактично реалізувати неможливо.

Окрім того, суд першої інстанції звернув увагу, що станом на 22.11.2022 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були власниками більш ліквідного, ніж об`єкт незавершеного будівництва, рухомого та нерухомого майна (транспортні засоби, житловий будинок, квартири, земельні ділянки, гаражі тощо), які було б більш логічніше використати для належного забезпечення зобов`язання за договором позики.

Законодавством передбачено, що передача в іпотеку (заставу) зазначеного майна має посвідчуватися нотаріально. У такому випадку не виникало б сумнівів у фактичній даті оформлення договорів позики, поруки та комісії.

Отже, небажання посвідчувати нотаріально правовідносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, на думку колегії суддів, є ще однією ознакою ретроспективного оформлення договорів позики, поруки та комісії, необхідних для вибудовування відповідачами власної версії, що висунута ними під час моніторингу способу життя ОСОБА_3 та у суді.

Окрім цього, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що ОСОБА_1 чи особисто ОСОБА_3, 22.11.2022 отримали від ОСОБА_2 позику у сумі 375 000,00 доларів США готівкою, за рахунок якої 15.04.2023 в національній валюті (гривні) ОСОБА_1 придбала спірні активи.

Однак, відповідно до ст. 1087 ЦК України та п. 7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ №148 від 29.12.2017, розрахунки за договорами купівлі?продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, на суму, яка перевищує 50 000,00 грн, здійснюються шляхом переказу коштів із рахунку на рахунок або внесення та / або переказу коштів на рахунки.

Зазначені правила розрахунків нотаріус роз`яснив сторонам, зокрема покупцю ОСОБА_1, при укладенні договорів купівлі?продажу активів (т. 2 а.с. 59, 66, 68, 70, 72, 74).

Позаяк купівлю спірних житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, вчинено за ціною 8 510 953,22 грн (т. 2 а.с. 59), розрахунок за цим договором не міг бути здійснений у готівковій формі, а лише шляхом переказу або внесення коштів на рахунок продавця ОСОБА_20 .

Інші п`ять суміжних до вказаної земельних ділянок ОСОБА_1 купила у ОСОБА_20 за ціною 3 832,00 грн (т. 2 а.с. 66), 4 545,00 грн (т. 2 а.с. 68), 17 125,00 грн (т. 2 а.с. 70), 5 757,00 грн (т. 2 а.с. 72), 1 069,00 грн (т. 2 а.с. 74), і такі розрахунки могли були здійснені у готівковій формі, у якій ОСОБА_1 нібито отримала позику.

Згідно з випискою банку про рух коштів на рахунку ОСОБА_1, напередодні здійснення означених правочинів, 14.04.2023, на її рахунок зараховано 16 000,16 грн. До зарахування залишок коштів на розрахунку ОСОБА_1 становив 1 907, 65 грн (т. 2 а.с. 181).

Наступного дня, 15.04.2023, ОСОБА_1 перерахувала ОСОБА_20 4 545,00 грн, 3 832,00 грн та 1 069,00 грн (т. 2 а.с. 181), зазначивши в якості призначення платежу «оплата ціни земельної ділянки» (т.2 а.с. 237, 238, 239).

Вказане викликає непорозуміння та деяку суперечливість стосовно того, що ОСОБА_1, яка повинна була б мати в розпорядженні позичені готівкові кошти, за відсутності перешкод для здійснення розрахунку із продавцем за вказані земельні ділянки готівкою, вчинила це з власного рахунку, на який кошти були попередньо зараховані невідомою особою.

До того ж, доказів на підтвердження оплати вартості спірного будинку та земельної ділянки, на якій він розташований (8 510 953,22 грн), відповідачами не надано.

Виходячи з наведеного, також нелогічним видається оформлення позики саме на ОСОБА_1, яка є пенсіонеркою та не має доходів достатніх для повернення позики, при тому, що з показань в якості свідка ОСОБА_2 слідує, що про надання їй позики фактично домовлявся сам ОСОБА_3 . З останнім у ОСОБА_2 склалися настільки дружні та довірчі відносини, що він би позичив йому будь-яку суму коштів і без письмового оформлення позики. Також варто враховувати, що позичені кошти він передав безпосередньо ОСОБА_3, від якого отримав підписані ОСОБА_1 примірники відповідних договорів.

У свою чергу, ОСОБА_3 з дружиною переїхали до спірного будинку та почали там постійно проживати майже одразу після його придбання, проте без номінального власника та позичальника ОСОБА_1 .

Як особа, уповноважена на виконання функцій держави, ОСОБА_3 жодним?чином не був обмежений у праві отримати позику та оформити її на себе.

Вказане також свідчить про намагання відповідачів завуалювати дійсні обставини перебігу подій.

Не залишилось без уваги суду першої інстанції й твердження представників відповідачів, які покликалися на пояснення ОСОБА_1 до САП від 09.02.2024, про те, що однією з підстав для придбання останньою спірного майна та переїзду до ОСОБА_3 стала вагітність його дружини ОСОБА_4 . Втім, з долученої представником відповідачів виписки про новонародженого слідує, що ОСОБА_4 народила дитину ІНФОРМАЦІЯ_9 на 40?му тижні вагітності (т. 4 а.с. 175). Відповідно, доводи про те, що однією з причин придбання активів 15.04.2023 стала вагітність ОСОБА_4 є неправдивими.

Як вказано вище, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (ч. 4 ст. 89 ЦПК України).

Суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (ч. 1 ст. 291 ЦПК України).

З огляду на викладені вище мотиви суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що висунута відповідачами версія стосовно набуття ОСОБА_1 спірних активів більшою мірою є голослівною та ґрунтується на припущеннях, ніж на конкретних фактичних даних.

Хоч суд першої інстанції і дійшов висновку, що ОСОБА_2 не міг надати в борг ОСОБА_1 кошти у сумі 375 000 доларів США (еквівалентно 13 713 225 грн), однак колегія суддів звертає увагу, що у цій категорії справи не можна визнавати фактично недійсними правочини.

Колегія суддів доходить висновку, що майновий стан ОСОБА_2, з урахування наданих на обґрунтування його апеляційної скарги доказів, хоч і дозволяв йому мати відповідну суму коштів, проте в обставинах цієї справи не вбачає зв`язку майнових можливостей ОСОБА_2 з купівлею активів ОСОБА_1 . Навіть якщо б ці кошти і були отримані в борг, то недоведеним є те, що саме вони використалися для придбання активу.

Аналіз наданих сторонами доказів, призводить до висновку про те, що вірогідніше долучений відповідачами договір позики був способом надання вигляду того, що активи придбані за рахунок коштів, які мають законне джерело походження.

Виходячи з наведених вище мотивів, версію відповідачів стосовно придбання активів за рахунок отриманої від ОСОБА_2 позики суд першої інстанції уважав непідтвердженою, з чим і погоджується колегія суддів. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції.

Щодо доводів про набуття активів за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави, та наявної у неї можливості вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними

З огляду на те, що спірне майно придбала відповідач ОСОБА_1, яка є матір`ю відповідача ОСОБА_3, у цій справі мова йде про опосередковане (приховане) володіння активами особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Представники відповідачів покликалися на те, що видана 27.04.2023 довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 та ОСОБА_4 представляти її інтереси, як власника, з питань, що стосуються активів (т. 5 а.с. 213 зв.), не наділяла останніх правом розпорядження майном.

Однак, термін «за дорученням», що використаний у п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України, відмінний від визначених цивільним законодавством відносин довірителя і повіреного. Оцінюючи факт набуття активів за дорученням у справах про визнання активів необґрунтованими, слід брати до уваги саму ідею та природу відповідного провадження, в якому держава через заявлений позов стверджує, що суб`єкт декларування, у порушення обов`язку дотримання прозорості статків, набуває активи через третіх осіб. Тому не варто очікувати або вимагати наявності в матеріалах такого провадження доручення, оформленого відповідно до вимог цивільного законодавства, з огляду на те, що суб`єкт намагається приховати набуття відповідних активів.

У цій справі суд першої інстанції встановив, що після придбання ОСОБА_1 15.04.2023 спірних активів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уже з травня 2023 року проживали у спірному будинку; можливе користування самою власницею, ОСОБА_1, цим майном відбулося не раніше грудня 2023 року і тільки після початку моніторингу способу життя її сина; ОСОБА_1 не мала фінансової можливості придбати спірні активи на загальну суму 8 604 303,41 грн самостійно, а висунута відповідачами версія стосовно купівлі майна за рахунок отриманої нею позики від ОСОБА_2, який є близьким другом ОСОБА_3, не знайшла переконливого підтвердження в представлених доказах, як і можливість реалізувати заходи забезпечення зобов`язання.

Крім того, колегія суддів зауважує, що навіть встановлення достатнього майнового стану особи, яка не є особою, уповноваженої на виконання функцій держави, не обов`язково виключатиме, що вона не діяла при набутті активів за дорученням цієї особи, адже не виключається формальне оформлення суб`єктом декларування права власності на фінансово спроможну третю особу саме з метою приховання реального власника.

Також, суд першої інстанції звернув увагу на те, що у 2019 році ОСОБА_1 купила квартиру у місті Києві за ціною, яка втричі перевищує суму підтвердженого сукупного доходу її та чоловіка за період з 1998 по 2023 роки, у якій не проживала та яку за спливом трьох років (у 2022 році) подарувала ОСОБА_3, більш ніж в три рази зменшивши її оціночну вартість.

22.04.2023 ОСОБА_4 придбала автомобіль Toyota Land Cruiser 200 саме у тієї особи ( ОСОБА_8 ), яка є власником автомобіля Hyundai Tucson, яким з 31.12.2017 за договором оренди користується ОСОБА_3 .

Хоча ці об`єкти нерухомого та рухомого майна не є предметом спору в цій справі, зазначені обставини, що охоплювалися межами загальної оцінки майнового стану відповідачів з точки зору можливості придбання спірних активів, свідчать про те, що відповідна практика формального оформлення майна на третіх осіб є звичайною для відповідачів.

Сукупність наведених ознак дала суду першої інстанції дійти обґрунтованого висновку про те, що, набуваючи у власність активи, ОСОБА_1 діяла в інтересах ОСОБА_3 та за його дорученням. У свою чергу, ОСОБА_3 може здійснювати неформалізований контроль над спірним майном. З вказаним висновком погоджується і колегія суддів та доводами апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 не спростований.

Щодо інших аргументів

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача ОСОБА_1 в частині неврахування різниці між вартістю стягнених необґрунтованих активів та законних доходів особи, уповноваженої на виконання функцій держави, з огляду на те, що позивачем було доведено, що вони не були набуті за рахунок законних доходів відповідачів, а останніми такі аргументи спростовані не були, і фактично відповідачі самі стверджували, що для придбання активів не були використані їхні законні доходи (заробітки), натомість висунули версію про набуття майна за рахунок позики грошових коштів. Також відповідачами не надано суду доказів на підтвердження факту оплати спірного будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, а також доказів щодо законності джерела походження коштів, які ОСОБА_1 отримала на свій банківський рахунок та якими оплатила придбання решти спірних земельних ділянок, а тому враховуючи, що для набуття активів чи їх частини не були використані законні доходи відповідачів, вони у повному обсязі підлягають стягненню в ході держави як необґрунтовані.

Крім того, не були залишені без уваги судом першої інстанції і доводи відповідача ОСОБА_1 щодо солідарного стягнення з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 необґрунтованих активів.

З цього приводу судом першої інстанції зауважено, що солідарне (від лат. solidus - цілий, увесь) зобов`язання виникає при існуванні у ньому множинності осіб у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання (ст. 541 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20).

Законодавець окремо не врегулював ті випадки, за яких необґрунтовані активи набуваються двома або більше особами (тобто, має місце множинність осіб). Законом не встановлено випадків виникнення солідарного зобов`язання для стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів (Постанова Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 991/2396/22 (провадження № 61-8529св23). А стягнення безпосередньо з відповідача ОСОБА_1 необґрунтованих активів не свідчить про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог.

В апеляційних скаргах містяться також інші аргументи, які не потребують детального аналізу суду та не мають будь-якого вирішального значення в цій справі. При цьому колегія суддів виходить з усталеної практики ЄСПЛ. Так, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. З рішення має бути чітко зрозуміло, що головні проблеми, порушені у цій справі, були розглянуті (Boldea v. Romania від 15.02.2007, № 19997/02, § 30) і що конкретні та ясні відповіді були надані на аргументи, які є вирішальними для результату розгляду справи (Moreira Ferreira v. Portugal (№ 2) [GC] від 11.07.2017, № 19867/12, § 84; S.C. IMH Suceava S.R.L. v. Romania від 29.10.2013, № 24935/04, § 40). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994, № 303-A, § 29; Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, § 58).

Відхиляючи апеляцію, апеляційний суд може, в принципі, просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справах «Хелле проти Фінляндії» (Helle v. Finland), від 19.12.1997, §§ 59-60, Звіти про судові рішення та ухвали 1997-VIII, «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, § 30, від 27.09.2001, «Степанян проти Вірменії» (Stepanyan v. Armenia), № 45081/04, § 35, від 27.10.2009 та «Емель Бойраз» (Emel Boyraz), згадане вище, § 74) (рішення «Їлдиз проти Туреччини» (Yildiz v. Turkey), заява № 47124/10, від 27.04.2021, § 31), Гарсіа Руїс проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), № 30544/96, § 26, від 21.01.1999.

У цій справі суд надав відповіді на всі вагомі аргументи сторін, а інші доводи не спростовують тих висновків суду першої інстанції, які схвалені судом.

Висновки суду за результатами розгляду справи

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав правильну оцінку представленим сторонами доказам.

Нові докази, надані особами, що подали апеляційні скарги, та досліджені в ході апеляційного розгляду, не змінили баланс доказів та версій сторін стосовно спірних активів.

Своїми висновками суд апеляційної інстанції усунув імовірні шкідливі наслідки для ділової репутації ОСОБА_2, які б могли бути спричинені висновками суду першої інстанції.

Суд дійшов висновку, що спірні об`єкти можуть бути активами, до яких державою може бути пред`явлений позов про визнання їх необґрунтованими та стягнення, з мотивів, зазначених в оскаржуваному рішенні.

Підстав для зміни висновків суду першої інстанції щодо необґрунтованості та стягнення спірних активів колегією суддів не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись ст. 259, 268, 273, 367, 368, 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И ЛА:

Апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду від 17.09.2024 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 14.02.2025 о 15 год 30 хв.

Головуюча суддя І. О. Калугіна

Судді Д. Г. Михайленко

О. Ю. Семенников