- Presiding judge (HACC): Dubas V.M.
Справа № 991/1357/25
Провадження 1-кс/991/1357/25
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2025 року м.Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду (ВАКС) ОСОБА_1 (далі-слідчий суддя чи суд),
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2,
власника майна ОСОБА_3,
представника власника майна ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника власника майна - адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 про скасування арешту майна
у кримінальному провадженні №52023000000000314 від 14.07.2023
ВСТАНОВИВ:
1. Стислий опис судового провадження.
14.02.2025 до ВАКС надійшло клопотання адвоката ОСОБА_4 (далі - заявник) в інтересах підозрюваної ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №52023000000000314 від 16.07.2021, для розгляду якого відповідно до частини 3 статті 35 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК) і протоколу автоматичного визначення слідчого судді визначено слідчого суддю ОСОБА_1, яким здійснено судовий розгляд 18.02.2025 з перервою до 25.02.2025.
2. Короткий виклад клопотання та позицій учасників судового провадження.
2.1. В клопотанні заявник просив: «Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду у справі 991/168/25 від 14.01.2025, а саме скасувати арешт, накладений на належні ОСОБА_3 :- грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих в AT «Універсал банк» (ЄДРПОУ - 21133352);- грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих в AT КБ «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570)»,
що обґрунтовувалось зокрема таким: «Так, ОСОБА_3 стало відомо, що на її особисті банківські рахунки було накладено арешт, а саме на рахунки, відкриті в AT КБ «Приватбанк» та AT «Універсал Банк».
Під час спроб встановити підставу накладення арешту на майно було виявлено, що такий захід забезпечення застосовано на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду у справі 991/168/25.
В подальшому, представником власника майна було отримано копію судового рішення у вказаній справі та виявлено, що метою застосування запобіжного заходу є накладення арешту на майно ОСОБА_6, а саме на грошові кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих в AT «Універсал Банк» та AT КБ «Приватбанк», а також на майно, яке належить ОСОБА_3, яке є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: грошові кошти відкриті в AT «Універсал Банк» та AT КБ «Приватбанк».
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Згідно відомостей, викладених у судовому рішенні, у провадженні Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України перебуває кримінальне провадження 52023000000000314 від 14.07.2023 за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення.
Також, під час постановления судового рішення суд виходив з мотивів, що згідно Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 0003 8934034 від 21.03.2023 встановлено, що між ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2, укладено шлюб (актовий запис про шлюб № 1148 від 27.11.2014). На даний час шлюб не розірвано.
В подальшому, суд виходив з правового режиму спільного сумісного майна подружжя, що стало підставою для накладення арешту на 1/2 майна, яке належить ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_3, а саме:- грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих в AT «Універсал банк» (ЄДРПОУ - 21133352); - грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих в АТ КБ «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570).
Отже, вважаємо, що арешт банківських рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_3 має бути скасовано, оскільки його було накладено необґрунтовано з огляду на наступне.
Так, у зв`язку з розглядом Вищим антикорупційним судом клопотання сторони обвинувачення в закритому судовому засіданні, власниця майна була позбавлена можливості надавати суду відомості, які б обґрунтували її позицію та могли б стати підставою для відмови в задоволенні клопотання.
А саме, 23.12.2024 Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська було винесено заочне рішення у справі № 201/13429/24, відповідно до якого шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, який був зареєстрований 27 листопада 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №1148-розірвано.
Як вбачається з судового рішення, заява про розірвання шлюбу надійшла до суду ще 28.10.2024 року. Ініціатива розірвання шлюбу надійшла саме від ОСОБА_3 (позивача). Так, Позивач вказувала, що спільне життя з відповідачем у них не склалося через відсутність взаєморозуміння, поваги ооин до одного, вони мають несумісність характерів та різні погляди на життя. Фактично шлюбні відносини між ними припинені через втрату почуття взаємної любові. Спільного господарства не ведуть, не проживають однією сім`єю більше двох років. З наведених підстав просила шлюб розірвати.
Отже, станом на сьогоднішній день шлюб розірвано, а відповідне судове рішення не оскаржено і набрало законної сили.
Крім того, обставини, викладені у рішенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перевірялись відповідним судом під час розгляду позовної заяви ОСОБА_3 та прийняття відповідного рішення. Також зі змісту ухвали суду про накладення арешту на майно вбачається, що «..з наведених положень випливає, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім`єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування».
Робота над юридичним засвідченням факту відсутності шлюбних відносин велась ОСОБА_3 ще з жовтня 2024 року, а факт відсутності спільного проживання також викладений у відповідному рішенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська…
Таким чином, ну думку власника майна, враховуючи факт відсутності спільного проживання протягом тривалого часу, а також тривалий процес з юридичного оформлення факту відсутності шлюбних відносин, кошти, які знаходились на момент розгляду питання про арешт майна на її особистих рахунках, є її особистою власністю.
Крім того, метою застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження згідно позиції сторони обвинувачення, є конфіскація майна, у разі застосування такого виду покарання до підозрюваного.
В свою чергу, ОСОБА_3 не має такого статусу, а фактично шлюбні відносини між нею та ОСОБА_6 - припинено.
Разом з тим, відповідно до ст .73 Сімейного кодексу України, при відшкодуванні шкоди, завданої кримінальним правопорушенням одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Відомостей, які б вказували, що кошти на рахунках ОСОБА_3 мають відношення до обставин, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні № 52023000000000314 від 14.07.2023 стороною обвинувачення також надано не було, оскільки таких відомостей просто не існує через відсутності причетності власниці майна до подій, викладених в ухвалі суду про арешт майна.
Разом з тим, кошти, які зберігались на вказаних банківських рахунках, використовувались і для забезпечення дитини ОСОБА_3 - ОСОБА_8 .
Наразі, у зв`язку з накладенням арешту на майно, виникають об`єктивні складності в користуванні банківськими послугами, які є невід`ємною частиною сучасного суспільного життя»,
додавши копії ухвали слідчого судді ВАКС ОСОБА_9 від 14.01.2025 у справі №991/168/25 і рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.12.2024 у справі №201/13429/24.
2.2. В судовому засіданні представника власника майна і заявник ОСОБА_10 та власник майна ОСОБА_3 підтримали подане клопотання і просили його задовольнити.
Прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) ОСОБА_5 заперечила проти задоволення клопотання, оскільки судом за результатами можливого судового розгляду справи по суті може бути застосовано покарання у виді конфіскації майна до спільної сумісності власності подружжя, надавши копію повідомлення 08.01.2025 ОСОБА_6 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 27/частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України (КК) із протоколом про вручення такого, повістками про виклик та доказами їх направлення.
3. Обґрунтування позиції суду.
3.1. Згідно із частиною 1 статті 131 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, та пунктом 7 частини 2 статті 131 КПК передбачений арешт майна як один із заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до частини 1 статті 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно з частиною 2 статті 170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Абзацами 1-3 частини 3 статті 170 КПК визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього кодексу. Арешт на комп`ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини 2 цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп`ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту. Арешт може бути накладений і на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.
Частиною 5 статті 170 КПК визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно з частиною 10 статті 170 КПК арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до частини 11 статті 170 КПК заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Згідно з частиною 2 статті 173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до частини 4 статті 173 КПК у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Тобто будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом, та має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії» від 05.01.2000, заява № 33202/96). При цьому будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, заява №8793/79).
3.2. Згідно із частиною 1 статті 174 КПК, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Таким чином, заявник, який подав клопотання про скасування арешту майна, повинен довести окрему або одночасну наявність фактів необґрунтованості накладення такого арешту та/або зникнення потреби в його застосуванні.
Частинами 3, 4 статті 174 КПК визначено, що прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
3.3. Ухвалою слідчого судді ВАКС ОСОБА_9 від 14.01.2025 у справі №991/168/25 частково задоволено клопотання, накладено арешт, шляхом заборони відчуження та розпорядження, на майно, яке перебуває у власності підозрюваного ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, а саме: - грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих в АТ «Універсал банк» (ЄДРПОУ - 21133352); - грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих в АТ КБ «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570), накладено арешт, шляхом заборони відчуження та розпорядження, на 1/2 майна, яке належить ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_11, а саме: - грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих в АТ «Універсал банк» (ЄДРПОУ - 21133352); - грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих в АТ КБ «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570).
Така ухвала мотивована зокрема таким: «Головним підрозділом детективів Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52023000000000314 від 14.07.2023 за підозрою зокрема ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.
Згідно з повідомленням про підозру від 08.01.2025, ОСОБА_6, діючи умисно, у складі організованої групи, у співучасті та за попередньою змовою з ОСОБА_12, за пособництва ОСОБА_13 та ОСОБА_14 внаслідок зловживання ОСОБА_15 своїм службовим становищем діючи в умовах воєнного часу, повторно організував заволодіння майном ДП ДГ «Ставидлянське» - сільськогосподарською продукцією : 2 332 470 кг пшениці 4 класу, 472 140 кг пшениці 3 класу та 1 051 820 кг насіння соняшника, на загальну суму 30 721 603 грн, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.
Таким чином, ОСОБА_6 органом досудового розслідування підозрюється у організації заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовими особами своїм службовим становищем, вчиненому повторно, організованою групою, в умовах воєнного стану, в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.
У той же час злочин, передбачений ч. 5 ст. 191 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів (частина 6 статті 12 КК України), санкцією якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна…
Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00038934034 від 21.03.2023 встановлено, що між ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, укладено шлюб (актовий запис про шлюб № 1148 від 27.11.2014). На даний час шлюб не розірвано…
З наведених положень випливає, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім`єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.
Тобто вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України), що не підлягає доказуванню, але може бути спростовано особою, яка не визнає цей факт. Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення - така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446св18, від 05.04.2018 у справі №404/1515/16-ц, провадження № 61-8518св18.
Таким чином, майно, набуте ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за час перебування у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя…
З наданих до суду стороною обвинувачення матеріалів вбачається, що ОСОБА_6 на праві власності належать грошові кошти на рахунках, які відкриті в та АТ «Універсалбанк», АТ КБ «Приватбанк». Поряд з цим, дружині ОСОБА_6 - ОСОБА_3 належать грошові кошти на рахунках, які відкриті в АТ «Універсалбанк», АТ КБ «Приватбанк».
Слідчий суддя погоджується із доводами сторони обвинувачення, що на майно, що зареєстроване за ОСОБА_3, поширюється правовий статус спільного сумісного майна, оскільки таке майно набуте у період зареєстрованого шлюбу із ОСОБА_6 .
Таким чином, набуте ОСОБА_3 майно також належить і підозрюваному ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності.
У той же час, можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження до майна особи, яка не є підозрюваною, обвинуваченою у кримінальному провадженні саме з метою забезпечення можливої конфіскації як виду покарання - виключається.
Тож, є доцільним накладення арешту на частину майна ОСОБА_6, а саме в межах частки, що належить ОСОБА_6, з огляду на презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя».
3.4 Згідно із статтею 59 КК, покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього кодексу. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні №52023000000000314 від 14.07.2023 здійснюється зокрема за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 27/частиною 5 статті 191 КК, санкція якого передбачає можливе покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Відтак арешт на майно ОСОБА_6 накладено з метою забезпечення можливої конфіскації майна у разі ухвалення обвинувального вироку, та таке обмеження не є свавільним та відповідає вимогам законності із дотриманням справедливого балансу між суспільним інтересом та захистом права власності особи, враховуючи, що досягнення мети кримінального провадження неможливо у інший спосіб, окрім як застосування такого заходу забезпечення.
При цьому арешт на майно накладений у найменш обтяжливий спосіб без обмеження права користування, а саме в частині обмеження відчуження та розпорядження частини майна з метою запобігання його зміни чи знищенню, оскільки розпорядження майном - це можливість його власника визначати долю такого майна, що зокрема полягає в можливості зміни фізичної сутності майна аж до його повного знищення або шляхом відмови від права на майно, наприклад відчуження шляхом продажу чи дарування.
3.5. Суд також зазначає, що відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно із статтею 358 ЦКУ спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частини 1 статті 371 ЦКУ кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом.
Стаття 60 Сімейного кодексу України (далі-СКУ) визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Стаття 61 СКУ передбачає, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 статті 67 СКУ визначено, що дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.
Стаття 68 СКУ визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 70 СКУ встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Частиною 1 статті 71 СКУ визначено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до статті 114 СКУ у разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
3.6. Статтею 273 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК) визначено, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу. Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Частиною 1 статті 374 ЦПКУ визначено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відтак станом на 14.01.2025 - день накладення арешту ухвалою слідчого судді ВАКС у справі №991/168/25 - заочне рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 23.12.2024 у справі №201/13429/24 (провадження №2/201/4669/2024), яким розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_6, і зареєстрований 27.11.2014 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві за актовим записом №1148, яке набрало законної сили лише 23.01.2025, не могло бути відомим слідчому судді і відповідно ним враховано.
На підставі статті 68 СКУ майно, набуте ОСОБА_3 і ОСОБА_6 у період перебування у шлюбі з 27.11.2014 по 23.01.2025, після розірвання шлюбу у будь-якому випадку не втратило статус їх спільної сумісної власності, й вищезазначеним заочним рішенням суду будь-яким чином не вирішувалось питання поділу такого майна на окремі частки.
Окрім того належить врахувати, що слідчий суддя не наділений правом визначати конкретну частку власності кожного із подружжя, з огляду на правову позицію, наведену в постановах Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі №6-843цс17 та постановах Великої Палати Верховного суду (ВП ВС) від 21.11.2018 в справі №372/504/17, від 29.06.2021 в справі №916/2813/18, від 22.09.2020 в справі №214/6174/15-ц, за якою норми СКУ свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із членів колишнього подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Тобто суд у межах кримінального провадження немає повноважень здійснити поділ майна подружжя і визначити частки кожного із колишнього подружжя у спільному майні, зокрема з огляду на те, що такі частки можуть бути нерівними за домовленістю колишнього подружжя або за рішенням суду, ухваленим у порядку цивільного судочинства.
3.7. Дослідивши клопотання про скасування арешту майна із доданими матеріалами, слідчий суддя вважає, що відсутні докази необґрунтованого і непропорційного втручання в право власності власника майна шляхом необґрунтованого накладення арешту як заходу забезпечення кримінального провадження, накладення арешту на 1/2 частину майна без обмеження права користування не є надмірним обтяженням прав власника, тому належить відмовити у задоволенні клопотання про скасування арешту.
Керуючись статтями 131, 132, 170-174, 309, 369-372, 532 КПК, суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити в задоволенні клопотання представника власника майна - адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 про скасування арешту майна.
Ухвала не підлягає оскарженню і набирає законної сили негайно після оголошення.
Повний текст ухвали оголошено 04.03.2025.
Слідчий суддя ОСОБА_1 _________________