- Presiding judge (HACC AC): Chorna V.V.
- Judge (HACC AC): Bodnar S.B., Nykyforov A.S.
- Secretary : Maryniak T.O.
- Prosecutor : Makar O.I.
справа № 991/545/25
провадження № 22-ц/991/5/25
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2025 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді Чорної В.В.,
суддів Боднара С.Б., Никифорова А.С.,
при секретарі судового засідання Мариняк Т.О.,
за участі представника відповідача-2 - ОСОБА_1, якою подано апеляційну скаргу - адвоката Кєєр О.С.,
відповідача-1 - ОСОБА_2,
представника відповідача-1 - адвоката Прилуцької Н.М.,
прокурора Макара О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вищого антикорупційного суду про забезпечення позову до подання позовної заяви від 24.01.2025 р., -
в с т а н о в и л а:
1.Історія апеляційного провадження.
05.02.2025 року на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 24.01.2025 р. про забезпечення позову до подання позовної заяви, за якою ухвалою колегії суддів від 06.02.2025 р. відкрито апеляційне провадження (т. 1 а.с. 242).
Ухвалою колегії суддів від 17.02.2025 р. закінчено проведення підготовчих дій та призначено апеляційну скаргу до судового розгляду (т. 2 а.с. 1).
2.Короткий зміст та мотиви оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Оскаржуваною ухвалою задоволено заяву прокурора про забезпечення позову до подання позовної заяви до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, та накладено арешт на активи, які належать відповідачам та є предметом спору у даному провадженні, а також відповідають вартості необґрунтованих активів.
Задовольняючи заяву прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено: 1) існування спору між сторонами; 2) зв`язок між обраним заходом забезпечення позову і предметом майбутньої позовної вимоги; 3) існування ризику неможливості виконання судового рішення у разі задоволення майбутніх позовних вимог; 4) позивач порушив питання лише щодо арешту активів, які є предметом цього спору, та інших активів відповідачів, що відповідають вартості необґрунтованих активів, тому забезпечення позову є співмірним заявленим вимогам.
3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про невідповідність висновків суду фактичним обставинам, зокрема про те, що ОСОБА_1, яка є сестрою дружини ОСОБА_2, придбала квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 11.09.2021 р. за дорученням та за кошти ОСОБА_2, який з 19.11.2020 року займав посаду заступника начальника управління боротьби з наркозлочинністю в Дніпропетровській області, тобто що останній у такий спосіб набув необґрунтовані активи. Стверджує, що квартира придбана нею на підставі попереднього договору купівлі-продажу від 03.11.2020 р., на виконання умов якого нею здійснено оплату вартості квартири у розмірі 2 367 321,40 грн. На день укладення цього договору та придбання квартири ОСОБА_2 не займав вищевказану посаду, оскільки до 30.10.2020 року працював оперуповноваженим відділу моніторингу та зонального контролю Луганського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, а відтак, не відносився до службових осіб, які займають відповідальне становище. Твердження суду про те, що ОСОБА_1 не мала фінансової можливості придбати квартиру, не відповідає дійсності, оскільки до підписання попереднього договору купівлі-продажу у відділі продажу вона надала всі необхідні документи для проведення фінансового моніторингу. Також наголошує, що ОСОБА_2 не має жодного відношення до придбання нежитлових приміщень (двох комірок), які придбані нею 11.08.2021 року для зберігання особистих речей. Докази використання ОСОБА_2 та його родиною цих комірок відсутні.
Щодо оренди родиною ОСОБА_2 квартири, яка належить їй на праві власності, зазначає, що дружина ОСОБА_2 є її рідною сестрою. При цьому, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є переселенцями з Донецька з 2014 року, а тому коли вони у 2021 році переїхали до м. Києва, ОСОБА_1 запропонувала їм проживати у її квартирі. На підставі договору оренди, укладеного між нею та ОСОБА_2, останній кожного місяця перераховував їй на рахунок кошти у розмірі 7 000 грн. за оренду квартири. Подальше перерахування нею грошей на рахунок ОСОБА_2 здійснювалося для оплати комунальних послуг, при цьому, різницю разом з квитанціями про оплату комунальних послуг ОСОБА_2 повертав їй після отримання компенсації, яку йому виплачували в кінці місяця.
Наголосила, що ОСОБА_2 з 2023 року не обіймає посаду заступника начальника управління боротьби з наркозлочинністю в Дніпропетровській області та наразі є старшим оперуповноваженим відділу оперативних розробок Київського міського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України. Відтак, зазначення прокурором у заяві посади, яку ОСОБА_2 не обіймає два роки, свідчить про недостовірність наданої ним інформації.
Щодо автомобіля HONDA, на який оскаржуваною ухвалою накладено арешт, то він не належить дружині ОСОБА_2, оскільки був відчужений за договором купівлі-продажу від 09.08.2024 р., тому підстав для накладення арешту на даний автомобіль немає.
Також, не погоджується з висновком суду про те, що арешт активів, які вказані у прохальній частині заяви, відповідає предмету позовної заяви, оскільки заява про забезпечення позову у даній справі надійшла до суду 22.01.2025 року, тоді як позовна заява про визнання необґрунтованими активів та стягнення їх в дохід держави подана до суду 28.01.2025 року.
4.Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Кєєр О.С. підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити з підстав, викладених у скарзі. Наголосила, що предметом доказування у даній справі є наявність реальної загрози відчуження майна, втім, прокурором не надано документів на підтвердження цього, а також не доведено, що придбані ОСОБА_1 нежитлові приміщення є невід`ємною частиною придбаної нею квартири, оскільки у них різні реєстраційні номери. Більше того, прокурором не доведено факт використання вказаних нежитлових приміщень ОСОБА_2 та його родиною. Вважає необґрунтованими твердження прокурора про нелогічність використання нежитлових приміщень без наявності квартири у будинку, оскільки у приватній власності ОСОБА_1 перебувають три квартири в ЖК «Комфорт Таун», а тому остання дійсно використовує комірки для власних потреб. Щодо автомобіля HONDA, то він з 2024 року не належить ОСОБА_3, а відтак, підстав для його арешту немає.
Відповідач-1 - ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_1 та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_2 адвокат Прилуцька Н.М. підтримала апеляційну скаргу та зазначила, що суд належним чином не перевірив, чи існує спір між сторонами та чи може він бути вирішеним у цивільному судочинстві, обсяг позовних вимог та відповідність заяви про забезпечення позову позовним вимогам. Зокрема, із заяви прокурора незрозуміло, яка із позовних вимог заявлена окремо до кожного з відповідачів. Крім того, у заяві також не наведено зв`язку між відповідачами. Наголосила, що обсяг вимог заяви про забезпечення позову повинен відповідати обсягу позову про визнання необґрунтованими активів. Втім, у поданому прокурором позові відсутні твердження щодо стягнення автомобіля, який колись належав ОСОБА_3 . При цьому, наразі цей автомобіль належить особі, яка не має відношення до даної справи, а відтак, оскаржувана ухвала в цій частині є незаконною.
Прокурор САП Макар О.І. заперечив проти апеляційної скарги, посилаючись на відсутність доводів, які б слугували підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Наголосив, що доводи апеляційної скарги стосуються розгляду спору по суті, а не заяви про забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову та самому позові наведено аргументи щодо зв`язку активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а також щодо недостатності коштів у ОСОБА_1 на придбання квартири та двох комірок, оскільки у м. Києві вона купила ще дві квартири, вартість яких більша за її доходи. Визначальним є момент набуття у власність квартири - 2021 рік, з чим пов`язана державна реєстрація права власності на неї. Водночас, як на момент укладення ОСОБА_1 попереднього, так і основного договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_2 перебував на посаді особи, уповноваженої на виконання функцій держави. Суд дійшов вірного висновку, що відповідачами у даній справі є особа, уповноважена на виконання функцій держави - ОСОБА_2, та третя особа, яка набула майно за його дорученням. У позові також ставиться питання про стягнення більш ніж 150 тис. грн. доходів від активів, тобто коштів, які ОСОБА_2 безпідставно отримав від держави як компенсацію за винайм житла, хоча не мав на це права, оскільки фактично був власником орендованої квартири. Ця вимога забезпечена шляхом накладення арешту на автомобіль HONDA. На момент формування витягу з Єдиного державного реєстру транспортних засобів саме ОСОБА_3 була власником цього автомобіля. Якщо ж у подальшому буде встановлено іншого власника, то питання вирішиться шляхом скасування арешту автомобіля.
Відповідач-2 ОСОБА_1, належним чином повідомлена про час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з`явилась, про причини неявки суду не повідомила, з клопотанням про відкладення апеляційного розгляду не зверталась.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи викладене та позицію її представника адвоката Кєєр О.С., яка вважала за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності ОСОБА_1, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі останньої.
5.Мотиви суду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідачів та заперечення прокурора, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити заходи забезпечення позову.
Під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Постановляючи ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором доведено існування спору між сторонами та зв`язку між обраним заходом забезпечення позову і предметом майбутньої позовної вимоги, а також існування ризику неможливості виконання судового рішення у разі задоволення майбутніх позовних вимог, при цьому прокурор порушував питання лише щодо арешту активів, які є предметом цього спору, та інших активів відповідачів, що відповідають вартості необґрунтованих активів, тому забезпечення позову є співмірним заявленим вимогам.
В апеляційній скарзі наведені висновки суду першої інстанції заперечуються та стверджується, що до придбання нерухомого майна, вказаного в оскаржуваній ухвалі, ОСОБА_2 не має жодного відношення.
Надаючи оцінку вказаним доводам апеляційної скарги, колегія суддів наголошує, що при розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів не надає оцінки доводам апеляційної скарги щодо відповідності майнового стану ОСОБА_1 вартості придбаного нерухомого майна, а також щодо відсутності зв`язку між вказаним майном та ОСОБА_2, адже ці обставини мають встановлюватися при розгляді справи по суті.
Щодо доводів апеляційної скарги про невідповідність активів, які вказані у прохальній частині заяви про забезпечення позову, предмету позовної заяви, колегія суддів зазначає, що позовна заява про визнання необґрунтованими активів та стягнення їх в дохід держави подана до суду 28.01.2025 року та досліджена судом апеляційної інстанції. При цьому активи, зазначені у прохальній частині заяви про забезпечення позову, відповідають предмету позову, у якому також ставиться питання про стягнення більш ніж 150 тис. грн. доходів, тобто коштів, які ОСОБА_2 отримав від держави як компенсацію за винайм житла, фактичним власником якого він був. Ця вимога забезпечена у позовній заяві шляхом накладення арешту на автомобіль HONDA, власником якого є дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій частині є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги про недостовірність інформації, наведеної у заяві прокурора, зокрема по те, що з 2023 року ОСОБА_2 не обіймає посаду заступника начальника управління боротьби з наркозлочинністю в Дніпропетровській області, колегія суддів також відхиляє. Так, зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що з 19.11.2020 року ОСОБА_2 призначено на посаду заступника начальника управління боротьби з наркозлочинністю в Дніпропетровській області. З 30.09.2021 року на нього покладено тимчасове виконання обов`язків заступника начальника управління боротьби з наркозлочинністю в м. Києві - начальника 2 відділу, а з 17.12.2021 року призначено заступником начальника управління боротьби з наркозлочинністю в м. Києві. З 05.06.2023 року його призначено оперуповноваженим Київського міського управління Департаменту ВБ Національної поліції України.
Крім того, у заяві про забезпечення позову прокурор зазначає, що при виконанні повноважень, визначених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ч. 5 ст. 290 ЦПК України та за результатами опрацювання матеріалів, отриманих від Державного бюро розслідувань стосовно поліцейського, заступника начальника управління боротьби з наркозлочинністю в Дніпропетровській області - начальника 2 відділу Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України ОСОБА_2, встановлено відомості, що можуть свідчити про набуття ним необґрунтованих активів, а також доходів від них. Відтак, ним до Вищого антикорупційного суду буде подано позов про визнання необґрунтованими активів на суму 2 457 537,40 грн., а саме: 1) квартири в ЖК «Комфорт Таун» загальною площею 71,8 м2 за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) нежитлового приміщення в ЖК «Комфорт Таун» загальною площею 3,1 м2 за адресою: АДРЕСА_2, № 8-5; 3) нежитлового приміщення в ЖК «Комфорт Таун» загальною площею 3,1 м2 за адресою: АДРЕСА_2, № 8-6, а також доходів в розмірі 151 189,42 грн., отриманих в якості компенсації від найму квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Прокурор стверджує, що набуття вказаних активів здійснено ОСОБА_1 за дорученням ОСОБА_2, який є чоловіком ОСОБА_3 - рідної сестри ОСОБА_1 .
Згідно з матеріалами справи, 11.08.2021 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «Компанія з управління активами «Валприм» договір купівлі-продажу квартири вартістю 83 503,4 доларів США, що становить 2 367 321,4 грн. В цей же день ОСОБА_1 стала власником двох нежитлових приміщень - комірок у підвалі будинку, де розташована придбана квартира. Згідно з договорами купівлі-продажу нежитлових приміщень, їх ціна становила 49 941 грн. та 40 275 грн., відповідно. Відтак, загальна вартість нерухомого майна, придбаного 11.08.2021 року, становила 2 457 537,4 грн.
Незважаючи на те, що вказані об`єкти нерухомого майна придбані та зареєстровані на ОСОБА_1 як титульного власника, на переконання прокурора, вони придбані нею за дорученням ОСОБА_2, який разом із родиною має можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Наведений висновок прокурор підтверджує сукупністю встановлених ним та Державним бюро розслідувань обставин, зокрема: 1) наявністю між титульним власником майна та членами родини ОСОБА_2 родинних зв`язків; 2) укладення між відповідачами договору найму квартири відразу після укладення договору купівлі-продажу цієї квартири; 3) замовленням та оплатою ОСОБА_2 меблів у квартирі, яку він нібито винаймає; 4) поверненням ОСОБА_1 грошей, отриманих від ОСОБА_2 за нібито передачу майна в оренду; 5) отриманням ОСОБА_2 грошової компенсації від держави за найм вказаної квартири; 6) відсутністю у ОСОБА_1 законних доходів для придбання спірного майна.
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову, врахував також доводи прокурора про взаємопов`язаність основного активу (квартири) з нежитловими приміщеннями, які знаходяться в підвалі того ж будинку, де і квартира, та з огляду на одночасність їх придбання дійшов висновку про можливість розглядати їх як невід`ємне доповнення до вищевказаної квартири.
Колегія суддів вважає, що такий висновок на даному етапі провадження є цілком обґрунтованим, оскільки прокурором доведено існування спору між сторонами та зв`язок між обраним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
Крім того, суд першої інстанції правильно врахував існування ризику неможливості виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог, оскільки згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування за 2023 рік, у власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відсутні інші активи, які можуть у грошовому еквіваленті частково співвідноситися із оспорюваним активом.
Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції належним чином не перевірив, чи існує спір між сторонами та чи може він бути вирішеним у цивільному судочинстві, а також відповідність обсягу позовних вимог вимогам заяви про забезпечення позову спростовується наведеними висновками оскаржуваної ухвали.
Що стосується доводів апеляційної скарги про необхідність скасування арешту, накладеного на автомобіль HONDA, який до 09.08.2024 року належав дружині ОСОБА_2 - ОСОБА_3, втім наразі відчужений іншій особі, колегія суддів виходить з того, що ОСОБА_1 не зазначено, яким чином накладення арешту на майно в цій частині порушує її права та інтереси, якщо вона не є його власником, та з огляду на відсутність у неї повноважень на представництво інтересів інших осіб (дійсних власників цього майна). Зважаючи на принцип диспозитивності та враховуючи, що апеляційні скарги від таких осіб не надходили, колегія суддів не надає оцінки доводам щодо порушення прав та законних інтересів титульних власників цього майна та не досліджує питання переходу права власності на нього.
При постановленні рішення колегія суддів також виходить з того, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися з метою збереження майна до визначення його подальшої долі. Перешкодою у вільному розпорядженні майном є саме заборона на його відчуження. При цьому, арешт майна сам по собі не перешкоджає реалізації права користування ним, в той час як заборона на користування майном є окремим видом забезпечення позову, передбаченим п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, який у даному випадку не розглядається.
З урахуванням сукупності встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано наклав арешт на майно, забезпечивши своїм рішенням співрозмірність обмеження права власності та можливість у майбутньому уникнути випадків застосування цього заходу забезпечення до інших осіб у разі його відчуження. Крім того, під час апеляційного розгляду не встановлено жодних надмірно негативних наслідків від застосування арешту майна, особливо з огляду на збереження можливості власників користуватися ним.
6.Висновки суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наслідками апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, чому надана правова оцінка у розділі 5 постанови, та вони відхилені. Враховуючи встановлені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 375, 381-384 ЦПК, колегія суддів, -
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вищого антикорупційного суду від 24.01.2025 р. - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Головуючий суддя В.В. Чорна
судді С.Б. Боднар
А.С. Никифоров