- Presiding judge (HACC AC): Mykhailenko D.H.
Справа № 991/361/25
Провадження №11-кп/991/81/25
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 березня 2025 року місто Київ
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду колегією суддів у складі:
головуючого ОСОБА_1, суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4,
учасники судового провадження: прокурор ОСОБА_5, особа, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_6, адвокати ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, обвинувачений ОСОБА_10, захисники ОСОБА_11, ОСОБА_12,
розглянула апеляційні скарги (1) ОСОБА_6 та (2) в його інтересах адвоката ОСОБА_8 на вирок Вищого антикорупційного суду від 10.02.2025 у кримінальному провадженні № 52019000000000684 від 05.08.2019 за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 369 Кримінального кодексу України.
Вступ
1.Ця справа стосується перегляду вироку на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим за апеляційною скаргою іншої особи, винуватість якої не встановлена у резолютивній частині оскаржуваного вироку. Особливістю цієї справи є те, що: (1) у мотивувальній частині вироку при викладені формулювання обвинувачення стосовно особи-сторони угоди та її обов`язків за угодою зазначено персональні дані апелянта [його прізвище, ініціали, посаду]; (2) угода укладена на стадії судового провадження, тобто первісно обвинувальний акт був направлений до суду стосовно двох обвинувачених (особи-сторони угоди та апелянта), однак після укладення одним із них угоди про визнання винуватості та виділення матеріалів щодо нього в окреме провадження, за обвинуваченням особи, яка є апелянтом в цій справі, продовжується здійснення судового розгляду по суті у межах іншої судової справи.
2.Тож ключовим в аспекті обставин цієї справи є вирішення питань: (1) чи порушує оскаржуваний вирок на підставі угоди права, свободи, інтереси іншої особи та принцип презумпції невинуватості з огляду на посилання в мотивувальній частині вироку на персональні дані іншої особи та покладення за угодою обов`язку на сторону угоди дати показання щодо іншої особи; (2) чи може такий вирок мати преюдиційне значення та бути використаний при розгляді кримінального провадження щодо іншої особи як доказ її вини у вчиненні злочину.
Історія провадження
3.03.09.2021 до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52019000000000684 від 05.08.2019 за обвинуваченням (1) ОСОБА_6 за частиною 4 статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК) та (2) ОСОБА_10 за частиною 4 статті 369 КК.
4.28.11.2024 прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та обвинувачений ОСОБА_10 уклали угоду про визнання винуватості, яка надійшла до Вищого антикорупційного суду 06.12.2024.
5.15.01.2025 суд першої інстанції задовольнив клопотання прокурора та виділив у окреме провадження матеріали кримінального провадження стосовно ОСОБА_10 .
6.10.02.2025 Вищий антикорупційний суд ухвалив вирок, яким затвердив зазначену угоду про визнання винуватості.
7.07.03.2025 ОСОБА_6 та його адвокат ОСОБА_8 подали апеляційні скарги на зазначений вирок, які надійшли до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду 17.03.2025.
Короткий зміст оскаржуваного вироку
8.Оскаржуваним вироком: (1) затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та обвинуваченим ОСОБА_10 у межах кримінального провадження № 52019000000000684 від 05.08.2019; (2) ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 369 КК, та (3) призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років; (4) на підставі частини 4 статті 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_10 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років зі штрафом у розмірі 83 259 397,28 грн, з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною з експортом та імпортом товарів до України, строком на 2 роки 8 місяців, з штрафом у розмірі 17 000 грн; (5) на підставі частини 2 статті 75 КК звільнено ОСОБА_10 від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки та покладенням ряду обов`язків; (6) покарання у виді штрафу в розмірі 83 259 397,28 грн та у розмірі 17 000 грн визначено вважати виконаним у зв`язку зі сплатою у повному обсязі; (7) стягнено на користь держави витрати на залучення експертів; (8) скасовано запобіжний захід у виді застави та заставу у розмірі 5 044 800 грн перераховано на допомогу ЗСУ.
9.Суд першої інстанції визнав ОСОБА_10 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 369 КК, а саме в наданні голові Чернівецької обласної ради неправомірної вигоди в загальній сумі 180 000 доларів США за забезпечення процесу голосування, прийняття обласною радою рішення про передачу цілісного майнового комплексу Чернівецького обласного комунального підприємства «Бальнеологічний Санаторій «Брусниця»» в довгострокову оренду підконтрольному ОСОБА_10 суб`єкту господарювання та укладення і ним договору оренди.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційних скарг
10.В апеляційних скаргах ОСОБА_6 та адвокат ОСОБА_8 висловили прохання: (1) скасувати оскаржуваний вирок та (2) призначити новий розгляд справи у суді першої інстанції.
11.Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_6 обґрунтовував тим, що: (1) вирок від 10.02.2025 порушує права, свободи та інтереси ОСОБА_6, оскільки його прізвище, ініціали, посада та інша особиста інформація прямо зазначені та ідентифіковані у тексті вироку; (2) суд першої інстанції в оскаржуваному вироку фактично констатував факт вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 368 КК, що суперечить принципу презумпції невинуватості та встановлює преюдиційне значення для справи № 991/6021/21, у якій останній має процесуальний статус обвинуваченого; (3) суд першої інстанції не досліджував питання добровільності укладення угоди про визнання винуватості та не взяв до уваги, що обвинувачений ОСОБА_10 перебуває під тиском правоохоронних органів, оскільки є особою, яка позбавлена громадянства України та до якої застосовані санкції.
12.У доповненнях до апеляційної скарги ОСОБА_6 зазначив про невідповідність умов угоди положенням Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) в частині необхідності викриття обвинуваченим інших осіб у вчиненні корупційного кримінального правопорушення, оскільки така умова угоди вже була затверджена вироком Вищого антикорупційного суду від 20.09.2024 у справі № 991/5561/24.
13.Апеляційна скарга адвоката ОСОБА_8 містить доводи щодо: (1) порушення оскаржуваним вироком прав та інтересів ОСОБА_6 ; (2) невідповідності умов угоди законодавству та інтересам суспільства; (3) відсутності добровільної згоди обвинуваченого ОСОБА_10 на укладення угоди про визнання винуватості.
14.В обґрунтування цих доводів адвокат зазначив таке: (1) у тексті оскаржуваного вироку ОСОБА_6 прямо ідентифікований та зазначений як особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, що є порушенням принципу невинуватості; (2) умова угоди щодо зобов`язання обвинуваченого ОСОБА_10 надавати показання стосовно ОСОБА_6 та наслідки невиконання цієї умови свідчать про зацікавленість обвинуваченого у наданні саме викривальних, а не правдивих показань, що в свою чергу порушує права та інтереси ОСОБА_6 ; (3) всупереч положенням частини 4 статті 469 КПК умовами затвердженої угоди не передбачені вимоги щодо викриття іншої особи у вчиненні кримінального правопорушення, проте передбачено надання ОСОБА_10 показань у кримінальних провадженнях щодо осіб, яким вже повідомлено про підозру та обвинувальні акти направлені до суду; (4) оскаржуваним вироком не досліджені обставини відповідності умов угоди інтересам суспільства щодо забезпечення швидкого судового провадження, запобігання, виявлення чи припинення більшої кількості кримінальних правопорушень; (5) існують підстави стверджувати про недобровільний характер укладеної угоди, оскільки обвинувачений ОСОБА_10 позбавлений громадянства України, є особою, щодо якої застосовані санкції, сторона обвинувачення здійснювала збір даних щодо майна близьких осіб обвинуваченого з метою подальшої конфіскації, на його майно накладений арешт та був застосований запобіжний захід у вигляді застави у розмірі, що значно перевищує визначені КПК межі для тяжкого злочину; (6) про вимушеність укладення угоди, зокрема, свідчить те, що ОСОБА_10 у межах кримінального провадження № 52019000000000684 від 05.08.2019 не визнавав вину у вчиненні злочину, заявляв клопотання про закриття кримінального провадження та про визнання доказів сторони обвинувачення недопустимими.
15.У доповненнях до апеляційної скарги адвокат ОСОБА_8 зазначив, що умова угоди про обов`язок надати правдиві показання стосовно ОСОБА_6 вже реалізована ОСОБА_10 шляхом надання таких показань під час допиту [копія протоколу допиту від 16.10.2019 долучена до доповнень], тому не могла бути використана прокурором в контексті дотримання умови викриття іншої особи. Крім того, надання відмінних від раніше наданих показань створює передумови для притягнення ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності за надання завідомо неправдивих показань.
Короткий зміст заперечень прокурора на апеляційні скарги
16.Прокурор в запереченнях на апеляційні скарги висловив прохання: (1) залишити апеляційні скарги без задоволення та (2) змінити вирок шляхом заміни у мотивувальній частині посилання на ОСОБА_6 на Особа 1.
17.Обґрунтовуючи наведені вимоги, прокурор в запереченнях зазначив наступне: (1) оскаржуваний вирок не порушує права та інтереси ОСОБА_6, а викладені в ньому обставини вчинення ОСОБА_10 кримінального правопорушення є елементом конкретизації його обвинувачення та не спрямовані на констатацію правомірності / неправомірності дій ОСОБА_6 ; (2) вирок суду, яким затверджено угоду про визнання винуватості, не може мати преюдиційного, доказового значення у кримінальних провадженнях щодо інших осіб та не порушує принцип презумпції невинуватості; (3) суд першої інстанції зробив висновок виключно про винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення; (4) затвердження судом угоди із умовою покладення на обвинуваченого обов`язку надавати правдиві показання щодо вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого частиною 4 статті 368 КПК, не суперечить вимогам КПК та узгоджується із повним та беззастережним визнанням ОСОБА_10 винуватості в обсязі пред`явленого обвинувачення; (5) умови затвердженої угоди про визнання винуватості відповідають положенням законодавства та інтересам суспільства, оскільки: (а) обвинувачений зобов`язався надавати у двох кримінальних провадженнях детальні та правдиві показання щодо вчинення особами тяжких та особливо тяжких злочинів, зокрема, корупційних; (б) забезпечення швидшого судового провадження вже реалізовано у провадженні за обвинуваченням ОСОБА_10 та може бути досягнуто у провадженні щодо ОСОБА_6 за допомогою сприяння ОСОБА_10 у встановленні змісту зафіксованого протоколами негласних слідчих (розшукових) дій спілкування з ОСОБА_6 ; (6) добровільність укладення угоди підтверджена під час судового розгляду обвинуваченим та його захисниками, а твердження апелянтів про перебування ОСОБА_10 під тиском правоохоронних органів є безпідставним.
Короткий зміст заперечень сторони захисту на апеляційні скарги
18.У запереченнях захисники обвинуваченого ОСОБА_10 адвокати ОСОБА_12 та ОСОБА_13 висловили прохання (1) відмовити у задоволенні апеляційних скарг та (2) залишити вирок від 10.02.2025 без змін з наступних підстав:
(1)оскаржуваний вирок не порушує права та інтереси ОСОБА_6, висновки суду не мають преюдиційного значення щодо нього та не порушують принцип презумпції невинуватості, оскільки: (а) суд першої інстанції не здійснював дослідження й оцінку правомірності дій ОСОБА_6 та не встановлював наявність чи відсутність його вини у вчиненні кримінального правопорушення, (б) мотивувальна частина судового рішення містить лише формулювання обвинувачення, яке беззастережно визнається обвинуваченим, без повного та всебічного дослідження обставин вчинення кримінального правопорушення, а резолютивна частина встановлює винуватість виключно ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 369 КК, призначення йому покарання та вирішення інших процесуальних питань;
(2)умова затвердженої угоди щодо обов`язку обвинуваченого надавати правдиві та детальні показання стосовно ОСОБА_6 жодним чином не встановлює наперед винуватість останнього у вчиненні кримінального правопорушення, відповідає положенням КПК та сприятиме досягненню завдань кримінального провадження.
19.Крім того, захисник ОСОБА_12 у запереченнях навів доводи щодо: (1) добровільності укладення угоди ОСОБА_10 та (2) відповідності умов угоди інтересам суспільства, які полягають, зокрема, у забезпеченні своєчасного розкриття кримінальних правопорушень, здійсненні швидкого судового розгляду, зменшенні навантаження на органи прокуратури та суд, допомозі ЗСУ тощо.
Позиція учасників судового провадження
20. ОСОБА_6 та його адвокати підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити.
21.Прокурор, обвинувачений та захисники заперечували проти задоволення апеляційних скарг.
22.Інші учасники в судове засідання не прибули. Оскільки вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, то їх неприбуття не перешкоджає проведенню розгляду (частина 4 статті 405 КПК).
Оцінка та мотиви Суду
23.Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги (частина 1 статті 404 КПК).
24.У межах доводів апеляційних скарг з метою правильного їх вирішення Суд повинен вирішити ключове питання - чи порушує оскаржуваний вирок права, свободи та інтереси ОСОБА_6 .
25.Доводи апелянтів щодо порушення вироком від 10.02.2025 прав, свобод та інтересів ОСОБА_6 зводяться до того, що: (1) в тексті оскаржуваного вироку зазначені персональні дані ОСОБА_6 [його прізвище, ініціали, займана посада та інша інформація], що встановлює можливість ідентифікувати його особу; (2) оскаржуваним вироком затверджена умова угоди про зобов`язання обвинуваченого-сторони угоди надати показання стосовно вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 368 КК, (3) вирок на підставі угоди встановлює винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину та має преюдиційне значення щодо нього в межах іншої кримінальної справи.
26.Суд не погоджується із вказаними доводами апеляційних скарг з наступних мотивів.
(1) Щодо доводу апелянтів про порушення принципу презумпції невинуватості у зв`язку із ідентифікацією особи ОСОБА_6 в мотивувальній частині вироку на підставі угоди
27.Відповідно до частини 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), частини 2 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, частини 1 статті 11 Загальної декларації прав людини кожен, хто обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку.
28.У національному законодавстві принцип презумпції невинуватості закріплений в частині 1 статті 62 Конституції України, частині 2 статті 2 КК та частині 1 статті 17 КПК. Згідно із цими правовими нормами особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
29.Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що резолютивна частина вироку стосується тільки ОСОБА_10 - вирішено питання виключного щодо його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 369 КК, призначення йому покарання, скасування запобіжного заходу та покладення на нього обов`язків, стягнення з нього витрат на залучення експертів. Отже, у резолютивній частині оскаржуваного вироку відсутні жодні відомості про ОСОБА_6 .
30.При цьому в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) усталеним є висновок, що гарантоване частиною 2 статті 6 Конвенції право забороняє передчасні висловлювання суду про те, що особа є винувато до того, як її вину буде доведено в законному порядку. Достатньо, навіть за відсутності будь-якого офіційного висновку, наявності певних підстав, які б свідчили про те, що суд вважає обвинуваченого винним (Minelli v. Switzerland, заява № 8660/79, § 37, 25.03.1983; Allenet de Ribemont v. France, заява № 15175/89, § 35, 10.02.1995; Butkeviиius v. Lithuania, зяава № 48297/99, § 49, 26.03.2002). При цьому слід проводити принципову різницю між заявою про те, що когось просто підозрюють у вчиненні злочину, і чіткою судовою заявою, за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила відповідний злочин (Matijaљeviж v. Serbia, заява № 23037/04, § 48, 19.09.2006; C. O. v. Germany, заява № 16678/22, § 58, 17.09.2024). Хоча використання мови є критично важливим у цьому аспекті, ЄСПЛ зазначав про важливість врахування й контексту конкретних обставин справи (Daktaras v. Lithuania, заява № 42095/98, § 43, 10.10.2000; Paulikas v. Lithuania, заява № 57435/09, § 55, 24.01.2017).
31.Принцип презумпції невинуватості теоретично також може бути порушений у зв`язку з передчасним визнанням особи винуватою в межах вироку щодо інших осіб, провадження щодо яких здійснюється окремо (Karaman v. Germany, заява № 17103/10, § 42, 27.02.2014; Bauras v. Lithuania, заява 56795/13, § 52, 31.102017; C. O. v. Germany, заява № 16678/22, § 59, 17.09.2024). При цьому в межах кримінального провадження за участю декількох осіб, які не можуть розглядатися разом, посилання суду першої інстанції про причетність до вчинення злочину третіх осіб можуть бути необхідними для оцінки винуватості учасників справи. Суди зобов`язані встановити обставини справи, що мають значення для найбільш повного та точного вирішення питання про правову відповідальність обвинуваченого, і не можуть зазначати про встановлені ними обставини як про прості припущення або підозри. Суди повинні якомога точніше встановити факти справи, проте мають уникати надання більше інформації, ніж це необхідно для оцінки юридичної відповідальності тих осіб, які є обвинуваченими у судовому провадженні (Karaman v. Germany, заява № 17103/10, § 64, 27.02.2014; Навальний та Офіцеров проти Росії, заяви №№ 46632/13 та 28671/14, § 99, 23.02.2016).
32.Суд Європейського Союзу у рішенні від 05.09.2019 (AH and others (Presumption of innocence) C-377/18) зробив висновок про те, що, якщо один із кількох обвинувачених укладає угоду про визнання винуватості, угода може стосуватися інших обвинувачених, які не визнають своєї вини та переслідуються в окремому кримінальному провадженні, якщо, по-перше, таке посилання необхідне для кваліфікації юридичної відповідальності особи, яка уклала угоду, і, по-друге, з угоди зрозуміло, що інші особи переслідуються в окремому кримінальному провадженні і що їх вину не встановлено законом.
33.Беручи до уваги наведені принципи з урахуванням тверджень щодо відсутності у резолютивній частині судового рішення жодних відомостей про ОСОБА_6 (пункт 29 цієї ухвали), Суд повинен встановити чи порушує принцип презумпції невинуватості згадування у мотивувальній частині вироку на підставі угоди персональних даних іншої особи при викладенні формулювання обвинувачення стосовно ОСОБА_10 .
34.Так, вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених частиною 3 статті 475 КПК.
35.Порівняльний аналіз положень КПК щодо вимог до змісту мотивувальних частин вироків, ухвалених за результатами розгляду по суті (пункт 2 частини 3 статті 374 КПК), та вироків на підставі угоди (частина 3 статті 475 КПК) надає змогу дійти висновку про диференціацію законодавчих вимог та підходів до формулювання обвинувачення та його доведеності. Так, в мотивувальній частині вироку на підставі угоди: (1) має бути зазначено лише «формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувалася особа»; (2) відсутня вимога вказувати обставини обвинувачення, які встановлювались судом, і визнаються судом доведеними при розгляді справи по суті; (3) тобто в мотивувальній частині міститься лише те формулювання, яке беззастережно визнається обвинуваченим; (4) крім того, докази при затвердженні угоди не надаються, не досліджуються та не оцінюються судом.
36.Зазначене додатково підтверджується змістом:
(1)частини 1 статті 471 КПК, відповідно до якої в угоді про визнання винуватості зазначаються беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення;
(2)пункту 1 частини 4 статті 474 КПК, за яким перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості суд під час судового засідання повинен з`ясувати в обвинуваченого, чи цілком він розуміє, що він має право на судовий розгляд, саме під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують.
37.Отже, обставини вчинення злочину у вироку на підставі угоди не встановлюються в результаті повного та всебічного дослідження доказів у межах змагальної процедури за участю всіх фігурантів інкримінованого правопорушення, а набувають значення правової презумпції через визнання цих обставин сторонами угоди та затвердження її судом (постанови ККС ВС від 19.11.2019 у справі № 759/10575/16-к, від 12.11.2020 у справі № 757/415/19-к, від 26.05.2021 у справі № 263/15273/17, від 01.11.2022 у справі № 686/26679/19, від 09.12.2024 у справі № 520/1470/18).
38.Із матеріалів справи вбачається, що у цьому провадженні суд першої інстанції: (1) не здійснював повного та всебічного дослідження доказів у межах змагальної процедури та не встановлював обставини, які можуть бути предметом доказування у кримінальному провадженні, оскільки основою при формулюванні обвинувачення стосовно ОСОБА_10 є саме викладені в обвинувальному акті обставини та їх беззаперечне визнання обвинуваченим (стороною угоди); (2) конкретизував обвинувачення стосовно ОСОБА_10 та навів детальний опис діяння, за вчинення якого останній засуджується вироком, необхідність чого обумовлена, зокрема, метою уникнення подвійного притягнення особи до кримінальної відповідальності за одне й те саме правопорушення (частина 1 статті 61 Конституції України, частина 1 статті 19 КПК); (3) не здійснював дослідження й оцінку правомірності чи неправомірності дій ОСОБА_6, не встановлював наявність чи відсутність його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 368 КК, та не констатував вчинення останнім злочину; (4) використовував словесні конструкції та словосполучення, що слугують виключно елементом конкретизації обвинувачення, та жодним чином не встановлюють наявність в діяннях ОСОБА_6 всіх елементів (ознак) складу будь-якого кримінального правопорушення; (5) в оскаржуваному вироку наведені формулювання пред`явленого ОСОБА_10 обвинувачення у чіткій відповідності до обвинувального акту, без критерію визнання викладеного обвинувачення доведеним судом, як цього вимагає законодавство при ухваленні вироків по суті. При цьому в пункті 1 вироку на підставі угоди зазначено, що обвинувальний акт був направлений до суду одночасно стосовно двох обвинувачених [ ОСОБА_10 та ОСОБА_6 ] та провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 виділено в окреме провадження, що свідчить про продовження здійснення судового провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 в повному обсязі у встановленому законом порядку.
39.Щодо зазначення в мотивувальній частині вироку на підставі угоди персональних даних ОСОБА_6 [його прізвища, ініціалів та посади] Суд зазначає наступне: (1) наведення цих відомостей при викладенні фактичних обставин злочину, у вчинення якого обвинувачується особа-сторона угоди, не може свідчити про автоматичне встановлення винуватості іншої особи, питання про винуватість якої не вирішується у межах цієї справи. У протилежному випадку неможливо було б викласти фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення декількома особами або вчинених у співучасті та перевіряти правильність кваліфікації злочину (як того вимагає пункт 1 частини 7 статті 474 КПК); (2) подібне зазначення в контексті детального опису вчиненого кримінального правопорушення є необхідним для точної ідентифікації події злочину та відповідно конкретизації обвинувачення особі-стороні угоди, зокрема, як зазначено вище з метою уникнення подвійного притягнення особи до кримінальної відповідальності; (3) наведення в оскаржуваному вироку окремих даних ОСОБА_6 [зокрема, займаної ним посади] є необхідним для повної правової кваліфікації діяння ОСОБА_10, встановлення всіх елементів складу злочину, у вчиненні якого останній обвинувачується, та визначення предметної підсудності ВАКС. Так, однією з кваліфікуючих ознак інкримінованого ОСОБА_10 діяння є «надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище»; (4) положення процесуального кримінального законодавства не встановлюють будь-яких вимог щодо необхідності знеособлення судом персональних даних інших осіб у вироку на підставі угоди (зокрема, у випадку вчинення злочину у співучасті); (5) отже, зазначення в мотивувальній частині вироку окремих відомостей стосовно ОСОБА_6 здійснено судом першої інстанції виключно для однозначного та конкретного формулювання пред`явленого ОСОБА_10 обвинувачення у чіткій відповідності до обвинувального акту.
40.Суд окремо звертає увагу, що посилання у вироку на підставі угоди на персональні дані ОСОБА_6 не створює будь-яких правових наслідків для останнього, що, крім того, підтверджено під час апеляційного розгляду його адвокатами. Твердження ОСОБА_6 про наявний юридичний наслідок у виді здійснення публікацій у засобах масової інформації після ухвалення вироку на підставі угоди Суд оцінює критично, оскільки: (1) апелянт не надав будь-яких доказів, що підтверджують наявність подібних публікацій [при цьому прокурор стверджує, що будь-які публікації здійснені ще до укладення угоди між прокурором та ОСОБА_10 ]; (2) в загальному будь-які відомості в джерелах масової інформації не можуть вважатись безумовно достовірними і такими, що достеменно ідентифікують певну особу саме з тексту вироку; (3) офіційні комунікаційні платформи органу досудового розслідування, прокуратури та суду не містять жодного згадування про особу ОСОБА_6 в контексті ухвалення вироку на підставі угоди, що підтверджено в судовому засіданні ОСОБА_6 та його адвокатами.
41.У цьому аспекті Суд також відхиляє висловлений в судовому засіданні довід адвоката ОСОБА_9 про те, що необмежене коло осіб може мати доступ до тексту вироку та дійти висновку про вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого частиною 4 статті 368 КК, оскільки: (1) у текстах судових рішень, що відкриті для загального доступу в ЄДРСР, знеособлюються будь-які відомості, що надають можливість ідентифікувати особу (стаття 7 Закону України «Про доступ до судових рішень», пункт 1 розділу V Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 19.04.2018 № 1200/0/15-18); (2) зазначення посади не може свідчити про беззаперечну ідентифікацію особи саме з тексту вироку без проведення додаткових дій з пошуку відповідної інформації; (3) право на ознайомлення із матеріалами справи мають виключно учасники судового провадження (частина 2 статті 317 КПК) та правом на отримання копій судового рішення наділені учасники судового провадження (частина 7 статті 376 КПК), а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов`язки (частина 1 статті 27 КПК, стаття 9 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
42.При цьому Суд вважає, що зазначення в мотивувальній частині вироку на підставі угоди персональних даних іншої особи [даних, які прямо вказують на конкретну особу, або які дозволяють з впевненістю ідентифікувати іншу особу] може слугувати підставою для відкриття апеляційного провадження при вирішені суддею-доповідачем питання про прийнятність апеляційної скарги відповідно до пункту 10 частини 1 статті 393 та частини 2 статті 24 КПК, оскільки наведене може свідчити про те, що оскаржуване судове рішення ймовірно стосується прав, свобод та інтересів такої особи [що відповідно не може бути перешкодою в доступі до правосуддя та зверненню до суду вищої інстанції], проте не може бути підставою для однозначного висновку саме про порушення прав, свобод та інтересів іншої особи, що є ключовим при здійсненні перегляду вироку на підставі угоди за апеляціями інших осіб. Такий висновок узгоджується із позицією Об`єднаної палати ККС ВС, викладеною у постанові від 18.05.2020 у справі № 639/2837/19.
43.В аспекті вирішення цих питань Суд також бере до уваги практику ККС ВС та ЄСПЛ.
44.Так, виходячи з узагальненої позиції ККС ВС:
(1)зазначення у формулюванні обвинувачення інформації стосовно співучасті обвинуваченого-сторони угоди з іншою особою (чи вчинення обвинуваченим-стороною угоди дій в інтересах іншої особи) стосується лише обвинуваченого-сторони угоди. Викладені у вироку на підставі угоди обставини обвинувачення, відповідно до статті 17 КПК, не можуть бути використані на підтвердження винуватості будь-яких інших осіб, крім обвинуваченого-сторони угоди (ухвали ККС ВС від 21.08.2023 у справі № 991/2474/23, від 25.08.2021 у справі № 991/3848/21, від 04.10.2021 у справі № 991/3848/21, від 18.10.2021 у справі № 991/3848/21);
(2)не зважаючи на те, що у тексті вироку на підставі угоди прямо зазначено про іншу особу [міститься вказівка на прізвище фізичної особи або на найменування юридичної особи], використані судом у фабулі обвинувачення формулювання є елементами конкретизації обвинувачення сторони угоди, а не констатацією неправомірності дій іншої особи (постанови ККС ВС від 24.05.2023 у справі № 202/11070/22, від 30.09.2020 у справі № 532/2344/19, від 07.02.2019 у справі № 490/6600/17, від 26.09.2019 у справі № 766/9110/19, від 26.03.2019 у справі № 641/898/17, від 02.07.2019 у справі № 523/11081/17, від 17.07.2019 у справі № 199/5543/18, від 25.06.2019 у справі № 510/328/17, від 14.11.2018 у справі № 641/2195/17).
45.Суд звертає увагу, що, не зважаючи на те, що наведені вище рішення ККС ВС стосуються вирішення питання про прийнятність апеляційних скарг інших осіб на вирок на підставі угоди та перегляду відповідних рішень суддів-доповідачів про повернення апеляційних скарг, викладені у цих судових рішеннях правові позиції та висновки мають важливе значення й при здійсненні перегляду вироку на підставі угоди по суті.
46.Крім того, в аспекті обставин цієї справи найбільш релевантними є рішення ЄСПЛ у справах Karaman v. Germany, заява № 17103/10, 27.02.2014 та C.O. v. Germany, заява № 16678/22, 17.09.2024, у яких ЄСПЛ констатував відсутність порушення частини 2 статті 6 Конвенції при використанні національними судами тверджень щодо дій заявників у вироках стосовно співучасників злочину в окремих провадженнях, які відповідно до законодавства не мають обов`язкової законної сили у незавершених або майбутніх кримінальних провадженнях стосовно заявників.
47.У рішенні Karaman v. Germany, заява № 17103/10, 27.02.2014 встановлено, що: (1) висновки суду ґрунтувалися насамперед на зізнаннях обвинувачених, зроблених після укладення угоди про визнання винуватості між прокурором та захистом, а також на додаткових доказах, отриманих під час судового розгляду (§ 13); (2) у рішенні кілька разів згадується роль, яку зіграли керівники злочинної організації та у цьому контексті національний суд багато разів згадував повне ім`я та прізвище заявника [найбільш релевантними були такі згадування ОСОБА_14 : «обвинувачений ОСОБА_15 у координації та за вказівками окремо переслідуваного ОСОБА_14 …», « ОСОБА_15 та окремо переслідувані особи мали намір використати значну частину зібраних коштів, зокрема, для фінансування проектів компаній, акціонерами яких стали ОСОБА_16 …», «обвинувачені заявили, що ОСОБА_15 був інтегрований в ієрархію та повинен був узгоджувати всі важливі рішення з окремо переслідуваними ОСОБА_17 та іншими, тоді як ОСОБА_16, як директор правління Yeni Dunya Iletisim A.S., відігравав провідну роль», «така інтеграція в структуру, контрольовану з Туреччини, як описано двома обвинуваченими, достатньо підтверджується…», «окремо переслідувані ОСОБА_16 та інші ухвалювали рішення про використання коштів…», «загальна сума в 4 504 000 євро була передана окремо переслідуваному ОСОБА_18 » тощо] (§ 14); (3) обґрунтування рішення містить опис обставин справи, встановлення доказів, на яких суд ґрунтувався при встановленні фактів, оцінку судом достовірності відповідних доказів та правову оцінку вчинених обвинуваченими правопорушень та визначення їх вини (§ 14); (4) на момент постановлення судового рішення [за обвинуваченням співучасників злочину] стосовно заявника було розпочато кримінальне провадження, проте він ще не був офіційно визнаний обвинуваченим (§ 43). При цьому ЄСПЛ дійшов висновку про відсутність порушення принципу презумпції невинуватості та встановив, що в контексті конкретних обставин справи з метою вирішення усіх питань національний суд (1) повинен був встановити, хто планував нецільове використання пожертвувань і, виходячи з цього, хто кому й які вказівки надавав та (2) неминуче мав згадати конкретну роль і навіть наміри, які мали всі особи, включаючи заявника (§ 65).
48.Подібні обставини мали місце також у рішенні C. O. v. Germany, заява № 16678/22, 17.09.2024, в якому ЄСПЛ встановив, що: (1) рішення національного суду стосовно співучасників злочину містило численні фактичні висновки й щодо заявника [суд детально описав та оцінив його участь як співвиконавця або одного з головних виконавців, використовуючи наступні посилання: «він, діючи разом з іншими особами, вчинив кримінальне правопорушення», «діяв навмисно», «діяв протизаконно» тощо] (§§ 15, 16); (2) на момент розгляду справи заявнику ще не було пред`явлено обвинувачення (§ 14). При цьому ЄСПЛ констатував відсутність порушення принципу презумпції невинуватості та встановив, що рішення національного суду (1) не містить висновків про винуватість заявника у вчиненні кримінального правопорушення, а (2) усі твердження щодо дій заявника були необхідні для встановлення факту ухилення обвинувачених від сплати податків як співучасників (§ 63).
49.Аналізуючи наведені рішення, зазначені в них обставини справ та висловлені висновки, Суд в контексті справи, що є предметом цього апеляційного розгляду, звертає особливу увагу на наступне: (1) в оскаржуваному вироку суд першої інстанції при формулюванні обвинувачення не зазначав будь-які обставини, які можуть бути предметом доказування у кримінальному провадженні, за критерієм їх встановлення та доведення судом, не здійснював повного та всебічного дослідження доказів, не надавав їм оцінку, а лише виклав формулювання обвинувачення у чіткій відповідності до обвинувального акту; (2) апелянт ОСОБА_6 на час ухвалення вироку на підставі угоди вже мав процесуальний статус обвинуваченого у первісному кримінальному провадженню, в межах якого здійснюється судовий розгляд відповідно до вимог КПК в повному обсязі; (3) отже, на відміну від обставин справ, які мали місце у рішеннях ЄСПЛ [зокрема, здійснення розгляду обвинувачення по суті щодо одного із співучасників злочину], у оскаржуваному вироку на підставі угоди суттєвим є те, що суд першої інстанції не здійснював розгляд обвинувачення стосовно ОСОБА_10 по суті, а відповідно до положень КПК обмежився формулюванням пред`явленого обвинувачення у чіткій відповідності до обвинувального акту згідно із його редакцією та в межах його беззаперечного визнання обвинуваченим (стороною угоди). При цьому Суд звертає увагу, що в спільній окремій думці суддів ЄСПЛ ОСОБА_19 та М. Віллігера на рішення Karaman v. Germany, заява № 17103/10, 27.02.2014 основним аргументом незгоди із рішенням ЄСПЛ слугувало те, що національний суд зазначив у рішенні, що обставини справи, у тому числі роль заявника, «були встановлені» на підставі наявних доказів.
50.Крім того, аналізуючи вимоги заперечень прокурора на апеляційні скарги щодо зміни оскаржуваного вироку шляхом виключення у тексті вироку посилання на ОСОБА_6, Суд бере до уваги висловлену під час апеляційного розгляду позицію адвоката ОСОБА_8 про те, що подібне знеособлення стосуватиметься виключно зміни зазначених у вироку формулювань, буде формальним та не зможе саме по собі змінити ситуацію ОСОБА_6 .
51.Враховуючи наведене вище, Суд дійшов висновку, що зазначення у мотивувальній частині вироку персональних даних та дій ОСОБА_6 при викладенні фактичних обставин злочину, у вчинення якого обвинувачується ОСОБА_10 : (1) є лише обов`язковим елементом конкретизації обвинувачення ОСОБА_10 у чіткій відповідності до обвинувального акту, без зазначення чого неможливо повно сформулювати обвинувачення останньому за частиною 4 статті 369 КК; (2) не свідчать про констатацію судом першої інстанції винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення та (3) не порушує принцип презумпції невинуватості. Отже, оскаржуваний вирок стосується винуватості та створює відповідні правові наслідки виключно щодо ОСОБА_10 та не порушує прав, свобод та інтересів ОСОБА_6
(2) Щодо доводів апелянтів про порушення прав та інтересів ОСОБА_6 при затвердженні умов угоди в частині обов`язку ОСОБА_10 надавати показання стосовно ОСОБА_6 .
52.Щодо доводів апеляційних скарг про порушення прав та інтересів ОСОБА_6 у зв`язку із зазначеною у пункті 3.4 вироку умовою угоди, що « ОСОБА_10 зобов`язується співпрацювати з прокурором у наданні правдивих та детальних показань про вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 368 КК» Суд зазначає наступне: (1) затвердження вироком саме такої умови угоди повністю узгоджується із вимогами кримінального-процесуального законодавства, зокрема, щодо необхідності дотримання умови угоди про викриття обвинуваченим іншої особи у вчиненні будь-якого корупційного кримінального правопорушення (пункт 2 частини 4 статті 469 КПК), змісту угоди в частині можливості зазначення в ній обов`язків обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення (стаття 472 КПК); (2) у разі укладення угоди без визначення умови надання обвинуваченим достовірних (зокрема, викривальних) показань щодо іншої особи втрачається предмет угоди про визнання винуватості у вчиненні корупційного кримінального правопорушення; (3) зазначені формулювання суду першої інстанції [в тому числі із зазначенням прізвища та ініціалів іншої особи] є важливими для встановлення чіткого розуміння умов угоди та неможливості її скасування через їх невиконання, зокрема, з підстав ненадання особою-стороною угоди показань щодо невизначеної особи; (4) отже, в протилежному випадку [без конкретизації умов] втрачається суть угоди про визнання винуватості, оскільки унеможливлюється перевірка виконання її умов; (5) крім того, під час здійснення судового розгляду у провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 (а) сторона захисту має право подавати до суду свої докази і доводити перед судом їх переконливість, а під час допиту ОСОБА_10 наділена правом ставити запитання свідку, подавати свої зауваження та заперечення на його показання, (б) прокурор не звільняється від обов`язку доказування усіх обставин, передбачених статтею 91 КПК, а (в) суд на підставі всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного судового рішення (частина 1 статті 94 КПК). При цьому жоден доказ не має наперед встановленої сили (частина 2 статті 94 КПК).
53.Отже, Суд дійшов висновку, що зазначення в тексті оскаржуваного вироку обов`язку обвинуваченого надавати правдиві та детальні показання щодо вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення: (1) є елементом конкретизації умов угоди та гарантією забезпечення її виконання відповідно до вимог КПК; (2) не суперечить положенням кримінального процесуального законодавства та (3) не може вважатися констатацією факту вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення [встановлення наявності всіх елементів складу злочину] та не має наперед встановленої сили для доведення його винуватості в межах іншої судової справи.
(3) Щодо доводу апелянтів про встановлення оскаржуваним вироком преюдиційних висновків щодо ОСОБА_6 .
54.Оскаржуваний вирок на підставі угоди не має жодного преюдиційного значення для осіб, які не були учасниками такої угоди, та не може бути використаний при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_6 як доказ його вини у вчиненні злочину. При цьому сторона обвинувачення не звільняється від доказування обставин, передбачених частиною 1 статті 91 КПК, у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 .
55.Так, нормами КПК не передбачено, що вирок на підставі угоди має преюдиційне значення для кримінального провадження відносно інших осіб. Крім цього, оскаржуваним вироком не встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, тому він не має преюдиційне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів відповідно до статті 90 КПК.
56.Зазначені висновки Суду узгоджуються з усталеною практикою ККС ВС, яка сформована як за наслідками перегляду по суті вироків на підставі угоди, так і за наслідками розгляду ухвал судів апеляційної інстанції про неприйнятність апеляційних скарг інших осіб на вирок за угодою [при цьому висновки у таких справах мають важливе значення й при перегляді вироків по суті]. Так, виходячи з узагальненої позиції ККС ВС:
(1)вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї із декількох осіб, не має преюдиціального значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості однією із осіб не є доказом винуватості інших (постанова ККС ВС від 19.11.2019 у справі № 759/10575/16-к);
(2)чинний КПК не звільняє сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи (ухвали ККС ВС від 23.01.2024 у справі № 991/6004/21, від 04.01.2024 у справі № 991/2288/21, від 25.08.2023 у справі № 755/1730/20, від 25.01.2024 у справі № 554/8321/23, від 29.02.2024 у справі № 755/17727/23, від 04.03.2024 у справі № 991/8851/21, постанови ККС ВС від 18.05.2020 у справі № 639/2837/19, від 01.11.2022 у справі № 686/26679/19, від 24.05.2023 у справі № 202/11070/22, від 21.09.2023 у справі № 712/3637/22);
(3)право обвинуваченого на визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення та укладення угоди про визнання винуватості передбачено діючим кримінальним процесуальним законом і може бути вільно використано ним відповідно до принципу диспозитивності незалежно від невизнання своєї вини іншими особами у кримінальному провадженні (постанова ККС ВС від 26.05.2021 у справі № 263/15273/17);
(4)якщо інші особи у кримінальному провадженні не визнали своєї вини, то це не може вплинути на реалізацію права обвинуваченого на укладення угоди про визнання винуватості та не є підставою для скасування вироку на підставі цієї угоди (постанова ККС ВС від 15.04.2020 у справі № 344/2514/19).
57.Отже, Суд дійшов висновку, що: (1) оскаржуваний вирок стосовно ОСОБА_10 не має жодного преюдиційного значення та відповідно не може бути використаний при розгляді кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 як доказ його вини у вчиненні кримінального правопорушення; (2) прокурор не звільняється від обов`язку доказування обставин, передбачених частиною 1 статті 91 КПК, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 ; (3) тому оскаржуваний вирок жодним чином не порушує права, свободи та інтереси ОСОБА_6 .
58.В апеляційній скарзі адвокат посилався на ряд рішень ККС ВС (постанови від 10.09.2024 у справі № 991/8444/23, від 18.07.2019 у справі № 199/6365/18 та від 10.06.2021 у справі № 640/106/18). Суд вважає їх нерелевантними на цьому етапі апеляційного провадження, враховуючи те, що: (1) апелянт посилається на них виключно в контексті обґрунтування наявності права на апеляційне оскарження; (2) ці постанови прийняті за наслідками перегляду рішень про прийнятність апеляційних скарг, а не результатів їх розгляду по суті, як у цій справі; (3) відкриття апеляційного провадження автоматично не означає наступну зміну чи скасування вироку за угодою. Саме таким чином діяв ЄСПЛ у наведених вище справах (Karaman v. Germany та C. O. v. Germany), а саме визнав заяви прийнятними, але не вставив порушень прав заявників за наслідками розгляду їх заяв по суті.
(4) Щодо інших доводів апеляційних скарг
59.На переконання Суду, доводи апеляційних скарг ОСОБА_6 та його адвоката ОСОБА_8 щодо (1) невідповідності умов угоди інтересам суспільства та (2) відсутності добровільної згоди обвинуваченого ОСОБА_10 на укладення угоди про визнання винуватості не підлягають перевірці в межах цього апеляційного провадження та не можуть бути підставою для скасування вироку за апеляційними скаргами, оскільки не стосуються прав, свобод, інтересів ОСОБА_6 та не встановлюють обов`язків для нього. Отже, перевірка наведених доводів апеляційних скарг ОСОБА_6 та в його інтересах адвоката ОСОБА_8 виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції при здійсненні перегляду вироку на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_10 .
60.Наведена позиція є усталеною в практиці Апеляційної палати ВАКС при здійсненні перегляду вироків на підставі угод за апеляційними скаргами інших осіб (ухвали від 27.01.2025 у справі № 991/8546/23 та від 12.08.2024 у справі № 991/1563/24), а також узгоджується із позицією ККС ВС. Так, в ухвалі від 08.11.2024 у справі № 991/1563/24 ККС ВС зазначив, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано не перевірив доводи апеляційних скарг інших осіб на вирок на підставі угоди, які не порушують прав та не встановлюють обов`язків для таких осіб.
Висновки Суду за результатами розгляду апеляційних скарг
61.Враховуючи те, що: (1) зазначення в мотивувальній частині вироку на підставі угоди персональних даних ОСОБА_6 є виключно елементом конкретизації пред`явленого ОСОБА_10 обвинувачення у чіткій відповідності до обвинувального акту та умов такої угоди; (2) суд першої інстанції не здійснював дослідження й оцінку правомірності чи неправомірності дій ОСОБА_6, не встановлював наявність чи відсутність його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 368 КК, та не констатував вчинення останнім злочину, - Суд дійшов висновку, що оскаржуваний вирок: (1) стосується винуватості та створює відповідні правові наслідки виключно щодо ОСОБА_10 ; (2) не порушує права, свободи та інтереси ОСОБА_6 ; (3) не має преюдиційного значення і не може бути використаний при розгляді кримінального провадження щодо іншої особи як доказ вини.
62.З наведених мотивів апеляційні скарги ОСОБА_6 та в його інтересах ОСОБА_8 слід залишити без задоволення, а вирок - без змін.
63.Керуючись статтями 404, 405, 407, 419, 532 КПК, колегія суддів постановила:
1.Апеляційні скарги - залишити без задоволення.
2.Вирок Вищого антикорупційного суду від 10.02.2025 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її постановлення.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3