- Presiding judge (HACC AC): Semennykov O.Yu.
справа № 991/3869/20
провадження №11-сс/991/160/25
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2025 року м.Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4,
представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
прокурора ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6, на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 20 травня 2020 року про арешт майна у кримінальному провадженні №42017110000000155 від 17 березня 2017 року,
ВСТАНОВИЛА:
Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.
Ухвалою слідчого судді від 20 травня 2020 року клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) про арешт майна задоволено, з метою забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні накладено арешт, зокрема, на земельну ділянку із кадастровим номером 3222485500:07:003:5018, площею 0.1013 га, власником якої є ОСОБА_5 .
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, представник третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 звернулась з апеляційною скаргою, за вимогами якої просила скасувати ухвалу слідчого судді від 20 травня 2020 рокув частині накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_5, а саме земельної ділянки із кадастровим номером 3222485500:07:003:5018, площею 0.1013 га.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги представник зазначала наступні доводи.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. В той же час ОСОБА_5 не підпадає під жодну категорію осіб, зазначених у вказаній статті.
Земельна ділянка, на яку накладено арешт, не є речовим доказом в розумінні ст.98 КПК.
Так само вказана земельна ділянка не є об`єктом ані спеціальної конфіскації, ні конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення та перебуває у власності добросовісного набувача, а тому не може бути арештованою.
Таким чином, арешт вказаної земельної ділянки є необґрунтованим та безпідставним, суттєво порушує майнові права власника та підлягає скасуванню.
Позиції учасників провадження.
Представник третіх осіб, щодо майна яких вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні подану апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити у повному обсязі з зазначених у них підстав.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, а апеляційну скаргу представника без задоволення.
Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце апеляційного розгляду у судове засідання не з`явилась, про поважні причини свого неприбуття суд не повідомила, а тому суд з урахуванням позиції її представника згідно з положеннями ч.4 ст.405 КПК, вважав за можливе розглянути апеляційну скаргу за її відсутності.
Мотиви та висновки суду.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст.16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Згідно з положеннями ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з вимогами ст.94, 132, 173 КПК повинен врахувати, зокрема, правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 цього Кодексу), розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
При перегляді оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши надані матеріали, дійшла наступних висновків.
Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги щодо відсутності підстав для накладення арешту, суд виходив з наступного.
Підставами для задоволення клопотання про арешт майна слідчим суддею в оскаржуваному рішенні зазначено необхідність збереження речових доказів, що відповідає змісту положень п.1 ч.2 ст.170 КПК, які передбачають мету застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч.3 ст.170 КПК у випадку, передбаченому п.1 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 цього Кодексу.
Речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, які встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч.1 ст.98 КПК).
Як встановлено слідчим суддею та вбачається з оскаржуваної ухвали, станом на час її постановлення детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) здійснювалось досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42017110000000155 від 17 березня 2017 року за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК, за фактом можливого зловживання посадовими особами Головного управління Держземагентства (Держгеокадастру) у Київській області, службовими особами Музичянської сільської ради Києво-Свтяошинського району Київської області службовим становищем, яке полягає у видачі незаконних, в порушення ст.142, 186-1 Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій», п.4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 року №318-р, наказів про припинення права користування земельними ділянками Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» загальною площею 265 га, що спричинило тяжкі наслідки, а також за фактом незаконного відчуження службовими особами ДП «НВК «Пуща-Водиця» та ГУ Держгеокадастру у Київській області впродовж 2014-2016 років активів підприємства, а саме: безпідставної передачі у власність третім особам земельних ділянок площею 265 га, які попередньо знаходилися на праві постійного користування ДП «НВК «Пуща-Водиця», що спричинило тяжкі наслідки.
Органом досудового розслідування також встановлено, що земельна ділянка площею 265 га в адміністративних межах Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, яка перебувала у користуванні Державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», із складу земель цього підприємства фактично не вибувала. А передача за рахунок цієї земельної ділянки земельних ділянок загальною площею 212,1743 га у власність юридичних та фізичних осіб здійснено службовими особами ГУ Держгеокадастру у Київській області без належних на те правових підстав, а саме - без належним чином оформлених проектів землеустрою шляхом видачі земель, що перебували у постійному користуванні іншого суб`єкта господарювання.
Постановою детектива НАБУ від 24 квітня 2020 року вказані земельні ділянки визнані речовими доказами у цьому кримінальному провадженні, що не оспорюється учасниками провадження.
На переконання колегії суддів, враховуючи встановлені на підставі досліджених доказів обставини, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку, що 177 земельних ділянок, які розміщені на території Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, загальною площею 212,1743 га відповідають критеріям, визначеним у ст.98 КПК, оскільки є об`єктом кримінального правопорушення та можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження., а тому є підстави для накладення на них арешту з метою забезпечення збереження речових доказів.
Колегія суддів зазначає, що за вказаних обставин накладення арешту на вказане майно забезпечить запобіганню можливості їх відчуження, зміни, реєстрації (перереєстрації), застави або іншого виду зміни власника майна. На даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси особи з метою забезпечення кримінального провадження, про що обґрунтовано зазначив слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі.
Враховуючи вищенаведене, всупереч доводам особи, яка подала апеляційну скаргу, колегія суддів констатує наявність правової підстави для арешту вищезазначеного майна та можливість його використання як доказу у кримінальному провадженні, в якому продовжується досудове розслідування.
Крім того, арешт майна з передбачених п.1 ч.2 ст.170 КПК підстав, по суті являє собою форму забезпечення доказів та є самостійною правовою підставою для арешту майна, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні та не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна, на відміну від інших правових підстав, а тому доводи щодо непричетності ОСОБА_5 до розслідуваних у цьому кримінальному провадженні обставин не впливають на обґрунтованість прийнятого слідчим суддею рішення.
В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.
Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, діяв у спосіб та в межах діючого законодавства, доводи стосовно незаконності та необґрунтованості ухвали слід визнати непереконливими, слідчим суддею відповідно до ст.132, 170, 173 КПК дотримані принципи розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження та враховані наслідки від вжиття такого тимчасового заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб. Доказів негативних наслідків обраного заходу забезпечення особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано та під час розгляду останньої не встановлено.
Крім того, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, хоча власники і обмежуються у реалізації всіх правомочностей права власності, такий захід є тимчасовим, відповідні обмеження за вищевказаних фактичних обставин є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження, з урахуванням чого колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що такий захід забезпечення кримінального провадження є пропорційним втручанню у мирне володіння майном.
Відтак, під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Керуючись ст.392, 404, 422, 532 КПК, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 20 травня 2020 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
_______________ _______________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3