- Presiding judge (HACC): Bitsiuk A.V.
Справа № 991/2533/25
Провадження 1-кс/991/2528/25
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2025 року м.Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2, захисника ОСОБА_3, підозрюваної ОСОБА_4, прокурора ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Києві клопотання адвоката ОСОБА_6 ., яка діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_4, про зміну запобіжного заходу, застосованого до підозрюваної ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 52017000000000361 від 01.06.2017,
В С Т А Н О В И В:
До Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання захисника підозрюваної ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу, застосованого до підозрюваної ОСОБА_4 (далі - Клопотання) у кримінальному провадженні за № 52017000000000361 від 01.06.2017, зокрема, за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, в якому захисник просить:
- змінити ОСОБА_4 запобіжний захід, застосований ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020 у справі № 991/982/20, у вигляді застави на особисте зобов`язання з покладенням обов`язку прибувати до детектива, прокурора або слідчого судді за першим викликом;
- повернути заставодавцю ОСОБА_7 кошти, сплачені в якості застави за ОСОБА_4, у розмірі 4 500 000 гривень;
- повернути ОСОБА_4 кошти, сплачені в якості застави у розмірі 1 500 000 гривень.
Клопотання мотивовано тим, що:
1) досудове розслідування у Кримінальному провадженні триває вже 8 років, з яких з моменту застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу минуло 5 років, протягом яких обмежуються права останньої;
2) стороною обвинувачення здійснюється кримінальне переслідування ОСОБА_4 поза межами строку досудового розслідування, який закінчився 22.07.2020, оскільки був продовжений неналежним суб`єктом (прокурором, а не слідчим суддею);
3) встановлені слідчим суддею при застосуванні щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді застави ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, відсутні, в тому числі ризик переховування від органу досудового розслідування та суду, з огляду а таке:
- у ОСОБА_4 двоє малолітніх дітей, що свідчить про наявність у неї міцних соціальних зв`язків;
- ОСОБА_4 має належну процесуальну поведінку протягом всього часу досудового розслідування у Кримінальному провадженні;
- сторона обвинувачення не зверталась із клопотанням про продовження строку дії додаткових процесуальних обов`язків, покладених на ОСОБА_4, який закінчився ще 21.09.2020;
- ОСОБА_4 неодноразово перетинала кордон та поверталась до України під час досудового розслідування у Кримінальному провадженні;
- стороною обвинувачення не надано жодного доказу на підтвердження наміру ОСОБА_4 переховуватись;
4) непомірність розміру застави майновому стану ОСОБА_4, оскільки (а) майновий стан ОСОБА_4 погіршився, так як вона не працює та 4-й рік перебуває у декретній відпустці, а, враховуючи народження другої дитини, наступні 2 роки підозрювана також не зможе працювати, що зумовлює відсутність у неї доходів; (б) розмір застави ОСОБА_4 визначено з урахуванням суми завданих збитків, які визначені у повідомлені про підозру, що суперечить практиці Європейського суду з прав людини ( далі - ЄСПЛ) ; (в) застава у визначеному розмірі (7 000 000 грн) була непомірною для ОСОБА_4 з моменту її визначення та для її сплати заставодавцем ОСОБА_7, їй довелося укласти Договір поворотної фінансової допомоги на суму 5 500 000 грн, яка, з урахуванням збільшення курсу долара з 2020 року, перетворилась на реальне майнове покарання; (г) заставодавець ОСОБА_7 є офіцером Збройних Сил України (далі -ЗСУ) у зв`язку з чим йому необхідні кошти для підтримки ЗСУ.
5) докази, якими обґрунтовано підозру ОСОБА_4 отримані щодо іншої особи, відносно якої не отримано дозволу на позбавлення дипломатичного імунітету, та є очевидно недопустимими;
6) підозра є необґрунтованою, виходячи з такого:
- твердження, що дружнє врегулювання Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) спорів у справах проти України не передбачене національним законодавством та не могло бути застосовано не відповідає дійсності;
- ОСОБА_4 не надавала вказівку Урядовому уповноваженому у справах ЄСПЛ ОСОБА_8 на підписання Декларації про дружнє врегулювання спору у справі ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» (далі - ТОВ «ЗМО») та не погоджувала її, не здійснювала на нього протиправного тиску;
- переклад Рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО» не є унікальним, зазначене у рішенні формулювання використовувалося ще задовго до справи ТОВ «ЗМО», а докази втручання ОСОБА_4 у його здійснення відсутні;
- ОСОБА_4 не здійснювала тиск на державного виконавця ОСОБА_9 для збільшення суми виплати та пришвидшення виконання Рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО»;
- показання свідка ОСОБА_10 (державного виконавця) не є достовірним доказом, оскільки його твердження про присутність 21.12.2015 на засіданні Міжвідомчої групи з вирішення питань, які виникають під час виконання рішень ЄСПЛ (далі - МРГ) ОСОБА_4 спростовуються матеріалами справи, а у кримінальному провадженні, зокрема за фактом надання завідомо недостовірних показань свідком ОСОБА_10, встановлено недостовірність показань свідків, що пов`язано із поганим запам`ятовуванням та невірною інтерпретацією ними фактів та обставин, що відбувались;
- черговість виконання рішень ЄСПЛ не врегульована законодавством та в рекомендаційному порядку визначалась МРГ, у засіданні якої 21.12.2015 ОСОБА_4 участі не брала, оскільки перебувала за кордоном;
- ОСОБА_4 мала право підписувати платіжне доручення про перерахування коштів ТОВ «ЗМО», при цьому, у 2016 році вона загалом підписала 223 платіжних доручення;
- видатки з державного бюджету в розмірі 54 млн. грн. спричинені бездіяльністю ПАТ «Київенерго», яке не виконувало рішення національного суду, а не діями ОСОБА_4 ;
- у рішенні ЄСПЛ 2024 року встановлено, що ТОВ «ЗМО» не повідомило ЄСПЛ у свій скарзі про відступлення права вимоги до ПАТ «Київенерго» на суму 54 179 613 млн на користь ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт», тобто Міністерство юстиції України володіло лише тією інформацією, що ТОВ «ЗМО» виклало у своїй скарзі до ЄСПЛ.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_3 та підозрювана ОСОБА_4 доводи Клопотання підтримали, просили задовольнити з викладених у ньому підстав.
У судовому засіданні прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення Клопотання. Зазначила, що підставою для зміни запобіжного заходу є істотна зміна обставин, які слугували підставами для його застосування, і за засадою юридичної визначеності не можуть ставитись під сумнів обставини, які були встановлені в попередніх рішеннях суду, зокрема, про зміну запобіжного заходу. Наразі сторона захисту з нових обставин наводить лише дві: 1) кримінальне переслідування ОСОБА_4 здійснюється поза межами строку досудового розслідування; 2) один із заставодавців є офіцером ЗСУ у зв`язку з чим внесені в якості застави кошти необхідно спрямувати на підтримку ЗСУ. З приводу вищезазначених доводів прокурор зазначає таке: (1) на момент повідомлення про підозру строки досудового розслідування не закінчилися, були продовжені у відповідності до положень закону; (2) внесення застави є добровільною дією, статус заставодаця не вичерпується тільки внесенням застави, оскільки вказані кошти мають забезпечити належу процесуальну поведінку підозрюваної особи протягом Кримінального провадження, а тому заставодавець не може розраховувати на швидке повернення коштів. Водночас, у випадку надходження до слідчого судді клопотання заставодавця про звернення застави на підтримку ЗСУ, позиція сторони обвинувачення може бути переглянута у разі, якщо кошти у повному розмірі будуть звернуті в дохід держави на рахунки, призначені для фінансування ЗСУ. Крім того, прокурор посилається на продовження існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, у зв`язку з періодичними виїздами ОСОБА_4 за кордон та перебуванням за межами території України протягом тривалого часу, а за такого визначена слідчим суддею застава забезпечує належну процесуальну поведінку підозрюваної. Іншим доводам сторони захисту вже була надана оцінка слідчим суддею при розгляді попереднього клопотання про зміну запобіжного заходу. Щодо рішення ЄСПЛ 2024 року прокурор підтверджує, що справу ТОВ «ЗМО» проти України виключено з переліку заяв, оскільки встановлено, що ЄСПЛ були надані неповні відомості щодо обставин справи, зокрема, було приховано відомості про переуступлення права вимоги за судовим рішенням національного суду, яке підлягало виконанню. Водночас, у рішенні ЄСПЛ встановлено, що про зазначені обставини не була обізнала Держава Україна загалом, однак там не сказано, що про це не були обізнані окремі особи Міністерства юстиції України як уповноваженого органу. Вищезазначене рішення ЄСПЛ не спростовує фактичних обставин, викладених у повідомленні про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_4, зокрема, підвищеної її цікавості до укладення Декларації про дружнє врегулювання у справі ТОВ «ЗМО», тиску на Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ та державних виконавців.
Дослідивши зміст Клопотання та додані до нього матеріали, заслухавши доводи сторін, слідчий суддя дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 201 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.
За ч. 4 ст. 201 КПК України, слідчий суддя, суд зобов`язаний розглянути клопотання підозрюваного, обвинуваченого протягом трьох днів з дня його одержання згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 196 КПК України, в ухвалі про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зазначає відомості про: (1) кримінальне правопорушення (його суть і правову кваліфікацію із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність), у якому підозрюється, обвинувачується особа; (2) обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу; ( 3) обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу; ( 4) посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини; ( 5) запобіжний захід, який застосовується.
В ухвалі про застосування запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, зазначаються конкретні обов`язки, передбачені частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу, що покладаються на підозрюваного, обвинуваченого, та у випадках, встановлених цим Кодексом, строк, на який їх покладено.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: (1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; (2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; (3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається із матеріалів Клопотання (Т. 1 а. 27), 21.03.2025 стороною захисту направлено прокурору копію Клопотання разом із додатками (поштове відправлення АТ «Укрпошта» № 0101141771184).
Суть кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 .
Слідчим суддею встановлено, що Національним антикорупційним бюро України (далі - НАБУ) здійснюється досудове розслідування, а САП - процесуальне керівництво у Кримінальному провадженні.
10.07.2023 ОСОБА_4 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Зі змісту повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_4 від 10.07.2023 (Т. 2 а. 10-42) вбачається, що група осіб, наділених можливістю здійснювати вирішальний вплив на господарську діяльність ТОВ «ЗМО», вирішили заволодіти коштами із державного бюджету України в особливо великих розмірах, шляхом зловживання службовими особами Міністерства юстиції України, як уповноваженого на виконання рішень ЄСПЛ центрального органу виконавчої влади, своїм службовим становищем, через створення видимих правових підстав для звернення до ЄСПЛ із заявою про нібито тривале невиконання на користь ТОВ «ЗМО» остаточного рішення у вигляді ухвали Господарського суду міста Києва від 12.05.2009 у справі № 41/207, виконання якої розстрочено ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2013 за заявою ПАТ «Київенерго», яке стало правонаступником Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго», на 36 платежів до 31.01.2015, в частині стягнення з ПАТ «Київенерго» на користь ТОВ «ЗМО» 24 627, 097 тон мазуту марки М-100 вартістю 54 179 613, 40 грн, а у подальшому легалізувати такі кошти.
ОСОБА_4 (раніше мала прізвище « ОСОБА_4 »), перебуваючи на посаді Першого заступника Міністра юстиції України, була залучена до впливу на службових осіб Міністерства юстиції України та Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ. Ці особи мали прийняти рішення у вигляді декларації про дружнє врегулювання спору між ТОВ «ЗМО» та Державою за відсутності для цього правових підстав, шляхом зловживання своїм службовим становищем.
ОСОБА_4, достовірно знаючи, що чинними на той час нормативно-правовими актами не передбачалося укладення декларації про дружнє врегулювання спору у справах проти України, діючи з метою створення видимих правових підстав для її укладення у справі за заявою ТОВ «ЗМО» проти України, підписала рішення МРГ № 1 від 22.05.2015 року, яким Міністерству юстиції України рекомендовано надсилати до ЄСПЛ односторонні декларації відповідно до Правила 62А або декларації про дружнє врегулювання спору відповідно до Правила 62 Регламенту ЄСПЛ у разі, якщо в процесі опрацювання справ зі скаргами на тривале невиконання рішень національних судів буде встановлено наявність підстав, які можуть призвести до винесення негативного для України рішенняЄСПЛ, чим вплинула на прийняття Урядовим уповноваженим у справах ЄСПЛ ОСОБА_8 декларації про дружнє врегулювання.
ОСОБА_4 організувала засвідчення службовими особами Секретаріату перекладу рішення ЄСПЛ у справі Zolotyy Mandaryn Oyl, TOV проти України (№ 63403/13) з відповідним формулюванням, щоб замість розміру заборгованості, «який все ще підлягав до сплати» на загальну суму 38 187 861, 76 грн, з огляду на встановлені судами господарської юрисдикції факти зарахування зустрічних однорідних вимог з ПАТ «Київенерго», було сплачено повну суму 54 179 613,40 грн.
ОСОБА_4, будучи обізнаною з існуванням заборгованості ТОВ «ЗМО» перед ПАТ «Київенерго», вплинула на прийняття старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_10, необґрунтованого рішення про складення та направлення ним до Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Міністерства юстиції України 18.02.2016 вимоги, у якій було зазначено про необхідність сплатити на користь ТОВ «ЗМО» додаткових 9 182 823,64 грн на виконання рішення ЄСПЛ від 20.10.2015 №?63403/13. На підставі вказаної вимоги 22.02.2016 заступник Міністра юстиції України ОСОБА_12, яка не була проінформована про попередні домовленості між зацікавленою особою та ОСОБА_4, засвідчила своїм підписом платіжне доручення № 810, на підставі якого Міністерством юстиції України через Державну казначейську службу України перераховано на рахунок ТОВ «ЗМО» кошти в сумі 9 182 823,64 грн.
ОСОБА_4 засвідчила своїм підписом платіжне доручення № 918 від 24.02.2016 року, на підставі якого Міністерством юстиції України через Державну казначейську службу України перераховано на рахунок ТОВ «ЗМО» 44 996 789,76 гривень, порушивши положення Наказів Міністра юстиції України № 753/к від 18.02.2016 та № 891/к від 23.02.2016 року, згідно з якими підписання фінансово-господарських документів було віднесено до компетенції іншої особи.
Таким чином, своїми умисними діями, які виразилися у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, ОСОБА_4, згідно повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України.
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020 (справа № 991/982/20) до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 7 000 000 грн з покладанням на підозрювану додаткових процесуальних обов`язків, передбачених ч п. 1, 3-4, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України (Т. 2 а. 43-58).
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 01.04.2020 (справа № 991/2687/20) ОСОБА_4 продовжено на два місяці, до 01.06.2020, строк дії обов`язків, передбачених п. 1, 3-4, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України (Т. 2 а. 59-63).
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29.05.2020 (справа № 991/4223/20) ОСОБА_4 продовжено до 22.07.2020 строк дії обов`язків, передбачених п. 1, 3-4, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України (Т. 2 а. 64-71).
Востаннє, ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 21.07.2020 (справа № 991/5954/20) ОСОБА_4 продовжено до 21.09.2020 строк дії обов`язків, передбачених п. 1, 3-4 ч. 5 ст. 194 КПК України (Т. 2 а. 72-82).
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 11.04.2024 (справа № 991/2250/24) застосований до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді застави змінено в частині зменшення розміру застави до 6 000 000 грн (Т. 2 а. 83-98).
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.
Так, у судовому рішенні не мають бути зазначені усі доводи сторін, оскільки не всі з них можуть бути обґрунтованими чи стосуються фактичних обставин справи. Це необов`язково, допоки дотримано вимоги законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення. Судові рішення повинні повно відображати мотиви, на яких вони ґрунтуються (Ухвала у справі Papon проти Франції від 15 листопада 2001 року, заява № 54210/00). Метою мотивування є показати сторонам, що їх почули (Рішення у справі Ruiz Torija проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, заява № 18390/91, параграф 29). При цьому, хоча суд не повинен надавати відповідь на кожне порушене питання, з рішення має бути чітко зрозуміло, що головні проблеми, порушені у справі, були досліджені (Рішення у справі Van de Hurk проти Нідерландів від 19 квітня 1994 року, заява № 16034/90, параграф 61).
Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення справи судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (принцип згадується у рішенні Великої Палати Європейського суду з прав людини у справі Brumarescu проти Румунії від 28 жовтня 1999 року, заява № 28342/95, параграф 61). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata, тобто «остаточності» рішення суду. Таким чином, попередні обставини варто оцінити лише у сукупності з новими доказами.
Як вбачається зі змісту Клопотання та вищезазначених ухвал слідчих суддів Вищого антикорупційного суду (Т. 2 а. 43-98), стороною захисту зазначено такі нові обставини, які не розглядалися слідчим суддею, (1) кримінальне переслідування ОСОБА_4 здійснюється поза межами строку досудового розслідування; (2) один із заставодавців -наразі є офіцером ЗСУ, у зв`язку з чим кошти, внесені як застава, необхідно спрямувати на підтримку ЗСУ. Інші доводи сторони захисту на підтвердження доцільності зміни запобіжного заходу - вже були досліджені слідчими суддями та взяті до уваги при постановленні відповідних рішень, які набули законної сили.
Крім того, аналіз положень статті 198 КПК України, відповідно до яких, висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень, дає підстави зробити висновок, що висловлені в ухвалі слідчого судді про застосування запобіжного заходу висновки можуть мати значення для слідчого судді, але мають бути оцінені у взаємозв`язку з новими обставинами, які доводять сторони кримінального провадження.
За такого, слідчий суддя не вважає за потрібне окремо оцінювати обставини, що були попередньо оцінені слідчими суддями, оскільки вони підлягають оцінці в їх сукупності з новими обставинами, на які посилається сторона захисту.
Доводи сторони захисту щодо здійснення кримінального переслідування щодо ОСОБА_4 поза межами строку досудового розслідування, який закінчився 22.07.2020, оскільки був продовжений прокурором як неуповноваженим суб`єктом, слідчий суддя відхиляє з огляду на наступне.
Дія нормативно-правового акту в часі починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється з утратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали чи мали місце. Регулювання дії норм кримінального процесуального закону України здійснюється через ст. 5 КПК України, відповідно до якої процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Говорячи про напрям темпоральної дії нормативно-правового акту в цьому випадку, законодавець однозначно закріпив його перспективну дію (поширення нормативно-правового акту на юридичні факти, права і обов`язки учасників кримінально-процесуальних відносин, самі правовідносини, які виникають після моменту набуття ним чинності). На відміну від матеріального закону, процесуальний закон не має зворотної дії в часі, навіть в тому випадку, якщо його застосування створює більш сприятливе становище учасників кримінального провадження; поворот процесу не можливий.
До 16.03.2018 ст. 219 КПК України щодо строків досудового розслідування мала таку редакцію - досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру (п. 2 ч. 1 ст. 219 КПК України). Стосовно продовження строку досудового розслідування ч. 2 ст. 294 КПК України передбачала, якщо досудове розслідування злочину (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у п. 2 ч. 1 ст. 219 цього Кодексу, він може бути продовжений в межах строків, встановлених п. 2 та 3 ч. 2 ст. 219 цього Кодексу: 1) до трьох місяців - керівником місцевої прокуратури; 2) до шести місяців - керівником регіональної прокуратури або його першим заступником чи заступником; 3) до дванадцяти місяців - Генеральним прокурором чи його заступниками.
Законом № 2147-VIІI, який набув чинності 16.03.2018, внесені зміни до ст. 219, 294 КПК України. Цим законом, в тому числі, змінено процесуальний порядок продовження строку досудового розслідування. Також визначено коло суб`єктів, які мають прийняти рішення про продовження досудового розслідування в залежності від строку.
Так ч. 3 ст. 294 КПК України в редакції Закону № 2147-VIІI визначено, що у разі якщо з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину досудове розслідування (досудове слідство) неможливо закінчити у строк, зазначений у п. 2 абз. 3 ч. 1 ст. 219 цього Кодексу, він може бути продовжений в межах строків, встановлених п. 2 та 3 ч. 2 ст. 219 цього Кодексу: 1) до трьох місяців - керівником місцевої прокуратури, заступником Генерального прокурора; 2) до шести місяців - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з керівником регіональної прокуратури або його першим заступником чи заступником, заступниками Генерального прокурора; 3) до дванадцяти місяців - слідчим суддею, за клопотанням слідчого, погодженим з Генеральним прокурором чи його заступниками.
Разом з цим, відповідно до Закону № 2147-VIІI (п. 4 § 2 Прикінцевих положень) був визначений момент та умови набуття чинності відповідними змінами у ст. 294 КПК України - вони: 1) вводяться в дію через три місяці після набрання чинності цим Законом; 2) не мають зворотної дії в часі; 3) застосовуються до справ, по яким відомості про кримінальне правопорушення, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань після введення в дію цих змін, тобто після 16.03.2018.
Надалі 01.07.2020 набули чинності зміни до ст. 294 КПК України, які внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22.11.2018 № 2617-VIII. У відповідності до цього закону ст. 294 КПК України, порівняно із редакцією Закону № 2147-VIIІ, не зазнала суттєвих змін, крім складу суб`єктів продовження строку до трьох місяців. Отже, внесені зміни є аналогічними запровадженому Законом № 2147-VIIІ порядку продовження строку досудового розслідування, за якого на строк більше трьох місяців таке продовження здійснюється слідчим суддею за відповідним клопотанням.
Враховуючи, що пункт 4 § 2 розділу 4 Законом України № 2147-VIII, положення ч. 1 ст. 219 КПК України наразі є чинним, положення ч.2 ст.294 КПК України щодо продовження строків досудового розслідування прокурором застосовуються до кримінальних проваджень, по яким відомості про кримінальне правопорушення внесені в ЄРДР до 16.03.2018 р.
Кримінальний процесуальний кодекс не регулював у 2020 році (коли відповідним прокурором продовжувались строки досудового розслідування), та не регулює зараз порядок продовження строків досудового розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні, в якому об`єднано відомості про кримінальні правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань як до 16.03.2018р., так і після цієї дати.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 31.10.2022 (справа № 753/12578/19), продовження строків досудового розслідування здійснюється слідчим суддею в межах повноважень, визначених положеннями Законів № 2147-VIII і № 2617-VIII, у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР з 15.03.2018 і які були об`єднані з кримінальним провадженням, розпочатим до цієї дати. Положення п. 4 § 2 «Прикінцевих положень» Закону № 2147-VIII щодо здійснення судового контролю за продовженням строку досудового розслідування підлягають застосуванню з урахуванням положень ст. 6 Конвенції, ст. 58 Конституції України, статей 5, 8, 9 КПК. Кримінальні процесуальні відносини із продовження строків досудового розслідування виникають з моменту направлення в спосіб, передбачений кримінальним процесуальним законом, або безпосереднього звернення із відповідним клопотанням до повноважного суб`єкта у зв`язку із юридичними фактами, визначеними положеннями статей 295, 295-1 КПК, і до них застосовуються положення цього Кодексу, чинні на момент початку виконання відповідної дії або прийняття процесуального рішення.
У вказаній постанові висновки про застосування Законів № 2147-VIII і № 2617-VIII стосувалися спірних моментів у ситуації, коли в одному кримінальному провадженні були об`єднані відомості щодо правопорушень, відомості про які внесено до ЄРДР як до, так і після змін, при цьому, було повідомлено про підозру у вчиненні таких кримінальних правопорушень.
Вказаний висновок зроблено 31.10.2022. До цього були відсутні будь-які обов`язкові до застосування підходи до тлумачення норм КПК стосовно того, хто саме (відповідний прокурор або слідчий суддя) повинен продовжувати строки досудового розслідування в об`єднаному кримінальному провадженні.
Право продовжувати строк досудового розслідування в кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР до 16.03.2018, у разі повідомлення особі про підозру, мав відповідний прокурор, а після цієї дати - слідчий суддя.
Кримінальне провадження є об`єднаним з іншими кримінальним провадженням, у тому числі, розпочатим після 16.03.2018.
Як вбачається із витягу з ЄРДР станом на 17.03.2023 у Кримінальному провадженні відомості внесені: 31.05.2017 - епізод 1 (ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 364 КК України), 30.10.2017 - епізоди 2,3,5-7 (ч.5 ст.191, ч.1 ст. 205, ч. 3 ст. 209 КК України), 08.12.2017 - епізод 4 (ч. 1 ст. 357 КК України), 17.03.2020 - епізод 8 (ч. 4 ст. 368-3 КК України), 27.10.2020 - епізод 9 (ч.2 ст. 364 КК України), 11.06.2021 - епізоди 10-12 (ч.1 ст. 384, ч.1 ст. 387, ч.2 ст.28, ч.4 ст. 27 ч.1 ст. 384 КК України), 27.06.2023 - епізоди 13,14 (ч.4 ст. 358, ч. 3 ст. 382 КК України). При цьому, про підозру повідомлено особам у вчиненні кримінального правопорушення, відомості про яке внесені до ЄРДР як до введення в дію вищезазначених змін, так і після.
22.01.2020 у Кримінальному провадженні повідомлено про підозру, зокрема, ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
13.03.2020 постановою Заступника Генерального прокурора ОСОБА_13 продовжено строк досудового розслідування у Кримінальному провадженні до шести місяців у зв`язку з особливою складністю Кримінального провадження.
16.07.2020 постановою Заступника Генерального прокурора ОСОБА_14 продовжено строк досудового розслідування у Кримінальному провадженні до дванадцяти місяців, тобто до 22.01.2021.
У Клопотанні сторона захисту зазначає, що з 05.08.2020 постановами детектива НАБУ досудове розслідування у Кримінальному провадженні неодноразово зупинялось/відновлювалось. Наразі досудове розслідування у Кримінальному провадженні зупинено, що не спростовувалось стороною обвинувачення.
Враховуючи, що в даному Кримінальному провадженні, в якому розпочато досудове розслідування до 16.03.2018 (відповідні перші відомості внесені до ЄРДР до вказаної дати), з огляду на наявність у відповідного прокурора права продовження строку досудового розслідування в кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР до 16.03.2018, вищевказані постанови не суперечать вимогам КПК України на час їх винесення і відповідають обсягу повноважень відповідного прокурора.
Крім того, виходячи з буквального тлумачення тексту ч. 1-2 ст.214 КПК, момент початку досудового розслідування щодо певного злочину співпадає з моментом внесення до ЄРДР відомостей, які можуть свідчити про цей злочин. Інші відомості, що стосуються розслідування, у тому числі, інформація про об`єднання або виділення матеріалів кримінального провадження не змінюють дату внесення до ЄРДР відомостей про це кримінальне правопорушення (постанова Касаційного кримінального суду Верховного суду від 11.04.2023 у справі № 201/3571/20).
За такого, продовження строку досудового розслідування у Кримінальному провадженні відповідним прокурором є його компетенцією, отже відсутні підстави вважати, що строк досудового розслідування у Кримінальному провадженні закінчився.
Крім цього, відповідно до висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верхового суду від 07.10.2024 (справа № 755/6898/21), якщо продовження строку досудового розслідування тих кримінальних проваджень, відомості про які було внесено до ЄРДР до 16.03.2018, було компетенцією прокурора відповідного рвіня, то і в разі його об`єднання з іншим провадженням, відомості про яке до ЄРДР було внесено з 16.03.2018, така компетенція прокурора зберігається.
Що стосується доводів захисника з приводу зупинення досудового розслідування Кримінального провадження та обмеження прав ОСОБА_4 протягом невизначеного та довготривалого строку при відсутності будь-яких активних дій зі сторони органу досудового розслідування щодо неї, що порушує принцип розумності строку покладення таких обмежень, то слідчий суддя зазначає, що запобіжний захід у вигляді застави є безстроковим та припиняється у випадку закриття кримінального провадження, скасування запобіжного заходу, зміни одного виду запобіжного заходу на інший, ухвалення вироку суду.
Прийняття рішення про зупинення досудового розслідування кримінального провадження належить до дискреційних повноважень слідчого (детектива)/ прокурора, а таке рішення (постанова) може бути самостійним предметом оскарження відповідно до положень ч. 4 ст.280, п. 2 ч. 1 ст. 303 КПК України.
Слідчий суддя з приводу доводів сторони захисту, викладених у Клопотанні, з приводу необґрунтованості підозри зазначає таке.
Зі змісту протоколу допиту свідка ОСОБА_10 від 06.10.2017 (Т. 4 а. 147-165) вбачається, що останній, будучи під час виконання рішення ЄСПЛ № 63403/13 від 20.10.2015 у справі ТОВ «ЗМО» проти України старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України, неодноразово інформував ОСОБА_4 про неможливість повного виконання вказаного рішення ЄСПЛ через відсутність на той час остаточного рішення національного суду, що підлягало виконанню, а також, зважаючи на наявність факту зарахування зустрічних однорідних вимог між ТОВ «ЗМО» та ПАТ «Київенерго», що суттєвим чином впливало на суму остаточної заборгованості. Проте, як показав свідок ОСОБА_10, такі доводи не розглядались та ігнорувались, а за результатами проведеної у лютому 2016 року в кабінеті ОСОБА_4 наради, прийнято рішення про необхідність виплати суми заборгованості в повному обсязі, тобто здійснити доплату ТОВ «ЗМО» у розмірі 9 182 823, 64 грн без урахування заліку зустрічних однорідних вимог. Відповідаючи на питання детектива, свідок зазначив, що вказане питання вирішувалося не на засіданні міжвідомчої робочої групи, а такий формат нарад (у кабінеті), як йому пояснили, був обумовлений зверненнями зі скаргами представника ТОВ «ЗМО» до ОСОБА_4 з приводу невиконання вказаного рішення ЄСПЛ у повному обсязі, при цьому, свідок зазначив, що за час його роботи, це єдине виконавче провадження, проблемним питанням якого приділялась увага посадових осіб вище рівня начальника відділу.
Доводи захисника з приводу суперечливості показів свідка ОСОБА_10, оскільки під час його допитів він стверджував, що ОСОБА_4 була присутня під час засідання Міжвідомчої робочої групи 21.12.2015, де у рекомендаційному порядку вирішувалось питання щодо черговості виконання рішень ЄСПЛ, зокрема і рішення у справі ТОВ «ЗМО», однак стороною захисту надано докази, що підтверджують її відсутність під час проведення зазначеного засідання на території України, оскільки з 19.12.2015 по 03.01.2016 ОСОБА_4 перебувала у відпустці за кордоном (Т. 4 а. 167-169), в контексті показів свідка щодо підвищеного інтересу ОСОБА_4 до питань виконання рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО», слідчим суддею відхиляються.
Крім того, слідчий суддя враховує, що до ЄРДР за № 520200000000439 від 15.07.2020 та за № 52020000000000477 від 28.07.2020 були внесені відомості щодо можливого надання завідомо неправдивих показів свідками у Кримінальному провадженні (Т. 4 а. 171-172). Вищезазначені провадження закриті постановами детектива НАБУ від 12.02.2021 (Т. 4 а. 172-183) у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Разом з тим, сторона обвинувачення 02.07.2020 провела одночасний допит свідка ОСОБА_10 та підозрюваної ОСОБА_4 (Т.4 а. 156-165) з метою усунення в процесуальний спосіб вказаних неузгодженостей в показах та встановлених фактичних обставинах на підставі інших доказів.
Зі змісту протоколу допиту від 24.01.2020 (Т. 2 а. 276-281) вбачається, що ОСОБА_8, будучи на посаді Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ, під тиском зі сторони Першого заступника Міністра юстиції України - ОСОБА_4, у якої він знаходився у безпосередньому підпорядкуванні, 22.07.2015 підписав Декларацію про дружнє врегулювання у справі № 63403/13 ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» проти України. ОСОБА_8 зазначив, що ОСОБА_4, постійно цікавилася цією справою, доручила йому доповідати про стан її виконання на кожному етапі. ОСОБА_4 спонукала його до Декларації про дружнє врегулювання у вказаній справі, наводячи аргументи достатності підстав для підписання ним цього документу, чим демонструвала свою обізнаність у матеріалах справи, змушувала звітувати про стан речей.
Крім цього, слідчим суддею беруться до уваги показання підозрюваного ОСОБА_8, надані під час одночасного допиту за участі підозрюваної ОСОБА_4, від 25.06.2020 (Т. 2 а. 282-300), на які посилається сторона захисту, відповідно до яких ОСОБА_4 мала прямі функціональні обов`язки, встановлені Міністерством юстиції України, здійснювати щодо ОСОБА_8, як Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ, та секретаріату уповноваженого відповідні управлінські функції. ОСОБА_8 надав показання з приводу того, що казав про управлінський тиск на нього, а не протиправний. Він підтвердив, що цей тиск був, це манера спілкування з підлеглими. Пані ОСОБА_4 владний керівник, вольовий керівник, вона завжди спілкувалася з підлеглими в манері «не горизонтальних» відносин. Це було безальтернативне повідомлення власної позиції з робочих питань, з можливістю вислухання якихось заперечень виконавців, але з пріоритетом думки керівництва. Це стосувалося усіх питань взаємодії…Владна, вольова манера спілкування сприймалась як тиск, і не лите щодо ОСОБА_8 . Пані ОСОБА_4 встановлювала терміни виконання завдань, контролювала це виконання, вимагала звітувати про це виконання. Вона безпосередньо розбиралася у предметі роботи ОСОБА_8 . Вона мала можливість прямої комунікації з його підлеглими, і це було передбачено Наказом 43004К, адже вона була корівником як ОСОБА_8, так і їх згідно цього наказу. Вона давала напряму вказівки моїм підлеглим з окремих питань, зокрема коли я був у відряджені, у відпустці, також вказівки надавалися, коли ОСОБА_8 був на посаді і виконував свої обов`язки. Це не порушувало норми Наказу 304-К, бо там прямо прописані відповідні управлінські повноваження.
Таким чином, показаннями свідка ОСОБА_8 спростовуються доводи сторони захисту щодо відсутності підпорядкованості останнього ОСОБА_4 як Першому заступнику міністра та, як наслідок, відсутність буд-якого впливу з її боку на нього. При цьому, вид впливу для цілей підозри у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем з кваліфікованим складом), не має значення - важливим є те, що особа використовує своє службове становище і, в силу своєї посади, має правомочність управління чи розпорядження майном через інших осіб, має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірене чи перебуває у їх віданні.
Також стороною захисту надано лист ДП «Національні інформаційні системи» від 17.02.2021 за № 921/19.2-16 (Том № 1 а. 274-275), згідно якого за наявною, станом на дату формування листа, на поштових серверах Міністерства юстиції України інформацією, не вбачається за можливе точно підтвердити факт листування між поштовими скриньками ІНФОРМАЦІЯ_6 i ІНФОРМАЦІЯ_5, оскільки логи (інформація про дії або події) на поштовому шлюзі для пересилання пошти для http://mail.minjust.gov.ua за 2015 рік не збереглися. За непрямими даними, при перегляді на рівні файлової системи, де зберігаються поштові скриньки, виявлена відсутність папки «Sent» (де зберігається інформація про надіслані поштові повідомлення) у двох вказаних поштових скриньках, що може свідчити про те, що відправка листів із вказаних поштових скриньок не проводилась. Окрім того, за наявними даними із папок «cur» (де зберігається інформація про вхідні поштові повідомлення), інформація про отримання поштових повідомлень між поштовими скриньками ІНФОРМАЦІЯ_4 i ІНФОРМАЦІЯ_5 за період 17-23 липня 2015 року - відсутня. Зазначене може свідчити як про відсутність факту отримання повідомлень володільцем поштової скриньки, так і про їх подальше видалення після отримання.
Проте факт листування між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 здійснювалось через веб-портали «Укнет» та «Джимейл» підтверджується протоколом огляду від 21.05.2019 (Т. 1 а. 319-330), в якому зафіксовано результати огляду інформації (відомостей) про користувачів електронних поштових скриньок, зокрема « ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до вказаного протоколу, направлених листів на електронну поштову скриньку « ІНФОРМАЦІЯ_3 » - 38 (за період з 14.07.2015 по 01.12.2015). Направлених листів на електронну поштову скриньку ІНФОРМАЦІЯ_4 - відсутні.
Також, як вбачається із повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_4 від 10.07.2023, у ньому відсутнє посилання на участь 21.12.2015 ОСОБА_4 в засіданні МРГ, а за такого, така обставина не потребує доведення/спростування при розгляді Клопотання.
Слідчим суддею береться до уваги той факт, що попри відсутність прямого законодавчого врегулювання черговості виконання рішень ЄСПЛ, на яку посилається сторона захисту, законом передбачено строк виконання. Так, виплата стягувачу відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття рішенням ЄСПЛ статусу остаточного або у строк, передбачений у рішенні ЄСПЛ (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики європейського суду з прав людини»). Однак, виплаті на виконання рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО» був наданий пріоритет відносно інших невиконань судових рішень в Україні.
Зі змісту ухвал від 04.02.2020, 11.04.2024 вбачається, що протоколом про результати здійснення зняття інформації з електронних інформаційних систем з подоланням системи логічного захисту без відома власника, володільця або утримувача, які містяться в електронних поштових скриньках від 27.11.2017 зафіксовано зняття інформації із електронної поштової скриньки, яку використовувала ОСОБА_4, згідно якого ОСОБА_4 щонайменше знала деталі руху справи ТОВ «ЗМО», надіслала переклад рішення ЄСПЛ у вказаній справі на електронну пошту зацікавленої особи. За такого можна зробити висновок, що вказана негласна слідча (розшукова) дія проводилась саме стосовно ОСОБА_4, а тому відсутні підстави вважати, що слідчі дії проводились стосовно особи, яка має імунітет від Кримінального переслідування.
Посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_4 у 2016 році загалом підписано 223 платіжних доручення, що свідчить про наявність у неї права підписувати платіжне доручення № 918 від 24.02.2016 року, на підставі якого Міністерством юстиції України через Державну казначейську службу України перераховано на рахунок ТОВ «ЗМО» 44 996 789,76 гривень, не спростовує того факту, що за присутності на роботі ОСОБА_12 вищезазначене платіжне доручення мала підписувати саме ОСОБА_12, яка завжди підписувала фінансово-господарські документи у Міністерстві юстиції України, та була прямо уповноважена на це.
Слідчий суддя враховує посилання сторони захисту на рішення ЄСПЛ від, яким встановлено неповідомлення ТОВ «ЗМО» Суд та Уряд про існування договору про відступлення права вимоги у зв`язку з чим Суд не має підстав сумніватися у твердженні Уряду, що вони не знали і не могли знати про його існування до того, як це було виявлено в ході розслідування НАБУ.
Проте вищезазначене не спростовує версію сторони обвинувачення, викладену у повідомлені про зміну раніше повідомленої підозри, зокрема, щодо підвищеного інтересу ОСОБА_4 до питань виконання зазначеного рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО» проти України, її зацікавленості у результатах його виконання та можливого впливу ОСОБА_4 на посадових осіб Міністерства юстиції України з метою підписання Декларації про дружнє врегулювання та подальшого вирішення питання щодо виконання вказаного рішення, оскільки це підтверджується матеріалами досудового розслідування.
Посилання сторони захисту на недопустимість доказів у Кримінальному провадженні, зокрема тих, які покладено в основу обґрунтування підозри ОСОБА_4, у зв`язку із відмовою ЄСПЛ у задоволенні подання прокурора Офісу Генерального прокурора про зняття імунітету, іншій особі, яка в силу родинних зав`язків із суддею Європейського суду з прав людини, яка обрана від України, ОСОБА_19, має дипломатичний імунітет, слідчим суддею відхиляються, оскільки вказане рішення не має відношення до цього Кримінального провадження по суті, в тому числі, до повідомленої ОСОБА_4 підозри.
При цьому, при розгляді Клопотання, встановлюючи обґрунтованість повідомленої ОСОБА_4 підозри у даному Кримінальному провадженні, слідчим суддею взято до уваги докази (протоколи допитів/одночасних допитів, протоколи огляду, протоколи за результатами НСРД), які не проводилися щодо особи, яка на час їх проведення мала дипломатичний імунітет.
У Клопотанні сторона захисту на підтвердження доводів щодо недопустимості доказів посилається на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29.10.2024 (справа № 991/6813/23), проте слідчий суддя зазначає, що висновки, викладені у вищезазначеній ухвалі, не мають преюдиційного значення та не стосуються ОСОБА_4 .
Слідчий суддя, при постановлені ухвали, керується висновками ЄСПЛ. Зокрема, у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року зазначено, що «обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Так, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.
За такого, слідчий суддя на стадії досудового розслідування для вирішення питання щодо обґрунтованості підозри не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини особи/осіб у вчиненні кримінального правопорушення чи її відсутності, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи/осіб до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги факт надсилання ОСОБА_4 перекладу рішення ЄСПЛ на електронну пошту третьої особи; перебування на робочому місці, в день підписання ОСОБА_4 платіжного доручення для ТОВ «ЗМО», ОСОБА_12, яка була особою, що завжди підписувала фінансово-господарські документи у Міністерстві юстиції України, та була прямо уповноважена на це; покази свідків, які вказували на вплив ОСОБА_4 на них та підвищений інтерес підозрюваної до обставини виконання рішення ЄСПЛ у справі ТОВ «ЗМО», обізнаність ОСОБА_4 щодо обставин виконання цього рішення, слідчий суддя дійшов до висновку, що доводи сторони захисту не спростовують можливої причетності ОСОБА_4 до вчинення злочину, який їй інкриміновано.
Таким чином, як встановлено судовим розглядом Клопотання та вбачається із досліджених слідчим суддею в судовому засіданні доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, вони є достатніми для висновку, що внаслідок інкримінованих ОСОБА_4 дій могла бути заподіяна шкода охоронюваним законом інтересам.
Враховуючи вищевикладене, стороною захисту не зазначено обставин та не надано доказів на підтвердження існування таких обставин, які б очевидно та беззаперечно свідчили про непричетність підозрюваної ОСОБА_4 до вчинення кримінального правопорушення, яке їй інкримінується, або вказували на не обґрунтованість повідомленої підозри, а за такого доводи сторони захисту про необґрунтованість підозри ОСОБА_4, слідчим суддею відхиляються, оскільки досліджені слідчим суддею докази є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Наявність ризиків, та їх обґрунтованість
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ч.1 ст.177 КПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) слідчий суддя використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, при вирішенні питання щодо наявності/відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, застосованого до підозрюваної ОСОБА_4 у цьому Кримінальному провадженні.
Зі змісту ухвали від 04.02.2020 (справа № 991/982/20) вбачається, що слідчим суддею при встановленні наявності ризику переховування ОСОБА_4 від органів досудового розслідування та/або суду, враховано особисту ситуацію підозрюваної, наявність у неї паспорту громадянина України для виїзду за кордон та досвід перетину кордону, майновий стан підозрюваної та членів її родини.
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 21.07.2020 (справа № 991/5954/20), якою востаннє ОСОБА_4 продовжено строк дії додаткових обов`язків, встановлено продовження існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, наявність інших ризиків не знайшла свого підтвердження за результатами судового розгляду.
У розумінні практики ЄСПЛ, тяжкість можливого злочину та, як наслідок, суворість покарання хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення, у сукупності з іншими обставинами, збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Зокрема, у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року, ЄСПЛ зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Таким чином, ризик переховування від органу досудового розслідування/суду є актуальним безвідносно до стадії Кримінального провадження та обумовлений серед іншого можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання (кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна).
За ч. 6 ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України, відноситься до особливо тяжкого злочину.
При цьому, тяжкість злочину та суворість можливого покарання не є вирішальними обставинами, що беруться до уваги слідчим суддею при встановленні ризику переховування підозрюваної від правосуддя та оцінюються у сукупності з іншими обставинами цього Кримінального провадження та особистої ситуації (обставин) підозрюваної ОСОБА_4 (фактичних даних, які можуть свідчити про особливості характеру та моральні принципи, сімейний стан, освіту, роботу, місце проживання, засоби до існування).
З 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діє і досі. Однак ОСОБА_4 в силу своєї статі не обмежена у виїзді за кордон.
Крім того, як вбачається із відомостей Державної прикордонної служби України станом на 24.03.2025 ОСОБА_4 систематично перетинає кордон України та протягом тривалого часу перебуває за межами території України, в тому числі, й у період воєнного стану, що підтверджено сторонами у судовому засіданні.
Разом з тим, слідчий суддя зазначає, що можливість перебування/проживання протягом тривалого часу поза межами території України, свідчить про наявність у ОСОБА_4 достатніх майнових ресурсів.
При цьому міцні соціальні зв`язки ОСОБА_4, на які посилається сторона захисту (одружена, має двох малолітніх дітей), на думку слідчого судді не є стримуючим фактором, який повністю виключив би ризик переховування підозрюваної від органів досудового розслідування та суду, а за такого, враховуючи зміцнення соціальних зв`язків підозрюваної після народження другої дитини, належну процесуальну поведінку ОСОБА_4, такий ризик зменшився із плином часу, однак продовжує існувати.
Щодо можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу, зокрема особистого зобов`язання.
Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків (ч. 1 ст. 182 КПК України).
Більш м`якими запобіжними заходами, у порівнянні з заставою, є особиста порука та особисте зобов`язання.
З матеріалів Клопотання вбачається, що строк дії додаткових процесуальних обов`язків, покладених на підозрювану ОСОБА_4, не продовжувався у встановленому законом порядку, а за такого, враховуючи вимоги ч. 7 ст. 194 КПК України, такі обов`язки скасовано.
Однак із набуттям статусу підозрюваної у Кримінальному провадженні, на ОСОБА_4 покладено загальні процесуальні обов`язки, передбачені ч. 7 ст. 42 КПК України.
Таким чином, метою застосування запобіжного заходу у вигляді застави є забезпечення виконання підозрюваною ОСОБА_4 покладених на неї процесуальних обов`язків, передбачених ч. 7 ст. 42 КПК України, а також запобігання ризикам вчинення нею дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 12, примітки до ст. 45 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України, у вчиненні якого обґрунтовано підозрюється ОСОБА_4, є особливо тяжким корупційним злочином.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, слідчим суддею серед іншого, приймається до уваги особиста ситуація підозрюваної (має постійне місце проживання, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, одружена, має двох малолітніх дітей, на час розгляду клопотання перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною, освічена), проте, такі обставини, в світлі наведених вище фактичних даних (скасування внаслідок закінчення строку дії інших обов`язків), не є настільки переконливими та вагомими, щоб знизити встановлений слідчим суддею ризик переховування ОСОБА_4 від органів досудового розслідування та суду до малоймовірності чи до його виключення. Зменшення ризиків компенсовано скасуванням додаткових обов`язків і запобіжний захід у виді застави є єдиним стримуючим фактором, який запобігає ризику переховування підозрюваної.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Враховуючи, що у даному Клопотанні сторона захисту просить змінити застосований до підозрюваної ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, у слідчого судді відсутні підстави для вирішення питання щодо можливості зміни застосованого щодо підозрюваної запобіжного заходу на інші, в тому числі, на особисту поруку.
Разом з тим, зважаючи на обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обґрунтовано підозрюється ОСОБА_4, беручи до уваги рівень владних повноважень, на якому нею здійснювались можливі неправомірні дії (займала посаду Першого заступника Міністра юстиції України), встановлений слідчим суддею ризик переховування від органів досудового розслідування та суду, скасування, покладених на неї додаткових процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж застава не здатне забезпечити виконання підозрюваною покладених на неї загальних процесуальних обов`язків, передбачених, ч. 7 ст. 42 КПК України, а також запобігти встановленому слідчим суддею ризику.
Обґрунтованість розміру застави.
Відповідно до ч.1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.
Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього (ч. 4 ст.182 КПК України).
Розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб ( п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Отже, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого - не має бути таким, що є завідомо непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави.
Зі змісту ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020 вбачається, що при вирішенні питання щодо визначення розміру застави, слідчим суддею взято до уваги розмір шкоди, заподіяної злочином, можливість підозрюваної внести заставу, її особисту ситуацію, у зв`язку з чим слідчий суддя дійшов висновку, що застава у розмірі трьохста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб не буде достатньою для гарантування виконання ОСОБА_4 своїх процесуальних обов`язків, оскільки втрата цієї суми, у випадку їх невиконання, не буде для неї значною, з урахуванням її майнового стану, оскільки у Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2019 рік ОСОБА_4 вказана велика кількість коштів, а також коштовні ювелірні вироби, годинники та інші цінні речі, у тому числі, зазначено про значні активи чоловіка підозрюваної.
З аналізу ч. 4 ст. 182 КПК України вбачається, що при визначені розміру застави слідчий суддя повинен врахувати: обставини кримінального правопорушення; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких родичів; встановлені ризики, передбачені статтею 177 КПК України; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
Як зазначає сторона захисту, з часу застосування до підозрюваної запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 7 000 000 грн., її майновий стан змінився (значно погіршився), так як вона не працює та уже 4-й рік перебуває у декретній відпустці, а, враховуючи народження другої дитини, наступні 2 роки підозрювана також не зможе працювати, що зумовлює відсутність у неї доходів. Крім того, їй довелося укласти Договір про надання поворотної фінансової допомоги, згідно умов якого вона має повернути 5 500 000 грн, яка, з урахуванням збільшення курсу долара з 2020 року, перетворилась на реальне майнове покарання.
Відповідно до змісту Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 04.02.2020, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 (Т. 2 а. 125-127), сторонами вказаного Договору було визначено однією із його істотних умов призначення коштів, наданих у якості позики ОСОБА_4, а саме: п. 2.3 Договору вказує, що поворотна фінансова допомога буде використана для часткового внесення застави для виконання Ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду у справі № 991/982/20 від 04.02.2020 у кримінальному провадженні № 52017000000000361.
Згідно платіжного доручення № 1 від 07.02.2020 (Т. 2 а. 128), ОСОБА_7 на рахунок Вищого антикорупційного суду внесено 5 500 000 грн у якості застави за ОСОБА_4 згідно ухвали Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020 по справі № 991/982/20.
За ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.
При застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави, заставодавцю роз`яснюються у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов`язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов`язків (ч. 3 ст. 182 КПК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 182 КПК України, з моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, а також з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
Положення ч. 8 ст. 182 КПК України передбачають можливість звернення застави в дохід держави у разі невиконання обов`язків заставодавцем.
Відповідно до ч. 11 ст. 182 КПК України, застава повертається заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу, якщо вона не була звернена у дохід держави.
Таким чином, заставодавцю роз`яснюються покладені на нього обов`язки та наслідки їх невиконання. Внесені заставодавцем кошти - застава залишаються на депозитному рахунку відповідного суду та, якщо застава не була звернена у дохід держави, - повертаються у повному обсязі заставодавцю у випадку припинення дії цього запобіжного заходу: закриття кримінального провадження, скасування запобіжного заходу, зміни одного виду запобіжного заходу на інший, ухвалення вироку суду.
Той факт, що заставодавець ОСОБА_7 наразі є офіцером ЗСУ, у зв`язку з чим йому необхідні кошти для підтримки ЗСУ не є підставою для зменшення застави, оскільки не впливає на наявність існуючих ризиків.
Разом з тим, беручи до уваги зміцнення соціальних зв`язків ОСОБА_4 після народження другої дитини (у лютому 2024 року), зменшення з плином часу встановленого ризику переховування підозрюваної від органів досудового розслідування та суду, тривалість застосування запобіжного заходу у вигляді застави (більше шести років на стадії досудового розслідування), належну процесуальну поведінку підозрюваної вже шостий рік після повідомлення про підозру, слідчий суддя, з огляду на виключну тривалість досудового розслідування після повідомлення про підозру в Кримінальному провадженні (шостий рік), дійшов до висновку про можливість зміни застосованого запобіжного заходу в частині суми внесеної застави, а саме: зменшити підозрюваній ОСОБА_4 розмір застави до розміру 900 000 гривень в межах 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який не є непомірним для підозрюваної та достатньою мірою гарантуватиме подальше виконання покладених законом на підозрювану ОСОБА_4 процесуальних обов`язків, забезпечуватиме її подальшу належну процесуальну поведінку у Кримінальному провадженні.
Крім того, слідчий суддя зазначає, що питання про повернення застави вирішується окремо шляхом звернення до слідчого судді з відповідним клопотанням, під час розгляду якого має бути заслухана думка заставодавців.
Враховуючи вищевикладене, Клопотання підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 201, 309, 369-372, 376 КПК України, слідчий суддя,
П О С Т А Н О В И В:
Клопотання задовольнити частково.
Запобіжний захід у виді застави, застосований до підозрюваної ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 52017000000000361 від 01.06.2017 ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 04.02.2020 у справі № 991/982/20 (з урахування ухвали від 11.04.2024 у справі № 991/2250/24 провадження 1-кс/991/2273/24), змінити в частині суми застави, а саме: зменшити підозрюваній ОСОБА_4 розмір застави до розміру, що становить 900 000 (дев`ятсот тисяч) гривень 00 копійок.
В задоволенні клопотання в іншій частині відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
СЛІДЧИЙ СУДДЯ ОСОБА_1