- Presiding judge (HACC): Tkachenko O.V.
Справа № 991/3016/23
Провадження № 1-кп/991/47/23
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2025 року місто Київ
Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів - головуючого судді ОСОБА_1, суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (надалі - суд),
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
обвинуваченого ОСОБА_6,
представника власника майна - адвоката ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелопмент Еліт» ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Вищого антикорупційного суду клопотання адвоката ОСОБА_8 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (надалі - ЄРДР) 02 листопада 2016 року за № 52016000000000411, щодо застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру:
Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелопмент Еліт» (ТОВ «Девелопмент Еліт», ідентифікаційний код 40775687, юридична адреса: місто Одеса, вулиця Косовська, будинок 2-Д, 65017, зареєстроване Комунальним підприємством «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради» 25 серпня 2016 року, номер запису 15561020000059693);
та за обвинуваченням:
ОСОБА_6 (народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Білгород-Дністровський Одеської області, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України;
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Вищого антикорупційного суду знаходяться кримінальне провадження внесене до ЄРДР 02 листопада 2016 року за № 52016000000000411 щодо застосування до юридичної особи - ТОВ «Девелопмент Еліт» заходів кримінально-правового характеру і за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 11 лютого 2021 року був скасований вирок Малиновського районного суду міста Одеси від 04 липня 2019 року у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР 02 листопада 2016 року за № 52016000000000411 щодо обвинувачених ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 ОСОБА_6, ОСОБА_14 і ухвала цього ж суду від 06 серпня 2019 року про закриття провадження щодо юридичної особи - ТОВ «Девелопмент Еліт», а також призначений новий розгляд цього кримінального провадження у Вищому антикорупційному суді.
11 березня 2021 року з Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 02 листопада 2016 року за № 52016000000000411 щодо застосування до юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелопмент Еліт» (ідентифікаційний код 40775687) заходів кримінально-правового характеру і за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, та ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 209 КК України.
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 16 березня 2021 року у вказаному кримінальному провадженні було призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 04 квітня 2023 року за клопотанням сторони захисту обвинуваченого ОСОБА_6 з матеріалів судового (кримінального) провадження за № 52016000000000411 були виділені в окреме судове (кримінальне) провадження матеріали щодо ОСОБА_6 та ТОВ «Девелопмент Еліт».
20 травня 2021 року до суду надійшло клопотання представника власника майна - адвоката ОСОБА_8 про скасування арешту майна з таким обґрунтуванням.
23 лютого 2018 року ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва у справі № 760/4659/18-к задоволено клопотання детективаНаціонального бюро Другого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_15 про арешт майна та накладено арешт на об`єкти нерухомого майна, які належать підозрюваному (наразі обвинуваченому) ОСОБА_6, на праві спільної сумісної власності та зареєстровані за ОСОБА_16, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, а саме на:
- земельну ділянку площею 0,0498 га, кадастровий номер 5110800000:04:007:0079 (номер запису про право 15376331), дата реєстрації - 12 липня 2016 року, місце розташування: АДРЕСА_2 ;
- житловий будинок загальною площею 182,9 кв.м, реєстраційний номер 310186051108, дата реєстрації - 11 березня 2014 року, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Адвокат зазначає, що зі змісту ухвали слідчого судді від 23 лютого 2018 року видно, що слідчий суддя виходив з того, що нерухоме майно, яке зареєстроване за ОСОБА_16, належить їй та підозрюваному (наразі обвинуваченому) ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності з огляду на перебування ОСОБА_16 та ОСОБА_6 у шлюбі. Водночас, такі висновки слідчого судді не відповідають фактичним обставинам, оскільки нерухоме майно (земельна ділянка та житловий будинок) не було та не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_16, а було та залишається особистою власністю ОСОБА_16, що підтверджується наступним.
22 вересня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_16, як подружжям, укладено Договір про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_17 і зареєстрований в реєстрі за № 1318. Цим Договором здійснений поділ майна, яке належало подружжю ОСОБА_6 та ОСОБА_16 . Так, у відповідності до пункту 4.2. Договору про поділ майна у власність ОСОБА_16 перейшло майно, зокрема, земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_2; житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2. Згідно ж пункту 15 вищезазначеного Договору цей Договір є підтвердженням права особистої приватної власності за ОСОБА_6 та ОСОБА_16 на відповідне майно. Пунктом 16 вказаного Договору визначено, що цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та нотаріального посвідчення.
Адвокат звертає увагу, що укладений між подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_16 . Договір від 22 вересня 2017 року про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, є діючим, не розірваний та в судовому порядку недійсним не визнаний, а тому вказані вище земельна ділянка та житловий будинок, станом на дату постановлення слідчим суддею ухвали від 23 лютого 2018 року про арешт майна, були та залишаються особистою приватною власністю ОСОБА_16 .
За таких обставин, адвокат вважає, що арешт на майно ОСОБА_16 накладено необґрунтовано, а такий захід забезпечення кримінального провадження є протиправним засобом обмеження ОСОБА_16 у здійсненні відповідно до закону свого права власності, а тому призводить до порушення її права власності як основоположного права людини, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому просить суд скасувати арешт майна.
Представник власника майна та заявник клопотання - адвокат ОСОБА_8 у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду клопотання про скасування арешту майна був повідомлений завчасно та належним чином. Водночас, у матеріалах справи містяться документи на підтвердження повноважень адвоката ОСОБА_6 на представництво інтересів ОСОБА_16 (том 8 а.с.168 - копія ордеру та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю), який прибув у судове засідання та не заперечував проти розгляду клопотання за відсутності адвоката ОСОБА_8 .
Особа, за клопотанням якої було арештовано майно - детектив НАБУ ОСОБА_15 у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду клопотання про скасування арешту майна був повідомлений завчасно та належним чином. Надіслав суду заяву про розгляд клопотання за його відсутності.
Обвинувачений та представник власника майна ОСОБА_6 зазначив, що арешт майна накладено необґрунтовано, просив клопотання задовольнити та скасувати арешт. Також на обґрунтування своєї правової позиції послався на висновки Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду викладені у постанові від 20 квітня 2020 року у справі № 676/2199/19.
Захисник ОСОБА_7 підтримав заявлене клопотання та просив його задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання про скасування арешту майна, посилаючись на те що, арешт накладено обґрунтовано, а підстави для його скасування відсутні.
Заслухавши думки учасників судового провадження, дослідивши клопотання і додані до нього копії документів, а також наявні матеріали кримінального провадження, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до вимог ч. 1 і 3 ст. 26 КПК України: «Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом».
Відповідно до вимог ч. 12 ст. 100 КПК України «Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігається до набрання рішенням суду законної сили».
Відповідно до вимог ч. 1 та п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України: «Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження є: арешт майна».
Відповідно до вимог ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України: «Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Арешт майна допускається з метою забезпечення: конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи».
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України: «Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано».
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 315 КПК України: «Під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу».
Відповідно до вимог ч. ч. 1-2 ст. 60 Сімейного кодексу України: «Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя».
Відповідно до вимог ч. 1 та 3 ст. 61 Сімейного кодексу України: «Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя».
Відповідно до вимог ч. ч. 1-2 ст. 64 Сімейного кодексу України: «Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки».
Відповідно до вимог ч. ч. 1-2 ст. 69 Сімейного кодексу України: «Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений».
Відповідно до вимог ч. 1-2 ст. 328 Цивільного кодексу України: «Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом».
Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України: «Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону».
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»: «У разі визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб`єкта управління об`єктами державної власності, зміни правонабувача речового права, похідного від права власності, строку дії такого речового права, а також зміни обтяжувача, особи, в інтересах якої встановлено обтяження речових прав, чи зміни умов обтяження проводиться державна реєстрація таких змін, при цьому дата та час державної реєстрації речових прав, обтяжень речових прав залишаються незмінними».
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»: «У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.»
Зі змісту вказаних вище норми видно, що арешт може бути скасований повністю або частково, якщо іншим власником або володільцем майна буде доведено, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Власник або володілець майна, який не був присутній при розгляді питання про арешт майна має право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
У поданому клопотанні адвокат ОСОБА_8 просить скасувати арешт з майна ОСОБА_16 (третя особа, щодо майна якої вирішене питання про арешт), на яке ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 23 лютого 2018 року був накладений арешт з метою конфіскації майна як виду покарання.
Зі змісту клопотання та доданого до нього Договору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя від 22 вересня 2017 року видно, що ОСОБА_6 та ОСОБА_16, як подружжя маючи намір урегулювати свої майнові відносини щодо майна, керуючись принципом добровільності визначення способів розподілу спільного майна подружжя, за взаємною згодою здійснили поділ майна, набутого ними під час перебування в зареєстрованому шлюбі у спільну сумісну власність, зокрема земельна ділянка та житловий будинок, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 у результаті поділу спільного майна подружжя перейшло у власність ОСОБА_16 .
У зв`язку викладеними обставинами, адвокат вважає, що на момент постановлення ухвали про арешт майна, вищевказані земельна ділянка та житловий будинок не належали ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, а були особистою приватною власністю ОСОБА_16, відтак слідчий суддя наклав арешт на майно необґрунтовано.
Проте, суд з такою позицією представника власника майна погодитися не може з огляду на таке.
Із системного аналізу норм цивільного права видно, що право власності є одним з різновидів цивільних прав, які виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що ними не передбачені, але породжують цивільні права та обов`язки за аналогією, зокрема, підставами виникнення цивільних прав є договори та інші правочини, що передбачено вимогами ч. 1 і п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Суд, також враховує таке:
- право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України);
- право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом; право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним; права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч. ч. 1, 3, 4 ст. 334 ЦК України).
Наведені вище норми права дають суду підстави для висновку, що право власності набувається особою на підставі договору, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, і виникає з дня такої державної реєстрації.
З наданих у судовому засіданні прокурором витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна видно, що:
- земельна ділянка загальною площею 0,0498 га, кадастровий номер 5110800000:04:007:0079, дата реєстрації - 12 липня 2016 року, місце розташування: АДРЕСА_2, набута ОСОБА_16 у власність на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 543 від 01 серпня 2011 року;
- житловий будинок загальною площею 182,9 кв.м, реєстраційний номер 310186051108, дата реєстрації - 11 березня 2014 року, розташований за адресою: АДРЕСА_2, набутий ОСОБА_16 у власність на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: 18804000 від 11 березня 2014 року.
Суд бере до уваги, що ОСОБА_6 та ОСОБА_16 перебувають у шлюбі із 17 грудня 2009 року, а право власності на об`єкти нерухомості, арешт яких представник власника майна просить скасувати, набуто після укладення ними шлюбу ( на земельну ділянку - 01 серпня 2011 року, а на житловий будинок - 11 березня 2014 року), що також підтверджується долученими до клопотання матеріалами.
Суд звертає увагу, що відповідно до вимог ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.
Суд погоджується з доводами ОСОБА_6 про те, що при накладенні арешту на майно не було враховано Договору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя від 22 вересня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_16, проте його наявність жодним чином не впливає на обставини які слугували підставами для накладення арешту на майно, а також не може бути підставою для скасування такого арешту, оскільки він не був використаний як підстава для державної реєстрації права власності ОСОБА_16 на арештоване нерухоме майно і відомості про нього не містяться у відповідному державному реєстрі.
Суд також враховує висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду викладені у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18 про те, що факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім`я якої зареєстроване, таке майно є спільною сумісною власністю подружжя.
За таких обставин, на час розгляду клопотання про арешт майна, слідчий суддя вірно виходив зі змісту статей 60 та 61 Сімейного кодексу України та правильно визначив належність на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_16 арештованого нерухомого майна.
Суд не бере до уваги посилання ОСОБА_6 на те, що слідчий суддя під час розгляду клопотання про арешт майна, вирішив спір про право власності на майно та поділив його з виділенням часток, оскільки відповідно до вимог ч. 12 ст. 100 КПК України спір про належність речей, вирішується у порядку цивільного судочинства, а ухвала слідчого судді про арешт майна жодним чином не вплинула на зміну права власності на нього.
У той же час, суд враховує, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, яке відноситься до особливо тяжких злочинів, санкція якого передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна, а тому суд погоджується з висновками, викладеними у вищевказаній ухвалі Солом`янського районного суду міста Києва від 23 лютого 2018 року, стосовно того, що досягнення мети конфіскації майна як виду покарання не є можливим у інший спосіб, окрім як шляхом застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Застосування заходу забезпечення у вигляді арешту майна у вказаний спосіб у цьому кримінальному провадженні відповідає належній правовій процедурі та завданням кримінального судочинства. За вказаних обставин певне тимчасове втручання в реалізацію права власності, яке прямо передбачено законом, не суперечить змісту статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки переслідує легітимну мету в суспільних інтересах розгляду кримінального провадження, з дотриманням справедливого балансу інтересів.
Суд вважає за необхідне зазначити, що решта доводів учасників судового провадження не мають суттєвого значення для розгляду цього клопотання про скасування арешту майна та не можуть вплинути на результат його розгляду. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини як джерела права, суд зобов`язаний обґрунтовувати своє рішення, але це не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від його характеру (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Салов проти України», «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України», «Руїс Торіха проти Іспанії»).
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що викладені у клопотанні обставини не спростували підстав для накладення арешту, які зазначені в ухвалі Солом`янського районного суду міста Києва від 23 лютого 2018 року, накладений арешт не може вважатися необґрунтованим, а тому підстави для його скасування - відсутні.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. ст. 174, 372, 376 КПК України, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_8 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 23 лютого 2018 року, яке належить на праві власності ОСОБА_16 від 19 травня 2021 року - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає і набирає законної сили з моменту її проголошення. Заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.
Повний текст ухвали складений та оголошений учасникам судового провадження 10 квітня 2025 року.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді
ОСОБА_2
ОСОБА_3