- Presiding judge (HACC): Shyroka K.Yu.
Справа № 991/2410/25
Провадження 1-кп/991/38/25
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
23 квітня 2025 року м. Київ
Вищий антикорупційний суд у складі головуючої судді ОСОБА_1,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2,
прокурора ОСОБА_3,
обвинувачених ОСОБА_4 (у режимі відеоконференції), ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції), ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
захисників ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 (у режимі відеоконференції), ОСОБА_11 (у режимі відеоконференції), ОСОБА_12 (у режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52023000000000078 від 17.02.2023 року за обвинуваченням:
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Харків, Харківської обл., зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України;
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки с. Коритниця, Володимир-Волинського р-ну, Волинської обл., зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України;
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Харків Харківської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України;
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженки с. Заріччя, Володимир-Волинського р-ну, Волинської обл., зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України,
ВСТАНОВИВ:
1. Рух кримінального провадження.
До Вищого антикорупційного суду надійшов вищезазначений обвинувальний акт.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2025 року головуючим суддею по справі визначено суддю ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 20.03.2025 року в межах кримінального провадження призначено підготовче судове засідання.
2. Заяви, клопотання сторін кримінального провадження, що надійшли під час підготовчого провадження.
10.04.2025 року захисником обвинуваченої ОСОБА_4 - адвокатом ОСОБА_8 подано, зокрема, заяву щодо підсудності справи.
18.04.2025 року захисником ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 подано клопотання про направлення обвинувального акту в частині обвинувачення ОСОБА_6 до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з метою визначення підсудності.
18.04.2025 року захисником ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_5, ОСОБА_7 подано клопотання про направлення обвинувального акту в частині обвинувачення ОСОБА_5 та ОСОБА_7 до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з метою визначення підсудності.
3. Розгляд судом поданих заяв та клопотань.
Відповідно до ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення: 1) затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 цього Кодексу; 2) закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 5-8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу; 3) повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу; 4) направити обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження; 5) призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру; 6) доручити представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно практики ЄСПЛ фраза «встановлений законом» означає не лише законні підстави для існування «суду», але й дотримання судом конкретних правил, що регламентують його діяльність («Ґурмундур Андрі Астрассон проти Ісландії» (Gu?mundur Andri Astra?sson v. Iceland); «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine). Законність суду за своїм визначенням охоплює як його склад у кожній справі, так і процедуру первинного призначення суддів («Ґурмундур Андрі Астрассон проти Ісландії» (Gu?mundur Andri Astra?sson v. Iceland).
Таким чином, розгляд пред`явленого особі обвинувачення по суті судом, визначеним у відповідності до вимог національного законодавства, становить зміст конвенційного права на справедливий судовий розгляд.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що порушення правил підсудності відповідно до ч. 2 ст. 412 КПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, а вирішення питання підсудності кримінального провадження є одним із завдань підготовчого провадження, суд вважає за доцільне першочергово та окремо розглянути подані стороною захисту заяви/клопотання, в яких стверджується про непідсудність Вищому антикорупційному суду кримінального провадження № 52023000000000078 від 17.02.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України, обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.
3.1. Зміст заяви захисника обвинуваченої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_8 щодо підсудності справи.
Заява захисника мотивована тим, що відповідно до ст. 33-1 КПК України підсудність Вищому антикорупційному суду кримінальних проваджень стосовно корупційних кримінальних правопорушень ставиться у залежність від наявності хоча б однієї з умов, що перелічені у п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України. На переконання сторони захисту, підставою для визначення підсудності даного кримінального провадження за Вищим антикорупційним судом були положення п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України в частині того, що внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, було завдано шкоду, розмір якої у дві тисячі і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення.
Обвинувальний акт містить відомості про те, що внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, було завдано шкоду у розмірі 15 199 800 грн. 00 коп. При цьому в матеріалах справи відсутні відомості про осіб з процесуальним статусом потерпілого, а в обвинувальному акті прямо зазначається про відсутність потерпілих.
Відсутність осіб із статутом потерпілого, на думку сторони захисту, вказує на відсутність збитків у розмірі ст. 191 КК України, що виключає єдину підставу підсудності справи Вищому антикорупційному суду.
3.2. Зміст клопотань захисників ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про направлення обвинувального акту в частині обвинувачення ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з метою визначення підсудності.
У своїх заявах захисники зазначають про те, що ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, який входить до переліку корупційних кримінальних правопорушень, передбачених у примітці до ст. 45 КК України. Однак при цьому будь-яка з умов, що перелічені у п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України та дають підстави для віднесення корупційного кримінального правопорушення до підсудності Вищого антикорупційного суду, відсутня в частині обвинувачення ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 .
Так, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 не займали і не займають жодну з посад, що перелічені у п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України. Обвинувачені не є і не були в минулому службовими особами будь-якого державного органу, а ТОВ «Луцька аграрна компанія», в якій вони обіймають посади, не містить у статутному капіталі частки державної або комунальної власності, яка перевищує 50 відсотків. Вказані обставини виключають умови, визначені у п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України. Обставини вчинення інкримінованих правопорушень вказують на неможливість застосування п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК України.
Крім того, захисники посилаються на неможливість застосування приписів абз. 11 п. 20-2 Розділу ХІ Перехідних положень КПК України, оскільки, по-перше, в межах кримінального провадження № 52023000000000078 від 17.02.2023 року не приймалося процесуального рішення про об`єднання матеріалів досудових розслідувань, а прокурором не аргументовано позицію, як виділення матеріалів за обвинуваченням ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 може негативно вплинути на повноту судового розгляду. На переконання захисників, виділення кримінального провадження стосовно обвинувачених не перешкоджатиме повноті судового розгляду відокремлених проваджень, адже незалежно від цієї обставини, винуватість кожного з обвинувачених встановлюється окремо судом, на підставі всебічного дослідження наданих сторонами доказів, а факти, встановлені у справі, не мають преюдиціального значення для кримінальних проваджень, які здійснюються щодо інших співучасників. Отже, будь-які факти, встановлені під час окремого розгляду кримінальних проваджень, так само як і будь-які правові висновки, зроблені за його результатами, не матимуть взаємного безпосереднього зв`язку та впливу.
По-друге, якщо досудове розслідування здійснювалося щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, а один з обвинувачених є суб`єктом за ст. 216 КПК України, то відповідні результати такої співучасті декількох осіб у вчиненні одного кримінального правопорушення повинні бути висвітлені в сформульованому обвинуваченні. Разом з тим, зміст обвинувального акту та кримінально-правова формула діянь ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 не свідчать про вчинення ними кримінального правопорушення разом зі службовою особою державного органу, чим спричинено шкоду, яка у дві тисячі і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи відсутність в обвинувальному акті кримінально-правової кваліфікації дій ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 у співучасті зі службовою особою державного органу - ОСОБА_4 (відсутність посилань на відповідні статті в кримінально-правовій формулі та відсутність обгрунтування співучасті у словесній формі обвинувального акту), захисники зазначають про відсутність однієї з обов`язкових умов розгляду обвинувачення стосовно ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, що свідчить про непідсудність кримінального провадження в цій частині Вищому антикорупційному суду.
3.3. Позиції учасників судового провадження щодо поданих заяв/клопотань про непідсудність кримінального провадження Вищому антикорупційному суду.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_8 підтримав подану заяву щодо підсудності справи з викладених у ній підстав, просив її врахувати при вирішенні питання щодо підсудності кримінального провадження.
Захисники ОСОБА_11 та ОСОБА_12 підтримали подані клопотання про направлення обвинувального акту в частині обвинувачення ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з метою визначення підсудності, просили їх задовольнити, скласти та направити відповідне подання. В обгрунтування поданих клопотань захисники надали пояснення аналогічні тим, що викладені у цих клопотаннях.
Обвинувачені ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 підтримали заяви/клопотання захисників, наполягали на їх задоволенні, додаткових пояснень не надали.
Прокурор ОСОБА_3 заперечив проти задоволення заяв/клопотань щодо підсудності справи, які були подані стороною захисту. Прокурор зазначив, що дане кримінальне провадження підсудне Вищому антикорупційному суду, оскільки, по-перше, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, саме у співучасті зі службовою особою органу державної влади - ОСОБА_4, а, по-друге, розмір предмета цього кримінального правопорушення відповідає вимогам п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України. Прокурор також звернув увагу на ті обставини, що сторона захисту, заявляючи про непідсудність справи Вищому антикорупційному суду, не вказує інший суд, якому підсудне дане кримінальне провадження. Крім того, прокурор просив врахувати, що вирішення питання щодо підсудності може здійснюватися Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду безпосередньо за клопотанням сторони захисту, внаслідок чого захисники не позбавлені можливості самостійно звернутися до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.
3.4. Оцінка та мотиви суду.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 33-1 КПК України Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-2, 366-3 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.
Інші суди, визначені цим Кодексом, не можуть розглядати кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, які віднесені до підсудності Вищого антикорупційного суду (крім випадку, передбаченого абзацом сьомим частини першої статті 34 цього Кодексу).
Відповідно до примітки ст. 45 КК України корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до цього Кодексу вважаються кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 цього Кодексу.
Пунктами 1-3 частини 5 статті 216 КПК України передбачені наступні умови підсудності злочинів, визначених у статті 33-1 КПК України, Вищому антикорупційному суду: наявність спеціального суб`єкту злочину, згідно переліку, наведеному у п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України; якщо предмет кримінального правопорушення або розмір завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях, передбачених, зокрема, ст. 191 КК України, у дві тисячі і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення (якщо злочин вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб`єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків); якщо злочин, передбачений ст. 369, ч. 1 ст. 369-2 КК України, вчинено щодо службової особи, визначеної у ч. 4 ст. 18 КК України або у пункті 1 цієї частини.
Крім того, відповідно до п. 20-2 Розділу ХІ Перехідних положень КПК України у разі об`єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, серед яких є кримінальні провадження, підсудні Вищому антикорупційному суду, судове провадження здійснює Вищий антикорупційний суд, якщо виділення в окреме провадження матеріалів кримінального провадження, які не віднесені до підсудності цього суду, може негативно вплинути на повноту судового розгляду.
Отже, умови ч. 1 ст. 33-1 КПК України для цілей визначення підсудності справ за Вищим антикорупційним судом будуть дотримані, коли одне із кримінальних правопорушень, до яких відсилає зазначена норма, буде вчинене за участю хоча б одного із суб`єктів, передбачених у п. 1 та/або 2 ч. 5 ст. 216 КПК України, при тому, що решта співучасників може не займати посади, визначені у п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України, якщо дії всіх співучасників охоплені єдиним умислом. Рід занять, форма участі, роль співучасників у вчиненні злочину не мають значення для визначення підсудності кримінального провадження. Не має значення у вирішенні питання підсудності і те, в одному чи в різних кримінальних провадженнях пред`явлено обвинувачення співучасникам злочину.
Визначальним є відповідність кримінального правопорушення, щодо якого здійснюється кримінальне провадження, критеріям предметної підсудності, передбаченим ст. 31-1 КПК України та з урахуванням п. 20-2 Розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України.
Суд також вважає за доцільне звернути увагу, що заяви про непідсудність кримінального провадження Вищому антикорупційному суду були подані захисниками на стадії підготовчого провадження. Аналіз положень ст. 314, 315 КПК України дає можливість зробити висновок, що підготовче судове засідання, як окремий етап судового провадження, має організаційно-технічний характер, оскільки на ньому судом разом з іншими учасниками кримінального провадження вирішується питання можливості призначення обвинувального акту до судового розгляду, крім окремих випадків, передбачених законодавством (затвердження угоди про визнання винуватості тощо). В усіх інших випадках конкретна оцінка обставин та фактів вчиненого кримінального правопорушення шляхом оцінки відповідних доказів, а відповідно і надання судом конкретних висновків щодо висунутого особі обвинувачення є прерогативою судового розгляду, під час якого суд наділений повноваженнями не тільки досліджувати докази, але і зануритися у суть обвинувачення безпосередньо.
З огляду на характер та призначення підготовчого судового засідання, на якому створюються умови щодо безперешкодного та ефективного судового розгляду обвинувального акту по суті, на етапі підготовчого судового засідання судом не досліджуються обставини та факти вчиненого кримінального правопорушення, не досліджуються доводи та аргументи щодо суті обвинувачення, не вивчаються докази по справі та не вчиняються будь-які інші дії, що прямо чи опосередковано пов`язані зі змістом та сутністю обвинувачення, а відповідно під час підготовчого провадження суд, вирішуючи питання підсудності чи непідсудності кримінального провадження, керується лише тими матеріалами справи, що перебувають у його розпорядженні.
Щодо наявності обвинувачення у корупційному кримінальному правопорушенні, передбаченому приміткою ст. 45 КК України, ст. 33-1 КПК України.
З обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 пред`явлено обвинувачення у спільному вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а саме у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.
Додатково до цього, ОСОБА_4 також пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України, які, за позицією сторони обвинувачення, були пов`язані та сприяли вчиненню кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Додатково до цього, ОСОБА_7 також пред`явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, яке, за позицією сторони обвинувачення, так само було пов`язано та сприяло вчиненню кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України, відноситься до переліку корупційних кримінальних правопорушень, що наведений у примітці до ст. 45 КК України, а отже може бути предметом розгляду Вищого антикорупційного суду за наявності однієї з умов, визначених у п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України.
Кримінальні правопорушення, передбачені ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України, не відносяться до переліку корупційних кримінальних правопорушень, що наведені у примітці до ст. 45 КК України та ст. 33-1 КПК України, а отже можуть бути предметом розгляду Вищого антикорупційного суду лише з підстав, що визначені п. 20-2 Розділу ХІ Перехідних положень КПК України.
З урахуванням викладеного, суд відповідно до п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України здійснює перевірку підсудності кримінального провадження в частині обвинувачення за ч. 5 ст. 191 КК України з наступним визначенням підсудності іншої частини обвинувачення на підставі п. 20-2 Розділу ХІ Перехідних положень КПК України.
Щодо наявності хоча б однієї з умов, що передбачені п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України.
За змістом сформульованого обвинувачення та викладеними в обвинувальному акті фактичними обставинами, які прокурор вважає встановленими, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України, було спільно, за попередньою змовою, вчинено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 .
На момент вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_4 обіймала посаду керівника апарату Харківської обласної військової адміністрації, ОСОБА_5 - посаду директора ТОВ «Луцька аграрна компанія», ОСОБА_6 - посаду директора комерційного ТОВ «Луцька аграрна компанія», ОСОБА_7 - посаду директора торгівельного представництва комерційного управління ТОВ «Луцька аграрна компанія» у Волинській області.
Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про державну службу» посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.
Встановлюються такі категорії посад державної служби, зокрема, категорія "Б" - посади: керівників державної служби у державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення.
Відповідно до п. 3-1 ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про державну службу» повноваження керівника державної служби здійснюють у місцевих державних адміністраціях: керівник апарату - в апараті місцевої державної адміністрації та її структурних підрозділах (крім структурних підрозділів зі статусом юридичних осіб публічного права).
Таким чином, посада ОСОБА_4 належить до посад державної служби категорії «Б», а сама ОСОБА_4 є службовою особою державного органу. У свою чергу, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, згідно переліку їх посадових обов`язків, який наведено в обвинувальному акті, є службовими особами юридичної особи приватного права, у статутному капіталі якої відсутня частка державної та/або комунальної власності.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що обвинувачені не володіють ознаками спеціального суб`єкта, які визначено у п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України. Тому підстави для застосування п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України в аспекті визначення підсудності даного кримінального провадження за Вищим антикорупційним судом відсутні.
Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, передбачає, зокрема, діяння у виді заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем, яке полягає в незаконному оберненні чужого майна на свою користь або на користь інших осіб з використанням службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби. Кримінальне правопорушення має матеріальний склад та вважається закінченим з моменту незаконного, безоплатного заволодіння майном. При цьому предметом вказаного правопорушення у цій формі діяння є майно, яке не ввірено службовій особі, не перебуває в її безпосередньому віданні, але внаслідок службового становища службова особа має певні повноваження або доступ до такого майна.
У зв`язку з цим, вчиняючи з використанням службового становища дії щодо незаконного та безоплатного обернення чужого майна (предмета кримінального правопорушення), службова особа тим самим завдає майнову шкоду власнику такого майна. Це дає можливість констатувати, що предмет кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (майно, яким заволоділа особа), визначає і розмір шкоди, завданої вчиненням цього правопорушення, оскільки службова особа набуває певне матеріальне благо пропорційно тому розміру, в якому його позбавляється власник.
Згідно відомостей обвинувального акту внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, завдано матеріальної шкоди державному бюджету України у сумі 15 199 800 грн. 00 коп. З урахуванням викладених висновків суду розмір предмета цього кримінального правопорушення також становить 15 199 800 грн. 00 коп.
За умовами п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України для розгляду кримінального провадження Вищим антикорупційним судом розмір предмета кримінального правопорушення або розмір завданої шкоди у кримінальному правопорушенні, передбаченому ст. 191 КК України, має у дві тисячі і більше разів перевищувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення. При цьому правопорушення має бути вчинено, зокрема, службовою особою державного органу.
На момент вчинення інкримінованих дій щодо заволодіння державними коштами положеннями ЗУ «Про Державний бюджет на 2022 рік» було передбачено прожитковий мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 481 грн. 00 коп. Таким чином, розмір предмета та/або шкоди від кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК України, має перевищувати 4 962 000 грн. 00 коп. (2481*2000). Отже, як розмір шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, так і предмет цього кримінального правопорушення, відповідають вимогам п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України.
Відсутність потерпілого в межах кримінального провадження не вказує на те, що кримінальним правопорушенням не завдано шкоди, як і не вказує на те, що такий потерпілий відсутній у матеріально-правовому значенні. Тому відповідні доводи сторони захисту суд не приймає до уваги.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що відповідно до відомостей обвинувального акту кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України, вчинено ОСОБА_4 як службовою особою державного органу у співучасті з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, вчинення правопорушення охоплювалося їх єдиним та спільним умислом, предмет кримінального правопорушення та розмір шкоди, завданий внаслідок його вчинення, у дві тисячі і більше разів перевищують розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що був встановлений законом на час вчинення правопорушення, суд приходить до висновку щодо підсудності кримінального провадження Вищому антикорупційному суду в частині обвинувачення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, на підставі п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України.
Положення п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК України з огляду на інкриміноване обвинувачення не можуть бути застосовані до обставин даної справи.
Щодо можливості застосування положень п. 20-2 Розділу ХІ Перехідних положень КПК України для визначення підсудності Вищого антикорупційного суду в іншій частині пред`явленого обвинувачення.
Як зазначалося судом раніше, відповідно до п. 20-2 Розділу ХІ Перехідних положень КПК України у разі об`єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, серед яких є кримінальні провадження, підсудні Вищому антикорупційному суду, судове провадження здійснює Вищий антикорупційний суд, якщо виділення в окреме провадження матеріалів кримінального провадження, які не віднесені до підсудності цього суду, може негативно вплинути на повноту судового розгляду.
У межах кримінального провадження № 52023000000000078 від 17.02.2023 року об`єднано обвинувачення як декількох осіб у спільному вчиненні одного кримінального правопорушення (ч. 5 ст. 191 КК України), так і обвинувачення окремих осіб у вчиненні окремих кримінальних правопорушень (ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України у випадку ОСОБА_4, ч. 1 ст. 366 КК України у випадку ОСОБА_7 ). При цьому обвинувачення окремих осіб у вчиненні окремих кримінальних правопорушень за загальними правилами ст. 33-1 КПК України не підсудне Вищому антикорупційному суду.
Разом з тим, за версією сторони обвинувачення, яка викладена в обвинувальному акті, вчинення ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 358 КК України, а ОСОБА_7 - кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, було невід`ємною частиною вчинення основного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а саме: створювало умови для його вчинення та подальшого приховування, надання законності окремим діям обвинувачених. Тобто, вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 358 КК України, було нерозривно пов`язано з вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За наведених обставин суд приходить до висновку, що виділення в окреме провадження обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 358 КК України, рівно як і виділення в окреме провадження обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, негативно та непоправно позначиться на завданнях цього кримінального провадження, оскільки таке виділення вимагатиме значного обсягу додаткового часу, зокрема, пов`язаного з призначенням, узгодженням та проведенням судових засідань, повторним дослідження тих самих матеріалів щодо тих самих обставин, але в межах різних справ, що позбавить суд реальної і ефективної можливості провести швидкий, повний та всебічний судовий розгляд пред`явленого обвинувачення по суті.
У зв`язку з цим суд приходить до висновку, що кримінальне провадження № 52023000000000078 від 17.02.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366 КК України, обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, підсудне Вищому антикорупційному суду на підставі ч. 1 ст. 33-1, п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України та п. 20-2 Розділу ХІ Перехідних положень КПК України.
Наведене свідчить про відсутність підстав для звернення суду до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з відповідним поданням. Відповідно суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви захисника обвинуваченої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_8 щодо підсудності справи та клопотань захисників ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про направлення обвинувального акту в частині обвинувачення ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з метою визначення підсудності.
Відповідно до ч. 3 ст. 34 КПК України питання про направлення кримінального провадження з Вищого антикорупційного суду до іншого суду вирішується колегією у складі п`яти суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду за поданням складу суду, визначеного для розгляду кримінального провадження, або за клопотанням сторін не пізніше п`яти днів з дня внесення такого подання чи клопотання, про що постановляється вмотивована ухвала.
Аналіз вказаних приписів процесуального законодавства дає можливість зробити висновок, що відмова суду у направленні подання до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з метою визначення підсудності кримінального провадження не позбавляє сторін кримінального провадження можливості самостійно звернутися до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з відповідним клопотанням.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 33-1, 34, 216, 314, 372, 376 КПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у задоволенні заяви захисника обвинуваченої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_8 щодо підсудності справи.
Відмовити у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_11 про направлення обвинувального акту в частині обвинувачення ОСОБА_6 до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з метою визначення підсудності.
Відмовити у задоволенні клопотання захисника обвинувачених ОСОБА_5, ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_12 клопотання про направлення обвинувального акту в частині обвинувачення ОСОБА_5 та ОСОБА_7 до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з метою визначення підсудності.
Роз`яснити учасникам судового провадження, що відмова суду у направленні подання до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з метою визначення підсудності кримінального провадження не позбавляє сторін кримінального провадження можливості самостійно звернутися до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з відповідним клопотанням.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали може бути включено до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК.
Головуюча суддя ОСОБА_1