- Presiding judge (HACC): Shyroka K.Yu.
Справа № 991/126/25
Провадження 1-кп/991/2/25
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
28 квітня 2025 року м. Київ
Вищий антикорупційний суд у складі:
головуючої судді ОСОБА_1,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2,
прокурора ОСОБА_3,
захисників ОСОБА_4, ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції з власних засобів),
обвинуваченого ОСОБА_6,
представника потерпілого/цивільного позивача ОСОБА_7,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання захисника ОСОБА_4 про повернення обвинувального акта у кримінальному провадженні № 62020000000000870 від 06.11.2020 за обвинуваченням ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Донецьк, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
ВСТАНОВИВ:
1. Історія провадження
07.01.2025 року до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №62020000000000870 від 06.11.2020 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.01.2025 для розгляду цього кримінального провадження визначено суддю ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 13.01.2025 підготовче судове засідання призначено на 23.01.2025. Надалі підготовчі судові засідання, призначені на 11.02.2025, 25.02.2025, 13.03.2025 відкладені за клопотанням сторони захисту.
В підготовчому судовому засіданні 23.04.2025 захисником ОСОБА_4 заявлено клопотання про повернення обвинувального акта прокурору, яке письмово подано через підсистему Електронний суд.
28.04.2025 захисником в підсистемі Електронний суду подано доповнення до клопотання про повернення обвинувального акта прокурора.
2. Обґрунтування поданого клопотання
У своєму клопотанні захисник вказує, що обвинувальний акт не відповідає вимогам процесуального закону.
2.1 По-перше, обвинувальний акт є процесуальним документом завідомо упередженим по відношенню до інших осіб в порушення вимог ч. 2 ст. 13 КПК України, оскільки сам факт вступу в попередню змову з невстановленими слідством особами, які діяли від імені компанії-нерезидента «BRIGHTFIELD Kommanditbolag» з метою одержання неправомірної вигоди для іншої юридичної особи, а саме компанії-нерезидента «BRIGHTFIELD Kommanditbolag» та ТОВ «МЕД ЕКСІМ» невстановленим слідством особам ролі співучасників, та інші обставини, обумовлені взаємодією обвинуваченого з вказаними невстановленими слідством співучасниками, не можуть бути перевірені та спростовані твердження сторони обвинувачення відносно злочинних намірів та злочинної діяльності цих осіб.
Тому, на думку сторони захисту процесуальні рішення у вигляді складання та направлення до суду обвинувального акта від 01 січня 2025 року є упередженими в частині зазначення вчинення злочину іншими особами, з урахуванням, того що ст. 337 КПК України передбачає можливість судового розгляду виключно до осіб, які є обвинуваченими.
2.2 По-друге, в обвинувальному акті не визначено межі висунутого обвинувачення. На твердження сторони захисту обвинувачення ОСОБА_6 має обмежуватись обставинами, які стосувалися його ролі та ступеня участі у спільних діях співучасників, направлених на одержання неправомірної вигоди для іншої юридичної особи для розуміння суті обвинувачення. З обвинувального акта не вбачається, що матеріали щодо інших невстановлених осіб виділені в окреме провадження.
2.3 По третє, не дотримано вимоги КПК України в частині відмови прокурора, слідчого виконати обов`язок інформування обвинуваченого про суть висунутого проти нього обвинувачення, що порушує право обвинуваченого на захист.
Захист зазначає, що 1) в обвинувальному акті не зазначена подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), чим порушені положення ч. 1. ст. 91, п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України; 2) не розкритий і повністю не описаний механізм та характер дій обвинуваченого, які інкримінуються йому як злочини. Натомість йде посилання на невстановлених слідством осіб та на здійснення певних дій в невстановлених слідством місцях, що вказує на неповноту слідства та невідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України; 3) висновки обвинувального акта та констатація певних подій порушують презумпцію невинуватості третіх осіб; 4) формулювання у обвинувальному акті не містять повного викладу обставин відповідно до зазначеної кваліфікації інкримінованих діянь, внаслідок чого до відома обвинуваченого не доведена повна і детальна інформація щодо пред`явленого обвинувачення; 5) при пред`явленні обвинувачення ОСОБА_6 прокурором Офісу Генерального прокурора не враховано, що обов`язковою складовою ст. 364 КК України є наявність спричинених збитків саме обвинуваченим; 6) обвинувальний акт не містить жодних даних, які б на думку сторони обвинувачення були встановленими, хто, за яких обставин, в якому місці спільно з ОСОБА_6 за попередньою змовою склав та видав завідомо неправдивий офіційний документ; 7) у порушення вимог ст. 293 КПК України прокурором не вручено обвинуваченому обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування, не додано відповідні розписки; 8) у діях ОСОБА_6 відсутнє діяння, передбачене ст. 366 ч. 1 КК України; 9) обвинувачення за ч. 2 ст. 364 КПК України є необґрунтованим.
2.4 В доповненнях до клопотання про повернення обвинувального акта зазначено, що обвинувальний акт належить повернути прокурору з підстав того, що цей процесуальний документ підписаний та затверджений 01.01.2025 року особою, яка не наділена повноваженнями, а саме прокурором першого відділу процесуального керівництва та підтриманням публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 .
В доповненнях щодо не визначення прокурором меж обвинувачення в підсистемі Електронний суд захисник долучила копію постанови від 14.06.2023 року про виділення в окреме провадження №62023000000000510 від 14.06.2023 з матеріалів досудового розслідування №62020000000000870 матеріалів за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 425, ч. 2 ст . 364, ч. 4 ст. 190 КК України стосовно підозрюваного ОСОБА_8 ; постанови про виділення матеріалів досудового розслідування та визначення підслідності від 30.09.2024 року, якою з матеріалів досудового розслідування №62020000000000870 від 06.11.2020 в окреме провадження виділено матеріали кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 425 КК України стосовно невстановлених у ході досудового слідства осіб з присвоєнням в ЄРДР виділеним матеріалам досудового розслідування реєстраційного номеру №62024000000000850, які відсутні в реєстрі матеріалів цього кримінального провадження. Надалі стороною обвинувачення кримінальне провадження за ознаками ч. 2 ст. 364 КК України у відношенні службових осіб Командування Медичних сил Збройних Сил України, за ознаками ч. 3 ст. 425 КК України у відношенні військових службових осіб Міністерства оборони України та Збройних Сил України під час закупівлі апаратів штучної вентиляції легень 1400 у ТОВ «МЕД ЕКСІМ» в травні-липні 2020 року, за ознаками ч. 4 ст. 190 КК України у відношенні директора ТОВ «МЕД ЕКСІМ» 30.09.2024 закрито. Тому ОСОБА_6 не зрозумілі межі пред`явленого обвинувачення за ч. 2 ст. 364 та ч. 1 ст. 366 КК України щодо неправомірних дій в інтересах компанії нерезидента «BRIGHTFIELD Kommanditbolag» та ТОВ «МЕД ЕКСІМ» з метою одержання саме цими компаніями неправомірної вигоди за змовою з невстановленими слідством співучасниками.
На підставі викладеного, захисник ОСОБА_4 вважає, що існує необхідність у поверненні обвинувального акта прокурору.
3. Позиція учасників в судовому засіданні
В судовому засіданні захисник ОСОБА_4 підтримала своє письмове клопотання про повернення обвинувального акта. Додатково зазначила, що конструкція ст. 364 КК України передбачає наявність шкоди. Зміст обвинувачення не розкриває конкретних дій обвинуваченого, якими було завдано шкоди потерпілій особі в сумі 11000000 грн. Сторона захисту вказала, що у 2023 цю суму шкоди було пред`явлено іншій особі в іншому кримінальному провадженні. При цьому обставини заподіяння школи і докази є ідентичними. По погляд сторони захисту не може бути пред`явлено обвинувачення по вказаній сумі шкоди двом різним особам в рамках різних кримінальних проваджень.
Підтвердила, що у письмовому клопотанні про повернення обвинувального акта нею детально описані всі блоки не визначення обвинувачення. При зазначені в обвинувальному акті прокурором про те, що ОСОБА_6 та іншими не встановленими особами завдано збитків Міністерству оборони України прокурором не зазначено про розподіл ролей усіх фігурантів вчинення злочину, більш того збитки інкримінуються лише ОСОБА_6, який не був виконавцем зазначеного в обвинувальному акті державного замовлення, не був замовником, на його розрахункові рахунки не надходили кошти, він не заволодів цими коштами, органом досудового розслідування не задокументовано отримання неправомірної вигоди від укладення договору. Замовником є потерпілий у справі, натомість замовник не висуває будь яких претензій до виконавця договору. Тому інкримінування ОСОБА_6 збитків в сумі 11000000 гривень порушує вимоги як кримінального кодексу України так і ЦПК, оскільки сторона обвинувачення має довести чи були заподіяні збитки. Обставини зазначені в обвинувальному акті не мають належного правового підґрунтя. Вказано, що ОСОБА_6, зловживаючи своїм службовим становищем вчинив неправомірні дії відносно видачі сертифікату. При цьому єдиним компетентним органом, який може встановити незаконність видачі сертифікатів в сфері медичних виробів є Національна Агенція з акредитації України, тобто лише цей орган може вказувати на неправомірність дій ОСОБА_6, який згідно своїх посадових обов`язків, інструкції, статуту, діяв в межах законних повноважень, делегованих Національною агенцією з сертифікації. Послалась також на невручення обвинувального акта ОСОБА_6, тобто особі не зрозуміло, відносно чого її притягають до кримінальної відповідальності. Всі ці аспекти є ключовими і впливають на суть пред`явленого обвинувачення та є підставою для повернення обвинувального акта.
Свої доповнення до клопотання про повернення обвинувального акта підтримала. Вважала, що обвинувальний акт затверджений та підписаний прокурором, який немає на це повноважень.
Захисник ОСОБА_5 підтримала заявлене клопотання про повернення обвинувального акта. Зазначила, що для обрання позиції захисту обвинувачення має бути зрозумілим. Натомість обвинувачення ОСОБА_6 викладені таким чином, що обвинувачення стосується не тільки ОСОБА_6, а і інших осіб, які не встановлені, що є неприпустимим, а обвинувачення має містити лише діяння ОСОБА_6 . Також підтримала позицію захисника ОСОБА_4 щодо повернення обвинувального акта прокурору на підставі затвердження його неуповноваженою особою.
Прокурор у судовому засіданні заявив про відсутність підстав для повернення обвинувального акта для усунення недоліків, оскільки виклад формулювання обвинувачення є повноваженнями прокурора, і суд не може на стадії підготовчого судового засідання оцінювати формулювання обвинувачення і виклад фактичних обставин справи, останні мають бути перевірені безпосередньо в ході судового розгляду Також зазначив, що обвинувальний акт направлений до суду не у відношенні невстановлених осіб, а виключно щодо обвинуваченого ОСОБА_6 . Формулювання фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, дозволяє зазначати про невстановлення органом досудового розслідування інших осіб. На даний час виділене провадження з цього провадження є фактовим, у якому продовжується досудове розслідування щодо причетності інших осіб. Зазначені стороною захисту підстави для повернення обвинувального акта є загальними та надуманими.
Вважав, що підстави, зазначені стороною захисту щодо повноважень його як прокурора у кримінальному провадженні не є обґрунтованими, оскільки зміни до групи прокурорів прямо передбачені ч. 3 ст. 37 КПК України.
Щодо не вручення обвинувального акта ОСОБА_9 зазначив, що стороною обвинувачення останнього двічі запрошували для вручення обвинувального акта 01.01.2025 та 02.01.2025, він не з`явився. Згідно переписки сторони обвинувачення з МОЗ щодо відряджень та перебування обвинуваченого на лікарняному, встановлено, що з 11.12.2024 по 27.12.2024 ОСОБА_6 перебував у відрядженні, надалі до 06 січня 2025 року перебування ОСОБА_6 у відрядженні або на лікарняному не встановлено. Тобто на момент виклику ОСОБА_6 не з`явився для отримання обвинувального акта. Надалі стороною обвинувачення здійснено виїзд за всіма відомими адресами проживання ОСОБА_6 для вручення обвинувального акта, двері ніхто не відчиняв. Стороною обвинувачення здійснено відеозапис таких дій. Виконуючи вимоги КПК, обвинувальний акт направлений за всіма відомими адресами проживання ОСОБА_6, за місцем роботи як поштовим зв`язком так і на електронну пошту, у додатку WhatsApp. Тобто стороною обвинувачення забезпечено усіма доступними способами вручення обвинувального акта ОСОБА_6, про що зазначено у примітці до розписки про отримання копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, яка додана до обвинувального акта.
Тому просив залишити без задоволення клопотання сторони захисту про повернення обвинувального акта прокурора за необґрунтованістю.
Представник потерпілого/цивільного позивача підтримав позицію прокурора.
4. Оцінка та висновки суду щодо можливості повернення обвинувального акта прокурору
4.1 Оцінюючи доводи сторони захисту в контексті можливості повернення обвинувального акта прокурору суд виходить із наступного.
Відповідно до ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим кодексом.
Згідно з ч. 3 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 КПК України.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу. Тобто, виключною підставою для повернення обвинувального акта прокурору є його невідповідність вимогам закону, а саме наявність таких порушень вимог процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду.
При цьому законодавець надає суду право, а не встановлює обов`язок під час підготовчого судового засідання повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України (постанова Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 520/8135/15-к).
Положеннями ч. 2 ст. 291 КПК України встановлено вимоги до обвинувального акта, згідно з якими обвинувальний акт повинен містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого; прізвище ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; розмір витрат на залучення експерта; дату та місце його складання та затвердження. Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.
4.2 Щодо підстав, зазначених у пп. 7 п. 2.3 цієї ухвали для повернення обвинувального акта прокурору, суд зазначає, що згідно з положеннями ст. 293 КПК України одночасно з переданням обвинувального акту до суду прокурор зобов`язаний під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному (крім випадку, передбаченого ч. 2 ст. 297-1 цього Кодексу), його захиснику, законному представнику.
Судом встановлено, що обвинувальний акт містить відомості, передбачені пунктами 1-9 ч. 2 ст. 291 КПК України, підписаний слідчим та прокурором, який його затвердив. До нього надано додатки, передбачені ч. 4 ст. 291 КПК України, а саме реєстр матеріалів досудового розслідування.
Як встановлено судом, обвинувачений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_4 не отримали обвинувальний акт та копії реєстру матеріалів досудового розслідування, про що свідчить відсутність розписок останніх.
Водночас, враховуючи пояснення прокурора, надані ним документи, судом встановлено, що для забезпечення виконання вимог ст. 293 КПК України обвинуваченому та захиснику зазначенні примірники документів надано шляхом спроби вручення 01.01.2025, 02.01.2025 та 06.01.2025 у приміщенні Державного бюро розслідувань за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 15, каб. 201, куди останні не прибули; шляхом спроби надання 06.01.2025 копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування за місцем проживання підозрюваного ОСОБА_6 ( АДРЕСА_2 ), за вказаною адресою ніхто двері не відчинив; шляхом надіслання 06.01.2025 прокурором за допомогою додатку «WhatsApp» з номеру телефону НОМЕР_1 на мобільний номер телефону НОМЕР_2, яким користується підозрюваний ОСОБА_6 ; з телефону НОМЕР_1 на мобільний номер телефону НОМЕР_3, яким користується захисник ОСОБА_10 ; шляхом надсилання 06.01.2025 копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування на електронні адреси ДУО «Політехмед»([email protected]) та Міністерства охорони здоров?я України ([email protected]); шляхом надсилання 07.01.2025 поштою через АТ «Укрпошта» за місцем проживання підозрюваного ОСОБА_6, а саме: АДРЕСА_3 (накладна № 0318627583982 від 07.01.2025); за місцем роботи - ДУО «Політехмед», юридична адреса: 04107, м. Київ, вул. Нагірна, 25-27, 7-й поверх, (накладна №? 0318627584008 від 07.01.2025); за адресою захисника ОСОБА_4, а саме: АДРЕСА_4 (накладна № 0318627583990 від 07.01.2025). Тобто, у зв`язку з неможливістю безпосереднього надання прокурором обвинуваченому ОСОБА_6 копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, забезпечення вручення цих документів ОСОБА_6 та його захиснику ОСОБА_4 здійснено в порядку, передбаченому главою 6 та 11 КПК України.
Разом з тим, статтею 293 КПК України передбачено обов`язок прокурора надати копію обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному та його захиснику, передбачаючи, водночас, що таке надання здійснюється під розписку. Відповідне, на думку суду, свідчить про обов`язок сторони захисту надати стороні обвинувачення таку розписку.
Відмова сторони захисту з`явитись до ДБР для одержання копії обвинувального акта та ненадання розписки про отримання обвинувального акта, на думку суду, не свідчить про порушення прокурором вимог ч. 4 ст. 291 КПК України, оскільки обвинувачений та його захисник розуміли, що вони викликаються саме для вручення копії обвинувального акта з відповідними матеріалами, однак, обрали відповідну позицію захисту щодо відмови в їх отриманні. Тому суд вважає, що обвинувальний акт, реєстр матеріалів було вручено обвинуваченому та його захиснику, здійснено в порядку, передбаченому главою 6 та 11 КПК України, а доводи сторони захисту щодо невідповідності обвинувального акта з цих підстав є необґрунтованими.
4.3 Щодо доводів захисника, зазначених у п. 2.2, пп.1, 2, 3, 4, 6 п. 2.3 цієї ухвали, то суд вважає їх також необґрунтованими.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 291 КПК України визначено, що обвинувальний акт має містити такі відомості, як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
В пункті 2 постанови Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року у справі № 5-328кс16 зазначено, що в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому..
В обвинувальному акті зазначається виклад основних фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінальних правопорушень з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, що в своїй сукупності по суті і є обвинуваченням. Ці фактичні дані в своїй сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість стороні захисту зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою. При цьому конкретність і чіткість пред`явленого обвинувачення не може пов`язуватися з надмірною деталізацією злочину або з аргументацією сторони обвинувачення на підтвердження описаних в обвинувальному акті відомостей. Адже в першому випадку це нав`язування стороні обвинувачення позиції сторони захисту і, відповідно, порушення засад диспозитивності і змагальності, а в другому - виходить за межі дослідження обвинувального акту на етапі підготовчого судового засідання і є процесуальною діяльністю сторін на підтвердження своїх позицій і спростування позицій процесуального опонента.
В контексті обвинувального акта, що розглядається, фактичні обставини, які «супроводжують» сформульоване прокурором обвинувачення, містять всі необхідні відомості для розуміння захистом як самого пред`явленого обвинувачення, так і визначення обсягу доказування сторонами під час судового розгляду.
Необхідно наголосити, що суд не може вказувати прокурору як викласти формулювання обвинувачення або удосконалити фактичний виклад обставин, як і не вправі спонукати прокурора до корегування обвинувального акта, внесення до нього змін, у тому числі щодо фактичних обставин інкримінованого злочину та інших обставин, які підлягають доказуванню під час судового розгляду. В обвинувальному акті викладається те обвинувачення, яке прокурор вважає встановленим. В свою чергу, судовий розгляд може здійснюватися лише в межах висунутого обвинувачення, тому дослідження судом обставин про які зазначає прокурор в обвинувальному акті є предметом розгляду в судовому засіданні кримінального провадження по суті, а первісне їх зазначення в процесуальному рішенні - обвинувальному акті - є прерогативою прокурора.
Зазначені стороною захисту обставини щодо не повного розкриття механізму та характеру дій обвинуваченого не свідчать про невідповідність обвинувального акта вимогам закону, а свідчать про те, що саме такі дані були отримані під час досудового розслідування. Їх відповідність фактичним обставинам і підтвердження або не підтвердження доказами є процесуальною діяльністю суду за наслідками комплексного дослідження та оцінки наданих сторонами доказів на пізніших етапах судового провадження.
Як вбачається із обвинувального акта, ОСОБА_6 обвинувачується у тому що він не пізніше 10.03.2020, обіймаючи посаду генерального директора ДУО «Політехмед», яке засноване на державній власності та належить до сфери управління МОЗ України, за попередньою змовою з невстановленими особами, які діяли від імені компанії-нерезидента «Brightfield Kommanditbolag», з метою одержання неправомірної вигоди для іншої юридичної особи, видав всупереч законодавства України сертифікати відповідності, завдяки яким ТОВ «Мед Ексім», яке є представником компанії-нерезидента «Brightfield Kommanditbolag», на підставі укладеного 19.05.2020 із Міністерством оборони України договору ввезло на територію України медичне обладнання, яке не відповідає Технічному регламенту щодо медичних виробів, затвердженого постановою КМУ, що завдало матеріальної шкоди Міністерству оборони України на суму 11 000 000 грн, чим вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України (т. 1 а.с. 1-13).
Суд вважає, що формулювання обвинувачення є зрозумілим, чітким та достатньо визначеним для здійснення належного правового захисту обвинуваченого.
При цьому, суд зазначає, що здатність розуміти суть обвинувачення та його межі залежить від індивідуальних особливостей сприйняття інформації певної особи. Саме тому, одні й ті самі фактичні обставини та/або формулювання обвинувачення, викладені прокурором в обвинувальному акті, різними людьми можуть сприйматися та осмислюватися по-різному, але це не може свідчити про факт неконкретності обвинувачення або його незрозумілості.
В свою чергу розгляд судом решти аргументів сторони захисту, зокрема, тих які, стосуються порушення презумпції невинуватості третіх осіб, які невстановлені органом досудового розслідування, то суд не вважає це порушенням, що тягне за собою повернення обвинувального акта прокурору.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні "Навальний і Офіцеров проти Росії" (Navalnyy and Ofitserov v Russia, заяви № 46632/13 і № 28671/14) зазначив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ.
4.4 Інші аргументи сторони захисту (пп. 8, 9 п. 2.3 цієї ухвали) стосуються оцінки окремих елементів складу кримінальних правопорушень і можливий на стадії судового розгляду, під час якої суд, за участю сторін, на підставі дослідження наданих доказів, здійснює розгляд кримінального провадження і ухвалює за наслідками цього судове рішення у нарадчій кімнаті при ухваленні вироку відповідно до ст. 368 КПК України. У разі якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, судом ухвалюється виправдувальний вирок (ч. 1 ст. 373 КПК України).
4.5 Щодо повернення обвинувального акта на підставі того, що при пред`явленні обвинувачення ОСОБА_6 прокурором Офісу Генерального прокурора не враховано спричинення збитків саме обвинуваченим, що є обов`язковою складовою злочину, передбаченого ст. 364 КК України (п.п.п.5 п. 2.3 Ухвали) суд зазначає наступне.
Так, відповідно до вимог п. 7 ч. 2 ст.291 КПК України, обвинувальний акт має містити розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. З обвинувального акта (т. 1 а.с. 25) вбачається, що кримінальним правопорушенням завдано шкоду Міністерству оборони України в розмірі 11000000 гривень. Інші доводи сторони захисту стосуються оцінки складу злочину, передбаченого ст. 364 КК України в діях обвинуваченого, яка можлива лише під час ухвалення судом вироку за наслідками дослідження доказів та розгляду кримінального провадження по суті.
4.6 Що доводів сторони захисту про те, що обвинувальний акт затверджений не уповноваженим прокурором
Суд зазначає, що відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 36 КПК України, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи зазначені клопотання.
Судом встановлено, що обвинувальний акт у відношенні ОСОБА_6 складено слідчим головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_11 1 січня 2025 року та затверджено цього ж дня прокурором першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення першого управління спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 26).
З долучених стороною захисту до клопотання про повернення обвинувального акта постанов вбачається, що 17 жовтня 2024 року заступником Генерального прокурора ОСОБА_12 винесено постанову про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні №62020000000000870 від 06.11.2020, яку визначено постановою Генерального прокурора ОСОБА_13 (як керівником) від 27 червня 2024 року.
27 листопада 2024 року заступником Генерального прокурора ОСОБА_12 у зв`язку з кадровими змінами, враховуючи складність кримінального провадження, необхідності забезпечення додержання розумних строків досудового розслідування винесено постанову про зміну групи прокурорів, якою прокурора першого відділу процесуальним керівництвом досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 визначено старшим групи прокурорів у кримінальному провадженні №62020000000000870 від 06.11.2020 для здійснення повноважень прокурора.
Реєстр матеріалів досудового розслідування у розділі ll «Прийняті під час досудового розслідування процесуальні рішення» містить посилання на постанову про завершення досудового розслідування від 30.09.2024 (п. 108).
На твердження сторони захисту: 1) постанови заступника Генерального прокурора ОСОБА_12 про зміну групи прокурорів винесені після завершення досудового розслідування та відкриття матеріалів стороні захисту, що є порушенням КПК, і відповідно прокурор ОСОБА_3 є прокурором без повноважень; 2) постанова від 27.11.2024 не містить викладу обставин, що свідчать про наявність підстав, визначених ч. 4 та ч.5 ст. 36, ч. 3 ст. 313 ч. 2 ст. 341 КПК України для зміни групи прокурорів та включення до її складу прокурора ОСОБА_3, тому не відповідає вимогам положення ст. 37 КПК України.
Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши долучені документи, суд встановив наступне.
Порядок призначення та заміни прокурорів регламентований ст. 37 КПК України.
Якщо прокурор, який у відповідному кримінальному провадженні здійснює повноваження прокурора, не може їх здійснювати через задоволення заяви про його відвід, тяжку хворобу, звільнення з органу прокуратури або з іншої поважної причини, що унеможливлює його участь у кримінальному провадженні, повноваження прокурора покладаються на іншого прокурора керівником відповідного органу прокуратури (ч. 3 ст. 37 КПК України).
Таким чином, кримінальний процесуальний закон передбачає обов`язковість винесення керівником відповідного органу прокуратури постанови про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, її відповідність вимогам до процесуального рішення в формі постанови, у тому числі, щодо підписання службовою особою, яка її прийняла, та долучення постанови до матеріалів кримінального провадження для підтвердження факту наявності повноважень. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі N 754/7062/15 від 19.04.2018 року.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 3 КПК України керівником органу прокуратури є Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, керівник місцевої прокуратури та їх перші заступники і заступники, які діють у межах своїх повноважень.
В свою чергу постанова керівника відповідного органу прокуратури про призначення (визначення) прокурора або групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, має відповідати вимогам ст. 110 КПК України, а саме повинна складатись з: 1) вступної частини, яка містить відомості про: місце і час прийняття постанови; прізвище, ім`я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову; 2) мотивувальної частини, яка містить відомості про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу; 3) резолютивної частини, яка містить відомості про: зміст прийнятого процесуального рішення; місце та час (строки) його виконання; особу, якій належить виконати постанову; можливість та порядок оскарження постанови. Постанова прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.
З долучених захисником процесуальних документів встановлено, що в матеріалах кримінального провадження наявна постанова заступника Генерального прокурора ОСОБА_12 від 27.11.2024, якою замінено групу прокурорів, які здійснюють повноваження прокурорів у цьому кримінальному провадженні, і до якої, в тому числі, включено до групи прокурорів прокурора першого відділу першого управління Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 та визначеного його старшим групи прокурорів. Підставою для зміни групи прокурорів зазначено кадрові зміни, складність кримінального правопорушення та необхідність додержання розумних строків досудового розслідування. Така постанова винесена керівником відповідного органу прокуратури, містить вступну, мотивувальну та резолютивну частини, підписана уповноваженою на те особою.
Отже, постанова про зміну групи прокурорів відповідає вимогам ч. 3 ст. 37 КПК України та 110 КПК України.
Щодо твердження сторони захисту про те, що постанова про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні №62020000000000870 від 06.11.2020, якою прокурора ОСОБА_3 визначено прокурором у кримінальному провадженні, винесена заступником Генерального прокурора 27 листопада 2024 року після завершення строків досудового розслідування суд зазначає наступне.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України «досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності».
Згідно з частиною другою статті 283 КПК України «Загальні положення закінчення досудового розслідування» розслідування може бути закінчено у формі: закриття кримінального провадження; звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності; звернення до суду з обвинувальним актом; звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру; звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.
Об`єднана палата ККС своєю постановою від 17.02.2025 у справі №283/1638/23 зазначила, що кінцевим моментом строку досудового розслідування є його закінчення, яке, як етап кримінального провадження, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 283 КПК законодавець пов`язує в часі зі зверненням з обвинувальним актом до суду, тобто направленням його до суду засобами поштового зв`язку або передачі відповідальній особі канцелярії суду.
Таким чином, закінчення досудового розслідування - заключний етап розслідування, у ході якого прокурор та слідчий на підставі зібраних доказів приймають процесуальні рішення, пов`язані з підбиттям підсумків, а також із подальшим рухом кримінального провадження, спрямованим на остаточну реалізацію функції кримінального переслідування.
Системний аналіз норм КПК України надає можливість визначити наслідки закінчення досудового розслідування: унеможливлюється подальше проведення слідчих (розшукових) дій (в тому числі негласних) та збирання доказів; припиняються повноваження щодо постановлення процесуальних рішень і вчинення процесуальних дій суб`єктами досудового розслідування; закінчується функція судового контролю за дотриманням прав та інтересів осіб під час досудового розслідування.
Правова регламентація завершення досудового розслідування визначається статтею 290 КПК України і втілюється у процедуру відкриття матеріалів досудового розслідування. Процесуальні дії, які передбачені ст. 290 КПК України (відкриття матеріалів іншій стороні) відбуваються лише у випадку, коли сторона обвинувачення дійде висновку про можливість звернення у майбутньому до суду з обвинувальним актом або клопотанням про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру і лише після завершення досудового розслідування. Це пов`язано із забезпеченням дотримання принципу змагальності у майбутньому судовому розгляді та реалізацією стороною захисту права на захист.
Відмінність у стадії «закінчення» та «завершення» досудового розслідування полягає у тому, що відомості про закінчення досудового розслідування в обов`язковому порядку мають бути внесеними до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ч. 3 ст. 283 КПК України), в той час як для завершення досудового розслідування діючий КПК України такого не вимагає. Ще одна відмінна ознака полягає у категоричній забороні кримінальним процесуальним законом проведення слідчих (розшукових) дій, направлених на збирання доказів після закінчення досудового розслідування, у той час як вчинення таких дій після завершення досудового розслідування КПК України не заборонено. Єдина умова полягає у тому, що результати таких дій і отримані ними відомості повинні бути відкриті протилежній стороні в порядку ст. 290 КПК України, інакше суд не зможе їх прийняти як докази під час судового розгляду.
З реєстру матеріалів досудового розслідування вбачається наявність в матеріалах кримінального провадження постанови про завершення досудового розслідування від 30.09.2024 та надання доступу до матеріалів досудового розслідування сторона захисту в порядку ст. 290 КПК України.
Винесення постанови прокурором про зміну групи прокурорів є процесуальними діями уповноваженого прокурора. Кримінальний процесуальний закон України не встановлює імперативних норм щодо заборони винесення процесуального рішення прокурором про заміну групи прокурорів на стадії відкриття матеріалів досудового розслідування (завершення досудового розслідування). Таким чином, суд, враховуючи мотивувальну частину постанови заступника Генерального прокурора про зміну групи прокурорів від 27 листопада 2024 року, якою прокурора ОСОБА_3 визначено старшим групи прокурорів у кримінальному провадженні, пояснення прокурора, вважає постанову такою, що відповідає вимогам КПК України. Отже, прокурор ОСОБА_3 мав повноваження затверджувати обвинувальний акт стосовно ОСОБА_6 . З наведених підстав, суд відмовляє у поверненні обвинувального акта прокурору.
Проаналізувавши зміст обвинувального акта, доводи сторони захисту щодо повернення обвинувального акта прокурору, суд дійшов до висновку про його відповідність вимогам ст. 291 КПК України, відтак підстав для повернення обвинувального акта прокурору суд не вбачає.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 3, 291, 314, 372 КПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 про повернення обвинувального акта прокурору.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали може бути включено до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК.
Суддя ОСОБА_1