Document No. 127253395

постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНи

29 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 991/4110/20

провадження № 51-1490км24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

засудженого ОСОБА_5,

захисників ОСОБА_6,

прокурора ОСОБА_7,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 на вирок Вищого антикорупційного суду від 23 лютого 2022 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 19 грудня 2023 року у кримінальному провадженні № 22019270000000053 за обвинуваченням

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Донецька та жителя м. Києва,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27 - ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 27 - ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 369Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вищого антикорупційного суду від 23 лютого 2022 року ОСОБА_5 визнано винуватими та засуджено:

- за ч. 4 ст. 190 КК допозбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна;

- за ч. 4 ст. 27 - ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 369 КК до позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна;

- за ч. 4 ст. 27 - ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 369 КК до позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом часткового складання призначених покарань остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави в особі уповноваженого органу Служби безпеки України майнову шкоду в розмірі 978 837, 40 грн.

Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат і долю речових доказів.

Суд першої інстанції встановив, що наприкінці 2018 - початку 2019 року ОСОБА_5 (якого Розпорядженням КМУ № 147-р від 10 березня 2017 року було призначено на посаду заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України (далі-МТОТ)) познайомився зі ОСОБА_9, який займався індивідуальною юридичною практикою. Між ними склалися товариські відносини і ОСОБА_5 познайомив його з братом своєї дружини - Особою 1. Під час спілкування вони обговорювали юридичні питання, якими займався ОСОБА_9, і з`ясували, що з деякими питаннями він мав труднощі. Так останній повідомив, що надає консультації представникам ТОВ «Фірма «КАТРАН-К» щодо отримання дозвільних документів на будівництво (реконструкцію) ринку «Рибалка» розташованого в межах охоронної (буферної) зони пам`ятки національного значення в м. Києві на вул. Набережне шосе, 25, а також здійснює підготовку касаційної скарги до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) про відшкодування боргу в інтересах ОСОБА_10 та контактує з особами, які зацікавлені в позитивному вирішенні цих питань.

У квітні-травні 2019 року у ОСОБА_5, який був обізнаний з колом питань якими займався ОСОБА_9, виник умисел на заволодіння чужими коштами шляхом обману через підбурювання його та пов`язаних із ним осіб до надання неправомірної вигоди різним службовим особам. З цією метою ОСОБА_5 вступив у змову з Особою 1, який не обіймав посад в органах влади, та розробив спільний план відповідно до якого Особа 1 повинен був контактувати із ОСОБА_9 і особами зацікавленими у позитивному вирішенні вказаних питань, вести з ними переговори, повідомляти неправдиву інформацію, озвучувати суму неправомірної вигоди та отримувати її. При цьому самому ОСОБА_5 відводилась роль у створенні хибного уявлення про його впливовість та наявність дійсних намірів щодо позитивного вирішення питань, якими займався ОСОБА_9 .

Реалізовуючи цей план ОСОБА_5 та Особа 1 у червні 2019 року повідомили ОСОБА_9, що вивчать можливість позитивного вирішення питань, якими він займався, про що його проінформують. Здійснюючи надання юридичних послуг для ТОВ «Фірма «КАТРАН-К» ОСОБА_9 також залучив до цього свого знайомого ОСОБА_11, як представника товариства, якому ТОВ «Фірма «КАТРАН-К» в особі директора ОСОБА_12 видала довіреність для ведення переговорів щодо можливості реконструкції та розширення комплексу будівель і споруд ринку «Рибалка».

10 липня 2019 року Особа 1, ОСОБА_11 та ОСОБА_9 зустрілись у приміщенні закладу громадського харчування в адміністративній будівлі МТОТ. Під час зустрічі ОСОБА_9 представив Особі 1 ОСОБА_11, як представника ТОВ «Фірма «КАТРАН-К». У ході розмови Особа 1 повідомив, що питання погодження проектів містобудівних перетворень та отримання дозволу на будівництво споруд ринку «Рибалка» для вказаного товариства може бути позитивно вирішене за участю службових осіб Міністерства культури України, а саме міністром культури України ОСОБА_13, з яким ОСОБА_5 має давні дружні стосунки.

При цьому Особа 1 зазначив, що ОСОБА_5 за посередництва ОСОБА_13, міністра юстиції ОСОБА_14 та заступника міністра культури ОСОБА_15 можуть передати неправомірну вигоду начальнику управління охорони культурної спадщини Міністерства культури України ОСОБА_16, оскільки питання погодження проектної документації містобудівних перетворень на об`єкті всесвітньої спадщини відноситься до компетенції цього управління. Також пояснив, що позитивне вирішення питання можливе лише шляхом надання неправомірної вигоди ОСОБА_16, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 як особі, ставлеником якого є ОСОБА_15, яка вчиняє дії лише після їх погодження з ОСОБА_14, а також безпосередньо ОСОБА_15 .

Окрім того вказав, що за вирішення питання щодо погодження проекту ОСОБА_11 має передати через нього кошти ОСОБА_5 у розмірі 1 000 000 доларів США, частина з яких буде передана як неправомірна вигода службовим особам, уповноваженим на погодження проекту, а частина -пособникам у її передачі. При цьому 500 000 доларів США мають бути передані як неправомірна вигода службовим особам Мінкультури, а інші 500 000 доларів США ОСОБА_5 за вчинені ним дії.

14 серпня 2019 року під час зустрічі з ОСОБА_11 Особа 1 одержав від нього кошти у розмірі 450 000 доларів США, як першу частину неправомірної вигоди за вирішення питання про погодження проекту. Однак він та ОСОБА_5 не мали наміру передавати їх службовим особам Міністерства культури, Міністерства юстиції та Українського державного інституту культурної спадщини, а заволоділи вказаними коштами, частина з яких були імітаційними засобами, а частина - бюджетними, які були вручені ОСОБА_11 в межах проведення контролю за вчиненням злочину, та отримали фактичну можливість розпорядитися ними.

Таким чином ОСОБА_5, діючи за попередньою змовою з Особою 1, підбурив ОСОБА_11 та ОСОБА_9 до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди у розмірі 200 000 доларів США начальнику Управління охорони культурної спадщини Мінкультури ОСОБА_16 як службовій особі, яка займає відповідальне становище, за погодження проекту для ТОВ «Фірма «КАТРАН-К».

У цей же період часу, з метою заволодіння чужим майном в особливо великому розмірі, ОСОБА_5 за попередньою змовою з Особою 1 підбурили ОСОБА_9 до надання неправомірної вигоди суддям Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду (далі КЦС ВС) в розмірі 100 000 доларів США за посередництва заступника Генерального прокурора України ОСОБА_17 та Голови КЦС ВС ОСОБА_18 за прийняття позитивного рішення про перегляд за нововиявленими обставинами постанови КЦС ВС від 17 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_19, ТОВ «ШБУ-9», за участю третьої особи - ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло», про стягнення боргу.

Так, 16 лютого 2017 року між ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло»» в особі ОСОБА_9 та ТОВ «ШБУ-9» був укладений договір про надання юридичних послуг, відповідно до якого ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло»» зобов`язувалось надати ТОВ «ШБУ-9» послуги зі стягнення заборгованості зі Служби автомобільних доріг у Полтавській області на підставі судових наказів у сумі 20 000 000 грн. У свою чергу ТОВ «ШБУ-9» у разі погашення заборгованості зобов`язувалось заплатити ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло»» 50% від загальної суми стягнутих коштів. Ці кошти були стягнуті та отримані ТОВ «ШБУ-9» двома транзакціями - 9 587 951, 70 грн та 9 353 496, 09 грн. Однак, отримавши ці кошти ТОВ «ШБУ-9» не перерахувало на користь ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло»» договірної суми, а саме 9 500 000 грн. У подальшому між ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло»» та фізичною особою ОСОБА_10 був укладений договір про відступлення права вимоги, згідно з яким останній став кредитором за договором про надання юридичних послуг, після чого він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_19, ТОВ «ШБУ-9», за участю третьої особи - ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло»», про стягнення боргу. Рішенням суду першої інстанції, яке було залишено без змін апеляційним судом, позов ОСОБА_10 задоволено повністю та стягнуто на його користь із ТОВ «ШБУ-9» суму боргу в розмірі 9 469 723,90 грн, інфляційні втрати -6 613 96, 09 грн та 3% річних -193 026, 70 грн. Постановою КЦС ВС від 17 жовтня 2018 року ці судові рішення було скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_10, після чого останній звернувся до КЦС ВС із заявою про перегляд вказаної постанови за нововиявленими обставинами, однак у її задоволенні також було відмовлено.

23 липня 2019 року ОСОБА_9, перебуваючи у службовому кабінеті ОСОБА_5 у відповідь на його зацікавленість справою у присутності Особи 1 відповів, що подаватиме касаційну скаргу від іншого поручителя та передав ОСОБА_5 копії судових рішень. Останній, переглянувши рішення повідомив, що використовуючи свої зв`язки зможе забезпечити прийняття суддями КЦС ВС рішення про стягнення коштів з ТОВ «ШБУ-9» на користь ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло»» і зазначив, що для вирішення цього питання треба залучити заступника Генерального прокурора України ОСОБА_17, оскільки судова система є одним із напрямів її діяльності на займаній посаді,яка звернеться до Голови КЦС ВС ОСОБА_18 .

Після цього ОСОБА_5, бажаючи ввести в оману ОСОБА_9 для заволодіння чужими коштами в особливо великому розмірі та з метою схилити ОСОБА_9 до надання неправомірної вигоди, повідомив останньому, що для вирішення питання з суддями КЦС ВС і прийняття ними відповідного рішення у справі на користь ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло»» необхідно передати ОСОБА_17 неправомірну вигоду в сумі не менше 50 000 доларів США (що в еквіваленті становило 1 282 155, 6 грн), а також надати йому неправомірну вигоду в сумі 50 000 доларів США за посередництво при вирішенні цього питання.

01 серпня 2019 року Особа 1, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_5, бажаючи підбурити ОСОБА_9 до надання неправомірної вигоди, у телефонній розмові з останнім повідомив, що питання винесення необхідного судового рішення може бути вирішене у Верховному Суді.

Цього ж дня, ОСОБА_9 за вказівкою Особи 1 прибув до службового кабінету ОСОБА_5 де передав йому документи по вказаній цивільній справі, після цього ОСОБА_5 повідомив, що з приводу вирішення цього питання він домовився про зустріч зі ОСОБА_17 .

Пізніше ввечері, під час телефонної розмови Особа 1 повідомив ОСОБА_9 неправдиві відомості про те, що ОСОБА_17 начебто вже говорила з ОСОБА_18, оскільки ОСОБА_5 наполегливо просив її про це. При цьому додав, що наступного дня ОСОБА_9 та ОСОБА_5 поїдуть на зустріч зі ОСОБА_17 в Генеральну прокуратуру України.

02 серпня 2019 року в період з 11:37 до 11:40 ОСОБА_9 прибув до Генеральної прокуратури де у вестибюлі зустрівся з ОСОБА_5 .. Останній, бажаючи створити у ОСОБА_9 хибне уявлення про необхідність передачі коштів та підбурити його до надання неправомірної вигоди службовим особам, які займають особливо відповідальне становище, попросив ОСОБА_9 надіслати йому на телефон його прізвище й ініціали, після чого через турнікет пройшов усередину адміністративної будівлі Генеральної прокуратури до службового кабінету ОСОБА_17 з якою обговорив службові питання щодо потенційної можливості участі ГПУ у судових справах щодо представництва інтересів держави та МТОТ. У цей час ОСОБА_9 за його вказівкою вийшов на вулицю.

Близько 12:41 ОСОБА_5 у розмові повідомив ОСОБА_9 неправдиву інформацію про те, що ОСОБА_17 начебто переговорила з ОСОБА_18, який скаже дату та час, коли необхідно подати касаційну скаргу до КЦС ВС.

06 серпня 2019 року ОСОБА_9 зустрівся з ОСОБА_5 біля будівлі МТОТ та повідомив, що ОСОБА_10 підписав договір застави, однак експерт оцінив квартиру у 80 000 доларів США, а не 100 000 доларів США, як планувалося раніше. У відповідь ОСОБА_5 зазначив, що потрібно дочекатися Особа 1 і тоді вони спільно будуть вирішувати це питання.

Цього ж дня Особа 1 під час розмови повідомила ОСОБА_9 про те, що отримані кошти будуть розподілені наступним чином: половину з 50 000 доларів США, а саме 25 000 доларів США ОСОБА_17 забере собі, а інші 25 000 доларів США вона надасть суддям, з яких 10 000 доларів США візьме ОСОБА_18 та по 5 000 доларів США візьмуть судді з колегії, яка розглядатиме справу. Також Особа 1 зазначив, що друга частина грошей призначена для нього та ОСОБА_5 .

Цього ж дня у ході телефонної розмови Особа 1 домовився з третьою особою (далі - Особа 2), яка не була обізнана про їхні наміри, щоб він зустрівся зі ОСОБА_9 і отримав від нього гроші. Пізніше, під час телефонної розмови Особа 1 повідомив ОСОБА_9, що надішле йому контактні дані особи, яка є представником ОСОБА_17, якій треба буде віддати кошти. Наступного дня Особа 1 повідомив по телефону Особу 2, що йому від ОСОБА_5 зателефонує особа на ім`я « ОСОБА_20 », з якою вони ввечері зустрінуться і він щось передасть. При цьому Особа 1 наголосив, що Особа 2 має розуміти, що він грає роль людини, яка представляє дівчину на ім`я « ОСОБА_21 », яка працює у Генеральній прокуратурі України.

При зустрічі 08 серпня 2019 року ОСОБА_9 передав Особі 1 через Особу 2 кошти в сумі 50 000 доларів США.

14 серпня 2019 року Особа 1 у ресторані «Мафія» в м. Києві одержав від ОСОБА_9 другу частину неправомірної вигоди в розмірі 30 000 доларів США (що згідно з курсом НБУ становило 754 384, 8 грн.).

Проте ОСОБА_5 та Особа 1 не мали наміру передавати одержані кошти ОСОБА_17, ОСОБА_18 та суддям КЦС ВС, натомість заволоділи цими грошима, які були бюджетними та вручені ОСОБА_9 в межах проведення контролю за вчиненням злочину, та отримали фактичну можливість розпоряджатися ними.

Таким чином, ОСОБА_5 за попередньою змовою з Особою 1 шляхом обману заволодів чужим майном на загальну суму 13 341 374, 2 грн та підбурив ОСОБА_9 до закінченого замаху на надання неправомірної вигоди у розмірі 15 000 доларів США (що в еквіваленті становить 377 192, 4 грн), суддям КЦС Верховного Суду, які є службовими особами, що займають особливо відповідальне становище, за винесення ними судового рішення в інтересах ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

При перегляді вироку за апеляційною скаргою ОСОБА_5 . Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалою від 19 грудня 2023 року залишила його без змін, а скаргу без задоволення.

Вимоги касаційних скарги та викладені в них узагальнені доводи

У касаційній скарзізахисник ОСОБА_8, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані вирок та ухвалу і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій проігноровано той факт, що досудове розслідування в кримінальному провадженні проводилось органом, який не мав відповідних повноважень, з порушенням правил підслідності та на підставі невмотивованих і незаконних постанов прокурора.

Вважає безпідставним посилання цих судів у судових рішеннях на дискреційні повноваження прокурора, оскільки законом чітко регламентовано необхідність умотивованості таких постанов.

Вказує, що органом досудового розслідування та прокурором було порушено положення ч. 10 ст. 216, ч. 5 ст. 36, ч. 1 ст. 8 КПК та ч. 2 ст. 19 Конституції України, які є імперативними, оскільки наявні очевидні ознаки штучного об`єднання кримінальних проваджень і створення слідчої групи не передбаченої законом, що стало наслідком здійснення досудового розслідування неуповноваженим органом.

Звертає увагу на грубе порушення органом досудового розслідування положень ч. 3 ст. 35, п. 5 ч. 1 ст. 75 КПК та ч. 2 ст. 19 Конституції України при отриманні дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) у кримінальному провадженні, що полягає у незабезпеченні об`єктивного та неупередженого розподілу клопотань слідчого, який був контрольований службовими особами Чернігівського апеляційного суду, що вказує на недотриманням принципів законності, верховенства права та виходить за межі завдань кримінального провадження.

Також вказує на порушення органом досудового розслідування встановлених правил щодо використання та державної експертизи обладнання, яке використовувалось під час проведення НСРД, унаслідок чого зібрані у такий спосіб докази у провадженні є недопустимими.

Стверджує, що при перегляді вироку суд апеляційної інстанції лише частково задовольнив клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів у справі, наслідком чого, на його думку, стало те, що апеляційний суд у своєму рішенні не дав належної оцінки доводам апеляційної скарги засудженого про невідповідність висновків суду у вироку фактичним обставинам кримінального провадження.

Зауважує, що апеляційним судом не були ретельно перевірені доводи скарги про провокацію злочину з боку правоохоронних органів.

З урахуванням зазначених обставин вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання вимог статей 370, 374, 419 КПК.

У доповненнях до касаційної скарги захисник вказує, що ОСОБА_9 постійно виступає заявником у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень, що, на його думку, свідчить про те, що останній є агентом правоохоронних органів і в його діях вбачається провокаційний характер з метою створення штучних доказів у справах такої категорії.

Вважає, що відмовивши у задоволенні клопотання сторони захисту про допит цього свідка апеляційний суд порушив право засудженого на захист.

Позиція учасників в суді касаційної інстанції

У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали вимоги касаційної скарги.

Прокурор виступив проти задоволення скарги і просив залишити оскаржувані судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається з вироку, свій висновок про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27 - ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 27 - ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 369КК суд першої інстанції обґрунтував доказами, що були зібрані в передбаченому законом порядку та перевірені в судовому засіданні і визнані належними та допустимими, яким цей суд дав відповідну правову оцінку.

Такого висновку суд першої інстанції дійшов зокрема, на підставі наданих у судовому засіданні показань свідків ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_16, ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_12, ОСОБА_18, ОСОБА_17 та ОСОБА_24, даних які містилися в протоколах слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій, висновках судової експертизи й інших письмових доказах у їх сукупності.

Суд першої інстанції уважно дослідив надані стороною обвинувачення докази, шляхом логічного аналізу зіставив встановлені в кримінальному провадженні факти та обставини, надав їм об`єктивну оцінку та дійшов умотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні вказаних злочинів і достатності зібраних доказів для ухвалення обвинувального вироку. Переконливих аргументів, які би вказували на порушення цим судом правил оцінки доказів передбачених вимогами кримінального процесуального закону в касаційній скарзі захисник не навів і такого з матеріалів провадження Суд не вбачає.

Згідно з положеннями ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено правові підстави, з яких подану скаргу визнано необґрунтованою.

Цих вимог закону при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції повністю дотримався.

Ретельно перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в апеляційній скарзі засудженого, суд апеляційної інстанції дійшов умотивованого висновку про необхідність залишити її без задоволення, виклавши у своєму рішенні докладні мотиви з яких він визнав ці доводи безпідставними.

При цьому апеляційний суд погодився з правильністю висновку суду першої інстанції у вироку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 27 - ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 27 - ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 369 КК, який був зроблений на підставі об`єктивно з`ясованих обставин і підтверджений доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінених судом відповідно до вимог ст. 94 КПК.

При перегляді вироку апеляційний суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку діям засудженого і ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення.

Доводи, викладені в касаційній скарзі є аналогічними тим, на які сторона захисту посилалася в судах першої та апеляційної інстанції, і яким ці суди дали правильну правову оцінку.

Зокрема, спростовуючи доводи сторони захисту про порушення правил підслідності у кримінальному провадженні суди першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях вказали, що підслідність у цьому провадженні визначалася та змінювалася з додержанням правил встановлених кримінальним процесуальним законом. Досудове розслідування в справі здійснювалось слідчими різних органів, які були визначені постановою заступника начальника слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Чернігівській області від 19.07.2019 про створення міжрегіональної слідчої групи, до складу якої також входили детективи НАБУ, що брали участь у проведенні більшості гласних та негласних слідчих і процесуальних дій у провадженні. Таким чином, у межах цього провадження проведення слідчих та процесуальних дій було узгоджено з усіма слідчими (детективами) слідчої групи, а отже під час збирання доказів у провадженні слідчі різних органів досудового розслідування, що входили в групи (ГПУ, НАБУ та УСБУ в Чернігівській області) діяли як єдиний суб`єкт.

Також у своїх рішеннях суди обох інстанцій вказали на те, що забезпечення ефективного розслідування та визначення органу, який буде його проводити, є виключною дискреційною діяльністю прокурора, який може мати різні правові підстави для передачі розслідування у справі іншому органу досудового слідства, зокрема це можуть бути відомості про особисту зацікавленість посадових осіб органу досудового розслідування в результатах справи, їх функціональна залежність від фігурантів провадження або відсутність достатніх ресурсів у органу до підслідності якого відноситься кримінальне провадження. Використання в ч. 10 ст. 216, ч. 5 ст. 36 КПК поняття «неефективність досудового розслідування», як оціночного критерію свідчить про те, що відповідні рішення приймаються в межах розсуду та дискреційних повноважень прокурора. Тому суд не може підміняти органи прокуратури та приймати рішення щодо правильності чи помилковості таких рішень, які були прийняті ними з використанням наданих дискреційних повноважень, та правомочний лише перевірити чи були вони прийняті у встановленому законом порядку та чи містять вони відповідне обґрунтування. Надання судом оцінки доводам сторони захисту, які зводяться до оспорювання мотивів прийнятих прокурорами рішень про визначення підслідності у кримінальному провадженні, в такому випадку означатиме протиправне втручання суду в дискреційні повноваження прокурора.

Обґрунтовано відхилили суди і доводи сторони захисту щодопорушення порядку отримання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні, вказавши у своїх рішеннях на те, що існуючий у Чернігівському апеляційному суді порядок організації роботи слідчих суддів у неробочий час, тобто порядок чергування слідчих суддів та розподілу між ними справ, не суперечив вимогам діючого на той час законодавства, що не може бути підставою для самовідводу чи відводу судді від участі в розгляді справи.

Ураховуючи положення п. 9 ч. 1 ст. 29 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції на 11 вересня 2019 року), голова Чернігівського апеляційного суду був уповноважений призначати з числа суддів апеляційного суду конкретного слідчого суддю для розгляду клопотань слідчих/прокурорів про проведення НСРД у кримінальному провадженні, і саме в межах цих повноважень ним був виданий наказ від 09 жовтня 2018 року. Водночас стороною захисту в суді не було наведено обґрунтованої наявності таких обставин, які б ставили під сумнів об`єктивність і неупередженість слідчого судді при ухваленні ним рішення про надання дозволу на проведення НСРД у кримінальному провадженні, в тому числі і щодо можливого впливу чи тиску на нього з боку інших посадових осіб, особистої зацікавленості у прийнятті конкретного рішення у справі або наявність у нього зв`язків з правоохоронними органами чи особами, відносно яких проводились такі заходи.

Відтак суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що рішення про надання дозволу на проведення НСРД у кримінальному провадженні були ухвалені слідчим суддею апеляційного суду на законних підставах.

Обґрунтовано відхилили ці суди і посилання сторони захисту на висновки аудиторського звіту за результатами проведення позапланового аудиту відповідності окремих питань у Чернігівському апеляційному суді, які, на думку захисту, містять інформацію про наявні в апеляційному суді порушення автоматизованого розподілу клопотань слідчих/прокурорів про надання дозволу на проведення НСРД у кримінальних провадженнях, вказавши на те, що ці висновки не стосуються згаданого провадження, оскільки сам звіт містить лише узагальнені висновки щодо порядку проведення автоматизованого розподілу справ в апеляційному суді впродовж певного періоду часу, без аналізу окремо кожного з випадків автоматизованого розподілу клопотань, що є предметом дослідження в даній справі. Окрім того, в матеріалах провадження відсутні накази, розпорядження голови суду та керівника апарату, а також протоколи розподілу справ, на підставі яких було зроблено такі висновки. Відтак, вказаний висновок аудиту не може слугувати доказом на підтвердження існуючих порушень під час розгляду таких клопотань слідчого в кримінальному провадженні. При цьому суди обох інстанцій у своїх рішеннях слушно зауважили, що згідно з Порядком планування та проведення внутрішніх аудитів відділом аудиту ДСА України, документування й реалізації їх результатів, затвердженим наказом голови ДСА України від 22 грудня 2017 року, в своїй діяльності аудитори не уповноважені надавати правову оцінку рішенням голови суду чи діям керівника апарату.

Умотивовано суди обох інстанцій відхилили і доводи сторони захисту про порушення органом досудового розслідування правил використання та державної експертизи обладнання, яке використовувалось при проведенні НСРД у кримінальному провадженні, оскільки вони не містять посилання на конкретні положення кримінального процесуального закону, які б передбачали необхідність проведення відповідних дій щодо захисту інформації.

Також ці суди окремо вказали й на те, що під час судового розгляду сторона захисту не заперечувала участі ОСОБА_5 у розмовах зафіксованих при проведенні НСРД у кримінальному провадженні та не заявляла клопотання про проведення експертизи технічних засобів, які використовувались при проведенні цих негласних слідчих дій у провадженні, для встановлення ознак монтажу, зміни чи видалення певних даних, що вказує на відсутність у сторони захисту обґрунтованих підстав для таких заяв. У своїх заявах захист не вказував у чому саме полягає монтаж аудіо-, відеозаписів негласних слідчих дій та які відомості в зафіксованих розмовах чи діях ОСОБА_5 і інших учасників стороною обвинувачення були змінені або видалені. Водночас, зафіксована на технічних носіях в матеріалах справи та відображена в протоколах за результатами проведення НСРД інформація узгоджується з іншими зібраними у справі доказами, дослідженими судом, і не є єдиним або ключовим доказом, які доводять винуватість ОСОБА_5 у вчиненні цих злочинів.

Не знайшли свого підтвердження в суді і доводи сторони захисту про провокацію злочину. У своїх рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилили ці доводи вказавши про те, що вони є суперечливими і непослідовними. Так, висловлюючи свою версію подій сторона захисту в суді заявляла про провокацію злочину з боку правоохоронних органів та одночасно вказувала, що ОСОБА_5 не має жодного відношення до вчинення інкримінованих злочинів, оскільки не був обізнаний про одержання Особою 1 неправомірної вигоди, а всі зібрані стороною обвинувачення в кримінальному провадженні докази, які були надані в суді, є сфальсифікованими. Такі різні версії сторони захисту щодо обставин вчинення злочину є суперечливими і виключають одна одну, та свідчать про явну необґрунтованість доводів щодо провокації злочину.

Також стороною захисту не було надано суду будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_9 та ОСОБА_11 під час фіксації вчинюваних ОСОБА_5 злочинів перебували під тиском правоохоронних органів чи залежали від них. Як убачається з матеріалів провадження, останні не були агентами правоохоронних органів і у вказаному провадженні діяли як приватні особи, які познайомилися з ОСОБА_5 під час вирішення своїх робочих питань. Посилання сторони захисту в скарзі на системний характер співробітництва ОСОБА_9 та ОСОБА_11 з правоохоронними органами можуть лише вказувати на те, що останні раніше могли діяти під наглядом правоохоронних органів з метою реалізації таємних методів розслідування або бути інформаторами. Проте, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, використання таємних методів розслідування не є порушенням права на справедливий суд, за наявності адекватних процесуальних гарантій, які мали місце у цій справі при використанні таємних методів ведення слідства.

Не знайшли свого підтвердження в суді касаційної інстанції і доводи захисника про те, що під час перегляду вироку апеляційний суд не дослідив у повному обсязі доказів про які просила сторона захисту.

Однією з відмінних рис між порядком розгляду кримінального провадження місцевим судом та судом апеляційної інстанції є те, що останній не повинен у кожному випадку заново досліджувати встановлені у провадженні обставини.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, при наявності клопотання учасників судового провадження та за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Виходячи із засади безпосередності дослідження доказів, закріпленої у п. 16 ч. 1 ст. 7 та ст. 23 КПК, апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яка була надана судом першої інстанції, крім випадку, якщо доказів наданих сторонами у кримінальному провадженні не було безпосередньо досліджено під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції.

Зі змісту технічних записів і журналів судових засідань у суді апеляційної інстанції від 19 травня та 31 липня 2023 року в матеріалах провадження вбачається, що при перегляді вироку апеляційний суд частково задовольнив клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів у кримінальному провадженні, зокрема тих, що стосуються підслідності кримінального провадження, документів які характеризують особу засудженого та частково в частині протоколів за результатами проведення НСРД і відповідні електронні носії до них, які, на думку сторони захисту, вказували на провокацію злочину. Водночас іншу частину доказів, яка була досліджена судом першої інстанції, зокрема показання свідків, апеляційний суд уважно проаналізував і погодився з наданою їм у вироку оцінкою. Зважаючи на це не можна погодитись із обґрунтованістю доводів захисника в скарзі, що застосована апеляційним судом процедура оцінки доказів суперечить засаді безпосередності, визначеній у ст. 23 КПК.

Обмежившись у своєму рішенні аналізом решти доказів, безпосередньо досліджених і сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду, оскільки їх повторне дослідження не є обов`язковим для цього суду, і іншої оцінки цим доказам, ніж ту яку їм дав суд першої інстанції, апеляційний суд не давав.

У своїй касаційній скарзі сторона захисту вважала, що зібрані у справі докази не доводять вини ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих злочинів та просила Суд скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, тобто фактично просила Суд дати зібраним у справі доказам іншу оцінку, ніж її було надано судами першої та апеляційної інстанцій, однак такі вимоги не узгоджуються з положеннями ст. 433 КПК і виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції визначених кримінальним процесуальним законом.

Наведені захисником у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів, викладених в оспорюваних судових рішеннях і не ставлять під сумнів законність цих рішень.

Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належним чином умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено відповідні підстави та положення закону, якими керувалися ці суди при ухваленні своїх рішень.

Під час перевірки оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність, які би тягнули за собою їх зміну чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Вищого антикорупційного суду від 23 лютого 2022 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 19 грудня 2023 року щодо ОСОБА_5 без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :

____________________ __________________ ___________________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3