Document No. 127702617

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2025 року

м. Київ

справа № 991/493/22

провадження № 51-5553км24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

захисників ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

(в інтересах засудженої ОСОБА_7 ),

ОСОБА_8

(в інтересах засудженого ОСОБА_9 ),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника в інтересах засудженої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6, захисника в інтересах засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Вищого антикорупційного суду від 06 березня 2024 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 17 вересня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52017000000000206, за обвинуваченням

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Києва, жительки АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України (далі - КК України),

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця с. Домантове Золотоніського району Черкаської області, жителя АДРЕСА_2,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вищого антикорупційного суду від 06 березня 2024 року засуджено:

ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням її права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських повноважень на строк 3 роки, з конфіскацією половини (1/2) належного їй майна.

Зараховано у строк покарання ОСОБА_7 строк її попереднього ув`язнення з 16 по 17 січня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі;

ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 209 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням його права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських повноважень на строк 2 роки, з конфіскацією чверті (1/4) належного йому майна.

Зараховано у строк покарання ОСОБА_9 строк його попереднього ув`язнення з 16 по 18 січня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Відповідно до ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_9 такі обов`язки:

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації (до звільнення з військової служби - командира військової частини) про зміну місця проживання та роботи;

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації (до звільнення з військової служби - командира військової частини);

- після звільнення з військової служби до закінчення іспитового строку не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цивільний позов Державного підприємства «Дослідне господарство «Червоний землероб» Кіровоградської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України (далі - ДПЧЗ, ДП ДГ «Червоний землероб») задоволено частково, а саме: стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на користь ДПЧЗ майнову шкоду в розмірі 749 871,56 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалено застосувати спеціальну конфіскацію до грошових коштів у сумі 20 128,44 грн, що одержані внаслідок вчинення злочину, стягнути їх у власність держави з обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_9 солідарно.

Застосовано до ОСОБА_7 та ОСОБА_9 заходи забезпечення кримінального провадження - заставу.

Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат.

Як установлено вироком суду, ОСОБА_7, будучи директором ТОВ «Вел-Авто-Транс», зловживаючи своїм службовим становищем, здійснила заволодіння на користь очолюваного нею підприємства належним ДП ДГ «Червоний землероб» зерном пшениці урожаю 2015 року загальною кількістю 243,94 т, ринковою вартістю 749 871,56 грн (далі також - зерно, партія зерна, викрадене майно) шляхом укладення 06 серпня 2015 року з ДП ДГ «Червоний землероб» договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції (без наміру розрахунку за отриманий товар), а також вчинила ряд інших правочинів з метою приховування злочину.

Способом заволодіння майном (вилучення майна з державної власності) було укладення двостороннього правочину - господарського договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 06 серпня 2015 року № 7 між ДП ДГ «Червоний землероб» (постачальник) та ТОВ «Вел-Авто-Транс» (покупець) та тристороннього акта приймання-передачі від 06 серпня 2015 року між ДП ДГ «Червоний землероб», ТОВ «Вел-Авто-Транс» та Державним підприємством «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2» Державного агентства резерву України (далі - ККХП № 2, ДП «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2») без наміру здійснення оплати за відповідне майно.

Для приховування цього злочину та подальшої реалізації незаконно набутого зерна пшениці, що зберігалось у ККХП № 2, у першому кварталі 2016 року ОСОБА_7 залучила ОСОБА_9, який заздалегідь не обіцяв їй здійснювати пособницькі дії, але був обізнаний про незаконний характер походження зерна. Для цього ОСОБА_9 до 03 лютого 2016 року підшукав та придбав юридичну особу ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3», яка на той момент не здійснювала господарської діяльності, ставши її одноособовим засновником та кінцевим бенефіціарним власником, директором для вчинення одноразового правочину із зерном.

08 та 10 березня 2016 року ОСОБА_7 як директор ТОВ «Вел-Авто-Транс» і ОСОБА_9 як директор ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3» вчинили правочини (договір товарної позики, акт приймання-передачі), за якими право власності на цю ж партію зерна, що зберігалося на ККХП № 2, перейшло до ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3».

У період з 11 по 22 березня 2016 року ОСОБА_9 усупереч вимогам про граничні суми розрахунків готівкою відчужив за готівкові кошти в сумі 770 000 грн зерно на користь ОСОБА_10, який не був обізнаний про злочинні плани ОСОБА_9 та ОСОБА_7, а також про незаконне походження 243,94 т пшениці. Ці кошти ОСОБА_7 розділила між учасниками вчинення злочину.

Також обвинувачені вчинили ряд інших правочинів для приховування злочину та надання своїм діям видимості законних, зокрема: a) ОСОБА_9 як директор ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3» підписав з ПП «Ярун» договір позики від 22 березня 2016 року та акти приймання-передачі від 23, 29 березня та 20 квітня 2016 року, згідно з якими вищевказані 243,76 т зерна пшениці передано ПП «Ярун» як безвідсоткова товарна позика; б) 12 квітня 2016 року ОСОБА_7 як одноособовий власник прийняла рішення про припинення ТОВ «Вел-Авто-Транс» шляхом його ліквідації в добровільному порядку, призначила ліквідатором товариства ОСОБА_9, підписала та видала доручення, яким уповноважила ОСОБА_9 представляти інтереси ТОВ «Вел-Авто-Транс», зокрема з питань ліквідації товариства, користуючись усіма правами й повноваженнями голови ліквідаційної комісії товариства.

Зазначені дії ОСОБА_9 суд кваліфікував за ч. 1 ст. 209 КК України як легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом у формі вчинення правочину з майном, одержаним унаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.

Зазначені дії ОСОБА_7 суд кваліфікував за ч. 5 ст. 191 КК України як заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, в особливо великих розмірах.

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду ухвалою від 17 вересня 2024 року у задоволенні апеляційних скарг сторони захисту відмовила. Апеляційну скаргу прокурора задовольнила частково. Вирок Вищого антикорупційного суду від 06 березня 2024 року змінено в частині призначеного ОСОБА_9 покарання - виключено додаткове покарання у виді конфіскації чверті (1/4) належного йому майна. В іншій частині вирок залишено без змін.

За результатами перевірки доводів апеляційних скарг сторін щодо неправильного встановлення у вироку фактичних обставин справи апеляційний суд встановив обставини та суперечливі висновки вироку, які слід виправити, виклав обвинувачення, визнане судом доведеним, у новій редакції (п. 139 ухвали апеляційного суду).

Так, частково знайшла своє підтвердження позиція прокурора щодо необхідності визнання (встановлення) того факту, що ОСОБА_7 під час заволодіння партією зерна ДПЧЗ діяла як співучасник з директором ДПЧЗ, її дії були узгоджені з установленими в цій справі діями директора ДПЧЗ.

Крім того, з огляду на мотиви спростування версії захисника засудженого ОСОБА_9 щодо його можливої необізнаності про злочинний характер походження зерна, переоформленого з ТОВ «Вел-Авто-Транс» на ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3», апеляційний суд уточнив обсяг доведеного обвинувачення в частині зазначення того факту, що підшукання підприємства (ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3») для придбання його ОСОБА_9 з метою подальшого переоформлення на нього зерна здійснювалося за ініціативою ОСОБА_7 .

Як зазначено в ухвалі апеляційного суду, вирок також містить суперечливі висновки щодо долі коштів, виручених від реалізації зерна на користь ПП «Ярун». У п. 7.1.3.2 вироку зазначено, що прокурор в обвинувальному акті також вказує, що у подальшому кошти в сумі 770 000 грн, отримані внаслідок збуту зерна, одержаного злочинним шляхом, ОСОБА_7 розділила між учасниками вчинення злочину. Судом у п. 12.7 цього вироку було встановлено, що зерно було збуто ОСОБА_10 за готівку ОСОБА_9, відповідно кошти від продажу зерна були отримані ОСОБА_9, а далі передані ОСОБА_7, що підтверджується їх показаннями, наданими в судовому засіданні (пункти 6.1, 6.2 цього вироку). Водночас у розділі «Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним» (пункт 3.33 вироку) помилково зазначено, що кошти в сумі 770 000 грн, отримані внаслідок збуту зерна, одержаного злочинним шляхом, ОСОБА_7 розділила між учасниками вчинення злочину.

Апеляційний суд зробив висновок, що: ОСОБА_7 як співучасник директора ДПЧЗ (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження) вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України, а саме заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, в особливо великих розмірах; ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 209 КК, а саме: легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, у формі вчинення правочину з майном, одержаним унаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник в інтересах засудженого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_8 просить судові рішення в інтересах її підзахисного скасувати і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення.

Зазначає, що судові рішення, ухвалені стосовно ОСОБА_9, не відповідають положенням ст. 370 КК України.

Вважає, що в діях ОСОБА_9 відсутня суб`єктивна сторона, а отже й склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 209 КК України.

Стверджує, що судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено жодного доказу, який би свідчив про те, що ОСОБА_9 знав або повинен був знати, що 243,94 т зерна пшениці, яке належало ТОВ «Вел-Авто-Транс», та знаходилося на зберіганні в ККХП № 2, прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано ТОВ «Вел-Авто-Транс» у власність злочинним шляхом. Захисник зазначає, що в ході судового розгляду ОСОБА_9 неодноразово наголошував на тому, що він не був обізнаний про незаконне походження 243,94 т зерна пшениці, яке зберігалося на ККХП № 2, а погодився допомогти ОСОБА_7 продати зерно, будучи переконаним, що воно належить ТОВ «Вел-Авто-Транс».

Зазначає, що наведені фактичні обставини, які були встановлені судами, не є достатніми для констатації поза розумним сумнівом наявності в ОСОБА_9 на час підписання договорів та продажу зерна умислу на легалізацію майна та усвідомлення/обізнаності ОСОБА_9 про незаконне походження цього майна.

На думку захисника, непереконливими є висновки суду першої та апеляційної інстанцій щодо мети придбання ОСОБА_9 юридичної особи ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3», оскільки такі висновки також будуються на підставі припущень і за відсутності належних та допустимих доказів.

Вважає, що суди не навели у своїх рішеннях переконливого та достатнього обґрунтування на користь висновку про усвідомлення ОСОБА_9 того, що він вчиняє дії з майном, яке було отримано ОСОБА_7 злочинним шляхом.

У касаційній скарзі захисник в інтересах засудженої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення стосовно ОСОБА_7 через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Захисник не погоджується з фактичними обставинами, установленими судом першої інстанції.

Вважає, що суд не взяв до уваги показання його підзахисної, із яких вбачається, що в серпні-вересні 2015 року вона неодноразово зверталася до керівництва ДП ДГ «Червоний землероб» з проханням виставити їй рахунок для здійснення оплати за придбання сільськогосподарської продукції, однак керівництво повідомило про відсутність такої можливості з огляду на те, що на рахунки ДП ДГ «Червоний землероб» накладено арешти виконавчою службою, а тому банківські рахунки заблоковані. Через деякий час керівництво ДП ДГ «Червоний землероб» повідомило про необхідність здійснити розрахунок за договором купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 06 серпня 2015 року готівкою директору ДП ДГ «Червоний землероб», що підзахисна і зробила, передала готівкою 731 820 грн, як оплату зерна пшениці на підставі договору купівлі-продажу від 06 серпня 2015 року та в подальшому відобразила в бухгалтерському обліку ТОВ «Вел-Авто-Транс» про наявність кредитної заборгованості в розмірі 731 820 грн з метою подальшого відображення в податковій звітності.

Як зазначає захисник, показання ОСОБА_7 підтвердила свідок - головний бухгалтер ДП ДГ «Червоний землероб» ОСОБА_11, яка повідомила, що не пам`ятає, чи надходили готівкові кошти в касу підприємства ДП ДГ «Червоний землероб» від ТОВ «Вел-Авто-Транс», але не виключає такого надходження.

Сторона захисту вважає висунуте обвинувачення за ч. 5 ст. 191 КК України недоведеним належними, допустимими та достатніми доказами.

Вважає, що ОСОБА_7 не є суб`єктом злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, оскільки вона не була наділена організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими функціями стосовно майна - предмета злочину, що виключає кваліфікацію інкримінованого ОСОБА_7 діяння як заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем.

На обґрунтування відсутності в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, захисник зазначає таке. ОСОБА_7 обіймала посаду директора ТОВ «Вел-Авто-Транс» і була наділена повноваженнями, зокрема, представляти товариство перед третіми особами щодо укладання та виконання договорів поставки (купівлі-продажу) товарів; брати участь у процедурах закупівель, представляти товариство під час закупівель і підписувати від його імені відповідні документи; підписувати всі документи щодо виконання договорів, у тому числі специфікації, зміни, додатки, додаткові угоди, доповнення, акти приймання-передачі, протоколи, накладні на відпуск товаро-матеріальних цінностей, акти звірок взаєморозрахунків тощо. Отже, майно ТОВ «Вел-Авто-Транс» у вигляді товарів перебувало в управлінні ОСОБА_7, яка мала право розпоряджатися таким майном шляхом укладення договорів поставки, купівлі-продажу тощо. Водночас відповідно до мотивів та висновків суду предметом інкримінованого ОСОБА_7 злочину було зерно пшениці врожаю 2015 року в кількості 117,02 т та зерно пшениці 6-го класу врожаю 2015 року в кількості 126,92 т, що належало ДПЧЗ. За результатами дослідження наданих стороною обвинувачення доказів судом не встановлені будь-які докази того, що ОСОБА_7 була наділена правомочністю по розпорядженню чи управлінню вказаним зерном ДПЧЗ. У ОСОБА_7 не було організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій щодо діяльності ДПЧЗ, у тому числі й повноважень щодо розпорядження майном, а саме зерном, яке належало ДПЧЗ. ОСОБА_7 з огляду на свої службові повноваження не мала можливості здійснювати вплив на роботу ДПЧЗ, надавати вказівки керівникам цього підприємства щодо укладання угод або іншого розпорядження майном зазначеного підприємства, чи вчиняти інші дії з використанням свого службового становища з метою заволодіння майном цього підприємства.

Захисник зазначає, що на час укладення договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції (243,94 т зерна пшениці) - 06 серпня 2015 року, між ТОВ «Вел-Авто-Транс» в особі директора ОСОБА_7 та ДП ДГ «Червоний землероб» в особі в.о. директора ОСОБА_12, ОСОБА_7 не була суб`єктом злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Стверджує, що ОСОБА_7 посадовою особою ДП ДГ «Червоний землероб» ніколи не була, та відповідно не мала жодного впливу на прийняття управлінських рішень директором ДП ДГ «Червоний землероб».

Не погоджується з твердженням суду, що укладення договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 06 серпня 2015 року відбулося без наміру настання юридичних наслідків цієї угоди, а саме розрахунку ТОВ «Вел-Авто-Транс» з ДП ДГ «Червоний землероб» за отриманий товар і що ОСОБА_7 зробила це лише для переоформлення права власності на зерно через ДП «Кіровоградський комбінат хлібопродуктів № 2».

На думку захисника, матеріалами кримінального провадження жодна із підстав недійсності укладеного між ТОВ «Вел-Авто-Транс» та ДП ДГ «Червоний землероб» договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції (зерна пшениці) від 06 серпня 2015 року з огляду на прямі вимоги закону (тобто його нікчемності), визначені статтями 219-228 Цивільного кодексу України, у ході судового слідства не підтвердилася. Захисник стверджує, що, як убачається з досліджених судом доказів, договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції (зерна пшениці) від 06 серпня 2015 року є чинним та не визнаний недійсним у встановленому законодавством порядку. Захисник зазначає, що за домовленістю ТОВ «Вел-Авто-Транс» мало розрахуватися за це зерно пізніше або поставити товари чи послуги на обумовлену суму (дизель, транспортні послуги, тощо), оскільки рахунки ДП ДГ «Червоний землероб» були заблоковані кредиторами, що унеможливлювало ведення господарської діяльності підприємства. Як зазначає захисник, оскільки постало питання сплати податків під час передачі зерна на підставі договору купівлі- продажу, то на час продажу товар було оформлено як товарну позику, а пізніше, після продажу, його було оплачено.

Захисник стверджує, що докази, надані стороною обвинувачення, свідчать про укладення договору в межах звичайної господарської статутної діяльності зазначених підприємств. Як зазначає захисник, дії покупця за договором ТОВ «Вел-Авто-Транс» свідчать про намагання виконати укладений нею договір, здійснити розрахунки з продавцем після того, як рахунки ДП ДГ «Червоний землероб» будуть розблоковані, і саме тому ОСОБА_7 оплатила готівкою через касу ДП ДГ «Червоний землероб» та відобразила в бухгалтерському обліку ТОВ «Вел-Авто-Транс» кредиторську заборгованість за договором купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 06 серпня 2015 року в сумі 731 820 грн.

Зазначає, що не підтверджено ознак спричинення діями ОСОБА_7 відповідних наслідків, а саме заподіяння шкоди в особливо великих розмірах, оскільки диспозиція ч. 5 ст. 191 КК України вказує про обов`язковість матеріального складу злочину, а розмір спричиненої шкоди впливає на правильність кваліфікації дій особи.

Сторона захисту вважає, що акт позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП ДГ «Червоний землероб» від 07 листопада 2016 року № 07-09/1, отриманий не передбаченим КПК України способом, а тому згідно з п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України цей доказ є недопустимим.

За доктриною «плодів отруєного дерева» просить визнати недопустимим доказом наданий стороною обвинувачення висновок експерта від 30 січня 2017 року № 5/7.

Захисник уважає недопустимим доказом висновок експерта за результатами проведеної судової експертизи в кримінальному провадженні № 12015120110000591 від 31 жовтня 2016 року № 14655/16-53, оскільки даних щодо об`єкта дослідження в розпорядженні експерта не було, у зв`язку із чим неможливо зіставити отримані експертом товарні характеристики з дійсними характеристиками об`єкта дослідження. Захисник стверджує, що даних щодо технічного стану, умов зберігання, загальних показників якості, спеціальних і додаткових показників якості експерт не витребував та не врахував у своєму висновку. Як зазначає захисник, орган досудового розслідування інформації щодо якісних і кількісних параметрів зернових культур та інші характеризуючі дані експерту не надавав і в постанові про призначення експертизи не зазначав.

Захисник стверджує, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили в задоволенні клопотання про допит свідка ОСОБА_12, чим, на думку сторони захисту, було порушено право на захист ОСОБА_7, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції не дотримався принципу безпосередності дослідження доказів, зокрема не дослідив повторно та повно обставин, установлених судом першої інстанції, водночас проігнорував відповідне клопотання, заявлене стороною захисту. Вважає, що апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції, не надав відповідей на всі доводи апеляційних скарг захисників, належним чином не мотивував своїх висновків та формально погодився з рішенням суду першої інстанції.

Позиції учасників судового провадження

Захисники ОСОБА_6 і ОСОБА_8 підтримали касаційні скарги.

Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційних скарг.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги захисників задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Тобто касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які є посилання в касаційних скаргах захисників, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду (відповідно до вимог ст. 438 КПК України) в касаційному порядку не підлягають.

Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Тому суд касаційної інстанції не перевіряє доводи захисників про те, що:

- ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3» створювалося із метою господарської діяльності;

- матеріалами кримінального провадження жодна із підстав недійсності укладеного між ТОВ «Вел-Авто-Транс» та ДП ДГ «Червоний землероб» договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції (зерна пшениці) від 06 серпня 2015 року в силу прямих вимог закону (тобто його нікчемності), визначених статтями 219-228 Цивільного кодексу України, у ході судового слідства не підтвердилася;

- суд не взяв до уваги показання ОСОБА_7, із яких вбачається, що в серпні-вересні 2015 року вона неодноразово зверталася до керівництва ДП ДГ «Червоний землероб» з проханням виставити їй рахунок для здійснення оплати за придбання сільськогосподарської продукції, однак останній повідомив про відсутність такої можливості з огляду на те, що на рахунки ДП ДГ «Червоний землероб» накладено арешти виконавчою службою, а тому банківські рахунки заблоковані… Потім вона (підзахисна) передала керівництву ДП ДГ «Червоний землероб» готівкою 731 820 грн., як оплату зерна пшениці на підставі договору купівлі-продажу від 06 серпня 2015 року та в подальшому відобразила у бухгалтерському обліку ТОВ «Вел-Авто-Транс» про наявність кредитної заборгованості у зазначеному розмірі, і ці показання може підтвердити свідок ОСОБА_11 - головний бухгалтер ДП ДГ «Червоний землероб».

Як визначено у ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається з матеріалів провадження, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які їх засуджено, ґрунтуються на детально наведених у вироку доказах, які суд усебічно, повно, об`єктивно дослідив та оцінив, навів відповідні мотиви свого рішення.

Доводи захисника ОСОБА_8 про те, що в діях ОСОБА_9 відсутня суб`єктивна сторона, а відтак і склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 209 КК України, перевірялися судами попередніх інстанцій та обґрунтовано визнані безпідставними.

Суд першої інстанції кваліфікував діяння ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 209 КК (у редакції на момент учинення діянь - у редакції Закону від 16 січня 2003 року № 430-IV; зі змінами, внесеними Законами від 18 травня 2010 року № 2258-VI, від 15 листопада 2011 року № 4025-VI, від 14 жовтня 2014 року № 1702-VII, від 10 листопада 2015 року № 770-VIII) як легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, у формі вчинення правочину з майном, одержаним унаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_9 вчинив:

- придбання 100 % частки статутного фонду ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3» для вчинення одноразового правочину із 243,94 т пшениці (про те, що правочин мав бути одноразовим, свідчить той факт, що ОСОБА_9 не відкрив рахунки ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3»);

- підписання ним 08 березня 2016 року договору поворотної безвідсоткової товарної позики № 08-03-16 та 10 березня 2016 року акта прийому передачі, згідно з якими зерно передане від ТОВ «Вел-Авто-Транс» до ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3» як безвідсоткова товарна позика;

- підписання з ККХП № 2 договору зберігання від 10 березня 2016 року № 04/130 зі вказанням при цьому розрахункового рахунку, відкритого для зовсім іншого приватного підприємства, оскільки ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3» не мало рахунків, відкритих у банківських установах, оплата готівкою за зберігання зерна;

- пропозицію і продаж цього зерна за готівку ОСОБА_10, оформлення цього продажу договором позики від 22 березня 2016 року № 22-03-16 та підписання на його виконання актів приймання-передачі від 23, 29 березня та 20 квітня 2016 року, згідно з якими вищевказані 243,760 т зерна пшениці передано ПП «Ярун» як безвідсоткова товарна позика.

Показання обвинуваченого ОСОБА_9 про те, що у договорі зберігання від 10 березня 2016 року № 4/130 зазначено рахунки зовсім іншого підприємства, а саме ТОВ «Престиж Пак Трейдинг», які залишилися там, бо ОСОБА_9 був використаний шаблон договору, де він помилково не видалив зазначені реквізити, не підтверджувалися жодними іншими доказами того, що вказане підприємство взагалі займалося операціями із зерном, і що ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3» мало із ним будь-які правовідносини. Тому показання ОСОБА_9 у цій частині суд першої інстанції визнав недостовірними.

ОСОБА_9, згадуючи про можливі проблеми з рейдерами, в своїх показаннях підтверджував, що до нього звернулася ОСОБА_7, «в якої було зерно, і його необхідно було продати, але не від її імені, оскільки, за її словами, у неї були якісь проблеми…». При постановленні вироку суд першої інстанції зазначив, що твердження обвинуваченого ОСОБА_9 про те, що він не знав, що зерно, отримане ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3» від ОСОБА_7, не належить ОСОБА_7, спростовується самою послідовністю подій, що вчинені ОСОБА_9 стосовно цього зерна: отримання на підставі договору позики й подальша передача за договором позики, а в реальності, передача зерна за готівку. Не змінює такої оцінки наведеної послідовності подій і твердження ОСОБА_9 (на яке також посилалася захисник ОСОБА_8 в судових дебатах), згідно з яким, обвинувачений виходив із того, що ТОВ «Вел-Авто-Транс» займається сільськогосподарським виробництвом, але має проблеми з рейдерами.

Суд апеляційної інстанції, повторно дослідивши надані сторонами докази, погодився з висновками, наведеними у вироку про наявність в діях обвинуваченого ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України, зокрема, ознак суб`єктивної його сторони, та зазначив таке:

- при вирішенні питання про наявність ознак цього складу злочину в діях особи, яка не вчиняла предикатного діяння, судам необхідно з`ясовувати, чи є у справі докази на підтвердження того, що особа, котра вчинила одну з дій, зазначених у ч. 1 ст. 209 КК України, усвідомлювала, що кошти або майно одержані іншими особами злочинним шляхом (абз. 2 п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 15 квітня 2005 року № 5);

- відсутність прямих доказів щодо обізнаності ОСОБА_9 про злочинний характер зерна (переоформленого з ТОВ «Вел-Авто-Транс» на ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3») не означає неможливості доведення такої ознаки сукупністю непрямих доказів. Правова позиція Верховного Суду полягає в тому, що чинний КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих доказів (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 728/578/19).

Суд апеляційної інстанції додатково акцентував увагу на деяких аспектах, встановлених вироком та неспростованих обставинах у ході апеляційного перегляду, та навів додаткові міркування щодо непереконливості позиції захисту (у тому числі показань обвинувачених) щодо необізнаності ОСОБА_9 про незаконне набуття ОСОБА_7 зерна.

В ухвалі суду апеляційної інстанції зазначено що:

- наведені захисником обвинуваченого докази на підтвердження мети придбання ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3», не узгоджуються між собою. Так, обвинувачений повідомив, що наприкінці 2015 - на початку 2016 року у нього виник намір придбати підприємство для того, аби здійснювати діяльність у сфері логістики. Було вирішено купувати саме діюче підприємство, а не створювати нове, чи діяти як фізична особа-підприємець, бо так було легше знайти контрагентів, брати участь у тендерах та була можливість залучити інвесторів (партнерів) (пункт 6.2 вироку);

- сторона захисту не надала докази здійснення ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3» жодної господарської операції (в тому числі і у сфері логістики) ні в період одноосібного володіння ОСОБА_9 100 % частки статутного капіталу ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3», ні після відчуження половини частки цього підприємства на користь іншої фізичної особи 15 серпня 2016 року.

Апеляційний суд також зазначив, що:

- доречними є зауваження суду першої інстанції щодо: (1) співставлення дат попередніх договорів про надання права на експлуатацію фіксованих місць для паркування між ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3» та КП «Київтранспарксервіс» (23 листопада 2016 року) з часом досліджуваних подій (зокрема, до виконання обов`язків директора ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3» ОСОБА_9 приступив 05 лютого 2016 року). Тобто протягом майже 10 місяців ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3» не здійснювало жодної офіційної господарської діяльності, лише операцію щодо перепродажу партії зерна; (2) невідкриття протягом тривалого (двох місяців) часу банківських рахунків для ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3», що в умовах діючого правового регулювання унеможливлює здійснення законної господарської діяльності;

- сам факт укладення попередніх договорів також не можна вважати власне господарською діяльністю, оскільки це не зумовлює жодних змін у фінансовому стані, активах та пасивах підприємства, не спричиняє податкових наслідків тощо. Незначну вагомість цих доказів додатково знижує ще й той факт, що вони були укладені не ОСОБА_9, а ОСОБА_14 після дарування останньому 11 серпня 2016 року обвинуваченим 50 % частки у статутному капіталі підприємства.

Як убачається з ухвали апеляційного суду, відомості з реєстраційної справи та бази даних «Податковий блок» підтверджують лише дату відкриття банківських рахунків (04 травня 2016 року), подання ОСОБА_9 двох «нульових» податкових декларацій платника єдиного податку (що є вимогою закону незалежно від факту здійснення чи нездійснення господарської діяльності) та відчуження 15 серпня 2016 року 50 % частки статутного капіталу, у зв`язку з чим апеляційний суд зазначив, що здійснення пошуку інвесторів не є господарською діяльністю і не спростовує версію обвинувачення в тій частині, що підтверджена вироком.

Крім того, апеляційний суд також додатково звернув увагу на показання свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 про те, що саме ОСОБА_7 ініціювала пошук підприємства, яким виявилося ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3», і яке згодом було відчужене (оформлене) на користь ОСОБА_9 .

Обвинувачений ОСОБА_9 стверджував, що «банда місцевих рейдерів намагається забрати (викрасти) у ОСОБА_7 все належне їй зерно, а тому вона не могла продати це зерно від імені ТОВ «Вел-Авто-Транс», оскільки під час продажу зерна безпосередньо її товариством існувала велика ймовірність викрадення зерна». Проте суд апеляційної інстанції перевірив та визнав такою, що не знайшла підтвердження та є непереконливою версію обвинувачених про рейдерські атаки на ОСОБА_7 (подружжя ОСОБА_18 ) як пояснення причини звернення ОСОБА_7 до ОСОБА_9 по допомогу в реалізації зерна через інше підприємство - ПП «ІНФОРМАЦІЯ_3».

Доводи захисника ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_7 не є суб`єктом злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, оскільки вона не була наділена організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими функціями стосовно майна - предмету злочину, що, на його думку, виключає кваліфікацію інкримінованого ОСОБА_7 діяння як заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, дії ОСОБА_7 суд кваліфікував за ч. 5 ст. 191 КК України, а саме: заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, в особливо великих розмірах.

Як зазначив апеляційний суд, правова проблема щодо правильності кваліфікації діяння особи за ч. 2 ст. 191 КК України «Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем» у разі, якщо (1) особа здійснила заволодіння майном з використанням службового становища, за умов, що (2) на таке майно не поширюється компетенція службової особи або яке їй не ввірене й не перебуває у її віданні, чи таке майно є/перебуває у державній власності, вже була предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Так, у постанові Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 14 листопада 2013 року у справі № 5-30кс13 (рішення про правильну кваліфікацію заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем в аспекті розмежування його з шахрайством). Суд дійшов висновків, що «обман, який застосовується під час викрадення чужого майна шляхом використання службового становища, має свої особливі, специфічні ознаки, які відрізняють його від обману при шахрайстві. Ця відмінність полягає в тому, що в першому випадку в основі обману (дезінформації), до якої вдається винна особа, завжди перебуває протиправне використання нею свого службового становища. Без застосування можливостей службового становища обман є недієвим і нездійсненним. Цей обман є різновидом обману, який через підвищену суспільну небезпеку і специфічні ознаки був криміналізований, утворивши окрему форму злочинів проти власності. В останньому ж випадку заволодіння майном можливе без протиправного використання службового становища. Предмети майна, на яке спрямована злочинна поведінка службової особи, можуть мати різну правову природу. Зокрема, не виключається можливість заволодіння майном, на яке не поширюється компетенція службової особи або яке їй не ввірене й не перебуває у її віданні, чи таке майно є/перебуває у державній власності. Злочинне використання службового становища може виражатися у формі рішень, вказівок чи іншої спонукальної (зобов`язальної тощо) інформації».

Надаючи оцінку доводам сторони захисту в цій частині, суд апеляційної інстанції зазначив, що вказана правова позиція є нерелевантною щодо цієї справи в частині способу вчинення діяння (шляхом обману з використанням службового становища, тобто в аспекті розмежування зі складом злочину «шахрайство»). Водночас вона є застосовною в тій частині, що дії службової особи (в цьому випадку обвинуваченої ОСОБА_7 як директора ТОВ «Вел-Авто-Транс») з укладення та виконання правочинів (зокрема, купівлі-продажу зернової продукції в ДПЧЗ) щодо зерна ДПЗЧ, яке (1) не було їй ввірене та не перебувало у її віданні, (2) перебувало у державній власності (ДПЧЗ), можуть бути кваліфіковані за ст. 191 КК України як вчинені шляхом зловживання службовим становищем. Адже без використання ОСОБА_7 свого службового становища як директора ТОВ «Вел-Авто-Транс» обраний спосіб заволодіння зерном ДПЧЗ (шляхом його купівлі підконтрольним їй підприємством у співучасті з директором ДПЧЗ, без наміру сплати його вартості) також був би недієвим, оскільки відповідний договір між юридичними особами не був би укладений, а ТОВ «Вел-Авто-Транс» не набуло би можливості подальшого розпорядження зерном.

Апеляційний суд також послався на постанову Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 листопада 2023 року у справі № 991/3966/20 як на релевантну до обставин цього кримінального провадження і зробив висновок, що кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 191 КК (привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем) не обумовлена обов`язковою наявністю в службової особи компетенції саме щодо майна, яке підлягало розкраданню, фактом перебування майна у віданні саме цієї службової особи. Принциповим є лише використання службовою особою свого службового становища (влади) для здійснення викрадення майна. У будь-якому разі досліджувані проблеми кваліфікації впливають лише на визначення ролі ОСОБА_7 - пособник чи співвиконавець. Досліджуване питання щодо можливості кваліфікації дій ОСОБА_7 за ст. 191 КК України є виключно питанням права (кваліфікації її ролі), а не фактів. Конкретна роль обвинуваченої (співвиконавець чи пособник) в обставинах цієї справи не може погіршити чи покращити її становище.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження,суди попередніх інстанцій врахували:

- спосіб викрадення майна в цій справі, який полягав в укладенні двосторонніх правочинів (договір купівлі-продажу, акт приймання-передачі), які і стали актом вилучення зерна із фондів власності ДПЧЗ, з подальшим рішенням ОСОБА_7, як службової особи, про припинення сторони цих правочинів (ТОВ «Вел-Авто-Транс») шляхом його ліквідації у добровільному порядку;

- підписання цих правочинів ОСОБА_7 як службовою особою (директор) ТОВ «Вел-Авто-Транс» з одного боку і директором ДПЗЧ з іншого;

- неможливість реалізації обраного в цій справі способу вилучення майна без підписання, зокрема, ОСОБА_7 як службовою особою ТОВ «Вел-Авто-Транс» цих документів.

На підставі зазначеного вище суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про те, що в обставинах цієї справи ОСОБА_7 використала своє службове становище для здійснення заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, в особливо великих розмірах, а тому є суб`єктом (співвиконавцем) злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Довід про те, що акт позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП ДГ «Червоний землероб» № 07-09/1 від 07 листопада 2016 року є доказом, отриманим не передбаченим КПК України способом, а тому згідно з п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України являється недопустимим, перевірявся судом апеляційної інстанції.

Стаття 86 КПК України встановлює, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України недопустимим є доказ, отриманий при здійсненні процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Захисник ОСОБА_6 стверджував, що акт позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП ДГ «Червоний землероб» від 07 листопада 2016 року № 07-09/1 має бути визнаний судом недопустимим доказом з огляду на те, що КПК України не встановлює порядку отримання доказів шляхом призначення позапланової ревізії ні слідчими суддями, ні прокурорами, ні слідчими. Крім того, захисник зазначав, що у висновку експерта від 30 січня 2017 року № 5/7 зроблено посилання на матеріали ревізії ДПЧЗ у 5 томах, що не надавалися стороною обвинувачення до суду та не були предметом безпосереднього дослідження у суді, а тому за доктриною «плодів отруєного дерева» захисник вважав зазначений висновок експерта недопустимим доказом.

Як правильно зазначив апеляційний суд, у вироку немає посилання на матеріали ревізії як на доказ, на підставі якого судом були встановлені ті чи інші обставини. Матеріали кримінального провадження також не містять акту позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДПЧЗ № 07-09/1 чи документу, на підставі якого зазначена ревізія була проведена. За таких обставин твердження захисника про те, що позапланова виїзна ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності ДПЧЗ від 07 листопада 2016 року була ініційована слідчим суддею, прокурором чи слідчим, є непідтвердженим припущенням, яке суд першої інстанції не мав можливості перевірити.

З причини, зазначеної вище, апеляційний суд не знайшов підстав розглядати питання про можливу недопустимість висновку експерта від 30 січня 2017 року № 5/7, в якому містяться посилання в тому числі на матеріали ревізії як на базу дослідження.

Також апеляційний суд перевірив та обґрунтовано визнав безпідставним довід захисника ОСОБА_6 про те, що висновок експерта за результатами проведеної судової експертизи у кримінальному провадженні № 12015120110000591 від 31 жовтня 2016 року № 14655/16-53 про визначення ринкової вартості пшениці через ненадання об`єкта на дослідження та з інших підстав щодо застосованої методики є недопустимим доказом.

Стосовно цього доводу захисника апеляційний суд зазначив що:

- cуд першої інстанції правильно встановив, що відповідно до зазначеного висновку експерта ринкова вартість поставки становить: (1) на умовах CPT «Інкотермс» (постачальник фінансує доставку): 117,02 т пшениці 5-го кл. становить 368 613 грн, а 126,92 т пшениці 6-го кл. становить 393 452 грн, що сумарно складає 762 065 грн; (2) на умовах EXW «Інкотермс» (право власності на товар переходить до покупця на складі постачальника): 117,02 т пшениці 5-го кл. становить 359 719,48 грн, а 126,92 т пшениці 6-го кл. становить 390 152,08 грн, що сумарно складає 749 871,56 грн;

- не погоджуючись з таким висновком сторона захисту зазначила про те, що вказаний висновок є недопустимим через неповноту та необґрунтованість, оскільки: (1) у розпорядженні експертів була лише інформація про назву та клас сорту, дані щодо технічного стану, умов зберігання, загальних показників якості експертом не враховувалися та не витребовувалися; (2) незрозумілим є підхід, за яким детектив НАБУ визначав підприємства, від яких отримав інформацію про середню ринкову ціну на зерно пшениці, відсутня інформація про те, чи насправді здійснювалася вказаними підприємствами в зазначений в постанові період реалізація зерна.

Проте суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали врахував висновки суду першої інстанції про те, що: (1) предметом товарознавчого дослідження є зерно (насіння) пшениці, що є річчю, визначеною родовими ознаками, тому суд критично ставиться до можливості дослідження експертом саме того зерна, яке було вивезено із ДПЧЗ; (2) за встановленими обставинами справи, відповідне зерно було вивезено з зернового складу внаслідок продажу його ОСОБА_9 ; (3) твердження захисника, що експерту для проведення дослідження було надано копії документів усього на 19 аркушах, спростовується змістом самого висновку експерта, де на аркуші 1 зазначено, що для дослідження надано матеріали кримінального провадження на 52 аркушах та додаткові матеріали на 19 аркушах.

З огляду на наведене апеляційний суд зазначив, що вказані вище доводи сторони захисту не можуть бути підставою для визнання недопустимим висновку експерта як доказу, а стосуються питань його оцінки в контексті ступеня достовірності тих обставин, які можна встановити на його підставі (ринкова вартість зерна станом на момент вчинення діяння).

Колегія суддів Верховного Суду такі висновки судів попередніх інстанцій вважає належним чином обґрунтованими та вмотивованими.

Апеляційний суд додатково звернув увагу на те, що: (1) для цілей ч. 5 ст. 191 КК України станом на 08 червня 2015 року особливо великими розмірами привласнення майна є здійснення такого привласнення на суму рівну або більшу 365 400 грн (п. 12.4 вироку); (2) незалежно від вибору контрактної форми поставки, вартість 117,02 т пшениці 5-го кл. та 126,92 т пшениці 6-го кл., якими за вироком заволоділа ОСОБА_7, більше ніж в два рази перевищує поріг в 365 400 грн, що свідчить про те, що ОСОБА_7 вчинила заволодіння майном ДПЧЗ в особливо великих розмірах; (3) сторона захисту не надала жодних конкретних доказів чи аргументів, які б могли вплинути на оцінку вартості зерна таким чином, щоб це мало значення для обґрунтованих сумнівів у правильності кваліфікації за критерієм розміру збитків; (4) вона також не зазначала про те, що детектив мав чи міг мати в розпорядженні додаткові відомості щодо якості зерна, але приховав їх від експерта, не надала альтернативного експертного висновку за своїм зверненням для співставлення; (5) ціна, за якою ОСОБА_9 реалізував зерно на користь ПП «Ярун», є співставною (навіть вищою) за ціну, визначену експертом, що додатково підтверджує обґрунтованість його висновків.

Щодо доводу захисника ОСОБА_6 про те, що суд апеляційної інстанції не дотримався принципу безпосередності дослідження доказів, зокрема, апеляційний суд не дослідив повторно та повно обставини, встановлені судом першої інстанції, то колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

Як убачається з матеріалів провадження, в суді апеляційної інстанції було розглянуто клопотання захисників ОСОБА_8, ОСОБА_19, прокурора ОСОБА_5 про повторне дослідження доказів, за результатами якого задоволено клопотання захисника ОСОБА_8 та прокурора ОСОБА_5 і частково задоволено клопотання захисника ОСОБА_19, ухвалено дослідити усі зазначені в клопотаннях документи та звукозаписи допитаних у суді першої інстанції осіб. Клопотання захисника ОСОБА_19 у частині повторного допиту свідків ОСОБА_11, ОСОБА_20, ОСОБА_16 залишено без задоволення, при цьому суд ухвалив за доцільне дослідити звукозаписи наданих ними показань під час допитів у суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Щодо доводу захисника ОСОБА_6 про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про допит ОСОБА_12 як свідка, чим, на думку сторони захисту, було порушено право на захист ОСОБА_7, та є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, то він не є слушним.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суди відмовили у задоволенні клопотання сторони захисту про виклик свідка ОСОБА_12, оскільки ухвалою Вищого антикорупційного суду від 12 травня 2022 року з кримінального провадження № 52017000000000206 від 24 березня 2017 року (судова справа № 991/493/22, провадження № 1-кп/991/2/22) матеріали щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, виділено в окреме провадження та зупинено у зв`язку із мобілізацією до лав Збройних Сил України.

Водночас, посилаючись на те, що зазначене свідчить про наявність істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, сторона захисту не наводить належних обґрунтувань про те, яким чином зазначене перешкодило чи могло перешкодити суду постановити законне та обґрунтоване рішення з огляду на те, що оцінку доводам сторони захисту щодо проведення господарської діяльності ОСОБА_7 судами попередніх інстанцій було надано, в тому числі з огляду на сукупність інших доказів, які безпосередньо було досліджено судами та покладено в основу судових рішень.

А тому відповідно до вимог статей 22, 404 КПК України, відмовляючи у задоволенні клопотання сторони захисту про допит ОСОБА_12 як свідка, суди попередніх інстанцій не допустили істотних порушень вимог кримінального процесуального закону в сенсі ст. 412 КПК України.

У касаційних скаргах містяться також інші доводи, які з огляду на зазначене вище в цілому не спростовують законність оскаржуваних рішень та не потребують детального аналізу Верховним Судом, не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні. Суд касаційної інстанції зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (Ruiz Torija v. Spain, заява № 303-A, § 29, від 09 грудня 1994 року; Серявін та інші проти України, заява № 4909/04, § 58, від 10 лютого 2010 року).

Призначене ОСОБА_7 і ОСОБА_9 покарання відповідає приписам статей 50, 65 КК України і у скаргах не оспорюється.

Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК України. При цьому, залишаючи апеляційні скарги сторони захисту без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задовольнивши частково, змінивши вирок Вищого антикорупційного суд від 06 березня 2024 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_9, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і підстави, з яких скарги апелянтів сторони захисту визнав необґрунтованими, а сторони обвинувачення - частково обґрунтованими.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Отже, з огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, касаційні скарги захисника в інтересах ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6, захисника в інтересах ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 не підлягають задоволенню. Підстави для закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_9 за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Вищого антикорупційного суду від 06 березня 2024 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 17 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника в інтересах засудженої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6, захисника в інтересах засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3