Document No. 128095824

справа № 991/6813/23

провадження № 11-сс/991/2/25

слідчий суддя: ОСОБА_1

доповідач: ОСОБА_2

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2025 року місто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2,

суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5,

за участі захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

прокурорів ОСОБА_11, ОСОБА_12,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні - прокурора шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_12 та захисників ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_10 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29.10.2024 р., якою відмовлено у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 52017000000000361 від 01.06.2017 р. відносно:

ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Києва, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1,

підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України, -

в с т а н о в и л а:

01.11.2024 року на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла апеляційна скарга прокурора ОСОБА_12 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29.10.2024 р. про відмову у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (т. 27 а.с. 59-64), яку цього ж дня призначено до розгляду (т. 27 а.с. 65).

05.11.2024 року на вказану ухвалу слідчого судді надійшла апеляційна скарга захисника підозрюваного ОСОБА_13 - адвоката ОСОБА_6 (т. 27 а.с. 81-85), яку призначено до розгляду в одному провадженні з апеляційною скаргою прокурора (т. 27 а.с. 86).

Крім того, 11.11.2024 року на вказану ухвалу слідчого судді надійшли апеляційні скарги захисників підозрюваного ОСОБА_13 - адвокатів ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 (т. 27 а.с. 92-133). Враховуючи, що у вказаних апеляційних скаргах порушувалось питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, ухвалою судді-доповідача від 12.11.2024 р. клопотання захисників призначено до розгляду в судовому засіданні (т. 27 а.с. 134).

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 20.11.2024 р. клопотання захисників ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 задоволено та поновлено їм строк на апеляційне оскарження. Розгляд вказаних апеляційних скарг призначено в одному провадженні з апеляційними скаргами прокурора та захисника ОСОБА_6 (т. 27 а.с. 183-184).

До початку апеляційного розгляду прокурором ОСОБА_12 (т. 27 а.с. 186-199) та захисниками ОСОБА_7 (т. 27 а.с. 200-206), ОСОБА_9 (т. 27 а.с. 207-211), ОСОБА_10 (т. 27 а.с. 212-217) та ОСОБА_6 (т. 28 а.с. 1-16) подані доповнення до апеляційних скарг.

1.Короткий зміст оскаржуваної ухвали та доводи апеляційних скарг.

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді відмовлено у задоволенні клопотання детектива НАБУ ОСОБА_14, погодженого з прокурором САП ОСОБА_11, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_13, підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України.

1.1. В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою задовольнити клопотання у повному обсязі. Не оспорюючи висновків слідчого судді щодо набуття ОСОБА_13 статусу підозрюваного, обґрунтованості повідомленої йому підозри, оголошення його у міжнародний розшук та наявності ризиків, передбачених п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам провадження, висновки про відсутність ризиків, передбачених п. 2, п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також щодо «низького рівня» обґрунтованості підозри та ризику переховування підозрюваного, та щодо недопустимості окремих доказів. Стверджує, що слідчий суддя допустив істотні порушення вимог КПК України, які виразились у: 1) встановленні «рівня обґрунтованості» підозри, визнаної обґрунтованою; 2) хибному тлумаченні поняття «ризики» як вчинення конкретних дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України; 3) визнанні окремих доказів такими, що «не можуть бути в майбутньому використані під час судового розгляду справи по суті»; 4) відмові в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, незважаючи на визнання доведеними усіх необхідних для цього обставин. Наголошує, що КПК України не передбачає градації «рівнів обґрунтованості підозри» для обрання запобіжного заходу, як і не вимагає надання доказів того, що підозрюваний обов`язково здійснить негативні для провадження дії, натомість вимагає наведення обґрунтування щодо реальної можливості їх здійснити у майбутньому. Всупереч цьому, в оскаржуваній ухвалі зазначено, що сторона обвинувачення повинна надати докази «заздалегідь спланованого наміру», «спроб» та «конкретних дій», спрямованих на перешкоджання кримінальному провадженню. Крім того, слідчий суддя оцінив докази на предмет допустимості не лише для прийняття рішення, яке було предметом його розгляду (обрання запобіжного заходу підозрюваному), але і для прийняття рішення, яке у майбутньому можливо буде винесене на розгляд суду, вийшовши таким чином за межі повноважень слідчого судді. Також, стверджує про необґрунтованість висновків оскаржуваної ухвали щодо недопустимості в якості доказів протоколу аудіоконтролю особи від 06.04.2018 р. та протоколу зняття інформації з електронних інформаційних систем від 27.11.2017 р., як таких, що отримані з порушенням імунітету ОСОБА_13, оскільки аудіоконтроль особи, за результатами якого складено протокол від 06.04.2018 р., проводився щодо ОСОБА_15, а зняття інформації з електронних інформаційних систем, за результатами якого складено протокол від 27.11.2017 р. - щодо ОСОБА_16 . Відтак, обставини причетності ОСОБА_13 до вчинення злочинів було встановлено під час проведення слідчих (розшукових) дій відносно інших осіб. Водночас, плануючи проведення слідчих (розшукових) дій щодо інших осіб чи під час їх проведення, сторона обвинувачення не могла передбачити, що обставини, встановлені в результаті їх проведення, вказуватимуть на причетність ОСОБА_13 до вчинення розслідуваних злочинів. Стосовно ризиків, окремо наголосила на наявності ризику знищення або спотворення документів, які мають істотне значення для обставин провадження, а також перешкоджання провадженню іншим чином. Враховуючи, що за версією сторони обвинувачення саме ОСОБА_13 був організатором та кінцевим вигодонабувачем злочинної схеми та саме з ним інші причетні особи узгоджували план дій, що свідчить про його поінформованість щодо обставин злочину та осіб, які були залучені для його реалізації, він може використати такі відомості з метою уникнення відповідальності. Крім того, наразі не віднайдено оригінал договору від 10.04.2013 р. про відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» та ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт». Щодо перешкоджання провадженню іншим чином, то матеріалами НСРД зафіксовано, як ОСОБА_13 надавав вказівки ОСОБА_17 підготувати від імені ОСОБА_18 лист на адресу голови правозахисної організації ОСОБА_19 з описом неправомірних дій, які начебто вчинялись детективами, демонструючи свою можливість використати наявні у нього ресурси з метою створення хибного уявлення про політизованість даного провадження. Після чого на інтернет-ресурсах розміщено ряд публікацій ОСОБА_19 під різними назвами, які безпосередньо стосуються даного провадження. Також, на сторінці головного рабина України у соціальній мережі розміщено публікацію про прослуховування детективами прихожан у синагозі. До публікації долучено фотографію фрагменту протоколу НСРД у провадженні, учасником якого рабин не є, відтак, отримати цей протокол у законний спосіб він не міг. Крім того, негативного суспільного розголосу набув факт спілкування ОСОБА_13 з колишнім керівником САП ОСОБА_20 щодо розслідування у даному провадженні.

1.2. В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити мотивувальну частину оскаржуваної ухвали. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновок слідчого судді про те, що лише два докази не можуть бути використані під час розгляду справи по суті, та, відповідно, лише дві негласні (слідчі) розшукові дії проведені з порушенням імунітету ОСОБА_13, суперечить висновкам Пленуму ЄСПЛ у рішенні від 06.07.2020 р. Водночас, у матеріалах провадження є інші докази, які вказують на направленість даного провадження саме стосовно ОСОБА_13, а відтак їх теж зібрано з порушенням імунітету останнього. Стверджує, що КПК України не оперує поняттями «мінімально необхідної підозри» для застосування запобіжного заходу. Тобто, підозра може бути або обґрунтованою, або необґрунтованою. Будь-які інші форми обґрунтованості підозри не передбачені процесуальним законом. Відтак, висновок слідчого судді про те, що повідомлення про підозру ОСОБА_13 є обґрунтованим на рівні, який є мінімально необхідним для цілей застосування запобіжного заходу, суперечить вимогам КПК України. При цьому, слідчий суддя, маючи повноваження щодо визнання доказів очевидно недопустимими, не визнав такими всі докази, які зібрані щодо ОСОБА_13 у період дії його імунітету. Крім того, слідчий суддя взагалі не надав оцінку порушенням гарантій адвокатської діяльності та порушенням депутатського імунітету ОСОБА_13, хоча серед учасників провадження є як мінімум троє адвокатів - ОСОБА_13, ОСОБА_21, ОСОБА_15 . Зазначене свідчить, що сторона обвинувачення збирала докази під час спілкування адвокатів з їх клієнтами, що є прямим порушенням гарантій адвокатської діяльності, адвокатської таємниці та заборону на збирання таких відомостей без письмової згоди клієнтів. Вважає, що слідчий суддя дійшов помилкового висновку про наявність двох ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, - переховування від суду та вплив на свідків та інших підозрюваних. Зокрема, в матеріалах провадження наявні докази постійного проживання ОСОБА_13 у Республіці Франція, що свідчить про відсутність ризику переховування. Також, стороною обвинувачення не надано доказів, які б підтверджували здійснення ОСОБА_13 тиску на учасників провадження.

1.3. В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 просить змінити мотивувальну частину оскаржуваної ухвали, встановивши в ній необґрунтованість підозри ОСОБА_13 з огляду на виключну юрисдикцію ЄСПЛ з питань звернення до ЄСПЛ та з огляду на відсутність ознак в його діях складів кримінальних правопорушень, а також встановивши очевидну недопустимість доказів, які стали підставою для прийняття рішення Пленуму ЄСПЛ від 06.07.2020 р. про відмову у знятті з ОСОБА_13 імунітету. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що сторона обвинувачення, вимагаючи від суду вирішити питання, які належать до виключної компетенції ЄСПЛ, створює для національної судової системи небезпечний прецедент. Повідомивши ЄСПЛ про свою версію і отримавши відповідь у вигляді відмови у знятті імунітету з ОСОБА_13, сторона обвинувачення продовжує наполягати на визнанні підозри обґрунтованою, заперечуючи виключну юрисдикцію ЄСПЛ з цих питань. Вказана обставина, хоч і досліджена слідчим суддею, втім належним чином не мотивована у оскаржуваній ухвалі. Також, наголошує на недопустимості доказів, оскільки Пленум ЄСПЛ констатував, що кримінальне провадження здійснювалось саме щодо ОСОБА_13, а дії детективів НАБУ, спрямовані на отримання доказів щодо нього, не сумісні з його імунітетом. Крім того, ОСОБА_13 є адвокатом, який має документально підтверджені відносини з надання правової допомоги підозрюваним та свідкам у провадженні. За наведених обставин, частину доказів у даному провадженні отримано внаслідок порушення гарантій адвокатської діяльності. Слідчий суддя, посилаючись на повідомлення, надіслані на електронну пошту « ІНФОРМАЦІЯ_2 », дійшов висновку, що лише два протоколи за результатами проведення НСРД (від 27.11.2017 р. та від 06.04.2018 р.) не можуть бути використані у майбутньому, внаслідок їх проведення з порушенням імунітету ОСОБА_13 . Втім, слідчий суддя не визнав недопустимими інші наявні в матеріалах провадження докази з посиланням на ту саму електронну пошту. Відтак, вважає безпідстанвим висновок слідчого судді про те, що підозра ОСОБА_13 є обґрунтованою на рівні, який є мінімальним для цілей застосування запобіжного заходу.

1.4. В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 просить змінити мотивувальну частину оскаржуваної ухвали, встановивши: 1) необґрунтованість підозри ОСОБА_13 ; 2) очевидну недопустимість доказів, які стали підставою для прийняття рішення Пленуму ЄСПЛ від 06.07.2020 р.; 3) недопустимість доказів, зібраних під час дії імунітету ОСОБА_13 . Стверджує, що рішенням Пленуму ЄСПЛ про відмову у знятті з ОСОБА_13 імунітету констатовано, що сторона обвинувачення не вправі була проводити щодо нього будь-які слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії. Відтак, всі зібрані в ході таких незаконних дій докази є недопустимими. І хоча позиція сторони обвинувачення зводилась до того, що провадження здійснювалося щодо інших осіб, оскільки ОСОБА_13 не вручалось повідомлення про підозру, ЄСПЛ дійшов висновку, що реальною метою розслідування був саме ОСОБА_13 . Незважаючи на це, слідчий суддя дійшов висновку, що лише два протоколи за результатами проведення НСРД у подальшому не можуть бути використані. Водночас, серед матеріалів клопотання є фототаблиці до протоколу огляду від 30.08.2018 р. електронних скриньок, у яких згадуються листи на електронну скриньку « ІНФОРМАЦІЯ_2 », якою користувався ОСОБА_13 . У період цього листування ОСОБА_13 також користувався дипломатичним імунітетом, тому слідчий суддя безпідставно не визнав вказаний доказ недопустимим. Позиція слідчого судді про те, що сама по собі згадка прізвища ОСОБА_13 у показаннях осіб або у протоколах слідчих дій не свідчить про те, що докази збирались конкретно стосовно нього, спростовується змістом цих протоколів. Окрім того, в оскаржуваній ухвалі слідчий суддя використовує формулювання «повідомлення про підозру ОСОБА_13 є обґрунтованим на рівні, який є мінімальним для цілей застосування запобіжного заходу». Втім, КПК України не містить поняття «мінімально необхідна підозра» для застосування запобіжного заходу.

1.5. В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить змінити мотивувальну частину оскаржуваної ухвали, встановивши в ній необґрунтованість підозри ОСОБА_13 та неможливість використання доказів, зібраних у порушення імунітету останнього. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про невідповідність висновків слідчого судді фактичним обставинам провадження. Зокрема, слідчий суддя не надав аналіз доказам захисту, хоча мав це зробити. В оскаржуваній ухвалі зазначено, що Пленум ЄСПЛ у рішенні від 06.07.2020 р. не висловив позиції про те, що усі слідчі дії здійснювались стосовно ОСОБА_13 з явним наміром зібрати докази щодо нього. Натомість, ЄСПЛ мав на увазі, що на ОСОБА_13 поширювалося не лише таємне стеження, а всі слідчі дії. Відтак, слідчий суддя безпідставно відніс лише два протоколи НСРД до доказів, які не можуть бути використані у майбутньому під час розгляду справи по суті.

1.6. В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить змінити мотивувальну частину оскаржуваної ухвали, доповнивши її зазначеними в апеляційній скарзі мотивами. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що слідчим суддею не надано оцінку істотним обставинам, які спростовують обґрунтованість підозри та водночас свідчать про незаконність кримінального переслідування ОСОБА_13 . Зокрема, слідчим суддею не надано оцінку закінченню строку досудового розслідування у провадженні та законності отримання доказів, на які він послався для обґрунтування підозри та існування ризиків. Слідчий суддя, дійшовши до правильного висновку про те, що вагомість наданих стороною обвинувачення непрямих доказів не дає підстав для обрання ОСОБА_22 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, недостатньо описав зміст наданих стороною обвинувачення доказів. В оскаржуваній ухвалі вказано, що сама по собі згадка прізвища ОСОБА_13 у протоколах слідчих дій не свідчить про те, що такі докази збирались саме стосовно нього. Водночас, у такий спосіб слідчий суддя піддав сумніву висновки ЄСПЛ щодо порушення імунітету ОСОБА_13, оскільки ЄСПЛ встановив вже існуюче порушення імунітету у конкретній формі - проведення кримінального розслідування стосовно ОСОБА_13, та не виділяв окремих слідчих дій, а тому і не висловив позиції, що усі слідчі дії здійснювались стосовно нього, оскільки порушення імунітету - це не окрема слідча дія, а розслідування в цілому. Отже, виділення слідчим суддею окремих слідчих дій і встановлення порушення імунітету під час їх проведення є спробою перегляду висновку ЄСПЛ про порушення імунітету. Крім того, не погоджується з висновком слідчого судді про те, що доводи захисту стосовно показань свідків, які зазнали тиску з боку НАБУ, а також свідків, які давали суперечливі показання, мають бути перевірені під час їх допиту в суді, оскільки показання цих свідків впливають на вагомість доказів при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, тому слідчий суддя мав надати оцінку цим обставинам в сукупності з іншими доказами.

2.Узагальнений виклад позицій учасників апеляційного провадження.

В судовому засіданні прокурори ОСОБА_11 та ОСОБА_12 підтримали апеляційну скаргу прокурора та заперечили проти задоволення апеляційних скарг захисників. Додатково зазначили, що КПК України не передбачає рівнів градації обґрунтованості підозри. Також, КПК України не вимагає доведення стороною обвинувачення фактичного вчинення підозрюваним конкретних дій для перешкоджання досягнення мети провадження, натомість, вимагає доведення можливості останнього вчинити спробу такого перешкоджання. Крім того, слідчий суддя дійшов висновку про недопустимість доказів не лише в контексті прийнятого ним рішення, але й наперед визначив, що певні докази у майбутньому мають бути визнані недопустимими. Втім, слідчий суддя не може заздалегідь прийняти рішення про недопустимість доказів для суду, який буде розглядати справу по суті. Висновок слідчого про низький рівень обґрунтованості ризику переховування підозрюваного від слідства та суду також суперечить процесуальному закону. Окремо наголосили на існуванні ризиків, передбачених п 2, п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, та наполягали на скасуванні оскаржуваної ухвали.

Захисник ОСОБА_9 заперечила проти задоволення апеляційної скарги прокурора та підтримала апеляційні скарги захисту. Додатково звернула увагу на рішення Пленуму ЄСПЛ від 06.07.2020 р., яким встановлено недопустимість доказів у даному провадженні. Зазначила, що як перед ЄСПЛ, так і перед колегією суддів наразі перебувають одні і ті ж докази, щодо яких вже висловився ЄСПЛ, тому суд не може прийняти інше рішення. Стосовно ризиків, сторона обвинувачення вказує, що станом на сьогодні не віднайдено оригінал договору про відступлення права вимоги від 10.04.2013 р., який є ключовим у справі. Оскільки у сторін провадження не має уявлення, як виглядав цей договір в оригіналі, які його основні умови та дата набрання чинності, то незрозуміло, яким чином копія цього договору, яка начебто отримана у «закритого» свідка, покладена стороною обвинувачення в основу підозри ОСОБА_13 .

Захисник ОСОБА_10 заперечила проти задоволення апеляційної скарги прокурора та підтримала апеляційні скарги захисту. Наголосила, що слідчий суддя погодився з тим, що докази у провадженні зібрані з порушенням імунітету ОСОБА_13, водночас визнав такими, що зібрані з порушенням імунітету та такими, що не можуть в подальшому використовуватися у провадженні, лише два з них, зазначивши щодо інших доказів, що згадка прізвища ОСОБА_13 не означає збирання доказів саме щодо нього. В цьому контексті наголосила, що докази, долучені до клопотання про обрання запобіжного заходу, та докази, надані стороною обвинувачення до ЄСПЛ для зняття імунітету з ОСОБА_13, є ідентичними, а відтак всі докази, зібрані до припинення дії імунітету, є недопустимими. Враховуючи, що одні докази у даному провадженні зібрано під час дії імунітету ОСОБА_13, а інші не доводять його участі в діях, про які вказує прокурор, наведене свідчить про відсутність обґрунтованої підозри.

Захисник ОСОБА_8 підтримав позицію захисту та заперечив проти задоволення апеляційної скарги прокурора. Зауважив, що Пленум ЄСПЛ визначив, що деякі слідчі дії, зокрема, таємне стеження, проводились щодо ОСОБА_13 . Вважає, що ЄСПЛ мав на увазі не лише таємне стеження, а й інші проведені слідчі дії. Враховуючи, що повідомлення про підозру не може ґрунтуватись на доказах, отриманих незаконним шляхом, слідчий суддя мав визнати недопустимими всі докази, зібрані у даному провадженні, а не лише два з них як такі, що порушують імунітет. Також, наголосив на відсутності встановлених слідчим суддею ризиків, визначених ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_13, повідомивши свою адресу проживання у Франції, не переховується від слідства і суду. Також, сторона обвинувачення не надала жодних доказів, які б свідчили про існування ризику знищення речей та документів. Щодо ризику впливу на свідків, у даному провадженні на них впливає не ОСОБА_13, а НАБУ, що встановлено ЄСПЛ.

Захисник ОСОБА_6 заперечив проти задоволення апеляційної скарги прокурора та підтримав апеляційні скарги захисту. Зазначив, що ЄСПЛ не надавав оцінку допустимості доказів, а лише вказав на порушення імунітету. Зі змісту протоколів НСРД та допиту свідків вбачається, що у них напряму згадується ОСОБА_13 . Зокрема, під час допиту свідка ОСОБА_23 детективи ставили йому 21 запитання про ОСОБА_13, що підтверджує чіткий намір зібрати докази саме відносно нього. Щодо обґрунтованості підозри, то КПК України не оперує поняттям низького та високого рівня її обґрунтованості. Матеріали клопотання не підтверджують причетність ОСОБА_13 до дій, про які вказує прокурор, оскільки дії вчиняли інші особи. Зокрема, юридичними справами ТОВ «Золотий Мандарин Ойл» займався свідок у даному провадженні ОСОБА_24, який залучав юристів та керував питанням щодо звернення до ЄСПЛ. При цьому, як безпосередньо звертався до ЄСПЛ, так і приймав рішення про достатність для цього підстав інший свідок у провадженні - ОСОБА_23 .

Захисник ОСОБА_7 заперечив проти задоволення апеляційної скарги прокурора та підтримав апеляційні скарги захисту. Наголосив, що в матеріалах клопотання міститься листування сторони обвинувачення з ЄСПЛ на етапі вирішення питання про зняття імунітету. Сторона обвинувачення вказувала, що отримані фактичні дані за результатами проведення НСРД відносно третіх осіб свідчать про те, що ОСОБА_13 є організатором вчинення злочинів. ЄСПЛ надав цьому оцінку та дійшов висновку, що досудове розслідування здійснювалось саме щодо ОСОБА_13 та окремі слідчі дії проводились відносно нього. Відтак, ЄСПЛ дійшов висновку, що все розслідування проводилось щодо ОСОБА_13 . Твердження прокурора про те, що КПК України не передбачає градації рівнів обґрунтованості підозри, спростовується практикою ВАКС та АП ВАКС. Окремо зазначив, що стороною обвинувачення не надано жодного доказу причетності ОСОБА_13 до інкримінованих йому дій.

Підозрюваний ОСОБА_13 повідомлений про час та місце судового розгляду у порядку, визначеному ч. 6 ст. 193 КПК України, тому апеляційний розгляд проведено без його участі.

3.Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваного рішення.

За змістом клопотання про обрання ОСОБА_13 запобіжного заходу, яке було предметом розгляду слідчого судді, детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 52017000000000361 від 01.06.2017 р., зокрема за підозрою ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України.

За версією органу досудового розслідування, приблизно у січні - лютому 2013 року ОСОБА_25 повідомив ОСОБА_13 інформацію про отримання підконтрольним ОСОБА_25 ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» 08.07.2008 року кредиту у ПАТ «Родовід Банк» у сумі 38 172 000,65 грн., які використано для придбання у ТОВ «ТД «Ресурси» 24 627,097 тони мазуту за договором поставки нафтопродуктів від 04.07.2008 р. № 27/05м. Заставним майном за кредитним договором були вказані нафтопродукти (мазут марки М-100), які в подальшому, а саме 17.10.2008 року, ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» передало для зберігання до ПАТ «Київенерго». Також, ОСОБА_25 повідомив ОСОБА_13, що рішенням господарського суду м. Києва від 21.04.2009 р. у справі № 41/207 частково задоволено позовні вимоги ТОВ «Золотой Мандарин Ойл», зобов`язано ПАТ «Київенерго» повернути в натурі мазут марки М-100, переданий в зберігання 17.10.2009 року, загальною кількістю 24 627,097 тони, про що 06.05.2009 року цим судом видано відповідний наказ для примусового виконання рішення. У подальшому, 12.05.2009 року господарським судом м. Києва задоволено заяву ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» про зміну способу виконання рішення від 21.04.2009 р. та стягнуто з ПАТ «Київенерго» на користь ТОВ «Золотой Мандари Ойл» вартість мазуту марки М-100 на загальну суму 54 179 613,40 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.02.2013 р. за заявою ПАТ «Київенерго» розстрочено виконання ухвали від 12.05.2009 р. справі № 41/207 на 36 платежів до 31.01.2015 року.

З метою отримання грошових коштів за ухвалою господарського суду м. Києва від 12.05.2009 р. у справі № 41/207, запобіганню стягненню ПАТ «Родовід Банк» у примусовому порядку із ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» заборгованості за кредитом, а також отримання вказаного мазуту в натурі чи його грошового еквіваленту, не погашаючи при цьому кредиту в ПАТ «Родовід Банк», виданого на його придбання, ОСОБА_13 та ОСОБА_25 розробили злочинний план із заволодіння грошовими коштами Державного бюджету України в особливо великому розмірі, до втілення якого на різних етапах залучили ОСОБА_26 - раніше знайомого адвоката, як представника ТОВ «Золотий Мандарин Ойл», ОСОБА_27 - раніше знайомого бухгалтера, ОСОБА_16 - Першого заступника Міністра юстиції України, ОСОБА_28 - Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ, ОСОБА_21 - раніше знайомого адвоката.

Зокрема, на виконання спільного злочинного умислу навесні 2013 року ОСОБА_26, діючи від імені ТОВ «Золотой Мандарин Ойл», уклала з підконтрольним ОСОБА_13 ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт» з oзнaкaми фіктивності договір про відступлення ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» права грошової вимоги до ПАТ «Київенерго» на підставі ухвали господарського суду м. Києва від 12.05.2009 р. у справі № 41/207 на загальну суму 54 179 613,40 грн., з метою запобігання стягненню з ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» на користь ПАТ «Родовід Банк» на підставі судового рішення заборгованості за кредитним договором.

Надалі, ОСОБА_13 залучив раніше знайомого ОСОБА_23 як спеціаліста з досвідом роботи у сфері міжнародного права, якому не повідомляв про свої злочинні наміри, з метою підготовки та звернення в інтересах ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» із заявою до ЄСПЛ проти України, обґрунтованою нібито вичерпним вжиттям всіх національних засобів юридичного захисту та невиконанням ухвали господарського суду м. Києва від 12.05.2009 р. у справі № 41/207 про стягнення з ПАТ «Київенерго» на користь ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» коштів у розмірі 54 179 613,40 грн.

У подальшому ОСОБА_13, діючи з корисливих мотивів та за попередньою змовою із зазначеними вище особами, достовірно знаючи про відсутність з 10.04.2013 року правових підстав для отримання ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» грошових коштів за рішенням господарського суду м. Києва від 12.05.2009 р. у справі № 41/207, шляхом приховування вказаної інформації від ЄСПЛ та за сприяння залученої ним раніше службової особи Міністерства юстиції України, організував заволодіння за протиправною схемою грошовими коштами Державного бюджету України на загальну суму 54 179 613,40 грн., що призвело до заподіяння державі збитків, які в шістсот і більше разів перевищують розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на момент вчинення злочину та згідно з приміткою до ст. 185 КК України є особливо великим розміром.

З метою реалізації другого етапу розробленого ОСОБА_13 злочинного плану, після зарахування Державною казначейською службою України 23.02.2016 року та 25.02.2016 року коштів на банківський рахунок ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» в АБ «Південний» у сумі 9 182 823,64 грн. та 44 996 789,76 грн., відповідно (на загальну суму 54 179 613,40 грн.), ОСОБА_25, використовуючи систему дистанційного обслуговування вказаного рахунку, для усунення ризику накладення арешту на зазначені грошові кошти та подальшого звернення їх на користь АТ «Родовід Банк», а також усунення ризику викриття співучасників у разі розпорядження вказаними коштами безпосередньо з рахунку ТОВ «Золотой Мандарин Ойл», 23.02.2016 року та 29.02.2016 року організував їх перерахування для нібито виконання зобов`язань за договором від 10.04.2013 р. № 1004 та додатковою угодою від 15.02.2016 р. № 1 на банківський рахунок ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт» в АБ «Південний», незважаючи на фактичне виконання сторонами договору від 10.04.2013 р. № 1004 про відступлення права вимоги.

У подальшому ОСОБА_13 залучив професійного бухгалтера ОСОБА_27, якій доручив віддалено управляти рахунком ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт» в АБ «Південний» за місцезнаходженням офісного приміщення підприємства його рідного брата ОСОБА_29, та надав вказівку здійснити перерахування грошових коштів у сумі 54 179 613,40 грн., попередньо отриманих від ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» за рішенням ЄСПЛ від 20.10.2015 р., для нібито виконання договорів про відступлення права вимоги на рахунки ТОВ «Стандарт Оптторг» в ПАТ «КБ «Євробанк» в сумі 30 180 000 грн. та ТОВ «Пасифік Сін» в ПАТ «Класикбанк» в сумі 24 000 000 грн.

Отже, за версією сторони обвинувачення, ОСОБА_13, діючи за попередньою змовою із вказаними особами, після отримання фактичної можливості розпоряджатися перерахованими ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» коштами на загальну суму 54 179 613,40 грн., використовуючи недійсну угоду, що стала формальною підставою для здійснення фінансової операції, з метою усунення ризику накладення на грошові кошти арешту та подальшого звернення їх на користь АТ «Родовід Банк» у справі № 2/84 від 07.07.2011 р., що призвело б до неможливості розпорядження ними для задоволення власних потреб, а також для усунення ризику, пов`язаного з можливим викриттям співучасників у разі розпорядження коштами у власних цілях безпосередньо з рахунку ТОВ «Золотой Мандарин Ойл», організував вчинення правочину шляхом укладення додаткової угоди № 1 до договору № 1004 від 10.04.2013 р. про відступлення права вимоги, а також фінансових операцій шляхом перерахування цих коштів з банківського рахунку ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» на банківський рахунок підконтрольної ОСОБА_13 юридичної особи з ознаками фіктивності - ТОВ «Іссахар?Зевулун Імпорт?Експорт», а з його рахунку - на банківські рахунки ТОВ «Пасифік Сін» та ТОВ «Стандарт Оптторг», чим організував легалізацію (відмивання) отриманих ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» на підставі рішення ЄСПЛ від 20.10.2015 р. грошових коштів у розмірі 54 179 613,40 грн., що згідно з п. 3 примітки до ст. 209 КК України, у вісімнадцять тисяч разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян та є особливо великим розміром.

Відтак, ОСОБА_13 підозрюється у організації заволодіння чужим майном, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, та організації вчинення фінансових операцій та правочинів з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великому розмірі, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України (у редакції Закону № 430-IV від 16.01.2003 р. з подальшими змінами).

За результатом дослідження наданих стороною обвинувачення доказів слідчий суддя погодився з доводами клопотання про те, що ОСОБА_13 набув статус підозрюваного, що він ухиляється від явки на виклик детектива НАБУ у якості підозрюваного, а також про оголошення ОСОБА_13 у міжнародний розшук.

Проаналізувавши зміст повідомлення про підозру та дослідивши докази, наявні в матеріалах провадження, в тому числі і рішення Пленуму ЄСПЛ від 06.07.2020 р., на яке сторона захисту звертала особливу увагу, слідчий суддя дійшов висновку, що сукупність наявних у матеріалах непрямих доказів свідчить, що повідомлення про підозру ОСОБА_13 є обґрунтованим на рівні, який є мінімальним для цілей застосування запобіжного заходу.

Також, слідчий суддя наголосив, що не є переконливою позиція захисту про те, що докази, які надані стороною обвинувачення та зазначені у п. п. 3, 5, 8-13, 26, 39, 42, 44, 47, 48 оскаржуваної ухвали, є очевидно недопустимими і не можуть бути використані у провадженні стосовно підозрюваного ОСОБА_13, оскільки сама по собі згадка прізвища ОСОБА_13 у показаннях осіб або у протоколах слідчих дій не свідчить про те, що такі докази збирались саме стосовно нього і що кримінальне провадження загалом здійснювалось щодо нього. Пленум ЄСПЛ у рішенні від 06.07.2020 р. не висловив позиції про те, що усі слідчі дії, про які ЄСПЛ був повідомлений, здійснювались стосовно ОСОБА_13 з явним наміром зібрати докази безпосередньо щодо нього. На переконання слідчого судді, критеріям, про які йде мова у рішенні Пленуму ЄСПЛ, відповідають лише два докази, а саме - протокол НСРД у вигляді аудіоконтролю особи від 06.04.2018 р. та протокол за результатами проведення НСРД у вигляді зняття інформації з електронних інформаційних систем від 27.11.2017 р. Відтак, вказані протоколи не можуть бути використані у майбутньому під час судового розгляду справи по суті, оскільки такі НСРД проведені з порушенням імунітету ОСОБА_13 .

Що стосується показань свідків, які зазнали тиску з боку НАБУ, а також свідків, які давали суперечливі показання щодо одних і тих же фактів, слідчий суддя зазначив, що такі обставини мають бути перевірені під час допиту таких свідків в суді, з відповідними наслідками, застосованими судом.

Також, слідчий суддя встановив наявність ризиків, визначених п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватись від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків та інших підозрюваних у провадженні. Водночас, наголосив про низький рівень ризику переховування з огляду на встановлений низький рівень обґрунтованості підозри. Разом з тим, заявлені стороною обвинувачення ризики знищення, приховування або спотворення речей і документів, які мають істотне значення для встановлення обставин правопорушення, та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, за висновком слідчого судді не знайшли свого підтвердження під час розгляду клопотання.

На підставі сукупності наявних у матеріалах провадження непрямих доказів слідчий суддя дійшов висновку, що повідомлення про підозру ОСОБА_13 є обґрунтованим на рівні, який є мінімальним для цілей застосування запобіжного заходу, однак недостатнім для застосування виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За таких обставин, слідчий суддя дійшов висновку, що обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою буде непропорційним втручанням у права та свободи підозрюваного ОСОБА_13, тому відмовив у задоволенні клопотання.

4. Мотиви суду.

4.1. Щодо доводів апеляційних скарг в частині обґрунтованості підозри.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Прокурор та захисники, не оскаржуючи висновки слідчого судді щодо набуття ОСОБА_13 статусу підозрюваного та оголошення його в міжнародний розшук в межах провадження № 52017000000000361, заперечують проти висновку про обґрунтованість повідомленої підозри - причому, як прокурор, так і захист заперечують повноваження слідчого судді на стадії досудового розслідування встановлювати рівні обґрунтованості підозри для цілей застосування запобіжного заходу. Крім того, захист не погоджується з висновком слідчого судді про наявність ризиків, визначених п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а прокурор, у свою чергу, оскаржує висновок про відсутність двох інших ризиків, передбачених п. 2, п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, які також заявлялися стороною обвинувачення у клопотанні.

Відповідно, перегляд оскаржуваної ухвали здійснюється виключно в частині правильності зазначених висновків.

У відповідності до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про, зокрема, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення.

Жоден із заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі і застосування запобіжного заходу, не може застосовуватися без доведення обґрунтованості підозри щодо вчинення кримінального правопорушення. Оцінка обґрунтованості підозри здійснюється слідчим суддею, судом в ході розгляду відповідного клопотання.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 КПК України, повідомлення про підозру здійснюється у випадку, зокрема, наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 277 КПК України, письмове повідомлення про підозру має містити, зокрема, такі відомості: зміст підозри, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

При цьому, підозра - це процесуальне рішення прокурора, слідчого (за погодженням із прокурором), яке ґрунтується на зібраних під час досудового розслідування доказах та в якому формується припущення про причетність конкретної особи до вчинення кримінального правопорушення, з повідомленням про це такій особі та з роз`ясненням її прав та обов`язків.

Відтак, підозрою є обґрунтоване припущення слідчого або прокурора про вчинення особою кримінального правопорушення. Праву підозрюваного знати, у вчинені якого кримінального правопорушення його підозрюють, кореспондує обов`язок сторони обвинувачення довести це до його відома, повідомити про наявність підозри та роз`яснити її зміст. Відтак, повідомлення про підозру є одним із найважливіших етапів стадії досудового розслідування, що становить систему процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора, спрямованих на формування обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка набула статусу підозрюваного, можливості захищатись усіма дозволеними законом засобами і способами.

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, а отже в оцінці цього питання кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням сталої практики ЄСПЛ, про що прямо вказує ч. 5 ст. 9 КПК України.

У своїх рішеннях під обґрунтованою підозрою ЄСПЛ розуміє існуючі факти або інформацію, яка може переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити злочин. При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що необхідні для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення особі обвинувачення. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення особі обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку.

Отже, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином, та які не повинні бути переконливими в тій мірі, щоб звинуватити особу у його вчиненні, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування. Тобто, на етапі досудового розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред`являти до наданих стороною обвинувачення доказів тих самих вимог, як при формулюванні остаточного обвинувачення при направленні справи до суду.

Також слід враховувати, що повідомлення про підозру - це суб`єктивне, засноване на відповідній структурі складу злочину формулювання обвинувачення у формі певної тези, яка лише у процесі досудового розслідування може перерости у твердження у вигляді обвинувального акту. Отже, на стадії досудового розслідування слідчий суддя не уповноважений вдаватись до оцінки отриманих слідством доказів та порядку їх отримання, надавати зібраним доказам оцінку з точки зору їх допустимості та достатності, крім випадку їх очевидної недопустимості. Повнота та всебічність проведеного розслідування теж не є тими обставинами, які мають оцінюватись слідчим суддею при дослідженні обґрунтованості підозри.

Відповідно, і вимога щодо достатності доказів до моменту притягнення особи до кримінальної відповідальності означає, що в розпорядженні слідчого, прокурора повинна бути така сукупність доказів, яка, будучи ще неповною, призводить тим не менше до обґрунтованого висновку про ймовірну причетність особи до інкримінованого злочину та виключає на даному етапі розслідування протилежний висновок.

Проаналізувавши зміст повідомлення про підозру та дослідивши докази, наявні в матеріалах провадження, слідчим суддею зроблено висновок, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_13 кримінальних правопорушень підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами, та на обґрунтування цього висновку ним наведено перелік відповідних доказів (48 процесуальних документів), при цьому детально розкрито їх зміст (т. 27 а.с. 39-43).

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки слідчим суддею повно та всебічно досліджено наявні в матеріалах клопотання докази, яким надано відповідну оцінку.

Надалі, у тексті оскаржуваної ухвали слідчим суддею викладено зміст рішення Пленуму ЄСПЛ від 06.07.2020 р. про відмову у знятті імунітету з ОСОБА_13, та з посиланням на викладені у ньому висновки зроблено свій висновок про те, що два протоколи НСРД (від 06.04.2018 р., від 27.11.2017 р.) не можуть бути використані у майбутньому під час судового розгляду справи по суті, оскільки НСРД проведені з порушенням імунітету ОСОБА_13 . З урахуванням цього висновку та наявної сукупності непрямих доказів, слідчий суддя зазначив, що повідомлення про підозру ОСОБА_13 є обґрунтованим на рівні, який є мінімальним для цілей застосування запобіжного заходу.

З таким висновком колегія суддів категорично не погоджується, оскільки чинний кримінальний процесуальний закон не визначає рівнів обґрунтованості підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, необхідного для застосування запобіжного заходу, як і не наділяє слідчого суддю повноваженнями на власний розсуд визначати міру обґрунтованості підозри, та не містить критеріїв для визначення такого рівня. Натомість, при постановленні оскаржуваної ухвали слідчим суддею запроваджено саме такий підхід, що прямо суперечить як чинному законодавству України, так і усталеній практиці ЄСПЛ з цього питання та її правозастосовному тлумаченню.

Відтак, позиція слідчого судді щодо визначення рівня обґрунтованості підозри є неспроможною, оскільки на даному етапі кримінального провадження слідчий суддя має встановити лише факт її наявності або відсутності, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.

Отже, доводи апеляційних скарг учасників провадження в цій частині заслуговують на увагу. При цьому, висловлена захисником ОСОБА_7 у судових дебатах під час апеляційного розгляду змінена правова позиція, зокрема посилання на практику ВАКС та АП ВАКС із застосуванням рівнів обґрунтованості підозри, колегією суддів не приймається, оскільки такий підхід суперечить чинному законодавству України, сформований іншим складом суду та не має жодного преюдиційного значення.

Надаючи оцінку іншим доводам апеляційних скарг - зокрема, захисників, які вважають докази, якими обґрунтована підозра, недопустимими та такими, які Пленум ЄСПЛ вже визнав зібраними в порушення дипломатичного імунітету ОСОБА_13, а також з вчиненням незаконного тиску на свідків, та прокурора, який стверджує, що сторона обвинувачення не допустила порушення імунітету підозрюваного та не вчиняла тиску на свідків, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з матеріалами провадження, ОСОБА_13 з 05.07.1997 року перебував у шлюбі з ОСОБА_30, яка у період з 15.06.2010 року по 26.06.2022 року перебувала на посаді судді ЄСПЛ від України. Відтак, ОСОБА_13, як чоловік судді ЄСПЛ ОСОБА_31, у вказаний період часу мав імунітет, передбачений ст. 1 Протоколу № 6 Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи, що поширювався на процедуру здійснення кримінального провадження, а отже органи досудового розслідування не вправі були проводити стосовно нього будь-які слідчі (розшукові) та процесуальні дії.

Згідно ст. 4 вказаного Протоколу, привілеї та імунітети надаються суддям не для їхньої особистої користі, а з метою забезпечення їм незалежності у виконанні ними своїх службових обов`язків. Позбавити суддів імунітету може тільки Пленум ЄСПЛ. Він не тільки має право, але й зобов`язаний позбавити суддю імунітету в усіх випадках, коли, на його думку, імунітет перешкоджає відправленню правосуддя і коли він може бути скасований без шкоди для цілей, заради яких він був наданий.

Враховуючи, що правова природа такого імунітету ґрунтується на необхідності захисту міжнародного правосуддя від зовнішнього тиску та забезпеченні гарантій незалежного виконання суддівських функцій, оскільки судді можуть виносити рішення проти держав, які їх обрали, імунітет запобігає: 1) політичному чи кримінальному переслідуванню суддів з боку держав?членів Ради Європи за їхні рішення, 2) впливу на процес ухвалення рішень шляхом погроз кримінальним переслідуванням або іншими формами тиску, 3) ризику зловживання судовою системою окремими державами для впливу на міжнародний суд.

Сутність цього імунітету детально розкрив Пленум ЄСПЛ у своєму рішенні від 06.07.2020 р., яким відмовлено у задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора ОСОБА_32 від 12.02.2020 р. про позбавлення ОСОБА_13 вказаного імунітету. Зокрема, Пленум ЄСПЛ наголосив, що імунітет суддів та їх подружжя охоплює відкриття кримінального провадження проти одного чи обох із них та здійснення будь?яких слідчих дій або примусових заходів щодо них, або допиту їх як свідків. При цьому, Пленум ЄСПЛ констатував, що деякі слідчі дії, зокрема, таємне стеження, яке здійснювалося НАБУ, на практиці поширювалося і на ОСОБА_13, і що такі слідчі дії з явним наміром зібрати докази, безпосередньо пов`язані з останнім, означали проведення кримінального розслідування стосовно нього, а також те, що збираючи докази проти ОСОБА_13, НАБУ вдавалося до тиску на свідків, а відтак, держава не надала гарантій невикористання доказів, зібраних з порушенням імунітету, у національному кримінальному провадженні (т. 7 а.с. 194-195).

У подальшому, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 05.10.2021 р. при розгляді справ № 752/25120/18, № 991/703/20, № 991/982/20, № 991/4794/20 (провадження № 13-66зво20) за результатами розгляду заяви ОСОБА_13 про перегляд судових рішень за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань, дійшла висновку, що рішення Пленарного засідання ЄСПЛ про позбавлення чи відмову у позбавленні імунітету має процедурний характер і не може ототожнюватися з рішеннями міжнародної судової установи, прийнятими за наслідками розгляду заяв про порушення конвенційних прав особи. Результат розгляду клопотання про зняття імунітету поширюється виключно на суддю ЄСПЛ або його близького родича та зумовлює лише допустимість або недопустимість застосування щодо конкретної особи заходів і вчинення дій, у тому числі слідчих, від яких носій імунітету захищений нормами міжнародного права (т. 7 а.с. 174-182).

У вказаній ухвалі Велика Палата Верховного Суду також зазначила про обов`язок держави дотримуватися гарантій імунітету суддів ЄСПЛ та їх подружжя відповідно до ст. 1 Протоколу № 6, та що ці гарантії зумовлюють недопустимість кримінального переслідування судді ЄСПЛ або члена його сім`ї, в тому числі повідомлення цих осіб про підозру, проведення щодо них слідчих дій, тощо, до зняття ЄСПЛ імунітету за клопотанням уповноваженого правоохоронного органу держави з підстав і в порядку, встановлених вищезазначеним джерелом міжнародного права.

З урахуванням наведеного висновку та враховуючи, що у даному провадженні докази зібрані під час здійснення слідчих дій відносно інших осіб, на підставі яких у подальшому встановлена причетність ОСОБА_13 до обставин цього провадження, вони не є очевидно недопустимими та можуть бути використані для повідомлення йому про підозру після зняття імунітету.

Вказане не суперечить практиці ЄСПЛ, який не оцінює допустимість доказів та не встановлює правил щодо їхньої оцінки, оскільки це є виключною компетенцією національних судів, по що неодноразово зазначалось у його рішеннях - зокрема, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод хоча і гарантує право на справедливий розгляд справи, втім не встановлює жодних правил щодо прийнятності доказів або способу, в який вони повинні оцінюватись, що у першу чергу є предметом регулювання національного законодавства та національних судів (рішення ЄСПЛ «Яллох проти Німеччини» від 11.07.2006 р., «Де Томмазо проти Італії» від 23.02.2017 р.).

Відтак, ЄСПЛ зазвичай не переглядаються такі питання, як вага, що надається національними судами певним доказам або висновкам чи оцінкам, які перебувають у них на розгляді. При цьому, ЄСПЛ не має діяти як четверта інстанція, а тому не ставить рішення національних судів під сумнів на підставі п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо їхні висновки не можна вважати свавільними або явно необґрунтованими (рішення у справах «Бочан проти України № 2» від 05.02.2015 р., «Дюлоран проти Франції» від 21.01.2000 р., «Анджельковіч проти Сербії» від 09.04.2013 р.).

Натомість, констатувати порушення прав, гарантованих Конвенцією, ЄСПЛ може виключно під час розгляду індивідуальної зави або міждержавної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Конвенції, юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та Протоколів до неї, подані йому на розгляд згідно зі ст. 33 (Міждержавні справи), ст. 34 (Індивідуальні заяви), ст. 46 (Обов`язкова сила рішень та їх виконання), ст. 47 (Консультативні висновки).

Натомість, будь-які порушення гарантованих Конвенцією прав особи у вищевказаному процедурному рішенні Пленуму ЄСПЛ від 06.07.2020 р. не згадуються, що є абсолютно лоґічним з огляду на викладене вище.

Додатковим підтвердженням правильності саме такого підходу є і рішення ЄСПЛ у справі «Corneliu Birsan and Gabriela Victori Birsan v Romania» від 02.02.2016 р., у якому ЄСПЛ виснував, що навіть порушення імунітету судді ЄСПЛ повинно бути предметом оцінки передусім національного суду і не обов`язково має наслідком констатацію ЄСПЛ порушення державою прав, гарантованих Конвенцією.

Отже, встановлення порушень, допущених органом досудового розслідування під час розслідування кримінального провадження належить виключно до компетенції національного суду, а рішення Пленуму ЄСПЛ за результатом розгляду клопотання сторони обвинувачення про зняття імунітету з ОСОБА_13 має процедурний характер.

З урахуванням викладених обставин, доводи сторони захисту про те, що доказам, які наразі містяться в матеріалах провадження та надані стороною обвинувачення на підтвердження обґрунтованості підозри, ЄСПЛ вже надав оцінку та визнав їх неприйнятними, колегія суддів відхиляє як безпідставні.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України, притягненням до кримінальної відповідальності є стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Здійснення повідомлення про підозру є системою процесуальних дій та рішень прокурора (або слідчого) під час досудового розслідування, спрямованих на формування законної та обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваною, можливості захищатися усіма дозволеними законом засобами і способами. Цим актом у провадженні вперше формулюється та обґрунтовується підозра конкретній особі у вчиненні кримінального правопорушення, без чого за вимогами процесуального закону відносно неї у подальшому не може бути складений обвинувальний акт у кримінальному провадженні.

Згідно з витягом з ЄРДР від 31.07.2023 р., досудове розслідування у провадженні № 52017000000000361 розпочато 01.06.2017 року за фактом зловживання службовими особами центрального органу виконавчої влади, які займають особливо відповідальне становище, всупереч інтересам служби, за попередньою змовою з невстановленими особами, службовим становищем в інтересах третіх осіб, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді збитків державному бюджету України в особливо великому розмірі, з визначенням правової кваліфікації за ч. 2 ст.28, ч. 2 ст. 364 КК України (т. 1 а.с. 31-39).

У подальшому, 30.10.2017 року, до ЄРДР внесено відомості про кримінальні правопорушення, передбачені ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України за такими фабулами: епізод № 2 - група осіб, наділених можливістю здійснювати вирішальний вплив на діяльність ТОВ «Золотой Мандарин Ойл», за попередньою змовою з іншими невстановленими особами, протягом 2013?2016 р.р. розробили та реалізували протиправну схему, яка полягала у заволодінні грошовими коштами державного бюджету України шляхом зловживання своїм службовим становищем, та епізод № 3 - фактичні власники/керівники ТОВ «Золотой мандарин Ойл», діючи за попередньою змовою з посадовими особами Міністерства юстиції України, вчинили фінансові операції з державними коштами в сумі 99,176 млн. грн., одержаними ТОВ «Золотой мандарин Ойл» внаслідок вчинення суспільного небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів (т. 1 а.с. 33-34).

Тобто, з моменту внесення до ЄРДР 01.06.2017 року відомостей про кримінальне правопорушення, досудове розслідування у даному провадженні здійснювалось за фактом вчинення злочинів, а не відносно конкретної особи. Під час подальшого досудового розслідування стороною обвинувачення встановлено причетність до вчинення вищевказаних злочинів ряду осіб, зокрема: ОСОБА_21, ОСОБА_27,., ОСОБА_26, ОСОБА_33, ОСОБА_28, яким у межах даного провадження 22.01.2020 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, і лише згодом, у процесі подальшого збирання доказів, було з`ясовано, що до вчинення кримінальних правопорушень у співучасті з вищевказаними особами може бути причетний також і ОСОБА_13 .

При цьому, ОСОБА_13 повідомлено про підозру 10.07.2023 року - тобто, вже після того, як він та його дружина ОСОБА_34 перестали користуватися відповідним імунітетом (т. 3 а.с. 123-142).

Колегія суддів наголошує, що в матеріалах провадження відсутні докази того, що стороною обвинувачення від початку досудового розслідування (01.06.2017 року) і до 26.06.2022 року, коли припинив діяти імунітет ОСОБА_13 як другого з подружжя судді ЄСПЛ, проводились слідчі (розшукові) дії саме стосовно ОСОБА_13 або за його участі, оскільки останній не допитувався як свідок, в його житлі чи іншому володінні не проводився обшук, щодо нього не проводились негласні слідчі (розшукові) дії, а також відносно нього не застосовувались інші примусові заходи - затримання, арешт майна, тощо.

Як вже зазначалось вище, у рішенні Пленуму ЄСПЛ від 06.07.2020 р. чітко вказано, що імунітет суддів та їх подружжя поширюється на відкриття кримінального провадження проти одного або обох із них та проведення будь-яких слідчих чи примусових заходів, спрямованих на них, або допиту в якості свідків.

Жоден з цих заходів щодо ОСОБА_13 в період дії імунітету не застосовувався.

Натомість, серед матеріалів провадження наявні докази, які зібрано внаслідок проведення слідчих (процесуальних) дій на перших етапах досудового розслідування за фактом вчинення злочину, які проводилися відносно інших осіб, а не стосовно або за участі ОСОБА_13, а отже обставини причетності останнього до вчинення кримінальних правопорушень встановлено органом досудового розслідування під час проведення слідчих (розшукових) дій відносно інших осіб. Плануючи проведення слідчих (розшукових) дій відносно інших осіб, чи під час їх проведення, орган досудового розслідування не міг та не повинен був передбачати, що обставини, встановлені в результаті їх проведення, будуть вказувати на причетність ОСОБА_13 до вчинення кримінальних правопорушень.

Щодо висновку слідчого судді про недопустимість двох доказів, а саме - протоколу аудіоконтролю особи від 06.04.2018 р. та протоколу зняття інформації з електронних інформаційних систем від 27.11.2017 р. внаслідок проведення таких НСРД з порушенням імунітету ОСОБА_13 як другого з подружжя судді ЄСПЛ, колегія суддів зазначає, що мотиви та обґрунтування такої позиції в оскаржуваній ухвалі не наведені.

Так, за клопотанням сторін провадження під час апеляційного розгляду колегією суддів досліджено вищевказані протоколи. Зокрема, як вбачається зі змісту протоколу НСРД від 06.04.2018 р., який складено за результатами проведення аудіоконтролю особи - ОСОБА_15, у ньому зафіксовано розмови між ОСОБА_21, ОСОБА_26, ОСОБА_27 та ОСОБА_13, а також директором ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт» ОСОБА_18, під час яких останнього інструктують щодо змісту та обсягу показань, які йому необхідно надати детективам НАБУ під час допитів у кримінальному провадженні. При цьому, зазначені особи розповідають ОСОБА_18 історію виникнення спірних правовідносин між ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» та ПАТ «Київенерго» щодо передачі на зберігання мазуту марки М-100, а у подальшому стягнення його вартості, а також порядок користування системою «Клієнт-Банк» (т. 3 а.с. 43-272).

Також, як зазначено слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі, вказаними матеріалами підтверджується факт спілкування між ОСОБА_21, ОСОБА_26, ОСОБА_27 та ОСОБА_13 та ОСОБА_18, у ході якого останні розробляли механізми уникнення від кримінальної відповідальності шляхом введення органу досудового розслідування в оману. Зокрема, ОСОБА_13 дає вказівки ОСОБА_27, ОСОБА_18 та ОСОБА_26 надавати показання, які не відповідають дійсності. Так, на виконання цих вказівок, ОСОБА_27, за участі якої проводилося пред`явлення для впізнання ОСОБА_25 та ОСОБА_35 за фотознімками, в протоколах від 03.04.2018 р. повідомила, що ці особи їй не знайомі, тоді як у матеріалах негласних слідчих (розшукових) дій у вигляді аудіоконтролю особи повідомляє іншим учасникам діалогу про обставини її знайомства з вказаними особами (т. 3 а.с. 43-272).

Крім того, згідно протоколу НСРД від 27.11.2017 р., який складено за результатами зняття інформації з електронних інформаційних систем щодо ОСОБА_16, в електронних інформаційних системах зафіксовано факт пересилання 08.12.2015 року ОСОБА_36 на електронну поштову скриньку « ІНФОРМАЦІЯ_2 » повідомлення із заголовком «Fwd: переклад ухвали», яке містить прикріплений файл-документ Word з назвою «ТОВ Золотий Мандарин Ойл», у якому міститься чорновий варіант перекладу рішення ЄСПЛ у справі № 63403/13 за заявою ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» до України. Також, в електронних інформаційних системах зафіксовано наявність нотаток, які синхронізуються з різними періодами проходження в ЄСПЛ справи за заявою ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» проти України, що свідчить про поінформованість ОСОБА_33 про обставини цієї справи, де, серед іншого, зазначено наступні відомості (мовою оригіналу): 18.09.2013 «Гарику справка. Документы которых не хватает», 01.04.2015 «Декларация. Векселя. Мандарин», 08.06.2015 «Векселя. Мандарин ЕСПЧ. Бабин» (т. 2 а.с. 77-81).

Зі змісту вищезазначених протоколів НСРД чітко вбачається, що їх складено за результатами проведення слідчих (розшукових) дій щодо ОСОБА_26 та ОСОБА_33, а не ОСОБА_13 . Крім того, вбачається, що слідчі (розшукові) дії не здійснювались з явним наміром перевірити версію причетності до вчинення відповідних кримінальних правопорушень саме ОСОБА_13 . Відтак, проведення вказаних НСРД жодним чином не означає, що кримінальне переслідування здійснювалось стосовно ОСОБА_13 без дотримання належного йому імунітету.

За наведених обставин, колегія суддів не погоджується з висновком слідчого судді про те, що вищевказані слідчі (розшукові) дії проведені з порушенням імунітету ОСОБА_13 .

Крім того, згідно з ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Водночас, слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі оцінив вищевказані докази на предмет їх допустимості не лише для прийняття рішення, яке було предметом його розгляду - зокрема, обрання підозрюваному ОСОБА_13 запобіжного заходу, але і для рішення, яке у майбутньому можливо буде винесене на розгляд суду, вийшовши таким чином за межі повноважень слідчого судді. Зокрема, слідчий суддя наголосив, що протокол НСРД у вигляді аудіоконтролю особи від 06.04.2018 р. та протокол за результатами проведення НСРД у вигляді зняття інформації з електронних інформаційних систем від 27.11.2017 р. у майбутньому не можуть бути використані під час судового розгляду справи по суті, оскільки такі НСРД проведені з порушенням імунітету ОСОБА_13 .

Стосовно доводів апеляційних скарг сторони захисту про визнання протоколів допиту свідків недопустимими доказами, оскільки детективами НАБУ здійснювався тиск на свідків з метою надання ними неправдивих показань проти ОСОБА_13, а також з огляду на суперечливість їх показань щодо одних і тих же фактів, колегія суддів зазначає, що такі обставини безумовно мають бути перевірені під час здійснення кримінального провадження за фактами вчинення кримінальних правопорушень проти правосуддя, що можуть бути ініційовані особами, які заявляють про тиск на свідків.

З`ясування достовірності показань свідків є прерогативою суду під час розгляду кримінального провадження по суті.

У відповідності до ч. 1 ст. 96 КПК України, сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він давав (даватиме) показання.

Згідно з ч. 2 ст. 96 КПК України, для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.

Відомостей, які були б підставою вважати показання зазначених стороною захисту свідків очевидно недостовірними колегії суддів не надано. Натомість, доводи захисників в апеляційних скаргах та під час апеляційного розгляду фактично зводяться до надання власної оцінки та інтерпретації показань перелічених ними свідків.

За наведених обставин, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку у цій частині, що питання про те, чи здійснювався тиск на свідків, має бути перевірене під час їх допиту в суді, і наслідки у випадку підтвердження таких обставин мають бути застосовані судом.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що примушування давати показання (ст. 373 КК України) та завідомо неправдиве показання свідка (ст. 384 КК України) є кримінально караними діяннями.

Згідно з матеріалами клопотання, жоден із свідків у даному провадженні не звертався до детективів НАБУ та прокурорів САП з повідомленнями про вчинення щодо них тиску. У матеріалах провадження також відсутні відомості про звернення свідків з такими заявами до інших правоохоронних органів.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів провадження, 26.04.2018 року за заявами ОСОБА_13 про допущені детективами НАБУ та прокурорами САП зловживання та порушення під час досудового розслідування у даному провадженні Генеральною прокуратурою розпочато досудове розслідування у кримінальних провадженнях № 42018000000000991, № 42018000000000992, № 42018000000000993, № 42018000000000994, № 42018000000000995, № 42018000000000996, № 420180000000000997 за ознаками кримінальних правопорушень за ч. 1 ст. 365, ч. 2 ст. 344, ч. 2 ст. 374, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 384 КК України, які у подальшому об`єднані в одне провадження з присвоєнням єдиного номеру № 42018000000000991. Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні здійснювалось Головним слідчим управлінням Національної поліції України. З огляду на те, що наведені у заявах ОСОБА_13 обставини свого підтвердження під час досудового розслідування не знайшли, 27.12.2019 року кримінальне провадження № 42018000000000991 закрито.

Крім того, за заявами захисника підозрюваної ОСОБА_33 - адвоката ОСОБА_37 також було розпочато досудове розслідування у кримінальних провадженнях № 52020000000000439 від 15.07.2020 р. та № 52020000000000477 від 28.07.2020 р. за ч. 2 ст. 384 КК України, зокрема за фактом надання неправдивих показань у кримінальному провадженні № 52017000000000361 свідками ОСОБА_38 та ОСОБА_39 . Однак, ці кримінальні провадженні також закрито постановами детектива НАБУ від 12.02.2021 р. у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 384 КПК України (завідомо неправдиве показання свідка, поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення).

Таким чином, докази стверджуваного захисниками тиску на свідків з боку сторони обвинувачення у цьому провадженні наразі відсутні.

Крім того, колегія суддів вважає непереконливими доводи сторони захисту про те, що протоколи допиту свідків, надані стороною обвинувачення на обґрунтування повідомлення про підозру, є очевидно недопустимими, оскільки сама лише згадка прізвища ОСОБА_13 у показаннях інших осіб не свідчить про те, що такі докази збирались стосовно нього і що кримінальне провадження загалом здійснювалось також саме стосовно нього. Пленум ЄСПЛ у своєму рішенні від 06.07.2020 р. також не висловив позиції про те, що усі слідчі дії, про які він був повідомлений, здійснювались стосовно ОСОБА_13 з явним наміром зібрати докази безпосередньо стосовно нього.

Як вбачається з матеріалів провадження, стороною обвинувачення на підтвердження обґрунтованості повідомленої ОСОБА_13 підозри надано ряд доказів, короткий зміст яких слідчий суддя навів в оскаржуваній ухвалі та які, на переконання колегії суддів, не є очевидно недопустимими, тому можуть бути використані у провадженні стосовно ОСОБА_13, зокрема: 1) відомості, які містяться в електронному листуванні ОСОБА_25, ОСОБА_28, ОСОБА_33 (т. 1 а.с. 150-189, т. 2 а.с. 37-43, 77-81), 2) докази, здобуті під час обшуків у Міністерстві юстиції України, за місцем проживання ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_18 (т. 2 а.с. 10-15, 29-36, 153-167, 200-214, т. 3 а.с. 73-76), 3) докази, здобуті під час проведення НСРД щодо ОСОБА_26 (т. 3 а.с. 43-72, 77-78), 4) докази щодо звернення ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» до ЄСПЛ та відступлення права вимоги: копія заяви до ЄСПЛ (т. 2 а.с. 17-28), копія договору про відступлення права вимоги, відомості про рух коштів по рахункам ТОВ «Золотой Мандрин Ойл» (т. 1 а.с. 234-23), ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт» (т. 1 а.с. 236-244), копія договору купівлі-продажу цінних паперів (т. 1 а.с. 245-250), висновок спеціалістів у сфері міжнародного права та практики ЄСПЛ (т. 2 а.с. 47-58), протоколи огляду інформації про ІР-адреси, з яких здійснювалось управління рахунком ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-експорт» та відомостей з мережі Інтернет (т. 3 а.с. 104-113), 5) матеріали виконавчих проваджень № 28501095 про стягнення коштів з ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» на користь ПАТ «Родовід Банк» та № 49670204 про стягнення коштів з держави на користь ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» (т. 2 а.с. 99-152), 6) матеріали господарських справ № 41/207 за позовом ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» до АЕК «Київенерго» та № 2/84 за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» (т. 1 а.с. 92-125, т. 2 а.с. 168-196), судові рішення у справі № 910/22855/17 за позовом Міністерства юстиції України до ПАТ «Київенерго» та у справі № 905/1965/19 за заявою Міністерства юстиції України про визнання грошових вимог кредитора до ПАТ «Київенерго» (т. 3 а.с. 30-42), 7) документи щодо організації роботи Міністерства юстиції України та Міжвідомчої робочої групи з вирішення питань, які виникають при виконанні рішень ЄСПЛ (т. 2 а.с. 82-88, 222-224), 8) постанову у справі № 1/2609/1381/12 за обвинуваченням ОСОБА_43 (т. 1 а.с. 126-142), 9) висновки лінгвістичної та судово-економічної експертиз (т. 2 а.с. 65-75, т. 3 а.с. 1-19), 10) відомості про телефонні з`єднання ОСОБА_25 та ОСОБА_21 з іншими особами (т. 2 а.с. 215-221), 11) протоколи пред`явлення до впізнання особи за фотознімками, серед яких були фото ОСОБА_26 та ОСОБА_25 (т. 2 а.с. 233-240), 12) протоколи допитів свідків, які взагалі не згадують про ОСОБА_13 у своїх показаннях: ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, підозрюваного ОСОБА_35 (т. 1 а.с. 190-199, 207-216, 217-225), 13) протоколи допитів свідків, які згадують про ОСОБА_13 у вільних показаннях: ОСОБА_55, ОСОБА_56, підозрюваних ОСОБА_28, ОСОБА_26 (т. 1 а.с. 143-145, 200-203, т. 2 а.с. 44-46, т. 3 а.с. 100-103), 14) протоколи допитів свідків, які згадують ОСОБА_13, відповідаючи на запитання детектива, які прямо його не стосуються: ОСОБА_57, ОСОБА_18, ОСОБА_23, ОСОБА_24 (т. 1 а.с. 146-149, 226-233, т. 2 а.с. 1-12, т. 3 а.с. 79-92), та інші матеріали кримінального провадження.

Тобто, жоден з доказів, які сторона обвинувачення долучила до клопотання та які були зібрані у період дії імунітету, не можна вважати таким, що збирався саме проти ОСОБА_13 .

За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту про очевидну недопустимість доказів, на які міститься посилання в апеляційних скаргах, та зазначає, що остаточна їх оцінка може бути надана лише під час розгляду кримінального провадження по суті, де і застосовується стандарт доказування «поза розумним сумнівом».

Колегія суддів також зазначає, що викладення змісту підозри, правова кваліфікація кримінального правопорушення та стислий виклад обставин кримінального правопорушення є дискреційними повноваженнями органу досудового розслідування. Кваліфікація певного кримінального правопорушення не є статичною, це динамічний процес, який розпочинається з попередньо правової кваліфікації, яка у подальшому може зазнавати змін з урахуванням розширення можливостей для сторони обвинувачення встановити дійсні обставини відповідної події, враховуючи, що на початку досудового розслідування наявний обмежений обсяг відомостей про події, а у ході подальшого досудового розслідування обсяг та якість виявлених відомостей збільшується. І лише на момент завершення досудового розслідування відповідний суб`єкт кваліфікації повинен володіти всіма суттєвими, необхідними і достатніми даними про скоєне діяння.

Наразі, досудове розслідування ще не завершено, а відтак, збір доказів органом досудового розслідування продовжується, зокрема, і на підтвердження вже отриманих в ході досудового розслідування відомостей.

Відтак, доводи сторони захисту щодо відсутності у повідомленні про підозру посилання на певні обставини, які підлягають доказуванню, та інші подібні аргументи можуть бути предметом перевірки з наданням їм відповідної оцінки під час подальшого досудового розслідування. До того ж, згідно з положеннями ст. 279 КПК України, прокурор у випадку виникнення підстав вправі повідомити особу про нову підозру або ж змінити раніше повідомлену підозру. Таким чином, на момент повідомлення особі про підозру не є необхідним встановлення усіх елементів складу інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки досудове розслідування фактично і здійснюється з тією метою, аби встановити всі елементи відповідного складу злочину, а також всі його кваліфікуючі ознаки.

Отже, не вдаючись в оцінку допустимості чи очевидної недопустимості певних доказів, колегією суддів на даній стадії кримінального провадження не встановлено обставин, які б очевидно та беззаперечно вказували на непричетність ОСОБА_13 до кримінальних правопорушень, у вчиненні яких йому повідомлено про підозру. Більше того, характер та послідовність дій ОСОБА_13, наведених у повідомленні про підозру, у сукупності з наданими до клопотання доказами, пов`язують його з інкримінованими злочинами тією мірою, щоб виправдати подальше розслідування та стверджувати, що такі злочини за викладених у клопотанні обставин могли мати місце.

У подальшому, доведення обставин, викладених у повідомленні про підозру, є обов`язком сторони обвинувачення, і саме прокурору належить доводити свою позицію в суді, чому передує складання і направлення обвинувального акта до суду, або закриття кримінального провадження у разі ризику недоведення винуватості особи в суді. Також, прокурор може відмовитись від підтримання державного обвинувачення на стадії судового розгляду.

При цьому, у разі надходження обвинувального акту до суду, саме суд, дослідивши усі наявні докази та надавши їм оцінку з точки зору їх достатності, належності та допустимості, має встановити, чи достатньо зібрано доказів для визнання особи винуватою у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.

4.2. Щодо доводів сторони захисту про порушення недоторканості народного депутата України ОСОБА_13 та його політичне переслідування.

У своїх апеляційних скаргах захисники, заперечуючи проти задоволення клопотання про обрання ОСОБА_13 запобіжного заходу, наголошують, що кримінальне провадження стосовно останнього має ознаки політичного переслідування, оскільки на час описаних у повідомленні про підозру подій ОСОБА_13 мав статус адвоката, народного депутата України та користувався дипломатичним імунітетом.

Надаючи оцінку зазначеним доводам, колегія суддів звертає увагу, що сторона захисту, стверджуючи про наявність політичного переслідування підозрюваного ОСОБА_13, має переконливо довести, що реальною метою правоохоронних органів було не доведення обставин, про які вказано у повідомленні про підозру, а інші цілі - зокрема, кримінальне переслідування особи з політичних міркувань. Адже інакше будь-яка особа, яка обіймає високу посаду у державних органах або має особливий статус, могла б робити подібні заяви про політичне переслідування. Водночас, такі заяви не повинні перешкоджати правоохоронним органам здійснювати досудове розслідування щодо особи, якщо існують серйозні підозри стосовно неї.

У даному випадку матеріали провадження не підтверджують доводи про політичний характер даного провадження. Захистом не наведено переконливих аргументів, які б свідчили, що повідомлена ОСОБА_13 підозра була інструментом його політичного переслідування. Більше того, зі змісту повідомлення про підозру вбачається, що в ній взагалі не йде мова про діяльність ОСОБА_13 як народного депутата України. Водночас, самих лише заяв захисту недостатньо для того, щоб дійти висновку, що увесь правовий механізм, задіяний правоохоронними органами, у цьому випадку був неправильно використаний, зокрема, що ці органи діяли недобросовісно чи з очевидною неповагою до гарантій, передбачених КПК, Конституцією України, міжнародними конвенціями, тощо.

Крім того, надаючи оцінку вказаним доводам захисту, колегія суддів враховує, що з моменту вчинення інкримінованих ОСОБА_13 кримінальних правопорушень відбулась вже не одна зміна політичної влади в Україні - змінилося два Президенти України, два склади Верховної Ради України, чотири Генеральні прокурори України. Відтак, доводи захисту про те, що провадження стосовно ОСОБА_13 є наслідком його політичного переслідування, колегія суддів відхиляє як безпідставні.

Положеннями КПК України, зокрема Главою 37 «Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб», передбачені додаткові гарантії для осіб, щодо яких застосовується особливий порядок кримінального провадження.

Матеріалами провадження підтверджено, що органом досудового розслідування у повній мірі дотримано вимоги до порядку здійснення досудового розслідування стосовно, зокрема, народних депутатів України.

Так, ОСОБА_13 мав статус народного депутата у період з 27.11.2014 року до 29.08.2019 року.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 482 КПК України, особливості притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата полягали в наступному: 1) притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України, його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України, 2) обшук, затримання народного депутата України чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, іншої кореспонденції та застосування інших заходів, в тому числі негласних слідчих дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише у разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Водночас, як вже зазначалося вище, жоден з таких заходів не застосовувався до ОСОБА_13 у період до 10.07.2023 року, тому жодних порушень його депутатської недоторканності стороною обвинувачення не допущено.

4.3. Щодо доводів сторони захисту про порушення гарантій адвокатської діяльності ОСОБА_13 .

Захисники у своїх апеляційних скаргах зазначають, що серед учасників даного провадження, які наразі мають статус підозрюваних, є як мінімум три адвокати, зокрема - ОСОБА_13, ОСОБА_21, ОСОБА_15 . Відтак, на їх переконання, сторона обвинувачення збирала докази під час спілкування адвокатів з їх клієнтами, що прямо порушує адвокатську таємницю та гарантії недопустимості збирання таких відомостей без письмової згоди клієнтів.

Надаючи оцінку вказаним доводам сторони захисту, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатською таємницею є інформація, що стала відома адвокату про клієнта, а також питання, з яких клієнт звертався до адвоката, зміст порад, консультацій, роз`яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення ним адвокатської діяльності.

Отже, не будь-яке спілкування особи, яка має свідоцтво про право здійснення адвокатської діяльності, з іншою особою, містить адвокатську таємницю, а лише таке, що пов`язано зі: 1) зверненням особи за правовою допомогою, 2) наданням професійної правничої (правової) допомоги, 3) наданням порад, консультацій, роз`яснень, документів, відомостей, матеріалів, речей, інформації, підготовлених, зібраних, одержаних адвокатом або наданих ним клієнту в рамках професійної правничої (правової) допомоги чи інших видів адвокатської діяльності.

За твердженнями сторони захисту, у період проведення слідчих розшукових дій у даному провадженні відносини «адвокат-клієнт» існували між такими особами: 1) ОСОБА_13 - адвокат, ОСОБА_25, ОСОБА_58 - клієнти, 2) ОСОБА_21 - адвокат, ОСОБА_13 - клієнт у період 14.04.2016 - 14.04.2018 р.р., 3) ОСОБА_15 - адвокат, клієнти - ОСОБА_13 (у період 01.01.2009 - 31.12.2020 р.р.), ОСОБА_27 (у період 04.01.2018 року - безстроково), ОСОБА_18 (у період 08.01.2018 року - безстроково).

Серед доказів, наданих стороною обвинувачення на обґрунтування повідомлення про підозру ОСОБА_13, наявне електронне листування, зокрема між ОСОБА_25 та ОСОБА_13, ОСОБА_25 та ОСОБА_21, а також з іншими наразі невстановленими особами.

Водночас, жодне з повідомлень у зазначеному листуванні не містить консультацій з питань застосування чинного законодавства, натомість, стосується обходу існуючих правових процедур. Крім того, жодне з повідомлень не стосується безпосередньо ОСОБА_25 та ОСОБА_57 як осіб, яким ОСОБА_13 нібито надавав правову допомогу.

Розмови 20.03.2018 року, 26.03.2018 року, 02.04.2018 року та 03.04.2018 року, які зафіксовані у протоколі про результати аудіоконтролю особи від 06.04.2018 р., також не містять правових консультацій чи роз`яснень, а стосуються обговорення способів уникнення участі в проведенні слідчих (розшукових) дій, надання недостовірних показань органу досудового розслідування, приховування доказів, тощо (т. 3 а.с. 43-72).

Крім того, висловлювання, які хоча б віддалено схожі на надання правових порад, зокрема щодо доцільності/недоцільності посилання під час допиту на ст. 63 Конституції України, а також підслідності кримінальних правопорушень, у ході цих розмов здійснювала не ОСОБА_15 як адвокат начебто своїм клієнтам ОСОБА_13, ОСОБА_27 та ОСОБА_18, а саме ОСОБА_13, дію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю якого на той час було зупинено, і який не перебував у правовідносинах «адвокат - клієнт» з особами, присутніми під час цих розмов.

Колегія суддів також зауважує, що ЄСПЛ також не вважає таким, що порушує права, гарантовані Конвенцією, втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом, якщо обставини свідчать про вчинення злочину самим адвокатом (рішення у справі «Версіні-Кампінчі та Краснянські проти Франції» від 16.06.2016 р.).

4.4. Щодо доводів апеляційних скарг про наявність/відсутність ризиків.

Слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі встановив наявність двох ризиків, наведених стороною обвинувачення у клопотанні, що передбачені п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, та дійшов висновку про відсутність заявлених стороною обвинувачення ризиків знищення, приховування або спотворення речей і документів, які мають істотне значення для встановлення обставин правопорушення, та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. Водночас, наголосив на низькому рівні ризику переховування, з огляду на встановлений низький рівень обґрунтованості підозри.

У свою чергу, сторона захисту не погоджується з висновком слідчого судді про наявність ризиків, визначених п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а прокурор - з висновком про відсутність двох інших ризиків, передбачених п. 2, п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, які заявлені стороною обвинувачення.

Надаючи оцінку доводам апеляційних скарг в цій частині, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідка у провадженні; перешкоджати провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.

Підставою застосування запобіжного заходу, згідно з ч. 2 даної статті, є наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Частиною 1 ст. 194 КПК України визначено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами провадження докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, відповідно до ч. 1 ст. 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, зокрема: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; вік та стан здоров`я підозрюваного; міцність соціальних зв`язків останнього в місці його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини та утриманців; наявність постійного місця роботи або навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам перешкоджати провадженню у формах, передбачених цією нормою. Відтак, ризик полягає не у настанні певних негативних для кримінального провадження обставин, а в можливості підозрюваного вчинити спроби на досягнення такого результату. При цьому, кримінальний процесуальний закон не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доведення того, що він має реальну можливість їх здійснити у майбутньому.

Натомість, слідчий суддя вважав, що сторона обвинувачення повинна надати докази заздалегідь спланованого наміру підозрюваного, спроб та конкретних дій, спрямованих на перешкоджання кримінальному провадженню.

Така позиція є хибною, оскільки зі змісту ч. 1 ст. 177 КПК України вбачається, що запобіжні заходи застосовуються з метою запобігання спробам перешкоджати кримінальному провадженню у перелічених законом формах. Відтак, суд має оцінювати існування такої можливості саме на теоретичному рівні відповідно до наявних в провадженні відомостей, закріплених ст. 178 КПК України.

Практичного існування ризику, на доведенні якого наполягає слідчий суддя та сторона захисту, в дійсності бути не може, адже у такому разі це вже не можливість здійснити спробу, а завершений чи незавершений, вдалий чи невдалий факт її вчинення, який, за змістом закону, пов`язаний з переховуванням від органів досудового розслідування та суду, знищенням речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин провадження, здійснення впливу на свідка, тощо, задля запобігання яким і застосовуються запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, з превентивною метою.

Отже, ризики - це можливість (ймовірність) вчинення особою дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а не доведеність вчинення нею таких дій.

Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що, надаючи оцінку доводам клопотання сторони обвинувачення про існування ризику переховування від органу досудового розслідування та суду, слідчий суддя дійшов висновку про його наявність, однак вказав на низький рівень цього ризику, з огляду на попередньо встановлений ним низький рівень обґрунтованості підозри.

Колегія суддів, погоджуючись в цілому з висновком оскаржуваної ухвали щодо наявності вказаного ризику, категорично не сприймає посилання слідчого судді на низький рівень існування цього ризику з огляду на встановлений низький рівень обґрунтованості підозри, оскільки кримінальний процесуальний закон не наділяє слідчого суддю повноваженнями визначати рівень обґрунтованості підозри та рівень наявності ризиків, визначених ст. 177 КПК України, як і не містить критеріїв для визначення такого рівня.

Надаючи оцінку наявності ризику переховування, слідчим суддею були враховані, з чим погоджується і колегія суддів, відомості про офіційний дохід підозрюваного ОСОБА_13 (за 2022 рік - І квартал 2023 року його розмір склав 12 840 851 грн.), який є достатнім для можливого тривалого переховування від органу досудового розслідування та суду, наявність у нього міцних соціальних зв`язків за кордоном (з урахуванням проживання там матері та дружини з їх спільними дітьми), а також виїзд ОСОБА_13 за межі території України 17.06.2022 року (за десять днів до припинення повноважень його дружини ОСОБА_31 як судді ЄСПЛ) та неповернення його на територію України. При оцінці наявності цього ризику колегія суддів також враховує, що суворість передбаченого покарання, хоча і не може бути визначальним фактором, все ж є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Крім того, ОСОБА_13 проживає за кордоном і не приховує цього факту ані від сторони обвинувачення, ані від суду. Водночас, його точне місце перебування (адреса) стороні обвинувачення достеменно не відоме, що створює ризик його потенційної недосяжності для органу досудового розслідування.

Крім того, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про те, що авторитет посад, які в різний час обіймав ОСОБА_13, та наявність комунікації з посадовими особами держави різного рівня, в сукупності із суворістю можливого покарання дають підстави вважати, що він може використати набуті ним зв`язки для переховування від органів досудового розслідування. Водночас, колегія суддів наголошує на хибності висновку слідчого судді про те, що прокурор повинен довести заздалегідь спланований намір ОСОБА_13 уникнути кримінальної відповідальності, а також визначити коло осіб, які йому в цьому можуть сприяти.

За наведених обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційних скарг захисту про відсутність ризику переховування та водночас вважає необґрунтованим висновок слідчого судді про його низький рівень.

Оцінюючи ризик незаконного впливу підозрюваного на свідків та інших підозрюваних у провадженні, слідчий суддя врахував, що: 1) роль ОСОБА_13 у цьому провадженні та те, що він користується авторитетом серед інших підозрюваних та має на них важелі впливу, 2) встановлення факту підбурення ОСОБА_13 фіктивних директорів ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» ОСОБА_35 та ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт» ОСОБА_18 до надання неправдивих показань органу досудового розслідування, яке проявилось у формі розробки «легенди», яку ці директори повинні були повідомити слідству, а також у формі систематичних усних роз`яснень вказаним особам щодо обставин нібито правомірності вчинюваних ними дій на різних етапах реалізації злочинного плану, 3) встановлення факту впливу на свідка ОСОБА_24 у 2018 році, коли ОСОБА_13 вже на стадії здійснення досудового розслідування у даному провадженні надавав йому рекомендації щодо протиправності дій НАБУ, 4) порядок отримання показань від осіб, які є свідками.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками, а також враховує встановлені у ході досудового розслідування факти ймовірного тиску підозрюваного ОСОБА_13 на свідків, його особисті стосунки з ними (обізнаність з їх анкетними даними, посадовими обов`язками тощо), а також важливе доказове значення наданих ними показань у даному провадженні, відтак вважає, що у цьому випадку існує ризик впливу на свідків, який зберігається до їх допиту в суді. З аналогічних мотивів колегія суддів дійшла висновку про наявність ризику впливу на інших підозрюваних.

Щодо ризику знищення, приховування або спотворення речей і документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, колегія суддів погоджується з висновком оскаржуваної ухвали про його відсутність, з огляду на таке. В апеляційній скарзі прокурор стверджує про наявність вказаного ризику, посилаючись на те, що під час досудового розслідування встановлено, що саме ОСОБА_13 був організатором та кінцевим вигодонабувачем злочинної схеми та що саме з ним інші причетні до вчинення кримінального правопорушення особи узгоджували план та порядок дій, які їм слід вчинити на тому чи іншому етапі. Це, на переконання прокурора, свідчить про обізнаність ОСОБА_13 з обставинами вчинення кримінальних правопорушень та про осіб, які були залучені для їх реалізації, відтак, він може використати це для приховування речей і документів з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Наведене прокурором обґрунтування вказаного ризику, на переконання колегії суддів, є недостатнім, оскільки сама по собі роль ОСОБА_13 у даному провадженні та його обізнаність з обставинами кримінальних правопорушень, за версією сторони обвинувачення, ще не доводить наявності ризику знищення, спотворення речей і документів у провадженні. Більше того, як вже зазначалося вище, 17.06.2022 року ОСОБА_13 виїхав за межі України і до теперішнього часу не повернувся, що ставить під сумнів можливість особистого вчинення ним дій, спрямованих на знищення або спотворення речей і документів, які можуть мати значення для подальшого розслідування у цьому провадженні.

При цьому, за твердженням прокурора, вказаний ризик існує також у зв`язку тим, що на цей час стороною обвинувачення не віднайдено окремих документів, які мають значення для встановлення обставин провадження, зокрема оригіналу договору № 1004 від 10.04.2013 р. про відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ «Золотой Мандарин Ойл» та ТОВ «Іссахар-Зевулун Імпорт-Експорт», тому ОСОБА_13 вживатиме заходів для знищення або спотворення оригіналу цього договору та інших речей, які мають значення для провадження.

Такі доводи колегія суддів вважає непереконливими, оскільки досудове розслідування у даному провадженні здійснюється з 01.06.2017 року, тобто протягом восьми років, що є цілком достатнім періодом часу для збирання доказів та проведення необхідного обсягу слідчих та процесуальних дій, враховуючи принцип розумності строків. Відтак, посилання прокурора на можливість існування інших доказів, про які їй досі не відомо, також є непереконливими.

Оцінюючи заявлений стороною обвинувачення ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з доводами апеляційної скарги прокурора, перешкоджання кримінальному провадженню з боку ОСОБА_13 є не просто ризиком, а вже мало місце у цьому провадженні до повідомлення йому про підозру. Зокрема, про існування вказаного ризику свідчить спілкування ОСОБА_13 з колишнім керівником САП ОСОБА_20 щодо стану та перспектив досудового розслідування у даному провадженні, публікації у соціальній мережі Facebook Головного рабина України, який не є дотичним до провадження, інформації негативного характеру про здійснення стеження співробітниками НАБУ за синагогою, а також розміщення публікацій на офіційних веб-сторінках ряду правозахисних громадських організацій, які у своїх коментарях викладали інформацію щодо обставин даного провадження.

Зазначені доводи прокурора були предметом дослідження слідчим суддею під час розгляду клопотання про обрання ОСОБА_13 запобіжного заходу та в оскаржуваній ухвалі їм надано вірну оцінку. Крім того, з метою з`ясування всіх обставин на підтвердження існування або відсутності вказаного ризику, слідчим суддею допитано свідка ОСОБА_59, який є Головним рабином України.

Дослідивши матеріали провадження та доводи, якими прокурор обґрунтовує існування зазначеного вище ризику, колегія суддів не вважає їх слушними, оскільки вони ґрунтуються на суб`єктивній оцінці дій та намірів ОСОБА_13, зокрема його професійних зв`язків, знайомств з представниками громадських та правозахисних організацій, що само по собі не є переконливим доказом існування вказаного ризику. Крім того, висловлення власної правової, громадської позиції будь-якою особою, у тому числі публічно, не є порушенням закону, за виключенням ситуацій, коли такі дії спрямовані, наприклад, на тиск на певних осіб чи фальсифікацію доказів.

При цьому, посилання прокурора на те, що публікації у соціальних мережах окремих фізичних осіб та правозахисних організацій є спробою незаконного впливу саме ОСОБА_13 на хід досудового розслідування, наразі не підтверджені. Натомість, такі дії можуть свідчити про бажання окремих осіб донести свою громадську позицію до суспільства. Більше того, сторона обвинувачення володіє ресурсами для здійснення об`єктивного, повного та неупередженого розслідування обставин кримінальних правопорушень, а завдяки наявному доступу до інформаційних каналів, у тому числі державних, сторона обвинувачення також має можливість інформувати суспільство про результати розслідування у тій чи іншій справі, спростовуючи будь-які викривлені чи однобічні тлумачення окремих осіб, якщо такі випадки мають місце.

З врахуванням викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність прокурором існування ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

4.5. Щодо інших обставин, передбачених ст. 178 КПК України.

Як вже зазначалось вище, при вирішенні питання про обрання стосовно підозрюваного запобіжного заходу, крім встановлених ризиків кримінального провадження, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів оцінює в сукупності також існування інших обставин, передбачених ст. 178 КПК України.

На виконання вищевказаної вимоги закону слідчий суддя врахував, зокрема: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінальних правопорушень, 2) пред`явлення ОСОБА_13 підозри у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень, у тому числі корупційного, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи/восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна, без можливості застосування пільгових інститутів кримінального права, 3) вік ОСОБА_13, якому станом на день розгляду клопотання виповнилося 46 років, 4) розмір майнової шкоди, який, за версією слідства, становить 54 179 613,40 грн., 5) міцність соціальних зв`язків ОСОБА_13 за кордоном, 6) відсутність відомостей про судимість, застосування до нього раніше запобіжних заходів та повідомлень йому про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення.

Надалі по тексту слідчим суддею зроблено висновок про те, що у даному кримінальному провадженні рівень обґрунтованості підозри суттєво знижується з огляду на низьку вагомість наданих стороною обвинувачення доказів в частині підтвердження дій, які були вчинені ОСОБА_13 для організації заволодіння чужим майном, у яких формах ці дії здійснювались та як у плані із заволодіння коштами Державного бюджету, розробленому, за версією слідства, на початку 2013 року, були враховані ймовірні рішення суддів ЄСПЛ щодо прийнятності заяви ТОВ «Золотой Мандарин Ойл», а також дії інших службових осіб, які станом на 2013 рік не займали посад, до повноважень яких входило вирішення питання дружнього врегулювання та подальшого виконання рішення ЄСПЛ.

Втім, на підставі яких доказів слідчий суддя дійшов наведеного висновку, зі змісту мотивувальної частини оскаржуваної ухвали не вбачається, оскільки у ній відсутні мотиви та обґрунтування з даного приводу.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів вважає вказаний висновок слідчого судді помилковим та таким, що суперечить іншим його висновкам щодо обґрунтованості підозри, оскільки оскаржувана ухвала містить декілька протилежних за змістом тверджень з даного питання. Зокрема, спочатку слідчим суддею зроблено висновок про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_13 кримінальних правопорушень, яка підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами, і на обґрунтування цього висновку ним наведено перелік відповідних доказів (48 процесуальних документів), надалі ним встановлено мінімальний рівень обґрунтованості повідомленої ОСОБА_13 підозри, який не є достатнім для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, після чого наголошено, що рівень обґрунтованості підозри суттєво знижується з огляду на низьку вагомість доказів сторони обвинувачення.

На підставі таких суперечливих умовиводів слідчий суддя дійшов хибного висновку, що у даному випадку обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою буде непропорційним втручанням в права та свободи підозрюваного ОСОБА_13 .

Натомість, з урахуванням висновків слідчого судді щодо набуття ОСОБА_13 статусу підозрюваного, оголошення його в міжнародний розшук в межах провадження № 52017000000000361 та ухилення останнім від слідства, а також з огляду на зроблені колегією суддів висновки про обґрунтованість на даній стадії досудового розслідування повідомленої ОСОБА_13 підозри та існування двох ризиків, визначених п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, наявні підстави для обрання ОСОБА_13 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Водночас, у межах даного провадження колегія судів не перевірятиме питання недостатності застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання встановленим ризикам, оскільки згідно зі ст. 194 КПК України такі обставини встановлюються під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Натомість, згідно з ч. 6 ст. 193 КПК України, під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу суд перевіряє лише наявність підстав, визначених ст. 177 КПК України. До того ж, КПК України визначає єдиний запобіжний захід, щодо якого можливе саме обрання - це тримання під вартою.

Обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою означає, що у разі затримання ОСОБА_13 і не пізніш як через сорок вісім годин з часу його доставки до місця кримінального провадження, слідчий суддя, суд за його участі повинен розглянути питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляється відповідна ухвала.

При цьому колегія суддів вважає, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи підозрюваного, про який ідеться у клопотанні, оскільки існує обґрунтована підозра щодо вчинення ним особливо тяжкого кримінального правопорушення, а метою такого втручання є виконання завдань кримінального провадження. Отже, відповідний ступінь втручання є розумним і співмірним.

4.6. Щодо доводів апеляційних скарг захисників про необхідність зміни мотивувальної частини оскаржуваної ухвали.

Як вбачається зі змісту апеляційних скарг захисників, останні погоджуються з результатом розгляду клопотання та більшою частиною мотивів слідчого судді, втім вважають, що оскаржувану ухвалу слід доповнити додатковими мотивами, у зв`язку з чим просять змінити мотивувальну частину оскаржуваної ухвали та доповнити її посиланням на обставини, щодо яких висловився Пленум ЄСПЛ у рішенні від 06.07.2020 р. та які наразі є предметом розгляду ЄСПЛ у справі «Логвинський проти України», а також визнати очевидно недопустимими докази, які сторона обвинувачення зібрала з порушенням імунітетів ОСОБА_13 як члена сім`ї судді ЄСПЛ, як народного депутата України, як адвоката, а також внаслідок незаконного тиску детективам НАБУ на учасників провадження та з огляду на сплив строків досудового розслідування.

Враховуючи, що під час апеляційного розгляду доводи сторони захисту не знайшли свого підтвердження, натомість, встановлено підстави для скасування оскаржуваної ухвали з мотивів, викладених у розділах 4.1-4.5 даної ухвали, колегія суддів не вдається до оцінки доводів апеляційних скарг захисників, зміст яких зводиться до необхідності доповнення оскаржуваної ухвали додатковими мотивами.

5. Щодо заявлених під час апеляційного розгляду клопотань сторони захисту.

Положення ч. 3 ст. 404 КПК України зобов`язують суд апеляційної інстанції повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями, а також надають право суду дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, яке оскаржується, за наявності обґрунтованого клопотання учасника кримінального провадження.

За змістом цієї норми учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, але й повинен зазначити, які конкретно обставини та докази потрібно дослідити, а також обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.

Захисниками підозрюваного ОСОБА_13 та прокурором на відповідній стадії апеляційного розгляду заявлялися численні клопотання про дослідження доказів, виклик свідків, витребування нових доказів, визнання доказів очевидно недопустимими, постановлення окремих ухвал, тощо.

Так, клопотання прокурора про повторне дослідження всіх наявних в матеріалах провадження доказів колегію суддів задоволено частково, зокрема вирішено дослідити докази, що стосуються доводів його апеляційної скарги та ті докази, які оскаржуваною ухвалою були визнані недопустимими (т. 30 а.с. 148-149). У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про повторне дослідження всіх наявних у справі доказів було відмовлено, оскільки в його апеляційній скарзі не ставилось питання про постановлення іншого рішення, натомість, наголошувалося на необхідності зміни його мотивувальної частини (т. 30 а.с. 147). Водночас, колегія суддів задовольнила у повному обсязі клопотання захисника ОСОБА_9 про повторне дослідження доказів, та частково - клопотання захисника ОСОБА_10 (в частині дослідження доказів, що стосуються доводів її апеляційної скарги) (т. 30 а.с. 146-149).

Крім того, захисник ОСОБА_6 під час апеляційного розгляду заявив низку клопотань про визнання доказів очевидно недопустимими, як таких, що зібрані: 1) в порушення імунітету, який діяв з початку досудового розслідування, тобто з 01.06.2017 року та до закінчення повноважень судді ЄСПЛ ОСОБА_31 - до 26.06.2022 року, 2) в порушення гарантій адвокатської діяльності, передбачених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», 3) в порушення гарантій депутатської недоторканості, передбачених Конституцією України та Законом України «Про статус народного депутата України», 4) після закінчення строків досудового розслідування та 5) під тиском на свідків (т. 28 а.с. 40-93). При цьому, заявив ряд клопотань про винесення окремих ухвал (т. 28 а.с. 100-123), які просив вирішити в нарадчій кімнаті під час ухвалення рішення.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що з урахуванням висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали з наведених вище мотивів, а також невстановлення порушень з боку сторони обвинувачення дипломатичного імунітету ОСОБА_13, гарантій адвокатської діяльності та депутатської недоторканості останнього, підстави для постановлення окремих ухвал також відсутні.

Крім того, захисником ОСОБА_6 заявлено низку клопотань про витребування доказів, зокрема: 1) про витребування у МЗС України документів щодо звернення до ЄСПЛ у справі № 63403/13 «Золотий мандарин Ойл проти України», а у прокурора - документів, які подавалися до компетентних органів через МЗС; 2) про витребування у прокурора всіх додатків до протоколу огляду від 21.05.2019 р., 3) про витребування у прокурора матеріалів провадження № 52017000000000361 з можливістю зняти фотокопії, які підтверджують рух грошових коштів, отриманих ТОВ «Золотий мандарин Ойл» за рішенням ЄСПЛ № 63403/13 від 20.10.2015 р.; 4) про витребування у прокурора карти пам`яті та повідомити, на підставі якого рішення суду здійснено втручання у приватне спілкування, яке зафіксовано протоколом огляду від 13.03.2020 р.; 5) про витребування у прокурора доказів, якими обґрунтовано винесення постанови про оголошення ОСОБА_13 у міжнародний розшук; 6) про витребування у прокурора доказів направлення повісток про виклик від 11.07.2023 р., від 21.07.2023 р. та від 24.07.2023 р. ОСОБА_13 у порядку, визначеному ч. 7 ст. 135 КПК України; 7) про витребування у Мін`юст листа від 26.10.2020 р. до ЄСПЛ щодо перегляду рішення у справі «ТОВ «Золотий мандарин Ойл» проти України»; 8) про витребування у прокурора носіїв інформації, на яких зафіксована розмова ОСОБА_26 з ОСОБА_24 та які стали підставою для складання протоколу від 31.03.2020 р.; 9) про витребування у прокурора усіх протоколів допиту ОСОБА_18 ; 10) про витребування у прокурора всіх відомостей з ЄРДР у провадженні; 11) про витребування у прокурора документів, які сторона обвинувачення подавала для оскарження рішення ЄСПЛ від 20.10.2015 р., яким затверджена декларація про дружнє врегулювання спору у справі ТОВ «Золотий мандарин Ойл» проти України»; 12) про витребування у прокурора всіх протоколів допиту за участі ОСОБА_28, ОСОБА_52 та ОСОБА_53 (т. 28 а.с. 124-252,т. 29 а.с. 1-39).

У задоволенні вказаних клопотань колегією суддів відмовлено, оскільки апеляційний розгляд здійснюється на підставі наявних матеріалів з урахуванням того, що суд апеляційної інстанції перевіряє правильність постановленого слідчим суддею рішення. Колегія суддів також врахувала, що сторона обвинувачення в межах принципу диспозитивності подала до суду той обсяг доказів, який вбачала за потрібне надати на даній стадії, з урахування положень ст. 221 КПК України, тому зобов`язання її надавати додаткові докази суперечитиме принципу змагальності (т. 30 а.с. 18-20).

Також, захисником ОСОБА_6 подано клопотання про виклик у якості свідків та/або надання консультацій як спеціалістів у провадженні ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64 (т. 28 а.с. 94-99). У задоволенні вказаного клопотання колегією суддів також відмовлено, оскільки застосування норм права є компетенцією суду, який повинен розглянути цю судову справу у відповідності до законодавства України. Крім того, в якості свідків зазначені особи не можуть бути допитані, оскільки не були присутніми при тих подіях, щодо яких йдеться у даному провадженні (т. 30 а.с. 19).

Колегія суддів при цьому зазначає, що на стадії досудового розслідування визнання доказів недопустимими можливе лише у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого розслідування чи судового розгляду або шляхом надання додаткових матеріалів, які вже є у розпорядженні сторони кримінального провадження, тобто висновок про недопустимість відповідного доказу має бути категоричним навіть із врахуванням відповідних особливостей стадії досудового розслідування.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово підкреслював, що питання допустимості доказів повинно розглядатися в умовах змагальності, коли сторони кримінального провадження мають можливість повною мірою представити свої докази та аргументи. Це можливо лише на етапі судового розгляду, де сторони процесу (обвинувачення та захист) мають змогу довести свою позицію щодо доказів. На етапі ж розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу слідчий, прокурор подають зібрані у ході досудового розслідування докази для підтвердження обґрунтованості підозри, а не для доказування вини особи.

Таким чином, обов`язки суду на стадії досудового розслідування під час розгляду клопотань про запобіжні заходи не вимагають детального аналізу допустимості доказів, крім випадків, про які йшла мова вище. Разом з тим, колегія суддів у цій ухвалі вже висловилась щодо двох протоколів негласних слідчих (розшукових) дій, які слідчим суддею визнано недопустимими, та визнала цей висновок необґрунтованим.

6. Щодо інших питань (зокрема, процесуальної поведінки сторін кримінального провадження).

Відповідно до ч. 2 ст. 422 КПК України, апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді розглядається не пізніше як через три дні після її надходження до суду апеляційної інстанції.

Апеляційні скарги учасників кримінального провадження надійшли на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду 01.11.2024 року, 05.11.2024 року та 11.11.2024 року, відповідно. Ухвалою колегії суддів від 20.11.2024 р. апеляційні скарги захисників та прокурора призначено до розгляду в одному провадженні.

Проте, до початку апеляційного розгляду адвокатом ОСОБА_8 заявлено відвід колегії суддів, який ухвалою від 20.11.2024 р. залишено без задоволення (т. 27 а.с. 178-181). 02.12.2024 року адвокатом ОСОБА_6 також заявлено відвід колегії суддів, який ухвалою від 02.12.2024 р. залишено без задоволення (т. 29 а.с. 55-57). Цього ж дня, захисник ОСОБА_6 заявив відвід прокурорам САП ОСОБА_11 та ОСОБА_12, у задоволенні якого ухвалою колегії суддів від 02.12.2024 р. відмовлено (т. 29 а.с. 59-60).

У подальшому, на стадії розгляду клопотань учасників про повторне дослідження доказів захисником ОСОБА_6 заявлено відвід прокурору САП ОСОБА_11, оскільки остання підтримала клопотання про дослідження доказів сторони обвинувачення та заперечила проти задоволення клопотання про дослідження доказів сторони захисту. Ухвалою колегії суддів від 10.03.2025 р. у задоволенні вказаної заяви також відмовлено (т. 30 а.с. 231-232). Після чого захисником ОСОБА_6 заявлено відвід колегії суддів, оскільки остання відмовила у задоволенні його клопотань про повторне дослідження доказів, при цьому, клопотання захисника ОСОБА_9 з аналогічним обґрунтуванням задовольнила у повному обсязі. Ухвалою колегії суддів від 10.03.2025 р. у задоволенні вказаного відводу також відмовлено (т. 30 а.с. 234-235).

28.05.2025 року, вже на стадії судових дебатів, захисник ОСОБА_6 повторно заявив відвід колегії суддів (т. 31 а.с. 30-61). Колегія суддів залишила вказаний відвід без розгляду та наголосила, що у вказаній заяві про відвід захисник ОСОБА_6 детально дослідив зміст публікацій ГО «Центр протидії корупції», які не стосувалися розгляду даного провадження, та зробив висновок, що такі публікації є втручанням у діяльність суддів. Далі він проаналізував, у якому випадку судді звертались до Вищої ради правосуддя із заявою про втручання, а у якому - ні, та дійшов висновку про те, що будь-яке рішення, ухвалене у цій справі цією колегією, не буде неупередженим: якщо рішення буде постановлене на користь захисту - це потягне ще більше публікацій ГО «Центр протидії корупції», якщо на користь прокурора - призведе до звинувачення колегії суддів у необ`єктивності та до скасування цього рішення в касаційному порядку. Відмовляючи у задоволенні цієї заяви про відвід, колегія суддів зазначила, що відповідно до ч. 4 ст. 80 КПК України заяви про відвід подаються до початку судового розгляду. Судові дебати є самостійною частиною розгляду провадження, де крім промов учасників, будь-яких інших дій не передбачено. Враховуючи, що заява про відвід не містить виключних обставин, які б обумовлювали необхідність її розгляду на стадії судових дебатів, а її доводи не стосуються цієї справи, заяву про відвід залишено без розгляду, а текст заяви долучено до матеріалів проваження (т. 31 а.с. 131-133).

29.05.2025 року на стадії судових дебатів захисник ОСОБА_6 повторно заявив відвід колегії суддів (т. 31 а.с. 144-151). Ознайомившись зі змістом заяви про відвід, колегія суддів дійшла висновку, що доводи заяви зводяться до незгоди з прийнятим у судовому засіданні від 28.05.2025 р. рішенням про залишення попередньої заяви про відвід без розгляду. Відтак, колегія суддів з посиланням на постанову ККС ВС від 10.07.2018 р. року у справі № 477/2921/14-к зазначила, що подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду. Судові дебати є самостійною частиною розгляду кримінального провадження, їх основу складають промови учасників судового розгляду, в яких вони дають оцінку подіям та обставинам, що досліджуються під час судового розгляду. Під час судових дебатів, окрім промов учасників, будь-яких інших дій чинним законодавством не передбачено. За таких обставин та враховуючи відсутність у заяві про відвід виключних обставин, які б стали підставою для її розгляду по суті, колегія суддів долучила заяву про відвід до матеріалів провадження і залишила її без розгляду (т. 31 а.с. 152-153).

Колегія суддів також звертає увагу на те, що у даному провадженні інтереси підозрюваного представляли п`ять адвокатів: ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_10 та ОСОБА_9, які обрали тактику по черзі надавати розлогі заперечення (пояснення) проти задоволення апеляційної скарги прокурора та пояснення по суті своїх апеляційних скарг, а також надавати детальні пояснення до своїх численних клопотань, виступати у судових дебатах по кілька годин. Як наслідок, загальна тривалість тринадцяти судових засідань у цій справі становила майже 27,5 годин, з яких понад 20 годин виступала сторона захисту. В результаті апеляційний перегляд ухвали слідчого судді було завершено за межами передбаченого ч. 2 ст. 422 КПК України триденного строку.

Наведене свідчить, що процесуальна поведінка сторони захисту у цьому кримінальному провадженні була спрямована на невиправдане затягування процесу.

7. Висновки суду.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 407 КПК України, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду має право скасувати ухвалу і призначити новий розгляд.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення у разі невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що прокурором доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_13 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України, а також наявність двох ризиків, передбачених п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Відтак, доводи апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам провадження знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду. При цьому, доводам апеляційних скарг захисників колегією суддів надана правова оцінка у розділі 4 ухвали, та вони відхилені.

З урахуванням викладеного вище, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню в частині вимог про скасування оскаржуваної ухвали та постановлення нової, про обрання ОСОБА_13 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Відповідно, апеляційні скарги захисників залишено без задоволення.

Керуючись ст. ст. 369-372, 407, 409, 412, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційні скарги захисників ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29.10.2024 р. - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання детектива НАБУ ОСОБА_14, погоджене з прокурором САП ОСОБА_11 та обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 52017000000000361 від 01.06.2017 р. відносно ОСОБА_13, підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_2

судді ОСОБА_3

ОСОБА_4