- Presiding judge (HACC): Kryklyvyi V.V.
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
Справа № 991/5352/25
Провадження № 1?кп/991/78/25
В И Р О К
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2025 рокумісто Київ
Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів: головуючого ОСОБА_1, суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
представника потерпілого ОСОБА_6,
обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисників ОСОБА_8, ОСОБА_9,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду угоду про визнання винуватості від 23.05.2025 у кримінальних провадженнях № 52016000000000330 та № 52016000000000460 за обвинуваченням
ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Енергодар Запорізької області, громадянина України, одруженого, з вищою освітою, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимий,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України,
в с т а н о в и в:
1. Історія кримінального провадження
1.1. 16.09.2019 на підставі ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 09.09.2019 до Вищого антикорупційного суду передано обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52016000000000330 від 20.09.2016 (епізод № 1) за обвинуваченням ОСОБА_7 та Особи 2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, Особи 3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, та Особи 4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 364 КК України (судова справа № 760/9083/19, провадження № 1?кп/4910/21/19) (а.с. 3 - 66).
1.2. 17.10.2019 до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52016000000000460 від 05.12.2016 (епізод № 2) за обвинуваченням ОСОБА_7 та Особи 2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (судова справа № 991/886/19, провадження № 1?кп/991/113/19) (а.с. 69).
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 26.01.2021 матеріали кримінальних проваджень № 52016000000000330 та № 52016000000000460 об`єднані в одному провадженні (судова справа № 760/9083/19, провадження № 1?кп/4910/21/19).
1.3. 10.08.2020 до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52018000000000810 від 21.08.2018 (епізод № 1) за обвинуваченням Особи 1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК України.
Ухвалою суду від 18.02.2021 матеріали кримінального провадження № 52018000000000810 від 21.08.2018 об`єднано в одному провадженні з матеріалами об`єднаних кримінальних проваджень № 52016000000000330 та № 52016000000000460.
1.4. Отже, в одному провадженні судом об`єднано кримінальні провадження № 52016000000000330, № 52016000000000460 та № 52018000000000810 за двома епізодами вчинення кримінальних правопорушень:
Епізод № І за обвинуваченням Особи 1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК України, ОСОБА_7, Особи 2, Особи 3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, та Особи 4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 364 КК України;
Епізод № ІІ ОСОБА_7 та Особи 2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Особи 1 перебуває у міжнародному розшуку та стосовно неї здійснюється спеціальний судовий розгляд (in absentia).
1.5. Ухвалою суду від 21.06.2022 судове провадження стосовно Особи 2 зупинено у зв`язку з його мобілізацією, а матеріали кримінального провадження стосовно нього виділено зі справи № 760/9083/19 в окреме провадження № 1?кс/991/34/22 (справу № 991/2053/22) (т. 1 а.с. 1).
1.6. 23.05.2025 між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_11 та обвинуваченим ОСОБА_7 укладено угоду про визнання винуватості (за епізодами № І, ІІ) (т. 1 а.с. 118). До угоди прокурор долучив згоду потерпілої особи - Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»), на укладення цієї угоди (т. 1 а.с. 124).
Відповідно до ч. 8 ст. 469 КПК України ухвалою суду від 03.06.2025 матеріали з кримінальних проваджень № 52016000000000330 від 20.09.2016 та № 52016000000000460 від 05.12.2016 (судової справи № 760/9083/19) у частині обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 КК України, виділені в окреме провадження № 1?кп/991/78/25 (справу № 991/5352/25).
2. Формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, які передбачають кримінальне правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 .
У сформульовану прокурором обвинуваченні містяться посилання на вчинення обвинуваченим дій за попередньою змовою з іншими особами, відносно яких здійснюється судовий розгляд у загальному порядку (у справі № 760/9083/19), а також з особою, матеріали справи за обвинувачення якої виділені в окреме провадження (справу № 991/2053/22), у якому 09.05.2025 суд ухвалив вирок, яким затвердив угоду про визнання винуватості.
Тому для встановлення ознак складу кримінального правопорушення та з метою недопущення порушення принципу презумпції невинуватості щодо інших осіб (за версією сторони обвинувачення - співучасників кримінальних правопорушень), суд використовує їх деперсоніфіковані дані.
Відповідно до обвинувальних актів та угоди про визнання винуватості ОСОБА_7 обвинувачується у такому.
Епізод № І.
У період з 18.02.2016 по 31.03.2016 він, обіймаючи посаду заступника начальника філії «Центр забезпечення виробництва» ПАТ «Укрзалізниця» у м. Київ, проспект Повітрофлотський, 17?Б, діючи умисно за попередньою змовою з Особою 1, який організував вчинення цього злочину та керував його підготовкою і вчиненням, Особою 2, Особою 3 та за пособництва Особи 4 вчинив зловживання своїм службовим становищем, а саме - використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, з метою одержання неправомірної вигоди для іншої юридичної особи - ТОВ «Вог Аеро Джет», неправомірно сприяв їй у здійсненні господарської діяльності шляхом забезпечення укладення та підписання додаткової угоди № 3 від 29.03.2016 до договору поставки № ЦЗВ?14?00816?01 від 18.03.2016, якою за відсутності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель», ціну поставки дизельного палива для філії «Центр забезпечення виробництва» ПАТ «Укрзалізниця» підвищено з 15 339,00 грн за 1 т до 16 849,00 грн за 1 т.
Внаслідок цього у період з 01.04.2016 по 30.05.2016 філією «Центр забезпечення виробництва» ПАТ «Укрзалізниця» на виконання додаткової угоди № 3 від 29.03.2016 до договору поставки № ЦЗВ?14?00816?01 від 18.03.2016 здійснено перерахування грошових коштів у загальній сумі 1 031 684 485,23 грн, з яких 92 476 978,69 грн (дев`яносто два мільйони чотириста сімдесят шість тисяч дев`ятсот сімдесят вісім гривень шістдесят дев`ять копійок) становлять шкоду, заподіяну інтересам філії «Центр забезпечення виробництва» ПАТ «Укрзалізниця», що більше ніж у 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто є тяжкими наслідками.
Епізод № ІІ.
Окрім того, з 23.03.2016 по 03.04.2016 ОСОБА_7, обіймаючи посаду заступника начальника філії «Центр забезпечення виробництва» ПАТ «Укрзалізниця» і знаходячись у приміщенні у м. Київ, по проспекту Повітрофлотському, 11/15, діючи умисно за попередньою змовою з Особою 2, вчинив зловживання своїм службовим становищем, а саме - використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, з метою одержання неправомірної вигоди для іншої юридичної особи - ТОВ «Вог Аеро Джет», неправомірно сприяв їй у здійсненні господарської діяльності шляхом зволікання із підписання та передачі до виконання листів?рознарядок про необхідність здійснення ТОВ «Вог Аеро Джет» поставки дизельного пального для подальшого його повернення ТОВ «Вог Аеро Джет» як предмету позики за договорами № 09/12?2015 від 09.12.2015 та № 03/03?2016 від 03.03.2016 без реального переміщення пального зі складів ТОВ «Вог Аеро Джет», внаслідок чого ПАТ «Укрзалізниця» спричинено шкоду на суму 26 306 248,78 грн, що більше ніж у 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто є тяжкими наслідками.
За наведених обставин ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні двох кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 КК України, а саме у зловживанні службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання неправомірної вигоди для іншої юридичної особи використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки.
3. Відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та узгоджена міра покарання
3.1. 23.05.2025 між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_11 та обвинуваченим ОСОБА_7, за участю захисника ОСОБА_8, укладено угоду про визнання винуватості у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 КК України (т. 1 а.с. 118).
3.2. Як істотні для цього кримінального провадження обставини, що враховані прокурором при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості, зазначено про таке:
(1) беззаперечне визнання ОСОБА_7 своєї винуватості в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, належна процесуальна поведінка, взяття на себе зобов`язань щодо надання детальних, правдивих зізнавальних показань стосовно себе та правдивих, значних за обсягом та релевантних для кримінального провадження, викривальних показань стосовно співучасті інших осіб у вчиненні цих кримінальних правопорушень;
(2) характер і тяжкість злочинів, інкримінованих ОСОБА_7, цінність його співпраці зі стороною обвинувачення для посилення доказової бази щодо обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, важливість забезпечення розумних строків судового провадження стосовно нього;
(3) наявність суспільного інтересу у швидшому судовому провадженні, яке забезпечить повне, своєчасне та невідворотне покарання ОСОБА_7 за вчинення кримінальних правопорушень, а також у викритті ним інших осіб;
(4) наявність суспільного інтересу в запобіганні повторному вчиненню кримінальних правопорушень як ОСОБА_7, так і іншими особами.
3.3. Обвинувачений ОСОБА_7 повністю та беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень в обсязі пред`явленого йому обвинувачення.
3.4. Сторони дійшли згоди про часткове відшкодування обвинуваченим ОСОБА_7 шкоди у сумі 2 000 000,00 грн протягом 30 робочих днів після набрання чинності вироком на підставі цієї угоди.
3.5. Сторони узгодили призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 364 КК України у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно?розпорядчих функцій в юридичних особах публічного права, на строк три роки та зі штрафом у розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 грн.
Сторони узгодили звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням.
3.6. Умови застосування спеціальної конфіскації угодою не передбачені.
3.7. Зі змісту угоди вбачається, що сторонам відомо та зрозуміло, що у відповідності до вимог ст. 473 КПК України наслідком укладання та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора і обвинуваченого є обмеження їх права на оскарження вироку згідно з положеннями ст. 394 та ст. 424 КПК України, а для обвинуваченого - також його відмова від здійснення прав, передбачених абз. 1, 4 п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України.
Сторонам відомо і зрозуміло, що наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості є обмеження їх права на оскарження в апеляційному порядку вироку суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості, а саме, що у відповідності до ч. 4 ст. 394 КПК України такий вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку:
- обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених ч. 4, 6, 7 ст. 474 КПК України, у тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;
- прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Сторонам відомо і зрозуміло, що наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості є обмеження їх права на оскарження у касаційному порядку вироку суду першої інстанції на підставі угоди після його перегляду в апеляційному порядку, а також судового рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме, що у відповідно до ч. 3 ст. 424 КПК України такі судові рішення можуть бути оскарженні:
- засудженим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без згоди засудженого на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених ч. 4?7 ст. 474 КПК України, у тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;
- прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
3.8. Також роз`яснено наслідки невиконання цієї угоди. А саме, що у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, розглядається в судовому засіданні за участю сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження. Відсутність інших учасників судового провадження не є перешкодою для судового розгляду. Суд своєю ухвалою скасовує вирок, яким затверджена угода, якщо особа, яка звернулася з відповідним клопотанням, доведе, що засуджений не виконав умови угоди. Наслідком скасування вироку є призначення судового розгляду в загальному порядку. Ухвала про скасування вироку, яким була затверджена угода, або про відмову у скасуванні вироку може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Окрім того, роз`яснено, що умисне невиконання угоди про визнання винуватості є підставою для притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності, встановленої ст. 3891 КК України.
4. Позиції учасників судового розгляду щодо поданої угоди
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав угоду про визнання винуватості та прохав її затвердити. Зазначив, що угода відповідає вимогам чинного законодавства, укладена добровільно, норми кримінального процесуального закону дозволяють у цьому кримінальному провадженні укласти угоду про визнання винуватості, умови угоди відповідають інтересам суспільства та не порушують права, свободи чи інтереси сторін кримінального провадження та / або інших осіб. Зауважив, що існують достатні фактичні підстави для визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні інкримінованих йому злочинів, що підтверджується сукупністю зібраних під час досудового розслідування доказів.
Окрім того, прокурор указав, що по суті угода про визнання ОСОБА_7 винуватості стосується обвинувачень у двох кримінальних провадженнях № 52016000000000330 та № 52016000000000460, що об`єднані судом.
Представник потерпілого та цивільного позивача АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_6 проти затвердження угоди не заперечував. Також, звернув увагу, що правління АТ «Укрзалізниця» на засіданні від 23.04.2025 надало згоду на укладення такої угоди за умови часткового відшкодування ОСОБА_7 завданої товариству шкоди (у розмірі 2 000 000,00 грн).
Обвинувачений ОСОБА_7 прохав затвердити укладену угоду про визнання винуватості. Запевнив суд, що він повністю та беззаперечно визнає свою винуватість у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Також зазначив, що угоду ініційовано стороною захисту, її укладення є добровільним та він цілком розуміє і усвідомлює:
1) що має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінальних правопорушень, у вчиненні яких його обвинувачують, а він має такі права:
- мовчати і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення;
- допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення;
- подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь;
2) наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК України;
3) характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим;
4) вид покарання, яке буде застосовано до нього у разі затвердження угоди судом.
З приводу висунутого обвинувачення у судовому засіданні ОСОБА_7 показав, що вчинив інкриміновані йому злочини так та за тих обставин, як це викладено в обвинувальних актах та в угоді про визнання винуватості. Свою винуватість визнав повністю, у вчиненому розкаюється. Також ОСОБА_7 повідомив, що умови угоди про визнання винуватості фінансового характеру для нього та його сім`ї не є занадто обтяжливими. ОСОБА_7 не має будь?яких застережень щодо надання ним правдивих, викривальних показань щодо співучасті інших осіб у вчиненні кримінальних правопорушень.
Захисники ОСОБА_8 та ОСОБА_9 прохали затвердити угоду про визнання винуватості, підтвердили, що ініціатором укладення такої угоди є сторона захисту. Вважають, що умови угоди відповідають вимогам закону та запевнили, що зі сторони ОСОБА_7 укладення угоди було добровільним.
5. Мотиви суду
Заслухавши думки учасників судового засідання та з`ясувавши передбачені ч. 4, 6 ст. 474 КПК України обставини, перевіривши угоду на предмет її відповідності вимогам кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність, суд дійшов висновку, що укладена угода про визнання винуватості підлягає затвердженню.
Так, згідно з ч. 7 ст. 474 КПК України суд має перевірити угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та / або закону, та відмовити в затвердженні угоди за наявності передбачених даною процесуальною нормою підстав, зокрема якщо умови угоди суперечать закону, правова кваліфікація дій обвинуваченого є неправильною, угода не відповідає інтересам суспільства, її умови порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, наявні сумніви в добровільності укладення угоди, очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань, або ж відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
Отже, суду належить перевірити, з`ясувати та дійти переконання про відсутність обставин, які б унеможливлювали затвердження угоди про визнання винуватості.
5.1. Щодо відповідності змісту угоди вимогам законодавства
Згідно зі ст. 472 КПК України в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов`язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди. В угоді зазначається дата її укладення та вона скріплюється підписами сторін.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 470 КПК України у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, укладення угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим здійснюється з врахуванням таких обставин, зокрема у кримінальному провадженні щодо тяжкого злочину, досудове розслідування якого здійснюється детективами Національного антикорупційного бюро України або яке було направлено до суду прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, - за погодженням із заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (особою, яка виконує його обов`язки) або його першим заступником чи заступником.
З матеріалів справи слідує, що кримінальні провадження щодо ОСОБА_7 направлені до суду прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 КК України, які відповідно до ст. 12 та примітки до ст. 45 КК України є тяжкими корупційними злочинами. Угода про визнання винуватості погоджена заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_12 .
Отже, зі змісту угоди вбачається, що її укладено повноважними особами та з дотриманням передбачених процесуальним законом процедур. В угоді зазначено дату її укладення, усі необхідні відомості та реквізити, її скріплено підписами сторін. Форма та зміст угоди відповідають вимогам законодавства.
5.2. Щодо відповідності умов угоди вимогам законодавства
Відповідно до ч. 2 та п. 2й55к4чіця ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.
Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо: корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи (осіб) у вчиненні будь?якого корупційного кримінального правопорушення чи кримінального правопорушення, пов`язаного з корупцією, та якщо інформація щодо вчинення такою особою (особами) кримінального правопорушення буде підтверджена доказами, і за умови повного або часткового (з урахуванням характеру та ступеня участі особи у вчиненні злочину) відшкодування підозрюваним або обвинуваченим завданого збитку або заподіяної шкоди (якщо такі збитки або шкода були завдані); корупційних кримінальних проступків, нетяжких або тяжких корупційних злочинів.
За змістом ст. 474 КПК України перевірка доказів щодо викриття підозрюваним дій інших учасників групи чи інших вчинених групою злочинів не належить до повноважень суду при прийнятті рішення щодо затвердження угоди про визнання винуватості. Перевірка достовірності обставин, які згідно із ст. 470 КПК України підлягають врахуванню при укладенні угоди про визнання винуватості, зокрема ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб, є обов`язком прокурора. На суд при затвердженні угоди про визнання винуватості не можуть бути покладені інші обов`язки щодо перевірки можливості її затвердження ніж ті, які прямо передбачені у ст. 474 КПК України.
Раніше згадано, що у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 КК України.
За встановлених органом досудового розслідування та викладених в обвинувальних актах обставин вчинення кримінальних правопорушень, які в угоді про визнання винуватості та у судовому засіданні ОСОБА_7 беззаперечно у повному обсязі визнав та підтвердив, дії обвинуваченого правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 364 КК України, як зловживання службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для іншої юридичної особи використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки (за обома обвинуваченнями).
Досліджені під час судового засідання обставини, викладені в обвинувальних актах та в угоді про визнання винуватості, свідчать про існування достатніх та об`єктивних підстав для визнання ОСОБА_7 своєї винуватості у вчиненні ним зазначених кримінальних правопорушень.
Зі змісту ч. 4 ст. 469 КК України (абз. 6) слідує, що угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
Зі змісту обвинувальних актів слідує, що у цьому кримінальному провадженні АТ «Укрзалізниця» є потерпілою особою.
Водночас, до угоди про визнання винуватості прокурор долучив згоду повноважного виконавчого органу АТ «Укрзалізниця» (його правління) на її укладення з ОСОБА_7 .
Умовами угоди передбачено надання ОСОБА_7 зізнавальних показань стосовно себе та підтверджених доказами викривальних, правдивих показань стосовно співучасті інших осіб у вчиненні цих кримінальних правопорушень, а також часткове відшкодування обвинуваченим завданої шкоди АТ «Укрзалізниця».
З огляду на викладене, суд вважає, що угода про визнання винуватості відповідає вимогам, передбаченим ч. 4 ст. 469 КПК України.
5.3. Щодо відповідності угоди інтересам суспільства
Згідно з п. 3 та п. 4 ч. 1 ст. 470 КПК України при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості прокурор повинен врахувати:
- наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень;
- наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.
Під суспільним інтересом у кримінальному процесі розуміють певні вигоди для всього суспільства, без задоволення яких неможливо забезпечити його всебічний, стабільний та демократичний розвиток. Вони визнані державою, забезпечені правом, а їх задоволення є гарантією існування і розвитку суспільства в цілому. Суспільний інтерес - це те, що спонукає діяти так, а не інакше заради блага всього суспільства і для блага окремої людини.
У кримінальному провадженні суспільний інтерес загалом виражений в його завданнях, визначених ст. 2 КПК України, та полягає у захисті особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпеченні швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. З урахуванням комплексності і неоднорідності завдань кримінального провадження, оцінюючи суспільний інтерес, суд має встановити баланс між зацікавленістю обвинуваченого отримати м`якше покарання та запитом суспільства отримати від обвинуваченого щось на заміну такому пом`якшенню.
Попри абстрактний характер поняття суспільний інтерес, означена норма процесуального закону досить чітко його розкриває та дає зрозуміти, в якому саме аспекті повинні оцінюватися умови угоди про визнання винуватості, щоб відповідати інтересам суспільства.
В умовах сьогодення країни всього світу стикаються з двома тенденціями: (1) зростанням рівня організованої злочинності та виникненням нових способів приховування протиправної діяльності, з одного боку, та (2) прагненням підвищити стандарти захисту прав людини у кримінальному провадженні, з іншого. Ці тенденції обумовлюють суттєве зростання навантаження на правоохоронну та судову системи, що, менше з тим, відбувається без збільшення обсягу фінансування та в тих самих умовах кадрового забезпечення. Тому оптимізація кримінального судочинства повинна відбуватись шляхом пришвидшення та спрощення кримінального процесу, відмови від невиправданих ускладнень і процедурних рудиментів, запровадження нових кримінально?процесуальних форм досягнення мети кримінального провадження. Однією з таких форм є інститут угод, запроваджений в Україні у 2012 році, який забезпечує ефективність, розумність та раціональність судового процесу, а також гарантує бережливе ставлення до ресурсів всіх учасників справи.
До того ж, внаслідок укладення угоди про визнання винуватості ОСОБА_7 зобов`язався надати правдиві викривальні показання щодо інкримінованих йому та іншим особам кримінальних правопорушень. Його показання як учасника кримінальних правопорушень сприятимуть узгодженню всіх доказів між собою, викристалізації фактичних обставин вчинення злочинів, розмежуванню ролей співучасників та притягненню до кримінальної відповідальності всіх причетних, що також становить суспільний інтерес, який полягає у тому, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності у міру своєї вини.
Водночас, суспільний інтерес у цьому провадженні полягає у загальній та спеціальній превенції, яка завжди відбувається внаслідок притягнення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, до кримінальної відповідальності, коли сам ОСОБА_7 та інші особи (на його прикладі) мають можливість оцінити негативні наслідки вчинення кримінальних правопорушень та відмовитись від їх скоєння у майбутньому.
Затвердження угоди про визнання винуватості сприятиме запобіганню, виявленню чи припиненню більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких злочинів за рахунок зменшення процесуального навантаження на прокурорів у цьому кримінальному провадженні та зміщенні акцентів на інші провадження, значно зекономить ресурс, який держава витратить у разі, якщо угоду буде затверджено і призначено узгоджене покарання, в результаті чого мінімізуються оскарження кінцевого судового рішення в апеляційному і касаційному порядку.
Отже, з огляду на беззаперечне визнання обвинуваченим своєї винуватості, обов`язку надати правдиві викривальні показання та співпрацювати зі стороною обвинувачення, суд дійшов висновку про можливість затвердження зазначеної угоди про визнання винуватості.
5.4. Щодо можливості порушити права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб
Судом установлено, що при укладенні цієї угоди брав участь захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 як цього вимагають положення п. 9 ч. 2 ст. 52 КПК України. Умови угоди не є невиправдано обтяжливими для будь?якої із сторін кримінального провадження. Фактично це було підтверджено кожною стороною безпосередньо у судовому засіданні. Сторони наполягали на затвердженні угоди та стверджували про добровільність її укладення.
Стосовно можливості угоди про визнання винуватості порушити права чи інтереси інших осіб, зокрема обвинувачених у справі № 760/9083/25 Особи 1, Особи 2, Особи 3 або Особи 4, слід зауважити, що у силу ст. 90 КПК України преюдиціальне значення для суду в питанні допустимості доказів має лише рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і яким встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Для того, щоб встановити всі необхідні ознаки складу кримінального правопорушення, інкримінованих ОСОБА_7, та не допустити порушення презумпції невинуватості щодо інших співучасників, відносно яких здійснюється судовий розгляд у загальному порядку, суд використовує щодо останніх деперсоніфікацію анкетних даних.
Із дослідженої судом у судовому засіданні угоди про визнання винуватості, пояснень сторін убачається, що умови угоди не порушують прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб, зокрема і з огляду на те, що обставини викладеного обвинувачення відповідно до ст. 17 КПК України не можуть бути використані на підтвердження винуватості будь?яких інших осіб, окрім обвинуваченого ОСОБА_7 .
Окремо слід наголосити, що суд не здійснював дослідження та оцінку правомірності дій інших осіб, та не встановлював наявність чи відсутність їх винуватості. Також суд при вирішені цього кримінального провадження не встановлював жодних преюдиційних фактів щодо них, а інформація, викладена у цьому вироку, яка стосується формулювання дій, не може мати доказового значення для розгляду будь?якого іншого кримінального провадження.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження. Особливо це стосується вироків, ухвалених на підставі угод (рішення у справі «Навальний і Офіцеров проти росії» від 23.02.2016).
Отже, цей вирок не може бути належним та допустимим доказом причетності до вчинення будь?якого злочину інших осіб, що не є учасниками цього кримінального провадження.
Суд не висловлював у вироку думку про винуватість Особи 1, Особи, 2, Особи 3 або Особи 4 у вчиненні злочину та не робив жодних припущень з цього приводу. Всі формулювання у вироку викладені судом так, щоб чітко висловити свою позицію та висновки лише стосовно дій обвинуваченого ОСОБА_7, не маючи на меті надання оцінки діям інших осіб чи їх кримінально?правової кваліфікації.
Водночас варто звернути увагу, що Верховний Суд у постанові від 15.04.2020 у справі № 344/2514/19 виснував, що право обвинуваченого на визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення та укладення угоди про визнання винуватості передбачено діючим кримінальним процесуальним законом і може бути вільно використано ним відповідно до принципу диспозитивності (ст. 26 КПК України). Невизнання своєї вини іншими особами у кримінальному провадженні не може бути підставою, яка унеможливлює або ускладнює реалізацію права обвинуваченого на укладення угоди про визнання винуватості і не може бути правовою підставою для скасування вироку на підставі угоди про визнання винуватості.
З наведеного слідує, що вирок суду, яким затверджено угоду про визнання винуватості, не може мати преюдиціального та / або доказового значення у кримінальних провадженнях стосовно інших осіб, також не може обмежити їх право на справедливий судовий розгляд чи порушити презумпцію невинуватості.
Підсумовуючи, суд констатує, що умови цієї угоди про визнання ОСОБА_7 винуватості не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.
5.5. Щодо добровільності укладення угоди про визнання винуватості
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 і його захисники ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтвердили добровільність укладення угоди, спільну узгодженість усіх викладених у ній умов та відсутність примусу зі сторони обвинувачення або інших осіб. Захист стверджував, що насильства, примусу чи погроз до обвинуваченого ОСОБА_7 ніхто не застосовував, яких?небудь обіцянок чи пропозицій, окрім тих, що узгоджені сторонами в угоді, ніхто не надавав. Обвинувачений та його захисники стверджували, що саме сторона захисту є ініціатором укладення такої угоди про визнання винуватості.
Прокурор також підтвердив добровільність укладення угоди.
За результатами перевірки умов угоди, заслухавши думки та пояснення її сторін, у тому числі обвинуваченого ОСОБА_7, інтереси якого представлені адвокатом за договором, у суду відсутні будь?які підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, як і сумніви у добровільності такого процесуального волевиявлення сторін.
5.6. Щодо можливості виконання обвинуваченим зобов`язань за угодою
Зі змісту угоди слідує, що обвинувачений ОСОБА_7 зобов`язався співпрацювати з прокурором у наданні правдивих та детальних показань стосовно співучасті інших осіб у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, а також частково відшкодувати шкоду у кримінальному провадженні (у розмірі 2 000 000,00 грн).
У вироку вказано, що перевірка достовірності обставин, передбачених у ст. 470 КПК України, зокрема ступеню та характеру сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінальних проваджень щодо нього та інших осіб, та підтвердження їх доказами належить до виключних повноважень прокурора, а не суду.
Водночас, суд констатує, що зазначені зобов`язання ОСОБА_7 цілком узгоджуються із обумовленими у п. 2 ч. 4 ст. 469 КПК України спеціальними умовами ініціювання та укладення угоди про визнання винуватості, а отже є законними.
Суд не вбачає очевидної неможливості та перешкод для виконання обвинуваченим взятих на себе зобов`язань за укладеною ним угодою.
5.7. Щодо наявності фактичних підстав для визнання винуватості
Вивчивши фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті та угоді про визнання винуватості, а також заслухавши надані у судовому засіданні пояснення обвинуваченого, його захисника, суд дійшов висновку, що існують достатні фактичні підстави для визнання обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 КК України, а саме у двох епізодах зловживання службовим становищем, тобто умисного, з метою одержання неправомірної вигоди для іншої юридичної особи використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки.
Водночас, на переконання суду, визнання обвинуваченим своєї винуватості не є результатом самообмови.
6. Висновок суду щодо можливості затвердження угоди про визнання винуватості
Враховуючи вищевикладене, дослідивши зміст угоди про визнання винуватості, заслухавши думки прокурора, обвинуваченого та його захисників, судом встановлено, що укладена у цьому кримінальному провадженні угода про визнання винуватості відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства та закону України про кримінальну відповідальність, а також інтересам суспільства. Суд не вбачає передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України підстав для відмови в затвердженні цієї угоди.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_7 .
7. Узгоджене сторонами покарання та звільнення від його відбування з випробуванням
Верховний Суд у постанові від 19.04.2019 у справі № 443/1407/18 вказав, що загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю природою є дискрецією, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Відповідно до ч. 1 ст. 475 КПК України якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Зазначена норма закону кореспондується з ч. 5 ст. 65 КК України, згідно з якою у випадку затвердження вироком угоди про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.
Відповідно до ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Сторонами узгоджено призначення обвинуваченому ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 364 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно?розпорядчих функцій в юридичних особах публічного права на строк три роки та зі штрафом у розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 грн.
На підставі ст. 75 КК України сторони узгодили звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням.
На переконання суду, домовленості сторін угоди щодо узгодженого покарання є законними, не виходять за межі загальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність, а погоджений захід примусу має конкретний вираз.
Суд зауважує, що узгоджене ОСОБА_7 покарання як основне, так і додаткові, із застосуванням інституту умовного відбування (основного покарання), відповідає ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та даним про особу обвинуваченого.
Так, обвинуваченому ОСОБА_7 виповнилося 49 років, він є громадянином України, військовозобов`язаним, раніше не судимий, має вищу освіту, науковий ступень кандидата наук з державного управління, одружений, на час інкримінованих дій мав на утриманні двох неповнолітніх дітей ІНФОРМАЦІЯ_2, має на утриманні матір ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка є пенсіонером за віком та має незадовільний стан здоров`я.
Наразі ОСОБА_7 обіймає посаду заступника директора з загальних питань у ТОВ «Інтелект Консалт Груп», за постійним місцем роботи та за місцем проживання характеризується позитивно. Також ОСОБА_7 має позитивну характеристику (рекомендацію) від 04.12.2015 Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.
Окрім того суд враховує, що ОСОБА_7 є пенсіонером по інвалідності, відповідно до акта огляду МСЕК від 01.08.2024 ОСОБА_7 встановлено ІІ групу інвалідності строком (загальне захворювання) до 30.08.2026.
ОСОБА_7 є засновником (учасником) Благодійної організації «Міжнародний благодійний фонд «Оазис».
Відповідно до абз. 2 ч. 2 та ч. 3 ст. 75 КК України у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання винуватості, якщо сторонами угоди узгоджено звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк не більше восьми років або іншого більш м`якого покарання, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням. У такому випадку суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробування, визначаються судом.
З урахуванням наведеного, суд уважає за необхідне на підставі ч. 2 ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування узгодженого сторонами покарання з випробуванням.
Вирішуючи питання про тривалість іспитового строку, суд враховує ступінь тяжкості і характер вчинених кримінальних правопорушень, який є тяжким корупційним, та вважає за необхідне встановити обвинуваченому ОСОБА_7 іспитовий строк тривалістю три роки, протягом якого він перебуватиме під наглядом уповноваженого органу з питань пробації, а також покласти на нього обов`язки, що передбачені ч. 1 ст. 76 КК України, а саме: (1) періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; (2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та / або роботи.
У відповідності до положень ст. 77 КК України покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю підлягають самостійному виконанню.
8. Щодо інших питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку
8.1. Цивільний позов
У кримінальних провадженнях № 52016000000000330 та № 52016000000000460, що об`єднані у справу № 760/9083/19, АТ «Укрзалізниця» заявлено два цивільні позови про стягнення, у тому числі з ОСОБА_7 сум майнової шкоди.
На підставі ухвали суду від 03.06.2025 про виділення зі справи № 760/9083/19 матеріалів кримінального провадження стосовно ОСОБА_7, разом з іншими матеріалами у справу № 991/5352/25 виділені згадані цивільні позови АТ «Укрзалізниця» (т. 1 а.с. 57, 108).
Водночас, потерпілий (цивільний позивач) надав згоду на укладення угоди про визнання винуватості з ОСОБА_7 за умови часткового відшкодування шкоди АТ «Укрзалізниця» - у розмірі 2 000 000,00 грн.
З огляду на викладене та враховуючи позицію представника потерпілого (цивільного позивача) та прокурора, які не наполягали на вирішенні зазначених цивільних позовів під час затвердження угоди про визнання винуватості, суд вважає, що цивільні позови пред`явлені у кримінальних провадженнях № 52016000000000330 та № 52016000000000460 в частині стягнення з ОСОБА_7 завданої злочинами шкоди підлягають залишенню без розгляду.
8.2. Спеціальна конфіскація
Підстав для застосування спеціальної конфіскації судом не встановлено.
8.3. Винагорода викривачу
Підстави для виплати винагороди викривачу у цьому кримінальному провадженні відсутні.
8.4. Процесуальні витрати
Підстави для розподілу процесуальних витрат відсутні також.
Вироком Вищого антикорупційного суду від 09.05.2025 (у справі № 991/2053/22) затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим Особою 2. Серед іншого цим вироком на підставі домовленостей сторін та добровільної згоди обвинуваченого з Особи 2 стягнуто усі процесуальні витрати у кримінальних провадженнях № 52016000000000330 та № 52016000000000460. Отже наразі відсутні підстави для повторного стягнення зазначених судових витрат.
8.5. Речові докази
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 прохав повернути йому мобільний телефон, вилучений у нього під час досудового розслідування.
Прокурор проти повернення зазначеного речового доказу не заперечував.
У силу ч. 9 ст. 100 КПК України під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, суд вирішує витання про долю речових доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених ст. 160?166, 170?174 цього Кодексу.
Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000330 постановою детектива Національного антикорупційного бюро України від 12.06.2017 визнано речовим доказом мобільний телефон Apple iPhone 6S, IMEI НОМЕР_1, що вилучений 29.05.2017 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 (за адресою: АДРЕСА_2 .
На підставі цієї постанови зазначений мобільний телефон зберігається у Національному антикорупційному бюро України, що підтверджено прокурором у судовому засіданні.
Відповідно до положень ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема мотиви ухвалення рішень щодо долі речових доказів. Водночас, згаданий мобільний телефон визнано речовим доказом у кримінальному проваджені, в якому продовжується судовий розгляд стосовно Особи 1, Особи 3 та Особи 4. Отже питання про повернення цього речового доказу має вирішуватися у судовій справі № 760/9083/19.
8.6. Заходи забезпечення кримінального провадження
У кримінальних провадженнях № 52016000000000330 та № 52016000000000460 відсутні заходи забезпечення кримінального провадження, що застосовані стосовно ОСОБА_7 .
На підставі викладеного та керуючись ст. 370, 374, 475 КПК України,
у х в а л и в:
1. Затвердити угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні № 52016000000000330 від 20.09.2016 та № 52016000000000460 від 05.12.2016 (справа № 991/5352/25, провадження № 1?кп/991/78/25), укладену 23.05.2025 між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_11 та обвинуваченим ОСОБА_7 .
2. Визнати ОСОБА_10 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України.
3. Призначити ОСОБА_7 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) узгоджене сторонами покарання за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно?розпорядчих функцій в юридичних особах публічного права, на строк 3 (три) роки та зі штрафом у розмірі 17 000,00 (сімнадцять тисяч) гривень.
4. На підставі ч. 2 ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього відповідно до ст. 76 КК України такі обов`язки:
- періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та / або роботи.
Установити ОСОБА_7 іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки.
5. Покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно?розпорядчих функцій в юридичних особах публічного права, та штрафу підлягають реальному виконанню та виконуються самостійно.
6. Цивільні позови, пред`явлені Акціонерним товариством «Українська залізниця» у кримінальних провадженнях № 52016000000000330 та № 52016000000000460, в частині стягнення з ОСОБА_7 завданої злочинами шкоди - залишити без розгляду.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України, та з урахуванням обмежень, визначених ч. 2 ст. 473 КПК України. Апеляційна скарга на вирок подається через Вищий антикорупційний суд протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору, а також присутнім у судовому засіданні іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня - надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні у залі суду.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3