- Presiding judge (HACC AC): Semennykov O.Yu.
справа № 991/2053/22
провадження № 11-кп/991/105/25
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2025 року м.Київ
Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1, перевіривши матеріали апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 на вирок Вищого антикорупційного суду від 09 травня 2025 року,
ВСТАНОВИВ:
За вироком Вищого антикорупційного суду від 09 травня 2025 року затверджено угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні №52016000000000330 від 20 вересня 2016 року та №52016000000000460 від 05 грудня 2016 року, укладену 01 травня 2025 року між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_5 за участю захисника ОСОБА_6 .
Цим вироком ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні передбачених ч.2 ст.364 КК кримінальних правопорушень та призначено узгоджене покарання за ч.2 ст.364 КК у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно?розпорядчих функцій в юридичних особах публічного права, на строк 3 (три) роки та зі штрафом у розмірі 17 000,00 (сімнадцять тисяч) гривень.
На підставі ч.2 ст.75 КК ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку тривалістю 2 (два) роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього відповідно до ст.76 КК такі обов`язки:
- періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та / або роботи.
Цивільні позови, пред`явлені Акціонерним товариством «Українська залізниця» у кримінальних провадженнях №52016000000000330 та №52016000000000460 в частині стягнення з ОСОБА_5 завданої злочинами шкоди, залишено без розгляду.
Не погоджуючись з вищевказаним вироком, 09 червня 2025 року захисник обвинуваченого ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив вирок Вищого антикорупційного суду від 09 травня 2025 року скасувати, а кримінальні провадження №52016000000000330 від 20 вересня 2016 року та №52016000000000460 від 05 грудня 2016 року за обвинуваченням ОСОБА_5 направити до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку.
Як стверджував захисник в поданій ним апеляційній скарзі, вищезазначений вирок порушує права обвинуваченого ОСОБА_2 через залишення без розгляду цивільного позову, пред`явленого Акціонерним товариством «Українська залізниця» у кримінальному провадженні №52016000000000330 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 солідарно, в частині стягнення з ОСОБА_5 завданої злочинами шкоди.
Зазначав, що залишення цивільного позову потерпілого без розгляду створює штучну перюдицію та є рішенням, ухваленим з порушенням єдності предмета позову. Таке судове рішення позбавило ОСОБА_2 можливості брати участь у розгляді цивільно-правового аспекту справи, який прямо впливає на обсяг його відповідальності, розмір заподіяної шкоди та характер пред`явленого обвинувачення.
Вважав, що при ухваленні вироку, залишаючи цивільний позов без розгляду в частині стягнення з ОСОБА_5 завданої злочином шкоди в солідарному з іншими обвинуваченими розмірі, суд вдався до порушення закріпленої в ч.1 ст.129 КПК імперативної норми щодо порядку вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні, чим порушив право ОСОБА_2 на справедливий суд і право на захист, тому зазначене порушення надає останньому право оскаржити цей вирок в апеляційному прядку.
Згідно з ч.1 ст.24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
В той же час право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватись у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб» (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства»).
При вирішенні питання щодо відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач перевіряє апеляційну скаргу на предмет прийнятності та відсутності перешкод для призначення її до апеляційного розгляду, що передбачені ч.1, п.1-4 ч.3 та ч.4 ст.399 КПК.
Згідно з положеннями ч.4 ст.394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених ч.4, 6, 7 ст.474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;
2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч.4 ст.469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вирок на підставі угоди про визнання винуватості ухвалено щодо лише ОСОБА_5, а апеляційна скарга подана адвокатом ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2, щодо якого судове рішення, яким би встановлювалась винуватість останнього, у цьому провадженні не приймалось, а тому підстави, з яких він вважає, що має право оскаржити вирок суду першої інстанції, є непереконливими, з огляду на таке.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 03 березня 2016 року (справа №5-347кс15), конституційний принцип забезпечення апеляційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження, і при цьому відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому ст.394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в доступі до правосудця та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено ч.2 ст.24 КПК.
Крім того, Верховний Суд України у згаданій вище постанові наголосив на тому, що при вирішенні питання чи є підстави для оскарження рішення суду першої інстанції до суду вищого рівня певною особою, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді, ключовим є з`ясування, чи насправді це рішення стосується інтересів конкретної особи.
Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч.1 ст.11 Загальної декларації прав людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку.
У національному законодавстві презумпцію невинуватості як один з основних конституційних принципів судочинства відображено в ч.1 ст.62 Конституції України та ч.1 ст.17 КПК, відповідно до яких особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Як убачається з постанови Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року (справа №639/2837/19, провадження №51-5394кмо19) для з`ясування того, якою мірою стосується судове рішення прав та інтересів осіб, які не є учасниками кримінального провадження, у практиці касаційного суду простежується використання оціночного критерію, що є цілком обґрунтованим з огляду на індивідуальний характер кожного кримінального провадження. Водночас, такій оцінці піддаються використані у фабулі обвинувачення, визнаного судом доведеним, формулювання та словесні конструкції і словосполучення, які є визначальними для встановлення того, чи обраний спосіб викладення є лише елементом конкретизації обвинувачення або ж є констатацією правомірності/неправомірності дій осіб, яких обвинувачення у цьому кримінальному провадженні не стосується.
Так, у разі подання апеляційної скарги на вирок на підставі угоди іншою особою (захисником чи представником іншої особи), суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог ст.398 КПК питання про відкриття апеляційного провадження, має впевнитися, що: (1) у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; (2) крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи. Дані, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальний акт, повідомлення про підозру тощо), не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб
Суддя-доповідач першочергово має перевірити зміст резолютивної частини вироку на предмет того, чи стосується вирок прав, свобод та інтересів іншої особи (її майна) - чи вирішено питання про її винуватість та покарання, стягнуто з неї грошові кошти, покладено будь-які обов`язки, вирішено питання про її майно чи щодо заходів забезпечення кримінального провадження, застосованих щодо іншої особи чи її майна.
Враховуючи наведене вище та доводи апеляційної скарги, суддя-доповідач в межах перевірки апеляційної скарги на прийнятність має встановити чи стосується оскаржуваний вирок прав, свобод та інтересів ОСОБА_2 та чи можливо його ідентифікувати з тексту вироку.
Зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що резолютивна частина стосується обвинуваченого ОСОБА_5 щодо виключно якого вирішено питання винуватості, призначено покарання, покладено відповідні обов`язки та вирішено інші процесуальні питання.
У мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваного вироку відомості щодо ОСОБА_2 або інші дані, за допомогою який його можна ідентифікувати, відсутні.
Тобто обвинувальний вирок суду щодо ОСОБА_5 хоч і містить твердження, що останній вчинив кримінальні правопорушення у співучасті з іншими особами ( Особою 1, Особою 2, Особою 3 та Особою 4), однак з огляду на формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, воно стосується виключно ОСОБА_10 та не має преюдиціального значення щодо будь-яких інших осіб, в тому числі знеособлених у цьому рішенні.
Враховуючи, що суд першої інстанції не здійснював дослідження та не надавав жодної оцінки правомірності дій ОСОБА_2, тим більше не вирішував наперед питання про його права, свободи чи інтереси, не встановлював преюдиційних фактів щодо нього, твердження сторони захисту про те, що оскаржуваний вирок впливає на обсяг його можливої, в тому числі цивільно-правової відповідальності є безпідставними, оскільки залишення цивільного позову без розгляду в частині стягнення з ОСОБА_5 завданої злочином шкоди по суті є рішенням, яким не вирішувалось питання наявності/відсутності підстав та обсягу цивільно-правової відповідальності не лише ОСОБА_5, а й взагалі будь-якої іншої особи, а тому зазначені посилання сторони захисту не можуть слугувати підставою для визнання вироку щодо ОСОБА_5 таким, що стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_2 .
Відповідно до вимог п.2 ч.3 ст.399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
Враховуючи наведене, оскільки кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 судом не розглядалося, відомості про нього у вироку відсутні, то судове рішення не стосується його прав та інтересів, а відтак, захисник обвинуваченого ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_3 не наділений правом у даному кримінальному провадженні подавати апеляційну скаргу, у зв`язку з чим вона підлягає поверненню особі, яка її подала.
При цьому повернення апеляційної скарги не може сприйматись як обмеження доступу до правосуддя, оскільки право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги.
Відповідно до положень ч.7 ст.399 КПК повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою в порядку, передбаченому КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.399 КПК, суддя
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 на вирок Вищого антикорупційного суду від 09 травня 2025 року повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення апеляційної скарги разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка подала апеляційну скаргу.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її постановлення, а у разі постановлення ухвали без виклику особи, яка її оскаржує, з дня отримання нею копії судового рішення.
Суддя ОСОБА_1