Document No. 128217995

Date of the hearing: 18/06/2025
Date of the decision: 18/06/2025
Case №: 991/4549/25
Proceeding №: 52024000000000473
Instance: HACC
Judicial form: Criminal
Decision type: Verdicts

Presiding judge (HACC): Movchan N.V.

Справа № 991/4549/25

Провадження № 1-кп/991/67/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2025 року м. Київ

Вищий антикорупційний суд у складі: головуючого судді ОСОБА_1,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2,

прокурора ОСОБА_3,

обвинуваченого ОСОБА_4,

захисника ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

представника потерпілого ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у залі судових засідань у приміщенні Вищого антикорупційного суду угоду про визнання винуватості від 17 червня 2025 року у кримінальному провадженні № 52024000000000473 від 16 вересня 2024 року, за обвинуваченням

ОСОБА_4, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Харкові, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2, пенсіонер, має вищу освіту, раніше не судимий, одружений, має державні нагороди та відзнаки,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 366-3, ч. 2 ст. 410 КК України,

установив:

До Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт з угодою про визнання винуватості у кримінальному провадженні № 52024000000000473 від 16 вересня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 366-3, ч. 2 ст. 410 КК України.

Формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, які передбачають кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_4 .

За змістом обвинувального акта ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 366-3, ч. 2 ст. 410 КК України, за таких обставин.

Щодо заволодіння військовослужбовцем іншим військовим майном, яке заподіяло істотну шкоду.

15 липня 2011 року генерал-майор ОСОБА_4 прийнятий на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, яку він проходив по 31 жовтня 2022 року.

У період проходження військової служби ОСОБА_4 і його дружина ОСОБА_9 мали у власності житло у м. Києві, а саме дві квартири за адресами:

- АДРЕСА_2 (житловою площею 35 кв.м) - на праві спільної часткової власності, набута під час приватизації у 2002 році;

- АДРЕСА_3 (житловою площею 41,6 кв.м) - на праві спільної сумісної власності подружжя, набута за договором купівлі-продажу у 2010 році.

Жоден із житлових будинків, у яких розташовані ці квартири, не визнавався таким, що не відповідає встановленим санітарним та технічним вимогам і є непридатним для проживання.

Тобто, сім`я ОСОБА_4 була забезпечена житлом загальною житловою площею 76,6 кв м (38,3 кв.м на одну особу), що більше за встановлену ст. 47 Житлового кодексу України норму в 13,65 кв.м на одну особу.

Відповідно до договору від 10 вересня 2012 року, укладеного з ТОВ «Інвест- Будресурс», та на підставі акта передачі-приймання квартири від 01 червня 2017 року № 3 держава в особі Головного управління розвідки Міністерства оборони України (надалі - ГУР МОУ) набула право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» зазначена квартира, будучи закріпленою за ГУР МОУ, набула статусу військового майна і надалі, розпорядженням Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі - Святошинська РДА) від 06 липня 2017 року № 337, включена до числа службових жилих приміщень в/ч НОМЕР_1 .

Не пізніше квітня 2018 року у ОСОБА_4, який на той момент проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2, виник умисел на заволодіння цією квартирою шляхом шахрайства.

Так, відповідно до п. 7 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, та абз. 1 п. 3.1 розділу ІІІ Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 (надалі - Інструкція № 737) (у редакціях станом на 06 квітня 2018 року), військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями за відсутності у них житла для постійного проживання за місцем проходження служби.

ОСОБА_4, усвідомлюючи, що він забезпечений житлом для постійного проживання у м. Києві, а відтак не мав підстав для забезпечення службовим житлом, не пізніше 06 квітня 2018 року, у невстановлений спосіб, однак без дотримання процедури, передбаченої п. 3.1 розділу ІІІ Інструкції № 737, зокрема без подання рапорту на ім`я командира військової частини, ініціював питання про надання йому та члену його сім`ї (дружині) службового житла.

06 квітня 2018 року командир в/ч НОМЕР_1, щодо якого не здобуто доказів про його обізнаність із умислом ОСОБА_4, підписав підготовлене невстановленими особами рішення про надання ОСОБА_4 квартири за адресою: АДРЕСА_1, як службового житла.

У подальшому, розпорядженням Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 23 квітня 2018 року № 292 за поданням в/ч НОМЕР_1 (лист від 06 квітня 2018 року № 222/7Д/750) затверджене зазначене вище рішення від 06 квітня 2018 року.

На підставі зазначених рішення і розпорядження про його затвердження ОСОБА_4 у невстановлений час, але не раніше 26 квітня 2018 року, реалізовуючи свій умисел, зокрема без наміру фактично використовувати квартиру для проживання, отримав в Подільській районній в місті Києві державній адміністрації ордер № 012229 на право зайняття службового жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Не пізніше листопада 2021 року ОСОБА_4 розпочав реалізацію наступної стадії свого умислу, яка полягала у виключенні квартири з числа службового житла й отриманні її на умовах постійного користування (найму), що мало слугувати передумовою для її подальшої приватизації.

Згідно із абз. 1 п. 10 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380 (надалі - Інструкція № 380), військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання, за умови перебування на обліку.

У свою чергу, підстави для взяття на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, визначені у ст. 34 Житлового кодексу України та п. 2 розділу VI Інструкції № 380 (у редакціях, чинних станом на відповідний період).

ОСОБА_4, усвідомлюючи, що він забезпечений житлом для постійного проживання у м. Києві і не має підстав для взяття на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, передбачених ст. 34 Житлового кодексу України та п. 2 розділу VI Інструкції № 380, вирішив штучно створити видимість наявності у нього таких підстав.

З цією метою ОСОБА_4 домовився зі своєю дружиною ОСОБА_9 про вчинення низки узгоджених дій, спрямованих на приховування його дійсного майнового стану та сімейних (шлюбних) відносин між ними.

Так, 17 листопада 2021 року ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_9 особисто подали до Солом`янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві заяву про розірвання шлюбу.

14 грудня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 укладено договір дарування, згідно з яким ОСОБА_4 відчужив на користь ОСОБА_9 належну йому 1/3 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2, а 18 грудня 2021 року розірвав шлюб з ОСОБА_9 .

Внаслідок зазначених дій ОСОБА_4 створив видимість відсутності у нього житла (належного йому як титульному власнику та/або членам його сім`ї), хоча фактично він не мав наміру припиняти сімейні (шлюбні) відносини з ОСОБА_9 і продовжив мешкати разом з нею у квартирі за адресою: АДРЕСА_2, а також бути співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_3, яку також міг використати як житло.

Продовжуючи реалізовувати свій умисел, 23 грудня 2021 року ОСОБА_4 подав до об`єднаної житлової комісії в/ч НОМЕР_1 і підпорядкованих їй військових частин (надалі - житлова комісія) рапорт про взяття його на облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, у якому повідомив завідомо неправдиві відомості про наявність у нього підстав для взяття на такий облік, а саме: про відсутність у нього власного житла і нібито проживання у службовій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Після отримання рапорту троє членів житлової комісії, щодо яких не здобуто доказів про їх обізнаність із умислом ОСОБА_4 та/або вчинення відповідних дій за попередньою змовою з останнім, у невстановлений час склали і засвідчили власними підписами довідку про перевірку житлових умов.

За відсутності нормативно визначеного обов`язку проводити перевірку достовірності поданих заявником відомостей і документів, зазначені члени житлової комісії на підставі наданих ОСОБА_4 неправдивих відомостей внесли до довідки відомості про те, що він мешкає у вказаній службовій квартирі і потребує поліпшення житлових умов.

23 грудня 2021 року присутні на засіданні житлової комісії члени, щодо яких не здобуто доказів про їх обізнаність із умислом ОСОБА_4, одноголосно ухвалили рішення про взяття його на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

ОСОБА_4, продовжуючи реалізовувати свій умисел, зокрема продовжуючи усвідомлювати, що він фактично забезпечений житлом у м. Києві навіть попри дії, спрямовані на приховування цих обставин, останній 13 лютого 2022 року звернувся до житлової комісії із рапортом про надання йому квартири за адресою: АДРЕСА_1, для постійного проживання шляхом виключення з числа службових жилих приміщень.

На засіданні житлової комісії 23 лютого 2022 року присутні члени цієї комісії, щодо яких не здобуто доказів про їх обізнаність із умислом ОСОБА_4, одноголосно ухвалили рішення про задоволення викладеного в рапорті прохання.

На підставі рішення житлової комісії від 23 лютого 2022 року, наказу начальника ГУР МОУ від 29 липня 2022 року № 57ДСК та клопотання Квартирно-есплуатаційної частини (місто Київ) від 09 серпня 2022 року № 579 Святошинська РДА видала розпорядження від 13 вересня 2022 № 372, яким виключила квартиру за адресою: АДРЕСА_1, з числа службових житлових приміщень в/ч НОМЕР_1 .

Отримавши внаслідок шахрайських дій право користування зазначеною квартирою на умовах постійного користування (найму), ОСОБА_4 зміг перейти до фінальної стадії реалізації свого умислу, а саме - обернення квартири на власну користь шляхом її приватизації (отримання у приватну власність).

З цією метою ОСОБА_4 склав, підписав та 13 жовтня 2022 року подав до органу приватизації Святошинської РДА заяву про передачу квартири за адресою: АДРЕСА_1, йому у приватну власність.

Розпорядженням органу приватизації Святошинської РДА від 02 листопада 2022 року № 96 викладене у заяві прохання задоволене.

На підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_4 04 листопада 2022 року отримав у Святошинській РДА свідоцтво про право власності на зазначену квартиру, яке 07 листопада 2022 року о 10 год 46 хв разом з іншими документами подав до Управління (Центру) надання адміністративних послуг Святошинської РДА для державної реєстрації права приватної власності на квартиру.

У зв`язку із зупиненням розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за рішенням державного реєстратора від 11 листопада 2022 року № 65433481, ОСОБА_4 не пізніше 14 листопада 2022 року отримав від ГУР МОУ лист від 11 листопада 2022 року № 222/7Д/2529, за змістом якого «командування військової частини НОМЕР_1 не заперечує щодо приватизації зазначеної квартири ОСОБА_4 ».

14 листопада 2022 року цей лист як доповнення подано ОСОБА_4 до його заяви про державну реєстрацію права власності на квартиру.

17 листопада 2022 року на підставі поданих ОСОБА_4 документів державним реєстратором винесено рішення № 65500220, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_4 .

Таким чином, з 17 листопада 2022 року ОСОБА_4 заволодів квартирою за адресою: АДРЕСА_1, ринковою вартістю 3 835 152 грн, обернувши її на свою користь і у такий спосіб завершивши реалізацію свого умислу, при цьому сплативши у процесі приватизації на казначейський рахунок кошти у сумі 8,30 грн, що на 3 835 143,70 грн менше за її дійсну (ринкову) вартість.

Внаслідок кримінального правопорушення заподіяно істотну шкоду державним та суспільним інтересам, яка полягає у:

- заподіянні державі в особі ГУР МОУ майнової шкоди на суму 3 835 143,70 грн, що виявилася у безповоротному вибутті вказаної квартири із власності держави;

- позбавленні ГУР МОУ можливості надати цю квартиру іншим військовослужбовцям, які мали передбачені законодавством підстави для отримання службового житла та/або житла для постійного проживання.

Так, ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він, проходячи військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, заволодів іншим військовим майном - квартирою за адресою: АДРЕСА_1, що належала державі в особі ГУР МОУ, шляхом шахрайства, а саме - повідомлення завідомо неправдивих відомостей (обману) щодо наявності у нього підстав для взяття на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, що було необхідною передумовою для надання йому цієї квартири для постійного проживання шляхом виключення з числа службового житла і подальшої приватизації, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 410 КК України, а саме у заволодінні військовослужбовцем іншим військовим майном шляхом шахрайства, яке заподіяло істотну шкоду.

Щодо умисного неподання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 45Рдск ОСОБА_4 увільнено від займаної посади заступника начальника ГУР МОУ, призначено на посаду аташе з питань оборони, військово-повітряного аташе при Посольстві України в Республіці Білорусь і направлено до Міністерства закордонних справ України для подальшого відрядження до дипломатичного представництва за кордоном.

Відповідно до п. 6, 8 Положення про військових аташе та представника Міністерства оборони України при дипломатичному представництві України, затвердженого Указом Президента України від 10 жовтня 2008 року № 918/2008, на аташе з питань оборони покладені функціональні обов`язки з керівництва у відповідному дипломатичному представництві окремою ділянкою роботи, пов`язаною з представництвом Міністерства оборони України у військових відомствах держави перебування, підтримки відносин з відповідними державними органами і посадовими особами держави перебування тощо, а також керівництва апаратом військових аташе.

Таким чином, проходячи військову службу на посаді аташе з питань оборони, військово-повітряного аташе при Посольстві України в Республіці Білорусь, ОСОБА_4 був наділений організаційно-розпорядчими обов`язками і належав до числа військових посадових осіб у розумінні ч. 12 ст. 6 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2021 року № 47Рдск ОСОБА_4 увільнено від займаної посади аташе з питань оборони, військово-повітряного аташе при Посольстві України в Республіці Білорусь та зараховано у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Наказом командира в/ч НОМЕР_1 по стройовій частині від 19 липня 2021 року № 138 ДСК вирішено ОСОБА_4 вважати таким, що 17 липня 2021 року прибув в Україну, 19 липня 2021 року здав справи і посаду співробітника 3 резерву, і з цього ж дня знаходиться у розпорядженні командира в/ч НОМЕР_1 .

У подальшому наказом Міністра оборони України від 28 жовтня 2022 року № 117Рдск ОСОБА_4, який на той момент перебував у розпорядженні начальника ІНФОРМАЦІЯ_2, звільнено з військової служби у відставку, а наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 по стройовій частині від 31 жовтня 2022 року № 285 ДСК - виключено зі списків особового складу частини.

За час перебування у розпорядженні начальника ГУР МОУ (з 19 липня 2021 року до 31 жовтня 2022 року) ОСОБА_4 у порядку абз. 21 п. 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, не визначалися будь-які обов`язки військової служби, зокрема пов`язані із виконанням ним організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків.

Згідно з пп. «г» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» військові посадові особи Збройних Сил України належать до числа осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній станом на 17 липня 2021 року) особи, які припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, зазначену у пп. «а», «в» п. 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, зобов`язані до 1 квітня наступного року після року припинення діяльності подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (надалі - декларація), за минулий рік.

З огляду на належність ОСОБА_4 до кадрового складу розвідувального органу, на нього поширювався Порядок здійснення заходів фінансового контролю стосовно співробітників кадрового складу розвідувальних органів України, осіб, які претендують на зайняття таких посад, а також осіб, які припинили діяльність в цих органах, затверджений наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 02 квітня 2020 року № 8- дск (надалі - Порядок), ухвалений відповідно до ст. 52-1 Закону України «Про запобігання корупції».

За нормою абз. 1 п. 1 розділу IV Порядку суб`єкти декларування, які для виконання своїх функціональних обов`язків займають посади в органах державної влади, на підприємствах, в установах і організаціях будь-якої форми власності без розкриття їх приналежності до розвідувальних органів, і якщо стосовно таких суб`єктів здійснюються заходи фінансового контролю, подають декларації шляхом їх заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (надалі - НАЗК) в порядку, встановленому Законом України «Про запобігання корупції».

Відповідно, припинивши 17 липня 2021 року діяльність, пов`язану із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, яка передбачала зайняття співробітником кадрового складу розвідувального органу посади в іншій організації (дипломатичному представництві - Посольстві України в Республіці Білорусь) без розкриття його приналежності до розвідувальних органів, ОСОБА_4 був зобов`язаний не пізніше 01 квітня 2022 року подати декларацію за 2021 рік шляхом її заповнення на офіційному веб- сайті НАЗК.

Однак, указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року на усій території України введено воєнний стан.

У зв`язку із цим Законом України «Про захист інтересів суб`єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни» від 03 березня 2022 року № 2115-ІХ, який набрав чинності 07 березня 2022 року (надалі - Закон № 2115-ІХ), відтерміновано строк подання фізичними особами документів, подання яких вимагається відповідно до норм чинного законодавства в документальній та/або електронній формі, на строк до трьох місяців після припинення чи скасування воєнного стану або стану війни за весь період обов`язку подати документи.

Водночас, 12 жовтня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в умовах воєнного стану» від 20 вересня 2023 року № 3384 ІХ (надалі - Закон № 3384 ІХ), який відновив декларування осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування шляхом:

- доповнення Закону № 2115-ІХ положенням про його непоширення на правовідносини, на які поширюється Закон України «Про запобігання корупції» (пп. 5 п. 1), і

- викладення п. 2-7 розділу ХІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про запобігання корупції» у новій редакції, згідно з якою особи, які у 2022-2023 роках не подали декларацію відповідно до статті 45 цього Закону, і кінцевий строк для подання яких настав до дня набрання чинності Законом від 20 вересня 2023 року № 3384-ІХ, подають такі декларації не пізніше 31 січня 2024 року.

Тобто, враховуючи зазначені вище положення закону, строк для подання декларації за 2021 рік був відтермінований до 31 січня 2024 року.

Проте, будучи обізнаним із вимогами Закону України «Про запобігання корупції» і Порядку, та за відсутності обставин, які б об`єктивно перешкоджали йому подати декларацію шляхом її заповнення на веб-сайті НАЗК, ОСОБА_4 не подав декларацію за 2021 рік у встановлений строк.

У зв`язку із виявленням факту неподання декларації НАЗК відповідно до ч. 2 ст. 51-2 Закону України «Про запобігання корупції» листом від 15 лютого 2024 року № 130- 12/9370- 24 поінформувало ОСОБА_4 про цей факт та його обов`язок протягом 10 днів з дня отримання листа подати відповідну декларацію.

Отримавши 15 лютого 2024 року зазначений лист на свою електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_3 і ознайомившись з його змістом, тобто будучи достеменно поінформованим про обов`язок подати декларацію і про кримінальну відповідальність за її неподання, ОСОБА_4, продовжуючи реалізовувати свій умисел та за відсутності обставин, які б об`єктивно перешкоджали йому подати декларацію шляхом її заповнення на веб-сайті НАЗК, не подав декларацію за 2021 рік і протягом 10 днів з дня отримання відповідного листа НАЗК (тобто до 25 лютого 2024 року), хоча у цей же проміжок часу, 22 лютого 2024 року, подав декларацію за 2022 рік.

Тому ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він умисно не подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2021 рік у порядку та строки, визначені Законом України «Про запобігання корупції» та Порядком, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 366-3 КК України, а саме умисне неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».

Ухвалою суду від 23 травня 2025 року у кримінальному провадженні призначене відкрите підготовче судове засідання на 02 червня 2025 року, у якому були оголошені перерви до 09, 12, 17 та 18 червня 2025 року.

Відомості про укладену угоду про визнання винуватості, її реквізити, зміст та визначена міра покарання.

Встановлено, що 07 травня 2025 року у кримінальному провадженні № 52024000000000473 від 16 вересня 2024 року на стадії досудового розслідування між прокурором першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3, якій відповідно до ст. 37 КПК України надані повноваження у кримінальному провадженні № 52024000000000473 від 16 вересня 2024 року, з однієї сторони, та підозрюваним у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_4 за участю захисника - адвоката ОСОБА_7, з іншої сторони, діючи добровільно, укладено угоду про визнання винуватості.

12 червня 2025 року у підготовчому судовому засіданні сторонами судового провадження ініційовано питання щодо необхідності внесення змін до угоди про визнання винуватості від 07 травня 2025 року.

17 червня 2025 року у підготовчому судовому засіданні прокурором у порядку ч. 8 ст. 474 КПК України подано до суду нову угоду про визнання винуватості.

Нова угода про визнання винуватості у кримінальному провадженні № 52024000000000473 від 16 вересня 2024 року укладена 17 червня 2025 року між прокурором першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3, якій відповідно до ст. 37 КПК України надані повноваження у кримінальному провадженні № 52024000000000473 від 16 вересня 2024 року, з однієї сторони, та обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_4 за участю захисників - адвокатів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, з іншої сторони (надалі - Угода).

В Угоді зазначені її сторони, дата її укладення, вона скріплена підписами сторін та погоджена заступником керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_10, про що свідчить його підпис.

Зміст Угоди містить формулювання та обсяг обвинувачення, а також правову кваліфікацію діянь ОСОБА_4 із зазначенням частин статей закону України про кримінальну відповідальність.

Так, щодо заволодіння військовослужбовцем іншим військовим майном, яке заподіяло істотну шкоду.

Тобто, сім`я ОСОБА_4 була забезпечена житлом загальною житловою площею 76,6 кв.м (38,3 кв.м на одну особу), що більше за встановлену ст. 47 Житлового кодексу України норму в 13,65 кв.м на одну особу.

Відповідно до договору від 10 вересня 2012 року, укладеного з ТОВ «Інвест-Будресурс», та на підставі акта передачі-приймання квартири від 01 червня 2017 року № 3 держава в особі Головного управління розвідки Міністерства оборони України (надалі - ГУР МОУ) набула право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, ОСОБА_4 не пізніше 06 квітня 2018 року ініціював питання про надання йому та члену його сім`ї (дружині) службового житла.

06 квітня 2018 року командир в/ч НОМЕР_1 підписав рішення про надання ОСОБА_4 квартири за адресою: АДРЕСА_1, як службового житла.

У подальшому, розпорядженням Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 23 квітня 2018 року № 292 за поданням в/ч НОМЕР_1 (лист від 06 квітня 2018 року № 222/7Д/750) затверджено зазначене вище рішення від 06 квітня 2018 року.

На підставі зазначених рішення і розпорядження про його затвердження ОСОБА_4 у невстановлений час, але не раніше 26 квітня 2018 року, отримав в Подільській районній в місті Києві державній адміністрації ордер № 012229 на право зайняття службового жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте, надане йому службове житло ОСОБА_4 для проживання не використовував.

Не пізніше листопада 2021 року у ОСОБА_4 виник умисел на заволодіння службовою квартирою шляхом шахрайства, для чого спочатку треба було виключити квартиру з числа службового житла та отримати її на умовах постійного користування (найму), що мало слугувати передумовою для її подальшої приватизації.

За нормою абз. 1 п. 1 розділу IV Порядку суб`єкти декларування, які для виконання своїх функціональних обов`язків займають посади в органах державної влади, на підприємствах, в установах і організаціях будь-якої форми власності без розкриття їх приналежності до розвідувальних органів, і якщо стосовно таких суб`єктів здійснюються заходи фінансового контролю, подають декларації шляхом їх заповнення на офіційному веб- сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (надалі - НАЗК) в порядку, встановленому Законом України «Про запобігання корупції».

У зв`язку із виявленням факту неподання декларації НАЗК відповідно до ч. 2 ст. 51-2 Закону України «Про запобігання корупції» листом від 15 лютого 2024 року № 130-12/9370- 24 поінформувало ОСОБА_4 про цей факт та його обов`язок протягом 10 днів з дня отримання листа подати відповідну декларацію.

Так, ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він умисно не подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2021 рік у порядку та строки, визначені Законом України «Про запобігання корупції» та Порядком, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 366-3 КК України, а саме умисне неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».

У тексті Угоди зазначені істотні для цього кримінального провадження обставини, які враховані прокурором при вирішенні питання про її укладення, а саме:

(1) ступінь та характер сприяння ОСОБА_4 у проведенні кримінального провадження щодо нього, а саме:

- сприяв встановленню важливих обставин вчинених ним кримінальних правопорушень, зокрема шляхом надання визнавальних показань, які підтверджуються іншими зібраними у ході досудового розслідування доказами;

- не допускав неналежної процесуальної поведінки і був ініціатором укладання угоди про визнання винуватості;

(2) характер і тяжкість обвинувачення:

- ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 410 КК України, який згідно із приміткою до ст. 45 КК України не належить до корупційних або пов`язаних з корупцією, а також у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-3 КК України, який є нетяжким злочином та згідно із положеннями примітки до ст. 45 КК України вважається, злочином пов`язаним з корупцією;

- у ході розслідування не здобуто доказів, які б свідчили про вчинення цих злочинів ОСОБА_4 у співучасті;

- вказані злочини відповідно до п. 1, 2-1 ч. 4 ст. 469 КПК України належать до категорій кримінальних правопорушень, у яких допускається укладання угоди про визнання винуватості.

Прокурором також враховано як обставини, які загалом знижують тяжкість інкримінованого обвинувачення, сприяння ОСОБА_4 у здійсненні досудового розслідування, щире каяття, намір відшкодувати завдану кримінальним правопорушенням шкоду, а також подання декларації за 2021 рік після повідомлення про підозру.

(3) суспільний інтерес в укладанні угоди:

- визнання ОСОБА_4 своєї винуватості відповідає суспільним інтересам, зокрема суспільному інтересу у забезпеченні швидшого досудового розслідування та судового провадження, що, у свою чергу, дозволить спрямувати ресурси правоохоронної та судової системи на розслідування та розгляд інших кримінальних проваджень і, як наслідок, призведе до викриття більшої кількості кримінальних правопорушень;

- узгоджене сторонами покарання буде достатнім для реалізації його мети, зокрема як для покарання обвинуваченого, так і для запобіганню вчиненню аналогічних кримінальних правопорушень іншими особами;

- умовами Угоди передбачено обов`язок обвинуваченого відшкодувати шкоду заподіяну кримінальним правопорушенням у розмірі 3 835 143,70 грн шляхом вчинення дій щодо безоплатного і безумовного переходу (відчуження) квартири за адресою: АДРЕСА_1, у власність держави в особі ГУР МОУ.

Угода містить відомості про повне та беззастережне визнання ОСОБА_4 винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень в обсязі висунутого йому обвинувачення, зобов`язання підтвердити висловлену позицію у судовому провадженні. Також, згідно зі змістом Угоди ОСОБА_4 щиро розкаюється у вчиненні, інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

В Угоді наведено перелік обов`язків, які будуть покладені на ОСОБА_4 у разі затвердження Угоди, щодо яких сторони дійшли згоди, а саме:

(1) відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди.

Так, ОСОБА_4 має намір відшкодувати шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 2 ст. 410 КК України, у повному обсязі. Враховуючи положення ст. 1192 ЦК України та, беручи до уваги згоду потерпілого, належним способом відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 2 ст. 410 КК України, сторони визнають її відшкодування потерпілому в натурі.

За таких обставин ОСОБА_4 зобов`язався:

- добросовісно співпрацювати з потерпілим задля найбільш ефективного та швидкого відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди;

- не пізніше, ніж протягом 1 місяця з дня набрання вироком суду законної сили на підставі цієї Угоди, укласти з ГУР МОУ договір та вчинити будь-які інші необхідні дії, наслідком яких буде безоплатний і безумовний перехід (відчуження) квартири за адресою: АДРЕСА_1, у власність держави в особі ГУР МОУ в рахунок відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

- якщо укладання такого договору та/або вчинення таких дій протягом 1 місяця з дня набрання законної сили вироком суду на підставі цієї Угоди виявиться неможливим з причин, що об`єктивно не залежать від обвинуваченого, - укласти відповідний договір та/або вчинити відповідні дії невідкладно після усунення таких причин.

(2) фінансова підтримка Збройних Сил України.

- ОСОБА_4 зобов`язався сплатити кошти у розмірі 750 000 грн на спеціальний рахунок Національного банку України для підтримки Збройних Сил України (реквізити: UA843000010000000047330992708, отримувач - Національний банк України, код отримувача - 00032106, призначення платежу - «Підтримка Збройних Сил України») протягом 3 місяців з дня набрання законної сили вироком суду на підставі цієї Угоди;

- невідкладно письмово поінформувати суд та прокурора про сплату цих коштів із наданням копії відповідного підтверджуючого документа.

На виконання вимог ст. 472 КПК України сторони узгодили покарання, а ОСОБА_4 дав свою згоду на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, засвідчивши її своїм підписом.

Так, сторони визнали наявність двох обставин, які відповідно до ч. 1 ст. 66 КК України пом`якшують покарання, а саме:

1) щире каяття підозрюваного;

2) зобов`язання відшкодувати завдану кримінальним правопорушенням шкоду в повному обсязі.

Також сторони Угоди пропонують суду визнати обставиною, яка відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України пом`якшує покарання ОСОБА_4, його зобов`язання забезпечити фінансову підтримку Збройних Сил України на загальну суму 750 000 грн.

Обставин, що обтяжують покарання, передбачених у ст. 67 КК України, не встановлено.

З урахуванням загальних засад призначення покарання, особи обвинуваченого, який раніше не судимий, сторони Угоди узгодили покарання ОСОБА_4 :

- за ч. 2 ст. 410 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 років;

- за ст. 366-3 КК України - у виді позбавлення волі строком на 1 рік з позбавленням права обіймати посади у ГУР МОУ, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, строком на 1 рік.

Сторони відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України узгодили призначення ОСОБА_4 остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим - у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади у ГУР МОУ, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, строком на 1 рік.

Також узгодили на підставі ч. 2 ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Сторони Угоди визнали та погодили, що тривалість іспитового строку та перелік обов`язків, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.

На призначення вказаного вище покарання та звільнення від його відбування з випробуванням та покладенням обов`язків, визначених ст. 76 КК України, обвинувачений ОСОБА_4 погодився.

Також в Угоді передбачені наслідки її укладення і затвердження, встановлені ст. 473 КПК України, наслідки її невиконання відповідно до ст. 476 КПК України, та наслідки відмови від здійснення права на судовий розгляд.

Сторони Угоди підтверджують, що її укладення є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в Угоді.

Позиції учасників судового провадження щодо Угоди.

Прокурор ОСОБА_3 підтримала подану нову Угоду та просила суд її затвердити. Повідомила, що Угода відповідає вимогам чинного законодавства, укладена сторонами добровільно. Також зазначила, що наявні достатні фактичні дані для визнання обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінальних правопорушеннях, які підтверджуються сукупністю зібраних під час досудового розслідування доказів. Просила: стягнути з обвинуваченого на користь держави витрати на проведення судової оціночно-будівельної експертизи; скасувати накладені ухвалами слідчих суддів Вищого антикорупційного суду арешти на мобільний телефон та квартиру; вирішити долю речових доказів; скасувати застосований стосовно ОСОБА_4 запобіжний захід у виді застави та повернути кошти заставодавцю. Долучила необхідні матеріали досудового розслідування, які мають значення для судового провадження на підставі Угоди.

Представник потерпілого ОСОБА_8 у судовому засіданні підтвердив надання прокурору письмової згоди на укладення Угоди. Додатково зазначив, що не заперечує щодо укладання та затвердження Угоди. З умовами Угоди ознайомлений, у тому числі і щодо необхідності вчинення ОСОБА_4 дій, наслідком яких буде повернення квартири за адресою: АДРЕСА_1, у власність держави в особі ГУР МОУ.

Обвинувачений ОСОБА_4 просив суд затвердити нову Угоду. У судовому засіданні повністю визнав себе винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 410, ст. 366-3 КК України, відповідно до формулювання обвинувачення, висунутого йому в обвинувальному акті та зазначеного в Угоді. Підтвердив обставини вчинення кримінальних правопорушень, викладені в Угоді. Зазначив, що у скоєному щиро розкаюється та шкодує про вчинене. Повідомив, що ініціатива укладення Угоди була його. Підтвердив, що усвідомлює наслідки затвердження Угоди, оскільки укладення Угоди є його добровільним рішенням, прийнятим без стороннього тиску. Обвинувачений погодився на призначення покарання, передбаченого Угодою. Також, вказав, що готовий вчинити дії для повернення квартири державі та має змогу фінансово допомогти Збройним Силам України.

Захисники ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтримали складену нову Угоду та просили суд її затвердити. Зазначили, що ОСОБА_4 готовий виконати покладені на нього обов`язки. Зокрема, задля забезпечення безоплатного і безумовного переходу (відчуження) квартири державі, укласти договір дарування з відповідним/належним представником ГУР МОУ. Щодо фінансової можливості ОСОБА_4 виконати обов`язок про перерахування коштів на допомогу Збройних Сил України зазначили, що ОСОБА_4 отримує пенсію у розмірі 100 000 грн в місяць, має відповідні заощадження, та у разі необхідності має можливість взяти позичку у родичів. На підтвердження майнового стану ОСОБА_4 надали відповідні документи. Окрім цього, захисник ОСОБА_5 подав до суду клопотання про скасування арешту майна, а саме з мобільного телефону, вилученого у ОСОБА_4, а також повернути вилучені у ході обшуку оригінали правовстановлюючих документів на нерухоме майно. Звернув увагу, що один мобільний телефон вже був повернутий ОСОБА_4, а також заставодавцю повернута частина застави після зменшення її розміру Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду.

Обставини, встановлені судом, при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам законодавства і при ухваленні вироку, та положення закону, якими він керувався.

Відповідно до ч. 7 ст. 474 КПК України суд при вирішенні питання щодо затвердження Угоди має перевірити Угоду на відповідність вимогам Кримінального процесуального кодексу України та/або закону та встановити наявність чи відсутність підстав для відмови у її затвердженні.

Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши обвинувальний акт та надані сторонами матеріали, проаналізувавши зміст Угоди, суд дійшов таких висновків.

Щодо підсудності кримінального провадження № 52024000000000473 від 16 вересня 2023 року Вищому антикорупційному суду.

Так, предметна підсудність Вищого антикорупційного суду визначена у ст. 33-1 КПК України, у частині першій якої встановлено, що Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-2, 366-3 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.

У примітці до ст. 45 КК України віднесено до корупційних злочинів кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 цього Кодексу. Кримінальними правопорушеннями, пов`язаними з корупцією, відповідно до цього Кодексу вважаються кримінальні правопорушення, передбачені статтями 366-2, 366-3 цього Кодексу.

Положеннями ч. 5 ст. 216 КПК України визначено умови, за наявності хоча б однієї з яких Вищому антикорупційному суду підсудні вищевказані кримінальні правопорушення:

1) кримінальне правопорушення вчинено: Президентом України, повноваження якого припинено, народним депутатом України, Прем`єр-міністром України, членом Кабінету Міністрів України, першим заступником та заступником міністра, членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Головою Фонду державного майна України, його першим заступником та заступником, членом Центральної виборчої комісії, Головою Національного банку України, його першим заступником та заступником, Головою Національного агентства з питань запобігання корупції, його заступником, Директором Бюро економічної безпеки України, його заступником, членом Ради Національного банку України, Секретарем Ради національної безпеки і оборони України, його першим заступником та заступником, Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, його першим заступником та заступником, радником або помічником Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем`єр-міністра України;

державним службовцем, посада якого належить до категорії «А»;

депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом обласної ради, міської ради міст Києва та Севастополя, посадовою особою місцевого самоврядування, посаду якої віднесено до першої та другої категорій посад;

суддею (крім суддів Вищого антикорупційного суду), суддею Конституційного Суду України, присяжним (під час виконання ним обов`язків у суді), Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої ради правосуддя, Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

прокурорами органів прокуратури, зазначеними у пунктах 1-4, 5-11 частини першої статті 15 Закону України «Про прокуратуру»;

особою вищого начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, вищого складу Національної поліції, посадовою особою митної служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника митної служби III рангу і вище, посадовою особою органів державної податкової служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника податкової служби III рангу і вище;

військовослужбовцем вищого офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України;

керівником суб`єкта великого підприємництва, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків;

2) розмір предмета кримінального правопорушення, передбаченого ст. 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 368, 369, 369-2 КК України, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення, а також предмет кримінального правопорушення або розмір завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях, передбачених ст.ст.191, 206-2, 209, 210, 211, 364, 410 КК України, у дві тисячі і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення (якщо кримінальне правопорушення вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб`єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків);

3) кримінальне правопорушення, передбачене ст. 369, ч. 1 ст. 369-2 КК України, вчинено щодо службової особи, визначеної у ч. 4 ст. 18 КК України або у пункті 1 цієї частини.

Як вже встановлено вище ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 410, ст. 366-3 КК України.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 410 КК України, за викладених в обвинувальному акті обставин, не містить умов, передбачених ч. 5 ст. 216 КПК України.

Водночас кримінальне правопорушення, передбачене ст. 366-3 КК України містить умову щодо вчинення злочину відповідною особою - військовослужбовцем вищого офіцерського складу Збройних Сил України ( ОСОБА_4 - генерал-майор, який перебував на посаді аташе з питань оборони, військово-повітряного аташе при Посольстві України в Республіці Білорусь та був наділений організаційно-розпорядчими обов`язками і належав до числа військових посадових осіб у розумінні ч. 12 ст. 6 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»).

Згідно з абз. 11 п. 20-2 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України у разі об`єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, серед яких є кримінальні провадження, підсудні Вищому антикорупційному суду, судове провадження здійснює Вищий антикорупційний суд, якщо виділення в окреме провадження матеріалів кримінального провадження, які не віднесені до підсудності цього суду, може негативно вплинути на повноту судового розгляду.

Отже, кримінальне провадження № 52024000000000473 від 16 вересня 2024 року підсудне Вищому антикорупційному суду.

Щодо відповідності умов угоди вимогам Кримінального процесуального кодексу України та закону про кримінальну відповідальність, у тому числі щодо правової кваліфікації кримінального правопорушення.

Відповідно до п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК України суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди.

Згідно із ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Відповідно до ч. 2 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 52 КПК України обов`язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні у разі укладення угоди між прокурором та підозрюваним про визнання винуватості - з моменту ініціювання укладення такої угоди.

Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди (абз. 6 ч. 4 ст. 469 КПК України).

Відповідно до п. 2, 4 ч. 2 ст. 470 КПК України у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, укладення угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим здійснюється з врахуванням таких обставин: у кримінальному провадженні щодо тяжкого злочину - за погодженням з Генеральним прокурором (особою, яка виконує його обов`язки) або його першим заступником чи заступником, керівником обласної прокуратури або його першим заступником чи заступником; у кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків або нетяжкого злочину, досудове розслідування якого здійснюється детективами Національного антикорупційного бюро України або яке було направлено до суду прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, - за погодженням із заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (особою, яка виконує його обов`язки) або його першим заступником чи заступником, керівником підрозділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Судом встановлено, що 07 травня 2025 року прокурор ОСОБА_3 та підозрюваний ОСОБА_4, за участі його захисника ОСОБА_7, уклали угоду про визнання винуватості.

У зв`язку з досягнення сторонами кримінального провадження згоди, після ініціювання необхідності внесення змін до угоди про визнання винуватості від 07 травня 2025 року у порядку ч. 8 ст. 474 КПК України, 17 червня 2025 року прокурор ОСОБА_3 та обвинувачений ОСОБА_4, за участі його захисників ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, уклали угоду про визнання винуватості (Угода).

Нова угода про визнання винуватості від 17 червня 2025 року (Угода) укладена та оформлена з дотриманням вимог ч. 2 ст. 470 КПК України, тому суд вважає її прийнятною.

У судовому засіданні сторони Угоди підтвердили її укладення та повідомили, що як угода про визнання винуватості від 07 травня 2025 року так і угода про визнання винуватості від 17 червня 2025 року (Угода) укладені добровільно за ініціативою ОСОБА_4 .

Встановлено, що Угода погоджена заступником керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_11 .

Представник потерпілого у судовому засіданні підтвердив обставини щодо надання письмової згоди прокурору на укладення угоди про визнання винуватості з підозрюваним ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 52024000000000473 від 16 вересня 2024 року, яка зокрема передбачатиме взяття ним зобов`язань вчинити дії, наслідком яких буде безоплатний і безумовний перехід (відчуження) квартири за адресою: АДРЕСА_1, у власність держави в особі Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Вказані обставини підтверджуються і долученим прокурором листом від 05 травня 2025 року № 222/1/6/582 (т. 1 а.с. 77).

Тобто, Угода укладена сторонами з дотриманням вимог п. 9 ч. 2 ст. 52, ч. 2, абз. 6 ч. 4 ст. 469, п. 2, 4 ч. 2 ст. 470 КПК України.

Відповідно до п. 1, 2-1 ч. 4, абзацу 6 ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо:

кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів (крім кримінальних проваджень щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією);

корупційних кримінальних проступків, нетяжких або тяжких корупційних злочинів, а також кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, у разі відсутності ознак вчинення цих кримінальних правопорушень у співучасті, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, і за умови повного відшкодування підозрюваним або обвинуваченим завданого збитку або заподіяної шкоди (якщо таких збитків або шкоди було завдано).

Дослідивши зміст Угоди, суд вважає, що сформульоване в ній обвинувачення містить усі істотні обставини вчинення ОСОБА_4 діянь, і такі діяння відповідають зазначеним правовим кваліфікаціям за ч. 2 ст. 410 КК України, тобто заволодіння військовослужбовцем іншим військовим майном шляхом шахрайства, яке заподіяло істотну шкоду, та за ст. 366-3 КК України, а саме умисне неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».

Диспозиція частини першої ст. 410 КК України передбачає кримінальну відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна або заволодіння ними шляхом шахрайства. Відповідно до частини другої цієї статті передбачена кримінальна відповідальність за ті самі дії, вчинені військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли істотну шкоду.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 401 КК України військовими кримінальними правопорушеннями визнаються передбачені цим розділом кримінальні правопорушення проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів. За відповідними статтями цього розділу несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також інші особи, визначені законом.

Кримінальний кодекс України не визначає, який саме розмір шкоди визначається істотним для ч. 2 ст. 410 КК України.

Разом з тим, в інших статтях Кримінального кодексу України (зокрема примітках до ст. 182, 246, 254, 364, 425), які, з урахуванням завдання істотної шкоди, є нетяжкими злочинами, визначено, який розмір є істотним, зокрема максимально визначений той, що у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 410 КК України, є тяжким, тому логічно, що розмір істотної шкоди в цій нормі має бути вищим за двісті п`ятдесят неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Також, диспозиція статті 366-3 КК України передбачає кримінальну відповідальність за умисне неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».

Відповідно до примітки до ст. 366-2 КК України суб`єктами декларування у цій статті та статті 366-3 цього Кодексу є особи, які відповідно до частин першої та другої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» зобов`язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, тобто, у тому числі військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, які припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування (п.п. «г» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції»).

За змістом Угоди ОСОБА_4, проходячи військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, заволодів іншим військовим майном - квартирою за адресою: АДРЕСА_1, ринковою вартістю 3 835 152 грн, що належала державі в особі ГУР МОУ, шляхом шахрайства, а саме - повідомлення завідомо неправдивих відомостей (обману) щодо наявності у нього підстав для взяття на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов, що було необхідною передумовою для надання йому цієї квартири для постійного проживання шляхом виключення з числа службового житла і подальшої приватизації.

Також ОСОБА_4, будучи суб`єктом декларування, умисно не подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2021 рік у порядку та строки, визначені Законом України «Про запобігання корупції» та Порядком.

Тобто, правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 410 КК України залежить від статусу особи, яка має бути військовослужбовцем та об`єкту посягання - військового майна, зокрема, заволодівши яким завдано істотну шкоду, а за ст. 366-3 КК України - визначення його статусу, у розумінні примітки до ст. 366-2 КК України та наявність у нього обов`язку на подання декларації, тому дії ОСОБА_4 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 410, ст. 366-3 КК України.

Отже, Угода відповідає вимогам закону про кримінальну відповідальність, у тому числі щодо правової кваліфікації кримінальних правопорушень.

Згідно із санкцією статті ч. 2 ст. 410 КК України, яка передбачає відповідальність у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років, цей злочин є тяжким (ч. 5 ст. 12 КК України).

Санкцією статті 366-3 КК України передбачено покарання у виді штрафу від двох тисяч п`ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі строком на один рік, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України це є нетяжким злочином.

Також за змістом примітки до ст. 45 КК України кримінальне правопорушення, передбачене статтею 366-3 КК України вважається кримінальним правопорушенням пов`язаним з корупцією. А злочин, передбачений ч. 2 ст. 410 КК України, який не вчинений шляхом зловживання службовим становищем, не є ні корупційним кримінальним правопорушенням, ні кримінальним правопорушенням пов`язаним з корупцією.

Тобто, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні нетяжкого злочину, пов`язаного з корупцією, та тяжкого злочину.

Окрім цього, враховуючи зміст формулювання обвинувачення за ст. 366-3 КК України та самої сутті цього злочину, він не вчинений у співучасті з іншими особами.

За змістом Угоди ОСОБА_4 сприяв встановленню важливих обставин вчинених ним кримінальних правопорушень, зокрема шляхом надання визнавальних показань, які підтверджуються іншими зібраними у ході досудового розслідування доказами.

Також, відповідно до змісту обвинувального акта потерпілим у цьому кримінальному провадженні є Головне управління розвідки Міністерства оборони України. Внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 410 КК України, державі в особі ГУР МОУ завдано майнової шкоди на суму 3835143,70 грн.

За умовами Угоди ОСОБА_4 зобов`язався відшкодувати шкоду заподіяну злочинними діями у розмірі 3 835 143,70 грн шляхом вчинення дій щодо безоплатного і безумовного переходу (відчуження) квартири за адресою: АДРЕСА_1, у власність держави в особі ГУР МОУ.

Викривачі у кримінальному провадженні відсутні.

Тому, з огляду на: (1) наявність письмової згоди представника потерпілого на укладання Угоди, підтвердження своєї позиції у судовому засіданні; (2) відсутність винагороди викривачам; (3) відсутності завдання шкоди державним чи суспільним інтересам внаслідок вчинення нетяжкого злочину, пов`язаного з корупцією; завданням шкоди лише державним інтересам, внаслідок вчинення тяжкого злочину, без зловживання службовим становищем, тобто, який не є ні корупційним, ні пов`язаним з корупцією; (4) зобов`язання обвинуваченого відшкодувати шкоду завдану кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 2 ст. 410 КК України, вимоги ч. 4 ст. 469 КПК України в Угоді дотримано.

На переконання суду, умови Угоди відповідають вимогам ст. 472 КПК України, оскільки містять усі складові змісту угоди про визнання винуватості, визначені у зазначеній нормі.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 підтвердив кожну із обставин, інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які викладені в Угоді та обвинувальному акті. У присутності захисників визнав свою винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 410, ст. 366-3КК України.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що умови Угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального кодексу України та закону про кримінальну відповідальність, та сторони мали право її укласти у кримінальному провадженні № 52024000000000473 від 16 вересня 2024 року.

Щодо відповідності умов угоди інтересам суспільства.

Відповідно до вимог п. 3, 4 ч. 1 ст. 470 КПК України прокурор при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості зобов`язаний враховувати, зокрема наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень, у запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.

Суд відмовляє у затвердженні угоди у разі невідповідності її умов інтересам суспільства (п. 2 ч. 7 ст. 474 КПК України).

Аналіз кримінального процесуального законодавства дає підстави вважати, що суспільний інтерес у кримінальному провадженні може полягати, зокрема у забезпеченні його завдань, у тому числі в захисті особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпеченні швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Так, у цьому кримінальному провадженні, як зазначено сторонами в Угоді і враховується судом, інтерес суспільства в затвердженні Угоди полягає:

(1) у забезпеченні швидкого досудового розслідування і судового провадження, що у свою чергу, дозволить спрямувати ресурси правоохоронної та судової системи на розслідування та розгляд інших кримінальних проваджень і, як наслідок, призведе до викриття більшої кількості кримінальних правопорушень;

(2) узгоджене сторонами в Угоді покарання буде достатнім для реалізації його мети, зокрема як для покарання обвинуваченого, так і для запобіганню вчиненню аналогічних кримінальних правопорушень іншими особами;

(3) обов`язку обвинуваченого відшкодувати шкоду заподіяну злочинними діями у повному обсязі.

Також, за умовами угоди ОСОБА_4 зобов`язується особисто перерахувати кошти у сумі 750 000 грн на спеціальний рахунок Національного банку України на підтримку Збройних Сил України.

Зазначені зобов`язання в умовах воєнного стану свідчать про додатковий суспільний інтерес - забезпечення потреб військової інфраструктури.

Тому, суд дійшов висновку про відповідність умов Угоди інтересам суспільства.

Щодо порушення умовами Угоди прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб.

Відповідно до п. 3 ч. 7 ст. 474 КПК України суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.

Дослідивши зміст Угоди, заслухавши пояснення учасників судового провадження, суд встановив, що умови Угоди не порушують прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб. Умови Угоди не є невиправдано обтяжливими для жодної із сторін кримінального провадження.

Укладена Угода не спрямована на вирішення питань про права, свободи чи інтереси осіб, які не є учасниками цього судового провадження, зокрема і з огляду на те, що обставини викладеного обвинувачення відповідно до ст. 17 КПК України не можуть бути використанні на підтвердження винуватості будь-яких інших осіб окрім обвинуваченого у цьому кримінальному провадженні.

Угодою також не вирішується питання щодо майна третіх осіб.

Як зазначено вище, судом не встановлено відомостей, які б свідчили, що злочини, у яких обвинувачується ОСОБА_4, вчиненні у співучасті з іншими особами.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність порушення Угодою прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб.

Щодо добровільності укладення угоди.

Відповідно до ч. 6 ст. 474 КПК України суд зобов`язаний переконатися у судовому засіданні, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Згідно із п. 4 ч. 7 ст. 474 КПК України суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним.

У судовому засіданні шляхом отримання пояснень від сторін встановлено, що укладення Угоди сторонами є добровільним, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в Угоді.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтвердив своє бажання щодо укладення Угоди та просив суд затвердити її. Зазначив, що він був ініціатором укладення Угоди і зробив це добровільно.

Також обвинувачений повідомив, а його захисники підтвердили, що укладення Угоди не є наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в Угоді.

У судовому засіданні суд з`ясував у обвинуваченого ОСОБА_4 те, що він цілком розуміє наявність у нього права на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується, а він має право: мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно; допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь.

Обвинувачений ОСОБА_4 усвідомлює наслідки укладення та затвердження Угоди, передбачені ст. 473 КПК України; вид покарання, а також обов`язки, які будуть на нього покладені у разі затвердження Угоди судом та наслідки їх невиконання.

Захисники ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 додатково підтвердили, що досудове розслідування і процес укладання Угоди здійснювались відповідно до положень чинного законодавства, з дотриманням процесуальних прав учасників кримінального провадження.

Прокурор ОСОБА_3 також стверджувала про спільне узгодження всіх зазначених в Угоді умов та підтвердила добровільність її укладення з боку обох сторін.

Встановлені обставини, на переконання суду, є достатніми для висновку, що укладення Угоди сторонами є добровільним і не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в Угоді.

Щодо можливості виконання обвинуваченим взятих на себе за Угодою зобов`язань.

Відповідно до п. 5 ч. 7 ст. 474 КПК України суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань.

У судовому засіданні з`ясовано, що визначене в Угоді покарання і обов`язки є для обвинуваченого зрозумілими, обставини, які б перешкоджали їх виконанню, не встановлені.

Так, обвинувачений ОСОБА_4 підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті та Угоді. Підтвердив, що сприяв встановленню важливих обставин, вчинених ним кримінальних правопорушень у кримінальному провадженні № 52024000000000473 від 16 вересня 2024 року, зокрема шляхом надання визнавальних показань. Стверджував, що він готовий вчинити передбачені умовами Угоди дії щодо відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 2 ст. 410 КК України, а саме добросовісно співпрацювати з потерпілим задля ефективного та швидкого повернення державі в особі ГУР МОУ квартири за адресою: АДРЕСА_1, зокрема шляхом укладення відповідного договору задля забезпечення безоплатного і безумовного переходу (відчуження) квартири державі. Також обвинувачений зазначив, що він фінансово спроможний здійснити добровільний внесок на підтримку Збройних Сил України на суму 750 000 грн.

У судовому засіданні ОСОБА_4 запевнив, що обставини, які б перешкоджали відшкодувати потерпілому шкоду, а саме укласти з ГУР МОУ договір та вчинити будь-які інші дії задля забезпечення безоплатного та безумовного переходу (відчуження) квартири за адресою: АДРЕСА_1, у власність держави в особі ГУР МОУ, відсутні.

На підтвердження можливості обвинуваченого виконати обов`язок щодо перерахування коштів на підтримку Збройних Сил України та забезпечення безоплатного та безумовного переходу (відчуження) квартири у власність держави стороною захисту надано: довідку про доходи ОСОБА_4 від 09 червня 2025 року № 4566125299055524, № 1446024019844420 та № 9562595631702516; відомості про доходи ОСОБА_4 з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків від 09 червня 2025 року; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна щодо нерухомого майна, яке на праві власності належить ОСОБА_4 та його дружині - ОСОБА_9 ; довідки про заробітну плату дружини ОСОБА_9 від 09 червня 2025 року № 13/8.1-11/1280 та № 13/8.1-11/1281; виписки по картковому рахунку ОСОБА_4 та його дружини ОСОБА_9 ; копію щорічної декларації особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2022 рік (т. 1 а.с. 129-170).

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про можливість виконання обвинуваченим взятих на себе за Угодою зобов`язань.

Щодо наявності фактичних підстав для визнання винуватості.

Відповідно до п. 6 ч. 7 ст. 474 КПК України суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.

Досліджені у судовому засіданні зміст обвинувального акта у кримінальному провадженні № 52024000000000473 від 16 вересня 2024 року, зміст Угоди, у сукупності із наданими в судовому засіданні сторонами матеріалами, а також поясненнями обвинуваченого дають підстави суду дійти висновку, що існують фактичні підстави для визнання ОСОБА_4 своєї винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 410, ст. 366-3 КК України.

Щодо відповідності умов Угоди вимогам закону в частині призначення покарання.

Згідно із п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК України однією з підстав для відмови у затвердженні угоди є невідповідність її умов вимогам закону.

За змістом ст. 472 КПК України суттєвою умовою, яку має містити угода про визнання винуватості, є, зокрема узгоджене покарання та згода підозрюваного на його призначення та звільнення від його відбування з випробуванням.

Тому, суд має перевірити на предмет відповідності вимогам закону узгоджене між прокурором та підозрюваним покарання, а також можливість звільнити останнього від його відбування з випробуванням.

За загальним правилом, домовленості сторін угоди при узгодженні покарання не мають виходити за межі загальних та спеціальних засад призначення покарання, встановлених законом України про кримінальну відповідальність. На думку суду, вказаних вимог закону сторони Угоди дотримались.

Так, зі змісту Угоди встановлено, що при узгодженні сторонами покарання обвинуваченому ОСОБА_4 були враховані і дотримані:

1) норми ст. 65, 66, 67 КК України, а саме сторони узгодили покарання у межах, встановлених санкціями статей Особливої частини Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за вчинені кримінальні правопорушення; при визначенні меж покарання виходили із положень розділу X Загальної частини Кримінального кодексу України; врахували характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень; взяли до уваги особу винного; встановили наявність обставин, що пом`якшують покарання та відсутність обтяжуючих обставин;

2) положення ч. 1 ст. 70 КК України щодо призначення остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим;

3) вимоги ч. 1, абз. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 75 КК України щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення;

4) норми ст. 76 КК України щодо необхідності покладення на ОСОБА_4 обов`язків у зв`язку із його звільненням від відбування основного покарання з випробуванням.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що узгоджене сторонами покарання:

- за ч. 2 ст. 410 КК України - у виді позбавлення волі строком на 5 років;

- за ст. 366-3 КК України - у виді позбавлення волі строком на 1 рік з позбавленням права обіймати посади у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, строком на 1 рік,

та призначення на підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим - у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, строком на 1 рік, із одночасним звільненням від його відбування з випробуванням, відповідає загальним засадам призначення покарання, яке може бути затверджено судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 КК України тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.

Згідно із ч. 4 ст. 75 КК України іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

При визначенні іспитового строку ОСОБА_4 суд враховує тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень (ст. 12 КК України), а саме: за ч. 2 ст. 410 КК України, який є тяжким злочином, та за ст. 366-3 КК України - нетяжкий злочин, і відповідно до примітки до ст. 45 КК України вважається кримінальним правопорушенням, пов`язаним з корупцією.

Обставинами, що відповідності до ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_4 суд визнає: щире каяття, оскільки визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, усвідомив факт вчинення протиправних діянь, критично оцінив свої дії, надав правдиві викривальні показання, висловив бажання виправити ситуацію, продемонстрував готовність понести передбачене Угодою покарання.

Водночас, бажання обвинуваченого здійснити добровільний внесок на підтримку Збройних Сил України та зобов`язання відшкодувати завдану кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 2 ст. 410 КК України шкоду, на переконання суду, не можуть бути визнані обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, оскільки такі дії обвинуваченого узгоджені сторонами як обов`язки, тобто виникнуть у майбутньому.

Відповідно до ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Так, враховуючи особу обвинуваченого, тяжкість вчинених злочинів, вид і міру узгодженого покарання, а також висловлену думку сторін, суд дійшов висновку про необхідність встановити іспитовий строк ОСОБА_4 тривалістю один рік, якщо він протягом цього строку не вчинить нового кримінального правопорушення.

Також, відповідно до ст. 76 КК України суд дійшов висновку про покладення на ОСОБА_4 таких обов`язків:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Судом не встановлено, що під час досудового розслідування ОСОБА_4 тримався під вартою, а отже відсутні підстави для врахування положень ст. 211 КПК України та ч. 5 ст. 72 КК України.

Висновок суду

Враховуючи встановлені обставини щодо відповідності Угоди вимогам чинного законодавства та інтересам суспільства, зважаючи на добровільність її укладення, а також можливість виконання обвинуваченим взятих на себе за Угодою зобов`язань, дійшовши висновку про наявність фактичних підстав для визнання обвинуваченим винуватості та неможливість умовами Угоди порушити права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, суд дійшов висновку, що Угода підлягає затвердженню.

Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку на підставі угоди

Цивільний позов у кримінальному провадженні не пред`являвся.

Підстави для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру відсутні.

Щодо заходів забезпечення кримінального провадження

Арешт майна

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

У судовому засіданні прокурор просила скасувати арешт майна, який накладений ухвалами слідчого судді Вищого антикорупційного суду на стадії досудового розслідування, а саме на квартиру та мобільний телефон іРhone 11 Pro Max. Вилучений мобільний телефон повернути ОСОБА_4 .

Захисник ОСОБА_5, посилаючись на положення ст. 131, 174, 374, 475 КПК України, подав до суду клопотання про скасування арешту майна, а саме:

- мобільного телефону іРhone 11 Pro Max, модель MWHN2X/A, серійний номер НОМЕР_2, IMEI 1: НОМЕР_3, IMEI 2: НОМЕР_4 ;

- квартири АДРЕСА_4 .

Також у цьому ж клопотанні просив повернути ОСОБА_4 :

- мобільний телефон іРhone 11 Pro Max, модель MWHN2X/A, серійний номер НОМЕР_2, IMEI 1: НОМЕР_3, IMEI 2: НОМЕР_5 ;

- інші речі та документи ОСОБА_4, вилучені 12 грудня 2024 року під час проведення обшуку у квартирі за адресою: АДРЕСА_2, в тому числі але не виключно, правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_5 ; правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_3 ; правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_4 .

Встановлено, що детективами Національного антикорупційного бюро України у кримінальному провадженні № 52024000000000473 від 16 вересня 2024 року на підставі ухвали слідчої судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_12 від 29 листопада 2024 року проведено обшук у квартирі за адресою: АДРЕСА_2, у ході якого вилучено:

документи, які стосуються набуття права власності, розпорядження, користування квартирами за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_6 ;

розпорядження органу приватизації Солом`янської РДА від 01 березня 2002 року № 27068 на 01 арк;

договір дарування 1/3 частки квартири від 14 грудня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 на 01 арк;

свідоцтво про право власності на житло Відділу приватизації житла Солом`янського району м. Києва від 01 березня 2002 року № 27068 на 01 арк;

свідоцтво про право власності Святошинської РДА від 02 листопада 2022 року № 96 на 01 арк;

технічний паспорт на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 на 02 арк;

технічний паспорт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на 08 арк;

ордер на право зайняття службового жилого приміщення від 26 квітня 2018 року № 012229 на 01 арк;

нотатка із записом « ОСОБА_13 = 207-09-57» на 01 арк;

лист в/ч НОМЕР_1 від 11 листопада 2022 року № 222/7Д/2629 на 01 арк;

розпорядження органу приватизації Святошинської РДА від 02 листопада 2022 року № 96 на 01 арк;

картка прийому заяви № 314359317 на 01 арк;

рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 листопада 2022 року № 65433481 на 01 арк;

технічний паспорт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 на 04 арк;

технічний паспорт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 на 04 арк, зброшурований;

розписка ОСОБА_14 від 24 липня 2017 року на 01 арк;

довідка ОСББ «Гай, 9» від 18 січня 2023 року на 01 арк;

квитанція АТ Укртелеком» за о/р 8200007701627965 за листопад 2022 року на 01 арк;

копія електронного листа щодо комунальних послуг за адресою: м. Київ, пр. Володимира Маяковського, 81/11, кв. 149 на 01 арк;

заява-звернення від 06 липня 2011 року на 01 арк;

сертифікат Makeup № 3J8439V45SZW на 01 арк;

договір оренди квартири від 30 жовтня 2020 року № 3010 між ОСОБА_15 і ОСОБА_16 на 05 арк (з додатком-актом);

чернетка декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 рік на 08 арк;

мобільні телефони Galaxy Note 8, модель SM-N950F та мобільний телефон іРhone 11 Pro Max, модель MWHN2X/A, що підтверджується копією протоколу обшуку (т. 1 а.с. 110-118).

Постановою детектива від 12 грудня 2024 року у кримінальному провадженні № 52024000000000473 від 16 вересня 2024 року визнано речовими доказами, мобільний телефон іРhone 11 Pro Max, модель MWHN2X/A, серійний номер НОМЕР_2, IMEI 1: НОМЕР_3, IMEI 2: НОМЕР_4, вилучений у ОСОБА_4 у ході проведення 12 грудня 2024 року обшуку за адресою: АДРЕСА_7, що підтверджується постановою (т. 1 а.с. 83-84).

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 991/14013/24, з метою забезпечення збереження речових доказів накладено арешт на мобільний телефон іРhone 11 Pro Max, модель MWHN2X/A, серійний номер НОМЕР_2, IMEI 1: НОМЕР_3, IMEI 2: НОМЕР_4, шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування ним. Копія судового рішення містить у матеріалах справи (т. 1 а.с. 94-98).

Як пояснили у судовому засіданні учасники судового провадження на вилучені 12 грудня 2024 року мобільний телефон Galaxy Note 8, модель SM-N950F та документи арешт не накладався. Мобільний телефон Galaxy Note 8, модель SM-N950F був повернутий власнику - ОСОБА_9 .

Прокурор у судовому засіданні підтвердила, що оригінали вилучених документів зберігаються у матеріалах кримінального провадження, та не заперечує щодо їх повернення особі, у якої вони були вилучені.

Щодо накладеного арешту на мобільний телефон іРhone 11 Pro Max, то враховуючи встановлені вище обставини, те, що мобільний телефон не має у подальшому жодного значення для кримінального провадження № 52024000000000473 від 16 вересня 2024 року чи будь-якого іншого кримінального провадження, а також позицію учасників судового провадження, які просили скасувати арешт на зазначене майно, суд дійшов висновку, що мета, з якою накладався арешт на майно у цьому кримінальному провадженні, досягнута, а отже у подальшому застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено, у разі скасування арешту.

Отже, враховуючи висловлені у судовому засіданні позиції, як сторони обвинувачення так і сторони захисту, вилучений мобільний телефон належить повернути особі, у якої він був вилучений - ОСОБА_4 .

Також, відповідно до вимог ч. 3, 9 ст. 100 КПК України суд вважає за можливе повернути володільцю документи, які були вилучені 12 грудня 2024 року у ході проведення обшуку квартири, за адресою: АДРЕСА_2 .

Окрім цього, судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25 грудня 2024 року у справі № 991/14012/24 з метою забезпечення збереження речових доказів накладено арешт, шляхом заборони відчуження на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1268954280000), право власності на яку зареєстровано на ОСОБА_4, що підтверджується копією судового рішення (т. 1 а.с. 99-101).

З підстав, які зазначенні вище щодо мобільного телефону, арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, також підлягає скасуванню.

Запобіжний захід.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 ч. 3 ст. 475 КПК України суд у вироку вирішує питання, зокрема, про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

За матеріалами справи встановлено, що ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 березня 2025 року у справі № 991/2299/25 стосовно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді застави у розмірі 908 400 грн та покладені додаткові обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України (т 1 а.с. 85-92).

Згідно з платіжною інструкцією кредитового переказу коштів від 21 березня 2025 року № 1 ОСОБА_17 внесено заставу за ОСОБА_4 у розмірі 908 400 грн (т. 1 а.с. 102).

26 березня 2025 року ухвалою колегії судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду скасовано ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 березня 2025 року в частині визначеного розміру застави. У цій частині постановлено нову ухвалу, якою застосовано до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у виді застави у розмірі 80 (вісімдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень 00 копійок. В іншій частині ухвалу залишено без змін (т. 1 а.с. 103-107).

У судовому засіданні учасники судового провадження повідомили, що строк дії додаткових процесуальних обов`язків, покладених на ОСОБА_4, не продовжувався.

Також сторона захисту зазначила, що різниця застави після зменшення її розміру вже повернута заставодавцю.

Вирішуючи питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили, суд враховує належну процесуальну поведінку обвинуваченого під час досудового розслідування та судового провадження.

Зазначені обставини у сукупності з визнанням вини та щирим каяттям свідчать про помірковане та послідовне небажання обвинуваченого переховуватись від суду.

З огляду на викладене суд вважає за можливе скасувати застосований до ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 березня 2025 року у справі № 991/2299/25 запобіжний захід у виді застави та, враховуючи вимоги ч. 11 ст. 182 КПК України, повернути заставу заставодавцю ОСОБА_17 .

Щодо речових доказів і документів

Відповідно до ч. 9 ст. 10, ст. 368 КПК України під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, судом вирішується питання про долю речових доказів і документів.

Як вже вирішено вище речовий доказ - мобільний телефон підлягає поверненню особі, у якої він був вилучений - ОСОБА_4 .

Щодо речового доказу квартири, то як вже зазначалось судом вище, умовами Угоди передбачено, що обвинувачений ОСОБА_4, якому наразі на праві власності належить ця квартира, має не пізніше 1 місяця з дня набрання вироком суду законної сили на підставі цієї Угоди, укласти з ГУР МОУ договір та вчинити будь-які інші необхідні дії, наслідком яких буде безоплатний і безумовний перехід (відчуження) квартири за адресою: АДРЕСА_1, у власність держави в особі ГУР МОУ.

Тобто, умовами Угоди передбачено забезпечення передання квартири у власність держави.

З огляду на викладене, квартиру за адресою: АДРЕСА_1, слід вважати такою, що втратила статус речового доказу.

Документи, передані суду сторонами кримінального провадження, залишити в матеріалах справи протягом усього часу зберігання.

Підстави для застосування спеціальної конфіскації у кримінальному провадженні відсутні.

Процесуальні витрати

За змістом ст. 124, 126, 368 КПК України при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, суд повинен вирішити питання щодо процесуальних витрат, у тому числі на кого вони мають бути покладені та в якому розмірі.

Судом встановлено, що у межах кримінального провадження № 52024000000000473 від 16 вересня 2024 року в ході досудового розслідування були залучені експерти Чернігівського відділення Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України для проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 06 лютого 2025 року № 81/25-24 (п. 56 розділу 1 Реєстру матеріалів досудового розслідування).

Згідно з актом здачі-приймання висновку експерта № 81/25-24 витрати на проведення судової оціночно-будівельної експертизи склали 20 355,84 грн, що підтверджується матеріалами справи (т. 1 а.с. 93).

Згідно із ч. 2 ст. 124 КПК України ці витрати підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_4 .

Керуючись статтями 369-371, 373-376, 474, 475 КПК України, суд

ухвалив:

Затвердити угоду від 17 червня 2025 року про визнання винуватості, укладену між прокурором першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва у суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4, за участю захисників - адвокатів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, та яка погоджена заступником керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_10, у кримінальному провадженні № 52024000000000473 від 16 вересня 2024 року.

Визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 410 КК України, та призначити йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості від 17 червня 2025 року покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

Визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 366-3 КК України, та призначити йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості від 17 червня 2025 року покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік з позбавленням права обіймати посади у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, строком на 1 (один) рік.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років з позбавленням права обіймати посади у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, строком на 1 (один) рік.

Відповідно до ч. 2-4 ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення.

Іспитовий строк ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку.

Додаткове покарання, призначене ОСОБА_4 у виді позбавлення права обіймати посади у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, строком на 1 (один) рік підлягає реальному виконанню.

На підставі ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 991/14012/24, на майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1268954280000), право власності на яку зареєстровано на ОСОБА_4 .

Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25 грудня 2024 року у справі № 991/14013/24, на майно, яке належить ОСОБА_4, а саме: мобільний телефон іРhone 11 Pro Max, модель MWHN2X/A, серійний номер НОМЕР_2, IMEI 1: НОМЕР_3, IMEI 2: НОМЕР_4 .

Речовий доказ мобільний телефон іРhone 11 Pro Max, модель MWHN2X/A, серійний номер НОМЕР_2, IMEI 1: НОМЕР_3, IMEI 2: НОМЕР_4 повернути власнику ОСОБА_4 .

Квартиру за адресою: АДРЕСА_1 вважати такою, що втратила статус речового доказу.

Документи вилучені 12 грудня 2024 року у ході проведення обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_2, а саме:

розпорядження органу приватизації Солом`янської РДА від 01 березня 2002 року № 27068 на 01 арк;

договір дарування 1/3 частки квартири від 14 грудня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 на 01 арк;

свідоцтво про право власності Святошинської РДА від 02 листопада 2022 року № 96 на 01 арк;

технічний паспорт на квартиру за адресою: АДРЕСА_6 на 02 арк;

технічний паспорт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на 08 арк;

ордер на право зайняття службового жилого приміщення від 26 квітня 2018 року № 012229 на 01 арк;

нотатка із записом « ОСОБА_13 = 207-09-57» на 01 арк;

лист в/ч НОМЕР_1 від 11 листопада 2022 року № 222/7Д/2629 на 01 арк;

розпорядження органу приватизації Святошинської РДА від 02 листопада 2022 року № 96 на 01 арк;

картка прийому заяви № 314359317 на 01 арк;

технічний паспорт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 на 04 арк;

технічний паспорт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 на 04 арк, зброшурований;

розписка ОСОБА_14 від 24 липня 2017 року на 01 арк;

довідка ОСББ «Гай, 9» від 18 січня 2023 року на 01 арк;

квитанція АТ Укртелеком» за о/р 8200007701627965 за листопад 2022 року на 01 арк;

заява-звернення від 06 липня 2011 року на 01 арк;

сертифікат Makeup № 3J8439V45SZW на 01 арк;

договір оренди квартири від 30 жовтня 2020 року № 3010 між ОСОБА_15 і ОСОБА_16 на 05 арк (з додатком-актом);

чернетка декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2020 рік на 08 арк,

повернути володільцю - ОСОБА_4 .

Скасувати застосований до ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 березня 2025 року у справі № 991/2299/25 запобіжний захід у виді застави у розмірі 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн.

Після набрання вироком законної сили повернути заставодавцю - ОСОБА_17 кошти у сумі 242 240 грн, внесених як застава за підозрюваного ОСОБА_4 згідно ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 березня 2025 року у справі № 991/2299/25 на депозитний рахунок Вищого антикорупційного суду: р/р UA678201720355279004000096000, код ЄДРПОУ 42836259, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, згідно платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 21 березня 2025 року № 1.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів у розмірі 20 355,84 грн (двадцять тисяч триста п`ятдесят п`ять гривень вісімдесят чотири копійки) .

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Вищий антикорупційний суд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Роз`яснити учасникам провадження, що згідно з положеннями ст. 476 КПК України у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення.

Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення особи до відповідальності за ст. 389-1 КК України.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Search

Document No. 128217995