- Presiding judge (HACC): Dubas V.M.
Справа № 991/7060/25
Провадження 1-кс/991/7130/25
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2025 року м.Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду (ВАКС) ОСОБА_1 (далі-слідчий суддя чи суд),
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2,
представника власника майна (адвоката) ОСОБА_3,
підозрюваного ОСОБА_4 і захисника ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_6 про скасування арешту майна
у кримінальному провадженні №42019110350000029 від 13.02.2019 (об`єднано 27.03.2024 з кримінальним провадженням №52017000000000841 від 29.11.2017)
ВСТАНОВИВ:
1. Стислий опис судового провадження.
08.07.2025 до ВАКС надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах власника майна ОСОБА_6 (далі - заявник) про скасування арешту майна, для розгляду якого відповідно до статті 35 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) і протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду визначено слідчого суддю ОСОБА_1, яким здійснено судовий розгляд 11.07.2025.
2. Короткий виклад клопотання і позицій учасників судового провадження.
2.1. Заявник в клопотанні просив: «1. Розглянути зазначене клопотання про часткове скасування арешту майна в порядку ст. 174 Кримінального процесуального кодексу України. 2. Для розгляду цього клопотання витребувати у канцелярії (архіві) Вищого антикорупційного суду судову справу №991/7305/23 та дослідити наявні у них письмові докази. 3. Скасувати арешт на квартиру, загальною площею 35,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1565528532224), на яку було накладено арешт відповідно до ухвали слідчої судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_7 від 22.08.2023 у судовій справі № 991/7305/23. 4. Скасувати арешт на автомобіль Audi A5, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, VIN: НОМЕР_2, на який було накладено арешт відповідно до ухвали слідчої судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_7 від 22.08.2023 у судовій справі №991/7305/23. 5. Скасувати арешт на автомобіль Porsche Macan, 2016 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3, VIN: НОМЕР_4, на який було накладено арешт відповідно до ухвали слідчої судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_7 від 22.08.2023 у судовій справі № 991/7305/23»,
що обґрунтовувалось зокрема таким: «22.08.2023, ухвалою слідчої судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_7 у судовій справі № 991/7305/23 було частково задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_4, із забороною відчуження належного йому майна, а також на майно ОСОБА_6 (як зазначено судом цивільної дружини), а саме на: - квартиру, загальною площею 35,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1565528532224); - автомобіль Audi A5, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, VIN: НОМЕР_2 ; - автомобіль Porsche Macan, 2016 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3, VIN: НОМЕР_4 ;
Зазначений арешт був накладений слідчим суддею за клопотанням прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна у межах кримінального провадження № 42019110350000029 від 13.02.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України.
Метою накладення цього арешту є забезпечення конфіскації майна підозрюваного ОСОБА_4, у разі його притягнення до кримінальної відповідальності за вироком суду…
Як вбачається із ухвали слідчої судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_7 від 22.08.2023 у судовій справі № 991/7305/23, арешт на майно, яке є спільною сумісною власністю підозрюваного ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .
Так, в ухвалі слідчою суддею зазначено, що доказом того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу свідчать те, що вони зареєстровані за однією адресою, мають спільну дитину 2020 року народження та неодноразово виїжджали за кордон.
Проте при ухваленні слідчим суддею рішення про накладення арешту на майно ОСОБА_6, фактично було встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та встановлено правовий режим власності, як спільна сумісна у кримінальному процесі.
Натомість необхідно наголосити на тому, що вказані обставини не можуть встановлюватись у кримінальному процесі під час розгляду питання про арешт майна, оскільки це є виключно повноваження судді (не слідчого судді) під час розгляду справи у позовному провадженні щодо встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання майна спільним сумісним майном шляхом дослідження доказів та допиту свідків.
Варто зазначити, що такі позовні вимоги судами України не розглядались у цивільному процесі.
Крім того, слідчою суддею не встановлювався факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу станом на час набуття у власність майна ОСОБА_6, як і не зазначено в ухвалі якими доказами підтверджено, що в указаний період ОСОБА_4 та ОСОБА_6 мали спільний бюджет, вони вели спільне господарство, були пов`язані виконанням взаємних прав і обов`язків та спільним побутом, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Наголошуємо на тому, що станом на момент набуття у власність майна (2022-2023 роки) ОСОБА_6, вони не проживали спільно з ОСОБА_4 однією сім`єю, не вели спільне господарство, та не були пов`язані виконанням взаємних прав і обов`язків та спільним побутом… Таким чином вважаємо, що на особисте майно ОСОБА_6 було помилково (необґрунтовано) накладено арешт, як на спільне сумісне майно подружжя, оскільки доказів цього матеріали справи не містять, а також відсутнє відповідне рішення суду про визнання належного на праві приватної власності майна ОСОБА_6 спільною сумісною власністю подружжя, адже такий факт може бути встановлений виключно судом, під час розгляду справи у порядку цивільного судочинства»,
2.3. В судовому засіданні заявник ОСОБА_3 підтримав подані клопотання і просив такі задовольнити, скасувавши арешт на майно. Підозрюваний ОСОБА_4 і його захисник ОСОБА_5 підтримали клопотання і просили таке задовольнити.
Детектив НАЬУ ОСОБА_9 надіслав письмове заперечення, де просив відмовити у задоволенні клопотання, зокрема зазначивши таке: «Відповідно до тверджень ОСОБА_3 станом на час придбання зазначеного майна (2022-2023 роки) ОСОБА_10 та ОСОБА_4 не проживали спільно однією сім`єю, не вели спільний побут та не були повязані виконанням взаємних прав та обов`язків. Зазначені твердження спростовуються наступним: - за період з 1998 по 2023 роки загальні доходи ОСОБА_6 складають 94 139,00 грн., що явно не достатньо для самостійного придбання двох автомобілів та квартири;- на момент народження ІНФОРМАЦІЯ_3 спільної дитини ОСОБА_4 та ОСОБА_6 адресою реєстрації обох осіб зазначено АДРЕСА_2 ; - у період з 26.02.2021 по 19.03.2023 ОСОБА_4, ОСОБА_6 та їхня спільна дитина ОСОБА_11 неодноразово спільно перетинали державний кордон України; - - в ході проведеного 15.08.2023 обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_4 в домоволодінні вказаної особи о сьомій годині ранку була присутня ОСОБА_6 ; - при отриманні в Національному бюро належної ОСОБА_4 . Юкарти 17.08.2023 у відповідній розписці ОСОБА_6 зазначила себе як цивільна дружина; квартира, на яку ухвалою ВАКС від 22.08.2023 накладено арешт та яка належить ОСОБА_6 придбана у сина ОСОБА_4 - ОСОБА_12 .. Станом на поточну дату вказаний арешт є обґрунтованим, потреба у ньому не відпала. Додатково зазначаю, що постановою прокурора САП від 27.03.2024 кримінальне провадження 42019110350000029, у якому повідомлено про підозру ОСОБА_4 об`єднано з кримінальним провадженням 52017000000000841, у якому 28.03.2024 докази визнані достатніми для складання обвинувального акту та надано доручення забезпечити підозрюваним та захисникам доступ до матеріалів досудового розслідування. Станом на поточну дату у зазначеному кримінальному провадженні здійснюється виконання вимог ст. 290 КПК України».
3. Обґрунтування позиції суду.
3.1. Згідно із частиною 1 статті 131 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, та пунктом 7 частини 2 статті 131 КПК передбачений арешт майна як один із заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до частини 1 статті 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно з частиною 2 статті 170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Частиною 5 статті 170 КПК визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини 2 цієї статті), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно з частиною 10 статті 170 КПК арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до частини 11 статті 170 КПК заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Згідно з частиною 2 статті 173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до частини 4 статті 173 КПК у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Тобто будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом, та має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії» від 05.01.2000, заява № 33202/96). При цьому будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, заява №8793/79).
3.2. Згідно із частиною 1 статті 174 КПК, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Таким чином, заявник, який подав клопотання про скасування арешту майна, повинен довести окрему або одночасну наявність фактів необґрунтованості накладення такого арешту та/або зникнення потреби в його застосуванні.
3.3. 22.08.2023 ухвалою слідчого судді ВАКС ОСОБА_7 у справі №991/7305/23 накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_4 із забороною відчуження, а саме: 1) 98 земельних ділянок з певними кадастровими номерами, 2) квартиру загальною площею 34.2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 349790748101); 3) машиномісце №52 загальною площею 20.8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4,
також накладено арешт на майно, яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_5, право власності на яке зареєстровано за останньою, із забороною відчуження, а саме: - автомобіль Audi A5, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, VIN НОМЕР_2 ; - автомобіль Porsche Macan, 2016 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3, VIN НОМЕР_6 ; - квартиру загальною площею 35,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1565528532224),
що обґрунтовувалось зокрема таким: «15.08.2023 старшим детективом Національного бюро Пятого відділу детективів Третього підрозділу детективів Головного підрозділу детективів ОСОБА_13, за погодженням з прокурором п`ятого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8, складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 4, 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 4, 5 ст. 27 ч. 3 ст. 209 КК України, яке того ж дня вручено ОСОБА_4 особисто під підпис, що підтверджується копією повідомлення про підозру, яке міститься в матеріалах справи.
З огляду на викладене, слідчий суддя дійшов висновку, що ОСОБА_4 набув у цьому кримінальному провадженні процесуальний статус підозрюваного...
Санкції ч. 5 ст. 191 та ч. 3 ст. 209 КК України, що інкримінуються ОСОБА_4, передбачають відповідальність у виді позбавлення волі з конфіскацією майна…
Тобто, у випадку визнання винуватим ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 4, 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 4, 5 ст. 27 ч. 3 ст. 209 КК України, суд може призначити йому покарання у виді конфіскації майна, тому на переконання слідчого судді детектив у судовому засіданні довів необхідність арешту майна підозрюваного з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.
На підтвердження доводів щодо факту цивільного шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, прокурором та детективом долучено до матеріалів справи докази за результатом дослідження яких слідчим суддею встановлено таке.
Згідно актового запису про народження №128 ОСОБА_4 та ОСОБА_6 мають спільну дитину - доньку ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
15.08.2023 о 09 год. 00 хв, на момент затримання ОСОБА_4, що відбулось за адресою: Київська область, Бучанський район, с/рада Шпитківська, в приміщенні домоволодіння за місцем проживання ОСОБА_4 перебувала ОСОБА_6, що підтверджується копією протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину.
17.08.2023 ОСОБА_6 отримала від детектива Національного бюро картку ОСОБА_4, про що написала розписку, в якій зазначила себе цивільною дружиною ОСОБА_4 (а.с. 132).
Згідно відомостей Державної міграційної служби України ОСОБА_4 та ОСОБА_6 зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до інформації з системи ДПС України «Аркан», ОСОБА_4 та ОСОБА_6 з 26.02.2021 неодноразово удвох виїжджали за кордон в одному напрямку на однакову кількість днів та здійснювали повернення до України в один і той же день, що підтверджується матеріалами спраи. (а.с. 165-166)
Згідно реєстраційної картки транспортного засобу на автомобіль Audi A5, д.н.з. НОМЕР_1, власником якого з 19.11.2022 є ОСОБА_6, належним користувачем цього транспортного засобу є ОСОБА_12 . (а.с. 168)
Слідчий суддя, оцінивши зазначені докази в сукупності, вважає, що не є безпідставними твердження прокурора про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 тривалий час проживають однією сім`єю та можуть мати майно у спільній сумісній власності…
Також встановлено, що за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на такі об`єкти нерухомого та рухомого майна:
автомобіль Audi A5, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, VIN НОМЕР_2, дата реєстрації - 19.11.2022, та автомобіль Porsche Macan, 2016 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3, VIN НОМЕР_6, дата реєстрації - 07.02.2023, підстава реєстрації - договір укладений в ТСЦ №8046/2023/3644101 від 07.02.2023, що підтверджується копіями реєстраційних карток транспортного засобу;
квартира загальною площею 35,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1565528532224), право власності зареєстровано 11.02.2022 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 11.02.2022, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 03.08.2023.
Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу, якою врегульовано права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно норм СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України). Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (ч. 1 ст. 67 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).
Оскільки право власності на вказане майно зареєстроване за ОСОБА_6 під час проживання однією сім`єю з ОСОБА_4, враховуючи положення ст. 60, 67, 70, 74 СК України, слідчий суддя дійшов висновку, що таке майно вірогідно має статус спільної сумісної власності подружжя.
Доказів того, що воно чи його частина є особистою приватною власністю ОСОБА_6, матеріали справи не містять.
Звертаю увагу, що згідно ч. 12 ст. 100 КПК України спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства.
У зв`язку з тим, що слідчий суддя позбавлений можливості визначати частки на етапі досудового розслідування, поза межами позовного провадження, тому обтяження майна в цілому є єдиним можливим, реальним та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження з метою можливого виконання конфіскації майна у випадку призначення такого виду покарання…
Накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або повним позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження. Оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019110350000029 від 13.02.2019 здійснюється, за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України класифіковано як особливо тяжкі злочини, тому, на переконання слідчого судді, арешт нерухомого майна, власниками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_6, забезпечує справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав підозрюваного, відповідає принципу розумності, є співрозмірним, з огляду на завдання кримінального провадження, а також правову підставу для арешту майна…
Слідчий суддя вважає доведеним існування достатніх підстав вважати, що не накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, зазначене прокурором у клопотанні, може призвести до його можливого відчуження на користь третіх осіб або настання інших наслідків, у зв`язку з чим не буде досягнута дієвість даного кримінального провадження.
Тому, враховуючи доведеність детективом наявності ризиків, передбачених абзацом другим ч. 1 ст. 170 КПК України, слідчий суддя дійшов висновку, що заборона відчуження майна виправдає у цьому випадку ступінь втручання у право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . Негативних наслідків та обмежень застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження слідчим суддею не встановлено».
3.4. Згідно із статтею 59 КК, покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього кодексу. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.
В цьому випадку під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42019110350000029 від 13.02.2019 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4, 5 статті 191 і частиною 3 статті 209 КК України, й санкція за частиною 5 статті 191 КК передбачає можливе покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна, та санкція частини 3 статті 209 КК передбачає можливе покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п`ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
З вищенаведеного вбачається, що арешт на майно ОСОБА_4 і ОСОБА_6 накладено з метою забезпечення можливої конфіскації майна у разі ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_4, та таке обмеження не є свавільним та відповідає вимогам законності із дотриманням справедливого балансу між суспільним інтересом та захистом права власності особи, враховуючи, що досягнення мети цього кримінального провадження неможливо у інший спосіб, окрім як застосування такого заходу.
Водночас такий арешт накладений слідчим суддею у найменш обтяжливий спосіб без обмеження права користування ОСОБА_4 і ОСОБА_6 арештованим майном, а саме лише в частині обмеження відчуження майна з метою запобігання його зміни чи знищенню, оскільки відчуження - це можливість його власника визначати долю такого майна, наприклад шляхом продажу чи дарування.
3.5. Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно із статтею 356 ЦКУ, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Стаття 358 ЦКУ визначено, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Стаття 60 Сімейного кодексу України (далі-СКУ) визначає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Стаття 61 СКУ передбачає, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 статті 67 СКУ визначено, що дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.
Стаття 68 СКУ визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 70 СКУ встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Стаття 74 СКУ визначає, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу,(тобто усі норми статей 60-74 СКУ).
Належить врахувати, що слідчий суддя не наділений правом визначати конкретну частку власності кожного із подружжя, з огляду на правову позицію, наведену в постановах Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі №6-843цс17 та постановах Великої Палати Верховного суду (ВП ВС) від 21.11.2018 в справі №372/504/17, від 29.06.2021 в справі №916/2813/18, від 22.09.2020 в справі №214/6174/15-ц, згідно з якою норми СКУ свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із членів колишнього подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Тобто слідчий суддя чи суд у межах кримінального провадження немає повноважень здійснити поділ майна подружжя і визначити частки кожного із колишнього подружжя у спільному майні, зокрема з огляду на те, що такі частки можуть бути нерівними за домовленістю колишнього подружжя або за рішенням суду, ухваленим у порядку цивільного судочинства.
Окрім того, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суд (КЦС ВС) від 02.10.2019 в справі №521/5435/16-ц (яка стосувалась ініціювання спору про поділ спільного майна подружжя та визнання права на частку в спільному майні у разі, якщо це майно (грошові кошти) є речовим доказом у кримінальному провадженні та предметом вчинення кримінального правопорушення, що є доречним у цьому випадку) міститься така правова позиція: «Аналіз статей 69-71, 74 СК України дозволяє зробити висновок, що поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні як приватно-правова категорія, покликана забезпечити визначеність в приватних відносинах та захист прав та інтересів або ж їх відновлювати. Натомість ініціювання спору про поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні не для захисту прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, поділ спільного майна та визнання права на частку в спільному майні) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин».\
Вищенаведене дає підстави при розгляді цієї справи врахувати наявний публічно-правовий інтерес стосовно арештованого майна, яке вочевидь належить до спільної сумісної власності ОСОБА_4 і ОСОБА_6, що не спростовано жодним чином.
3.6. Дослідивши клопотання про скасування арешту майна із доданими матеріалами, слідчий суддя вважає, що відсутні докази необґрунтованого і непропорційного втручання в право власності власника майна шляхом необґрунтованого накладення арешту як заходу забезпечення кримінального провадження, не відпала потреба в подальшому арешті до вирішення судом питання про можливу конфіскацію майна, та накладення арешту не є надмірним обтяженням прав власників, тому належить відмовити у задоволенні клопотання.
Керуючись статтями 131, 132, 170-174, 309, 369-372, 532 КПК, суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити в задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_6 про скасування арешту майна.
Ухвала не підлягає оскарженню і набирає законної сили негайно після оголошення.
Повний текст ухвали оголошений 16.07.2025.
Слідчий суддя ОСОБА_1 _____________