- Presiding judge (HACC): Voronko V.D.
Справа № 991/7375/25
Провадження 1-кс/991/7446/25
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2025 року м.Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2, прокурора ОСОБА_3, адвоката ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_5, про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 52023000000000154 від 03.04.2023,
ВСТАНОВИВ:
До Вищого антикорупційного суду надійшло вказане клопотання представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_4, в порядку ст. 174 КПК України.
Клопотання обґрунтоване тим, що у кримінальному провадженні №52023000000000154 від 03.04.2023 ухвалою слідчого Вищого антикорупційного суду від 10.02.2025 у справі №991/1099/25, накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . На переконання адвоката, заходи забезпечення кримінального провадження безпідставно застосовані до ОСОБА_5, яка не має жодного відношення до кримінального провадження.
А тому, адвокат просив частково скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 10.02.2025 у справі №991/1099/25, на майно ОСОБА_5, а саме на транспортний засіб - автомобіль VOLKSWAGEN ARTEON, 2021 р.в., д.н.з. НОМЕР_1, VIN: НОМЕР_2 .
У судовому засіданні адвокат ОСОБА_4 клопотання про скасування арешту майна підтримав в повному обсязі, просив задовольнити. Просив врахувати, що автомобіль на даний час знаходиться закордоном, а накладений арешт є явно неспівмірним з обмеженням права ОСОБА_5 на повноцінне розпорядження своїм майном, що негативно впливає на життєві процеси останньої. Громадянці ОСОБА_5 потрібна можливість розпоряджатись та відчужувати своє майно, оскільки останній потрібні грошові кошти для початку ведення підприємницької діяльності за кордоном, а в разі продажу майна, вона зможе інвестувати свої кошти. Більше того, станом на теперішній час мати ОСОБА_5 хворіє на тяжку хворобу та продаж якогось свого майна надасть їй змогу допомогти своїй матері оскільки остання також знаходиться в скрутному матеріальному становищі. Крім того, просив взяти до уваги, що у матері ОСОБА_5 - ОСОБА_7 наявний кредитний договір, однак всі наявні у себе кошти остання витрачає на лікування, а відсотки та платежі за вищевказаним кредитним договором змушений сплачувати її поручитель згідно договору поруки.
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні, щодо клопотання адвоката заперечував, зауважив, що твердження адвоката є безпідставними, оскільки арештоване майно, яке зареєстроване за ОСОБА_5, набуте нею саме під час перебування у шлюбі з підозрюваним. При цьому, статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас, у своєму клопотанні адвокат вказану презумпцію будь-яким чином не спростовує, належних та достатніх доказів на підтвердження набуття такого майна за особисті кошти дружини підозрюваного не надає. Отже, враховуючи, що майно ОСОБА_5 набуте до розірвання шлюбу, а доказів про виділ частки зі спільного майна або про поділ спільного майна до клопотання не долучено і суду не подано, на переконання сторони обвинувачення, є безпідставними доводи про те, що зазначене майно не є спільною сумісною власністю подружжя і відповідно не належить на праві спільної сумісної власності підозрюваному ОСОБА_6 .
Дослідивши матеріали клопотання про скасування арешту майна, заслухавши учасників, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди (ч. 2 ст. 170 КПК України).
Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ч. 1 ст. 174 КПК України).
Слідчий суддя зауважує, що реалізація права на звернення до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна обумовлена не тим, що відповідний суб`єкт не погоджується із застосованим заходом забезпечення кримінального провадження. Інститут скасування арешту пов`язаний з наявністю двох умов, закріплених у ст. 174 КПК України - необґрунтованістю його накладення та відсутності подальшої потреби в ньому.
Як вбачається з наданих матеріалів, детективами Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52023000000000154 від 03.04.2023, за підозрою серед інших ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 255 КК України (в редакції Закону № 671-ІХ від 04.06.2020), ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 191 КК України; ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 28 ч. 5 ст. 191 КК України.
У рамках цього кримінального провадження ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 10.02.2025 у справі №991/1099/25, накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_6, а також на майно, що належить підозрюваному ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності із ОСОБА_5 .
Відповідно до мотивувальної частини ухвали від 10.02.2025 арешт на майно накладено з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання (п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України).
Арешт майна з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання накладається на майно підозрюваного за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна, що передбачено ч. 5 ст. 170 КПК України.
Отже слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_6 має статус підозрюваного у цьому кримінальному провадженні та обґрунтовано підозрюється у вчиненні інкримінованих злочинів.
У той же час злочини, передбачені ч. 3 ст. 255, ч. 5 ст. 191 КК України відносяться до категорії особливо тяжких злочинів (частина 6 статті 12 КК України), санкціями яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до тринадцяти років з конфіскацією майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.
Таким чином арешт майна, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, накладається на майно підозрюваного, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна (ст. 170 КПК України).
Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються (ч. 1 ст. 59 КК України).
Кримінальний закон не встановлює прямого співвідношення чи обмеження обсягу конфіскації майна як виду покарання із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Покарання у вигляді конфіскації майна, як і будь-яке інше покарання, встановлюється вироком суду. Оскільки на цьому етапі кримінальне провадження ще не розглянуто судом по суті та вирок не постановлений, слідчий суддя не має змоги передбачити ні сам факт його постановлення, ні можливий обсяг конфіскації майна як виду покарання, вказані події на цьому етапі повинні розглядатися лише як вірогідні.
Тож, зважаючи на обставини, що розслідуються у даному провадженні, та можливість конфіскації майна ОСОБА_6 за вироком суду у разі доведення його вини, забезпечення конфіскації майна як виду покарання може бути досягнуте через застосування саме такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, з метою запобігання ризику відчуження вказаного майна.
Поряд з цим, сторона захисту наголошувала на необґрунтованості повідомленої ОСОБА_6 підозри у вчиненні інкримінованих злочинів та недоведеності зібраними в ході здійснення досудового розслідування доказами.
Слідчий суддя не погоджується з таким твердженнями сторони захисту, оскільки як вбачається з ухвали слідчого судді від 10.02.2025, при вирішенні питання про арешт майна, слідчим суддею було детально проаналізовано питання обґрунтованості повідомленої ОСОБА_6 у підозри, досліджено та надано оцінку долученим до клопотання матеріалам досудового розслідування. В результаті слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри, оскільки досліджені матеріали об`єктивно пов`язують ОСОБА_6 із досліджуваними у кримінальному провадженні №52023000000000154 від 03.04.2023подіями.
Жодних доказів, які б підтверджували доводи сторони захисту щодо необґрунтованості пред`явленої ОСОБА_6 підозри, всупереч ч. 5 ст. 132 КПК України, якою передбачено, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються, слідчому судді не надано.
Поряд з цим слід зазначити, що під час розгляду даного клопотання, слідчий суддя не оцінює законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді про накладення арешту на майно, оскільки вказане питання належить до виключної компетенції суду апеляційної інстанції.
За наведених обставин, перевіривши надані матеріали, слідчий суддя вважає, що під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно слідчий суддя з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, перевірив розумність та співрозмірність обмеження права власності з потребами кримінального провадження та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення клопотання та накладення арешту на майно, що є власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .
Встановлено, що шлюб між підозрюваним та ОСОБА_5 укладено 12.10.2016. На даний час шлюб розірвано за рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16.10.2023 (справа №758/9374/23).
Поряд з цим, як було встановлено слідчим суддею в ухвалі від 10.02.2025, згідно з відомостей НАІС, ОСОБА_5 набула у власність 29.09.2021 транспортний засіб - автомобіль VOLKSWAGEN ARTEON, 2021 р.в., д.н.з. НОМЕР_3 .
Таким чином, транспортний засіб, який зареєстрований на ОСОБА_5, набутий нею саме під час перебування у шлюбі з підозрюваним, тож є спільною сумісною власністю із ОСОБА_6 .
Слідчий суддя зауважує, що рівність прав і обов`язків у шлюбі та сім`ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями СК України та ЦК України.
Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст.60 СК України).
Частина 4 ст. 368 ЦК України визначає, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Таким чином об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення - така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446св18, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518св18.
Правовий режим власності в Україні визначається виключно законами України, що передбачає п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України.
За приписами ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Окрім того у відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 73 СК України за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
Згідно із ч. 12 ст. 100 КПК України спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства.
Разом з тим, варта уваги і позиція Верховного Суду, відображена у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №752/7440/18, щодо неприпустимості вирішення спору у межах кримінального провадження про право власності на майно шляхом поділу його з виділенням часток.
За такого, клопотання адвоката щодо скасування арешту майна, що зареєстроване за ОСОБА_5, не може бути задоволене, оскільки відомостей про те, що подружжям здійснено поділ майна матеріали справи не містять, отже на нього поширюється презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя та воно є цілісним.
Варте уваги те, що власники не позбавлені права фактичного користування арештованим майном. Відтак, застосований судом захід забезпечення кримінального провадження не порушує справедливий баланс між потребами досудового розслідування та вимогами захисту основоположних прав ОСОБА_5, відповідає принципу розумності та є співрозмірним.
Таким чином, в ході розгляду клопотання адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту, не доведено обставин, які б давали підстави вважати, що на даний час відпала потреба у дії такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, крім того адвокатом не доведено необґрунтованості накладення такого арешту.
В свою чергу, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке обмеження для виконання завдань кримінального провадження, а також завдань арешту майна, визначених в абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України.
Аргументи адвоката ОСОБА_4, які стосуються особистих та сімейних обставин ОСОБА_5 у розумінні вимог кримінального процесуального законодавства, не можуть враховуватись, як підстави для скасування арешту з майна.
Враховуючи наведене, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність підстав визначених ст. 174 КПК України для скасування арешту майна, тому клопотання адвоката ОСОБА_4, подане в інтересах ОСОБА_5, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 174, 307, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя,
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1