- Presiding judge (HACC AC): Pavlyshyn O.F.
Cправа №991/4852/24
Провадження №11-сс/991/432/25
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 серпня 2025 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого-судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
секретар судового засідання ОСОБА_4,
за участю:
представника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6,
прокурора ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06 червня 2024 року про арешт майна,
В С Т А Н О В И Л А:
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06.06.2024 задоволено клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) про арешт майна, накладено арешт на майно з метою забезпечення збереження речових доказів та спеціальної конфіскації, шляхом заборони розпоряджатися та відчужувати, яке перебуває у власності: ОСОБА_8, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_9, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_3 ; квартиру за адресою: АДРЕСА_4 ; квартиру за адресою: АДРЕСА_5 ; ОСОБА_5, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_6 .
На вказане рішення представник третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій зазначає, що ухвала постановлена слідчим суддею із порушенням вимог ст. 370 КПК України, та, що висновки слідчого судді не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Просить скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06.06.2024 в частині накладення арешту на майно ОСОБА_5, а саме на квартиру за адресою АДРЕСА_6 ; постановити нову, якою частково відмовити детективу НАБУ в задоволенні клопотання про арешт вказаної квартири.
Посилається на такі обставини.
Клопотання про арешт майна подано неналежним суб`єктом, оскільки, всупереч ч. 2 ст. 64-2 КПК України, з клопотанням звернувся детектив НАБУ, а не прокурор.
Твердження сторони обвинувачення про те, що квартира, хоча й зареєстрована на ОСОБА_5, є неправомірною вигодою для колишнього міністра Міністерства розвитку громад та територій України (далі - Мінрегіон) ОСОБА_10 та належить останньому є безпідставним і не підтверджено жодними доказами. Водночас, посилання на те, що ОСОБА_5 є довіреною особою колишнього міністра Мінрегіону ОСОБА_10 є голослівним, відсутні докази участі ОСОБА_5 у будь-яких протиправних схемах чи діях, обізнаності про них або отримання будь-яких вказівок щодо придбання квартири в інтересах третіх осіб.
Вказана квартира є власністю ОСОБА_5 та її чоловіка - ОСОБА_11, що підтверджує сукупність доказів: їх особиста участь у капітальному ремонті, його фінансування, значні інвестиції у облаштування житла, постійне проживання і сплата комунальних послуг протягом тривалого часу.
Наявність у родини ОСОБА_12 значного, документально підтвердженого легального доходу - отримання чоловіком ОСОБА_5 - ОСОБА_11 сукупного доходу у розмірі 3 713 684,40 грн за період із 2014 по 2023 рік, спростовує версію сторони обвинувачення щодо неможливості придбання квартири за легально отримані кошти та, як наслідок, її ймовірне злочинне походження.
Слідчий суддя не врахував, що стороною обвинувачення не доведено: що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права та законні інтереси ОСОБА_5 ; що завдання кримінального провадження не можуть бути досягнуті без накладення арешту саме на цю квартиру; що застосування менш обтяжливих заходів забезпечення є неможливим чи неефективним; яким чином арешт квартири сприятиме досягненню цілей досудового розслідування.
Враховуючи вищевказане, відсутність ризику відчуження квартири, а також що арештована квартира - єдине житло родини ОСОБА_12, її арешт є неспівмірним та надмірно обтяжливим заходом.
ОСОБА_5, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання не прибула, про поважність причин неприбуття суд не повідомила.
Згідно із ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. А тому апеляційна скарга розглядається без участі вказаної особи.
У судовому засіданні представник ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 підтримав вимоги поданої апеляційної скарги, посилаючись на доводи, наведені в ній, прокурор САП ОСОБА_7 заперечила проти задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає ухвалу слідчого судді в межах поданої апеляційної скарги представника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6, прокурора САП ОСОБА_7, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою.
У цьому провадженні встановлено такі обставини.
Детективи НАБУ здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52024000000000088 від 22.02.2024 за фактом ймовірного вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 368 КК України.
За версією слідства, посадові особи Мінрегіону, зловживаючи своїм службовим становищем, всупереч наданим їм повноваженням, з метою одержання неправомірної вигоди, діючи спільно з керівництвом ДП «Укркомунобслуговування», надали ТОВ «Сітігазсервіс» право користуватись та розпоряджатись земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Тираспольська, 43, чим порушили права та законні інтереси Мінінфраструктури.
Орган досудового розслідування вважає, що за вчинення окреслених дій ОСОБА_10, який обіймав посаду міністра Мінрегіону, міг отримати неправомірну вигоду від бенефіціарного власника «КСМ Груп» ОСОБА_13 у вигляді квартир, право власності на які було оформлено на довірених міністру осіб, серед яких є ОСОБА_5 .
Квартира ОСОБА_5, яка ймовірно була предметом неправомірної вигоди, розташована в АДРЕСА_6 (дата державної реєстрації 22 липня 2022 року).
Набуття ОСОБА_5 у власність зазначеної квартири підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
29.05.2024 постановою детектива НАБУ вищевказані квартири визнані речовими доказами.
05.06.2024 детектив НАБУ звернувся до слідчого судді Вищого антикорупційного суду із клопотанням про арешт майна.
Постановляючи ухвалу про арешт майна, слідчий суддя дійшов таких висновків:
-наявна обґрунтована підозра у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України;
-зазначені у клопотанні об`єкти нерухомого майна, у тому числі квартира, яка перебуває у власності ОСОБА_5, можуть бути неправомірною вигодою, переданою ОСОБА_13 ОСОБА_10 ;
-вказані об`єкти нерухомого майна можуть бути предметом кримінального правопорушення та набутими кримінально протиправним шляхом, тобто відповідають критеріям речових доказів, і можуть бути використані як доказ для встановлення обставин, що підлягають доказуванню відповідно до ст. 91 КПК України, зокрема події кримінального правопорушення, обставин його вчинення, розміру неправомірної вигоди тощо;
-враховуючи, що зазначене майно може бути предметом неправомірної вигоди і було набуте за ціною, очевидно нижчою за ринкову власність, відповідає ознакам, передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 96-2 КПК України, таке підлягає спеціальній конфіскації;
-досягнення завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України, виправдовує такий ступінь втручання у право власності особи, як арешт належного їй майна;
-арешт майна у вигляді заборони відчужувати і розпоряджатися ним становитиме мінімальне та найменш обтяжливе втручання у право власності, адже не обмежує власника у його використанні, а тому накладення арешту на майно не становитиме суттєвих негативних наслідків та надмірного тягаря для нього.
Висновки слідчого судді відповідають положенням закону та встановленим обставинам, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Структура діючого КПК України побудована в прямій залежності від змісту та послідовності процесуальних дій, яких необхідно дотримуватись в кримінальному провадженні. Весь нормативний матеріал в Кодексі згрупований в 11 розділів, 46 глав та 636 статей.
Права та обов`язки третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна (Розділ I Загальні положення, Глава 3. Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження § 5. Інші учасники кримінального провадження, ч. 2 ст. 64-2 КПК України).
З клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач (Розділ II Заходи забезпечення кримінального провадження, Глава 17. Арешт майна, ч.1 ст.171 КПК України).
Із наведеного слідує, що саме ст. 171 КПК України визначає перелік осіб, які мають право на звернення з клопотанням про арешт майна, і така не встановлює винятків для звернення з клопотанням про арешт майна третіх осіб.
А відтак, оскільки ст. 64-2 КПК України дає лише визначення третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, та встановлює права і обов`язки цієї особи і її представника, нема підстав вважати, що такою регулюються заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, арешт майна.
Тому, оскільки за предметом правового регулювання ч. 1 ст. 171 КПК України є спеціальною нормою, помилковим є твердження апеляційної скарги про те, що з клопотанням про арешт майна ОСОБА_5, як третьої особи, звернувся неналежний суб`єкт - детектив.
Відповідно до з абз. 1 ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів та спеціальної конфіскації.
Речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. (ч. 1 ст. 98 КПК України)
Відповідно до протоколу огляду мобільного телефону ОСОБА_13 від 21 грудня 2023 року, у ньому виявлене листування останнього з радником ОСОБА_10 - ОСОБА_14, яка переслала фотокопію паспорта ОСОБА_5 .
Згідно з протоколом огляду відомостей про рух грошових коштів у зв`язку з придбанням майнових прав на квартири ОСОБА_5 сплачено 457600 грн.
А тому, враховуючи обставини придбання ОСОБА_5 майнових прав на квартиру, правильним є висновок слідчого судді про те, що квартира, яка перебуває у власності ОСОБА_5, може бути неправомірною вигодою, переданою ОСОБА_13 ОСОБА_10, тобто предметом кримінального правопорушення, набутими кримінально протиправним шляхом, і в зв`язку з цим відповідає критеріям речових доказів, передбаченим ч. 1 ст. 98 КПК України.
У випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України.
Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь якій з ознак, передбачених п. 1-4 ч. 1 ст. 96-2 КК України (ч. 4 ст. 170 КПК України).
Спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно: (1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та / або є доходами від такого майна; (2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та / або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; (3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави; (4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання (ч. 1 ст. 96-2 КК України).
Враховуючи, що згідно із матеріалами провадження та встановленими обставинами, квартира, яка перебуває у власності ОСОБА_5, може бути предметом неправомірної вигоди ОСОБА_10, та була набута за ціною, очевидно нижчою за ринкову вартість, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що вказана квартира відповідає ознакам, передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 96-2 КК України, а тому наявна підстава для накладення на неї арешту.
Твердження апеляційної скарги про відсутність у арештованої квартири ознак речового доказу, та, що така не відповідає ознакам майна, яке підлягає спеціальній конфіскації, колегія суддів вважає неспроможним.
Так, посилання в апеляційній скарзі на доходи подружжя ОСОБА_12, фінансову спроможність придбання квартири, проведення ремонту, облаштування та проживання жодним чином не стосується вищенаведених обставин листування ОСОБА_13 з радником ОСОБА_10 - ОСОБА_14, пересилання останньою фотокопії паспорта ОСОБА_5, та не спростовує очевидно нижчої вартості придбаних майнових прав за ринкову.
При цьому, колегія суддів враховує, що до апеляційної скарги не долучено жодного доказу на підтвердження придбання майнових прав за середньою ринковою ціною.
Посилання апеляційної скарги про відсутність ризику відчуження квартири колегія суддів відхиляє як голослівне.
Так, за версією органу досудового розслідування предметом неправомірної вигоди були 7 квартир, включаючи квартиру ОСОБА_5 .
При цьому органом досудового розслідування встановлено факт відчуження однієї з 7 квартир, які були предметом неправомірної вигоди, розташованої за адресою: АДРЕСА_7 .
З наведеного слідує, що наявна імовірність вчинення дій щодо відчуження квартири шляхом переоформлення на іншу особу для приховання вчинення злочину.
Враховуючи викладене, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку, що арешт майна необхідний для запобігання ризику відчуження.
Із положень ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції вбачається, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Будь-яке втручання державного органу в права осіб повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (п.69, 73 рішення Європейського суду з прав людини від 23.09.1982 у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції»). Тобто повинне існувати обґрунтоване співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти.
Оскільки досудове розслідування здійснюється за ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 368 КК України, враховуючи обставини вчинених злочинів, слід визнати, що арешт квартири, яка перебуває у власності ОСОБА_5, забезпечує справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, відповідає принципу розумності, є співрозмірним, виходячи із завдань кримінального провадження, і не покладає індивідуальний та надмірний тягар на власника.
Посилання апеляційної скарги на те, що арештована квартира є єдиним житлом родини ОСОБА_12 як обґрунтування того, що її арешт є неспівмірним та надмірно обтяжливим заходом, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки слідчий суддя наклав арешт без обмеження у її використанні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що слідчий суддя наклав арешт на майно з дотриманням приписів ст.170-173 КПК України, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись ст.407, 418, 419, 422, 532 КПК України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 06 червня 2024 року - без змін.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3