- Presiding judge (HACC): Voronko V.D.
Справа № 991/9195/23
Провадження 1-кп/991/113/23
ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2025 року м. Київ
Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1, суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
обвинуваченого ОСОБА_6,
захисників ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,
представника власника майна ОСОБА_10,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання адвоката ОСОБА_10, в інтересах ОСОБА_11, про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18.10.2017 у справі №757/60896/17-к, подане в межах кримінального провадження № 4 2019000000002238 від 22.10.2019 за обвинуваченням ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 КК України,
ВСТАНОВИВ :
І. Історія провадження.
На розгляді Вищого антикорупційного суду перебуває зазначене кримінальне провадження.
04.07.2025 до суду надійшло клопотання ОСОБА_10, який діє в інтересах третьої особи, щодо якої вирішується питання про накладення арешту - ОСОБА_11, про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18.10.2017 у справі № 757/60896/17-к.
Клопотання обґрунтоване тим, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва (справа № 757/60896/17-к) у кримінальному провадженні № 42014000000000368 від 08.05.2014 накладено арешт на майно, яке згідно цієї ухвали перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_6, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 191 КК України, а підставою такого арешту зазначено - сприятиме меті кримінального провадження, а не накладення може призвести до незворотних наслідків. Заявник вважає, що такий арешт майна накладено необґрунтовано та безпідставно, а зазначена слідчим суддею підстава відсутня у змісті положень ст. ст. 170, 171, 173 КПК України. Зазначає, що майно, на яке накладено арешт, є власністю ОСОБА_13, що підтверджується відповідними правовстановлюючими документами, а висновок слідчого судді про перебування вказаного майна у спільній сумісній власності ОСОБА_6 не ґрунтується на праві та визначених чинним законодавством процедурах. Жодних доказів про належність цього майна ОСОБА_6 в ухвалі не наведено. Поряд з цим, ОСОБА_13 не перебуває у шлюбі з ОСОБА_6, а майно, на яке накладено арешт, придбано нею особисто та за її кошти, через що є її особистою власністю. Натомість, орган досудового розслідування на власний розсуд визнав юридичний факт проживання ОСОБА_11 та підозрюваного ОСОБА_6 однією сім`єю з подальшими наслідками щодо приватної власності ОСОБА_11 . Відтак, на переконання адвоката ОСОБА_10, накладення арешту відбулося з порушенням вимог ч. 5 ст. 170 КПК України.
ІІ. Позиція учасників судового засідання.
У судовому засіданні представник власника майна ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_10 повністю підтримав подане клопотання з наведених у ньому мотивів. Зазначив, що в ухвалі слідчого судді фактично не зазначена підстава для арешту майна, а висновок про те, що майно, на яке накладено арешт, перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_6 є безпідставним та спростовується наданими до клопотання документами.
Прокурор ОСОБА_5 заперечував і просив відмовити в його задоволенні. Зазначив, що оскаржувана адвокатом ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18.10.2017 неодноразово ставала предметом розгляду клопотань про скасування арешту із підстав, у т.ч. викладених і в клопотанні, що розглядається тепер. Підставою для продовження існування арешту зазначеного в ухвалі слідчого судді майна є необхідність забезпечення заходів кримінального провадження в частині можливої конфіскації майна як виду покарання ОСОБА_6, адже останньому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 чт. 191 КК України. Поряд з цим, стороною обвинувачення долучалися докази щодо майнового стану ОСОБА_13, які свідчать про те, що вона фактично не мала змоги набути арештоване майно. Також долучалися докази на підтвердження факту спільного проживання ОСОБА_13 у цивільному шлюбі з обвинуваченим ОСОБА_6 . На даний час підстави, що існували на момент накладення арешту на майно, продовжують існувати, тобто потреба у накладенні арешту не відпала.
ІІІ. Мотиви суду.
Заслухавши думку осіб, які беруть участь у судовому засіданні, дослідивши клопотання та долучені до нього матеріали, суд дійшов таких висновків.
Кримінальний процесуальний закон визначає, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування майном для досягнення цілей кримінального провадження, у тому числі забезпечення можливої конфіскації майна (ст. 170 КПК України).
Накладення арешту на майно становить втручання у право особи мирно володіти своїм майном, передбачене ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому при його застосуванні суд повинен оцінювати розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. При цьому втручання у права та свободи осіб завжди повинне бути мінімально необхідним для досягнення мети цього втручання.
Згідно з приписами ч. 1, 2 ст. 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, та він допускається виключно з метою забезпечення:
- збереження речових доказів;
- спеціальної конфіскації;
- конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
- відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Частина 1 ст. 174 КПК України передбачає право власника або володільця майна заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Арешт може бути скасований ухвалою слідчого судді у випадку, якщо особа доведе наявність принаймні однієї з таких підстав:
- в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба;
- арешт накладено необґрунтовано.
Обставини, встановлені судом
У провадженні суду перебувають матеріали кримінального провадження № 42019000000002238 від 22.10.2019 за обвинуваченням колишнього Першого віце-прем`єр-міністра України ОСОБА_12 та колишнього голови Державного агентства України з інвестицій та розвитку ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, матеріали якого 21.10.2019 виділені в окреме провадження з матеріалів кримінального провадження №42014000000000368, в межах якого ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18.10.2017 (справа № 757/60896/17-к) було накладено арешт на майно, що перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_6, а саме: машиномісця, земельні ділянки, квартири, пустуючі житлові будівлі, будівля колишньої школи, житловий будинок, котедж.
В ухвалі слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 18.10.2017 не вказано однозначно з якою метою відповідно до вимог ч. 2 ст. 170 КПК України слідчим суддею був накладений такий арешт, а перераховані усі підстави. Водночас, в цій ухвалі слідчий суддя прийшов до висновку, що накладення арешту на майно сприятиме меті кримінального провадження, а не накладення може призвести до незворотних наслідків.
Оцінка та висновки суду
Як вже зазначала колегія суддів, кримінальний процесуальний закон передбачає дві окремі підстави для скасування арешту. Втім, необґрунтованість накладеного арешту, як одна з цих підстав, на наявність якої посилається адвокат, не передбачає оцінку та перегляд по суті постановленого слідчим суддею рішення про накладення арешту. Кримінальний процесуальний закон визначає процедуру такого перегляду виключно в апеляційному порядку. У протилежному випадку це становило би порушення принципу остаточності судового рішення «res judicata». Відтак, обґрунтованість накладеного арешту може бути оцінена виключно у світлі обставин та доводів, які з тих чи інших причин не були предметом оцінки під час накладення арешту.
Адвокат ОСОБА_10 наголошує на тому, що ухвала слідчого судді від 18.10.2017 не містить посилання на мету накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, а також належних доводів того, що перелічене майно є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_6 .
Водночас, колегія суддів зауважує, що наведені адвокатом доводи вже були детально оцінені слідчим суддею Вищого антикорупційного суду в ухвалі від 05.10.2022 (справа № 991/3703/22) за результатами розгляду клопотання ОСОБА_10, який діяв в інтересах ОСОБА_11, про скасування арешту майна. Так, слідчим суддею було встановлено мету накладення арешту на таке майно - можливість його конфіскації як виду покарання. Також слідчий суддя надав оцінку тому факту, що арешт накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_6 і ОСОБА_11 . Зокрема, констатовано, що частки подружжя у майні не визначені, а слідчий суддя позбавлений можливості визначити їх на стадії досудового розслідування. У той же час факт спільного проживання ОСОБА_11 з обвинуваченим ОСОБА_6 у цивільному шлюбі підтверджено показаннями свідків та наявністю спільної дитини, яка народилася у 2003 році.
Одночасно із цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (ч. 2 ст. 3 СК України). Згідно з ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною визначеною законом підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що накладення арешту з метою конфіскації як виду покарання у цьому кримінальному провадженні на майно, що перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_6, за обставин, встановлених в ході розгляду клопотання захисту про скасування арешту, не є однозначно неможливим.
Нових доказів, які не були предметом оцінки на стадії досудового розслідування чи судом, адвокатом до клопотання не надано.
Звертаючи увагу на співмірність між обмеженнями, яких зазнає власник майна у зв`язку з арештом його майна, а також завданнями кримінального провадження, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення його дієвості та не виключають втручання у права осіб, які не мають стосунку до обставин, які у ньому досліджуються, адже потреби суспільства у розслідуванні кримінально-караного діяння, його судовому розгляді та реалізації його правових наслідків виправдовують таке втручання.
Зокрема, ст. 170 КПК України містить перелік випадків, коли допускається накладення арешту на майно інших осіб. Тобто факт втручання у права інших осіб внаслідок застосування заходу забезпечення не є безумовною підставою вважати його незаконним.
Колегія суддів наголошує, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або невідворотним позбавленням такого права. Хоча власник і обмежується у реалізації правомочностей щодо розпорядження відповідним майном, проте має можливість користування майном, а обмеження носить тимчасовий характер.
Аналізуючи доводи адвоката про неможливість накладення арешту на майно іншої особи на підставі п. 5 ст. 170 КПК України, колегія суддів зазначає, що ця норма за своєю природою має уповноважуючий (дозволяючий) характер, зокрема передбачає можливість накладення арешту з метою забезпечення конфіскації як виду покарання та визначає обов`язкову умову для такого накладення - належність майна підозрюваному, обвинуваченому, засудженому.
Зазначена умова у цьому випадку наявна - є підстави для висновку, що майно належить на праві спільної сумісної власності власності ОСОБА_6 . Той факт, що зазначене майно належить також і іншій особі ( ОСОБА_11 ) не ставить арешт за межі закону, адже потреби суспільства у досягненні завдань кримінального провадження, як було встановлено слідчим суддею в ухвалі про накладення арешту на майно, виправдовують втручання і у право власності ОСОБА_11 .
Слідчий суддя надав оцінку наслідкам арешту для власників та констатував пропорційність втручання у їх право власності.
Таким чином, у задоволенні клопотання слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 174, 369, 372, 376 КПК України, суд
ПОСТАНОВИВ :
Відмовити у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_10 .
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її проголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3