Document No. 129691175

Date of the hearing: 21/08/2025
Date of the decision: 21/08/2025
Case №: 991/503/23
Proceeding №: 52022000000000211
Instance: CCC
Judicial form: Criminal
Decision type: Resolution to leave the verdict and the AC decision unchanged and not grant the cassation appeal

Presiding judge (CCC): Makarovets A.M.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 991/503/23

провадження № 51-5564 км 24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7,

захисника (в режимі відоконференції) ОСОБА_8,

засудженого ОСОБА_9,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 52022000000000211 від 10 серпня 2022 року за обвинуваченням

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Борщева Тернопільської області, мешканця АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України,

за касаційною скаргою з доповненнями захисника ОСОБА_7, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_9, на вирок Вищого антикорупційного суду від 05 лютого 2024 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вищого антикорупційного суду від 05 лютого 2024 року ОСОБА_9 було засуджено за ч. 1 ст. 366-2 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 2600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 44 200 грн, із позбавленням права обіймати посади, пов`язані зі здійсненням функцій представника влади в органах судової влади, на строк 1 рік та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України його було звільнено від призначеного покарання зв`язку із закінченням строків давності.

За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_9 було визнано винуватим у тому, що він, будучи суддею ІНФОРМАЦІЯ_2 - суб`єктом декларування відповідно до пп. «ґ» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», 27 березня 2021 року о 03:21 із застосуванням електронного цифрового підпису подав щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2020 рік, до якої, порушуючи вимоги п. 2 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», умисно вніс завідомо недостовірні відомості, а саме не зазначив:

- квартири за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 4 629 163 грн, що перебувала в його і членів його сім`ї користуванні понад 183 дні у звітному періоді та станом на 31 грудня 2020 року;

- машиномісця № 1 за адресою: АДРЕСА_3, вартістю 215 394,54 грн, що перебувало у його та членів його сім`ї користуванні понад 183 дні у звітному періоді та станом на 31 грудня 2020 року;

- машиномісця № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3, вартістю 212 958,83 грн, що перебувало в його і членів його сім`ї користуванні станом на 31 грудня 2020 року.

Таким чином, подані ОСОБА_9 у щорічній декларації за 2020 рік відомості відрізняються від достовірних на загальну суму 5 057 516,37 грн.

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі з доповненнями, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалені стосовно ОСОБА_9, та закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.

На обґрунтування своїх вимог захисник, звертаючи увагу на практику Верховного Суду щодо підтвердження повноважень групи прокурорів та слідчих у кримінальному провадженні, вказує, таке:

- постановою про доручення проведення досудового розслідування групі дізнавачів від 10 серпня 2022 року старшим групи було визначено детектива НАБУ ОСОБА_10, яким з огляду на матеріали справи було внесено відомості до ЄРДР, що спростовує позицію місцевого суду про те, що здійснення таких дій не детективом ОСОБА_11 не ґрунтується на матеріалах справи. При цьому захисник зауважує, що наведена постанова від 10 серпня 2022 року не є оригіналом, а тому повноваження дізнавачів не підтверджені, що, на його думку, свідчить про те, що внесення відомостей до ЄРДР та збір доказів у справі було здійснено неуповноваженими особами;

- всупереч положенням ст. 481 КПК України повідомлення про підозру ОСОБА_9 як спецсуб`єкту було здійснено не Генеральним прокурором чи його заступником, а прокурором у кримінальному провадженні. Разом з тим зауважує, що вчинення цієї процесуальної дії було доручено заступником Генерального прокурора старшому групи прокурорів ОСОБА_12, яка не мала такого процесуального статусу, оскільки старшим групи прокурорів у кримінальному провадженні був ОСОБА_13 . Зазначене, на переконання захисника, свідчить про те, що повідомлення про підозру ОСОБА_9 було здійснено неуповноваженою особою.

Крім того, у доповненнях до касаційної скарги захисник, не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій у частині законності отримання наявних у справі доказів та визнання їх допустимими, зазначає таке.

1. Відповідно до положень Закону України «Про запобігання корупції» саме ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ) надано повноваження з моніторингу та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка була подана суддею. Проте НАЗК таких дій не вчиняло, а моніторинг способу життя ОСОБА_9 і перевірку його декларації фактично здійснили працівники ІНФОРМАЦІЯ_5 та ІНФОРМАЦІЯ_6, які направляли запити до ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_7 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_8 », мобільних операторів, КП КМР « ІНФОРМАЦІЯ_9 », АТ « ІНФОРМАЦІЯ_10 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 », отримували відомості з бази даних ІНФОРМАЦІЯ_12, виносили рішення щодо розкриття банківської таємниці банківськими установами, оглядали інформацію щодо переміщення руху автомобілів судді ОСОБА_9 та членів його сім`ї тощо.

2. Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на доводи сторони захисту стосовно того, що матеріали цивільної справи про визнання необґрунтованими активів та стягнення їх у дохід держави є недопустимим доказом, адже фактично такий доказ отримали детективи НАБУ до внесення відомостей до ЄРДР, а також з порушенням положень ст. 88-1 КПК України.

3. Правовою основою функціонування системи «Безпечне місто» є Положення про комплексну систему відеоспостереження м. Києва, проте суди не врахували, що:

- отримання відомостей з указаної бази має здійснюватися з дотриманням права на повагу до особистого життя;

- дії органу досудового розслідування під час отримання зазначеного доказу не відповідають меті створення системи;

- система дозволяє здійснювати спостереження за особою в режимі онлайн;

- відомості із системи «Безпечне місто» (отримані в порядку тимчасового доступу до матеріалів цивільної справи) детективи НАБУ одержали після подання позову про визнання необґрунтованими активів;

- детективи НАБУ здійснили несанкціонований і незаконний доступ до вказаної системи, що, на думку захисника, свідчить про втручання у приватне життя та візуальне спостереження.

4. Ухвалами слідчого судді від 21 вересня 2022 року детективу НАБУ було відмовлено в задоволенні клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів, які перебували у володінні банківських установ. Проте, ігноруючи зміст указаних рішень, які, на думку захисника, свідчать про заборону втручатися у права і свободи особи, детектив НАБУ та прокурор ІНФОРМАЦІЯ_6, увівши Директора ІНФОРМАЦІЯ_5 в оману щодо наявності відповідних правових підстав, склали й надали останньому запити стосовно банківських рахунків ОСОБА_9, дані яких, як уважає сторона захисту, можна було отримати лише в порядку тимчасового доступу до речей і документів.

Разом з тим захисник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій факту порушення органом досудового розслідування порядку вручення процесуальних документів та недотримання права ОСОБА_9 на захист під час досудового розслідування, а саме:

- 19 січня 2023 року в ході повідомлення ОСОБА_9 про підозру прокурор ОСОБА_12 особисто внесла в доручення, видане заступником Генерального прокурора, про вручення повідомлення про підозру дату уповноваження себе на вчинення цієї процесуальної дії, тобто сама визначила дату доручення, підписаного заступником Генерального прокурора, на що не мала жодних повноважень;

- після оголошення про підозру, захисник заявив клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження в порядку ст. 221 КПК України та надання часу для конфіденційного спілкування з клієнтом, однак детектив НАБУ повідомив, що розгляне це клопотання в межах строків КПК України і перейшов до допиту підозрюваного ОСОБА_9 ;

- після складення протоколу допиту сторона захисту повторно наполягала на наданні конфіденційного спілкування з ОСОБА_9, однак детектив НАБУ, ігноруючи вимогу захисника, оголосив про передачу матеріалів провадження прокурору та відразу передав останній відповідного листа й матеріали. При цьому прокурор із зазначеними матеріалами справи не ознайомлювалася, що, на думку захисника, свідчить про те, що матеріали фактично не були передані прокурору для вивчення, а саме процедура передачі була завчасно підготовлена з порушенням порядку прийняття процесуальних рішень;

- не будучи ознайомленою з матеріалами справи, прокурор одразу передала стороні захисту завчасно підготовлене повідомлення про завершення досудового розслідування і намагалася вручити ОСОБА_9 завчасно підготовлений обвинувальний акт, який фактично був складений, погоджений та оформлений ще до вручення повідомлення про підозру;

- з огляду на вказане ОСОБА_9 не мав можливості зібрати докази під час досудового розслідування, жодного разу його не було викликано та допитано як свідка, не зміг ознайомитися з матеріалами в порядку ст. 221 КПК України.

Крім того, захисник стверджує, що суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок місцевого суду без зміни, обмежився лише дублюванням наведених у вироку формулювань і не навів обґрунтувань щодо належності та допустимості наявних у справі доказів, що, на думку сторони захисту, суперечить вимогам КПК України і практиці Верховного Суду. При цьому захисник зауважує, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів.

Мотивуючи свої доводи, захисник зазначає таке:

- під час судового розгляду в суді першої інстанції сторона захисту заявляла клопотання про визнання доказів сторони обвинувачення неналежними й недопустимими, проте місцевий суд, пославшись на їх вирішення в нарадчій кімнаті, фактично залишив їх поза увагою, обмежившись лише згадкою про окремі докази;

- в апеляційній скарзі сторона захисту наводила обґрунтування щодо недопустимості доказів сторони обвинувачення, а також звертала увагу суду апеляційної інстанції на їх неповне й поверхове дослідження місцевим судом, унаслідок чого відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України було подано відповідне клопотання;

- суд апеляційної інстанції задовольнив зазначене клопотання частково, безпосередньо дослідивши лише частину доказів, та проігнорував питання про дослідження інших доказів, указаних у клопотанні, при цьому своє рішення в цій частині належним чином не обґрунтував.

З огляду на вказане, захисник уважає, що суд апеляційної інстанції порушив принцип змагальності сторін та безпосередності дослідження доказів, що у свою чергу призвело до постановлення незаконного й невмотивованого рішення.

На касаційну скаргу з доповненнями захисника від учасників касаційного провадження заперечень не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисники ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8, а також засуджений ОСОБА_9 підтримали подану касаційну скаргу з доповненнями та просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 заперечував доводи сторони захисту, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а касаційну скаргу з доповненнями захисника - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі з доповненнями доводи, колегія суддів дійшла висновку про те, що ця скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За приписами пунктів 1-3 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України (ч. 2 ст. 438 КПК України).

Стосовно доводів касаційної скарги з доповненнями захисника ОСОБА_7 в частині відсутності в матеріалах провадження належних і допустимих доказів винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України, Верховний Суд уважає за необхідне зазначити таке.

У статті 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За приписами ч. 1 ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366-2 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими і перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до приписів ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, мотивуючи свої рішення, суди попередніх інстанцій, серед іншого, послалися на докази, надані стороною обвинувачення, а саме відомості, що містяться на оптичних дисках, доступ до яких отримано детективом НАБУ ОСОБА_10 на підставі ухвали слідчого судді від 05 грудня 2022 року в справі № 991/5738/22 у порядку тимчасового доступу до речей і документів, які перебували у ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_13 », ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_14 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_15 », за результатом огляду яких було складено протокол від 28 грудня 2022 року, зокрема: перевірялось місце перебування мобільних терміналів, якими користувався ОСОБА_9 - НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, ОСОБА_14 - НОМЕР_6, НОМЕР_7, та ОСОБА_15 - НОМЕР_8, за період з 21 грудня 2019 року по 01 січня 2021 року, у нічний час з 22:00 по 07:00 відносно об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 .

Так, за результатом оцінки вказаних доказів, суди попередніх інстанцій установили таке:

- з аналізу даних оператора мобільного зв`язку ПрАТ « ІНФОРМАЦІЯ_13 » у період з 01 січня 2020 року по 01 січня 2021 року з`єднання за абонентськими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_5, якими користувався ОСОБА_9, зафіксовано у межах дії базової телекомунікаційної станції за адресою: АДРЕСА_4, яка знаходиться в безпосередній близькості (не більше 100 м) до будинку за адресою: АДРЕСА_3, а саме: за абонентським номером НОМЕР_2 у 20 днів, а за абонентським номером НОМЕР_5 у 4 дні;

- з аналізу даних оператора мобільного зв`язку ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_15 » встановлено, що у період з 01 січня 2020 року по 01 січня 2021 року з`єднання за абонентськими номерами НОМЕР_3, яким користувався ОСОБА_9, та НОМЕР_7, яким користувалась ОСОБА_14, здійснено у межах дії базових телекомунікаційних станцій по АДРЕСА_5, АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7, які знаходяться в безпосередній близькості (перша не більше 100 м, друга не більше 600 м, третя менше 500 метрів, четверта близько 200 метрів) до будинку за адресою: АДРЕСА_3, а саме: за номером НОМЕР_3 у 341 день, а за номером НОМЕР_17 у 250 дні.

Крім того, в основу своїх рішень суди попередніх інстанцій також поклали докази, отримані органом досудового розслідування в порядку тимчасового доступу до речей і документів за ухвалою слідчого судді від 23 грудня 2022 року, а саме том № 1 матеріалів судової справи № 991/366/22, що містить копію позовної заяви Держави в особі САП до ОСОБА_9, ОСОБА_15 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави та додатки до неї, зі змісту яких було встановлено:

- 23 грудня 2019 року між ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_8 » та ОСОБА_15 було укладено договір оренди (найму) № 1450 машиномісця в підземному паркінгу № 1, розташованому в будинку АДРЕСА_4, вартістю 215 394,54 грн, строком до 31 грудня 2020 року, який надалі продовжено, востаннє до - 31 грудня 2021 року;

- 01 липня 2020 року між ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_8 » і ОСОБА_15 укладено договір оренди (найму) № 1506 машиномісця в підземному паркінгу № НОМЕР_1, розташованому в будинку АДРЕСА_4, вартістю 212 958,83 грн, строком до 30 червня 2021 року;

- відповідно до рішення ІНФОРМАЦІЯ_16 VII сесії VIII скликання від 06 грудня 2018 року № 236/6287 вул. Механізаторів у Солом`янському районі м. Києва перейменовано на вул. Генерала Шаповала;

- за змістом реквізиту «Призначення платежу» у платіжних дорученнях від 26 серпня, 25 вересня, 26 жовтня, 25 листопада, 28 грудня 2020 року сплату оренди машиномісця за договором № 1450 здійснював ОСОБА_9 ;

- відповідно до листа ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » від 14 травня 2021 року № 74 з додатками ОСОБА_15 23 грудня 2019 року подала заявки на отримання ОСОБА_15, ОСОБА_16, а також ОСОБА_14 та ОСОБА_9 електронних перепусток на територію ЖК « ІНФОРМАЦІЯ_17 », у яких зазначено місце проживання ОСОБА_14 і ОСОБА_9 ( АДРЕСА_2 ), транспортні засоби, що перебувають у користуванні (Audi Q5, державний номерний знак НОМЕР_9, та Audi А6, державний номерний знак НОМЕР_10, відповідно), за якими останнім видані перепустки № 2091838 і 2039691 відповідно;

- у підземному паркінгу ЖК « ІНФОРМАЦІЯ_17 » користувачем паркомісцями НОМЕР_18 та НОМЕР_1, власником яких є ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_8 », значиться ОСОБА_14 ;

- за період з 01 січня 2020 року по 31 січня 2021 року ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » володіє лише інформацією про події стосовно перепусток, виданих ОСОБА_14 та ОСОБА_9, і щодо перепусток, за якими значаться автомобілі «Audi Q5» державний номерний знак НОМЕР_9, та «Audi A6», державний номерний знак НОМЕР_10, а саме: за перепусткою ОСОБА_14 у вказаний період здійснено піший прохід у ЖК «Ізумрудний» 37 разів, а за перепусткою ОСОБА_17 - 110 разів, а також, користуючись системою автоматичної парковки, заїжджали/виїжджали на/з прибудинкову(ої) територію(ії) ЖК «Ізумрудний» за перепусткою автомобіля НОМЕР_10 НОМЕР_1 разів за 47 днів та автомобіля НОМЕР_9 - 71 раз за 32 дні;

- рахунок ОСОБА_9, відкритий у АТ « ІНФОРМАЦІЯ_18 », поповнювався через видану картку « ІНФОРМАЦІЯ_19 » у терміналі ІНФОРМАЦІЯ_20, розташованому на АДРЕСА_8 у період з 18 січня по 31 грудня 2020 року загалом 28 разів;

- згідно з інформацією від АТ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » 06 січня 2021 року з країни Люксембург на ім`я ОСОБА_9 відправлена посилка, зазначено його адресу як отримувача « АДРЕСА_2 » та контактний номер телефону НОМЕР_2 ;

- відповідно до відомостей, наданих ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_21 » у межах цивільної справи № 991/366/22 та у відповідь на запит органу досудового розслідування від 03 листопада 2022 року № 0412-142/21414, за адресою: АДРЕСА_2, товариство надавало послуги абоненту ОСОБА_9 з 09 січня по 31 грудня 2020 року.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 вказує, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на доводи сторони захисту стосовно того, що матеріали цивільної справи про визнання необґрунтованими активів та стягнення їх у дохід держави є недопустимим доказом, адже фактично такий доказ отримали детективи НАБУ до внесення відомостей до ЄРДР, а також з порушенням положень ст. 88-1 КПК України.

Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень та наведені вище доводи захисника, колегія суддів установила таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 88-1 КПК України докази, отримані від відповідача у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, не можуть бути використані на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень.

Як видно з вироку, вказана позиція сторони захисту була предметом перевірки суду першої інстанції, який оцінив її критично та зазначив, що досліджені в ході судового розгляду матеріали є додатками до цивільного позову, тобто не є доказами, отриманими від відповідача в позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Разом з тим суд зауважив, що доступ до наведених матеріалів цивільної справи детектив отримав у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок у порядку апеляційної процедури, погодився з наведеними висновками суду першої інстанції. Водночас, спростовуючи доводи апеляційної скарги захисника в цій частині, він зазначив, що матеріали судової справи № 991/366/22 (том № 1), які містять копію позовної заяви Держави в особі САП до ОСОБА_9, ОСОБА_15 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави і додатки до неї, орган досудового розслідування отримав у порядку тимчасового доступу до речей і документів на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 23 грудня 2022 року, а тому ці документи не є доказами, отриманими безпосередньо від відповідача в позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, і не суперечать положенням ч. 1 ст. 88-1 КПК України.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що підставою для внесення відомостей у ЄРДР та відкриття кримінального провадження була саме службова записка детектива ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_11, в якій зазначено адреси об`єктів нерухомості з посиланням на рішення ІНФОРМАЦІЯ_22 від 13 липня 2022 року у справі № 991/366/22 щодо визнання активів необґрунтованими, а не позиція сторони відповідача в наведеній цивільній справі, до того ж саме рішення, постановлене в порядку цивільного судочинства, не було покладено в основу вироку внаслідок різних критеріїв доказування, передбачених КПК України та ЦПК України.

На переконання колегії суддів, такі висновки судів попередніх інстанцій належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

Отже, оскільки докази, отримані з матеріалів цивільної справи про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, є додатками до цивільного позову і не стосуються доказів відповідача в позовному провадженні, доступ до цих матеріалів детектив НАБУ отримав на підставі ухвали слідчого судді в порядку гл. 15 КПК України саме в ході досудового розслідування (тобто після внесення відомостей до ЄРДР) та суди попередніх інстанцій надали належну оцінку доводам сторони захисту щодо недопустимості таких доказів, то, на думку ІНФОРМАЦІЯ_23, відсутні підстави для задоволення касаційної скарги захисника в цій частині.

Крім того, як видно зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій урахували протокол огляду від 14 жовтня 2022 року з додатками, предметом якого був огляд відомостей із системи «Безпечне місто». При цьому за результатом дослідження вказаного доказу суди установили маршрути руху по м. Києву транспортних засобів з державними номерними знаками: НОМЕР_9 (автомобіль, який належав дружині обвинуваченого ОСОБА_14 ) - у період з 02 жовтня по 31 грудня 2020 року; НОМЕР_10 (автомобіль, належний обвинуваченому ОСОБА_9 ) - у період з 30 вересня по 29 грудня 2020 року; НОМЕР_11 (автомобіль, який належав батьку обвинуваченого ОСОБА_18 ) - у період з 22 листопада по 31 грудня 2020 року, зокрема в зоні дії камер з відповідної інформаційної системи, установлених, зокрема, на вулицях Механізаторів, Липківського та розташованих на дорогах, по яких можливий під`їзд до об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_3 .

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на недопустимість зазначеного доказу, стверджує, що суди попередніх інстанцій не врахували, що детективи НАБУ здійснили несанкціонований та незаконний доступ до системи «Безпечне місто» що, на його переконання, свідчить про втручання у приватне життя і візуальне спостереження.

Однак ці доводи є необґрунтованими з огляду на таке.

Правовою основою функціонування системи «Безпечне Місто» є Положення про комплексну систему відеоспостереження міста Києва, затверджене рішенням ІНФОРМАЦІЯ_16 від 05 липня 2018 року № 1195/5259 (далі - Положення), зі змісту якого видно, що:

- комплексна система відеоспостереження м. Києва створена та використовується в інтересах територіальної громади м. Києва (п. 1.2 Положення);

- функціями системи є забезпечення безпечного середовища в м. Києві шляхом обробки даних у системі відповідно до мети створення та функціонування Системи, визначених цим Положенням (п. 2.1 Положення);

- до об`єктів відеоспостереження в м. Києві відносяться об`єкти соціальної, економічної, житлово-комунальної, транспортної, інженерної та іншої інфраструктури м. Києва, а саме, зокрема: майдани, площі, бульвари, проспекти; вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; тротуари; набережні; автомобільні стоянки та майданчики для паркування транспортних засобів; засоби організації дорожнього руху тощо (п. 3.1 Положення);

- відеоспостереження за об`єктами, зазначеними в п. 3.1 Положення, здійснюється за умови дотримання права на повагу до особистого життя (п. 3.2 Положення);

- користувачами системи є посадові (службові) особи та працівники, визначені в п. 8.1 Положення (зокрема, і працівники правоохоронних органів), які отримують доступ до інформації в системі згідно із цим Положенням.

Відповідно до абз. 3 п. 3 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» Національне бюро в порядку, визначеному законодавством, має безпосередній, у тому числі автоматизований, доступ до автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, держателем (адміністратором) яких є державні органи або органи місцевого самоврядування, користується державними, у тому числі урядовими, засобами зв`язку і комунікацій, мережами спеціального зв`язку та іншими технічними засобами.

Водночас порядок і випадки здійснення негласних слідчих (розшукових) дій регламентовано гл. 21 КПК України. Ці слідчі дії можуть проводитися виключно в межах кримінального провадження, у реальному часі, стосовно індивідуально визначених об`єктів чи осіб, на підставі відповідного рішення.

Разом з тим, з огляду на зміст Положень, за призначенням система «Безпечне місто» є відкритою, тобто відомості про її функціонування оприлюднені, за її допомогою здійснюється фіксування усіх без виключення подій та об`єктів, які перебувають у діапазоні камер, відомості з яких використовуються за необхідністю у різних сферах діяльності як органів влади, місцевого самоврядування, так і правоохоронних органів.

Як видно зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій, спростовуючи аналогічні доводи сторони захисту, зауважили, що:

- відомості із системи «Безпечне місто», отримані детективом у порядку ст. 93 КПК України та ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», не мають ознак здійснення негласних слідчих (розшукових) дій;

- під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні не було таємності й інформація збиралася про минулі події, у той час як здійснення негласних слідчих (розшукових) дій передбачає збір інформації в режимі реального часу і таємно, що спростовує ототожнення такого способу збору доказів із негласних слідчих (розшукових) дій та несанкціоноване втручання в особисте життя обвинуваченого і його сім`ї;

- метою збору вже зафіксованої інформації (даних із системи «Безпечне місто») було саме встановлення фактів користування автомобілем, у тому числі певною, особою та його рух, а не безпосередній і безперервний нагляд та негласний контроль за особами спецсуб`єктів щодо їх пересування, встановлення зустрічей і співрозмовників, способу життя тощо.

Ураховуючи наведене вище та зміст рішень судів попередніх інстанцій, колегія суддів доходить переконання про необґрунтованість тверджень сторони захисту щодо отримання даних із системи «Безпечне місто» унаслідок несанкціонованого та незаконного доступу до неї.

Стосовно доводів захисника про те, що:

- отримання відомостей із вказаної бази має здійснюватися з дотриманням права на повагу до особистого життя;

- дії органу досудового розслідування під час отримання зазначеного доказу не відповідали меті створення системи;

- система дозволяє здійснювати спостереження за особою в режимі онлайн,

то Суд також не бере їх до уваги, оскільки, посилаючись на зазначене, сторона захисту не вказує, яких положень КПК України не було дотримано органом досудового розслідування, яким чином у такому випадку було порушено право засудженого на повагу до особистого життя та як це вплинуло чи могло вплинути на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.

При цьому з огляду на те, що відомості із системи «Безпечне місто» було отримано в порядку тимчасового доступу до матеріалів цивільної справи (зміст якої наразі не є предметом перегляду суду касаційної інстанції), чого не заперечує і сторона захисту, Суд уважає безпідставними посилання захисника на те, що детективи НАБУ отримали цей доказ після подання позову про визнання необґрунтованими активів.

Водночас, як видно зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій в основу своїх рішень також поклали протокол огляду від 22 грудня 2022 року, предметом якого був огляд інформації, отриманої детективом НАБУ на запит до АТ « ІНФОРМАЦІЯ_24 », щодо руху коштів на рахунках ОСОБА_9 та ОСОБА_14 . При цьому за результатом дослідження вказаного доказу суди установили:

- рух коштів, зокрема на основній банківській картці (до якої прив`язано поточні картки ОСОБА_9 та ОСОБА_14 ), у тому числі здійснено щомісячні регулярні платежі на рахунок ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_8 », а саме: з початку 2020 року до 25 липня цього року за оренду приміщення згідно з договором від 23 грудня 2019 року № 1451 ( АДРЕСА_9 ), а надалі з 25 серпня 2020 року продовжувалося здійснення щомісячного регулярного платежу за оренду приміщення за договором № 1450 ( АДРЕСА_9 ) та за договором від 01 липня 2020 року ( АДРЕСА_10 );

- за 44 дні за період з 18 січня по 04 грудня 2020 року здійснено поповнення готівкою картки ОСОБА_9 в терміналах самообслуговування, розташованих неподалік адреси розміщення об`єкта нерухомості ( АДРЕСА_3 ), а для розрахунків у магазинах, кафе і ресторанах картка ОСОБА_9 використовувалась неподалік цієї ж адреси.

Також суди врахували:

- відомості, отримані детективом НАБУ від ІНФОРМАЦІЯ_4 на запит від 23 листопада 2022 року № 0412-221/23279, а саме таблиці із зазначенням послідовності дій користувача Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які вчинив ОСОБА_9 для входу та подачі документів до Єдиного державного реєстру декларацій протягом 2020 року, із зазначенням ІР-адрес. Зокрема, суди установили, що в період з березня по травень 2020 року ОСОБА_9 як користувач Реєстру вчиняв певні дії, у тому числі з ІР-адреси НОМЕР_12 ;

- протокол огляду від 06 січня 2023 року, предметом якого був огляд інформації, отриманої детективом НАБУ на запит до АТ « ІНФОРМАЦІЯ_25 » та від АТ « ІНФОРМАЦІЯ_18 » щодо ІР-адрес ОСОБА_9, які використовувалися для з`єднання з банком. При цьому в ході дослідження цього доказу суди установили, що ОСОБА_9 протягом 2020 року для користування банківськими послугами використовував у тому числі ІР-адреси: НОМЕР_13, НОМЕР_14, НОМЕР_15 та НОМЕР_16 .

У касаційній скарзі захисник стверджує, що слідчий суддя ухвалами від 21 вересня 2022 року відмовив детективу НАБУ у задоволенні клопотань про тимчасовий доступ до речей і документів, які перебували у володінні банківських установ. Проте, ігноруючи зміст указаних рішень, які свідчать про заборону втручатися у права і свободи особи, детектив НАБУ та прокурор САП склали і направили запити щодо банківських рахунків ОСОБА_9, тобто отримали певні відомості з банківських установ у невстановлений КПК України спосіб, а саме не шляхом тимчасового доступу до речей і документів.

Перевіривши матеріали справи та наведені доводи захисника, Суд дійшов таких переконань.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов`язків надається право на підставі рішення Директора Національного бюро або його заступника, погодженого з прокурором, отримувати від банків, депозитарних, фінансових та інших установ, підприємств та організацій незалежно від форми власності інформацію про операції, рахунки, вклади, правочини фізичних та юридичних осіб, яка необхідна для виконання обов`язків Національного бюро. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється в порядку та обсязі, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність» з урахуванням положень цього Закону. Суб`єкти, яким адресовано зазначене рішення, зобов`язані невідкладно, але не більше ніж протягом трьох робочих днів, надати відповідну інформацію.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю, розкривається банками, зокрема, Національному антикорупційному бюро України, на запити щодо банківських рахунків клієнтів та операцій, проведених на користь чи за дорученням клієнта, у тому числі операцій без відкриття рахунків, а саме відомості на конкретно визначену дату або за конкретний проміжок часу та стосовно конкретної юридичної або фізичної особи, фізичної особи - підприємця про: наявність рахунків, номери рахунків, залишок коштів на рахунках, операції списання з рахунків та/або зарахування на рахунки, призначення платежу, ідентифікаційні дані контрагента (для фізичних осіб - прізвище, ім`я та по батькові, ідентифікаційний номер платника податку; для юридичних осіб - повне найменування, ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), номер рахунку контрагента та код банку контрагента.

Як видно зі змісту оскаржуваних судових рішень, відомості від банківських установ « ІНФОРМАЦІЯ_24 », « ІНФОРМАЦІЯ_25 » та « ІНФОРМАЦІЯ_26 » здобули детективи НАБУ на підставі рішень т. в. о. директора ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_19, погоджених прокурором САП ОСОБА_20, що, на переконання Верховного Суду, цілком узгоджується з наведеними вище положеннями законодавства України.

За таких обставин колегія суддів уважає, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені докази детективи НАБУ отримали з додержанням положень ст. 93 КПК України, у цілому є обґрунтованими і вмотивованими, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Що ж стосується тверджень захисника про те, що детектив НАБУ ОСОБА_10 та прокурор САП ОСОБА_12 увели в оману Директора НАБУ щодо наявності правових підстав для здійснення відповідних запитів до банківських установ, то колегія суддів звертає увагу на те, що в разі переконання сторони захисту в тому, що вказане свідчить про вчинення кримінального правопорушення, остання не була позбавлена можливості звернутися до правоохоронних органів з відповідною заявою. Водночас даних, які б підтверджували вказану позицію захисника та свідчили про допущення судами попередніх інстанцій в цій частині істотних порушень вимог КПК України під час ухвалення рішень, захисник у касаційній скарзі та доповненнях до неї не навів.

У доповненнях до касаційної скарги захисник, посилаючись на недопустимість наявних у справі доказів, указує, що моніторинг та повна перевірка декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яку подав суддя, з огляду на Закон України «Про запобігання корупції», належить до повноважень НАЗК, однак агентство таких дій стосовно ОСОБА_9 не вчиняло, а моніторинг способу життя засудженого та перевірку його декларації як судді фактично здійснили працівники ІНФОРМАЦІЯ_5, які направляли запити до ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_7 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_8 », мобільних операторів, КП КМР « ІНФОРМАЦІЯ_9 », АТ « ІНФОРМАЦІЯ_10 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 », отримували відомості з бази даних ІНФОРМАЦІЯ_12, виносили рішення щодо розкриття банківської таємниці банківськими установами, оглядали інформацію про переміщення руху автомобілів судді ОСОБА_9 та членів його сім`ї тощо, чим фактично, на переконання сторони захисту, порушили право засудженого на повагу до приватного і сімейного життя.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи сторони захисту щодо порушення гарантій незалежності суддів та таємниці приватного життя, звернув увагу на автономність процедур моніторингу способу життя судді (у порядку Закону України «Про запобігання корупції»), визнання активів судді необґрунтованими (у порядку ЦПК України) і збору доказів у кримінальному провадженні (у порядку КПК України), щодо наявності повноважень, зокрема, у НАБУ та ІНФОРМАЦІЯ_6 виявляти необґрунтовані активи і збирати докази їх необґрунтованості, які прямо передбачені ч. 5 ст. 290 ЦПК України, збирати докази шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим КПК (ст. 93 КПК України), у тому числі шляхом тимчасового доступу до речей і документів (ст. 165 КПК України).

Водночас суд зауважив, що ототожнення дій сторони обвинувачення зі збору доказів у цій справі з моніторингом способу життя судді (ст. 52-2 Закону України «Про запобігання корупції») є нерелевантними, оскільки моніторинг має більш широкі цілі (перевірка достовірності декларування, виявлення ознак адміністративних правопорушень, злочинів, необґрунтованих активів), інші підстави для його проведення за вказаним Законом і стосується лише НАЗК.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що САП та НАБУ під час збору доказів для цілей подання позову про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави користувалися повноваженнями, передбаченими відповідними законами (абз. 2 ч. 1 ст. 1, п. 10 та 11 ч. 1 ст. 16, п. 3 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», пункти 3-1 і 3-2 ч. 1 ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Разом з тим у рамках цього кримінального провадження сторона обвинувачення так само реалізовувала повноваження щодо витребування та отримання документів та відомостей, передбачені Законами України «Про Національне антикорупційне бюро України», «Про банки і банківську діяльність» та ст. 93 КПК України, а також щодо отримання та виконання ухвал слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, передбачені статтями 160, 165 КПК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції виснував, що, оскільки в цьому провадженні заходи, передбачені положеннями ст. 52-2 Закону України «Про запобігання корупції» (виконувати які уповноважено працівників НАЗК), не проводилися, а орган досудового розслідування діяв лише в межах своїх повноважень, визначених названими нормами закону та КПК України, у такому разі немає підстав для наведеного стороною захисту ототожнення дій сторони обвинувачення зі збору доказів у цій справі з моніторингом способу життя судді.

На думку колегії суддів, зазначені вище висновки суду апеляційної інстанції в цілому є законними, обґрунтованими та вмотивованими.

Водночас Суд звертає увагу на те, що ні в касаційній скарзі, ні в доповненнях до неї, сторона захисту не наводить переконливих доводів про те:

- які саме дії вчиняв орган досудового розслідування під час збирання доказів у кримінальному провадженні, що не відносяться до його повноважень, з огляду на зміст Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» і положення КПК України;

- які саме дії вчиняли працівники ІНФОРМАЦІЯ_5 та ІНФОРМАЦІЯ_6 під час досудового розслідування, що відносяться виключно до повноважень НАЗК, визначених Законом України «Про запобігання корупції».

При цьому посилання захисника на те, що працівники ІНФОРМАЦІЯ_5 направляли до відповідних органів та організацій запити, отримували певні відомості стосовно судді ОСОБА_9 та членів його родини (зокрема, з банківських установ) й оглядали інформацію щодо переміщення руху автомобілів засудженого та членів його родини, на думку Суду, жодним чином не підтверджують позиції сторони захисту, а лише свідчать про те, що орган досудового розслідування діяв у межах своїх повноважень, визначених положеннями матеріального і процесуального законодавства.

За таких обставин касаційна скарга з доповненнями захисника ОСОБА_7 в цій частині задоволенню не підлягає.

Стосовно доводів захисника про те, що повідомлення про підозру ОСОБА_9 було здійснено неуповноваженою особою, то Суд уважає їх необґрунтованими.

Так, у касаційній скарзі сторона захисту вказує, що всупереч положенням ст. 481 КПК України повідомлення про підозру ОСОБА_9 як спецсуб`єкту було здійснено не Генеральним прокурором чи його заступником, а прокурором у кримінальному провадженні. При цьому зауважує, що вчинення цієї процесуальної дії було доручено заступником Генерального прокурора старшому групи прокурорів ОСОБА_12, яка не мала такого процесуального статусу, оскільки старшим групи прокурорів у кримінальному провадженні був ОСОБА_13 .

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 481 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру судді, судді Конституційного Суду України, присяжному на час виконання ним обов`язків у суді, Голові, заступнику Голови, члену Вищої ради правосуддя, Голові, заступнику Голови, члену Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, працівникам Національного антикорупційного бюро України здійснюється Генеральним прокурором або його заступником.

Згідно з ч. 2 ст. 481 КПК України Генеральний прокурор (виконувач обов`язків Генерального прокурора), його заступник, керівник обласної прокуратури може доручити іншим прокурорам здійснити письмове повідомлення про підозру особам, визначеним ч. 1 цієї статті, у порядку, передбаченому частинами 1, 2 ст. 278 цього Кодексу.

Відповідно до правового висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеного в постанові від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15, за змістом статей 36, 37, 110 КПК України рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, обов`язково повинно прийматися у формі постанови, яка має міститися в матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Така постанова має відповідати передбаченим КПК України вимогам до процесуального рішення у формі постанови, у том числі бути підписаною службовою особою, яка її прийняла.

З матеріалів кримінального провадження убачається таке:

- постановою заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_21 від 17 серпня 2022 року було визначено групу прокурорів у кримінальному провадженні, до якої, серед інших, входила прокурор ОСОБА_12, старшим групи прокурорів було визначено прокурора ОСОБА_13 ;

- дорученням заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_21 від 19 січня 2023 року було доручено старшому групи прокурорів прокурору ОСОБА_12 здійснити повідомлення про підозру судді ІНФОРМАЦІЯ_27 ОСОБА_9 .

Вказані документи в оригіналі наявні в матеріалах кримінального провадження.

Ураховуючи вказане, колегія суддів уважає, що оскільки прокурор ОСОБА_12, з огляду на зміст статей 36, 37, 110, 481 КПК України, була уповноважена на проведення відповідних процесуальних дій у кримінальному провадженні (зокрема, тих, що передбачені п. 3 ч. 1 цієї статті), то вручення ОСОБА_9 повідомлення про підозру було здійснено з дотриманням положень, передбачених кримінальним процесуальним законодавством. При цьому зазначення в дорученні від 19 січня 2023 року (виданому в порядку ч. 2 ст. 481 КПК України) прокурора ОСОБА_12 як старшої групи прокурорів, на переконання Суду, жодним чином не спростовує факту наявності в неї повноважень на вчинення наведених вище процесуальних дій та не свідчить про те, що повідомлення про підозру ОСОБА_9 було здійснено неуповноваженою особою, як про це в касаційній скарзі стверджує сторона захисту.

Стосовно доводів захисника внесення відомостей до ЄРДР і збір доказів у справі неуповноваженими особами Суд зауважує таке.

У касаційній скарзі сторона захисту звертає увагу, що постановою про доручення проведення досудового розслідування групі дізнавачів від 10 серпня 2022 року старшим групи було визначено детектива НАБУ ОСОБА_10, який, з огляду на матеріали справи, вніс відомості до ЄРДР, що спростовує позицію місцевого суду про те, що відомості про здійснення таких дій не детективом ОСОБА_11 не ґрунтується на матеріалах справи. При цьому захисник зауважує, що наведена постанова від 10 серпня 2022 року не є оригіналом, а тому повноваження дізнавачів не підтверджені.

Відповідно до правового висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеного в постанові від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20, за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК України рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, що повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови.

Як видно з матеріалів справи, постановою про доручення проведення досудового розслідування групі дізнавачів від 10 серпня 2022 року було визначено групу дізнавачів у кримінальному провадженні, до якої, серед інших, входив детектив ОСОБА_11 та детектив ОСОБА_10 (якого було визначено старшим групи). При цьому колегія суддів звертає увагу, що оригінал постанови міститься в матеріалах кримінального провадження, що спростовує позицію сторони захисту в цій частині.

Крім того, Верховний Суд уважає за необхідне акцентувати, що за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 (провадження № 13-3кс22) імперативна законодавча заборона використовувати результати процесуальних дій як докази поширюється на випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України). Отже, у кожному із зазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів із фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України. З огляду на це суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Однак, посилаючись у касаційній скарзі на те, що відомості до ЄРДР вніс саме детектив ОСОБА_10, а не детектив ОСОБА_11, захисник, з огляду на те, що ці особи входили до групи дізнавачів, не наводить переконливих доводів, яким саме чином вказане свідчить про внесення відомостей до ЄРДР та збір доказів у справі неуповноваженими особами, а також не зазначає, як таке, на його думку, порушення призвело чи могло призвести до істотного порушення конституційних і конвенційних прав і свобод засудженого ОСОБА_9 та які саме права останнього в такому разі могли бути порушені.

Також колегія суддів уважає необґрунтованими й невмотивованими посилання в касаційній скарзі захисника на постанови об`єднаної палати у справах № 754/7061/15 та 724/86/20, оскільки, як було зазначено вище, повноваження детективів і прокурорів у кримінальному провадженні підтверджені відповідними процесуальними рішеннями (постановами, дорученням), про що й, наголошено в правових висновках указаних рішень суду касаційної інстанції, а це, у свою чергу, спростовує позицію сторони захисту про те, що збір доказової бази та повідомлення ОСОБА_9 про підозру здійснили неуповноважені особи.

Ураховуючи наведене вище, Верховний Суд уважає необґрунтованими доводи захисника в частині недопустимості покладених в основу оскаржуваних вироку та ухвали доказів з підстав, наведених у касаційній скарзі з доповненнями.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку про те, що кваліфікація дій засудженого ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 366-2 КК України, зважаючи на обсяг висунутого обвинувачення, ураховані судами попередніх інстанцій докази та встановлені фактичні обставини справи, є правильною, а вина засудженого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення - доведеною поза розумним сумнівом, а тому касаційна скарга захисника в частині доводів щодо необхідності закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленістю достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати задоволенню не підлягає.

Що стосується доводів захисника про неврахування судами попередніх інстанцій факту недотримання органом досудового розслідування порядку вручення процесуальних документів та порушення права ОСОБА_9 на захист, то Верховний Суд зауважує таке.

У доповненнях до касаційної скарги захисник, мотивуючи свої доводи, вказує, що:

Отже, на вирішення колегії суддів сторона захисту ставить питання, які, на її думку, свідчать про допущення на стадії досудового розслідування детективом і прокурором порушень, що полягають у врученні процесуальних документів (передання детективом матеріалів справи прокурору), ненаданні захиснику конфіденційного спілкування з підзахисним та позбавленні можливості ознайомлення з матеріалами провадження в порядку ст. 221 КПК України, тобто фактично сторона захисту оскаржує дії та бездіяльність детектива і прокурора на стадії досудового розслідування та стверджує, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки таким порушенням.

Перевіривши матеріали кримінального провадження, Верховний Суд уважає обґрунтованими доводи сторони захисту про те, що прокурором після оголошення ОСОБА_9 про підозру не було надано можливості конфіденційного спілкування між захисником та підзахисним. Однак вказане, на переконання колегії суддів, не є тим істотним порушенням вимог КПК України, яке перешкодило та могло перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані рішення по суті пред`явленого обвинувачення, з огляду на таке.

Відповідно до змісту кримінального процесуального закону оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування передбачено положеннями ч. 1 ст. 303 КПК України, а рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які не розглядаються під час досудового розслідування, можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження в суді згідно з правилами статей 314 - 316 цього Кодексу.

Разом з тим нормами КПК України не передбачено обов`язку суду розглядати скарги на рішення, дії чи бездіяльність дізнавача і прокурора на стадії судового розгляду матеріалів провадження по суті в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Як видно з матеріалів справи, під час підготовчого засідання ні обвинувачений, ні його захисники не подавали до суду першої інстанції будь-яких заяв, скарг чи клопотань з метою вирішення питання стосовно допущених на стадії досудового розслідування, на їх думку, порушень (рішень, дії чи бездіяльності детектива та прокурора).

Водночас Суд звертає увагу, що, з огляду на період розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції з 23 січня 2023 року по 05 лютого 2024 року захисники під час судового розгляду в суді першої інстанції мали можливість провести конфіденційне спілкування з обвинуваченим і сторона захисту не була позбавлена права ознайомитися з усіма матеріалами справи, заявляти клопотання, надавати докази та висловлювати свою позицію щодо пред`явленого обвинувачення.

Отже, беручи до уваги наведене, а також з огляду на:

- зміст касаційної скарги з доповненнями, у якій сторона захисту не наводить аргументів про те, яким саме чином допущені, на її переконання, порушення під час передачі матеріалів справи детективом прокурору й ненадання на стадії досудового розслідування захиснику можливості конфіденційного спілкування з підозрюваним, перешкодило судам попередніх інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані рішення;

- положення статей 303, 314 - 316 КПК України, які не зобов`язують суди розглядати скарги на рішення, дії чи бездіяльність детектива та прокурора на стадії судового розгляду по суті, а також системний аналіз вказаних норм процесуального закону з положеннями ст. 433 КПК України, згідно з яким такі скарги не є предметом касаційного перегляду, оскільки Суд переглядає лише судові рішення судів попередніх інстанцій, ухвалені по суті пред`явленого обвинувачення,

колегія суддів уважає, що доводи захисника ОСОБА_7 в частині того, що суди попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті проігнорували порушення, допущені детективом та прокурором, не свідчать про невідповідність оскаржуваних судових рішень положенням ст. 370 КПК України та про допущення під час їх постановлення порушень, передбачених ст. 412 КПК України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься супровідний лист від 19 січня 2023 року про направлення матеріалів дізнання підозрюваному ОСОБА_9 і його захиснику ОСОБА_7, а також розписка про надання особі, яка вчинила кримінальний проступок та її захиснику копій матеріалів дізнання у кримінальному провадженні. При цьому на зазначених документах наявні підписи захисника ОСОБА_7 та підзахисного ОСОБА_9 про те, що вони 19 січня 2023 року отримали матеріали дізнання, що, у свою чергу, на переконання Суду, повністю спростовує доводи касаційної скарги захисника про те, що органом досудового розслідування було порушено положення ст. 221 КПК України.

Водночас твердження сторони захисту про те, що:

- прокурор ОСОБА_12 перед врученням ОСОБА_9 повідомлення про підозру особисто внесла до виданого в порядку ч. 2 ст. 481 КПК України на її ім`я доручення дату видачі цього документа;

- ОСОБА_9 під час досудового розслідування жодного разу не було викликано та допитано як свідка;

- обвинувальний акт фактично був складений, погоджений та оформлений ще до вручення повідомлення про підозру,

ІНФОРМАЦІЯ_28 не бере до уваги, оскільки, захисник не пояснює, яким саме чином зазначене перешкодило судам попередніх інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані рішення по суті пред`явленого обвинувачення.

У доповненнях до касаційної скарги захисник зауважує, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів.

Мотивуючи свої доводи, захисник зазначає таке:

- під час судового розгляду в суді першої інстанції сторона захисту заявляла клопотання про визнання доказів сторони обвинувачення неналежними і недопустимими, проте місцевий суд, пославшись на їх вирішення в нарадчій кімнаті, фактично залишив їх поза увагою, обмежившись лише згадкою про окремі докази;

- в апеляційній скарзі сторона захисту наводила обґрунтування щодо недопустимості доказів сторони обвинувачення, а також звертала увагу суду апеляційної інстанції на їх неповне і поверхове дослідження місцевим судом, унаслідок чого відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України було подано клопотання;

Перевіривши матеріали провадження та наведені доводи сторони захисту, колегія суддів підкреслює таке.

Однією з відмінних рис між порядком розгляду кримінального провадження судом першої та судом апеляційної інстанцій є те, що останній не повинен у кожному випадку заново досліджувати встановлені у провадженні обставини.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, при наявності клопотання учасників судового провадження та за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Виходячи із засади безпосередності дослідження доказів, закріпленої в п. 16 ч. 1 ст. 7 та ст. 23 КПК України, апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку надав суд першої інстанції, крім випадку, якщо докази надані сторонами у кримінальному провадженні, не було безпосередньо досліджено під час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 21 березня 2024 року у справі № 127/9259/21, 17 жовтня 2024 року у справі № 372/341/21, 15 квітня 2025 року у справі № 362/4895/16-к, 29 квітня 2025 року у справі № 991/4110/20.

Як видно зі змісту оскаржуваної ухвали та журналів судових засідань від 05 листопада та 12 грудня 2024 року, за клопотанням захисників обвинуваченого ОСОБА_9 судом апеляційної інстанції було частково повторно досліджені обставини, встановлені під час кримінального провадження судом першої інстанції, а також докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, додані до апеляційної скарги.

Водночас іншу частину доказів, яка була досліджена судом першої інстанції, апеляційний суд уважно проаналізував та, погоджуючись з їхньою оцінкою, викладеною у вироку, зазначив, що місцевий суд дослідив ці докази з дотриманням засади безпосередності та надав їм належну правову оцінку. При цьому суд апеляційної інстанції, з огляду на положення ч. 3 ст. 404 КПК України, не встановив підстав, які б свідчили про те, що наявні у справі докази були досліджені судом першої інстанції неповно або з порушенням.

Отже, обмежившись у своєму рішенні аналізом решти доказів, безпосередньо досліджених і сприйнятих судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду, оскільки з огляду на зазначене вище їх повторне дослідження не є обов`язковим для цього суду, крім того, іншої оцінки цим доказам, ніж ту яку їм дав суд першої інстанції, апеляційний суд не давав.

Таким чином, позиція сторони захисту про те, що застосована апеляційним судом процедура оцінки доказів суперечить принципу змагальності сторін та засаді безпосередності визначеній у ст. 23 КПК України, а також посилання на те, що суд апеляційної інстанції не вирішив долю інших доказів, які повторно не досліджував, є необґрунтованою.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що захисник у касаційній скарзі з доповненнями, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не дослідив частину доказів, які були зазначені у його клопотанні, лише вказує дати клопотань, поданих до місцевого суду про визнання доказів неналежними та недопустимими, однак не наводить переконливих доводів стосовно того:

- які саме докази не були досліджені або досліджені з порушенням чи не повно судом першої інстанції;

- яким доводам сторони захисту щодо недопустимості чи неналежності доказів не було надано оцінки, та яким чином зазначене могло вплинути на постановлення рішення судами попередньої інстанції та як саме відмова у їх дослідженні перешкодила цьому суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

За таких обставин Верховний Суд уважає, що доводи захисника щодо безпідставної відмови у задоволенні частини доказів, наведених у його клопотанні, поданому в порядку ч. 3 ст. 404 КПК України, є необґрунтованими, оскільки процесуальних порушень судом апеляційної інстанції під час розгляду цього клопотання допущено не було, а безпосередня наявність такого клопотання не є підставою для обов`язкового його задоволення.

Крім того, Суд не бере до уваги доводи захисника ОСОБА_7 про допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог КПК України.

Так, на переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, повною мірою у межах своїх повноважень переглянув оскаржуване судове рішення, дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі сторони захисту доводам, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення. При цьому підстав, які б свідчили про покладення в основу обвинувального вироку неналежних та недопустимих доказів чи допущення будь-яких інших істотних порушень вимог КПК України, про що захисник вказував у своїй апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції не встановив.

За таких обставин істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що, на думку сторони захисту, виразилось у неналежній оцінці вироку суду першої інстанції та відсутності обґрунтованих мотивувань щодо належності й допустимості наявних у справі доказів, в ході касаційного розгляду не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції в цілому відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні та обґрунтовані рішення, не встановлено, то касаційну скаргу з доповненнями захисника слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_7, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_9, залишити без задоволення, а вирок Вищого антикорупційного суду від 05 лютого 2024 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2024 року стосовно ОСОБА_9 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Search

Document No. 129691175