- Presiding judge (HACC AC): Mykhailenko D.H.
Справа № 991/3222/25
Провадження №11-кп/991/134/25
У Х В А Л А
01 вересня 2025 року місто Київ
Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 перевірив апеляційну скаргу ОСОБА_2 на вирок Вищого антикорупційного суду від 22.04.2025 у кримінальному провадженні № 42019000000002463 від 25.11.2019 за частиною 3 статті 27, частиною 2 статті 28, частиною 2 статті 364, частиною 3 статті 27, частиною 2 статті 28, частиною 3 статті 365-2, частиною 3 статті 27, частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Історія провадження
1.03.04.2025 до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42019000000002463 від 25.11.2019 за обвинуваченням ОСОБА_3 та трьох інших осіб.
2.10.04.2025 суд першої інстанції задовольнив клопотання захисника та виділив у окреме провадження матеріали кримінального провадження стосовно ОСОБА_3 у зв`язку із досягненням згоди на укладення угоди про визнання винуватості.
3.16.04.2025 прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та обвинувачений ОСОБА_3 уклали угоду про визнання винуватості, яку подали до суду 17.04.2025.
4.22.04.2025 Вищий антикорупційний суд ухвалив вирок, яким затвердив зазначену угоду про визнання винуватості.
5.25.08.2025 ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на зазначений вирок, яка надійшла до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду 28.08.2025.
Короткий зміст оскаржуваного вироку
6.Оскаржуваним вироком:
(1) затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та обвинуваченим ОСОБА_3 за участі захисника останнього у межах кримінального провадження № 42019000000002463 від 25.11.2019;
(2) ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 27, частиною 2 статті 28, частиною 2 статті 364, частиною 3 статті 27, частиною 2 статті 28, частиною 3 статті 365-2, частиною 3 статті 27, частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 366 КК;
(3) ОСОБА_3 призначено покарання: (3.1) за частиною 3 статті 27, частиною 2 статті 28, частиною 2 статті 364 КК - у виді позбавлення волі на строк 4 роки, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, на строк 3 роки, зі штрафом у розмірі 17 000 грн, (3.2) за частиною 3 статті 27, частиною 2 статті 28, частиною 3 статті 365-2 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права обіймати посади чи займатися діяльністю, пов`язаною з наданням публічних послуг, на строк 3 роки, без конфіскації майна, (3.3) за частиною 3 статті 27, частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 366 КК - у виді обмеження волі на строк 3 роки, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, на строк 1 рік;
(4) відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49, частини 5 статті 74 КК звільнено ОСОБА_3 від призначеного за частиною 1 статті 366 КК покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності;
(5) на підставі статті 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, а також пов?язаних з наданням публічних послуг, на строк 3 роки, зі штрафом у розмірі 17 000 грн;
(6) на підставі частини 2 статті 75 КК звільнено ОСОБА_3 від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалість 3 роки та покладенням ряду обов`язків;
(7) стягнено на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів;
(8) скасовано арешти, накладені на майно.
7.Суд першої інстанції визнав ОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 27, частиною 2 статті 28, частиною 2 статті 364, частиною 3 статті 27, частиною 2 статті 28, частиною 3 статті 365-2, частиною 3 статті 27, частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 366 КК, а саме в організації вчинення, керівництві підготовкою та вчиненням, а також фінансуванні використання службовою особою службового становища всупереч інтересам служби з метою одержання неправомірної вигоди для інших фізичних осіб та юридичної особи, зловживання арбітражним керуючим своїми повноваженнями з метою отримання неправомірної вигоди, внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, вчинені за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.
8.Згідно з обвинувальним актом та угодою про визнання винуватості ОСОБА_3 :
(1) організував вчинення, керував підготовкою та вчиненням, а також фінансував вчинення: (1.1) використання службовими особами Міністерства культури України службового становища всупереч інтересам служби, з метою одержання неправомірної вигоди для інших фізичних осіб та юридичної особи, що полягало у незаконному погодженні плану санації ДП «Національна кінематека України» від 14.06.2019 та підписанні листа Міністерства культури України про погодження кандидатури Товарної біржі «Перша універсальна біржа «Україна» як організатора аукціону з реалізації майна ДП «Національна кінематека України» № 4177/15/1319 від 16.08.2019; (1.2) зловживання арбітражним керуючим своїми повноваженнями, що полягало у підготовці плану санації ДП «Національна кінематека України», який суперечив закону, та залученні Товарної біржі «Перша універсальна біржа «Україна» як організатора аукціону; (1.3) внесення керуючим санації завідомо недостовірних відомостей до плану санації ДП «Національна кінематека України» про те, що значна частина будівель, що перебувають на балансі боржника має зношений, критичний та аварійних стан, у зв?язку із чим потрібні значні витрати на ремонт та утримання;
(2) використовуючи погоджений план санації та погодження конкретного організатора аукціонна, ОСОБА_3 та інші особи з порушенням конкурсних засад організували та провели 16.10.2019 аукціон з реалізації майна ДП «Національна кінематека України», до якого допустили лише підконтрольні їм суб`єкти господарювання, та за результатами якого визначили переможцем ТОВ «Вест Прайт»;
(3) після чого ОСОБА_3 та інші особи організували та здійснили 17.10.2019 відчуження за ціною 33 365 003,76 грн 14 будівель та споруд державного підприємства [ринкова вартість яких становила 41 778 000 грн] шляхом укладення договору купівлі-продажу між ДП «Національна кінематека України» та ТОВ «Вест Прайт»;
(4) протиправне відчуження майна ДП «Національна кінематека України» завдало шкоди інтересам держави в особі Державного агентства України з питань кіно у розмірі 41 778 000 грн, тобто спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.
Вимоги та короткий зміст апеляційної скарги
9.В апеляційній скарзі ОСОБА_2 висловила прохання: (1) поновити строк апеляційного оскарження; (2) скасувати оскаржуваний вирок та (2) призначити новий розгляд у суді першої інстанції у загальному порядку.
10.Апеляційна скарга містить доводи щодо: (1) права на оскарження вироку; (2) порушення оскаржуваним вироком прав, свобод та інтересів ОСОБА_2 ; (3) незаконності вироку.
11.В обґрунтування цих доводів ОСОБА_2 зазначила, що оскаржуваний вирок стосується її прав, свобод та інтересів, оскільки її особу можна ідентифікувати з тексту вироку та цим рішенням фактично встановлено її винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, з огляду на таке: (1) суд першої інстанції, знеособивши прізвище, ім`я та по батькові ОСОБА_2 як «Особа 1», в оскаржуваному вироку зазначив посаду, яку обіймала остання, та відповідний період часу, протягом якого мали місце події злочину; (2) така вказівка не була обов`язковим елементом конкретизації обвинувачення ОСОБА_3, не впливало на кваліфікацію його дій та містить ознаки надмірної деталізації, що дозволяє ідентифікувати «Особу 1» як ОСОБА_2 ; (3) крім того, після завантаження до системи «ChatGPT» фрагменту оскаржуваного вироку штучний інтелект надав відповідь, що «Особою 1» є заступник Міністра культури України ОСОБА_4 ; (4) оскаржуваний вирок містить твердження про апелянта як про особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, тобто суд першої інстанції фактично визнав ОСОБА_2 винуватою у вчиненні злочину, судовий розгляд щодо якого ще триває в межах цього ж кримінального провадження № 42019000000002463; (5) суд першої інстанції в мотивувальній частині вироку вказав, що кримінальні правопорушення вчинені за попередньою змовою групою осіб, та детально описав, які дії були вчинені ОСОБА_2 із встановленням форми вини та усіх елементів складу злочину; (6) оскаржуваний вирок містить твердження щодо конкретних дій та ролі ОСОБА_2 у кримінальному провадженні, що свідчить про передчасний висновок суду про вчинення останньою інкримінованого ОСОБА_5 як організатору злочину за частиною 2 статті 364 КК та є порушенням принципу презумпції невинуватості; (7) затверджуючи умову угоди про оплату ОСОБА_3 витрат із залучення експертів у розмірі, що є 1/9 частиною процесуальних витрат у кримінальному провадженні (зі 168 690,32 гривень), суд фактично підтвердив винуватість усіх 9 осіб (у тому числі ОСОБА_2 ) у вчиненні злочинів, не зважаючи на те, що стосовно трьох осіб триває судове провадження.
12.З наведених мотивів ОСОБА_2 зазначає, що апеляційна скарга на вирок на підставі угоди подана «іншою особою» на підставі частини 2 статті 24, пункту 10 частини 1 статті 393 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Оцінка та мотиви судді-доповідача
13.На етапі вирішенні питання щодо відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач перевіряє апеляційну скаргу на предмет прийнятності та відсутності підстав для перешкод призначення її до апеляційного розгляду, що передбачені пунктами 1-4 частини 3 та частиною 4 статті 399 КПК.
14.Однією з таких перешкод є подання апеляційної скарги особою, яка не має права подавати апеляційну скаргу (пункт 2 частини 3 статті 399 КПК).
15.КПК визначає вичерпний перелік осіб, які можуть оскаржити вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості - ними є обвинувачений, його захисник, законний представник та прокурор (частина 4 статті 394 КПК).
16.Частиною 2 статті 24 КПК гарантується право на перегляд вироку, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
17.У разі подання апеляційної скарги на вирок на підставі угоди іншою особою (захисником чи представником іншої особи), суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог статті 398 КПК питання про відкриття апеляційного провадження, має впевнитися, що: (1) у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; (2) крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи. Дані, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальний акт, повідомлення про підозру тощо), не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб (постанова Об`єднаної палати ККС ВС від 18.05.2020 у справі № 639/2837/19).
18.Виходячи з наведеного, суддя-доповідач першочергово має перевірити зміст резолютивної частини вироку на предмет того, чи стосується вирок прав, свобод та інтересів іншої особи (її майна) - чи вирішено питання про її винуватість та покарання, стягнуто з неї грошові кошти, покладено будь-які обов`язки, вирішено питання про її майно чи щодо заходів забезпечення кримінального провадження, застосованих щодо іншої особи чи її майна.
19.У цьому провадженні ОСОБА_2 оскаржує вирок на підставі угоди про визнання винуватості через зазначення на її переконання в мотивувальній частині вироку (при викладенні формулювання обвинувачення ОСОБА_3 ) персональних даних апелянта (посади, яку обіймала) та фактичне вирішення питання про її винуватість у вчиненні кримінального правопорушення. Саме з наведених мотивів на думку ОСОБА_2 оскаржуваний вирок стосується її прав, свобод та інтересів.
20.Враховуючи наведене вище та доводи апеляційної скарги, суддя-доповідач в межах перевірки апеляційної скарги на прийнятність має встановити: (1) чи стосуються оскаржуваний вирок прав, свобод та інтересів ОСОБА_2 та (2) чи можливо її ідентифікувати з тексту вироку?
21.На ці питання суддя-доповідач надає негативні відповіді з таких мотивів.
(1) Чи стосуються оскаржуваний вирок прав, свобод та інтересів ОСОБА_2 .?
22.Зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що резолютивна частина стосується тільки ОСОБА_3 - вирішено питання виключного щодо його винуватості, призначення йому покарання, покладення на нього обов`язків, стягнення з нього витрат на залучення експертів тощо.
23.Отже, у резолютивній частині оскаржуваного вироку відсутні жодні відомості про ОСОБА_2, щодо її інтересів жодного рішення суд першої інстанції не приймав.
24.Щодо тверджень апелянта про встановлення вчинення ОСОБА_2 злочину в мотивувальній частині вироку при викладенні формулювання обвинувачення стосовно ОСОБА_3 суддя-доповідач зазначає таке.
25.Вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених частиною 3 статті 475 КПК.
26.На відміну від вироків, ухвалених за результатами розгляду по суті [в мотивувальній частині яких у разі визнання особи винуватою зазначається «формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним», із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення (пункт 2 частини 3 статті 374 КПК)], мотивувальна частина вироку на підставі угоди має містити лише «формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувалася особа» (частини 3 статті 475 КПК).
27.Тобто мотивувальна частина вироку на підставі угоди не містить обставин обвинувачення (кримінального правопорушення), які встановлювались судом і визнаються доведеними при розгляді по суті - у ній міститься лише те формулювання, яке беззастережно визнається обвинуваченим. До того ж, докази при затвердженні угоди не надаються і не досліджуються.
28.Зазначене додатково підтверджується змістом:
(1) частини 1 статті 471 КПК, відповідно до якої в угоді про визнання винуватості зазначаються беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення;
(2) пункту 1 частини 4 статті 474 КПК, за яким перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості суд під час судового засідання повинен з`ясувати в обвинуваченого, чи цілком він розуміє, що він має право на судовий розгляд, саме під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують.
29.Отже, обставини вчинення злочину у вироку на підставі угоди не встановлюються в результаті повного та всебічного дослідження доказів у межах змагальної процедури за участю всіх фігурантів інкримінованого правопорушення, а набувають значення правової презумпції через визнання цих обставин сторонами угоди та затвердження її судом (постанови ККС ВС від 19.11.2019 у справі № 759/10575/16-к, від 12.11.2020 у справі № 757/415/19-к, від 26.05.2021 у справі № 263/15273/17, від 01.11.2022 у справі № 686/26679/19, від 09.12.2024 у справі № 520/1470/18).
30.На переконання судді-доповідача мотивувальною частиною вироку [при викладенні формулювання обвинувачення] не можна вирішити питання про винуватість іншої особи, щодо якої немає відповідного висновку в резолютивній частині. При цьому саме по собі зазначення даних чи дій іншої особи при викладенні фактичних обставин злочину, у вчинення якого обвинувачується особа-сторона угоди, не може свідчити про автоматичне встановлення винуватості іншої особи, питання про винуватість якої не вирішується. У протилежному випадку неможливо було б викласти фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення декількома особами або вчинених у співучасті та перевіряти правильність кваліфікації злочину (як того вимагає пункт 1 частини 7 статті 474 КПК).
31.Із матеріалів справи вбачається, що у цьому провадженні суд першої інстанції: (1) не здійснював повного та всебічного дослідження доказів у межах змагальної процедури та не встановлював обставини, які можуть бути предметом доказування у кримінальному провадженні, оскільки основою при формулюванні обвинувачення стосовно ОСОБА_3 є саме викладені в обвинувальному акті та угоді про визнання винуватості обставини та їх беззаперечне визнання обвинуваченим (стороною угоди); (2) конкретизував обвинувачення стосовно ОСОБА_3 та навів детальний опис діяння, за вчинення якого останній засуджується вироком, необхідність чого обумовлена, зокрема, метою уникнення подвійного притягнення особи до кримінальної відповідальності за одне й те саме правопорушення (частина 1 статті 61 Конституції України, частина 1 статті 19 КПК); (3) не здійснював дослідження й оцінку правомірності чи неправомірності дій будь-яких інших осіб, не встановлював наявність чи відсутність їх вини у вчиненні кримінальних правопорушень та не констатував вчинення ними злочину; (4) використовував словесні конструкції та словосполучення, що слугують виключно елементом конкретизації обвинувачення, та жодним чином не встановлюють наявність в діяннях інших осіб всіх елементів (ознак) складу будь-якого кримінального правопорушення; (5) в оскаржуваному вироку наведені формулювання пред`явленого ОСОБА_3 обвинувачення у чіткій відповідності до обвинувального акту, без критерію визнання викладеного обвинувачення доведеним судом, як цього вимагає законодавство при ухваленні вироків по суті. При цьому в розділі 1 оскаржуваного вироку зазначено, що обвинувальний акт був направлений до суду одночасно стосовно чотирьох обвинувачених [відомості щодо усіх обвинувачених, крім ОСОБА_3, є знеособленими] та провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 виділено в окреме провадження, що свідчить про продовження здійснення судового провадження за обвинуваченням інших осіб в повному обсязі у встановленому законом порядку.
32.Отже, у цьому провадженні суд першої інстанції не досліджував докази та не надавав будь-яку оцінку діям ОСОБА_2, а викладення формулювання обвинувачення у вироку є вимогою КПК та воно стосується виключно ОСОБА_3 .
33.Крім того, суддя-доповідач відхиляє твердження апелянта, що затвердження судом першої інстанції в оскаржуваному вироку умови угоди про добровільну сплату ОСОБА_3 процесуальних витрат із залучення експертів у розмірі 18 743,37 грн, є визнанням винуватості інших осіб у вчиненні кримінальних правопорушень, оскільки: (1) відповідно до положень КПК суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання щодо процесуальні витрати, зокрема, на залучення експерта (стаття 124, пункт 13 частина 1 статті 368, частина 2 статті 475 КПК); (2) суд першої інстанції затвердив саме той розмір процесуальних витрат, який обвинувачений та прокурор як сторони угоди узгодили в угоді про визнання винуватості, та (3) в оскаржуваному вироку процесуальні витрати покладені виключно на ОСОБА_3 та відсутні жодні твердження про покладення частини таких витрат на будь-яких інших осіб.
34.Суддя-доповідач окремо звертає увагу, вирок за угодою не має жодного преюдиційного значення для осіб, які не були учасниками такої угоди, та не є доказом їх вини.
35.Так, нормами КПК не передбачено, що вирок на підставі угоди має преюдиційне значення для кримінального провадження відносно інших осіб. Крім цього, оскаржуваним вироком не встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, тому він не має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів відповідно до статті 90 КПК.
36.Такий висновок судді-доповідача узгоджується з усталеною практикою ККС ВС, яка сформована як за наслідками перегляду по суті вироків щодо інших осіб, так і за наслідками розгляду ухвал судів апеляційної інстанції про неприйнятність апеляційних скарг інших осіб на вирок за угодою.
37.Так, виходячи з узагальненої позиції ККС ВС:
(1) зазначення у формулюванні обвинувачення інформації стосовно співучасті обвинуваченого-сторони угоди з іншою особою (чи вчинення обвинуваченим-стороною угоди дій в інтересах іншої особи), яке визнано судом доведеним, стосується лише обвинуваченого-сторони угоди. Викладені у вироку на підставі угоди обставини обвинувачення, відповідно до статті 17 КПК України, не можуть бути використані на підтвердження винуватості будь-яких інших осіб, крім обвинуваченого-сторони угоди (ухвали ККС ВС від 25.08.2021 у справі № 991/3848/21, від 04.10.2021 у справі № 991/3848/21, від 18.10.2021 у справі № 991/3848/21);
(2) вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї із декількох осіб, не має преюдиціального значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості однією із осіб не є доказом винуватості інших. Чинний КПК не звільняє сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи (ухвали ККС ВС від 23.01.2024 у справі № 991/6004/21, від 04.01.2024 у справі № 991/2288/21, від 25.08.2023 у справі № 755/1730/20, від 25.01.2024 у справі № 554/8321/23, від 29.02.2024 у справі № 755/17727/23, від 04.03.2024 у справі № 991/8851/21, постанови ККС ВС від 24.05.2023 у справі № 202/11070/22, від 21.09.2023 у справі № 712/3637/22);
(3) право обвинуваченого на визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення та укладення угоди про визнання винуватості передбачено діючим кримінальним процесуальним законом і може бути вільно використано ним відповідно до принципу диспозитивності незалежно від невизнання своєї вини іншими особами у кримінальному провадженні (постанова ККС ВС від 26.05.2021 у справі № 263/15273/17);
(4) якщо інші особи у кримінальному провадженні не визнали своєї вини, то це не може вплинути на реалізацію права обвинуваченого на укладення угоди про визнання винуватості та не є підставою для скасування вироку на підставі цієї угоди (постанова ККС ВС від 15.04.2020 у справі № 344/2514/19).
38.Отже, оскаржуваний вирок стосується винуватості та створює відповідні правові наслідки виключно щодо ОСОБА_3 та не стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_2, суд першої інстанції не здійснював дослідження й оцінку правомірності чи неправомірності дій іншої особи, не встановлював наявність чи відсутність її вини у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення та не констатував вчинення нею злочину. Цей вирок не має преюдиційного значення і не може бути використаний при розгляді кримінального провадження щодо іншої особи як доказ вини, зокрема, стосовно ОСОБА_2
(2) Чи можливо ідентифікувати ОСОБА_2 з тексту вироку?
39.У контексті доводів апеляційної скарги суддя-доповідач зазначає таке: (1) в мотивувальній частині вироку, зокрема при формулюванні обвинувачення щодо ОСОБА_3, відсутні будь-які посилання на персональні дані ОСОБА_2, які прямо та конкретно вказують на її особу або які дозволяють апеляційному суду з впевненістю її ідентифікувати; (2) у вироку при викладенні фактичних обставин злочину, у вчинення якого обвинувачується особа-сторона угоди (у чіткій відповідності до обвинувального акту та в межах беззаперечного визнання обвинуваченим), зазначено про певних осіб, які за версією сторони обвинувачення є особами, які за організаційних дій ОСОБА_3 вчинили кримінальні правопорушення, передбачені частиною 2 статті 364, частиною 3 статті 365-2, частиною 1 статті 366 КК. Відомості щодо цих осіб є повністю знеособленими у тексті вироку та одну із них («Особу 1») апелянт ідентифікує як ОСОБА_2 ; (3) зазначення цих осіб слугує елементом конкретизації обвинувачення особі-стороні угоди та є необхідним для повної правової кваліфікації діяння ОСОБА_3 як організатора кримінальних правопорушень, вчинених за попередньою змовою групою осіб; (4) ОСОБА_2 [як одну із знеособлених осіб] неможливо ідентифікувати з тексту вироку без дослідження процесуальних документів, складених стороною обвинувачення, чи відповідних доказів, зокрема, щодо призначення на посаду; (5) наведення у вироку посади «Особи 1» в контексті детального опису вчиненого кримінального правопорушення є необхідним для ідентифікації події злочину, повної правової кваліфікації діяння (зокрема, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб) та визначення предметної підсудність ВАКС (кримінальне правопорушення, передбачене статтею 364 КК, належить до підсудності ВАКС, зокрема, за умови його вчиненням заступником міністра - частина 1 статті 33-1, пункт 1 частини 5 статті 216 КК); (6) при цьому зазначення посади «Особи 1» та періоду часу, протягом якого мали місце події злочину, не може розглядатися як наведення у вироку відомостей, які безсумнівно надають можливість ідентифікувати особу саме з тексту вироку, без використання додаткових джерел інформації або здійснення додаткових досліджень з пошуку відповідної інформації; (7) в цьому аспекті суддя-доповідач не бере до уваги посилання апелянта на відповідь системи штучного інтелекту «ChatGPT», оскільки: (а) відповіді штучного інтелекту не визнаються як джерело достовірної науково доведеної інформації (постанова КГС ВС від 08.07.2025 у справі № 925/496/24), (б) такі відповіді не є джерелом доказів у кримінальному провадженні; (8) крім того, суддя-доповідач звертає увагу, що відповідно до розділу 2 оскаржуваного вироку суд першої інстанції вирішив здійснювати судовий розгляд в закритому судовому засіданні та обмежити відкритий загальний доступ як до судового розгляду, так і до тексту судового рішення, постановленого за результатом розгляду угоди про визнання винуватості. Отже, оскаржуваний вирок не є доступним в ЄДРСР, що обмежує навіть потенційну можливість необмеженого кола осіб ознайомитися із його текстом.
40.Отже, вирок не містить відомостей, які б могли ідентифікувати ОСОБА_2, а посилання на посаду чи інші дані, які зустрічаються в тексті вироку, є лише обов`язковим елементом конкретизації обвинувачення ОСОБА_3 без зазначення яких неможливо повно сформулювати йому обвинувачення, зокрема, за частиною 3 статті 27, частиною 2 статті 28, частиною 2 статті 364 КК.
(3) Щодо інших доводів апеляційної скарги
41.Інші доводи апеляційної скарги (зокрема, щодо суперечності умов угоди вимогам КПК, неможливості виконання обвинуваченим взятих на себе зобов`язань, відсутності фактичних підстав для визнання винуватості, більш широкого формулювання обвинувачення) не підлягають перевірці суддею-доповідачем при вирішенні питання про прийнятність апеляційної скарги, оскільки зазначене не стосується прав, свобод, інтересів ОСОБА_2 та не встановлює обов`язків для неї. Наведене узгоджується із позицією ККС ВС про те, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано не перевірив доводи апеляційних скарг інших осіб на вирок на підставі угоди, які не порушують прав та не встановлюють обов`язків для таких осіб (ухвала від 08.11.2024 у справі № 991/1563/24).
42.Щодо клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження суддя-доповідач зазначає таке.
43.У КПК не встановлено черговості дій з перевірки відсутності перешкод для призначення апеляційної скарги до розгляду, передбачених статтею 399 КПК. Вирішення питання щодо поновлення строку апеляційного оскарження належить до повноважень колегії суддів (пункт 4 частини 3 статті 399 КПК). Проте результати вирішення судом по суті цього питання (поновлення чи відмова в поновленні процесуального строку) чи залишення його без вирішення (у зв`язку з непропущенням процесуального строку) не вплине на подальшу можливість апеляційного перегляду вироку від 22.04.2024 за апеляційною скаргою ОСОБА_2, оскільки відповідно до положень КПК апеляційну скаргу подала особа, яка не має права її подавати. Тому у цьому випадку, враховуючи наявність наведеної вище безумовної перешкоди для апеляційного розгляду, суддя-доповідач не призначає до розгляду судом клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Висновок судді-доповідача щодо прийнятності апеляційної скарги
44.Враховуючи те, що: (1) ОСОБА_2 не належить до суб`єктів оскарження цього вироку відповідно до частини 4 статті 394 КПК; (2) оскаржуваний вирок не стосується прав, свобод чи інтересів ОСОБА_2, не має преюдиційного значення і не може бути використаний як доказ вини іншої особи при розгляді кримінального провадження щодо неї; (3) ОСОБА_2 неможливо ідентифікувати з тексту оскаржуваного вироку - апеляційна скарга подана особою, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
45.З наведених мотивів апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.
46.Висновок судді-доповідача щодо неприйнятності апеляційної скарги за описаних вище обставин узгоджується з позицією ККС ВС, висловленою в ухвалах від 18.08.2020 у справі № 991/3382/20, від 24.12.2020 у справі № 991/6995/20, від 25.08.2021 у справі № 991/3848/21, від 04.10.2021 у справі № 991/3848/21, від 18.10.2021 у справі № 991/3848/21, від 21.08.2023 у справі № 991/2474/23, від 05.12.2023 у справа № 991/2288/21, від 04.01.2024 у справі № 991/2288/21, від 23.01.2024 у справі № 991/6004/21, від 21.02.2024 у справі № 991/7870/23, від 04.03.2024 у справі № 991/8851/21, від 18.03.2024 у справі № 991/7870/23, від 10.06.2024 у справі № 991/429/24, від 29.10.2024 та від 06.01.2025 у справі № 991/5408/24, від 14.04.2025 у справі № 991/13030/24, від 22.07.2025 у справі № 991/2141/25.
47.Керуючись пунктом 2 частини 3 статті 399 КПК, суддя-доповідач постановив:
1.Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на вирок Вищого антикорупційного суду від 22.04.2025 - повернути особі, яка її подала.
2.Копію ухвали про повернення апеляційної скарги невідкладно надіслати особі, яка її подала, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її постановлення.
Суддя ОСОБА_1