Справа № 991/4379/23

Провадження № 1-кп/991/60/23

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

11 грудня 2025 року Київ

Колегія суддів Вищого антикорупційного суду в складі головуючого судді ОСОБА_1, суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 провела підготовче судове засідання у об`єднаному кримінальному провадженні № 12014000000000496 та № 52019000000001195, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 364; ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191; ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 364; ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191; ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України.

Підготовче судове засідання проведено за участі сторін та інших учасників судового провадження:

прокурора: ОСОБА_12,

захисників: ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20,

обвинувачених: ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_4,

представника потерпілого ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 »: ОСОБА_21, ОСОБА_22,

секретаря судового засідання ОСОБА_23 .

У процесі розгляду суд встановив:

1.18 травня 2023 року прокурор САП ОСОБА_12 направив до суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12014000000000496 від 05 листопада 2014 року за обвинуваченням ОСОБА_24 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України; ОСОБА_25 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України; ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України; ОСОБА_26 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України; ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України; ОСОБА_27 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК України; ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбаченого ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України; ОСОБА_28 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України; ОСОБА_29 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України; ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України; ОСОБА_30 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України; ОСОБА_31 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України; ОСОБА_32 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст.191 КК України.

1.1.Після отримання обвинувального акта ухвалою колегії суддів Вищого антикорупційного суду від 19 травня 2023 року було призначене підготовче судове засідання.

1.2.Згодом були задоволені низка заяв суддів про самовідвід від розгляду кримінального провадження. Так, ухвалою від 08 червня 2023 року суддів ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35 було відведено від розгляду обвинувального акта. 26 червня 2023 року були задоволені заяви та відведені судді ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38 .

1.3.Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 червня 2023 року для розгляду кримінального провадження визначено колегію суддів Вищого антикорупційного суду в складі головуючого судді ОСОБА_1, суддів ОСОБА_39 та ОСОБА_2 .

1.4.У межах підготовчого судового засідання у кримінальному провадженні № 12014000000000496 суд вирішував низку клопотань, заяв та інших питань. Зокрема такі.

1.4.1.17 липня 2023 року розглянуло заяву захисників ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42 про відвід суддів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також заяву захисника ОСОБА_43 про відвід головуючого судді ОСОБА_1 від розгляду обвинувального акта у кримінальному провадженні № 12014000000000496.

1.4.2.Ухвалою від 19 липня 2023 року колегія суддів Вищого антикорупційного суду в складі головуючого судді ОСОБА_44, суддів ОСОБА_45, ОСОБА_39 передала колегії суддів, що здійснює розгляд обвинувального акта у даному провадженні, матеріали кримінального провадження за клопотанням прокурора ОСОБА_12 про звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, у кримінальному провадженні № 12014000000000496 від 5 листопада 2014 року (судова справа № 991/4380/23), для вирішення питання про їх об`єднання.

Ухвалою від 19 липня 2023 року колегія суддів Вищого антикорупційного суду в складі головуючого судді ОСОБА_44, суддів ОСОБА_45, ОСОБА_39 передала колегії суддів, що здійснює розгляд обвинувального акта у даному провадженні, матеріали кримінального провадження за клопотанням прокурора ОСОБА_12 про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України, у кримінальному провадженні № 12014000000000496 від 5 листопада 2014 року (судова справа № 991/4381/23), для вирішення питання про їх об`єднання.

31 липня 2023 року матеріали кримінальних проваджень за клопотаннями прокурора ОСОБА_12 про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_4 (судова права № 991/4381/23) та ОСОБА_8 (судова справа № 991/4380/23) об`єднано в одне провадження із цією судовою справою № 991/4379/23 у кримінальному провадженні № 12014000000000496.

1.4.3.31 липня 2023 року ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку з закінченням строків давності. Кримінальне провадження № 12014000000000496 в частині обвинувачення ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України закрито у зв`язку з звільненням його від кримінальної відповідальності.

1.4.4.31 липня 2023 року ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України у зв`язку з закінченням строків давності. Кримінальне провадження № 12014000000000496 в частині обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 366 КК України закрито у зв`язку з звільненням його від кримінальної відповідальності.

1.4.5.31 липня 2023 року розглянуто заяву захисника ОСОБА_15 про відвід головуючого судді ОСОБА_1 від розгляду обвинувального акта у кримінальному провадженні № 12014000000000496.

1.4.6.21 вересня 2023 року розглянуто заяву захисників ОСОБА_19 та ОСОБА_43 про відвід прокурора ОСОБА_12 від участі у розгляді обвинувального акта у кримінальному провадженні № 12014000000000496.

1.4.7.09 лютого 2024 року розглянуто клопотання захисників ОСОБА_18, ОСОБА_17, ОСОБА_19, ОСОБА_42, ОСОБА_16, ОСОБА_15, ОСОБА_46 та ОСОБА_47 про закриття кримінального провадження № 12014000000000496.

1.4.8.22 квітня 2024 року розглянуто клопотання захисників про закриття кримінального провадження № 12014000000000496.

1.4.9.22 квітня 2024 року розглянуто клопотання захисників ОСОБА_47, ОСОБА_46, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_42, ОСОБА_19, ОСОБА_18, ОСОБА_14, ОСОБА_48 та обвинуваченої ОСОБА_7 про повернення обвинувального акта у кримінальному провадженні № 12014000000000496.

1.4.10.22 липня 2024 року розглянуто клопотання представника власника майна ОСОБА_19 в інтересах ОСОБА_49, захисників ОСОБА_50 та ОСОБА_51 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_24, захисника ОСОБА_52 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7, захисника ОСОБА_51 в інтересах обвинувачених ОСОБА_53 та ОСОБА_25, захисника ОСОБА_40 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_54, захисника ОСОБА_16 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 про скасування арешту майна.

1.4.11.22 липня 2024 року розглянуто клопотання захисника ОСОБА_18 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8, захисника ОСОБА_42 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_55, захисника ОСОБА_19 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу.

1.4.12.22 липня 2024 року розглянуто клопотання захисників ОСОБА_42, ОСОБА_47 та ОСОБА_16 про повернення позовної заяви прокурора та захисника ОСОБА_16 про повернення позовної заяви ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

1.4.13.22 липня 2024 року розглянуто клопотання захисника ОСОБА_19 про тимчасовий доступ до речей і документів, які перебувають у володінні ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », ПРАТ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

1.4.14.Ухвалою від 27 травня 2024 року колегія суддів Вищого антикорупційного суду в складі головуючого судді ОСОБА_44, суддів ОСОБА_1, ОСОБА_2 передала колегії суддів, яка здійснює розгляд даного провадження, матеріали кримінального провадження № 52019000000001195 від 21 грудня 2019 року (судова права № 991/2414/24, провадження № 1-кп/991/29/24) за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України та ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК, для вирішення питання про їх об`єднання.

Ухвалою від 22 липня 2024 року матеріали кримінальних проваджень № 52019000000001195 від 21 грудня 2019 року (судова справа № 991/2414/24) та № 12014000000000496 від 05 листопада 2014 року (судова справа № 991/4379/23) об`єднано в одне провадження.

З того моменту на розгляді колегії суддів Вищого антикорупційного суду перебуває об`єднане кримінальне провадження № 52019000000001195 за обвинуваченням ОСОБА_10 у ОСОБА_11 та № 12014000000000496 за обвинуваченням ОСОБА_4 ОСОБА_8 ОСОБА_55, ОСОБА_26, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_54, ОСОБА_56, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_29, ОСОБА_27, ОСОБА_53, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

У ході підготовки до судового розгляду в межах об`єднаного провадження № 52019000000001195 та № 12014000000000496 суд вирішував низку клопотань, заяв та інших питань. Зокрема такі.

1.4.15.Ухвалою від 13 вересня 2024 року перед ІНФОРМАЦІЯ_5 порушено питання про дисциплінарну відповідальність адвоката ОСОБА_57 за невиконання процесуальних обов`язків щодо участі в судовому розгляді справи № 991/4379/23.

1.4.16.13 вересня 2024 року розглянуто заяву захисника ОСОБА_13 про відвід колегії суддів.

1.4.17.27 вересня 2024 року розглянуто заяву захисника ОСОБА_13 про відвід прокурора ОСОБА_12 від участі у розгляді обвинувальних актів у кримінальних провадженнях № 12014000000000496 та № 52019000000001195.

1.4.18.11 жовтня 2024 року розглянуто клопотання захисника ОСОБА_13 про закриття кримінального провадження № 52019000000001195.

1.4.19.25 жовтня 2024 року розглянуто заяви захисників ОСОБА_46 та ОСОБА_13 про відвід секретаря судового засідання ОСОБА_23 .

1.4.20.20 грудня 2024 року розглянуто клопотання захисників ОСОБА_47, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_50, ОСОБА_61, ОСОБА_51 та ОСОБА_13, обвинувачених ОСОБА_54 та ОСОБА_29 про звільнення обвинувачених ОСОБА_25, ОСОБА_24, ОСОБА_26, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_56, ОСОБА_29, ОСОБА_27, ОСОБА_55 та ОСОБА_10 від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності та закриття кримінального провадження щодо них.

Після вирішення відповідних клопотань та звільнення низки учасників від кримінальної відповідальності на розгляді колегії суддів Вищого антикорупційного суду перебуває об`єднане кримінальне провадження № 52019000000001195 за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України та ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України та № 12014000000000496 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, КК України, ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України.

1.4.21.Ухвалою суду від 15 травня 2025 року перед КДК адвокатури порушено питання про дисциплінарну відповідальність адвокатів ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_62 та ОСОБА_19 .

Згодом у межах об`єднаного провадження № 12014000000000496 та № 52019000000001195 надійшла низка клопотань у порядку статей 314 та 315 КПК України, які суд розглянув під час постановлення ухвали про призначення судового розгляду. Зокрема такі.

2.11 жовтня 2024 року від захисника у даному кримінальному провадженні ОСОБА_19 надійшло клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів. Адвокат просила надати їй тимчасовий доступ до документів, які перебувають у володінні ІНФОРМАЦІЯ_6, а саме документів, що підтверджують/містять інформацію про 1) здійснення постійного контролю куратором ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » - службовцем ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_63 за проведенням ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » будь-яких банківських операцій у період з 01 вересня 2014 року по 20 листопада 2014 рік; 2) здійснення контролю куратором ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » - службовцем ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_63 за використанням коштів, отриманих ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » від ІНФОРМАЦІЯ_8 у вигляді стабілізаційного кредиту в сумі 1 200 000 000 грн у період з 01 вересня 2014 року по 20 листопада 2014 року.

2.1.Мотивувала адвокат своє клопотання таким. Зі змісту сформульованого ОСОБА_4 обвинувачення випливає, що у всіх співучасників був єдиний злочинний умисел, досягненню якому сприяли усі співучасники - заволодіння коштами ІНФОРМАЦІЯ_8 . У свою чергу, на думку сторони обвинувачення, ОСОБА_4, вчиняючи протиправні дії, передбачав настання таких негативних наслідків у вигляді отримання коштів ІНФОРМАЦІЯ_8 під невідповідне забезпечення, тобто сприяв досягненню зазначеної мети, що перебуває у безпосередньому причинно-наслідковому зв?язку із проведенням операцій за допомогою банківських карток, про які зазначено у обвинувальному акті. У вказаному контексті адвокат відзначила, що відповідно до імперативних вимог ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, а також розмір процесуальних витрат.

На переконання адвоката, отримання стороною захисту запитуваної інформації, зокрема, чи здійснювався контроль за використанням коштів, отриманих від Національного банку, та за проведенням банківських операцій надасть стороні захисту можливість зібрати достатні та достовірні відомості для спростування доводів сторони обвинувачення щодо, зокрема, наявності злочинного плану стосовно заволодіння коштами ІНФОРМАЦІЯ_8 . Захисник зазначила, що інша можливість у спростуванні зазначеної позиції сторони обвинувачення у частині вчинення начебто спланованих фінансових операцій із використанням банківських карток фізичних осіб з метою заволодіння коштами стабілізаційного кредиту та з метою приховання та маскування незаконного походження цих коштів, джерел їх походження для отримання можливості їх використання на власний розсуд, відсутня.

2.2.24 жовтня 2024 року представник володільця ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_64 звернувся до суду з письмовими запереченнями на зазначене клопотання, у яких зазначив таке.

Зі змісту клопотання вбачається, що адвокат просить надати їй тимчасовий доступ без зазначення конкретно-визначених документів. Тобто, у клопотанні не зазначено конкретні документи, до яких адвокат ОСОБА_19 хоче отримати тимчасовий доступ. Клопотання лише містить загальні описи інформації, які не дають можливості конкретно ідентифікувати документи, що унеможливлює їх надання.

Також у клопотанні відсутнє належне обґрунтування того, що запитувані документи можуть становити суттєві обставини чи мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні та можливість використання їх як доказів.

У клопотанні не доведено можливість використання запитуваних документів як доказів та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою них.

Крім цього, на переконання представника володільця, адвокат ОСОБА_19 без належного та достатнього обґрунтування має намір отримати у Національного банку оригінали документів.

Запитувані документи можуть містити інформацію, що становить банківську таємницю щодо інших осіб, які не є учасниками даної кримінальної справи, що матиме наслідком безпідставного розголошення банківської таємниці щодо третіх осіб.

2.3.Згідно з ч. 1 ст. 333 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу II цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.

Відповідно до ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тимчасовий доступ до речей і документів, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 159 КПК України, тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку).

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 163 КПК України при розгляді клопотання сторона кримінального провадження повинна довести, що речі і документи, про тимчасовий доступ до яких вона просить:

1) перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи;

2) самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні;

3) не становлять собою або не включають речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю.

Згідно з ч. 6 цієї статті, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, якщо сторона кримінального провадження, крім обставин, передбачених частиною п`ятою цієї статті, доведе можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів.

Крім того, під час розгляду клопотання про надання тимчасового доступу до речей і документів суд також враховує причини, через які доступ не був здійснений під час досудового розслідування (ч. 2 ст. 333 КПК України).

Згідно з ч. 6 ст. 132 КПК України під час розгляду клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

2.4.Дослідивши зазначене клопотання, суд дійшов до висновку, що його ініціатор не довела суду можливість використання як доказів відомостей, що містяться в запитуваних документах, та їх перебування у володінні НБ України.

2.4.1.За наведених у обвинувальному акті обставин сторона обвинувачення дійшла до висновку про те, що ОСОБА_10, здійснюючи у період з 04 жовтня 2014 року по 13 жовтня 2014 року фактичний контроль та керівництво діяльністю ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 », ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_9 », будучи їх бенефіціарним власником та вигодонабувачем від їх діяльності, діючи умисно у власних корисних інтересах, у співучасті та за попередньою змовою з головою спостережної ради ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » ОСОБА_11, головою правління ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » ОСОБА_6, організував протиправне вибуття з володіння ІНФОРМАЦІЯ_8 під виглядом отримання стабілізаційного кредиту з передачею завідомо неліквідного забезпечення та обернення на користь « ІНФОРМАЦІЯ_7 » внаслідок зловживання учасниками змови своїм службовим становищем, а також за пособництва заступника голови правління « ІНФОРМАЦІЯ_7 » ОСОБА_9, директора ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_9 » ОСОБА_7, засновника та директора ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 » ОСОБА_4, ОСОБА_8, заступника директора ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 » ОСОБА_5 коштів в сумі 1 200 000 000 грн.

Крім того, за версією прокурора, за період з 22 жовтня 2014 року по 21 листопада 2014 року в порушення постанови НБ України від 10 жовтня 2014 року № 656/БТ шляхом проведення операцій щодо перерахунку на кореспондентський рахунок підконтрольного ОСОБА_10 банку, шляхом зняття готівки через підконтрольні суб`єкти господарської діяльності, проведення операцій за допомогою платіжних карток через РОS термінали із ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » виведено та обернуто на користь бенефіціарного власника банку 247 943 821 грн.

Гіпотетичне спростування наявності злочинного плану щодо заволодіння коштами стабілізаційного кредиту ініціатор клопотання пов`язує з аналізом інформації, що стосується банківського контролю службовцем ІНФОРМАЦІЯ_8 .

2.4.2.Зі змісту обвинувального акта вбачається, що 11 вересня 2014 року ІНФОРМАЦІЯ_12 прийнято постанову № 546/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » шляхом призначення куратора» у зв`язку з погіршенням показників ліквідності ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » та фактами, що свідчать про наявність у банку проблем із ліквідністю, виникнення реальної загрози невиконання банком своїх зобов`язань перед клієнтами і кредиторами та про потребу в посиленому контролі за його діяльністю. Вказаною постановою, зокрема, призначено куратором банку службовця ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_65, заборонено банку використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки, зобов`язано здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у ІНФОРМАЦІЯ_8 .

2.4.3.Відповідно до Постанови правління ІНФОРМАЦІЯ_8 «Про затвердження Положення про застосування ІНФОРМАЦІЯ_13 заходів впливу за порушення банківського законодавства» № 346, в редакції станом на 24 вересня 2014 року, Національний банк має право встановити особливий режим контролю за діяльністю банку й усуненням ним допущених порушень, який передбачає обмеження щодо діяльності банку шляхом призначення куратора банку (п. 4.4.).

Куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації, що надається банком до ІНФОРМАЦІЯ_6, та/або перебуваючи безпосередньо в банку (п. 4.8. Постанови № 346).

На куратора банку можуть покладатися, зокрема, такі повноваження: здійснювати постійний контроль за проведенням банком операцій; здійснювати контроль за своєчасним виконанням банком вимог (заходів), висунутих (застосованих) ІНФОРМАЦІЯ_14 за результатами його діяльності, у тому числі за виконанням банком плану заходів з фінансового оздоровлення та/або прийнятих у письмовій угоді зобов`язань перед ІНФОРМАЦІЯ_13 ; виконувати функції, пов`язані зі здійсненням контролю за використанням коштів, отриманих від Національного банку.

2.4.4.Зі змісту сформульованого обвинувачення вбачається, що закінчення вчинення злочину, передбаченого статтею 191 КК України, збігається в часі з вибуттям з володіння ІНФОРМАЦІЯ_8 коштів стабілізаційного кредиту в сумі 1 200 000 000 грн (13 жовтня 2014 року).

Очевидно, що проведення контролю за операціями ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » щодо використання коштів стабілізаційного кредиту відбувалося вже після надання такого кредиту, а отже після досягнення мети співучасників інкримінованого злочину.

У цьому конкретному випадку йдеться про хибне причинно-наслідкове обґрунтування, коли факти, що з`явилися після події (злочину), адвокат планує використати для доведення відсутності початкового наміру. Тобто майбутні обставини адвокат прагне використати для пояснення (спростування) дій, які відбулись у минулому, хоча на момент закінчення вчинення інкримінованого злочину ці обставини ще не існували.

Загалом, у своєму клопотанні захисник не розкрила питання, яким чином запроваджений ІНФОРМАЦІЯ_15 режим контролю за діяльністю ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » за участі куратора може підтвердити чи спростувати версію сторони обвинувачення про наявність злочинного плану на заволодіння коштами стабілізаційного кредиту НБ України.

2.4.5.Також захисник ставить питання про надання неконкретизованого переліку документів, а не питання надання конкретних документів. Такий підхід, у разі задоволення клопотання, поклав би на володільця невластивий для нього обов`язок - провести аналітичну роботу та самостійно визначити коло документів, які потребує захисник. На переконання суду, такий формат виконання ухвали про тимчасовий доступ не узгоджується з правилами, закріпленими в статті 165 КПК України, адже у разі задоволення клопотання процесуальний закон покладає на володільця речей і документів виключно обов`язок надати доступ до зазначених в ухвалі речей і документів.

Ба більше, зі змісту Положення про застосування ІНФОРМАЦІЯ_13 заходів впливу за порушення банківського законодавства № 346, яким регламентувалась діяльність куратора, не вбачається, що під час особливого режиму контролю формується будь-яка документація/звітність щодо діяльності куратора.

2.4.6.З огляду на викладене суд констатує - ініціатором клопотання не доведено, що запитувані речі та документи, зазначені в прохальній частині клопотання, перебувають або можуть перебувати у володінні НБ України.

2.4.7.Крім цього, всупереч вимогам ч. 2 ст. 333 КПК України клопотання не містить викладу причини, через які доступ не був здійснений під час досудового розслідування.

2.5.Зважаючи на принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, та вимоги ч. 6 ст. 132 КПК України, суд не знаходить підстав для надання тимчасового доступу до запитуваних документів.

3.11 червня 2025 року захисник ОСОБА_18 звернувся з клопотанням про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 . З клопотання вбачається, що ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_16 від 13 листопада 2019 року в справі № 760/7590/19 (провадження 1-кс/991/2170/19) частково задоволено клопотання детектива ІНФОРМАЦІЯ_17 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 строком на 60 днів, тобто до 10 січня 2020 року. Визначено заставу у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 384 200,00 грн. та за умови внесення застави покладено низку обов`язків. 14 листопада 2019 року вказана застава була внесена ОСОБА_66 .

Надалі, в межах цієї судової справи, захисник звертався до ВАКС з клопотанням про зміну запобіжного заходу шляхом зменшення розміру застави, проте 22 липня 2024 року колегія суддів відмовила у його задоволенні.

У своєму новому клопотанні захисник просить врахувати таке.

Обґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді застави може піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказаний запобіжний захід було застосовано, та у зв?язку з виникненням інших обставин, які можуть бути підставами зміни запобіжного заходу в сторону його пом?якшення або скасування, оскільки строк дії цього запобіжного заходу в ухвалах суду не зазначено, а тривалість в часі запобіжного заходу без врахування обставин справи в конкретному випадку може призвести до порушення прав, свобод чи інтересів учасників кримінального провадження.

Визначаючи розмір застави, слідчий суддя в ухвалі від 13 листопада 2019 року виходив з такого: 1) наявність підозри у вчиненні ОСОБА_8 злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України; 2) наявність ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України. Натомість, відмовляючи в задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу, колегія суддів в ухвалі від 22 липня 2024 року (майже через 5 років після застосування запобіжного заходу) також посилалась на 1) наявність підозри у вчиненні ОСОБА_8 злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191КК України, 2) наявність ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризику переховування від органу досудового розслідування та суду та ризику впливу на свідків.

Звернув увагу суду на те, що після повідомлення ОСОБА_8 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та застосування запобіжного заходу з покладенням додаткових обов?язків - ОСОБА_8 належно виконував покладені обов?язки. Враховуючи, що з моменту повідомлення про підозру та застосування запобіжного заходу пройшло майже шість років та за цей час ОСОБА_8 не вчинялись жодні протиправні дії, спрямовані на ухилення від суду та слідства, що свідчить про відсутність такого ризику як на момент застосування запобіжного заходу, так і на теперішній час.

Твердження суду про те, що ризик переховування не зменшився, не втратив свою актуальність та продовжує існувати, на переконання адвоката, не відповідає вимогам щодо вмотивованості судового рішення.

З моменту застосування запобіжного заходу ОСОБА_8 не порушував покладені слідчим суддею обов?язки та не спілкувалася зі свідками. Навіть після закінчення обов?язків, визначених в ухвалі від 13 листопада 2019 року, ОСОБА_8 жодним чином не спілкувався та не впливав на свідків у даному провадженні. За майже шість років з моменту застосування запобіжного заходу ОСОБА_8 жодного разу не вчиняв будь-якого тиску (чи навіть спілкування) зі свідками у даному провадженні, що свідчить як про відсутність такого ризику на момент застосування запобіжного заходу, так і зараз.

Отже, стверджувати, що ризик, який не реалізувався протягом майже шести років, раптом виникне зараз, є нелогічним. Тривале існування запобіжного заходу, що базується на ризику, який жодним чином себе не проявив, перетворює превентивний захід на безпідставне покарання. Таким чином, відсутній ризик будь-якого впливу ОСОБА_8 на свідків у даному провадженні.

Враховуючи відсутність ризиків, зміну обсягу статей, інкримінованих ОСОБА_8, належну процесуальну поведінку останнього з часу постановлення останнього судового рішення щодо застосування запобіжного заходу, тривалість дії запобіжного заходу (застави), який забезпечує виконання ним обов?язків, передбачених ст. 42 КПК України, адвокат вважає, що на теперішній час можливо змінити запобіжний захід у вигляді застави на запобіжний захід у вигляді особистого зобов?язання, який в тій же мірі дозволить забезпечити виконання ОСОБА_8 своїх процесуальних обов?язків у цьому кримінальному провадженні, оскільки саме це є основною метою застосування запобіжного заходу, а не покарання особи, вина якої не встановлена вироком суду.

3.1.Вирішуючи заявлене клопотання суд виходить із такого.

Відповідно до ухвали слідчого суді Вищого антикорупційного суду від 13 листопада 2019 року до ОСОБА_8 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із альтернативою внесення застави у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становило 384 200 гривень. Цією, а також ухвалою Апеляційної палати ВАКС від 06 грудня 2019 року ОСОБА_8 визначено низку обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК.

Постановляючи зазначену ухвалу, слідчий суддя дійшов висновку, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК, а саме переховування від органів досудового розслідування чи суду, знищення, сховання або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні.

Наразі строк дії додаткових обов`язків, які покладались на ОСОБА_8, закінчився.

22 липня 2024 року колегія судді відмовила у задоволенні аналогічного клопотання захисника та констатувала наявність ризику переховування обвинувачення та впливу на свідків.

3.2.Під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу. (ч. 3 ст. 315 КПК України).

Частиною першою статті 201 КПК України визначено, зокрема, що обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до суду клопотання про зміну запобіжного заходу.

Клопотання про зміну запобіжного заходу розглядається за правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу (ч. 4 ст. 201 КПК України).

Кримінальне процесуальне законодавство не визначає переліку підстав зміни запобіжного заходу за клопотанням сторони захисту, а стаття 201 КПК України вказує тільки на те, що до клопотання мають бути додані матеріали, якими обґрунтовуються доводи клопотання.

Частиною 1 та п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК встановлено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження, зокрема, є запобіжні заходи.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання, зокрема, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

На переконання суду, ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачені можуть здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у спосіб, передбачений в ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченими цих дій. Водночас, КПК не вимагає доказів того, що обвинувачені обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватимуть відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у цьому кримінальному провадженні в майбутньому.

Зважаючи на наведені вище висновки, з метою здійснення судового контролю на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, через які до ОСОБА_8 було застосовано запобіжний захід під час досудового розслідування, вже під час судового провадження суд перевірив існування ризиків у цьому кримінальному провадженні та констатував їх актуальність (ухвала від 22 липня 2024 року).

На переконання колегії суддів, зміна запобіжного заходу передбачає виникнення після постановлення ухвали про застосування запобіжного заходу/зміну або відмову у зміні запобіжного заходу нових обставин, які свідчать про зміну, зменшення або збільшення встановлених ризиків кримінального провадження та/або впливають на виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Тому в контексті розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу суд не переглядає рішення про його застосування/зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, а на підставі наданих сторонами відомостей встановлює наявність нових обставин, які можуть вплинути на застосований до обвинуваченого відповідний захід або його виконання та які виникають у зв`язку з плином часу. Такий висновок опосередковано ґрунтується на приписах ч. 5 ст. 201 КПК України, які унеможливлюють подання обвинуваченим чи його захисником клопотання про зміну запобіжного заходу протягом тридцяти днів з дня постановлення попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу.

Таким чином суд констатує, що підставами звернення з клопотанням про зміну запобіжного заходу є обставини, які або існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу/зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, але про які не було відомо сторонам, або виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу/зміну або відмову у зміні запобіжного заходу.

З огляду на зазначені положення закону колегії суддів під час вирішення клопотання про зміну запобіжного заходу, необхідно в межах доводів відповідного клопотання розкрити питання існування обставин, про які не було відомо сторонам, та які не були предметом оцінки під час прийняття рішення про відмову у зміні запобіжного заходу ОСОБА_8, та чи виникли після постановлення такого рішення нові обставини, що свідчать про зменшення встановлених ризиків.

Суд бере до уваги mutatis mutandis положення п. 4 Постанови Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року № 4, відповідно до якого новими обставинами є обставини, що виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення, а тому не могли бути враховані судом при його ухваленні.

Доводи клопотання зводяться до незгоди з ухвалою суду від 22 липня 2024 року якою відмовлено в зміні ОСОБА_8 запобіжного заходу. Їх колегія суддів оцінює як такі, які вже були предметом оцінки під час розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу та не є новими у розумінні ст. 201 КПК України. Таким чином, суд приходить до висновку, що клопотання захисника не містить нових обставин, які не розглядалися судом при постановленні ухвали за результатом розгляду попереднього клопотання про зміну запобіжного заходу. Відтак таке клопотання слід залишити без розгляду на підставі ч. 5 ст. 201 КПК України.

4.У судовому засіданні 12 червня 2025 року захисник ОСОБА_17 звернулась до суду з клопотанням про звернення із поданням до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду про направлення кримінального провадження № 12014000000000496 (справа № 991/4379/23) з Вищого антикорупційного суду до Солом`янського районного суду м. Києва за підсудністю.

Своє клопотання мотивувала таким.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 20 грудня 2024 року кримінальне провадження було закрито в частині у зв`язку із звільненням від кримінальної відповідальності ОСОБА_26, ОСОБА_32, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_31, ОСОБА_29, ОСОБА_27, ОСОБА_24, ОСОБА_25 .

Таким чином, на даний час в справі № 991/4379/23 обвинуваченими є лише ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Первинно, досудове розслідування у даному кримінальному провадженні № 12014000000000496 здійснювалось детективами ІНФОРМАЦІЯ_18, а обвинувальний акт було скеровано до ІНФОРМАЦІЯ_19, оскільки серед обвинувачених були особи, які на момент інкримінованих їм діянь обіймали посади, що визначали підслідність НАБ України та підсудність ВАКС.

Зокрема, ОСОБА_69 обіймав посаду першого заступника Голови ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_70 - директора ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_29 - директора ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_26 - першого заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_20, ОСОБА_71 - заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_20, ОСОБА_72 - начальника ІНФОРМАЦІЯ_21, ОСОБА_25 - начальника ІНФОРМАЦІЯ_22, ОСОБА_27 - головного економіста відділу нагляду за діяльністю банків 2 групи управління нагляду за банками 1 та 2 груп Департаменту пруденційного нагляду Генерального департаменту банківського нагляду НБ України, ОСОБА_53 - директора ІНФОРМАЦІЯ_23, що підпадало як під критерій, визначений п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України, так і під критерій, визначений п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України (щодо ОСОБА_54 )

ОСОБА_73 адвоката ОСОБА_17 - ОСОБА_7, на момент вчинення інкримінованих їй діянь обіймала посаду директора ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_9 » та обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України. Дана посада та інкримінований злочин не підпадають під визначені у ст. 33-1 та ч. 5 ст. 216 КПК України умови підсудності кримінальних проваджень Вищому антикорупційному суду.

Крім того, наразі іншими обвинуваченими у справі № 991/4379/23 є ОСОБА_4 (був учасником (власником) ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 »), ОСОБА_8 (обіймав посаду директора ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_10 »), ОСОБА_9 (обіймав посаду заступника голови Правління ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 »), ОСОБА_5 (обіймала посаду заступника директора ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_11 ») та ОСОБА_6 (обіймав посаду голови правління ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 »), ОСОБА_10 (акціонер ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » компанії « ІНФОРМАЦІЯ_24 » (Республіка Кіпр), ОСОБА_11 (голова спостережних рад банків ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » та ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_25 »), що свідчить про відсутність хоча б однієї з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, оскільки: 1) вони не відносяться до суб`єктів, визначених п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України; 2) не є службовими особами державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб`єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків; 3) вони не обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтею 369, частиною першою статті 369-2 КК України.

Таким чином, на переконання захисника, кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, є такими, до яких в даному кримінальному провадженні не можуть бути застосовані умови, передбачені п.п. 1-2 та абз. 1 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК, оскільки з обвинувального акта слідує, що обвинувачені не належать до кола осіб, передбачених у п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК, а також визначених у п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України. Крім того, пред`явлене обвинувачення не охоплює кримінальні правопорушення, перелік яких наведений в абз. 1 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК України.

Адвокат зазначили, що аналіз положень п. 20-2 розділу XI «Перехідні положення» КПК України свідчить, що Перехідні норми не визначають підсудність ВАКС, а підслідність НАБ України не дорівнює підсудності ВАКС. Проте всі справи, розслідувані НАБ України і скеровані САП, надходять саме до ВАКС, який має виключне право передати їх іншому суду в разі непідсудності.

Тобто, в даному випадку, кримінальне провадження було скеровано до ІНФОРМАЦІЯ_16 через завершення досудового розслідування детективами НАБ України, однак наразі, у зв`язку із зміною обставин, дане кримінальне провадження не є підсудним ВАКС відповідно до ст. 33-1 КПК України, і ОСОБА_74 має виключне повноваження вирішити питання направлення даного кримінального провадження до іншого суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 КПК України, кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо до початку судового розгляду виявилося, що кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил підсудності.

У даному випадку, хоча провадження первинно надійшло до ВАКС з дотриманням правил підсудності, подальші процесуальні рішення - звільнення частини обвинувачених від кримінальної відповідальності призвели до того, що провадження стосовно решти обвинувачених перестало відповідати критеріям підсудності ВАКС. Таким чином, виникла необхідність у вирішенні питання щодо направлення справи до іншого суду у зв`язку із зміною обставин, що впливають на підсудність ВАКС.

4.1.Суд не вбачає підстав для звернення із поданням про направлення кримінального провадження до іншого суду з огляду на таке.

4.2.З обвинувального акту вбачається, що 1) дії ОСОБА_4 під час досудового розслідування кваліфіковано за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 як пособництво у заволодінні чужим майном в особливо великих розмірах, вчинене за попередньою змовою групою осіб шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, 2) дії ОСОБА_5 під час досудового розслідування кваліфіковано за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України. як пособництво у заволодінні чужим майном, вчинене в особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, 3) дії ОСОБА_6 під час досудового розслідування кваліфіковано за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України як заволодіння чужим майном вчинене в особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, та легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, зокрема, вчинення фінансових операцій з коштами, одержаними внаслідок суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на маскування джерела їх походження та місцезнаходження таких коштів в особливо великому розмірі; 4) дії ОСОБА_7 під час досудового розслідування кваліфіковано за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України як пособництво у заволодінні чужим майном, вчинене в особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем; 5) дії ОСОБА_8 під час досудового розслідування кваліфіковано за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України як пособництво у заволодінні чужим майном, вчинене в особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем; 6) дії ОСОБА_9 під час досудового розслідування кваліфіковано за ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України як пособництво у заволодінні чужим майном, вчинене в особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем; 7) ОСОБА_10 обвинувачується у підбуренні до зловживання службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_6 своїм службовим становищем за попередньою змовою групою осіб, що завдало тяжких наслідків, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК України; в організації заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України; в організації легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, зокрема, організації вчинення фінансових операцій з коштами, одержаними внаслідок суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на маскування джерела їх походження в особливо великому розмірі, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України; 8) ОСОБА_11 як голова спостережної ради ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » обвинувачується в підбуренні до зловживання службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_6 своїм службовим становищем за попередньою змовою групою осіб, що завдало тяжких наслідків, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК України; в організації заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України; в організації легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, зокрема, організації вчинення фінансових операцій з коштами, одержаними внаслідок суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на маскування джерела їх походження в особливо великому розмірі, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України.

4.3.Правила віднесення кримінальних проваджень до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду визначаються ст. 33-1 КПК із урахуванням п. 20-2 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України.

Так, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 33-1 КПК України, для встановлення чи відноситься певне кримінальне провадження до підсудності цього суду використовується перевірка провадження на одночасну відповідність вимогам до: 1) правової кваліфікації - з`ясовується, чи кваліфіковано кримінальне правопорушення, про яке йдеться у цьому кримінальному провадженні, хоча б за однією з норм закону про кримінальну відповідальність, яку чи відсилку до якої зазначено в ч. 1 ст. 33-1 КПК; 2) наявності умов - з`ясовується чи обставини вчинення такого кримінального правопорушення стосуються хоча б однієї із зазначених у п.п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України умов.

Крім того, для встановлення, чи відноситься розпочате до 22 вересня 2019 року кримінальне провадження до підсудності Вищого антикорупційного суду додатково здійснюється його перевірка на відповідність вимогам до сторони обвинувачення (з`ясовується, чи досудове розслідування у такому кримінальному провадженні здійснюється або здійснювалося НАБ України та закінчено прокурорами САП) (абз. 1-3 п. 20-2 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України).

Якщо в ході перевірки виявляється, що кримінальне провадження не відповідає хоча б одній із наведених складових (у розпочатих до 22 вересня 2019 року - трьом, а в розпочатих зі вказаної дати - двом), то воно не відноситься до підсудності Вищого антикорупційного суду. У протилежному випадку відповідне кримінальне провадження вважається таким, що предметно підсудне Вищому антикорупційному суду і до нього, виходячи із абз. 2 ч. 1 ст. 32 КПК України, не застосовуються загальні правила, передбачені абз. 1 ч. 1 ст. 32 КПК України.

4.3.1.Стосовно відповідності вимозі до сторони обвинувачення.

Підсудність Вищого антикорупційного суду, передбачена цим Кодексом як суду першої інстанції, поширюється на кримінальні провадження, відомості за якими про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо початку роботи Вищого антикорупційного суду» (далі - Закон №100-IX), якщо досудове розслідування здійснюється або здійснювалося НАБ України та закінчено прокурорами САП (п. 20-2 Розділу XI «Перехідні положення» КПК у редакції, чинній з 22 вересня 2019 року).

Зі змісту обвинувального акта у кримінальному провадженні № 12014000000000496 від 05 листопада 2014 року вбачається, що 16 травня 2023 року детективом Національного антикорупційного бюро України складено та підписано, а прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури підписано та затверджено обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні.

Зі змісту обвинувального акта у кримінальному провадженні № 52019000000001195 від 21 грудня 2019 року вбачається, що 21 березня 2024 року детективом Національного антикорупційного бюро України складено та підписано, а прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури підписано та затверджено обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні.

Зважаючи на те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014000000000496, розпочатому 05 листопада 2014 року, до дня набрання 22 вересня 2019 року чинності Законом № 100-IX, здійснювалося НАБ України та закінчено прокурорами САП, таке провадження відповідає вимозі до сторони обвинувачення як складової критерію віднесення справ до підсудності Вищого антикорупційного суду.

4.3.2.Стосовно відповідності вимозі до правової кваліфікації.

Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці статті 45 КК України, ст.ст. 206-2, 209, 211, 366-2, 366-3 КК, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених п.п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України (ч. 1 ст. 33-1 КПК України).

Корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до цього Кодексу вважаються кримінальні правопорушення, передбачені ст.ст. 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені ст. ст. 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 цього Кодексу (примітка ст. 45 КК України).

Тому Вищому антикорупційному суду підсудні ті кримінальні провадження, які здійснюються щодо вчинення хоча б одного з кримінальних правопорушень, відповідальність за яке передбачена однією зі ст.ст. 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410 КК (у випадку вчинення кримінального правопорушення шляхом зловживання службовим становищем) чи ст. ст. 206-2, 209, 210, 211, 354, 364, 364-1, 365-2, 366-2, 366-3, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 368-5, 369, 369-2 КК України.

Беручи до уваги те, що об`єднане кримінальне провадження № 12014000000000496 та № 52019000000001195 стосується вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 191, ст. 209 та 364 КК України, посилання на норми щодо відповідальності за які міститься у ч. 1 ст. 33-1 КПК та примітки до ст. 45 КК, вказане провадження відповідає вимозі до правової кваліфікації.

4.3.3.Стосовно відповідності вимозі до наявності умов.

У п.п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України передбачено обов`язкові альтернативні умови належності кримінального провадження до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду.

Пункт 1 ч. 5 ст. 216 КПК України передбачає перелік посад, вчинення кримінального правопорушення під час зайняття будь-якої з них відносить кримінальне провадження до підсудності Вищого антикорупційного суду. Зокрема, в абз. 1 переліку вказана посада першого заступника Голови ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Поруч із зазначеним, п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України передбачає, що кримінальне провадження підсудне Вищому антикорупційному суду, якщо предмет кримінального правопорушення або розмір завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 364, 410 КК України, у п`ять тисяч і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення (якщо кримінальне правопорушення вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб`єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків).

Серед обвинувачених у об`єднаному провадженні були особи, які на момент інкримінованих їм діянь обіймали посади, що визначали підсудність ВАКС.

Зокрема, ОСОБА_69 обіймав посаду першого заступника Голови ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_70 - директора ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_29 - директора ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_26 - першого заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_20, ОСОБА_71 - заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_20, ОСОБА_72 - начальника ІНФОРМАЦІЯ_21, ОСОБА_25 - начальника ІНФОРМАЦІЯ_22, ОСОБА_27 - головного економіста відділу нагляду за діяльністю банків 2 групи управління нагляду за банками 1 та 2 груп ІНФОРМАЦІЯ_23, ОСОБА_53 - директора ІНФОРМАЦІЯ_23, що підпадало як під критерій, визначений у п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України, так і під критерій, визначений у п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України (щодо ОСОБА_54 ).

П`ять тисяч прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на дату закінчення вчинення інкримінованого злочину, передбаченого статтею 364 КК України (2014 рік), виходячи із вимог ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», (1218,00 грн х 5000) становив 6 090 000,00 грн.

Оскільки у об`єднаному кримінальному провадженні йдеться про ймовірне завдання шкоди в розмірі загалом 1 196 788 730,00 грн, то зазначена сума у більше ніж п`ять тисяч разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення.

4.4.У п.п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК для цілей визначення критеріїв здійснення досудового розслідування детективами НАБ України та подальшого можливого визначення підсудності за Вищим антикорупційним судом застосовується поняття «кримінальне правопорушення».

Кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 11 КК України).

Кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК України).

Тобто закон про кримінальну відповідальність допускає вчинення кримінального правопорушення за попередньою групою осіб, що відображено у Розділі VI КК України.

Отже, умови ч. 1 ст. 33-1 КПК України для цілей визначення підсудності справ за Вищим антикорупційним судом будуть дотримані, коли одне із кримінальних правопорушень, до яких відсилає норма ст. 33-1 КПК України, буде вчинене за участю хоча б одного із суб`єктів, передбачених у п.п. 1, 2 ч. 5 ст. 216 КПК України, при тому, що решта співучасників може не займати посади, визначені у п.п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України, якщо дії всіх членів групи осіб охоплені єдиним умислом.

Тому об`єднане кримінальне провадження 1) стосується версії про вчинення кримінального правопорушення за участі особи, посада якої наведена у п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України - першого заступника Голови ІНФОРМАЦІЯ_6, у складі групи осіб за попередньою змовою, а також 2) у цьому об`єднаному кримінальному провадженні йдеться про кримінальне правопорушення, вчинене групою осіб за попередньою змовою за участі службових осіб державного органу, а розмір завданої шкоди у п`ять тисяч і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на час вчинення кримінального правопорушення, що відповідає умові, зазначеній у п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК України.

Отже, обставини об`єднаного кримінального провадження стосуються відразу двох умов, передбачених п.п. 1-2 ч. 5 ст. 216 КПК України, що свідчить про його відповідність вимозі до наявності умов як складової критерію віднесення справ до підсудності Вищого антикорупційного суду.

Таким чином, оскільки об`єднане кримінальне провадження одночасно відповідає вимогам до сторони обвинувачення, правової кваліфікації та наявності умов, то воно предметно підсудне Вищому антикорупційному суду.

Водночас, доводи захисника, що поточний склад обвинувачених не належить до суб`єктів, перелік яких наведено в п.п. 1-2 ч. 5 ст. 216 КПК України, тобто відсутня умова підсудності, передбачена п.п. 2 ч.5 ст. 216 КПК України, колегія суддів відхиляє як такі, що за змістом ст. 33-1 КПК України не мають жодного правового значення для цілей визначення суду, якому підсудне кримінальне провадження, оскільки зі змісту обвинувального акта видно, що інші співучасники є такими суб`єктами.

Відтак, суд не вбачає підстав для звернення із поданням до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду про направлення кримінального провадження № 12014000000000496 (справа № 991/4379/23) з Вищого антикорупційного суду до Солом`янського районного суду м. Києва.

4.5.Крім цього слід зазначити, що 17 жовтня 2025 року АП ВАКС розглянула клопотання захисника ОСОБА_17 в інтересах ОСОБА_7 про направлення кримінального провадження № 12014000000000496 (судова справа №991/4379/23) до іншого суду яке залишила без задоволення.

5.У судовому засіданні 12 червня 2025 року захисник ОСОБА_16 звернувся із клопотанням про залишення цивільних позовів без розгляду. Клопотання мотивував таким.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 20 грудня 2024 року кримінальне провадження було закрито в частині у зв`язку із звільненням від кримінальної відповідальності ОСОБА_26, ОСОБА_32, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_31, ОСОБА_29, ОСОБА_27, ОСОБА_24, ОСОБА_25 . Цим же рішенням були залишені без розгляду цивільні позови прокурора та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » до зазначених осіб.

На переконання захисника, КПК України наділяє суд виключно повноваженнями залишити цивільний позов без розгляду в цілому, але ніяк не в частині позовних вимог щодо окремих обвинувачених. Адже у інакшому випадку залишення цивільного позову без розгляду щодо частини обвинувачених стане підставою для початку перебігу строку звернення потерпілим до суду в порядку цивільного судочинства. Водночас, подання потерпілим цивільного позову в порядку цивільного судочинства призведе до одночасного розгляду двох позовів щодо одного й того ж предмету і з одних і тих же підстав. Водночас, жоден розгляд не буде повним, оскільки в такому випадку обвинуваченим та особам, щодо яких буде прийнято рішення про закриття кримінального провадження необхідно буде забезпечити участь в обох судових процесах (як кримінальному, так і цивільному), оскільки прийняті за результатами розгляду рішення стосуватимуться прав та законних інтересів обвинувачених та осіб, щодо яких прийнято рішення про закриття кримінального провадження. Більше того, обставини, встановлені у вироку суду будуть мати значення для розгляду цивільної справи і навпаки, обставини, встановлені рішенням суду за результатами розгляду цивільного позову, матимуть значення для справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства.

В межах цивільного позову прокурора, останній просить суд стягнути солідарно з обвинувачених 1 366 395 734 грн сформованих резервів під кредитні збитки у зв`язку з неповерненням ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » суми кредиту за кредитним договором № 43 від 13 жовтня 2014 року, що зменшило суму прибутку ІНФОРМАЦІЯ_8 та, як наслідок, зменшило перерахування прибутку ІНФОРМАЦІЯ_8 до Державного бюджету України.

Одночасно у 2015 році ІНФОРМАЦІЯ_8 подано позов до ОСОБА_10 про стягнення заборгованості в загальному розмірі 1 221 027 970,01 грн за вказаним вище кредитним договором № 43.

Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_26 від 30 січня 2025 року в справі № 344/1754/15-ц цивільний позов ІНФОРМАЦІЯ_8 задоволено та стягнуто з ОСОБА_10 на користь ІНФОРМАЦІЯ_8 заборгованість за кредитним договором № 43 в загальному розмірі 1 221 027 970,01 грн.

Відтак, враховуючи, що на момент звернення прокурора з позовом в інтересах Національного банку України (03 серпня 2021 року) в провадженні іншого суду вже існувала справа із спору між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав, тому вищевказаний позов прокурора підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Щодо цивільного позову ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » захисник зазначив таке.

Відповідно до п. 2.3.4 кредитного договору № 43 протягом його дії позичальник зобов?язується, зокрема, забезпечити використання отриманих коштів виключно для виконання зобов?язань позичальника перед фізичними особами (до погашення позичальником заборгованості за цим кредитним договором у повному обсязі повернення коштів здійснюється в сумах, що не перевищують 200 000,00 грн в еквіваленті на одну фізичну особу).

Таким чином, ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не може вважатись потерпілим у цьому кримінальному провадженні, оскільки юридичним особам за вказаним кредитним договором у будь-якому випадку не були б виплачені кошти, отримані згідно з постановою ІНФОРМАЦІЯ_8 про надання стабілізаційного кредиту ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 », а відтак, ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не мало підстав для подання відповідного цивільного позову, оскільки його майнові права з повернення грошових коштів не могли бути забезпечені за рахунок коштів стабілізаційного кредиту, отриманого ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » на підставі кредитного договору № 43.

5.1.Захисник ОСОБА_18 у судовому засіданні 21 листопада 2025 року підтримав це клопотання.

5.2.Положеннями ч. 5 ст. 128 КПК України закріплено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Кримінальний процесуальний закон (ст. 129) закріпив вичерпний перелік рішень, які може ухвалити суд, вирішуючи цивільний позов у кримінальному провадженні: 1) повне або часткове задоволення позову - у випадках ухвалення обвинувального вироку, постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру; 2) відмова у задоволенні позову - у випадку встановлення відсутності події кримінального правопорушення; 3) залишення позову без розгляду - у випадках виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або ж непричетності до вчинення кримінального правопорушення або неприбуття в судове засідання цивільного позивача (ч. 1 ст. 326 КПК України).

Окремим випадком залишення цивільного позову без розгляду є закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Так, врахуванню підлягає практика Верховного Суду (постанови від 10 серпня 2021 року в справі № 161/694/20 та від 10 жовтня 2023 року в справі № 753/105/21), згідно із якою у разі постановлення судом ухвали про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності заявлений у кримінальному провадженні цивільний позов по суті не вирішується, а залишається без розгляду. У такому випадку позивач вправі вирішити свої вимоги в порядку цивільного судочинства.

Отже, кримінальний процесуальний закон чітко регламентує умови, за яких можливе залишення цивільного позову в кримінальному провадженні без розгляду - у випадках виправдання обвинуваченого, неприбуття в судове засідання цивільного позивача та звільненням особи від кримінальної відповідальності. Таким чином, питання залишення цивільного позову в кримінальному провадженні без розгляду врегульоване КПК України, відтак, правила, встановлені в нормами ЦПК України (статті 185, 187, 223 та 257, які визначають випадки коли позовна заява підлягає залишенню без розгляду), не підлягають безумовному застосуванню під час розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Наразі у об`єднаному кримінальному провадженні вирішуються питання, пов`язані з підготовкою до судового розгляду обвинувальних актів щодо ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, а не доведеності пред`явленого їм обвинувачення чи звільнення їх від кримінальної відповідальності, що передбачало б вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні за правилами ст. 129 КПК України. Вирішення долі цивільних позовів до згаданих осіб на цій стадії судового провадження неможливе. Вказана позиція узгоджується із Постановою Верховного Суду від 28 березня 2019 року в справі № 588/678/17, у якій суд прийшов до висновку, що залишення цивільного позову в кримінальному провадженні без розгляду за відсутності підстав, передбачених ст. 129 КПК України, є істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

5.3.З наведених же підстав суд не вбачає можливості залишення без розгляду цивільного позову прокурора в силу подання ІНФОРМАЦІЯ_8 позову до ОСОБА_10 про стягнення заборгованості в загальному розмірі 1 221 027 970,01 грн за кредитним договором № 43 від 13 жовтня 2014 року.

5.4.Аналізуючи доводи клопотання слід зазначити, що КПК України не містить заборони на часткове залишення цивільного позову без розгляду.

Ані стаття 128 КПК України, ані інші норми глави 9 КПК не встановлюють імперативу, за яким цивільний позов може бути залишений без розгляду лише в цілому, без можливості диференціації щодо окремих обвинувачених, обсягу пред`явлених вимог, підстав відповідальності кожного відповідача. Відсутність прямої заборони означає, що суд не позбавлений дискреції вирішувати цивільний позов з урахуванням процесуального становища кожного з обвинувачених.

Крім цього, цивільний позов у кримінальному провадженні може бути пред`явлений до кількох обвинувачених з різним/пропорційним обсягом цивільно-правової відповідальності кожного з них. За таких умов цивільний позов не є єдиним і неподільним процесуальним об`єктом, а складається з сукупності самостійних вимог, адресованих різним відповідачам. Отже, залишення без розгляду вимог щодо частини обвинувачених не означає автоматичної необхідності залишення без розгляду позову в цілому.

Варто також зважати на принцип індивідуалізації процесуальних рішень. Відповідно до засад кримінального провадження (статті 2, 22 КПК України), процесуальні рішення мають прийматись індивідуально щодо кожної особи. Суд зобов`язаний оцінювати процесуальні підстави участі кожного обвинуваченого окремо. Це вказує на те, що у випадках, коли кримінальне провадження щодо одного з обвинувачених закрито, зупинено або виділено в окреме провадження, то відсутні процесуальні підстави для розгляду цивільного позову саме щодо нього, але це не нівелює можливість розгляду вимог до інших обвинувачених.

Частина 5 статті 128 КПК України прямо передбачає застосування норм цивільного процесуального законодавства у випадках, не врегульованих цим кодексом. ЦПК України допускає часткове вирішення позовних вимог, ухвалення рішення щодо окремих відповідачів, визнає процесуальну автономність вимог у разі множинності сторін. Отже, за аналогією закону суд має право залишити цивільний позов без розгляду в частині, що стосується окремого обвинуваченого.

Неможливість часткового залишення позову без розгляду призвела б до неприпустимих наслідків - суд був би змушений залишати без розгляду весь позов, навіть якщо перешкоди існують лише щодо частини обвинувачених. У такому разі порушувалось би право потерпілого на ефективний судовий захист.

Крім цього, твердження про нібито неможливість часткового залишення цивільного позову без розгляду ґрунтується на помилковому припущенні, що таке процесуальне рішення призводить до втрати цивільним позивачем права на судовий захист.

Відповідно до частини сьомої статті 127 КПК України, залишення цивільного позову без розгляду в кримінальному провадженні не позбавляє цивільного позивача права пред`явити цей позов у порядку цивільного судочинства. Отже, навіть у разі залишення цивільного позову без розгляду - як у цілому, так і в частині вимог щодо окремого обвинуваченого - право на доступ до суду не нівелюється, а лише змінюється процесуальна форма його реалізації.

За таких умов часткове залишення цивільного позову без розгляду щодо окремого обвинуваченого є процесуально нейтральним для цивільного позивача та не порушує принципу ефективного судового захисту, оскільки забезпечує можливість подальшого звернення з відповідними вимогами до суду цивільної юрисдикції.

Водночас, у випадку солідарної відповідальності обвинувачених, інтереси сторін не порушуються і з матеріально-правової точки зору. Згідно зі статтею 544 Цивільного кодексу України, боржник, який виконав солідарний обов`язок, набуває право зворотної вимоги (регресу) до кожного з інших солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, що припадає на нього самого.

Таким чином, навіть у разі вирішення цивільного позову лише щодо частини обвинувачених або залишення вимог щодо одного/частини з них без розгляду, баланс прав сторін зберігається: 1) цивільний позивач не позбавляється права на відшкодування шкоди; 2) обвинувачений, який виконав зобов`язання, не позбавляється механізмів відновлення свого майнового становища.

У сукупності наведене свідчить про те, що можливість залишення цивільного позову без розгляду в частині позовних вимог щодо окремих обвинувачених узгоджується як із нормами КПК України, так і з положеннями цивільного законодавства та не порушує прав жодної зі сторін кримінального провадження.

5.5.Також залишення цивільного позову без розгляду (в цілому або в частині) не є розглядом спору по суті та не породжує ефекту res judicata, адже у кримінальному провадженні не відбувається вирішення цивільного спору щодо відповідного відповідача (звільненого від кримінальної відповідальності); відсутній будь-який судовий акт, який перешкоджав би подальшому зверненню до суду цивільної юрисдикції.

Таким чином, гіпотетичне подання цивільного позову в порядку цивільного судочинства не означає існування двох одночасних проваджень щодо одного й того ж позову, оскільки у кримінальному процесі вимоги щодо відповідної особи, звільненої від кримінальної відповідальності, не розглядаються. Справа у кримінальному провадженні та справа у цивільному провадженні, у випадку його ініціювання потерпілим, матимуть різний склад учасників, зокрема різний склад відповідачів: у кримінальному провадженні не братимуть участі особи, щодо яких провадження закрито, натомість вони виступатимуть відповідачами у цивільному провадженні. За таких обставин відсутня заборона, передбачена ЦПК України, на розгляд справи за тими самими вимогами між тими самими сторонами.

Крім цього, КПК України прямо допускає таку процесуальну ситуацію. Законодавець передбачив можливість залишення цивільного позову без розгляду у кримінальному провадженні з подальшим зверненням до цивільного суду (ч. 7 ст. 128 КПК України). Якби сам факт подальшого цивільного позову створював неприпустиму конкуренцію процесів або загрозу подвійного розгляду, така норма не могла б існувати в чинній редакції. Отже, наведений аргумент фактично заперечує волю законодавця, прямо закріплену в КПК України.

Твердження адвоката про необхідність обов`язкової участі одних і тих самих осіб у двох судових процесах є надуманими, адже 1) особа бере участь лише в тому провадженні, де вона має процесуальний статус сторони, 2) особи, стосовно яких закрито провадження та залишено позов без розгляду не можуть брати участь у кримінальному провадженні.

Посилання на те, що обставини, встановлені у вироку, матимуть значення для цивільної справи і навпаки, є неправильним з правової точки зору. Преюдиційність не означає взаємного блокування процесів.

Вирок суду має преюдиційне значення для цивільного суду лише в межах і обсязі, прямо передбачених законом (зокрема щодо факту вчинення діяння та особи, яка його вчинила). Це спрощує, а не ускладнює цивільний розгляд, не створює залежності цивільного суду від кримінального в усіх питаннях. Натомість рішення цивільного суду не має обов`язкової сили для кримінального провадження в частині встановлення винуватості особи. Отже, твердження адвоката про взаємне значення обставин є асиметричним і перебільшеним - рішення у цивільній справі не здатне впливати на оцінку доказів у кримінальному процесі.

Отже, колегія суддів вважає, що вирішення питання про залишення цивільних позовів до зазначених осіб без розгляду в межах кримінального провадження на стадії підготовчого провадження не узгоджується з нормами кримінального процесуального законодавства. А отже, у задоволенні клопотання про залишення цивільних позовів без розгляду належить відмовити.

5.6.Доводи захисника ОСОБА_16 про те, що ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не може вважатись потерпілим у цьому кримінальному провадженні не можуть бути перевірені на даній стадії судового провадження та не вказують на можливість залишення позовної заяви ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » без розгляду.

6.У судовому засіданні 12 червня 2025 року захисник ОСОБА_17 звернулась із клопотанням про повернення цивільного позову прокурора. Клопотання мотивувала таким.

Закриття кримінального провадження щодо частини обвинувачених, на переконання адвоката, вказує на відсутність підстав для продовження розгляду цивільного позову щодо цих осіб, що впливає на солідарний характер позовних вимог та вимагає перегляду доцільності розгляду позову в цілому.

На переконання адвоката, цивільний позов прокурора подано без доведення наявності у нього законних повноважень, що відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 185 ЦПК України є самостійною та безумовною підставою для його повернення.

Так, захисник зазначала, що право прокурора на представництво інтересів держави в суді не є абсолютним. Воно обумовлене низкою вимог, встановлених ст. 131-1 Конституції України та деталізованих у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Прокурор у даному випадку не дотримався жодної з них, що позбавляє його права виступати позивачем від імені ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Прокурор Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури може здійснювати представництво в суді інтересів держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_8 лише у випадку: 1) порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює ІНФОРМАЦІЯ_8 ; 2) наявності письмової вказівки чи наказу Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

ІНФОРМАЦІЯ_27 не лише є пасивним, а й вживає вичерпних та системних заходів, спрямованих на стягнення заборгованості за кредитним договором від № 43, що виключає підстави для втручання прокурора. Про це свідчить: 1) позовне провадження, у межах якого ІНФОРМАЦІЯ_8 звернувся із позовною заявою про стягнення заборгованості з ОСОБА_10 як фінансового поручителя за кредитним договором № 43. Вказаний позов було задоволено рішенням ІНФОРМАЦІЯ_26 у справі № 344/1754/15-ц; 2) звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку (за іпотечним договором від 13 жовтня 2014 року про надання ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_9 » у іпотеку ЦМК). Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_28 у справі № 910/10956/15 було задоволено позов ІНФОРМАЦІЯ_8 до ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_9 » та звернуто стягнення на предмет іпотеки.

До матеріалів цивільного позову прокурором не долучено жодного доказу наявності письмової вказівки чи наказу Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції щодо необхідності здійснення представництва ІНФОРМАЦІЯ_8 у даній справі.

Крім цього, прокурором не дотримано вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо попереднього повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_8 про намір звернутися до суду від його імені.

Решта доводів клопотання адвоката ОСОБА_17 стосувались необґрунтованості позовних вимог прокурора.

6.1.У судовому засіданні 11 грудня 2025 року захисник ОСОБА_13 підтримав клопотання своєї колеги

6.2.13 серпня 2025 року захисник ОСОБА_13 також звернувся з клопотанням про повернення цивільного позову № 16/1/6-21 від 03 серпня 2021 року, поданого прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_75 в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_6, в межах кримінального провадження № 12014000000000496.

Частина доводів цього клопотання є тотожними із клопотанням адвоката ОСОБА_17 .

Окремо, підставою для повернення цивільного позову захисник ОСОБА_13 пов`язав їх поданням його копії. Звернув увагу на те що відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України позовна заява повертається у випадку, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано. Відтак, на переконання адвоката, прокурором не дотримано вимог КПК щодо подання оригіналу цивільного позову, що є підставою для його повернення.

6.3.Захисник ОСОБА_18 у судовому засіданні 21 листопада 2025 року підтримав це клопотання

6.4.У судовому засіданні 11 грудня 2025 року прокурор САП ОСОБА_12 заперечив щодо задоволення клопотань про повернення цивільного позову прокурора в інтересах держави. Зазначив, що звертаючись до суду з цивільним позовом прокурор діяв в межах повноважень, передбачених КПК України.

6.5.Вирішуючи клопотання про повернення цивільного позову прокурора в інтересах держави, суд виходив з такого.

КПК України не розкриває процесуальні аспекти повернення позовної заяви. Кримінальний процесуальний закон передбачив можливість 1) залишення цивільного позову без розгляду у випадках виправдання обвинуваченого (ч. 3 ст. 129 КПК України) або неприбуття в судове засідання цивільного позивача (ч. 1 ст. 326 КПК України), 2) повного чи часткового задоволення позову, 3) відмови у задоволенні позову (ч. 1 ст. 129 КПК України). Отже, Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає інституту повернення цивільного позову у тому вигляді, як це існує в цивільному судочинстві.

За змістом статті 128 КПК України, цивільний позов, заявлений у кримінальному провадженні, підлягає розгляду судом разом із кримінальним провадженням. Це зумовлено тим, що закон прямо передбачає можливість пред`явлення цивільного позову в межах кримінального провадження та до початку судового розгляду (ч. 1 ст. 128 КПК України), у тому числі на стадії досудового розслідування, з наступною передачею такого позову до суду разом з обвинувальним актом.

Враховуючи викладене, положення статті 128 КПК України не передбачають можливості повернення цивільного позову, заявленого у кримінальному провадженні. Такий позов пред`являється та існує в межах кримінального провадження, приймається судом до розгляду разом із кримінальним провадженням і не є самостійним процесуальним документом у розумінні цивільного судочинства. Відтак, застосування інституту повернення позовної заяви, властивого цивільному процесу, є неприпустимим у кримінальному провадженні, а процесуальні наслідки щодо цивільного позову можуть полягати лише у його розгляді по суті, відмові в задоволенні або залишенні без розгляду у випадках, наведених вище (п. 5.2. ухвали), що не є можливим на даній стадії судового провадження.

Посилання на можливість застосування норм ЦПК України не змінює наведеного висновку. Відповідно до положень КПК України, у разі якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом у кримінальному провадженні, цим Кодексом прямо не врегульовані, допускається застосування норм ЦПК України лише за умови, що такі норми не суперечать засадам кримінального судочинства. Натомість інститут повернення позовної заяви є притаманним цивільному процесу та передбачає існування самостійного цивільного провадження, що суперечить природі цивільного позову в кримінальному процесі, який є похідним від кримінального обвинувачення та розглядається разом із кримінальним провадженням. Отже, застосування відповідних норм ЦПК України щодо повернення позовної заяви є неприйнятним у кримінальному провадженні.

На переконання суду, правила, встановлені в статті 185 ЦПК України, не підлягають безумовному застосуванню під час розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні. З огляду на принцип диспозитивності, якій закріплений як в КПК України, так і в ЦПК України, виключенням може бути, наприклад, подання позивачем заяви про відкликання позовної заяви.

6.6.Перевірка дотримання прокурором порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», можлива на стадії розгляду кримінального провадження по суті, що узгоджується з висновками ККС ВС у постанові від 22 грудня 2021 року в справі № 458/1036/16-к.

6.7.Доводи клопотання адвоката ОСОБА_17 про необґрунтованість позовних вимог не можуть бути перевірені судом на даній стадії. Перевірка судом зазначених прокурором підстав для звернення із позовом в інтересах ІНФОРМАЦІЯ_8 та підтвердження судом цих підстав із наведенням відповідного обґрунтування або їх спростування може бути здійснено лише за наслідками судового розгляду, з урахуванням висновків суду щодо висунутого обвинувачення.

6.8.Дослідивши позовну заяву прокурора в інтересах НБ України № 16/1/6-21 від 03 серпня 2021 року (том 2 а.с. 68-93, том 32, а.с. 133-183) суд встановив, що в матеріалах справи наявні лише ксерокопії останньої сторінки позовної заяви, де міститься підпис прокурора. Суд розглядає вказану обставину через призму вищенаведених висновків про те, що правила, встановлені в статті 185 ЦПК України, не підлягають застосуванню під час розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні.

Крім цього, внаслідок відсутності її власноручного підпису на процесуальному документі, основоположним в даному випадку має бути встановлення саме дійсної волі особи, що звернулася до суду (висновки Верховного Суду, наведені ним у постановах від 23 листопада 2018 року в справі № 5023/1668/11, від 08 липня 2021 року в справі № 916/3209/20). Заперечення прокурора щодо задоволення клопотань про повернення його позовної заяви у судовому засіданні 11 грудня 2025 року та під час розгляду аналогічних клопотань сторони захисту, що відображено в п. 4 ухвали від 22 липня 2024 року в цій справі, суд трактує як доказ волевиявлення особи, яка звернулась до суду з відповідним документом.

7.03 липня 2025 року до суду надійшло клопотання захисника ОСОБА_15 про звільнення обвинуваченої ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 364 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження № 52019000000001195 щодо неї в частині обвинувачення за ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 364 КК України у зв`язку з закінченням строків давності. Клопотання мотивувала таким.

На переконання захисника, злочин, передбачений ст. 364 КК України та інкримінований ОСОБА_11, вважається закінченим 19 листопада 2014 року, а отже строк давності притягнення обвинуваченої до відповідальності за цією статтею минає 20 листопада 2024 року. Інкримінований ОСОБА_11 злочин є тяжким, а з моменту його вчинення минуло 10 років, отже, вона, на думку захисту, підлягає звільненню від кримінальної відповідальності, а провадження в частині обвинувачення ОСОБА_11 за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК України підлягає закриттю.

Висловилась щодо відсутності підстав для застосування ч. 2 ст. 49 КК України щодо зупинення строків перебігу давності.

Наявність постанови про оголошення міжнародного розшуку не свідчить про те, що особа ухиляється від кримінального переслідування. Тому, зважаючи на процесуальну поведінку ОСОБА_11, слід підкреслити, що вона умисно не вчиняла жодних дій для ухилення від слідства та суду.

З кінця листопада 2019 року ІНФОРМАЦІЯ_17 та САП відомо про місце постійного проживання ОСОБА_11 за адресою в Австрійській Республіці, а постанова про оголошення в розшук ОСОБА_11 була незаконною, безпідставною та необґрунтованою.

7.1.Захисник ОСОБА_20 підтримав клопотання своєї колеги. Додав таке. З урахуванням того, що прокурором у межах підготовчого засідання не ініційовано питання про здійснення спеціального судового провадження відносно ОСОБА_11 слід констатувати відсутність факту її ухилення від органу досудового розслідування та суду. На момент виїзду ОСОБА_11 з території України остання не мала жодного кримінально-процесуального статусу, що підтверджує відсутність з самого початку наміру ухилятися від слідства. Слідство володіло інформацією щодо адреси, за якою ОСОБА_11 перебуває в Австрії, що вказує на відсутність підстав для оголошення у розшук та проведення такого розшуку. Водночас просив урахувати, що суд не викликав ОСОБА_11 у порядку міжнародної правової допомоги, що свідчить про відсутність виклику.

7.2.Згідно з частиною 2 статті 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п`ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років (частина 3 статті 49 КК України).

Отже, підставами, які порушують перебіг строків давності є: (1) зупинення таких строків у зв`язку із ухиленням від досудового розслідування або суду та (2) переривання строків у зв`язку із вчиненням нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Водночас, чинне законодавство не конкретизує, які саме дії або події свідчать про ухилення від слідства або суду.

Так, у постанові від 18 вересня 2018 року в справі № 346/883/15-к Верховний Суд виснував, що зупинення досудового розслідування у зв`язку з розшуком підозрюваного саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства. Причому підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин не встановлено його місцезнаходження.

Водночас, відповідно до висновків, які містяться в постановах ІНФОРМАЦІЯ_29 від 19 вересня 2015 року в справі № 5-1кс 15 та Верховного Суду від 30 травня 2019 року в справі № 639/793/17, під ухиленням від слідства або суду з огляду на положення частини 2 статті 49 КК України слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, імітація своєї смерті тощо). Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що вчинила певний злочин і здійснила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Давність персоніфікована, у зв`язку з чим про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. Із законодавчого положення про відновлення перебігу строку давності з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання випливає, що особу винного встановлено і здійснюються заходи, спрямовані на встановлення її місцезнаходження.

Окрім того, факт ухилення можна також вважати встановленим тоді, коли особа перебуває поза межами території України і не з`являється на виклик без поважних причин та умисно створює видимість наявності об`єктивних причин неможливості її прибуття до суду.

При з`ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку.

Водночас, мають бути беззаперечні відомості про те, що особа усвідомлює факт розпочатого стосовно неї кримінального провадження та виникнення юридичного обов`язку постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку.

Для застосування положень частини 2 статті 49 КК України у такому випадку обов`язково має бути підтверджено факт умисного ухилення підозрюваного, обвинуваченого від слідства та суду.

7.2.1.Висновок про обізнаність ОСОБА_11 про розпочате стосовно неї кримінальне переслідування, повідомлення про підозру у вчиненні злочину та направлення до суду обвинувального акту за її обвинуваченням слідує зі змісту її заяви від 12 серпня 2025 року, адресованої суду через захисника (том 50 а.с. 13), про надання згоди на звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 364 КК України.

Окрім цього, про обізнаність ОСОБА_11 щодо існування стосовно неї кримінального провадження також свідчать факти укладання нею договорів про надання правової допомоги у цьому кримінальному провадженні, рішення Земельного суду в кримінальних справах м. Відень з якого вбачається, що під час судового допиту в межах розгляду питання про екстрадицію ОСОБА_11 висловилась проти своєї екстрадиції до України (том 48, а.с. 225-231).

Також суд врахував відомості, відображені в ухвалі АП ВАКС у справі № 991/668/22, якою надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_11 : «у зв`язку з неможливістю вручення повідомлення про підозру особисто ОСОБА_11, його було вручено особі, яка спільно з нею проживає - ОСОБА_76 та ознайомлено з його змістом. Вручення відбувалось із застосуванням відеозапису, за присутності понятих, а також було складено протокол відповідної процесуальної дії. Факт спільного проживання ОСОБА_11 із ОСОБА_77 підтверджується, зокрема, наявною в матеріалах справи копією договору про спільне користування житловим будинком, іншими будівлями та спорудами від 14 лютого 2018 року».

З огляду на викладене, суд виснував, що ОСОБА_11 набула статус підозрюваної та обвинуваченої у цьому кримінальному провадженні та дізналась про кримінальне переслідування.

7.2.2.Щодо переховування ОСОБА_11 від слідства та суду.

З наданих захисником документів слідує, що стосовно ОСОБА_11 правоохоронними органами вживалися фактичні заходи, спрямовані на її розшук та затримання. На користь цього свідчить надані захисником копії постанови від 21 листопада 2019 року про оголошення ОСОБА_11 в розшук (том 50, а.с. 191-192), постанови від 19 грудня 2019 року про оголошення ОСОБА_11 в міжнародний розшук (том 50, а.с. 195-196), рішення Земельного суду в кримінальних справах м. Відня від 10 липня 2023 року (том 50, а.с. 225-232).

Крім цього, з реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні суд встановив, що ОСОБА_11 також оголошена у міжнародний розшук (п. 406 розд. ІІ реєстру матеріалів судового розслідування у кримінальному провадженні № 52019000000001195), стосовно неї здійснювалось спеціальне досудове розслідування (п. 715 розд. ІІ реєстру), їй обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (п. 706 розд. ІІ реєстру).

Підсумовуючи викладене, суд встановив, що ОСОБА_11 усвідомлює факт розпочатого стосовно неї кримінального провадження та виникнення юридичного обов`язку постати перед судом, проте вона перебуває закордоном з метою уникнення від кримінальної відповідальності за інкримінований злочин. З цією метою вона вжила заходи переходу на легальне становище на території Республіки Австрія та не з`являється на виклик до суду, на відміну від інших учасників, які перебувають закордоном, не проявляє ініціативи щодо участі в судових засіданнях в режимі відеоконференції.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_11, будучи обізнаною про кримінальне переслідування, свідомо та цілеспрямовано переховується від слідства та суду що підтверджується тривалою відсутністю в Україні (більше 6 років - з 22 жовтня 2019 року) та неявкою до органу досудового розслідування/суду.

7.2.3.Щодо твердження захисника ОСОБА_20 про відсутність ухилення у зв`язку з неініціюванням прокурором спеціального судового провадження.

Твердження про те, що відсутність клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження у межах підготовчого судового засідання автоматично свідчить про відсутність факту ухилення обвинуваченої від суду, є юридично помилковим.

По-перше, відповідно до положень КПК України, право ініціювання спеціального судового провадження належить прокурору і не обмежене стадією підготовчого судового засідання. Отже, реалізація або нереалізація цього процесуального права у конкретний момент не має преюдиційного значення для встановлення факту ухилення особи від суду.

По-друге, з огляду на приписи частини 2 статті 314 КПК України, законодавець прямо допускає проведення підготовчого судового засідання без участі обвинуваченого, щодо якого здійснювалося спеціальне досудове розслідування. Таким чином, сама процесуальна можливість проведення такого засідання без обвинуваченого не заперечує і не нівелює факту його ухилення, а, навпаки, є правовим наслідком уже встановленого факту перебування особи поза межами юрисдикції суду та її недосяжності.

По-третє, факт ухилення у розумінні частини 2 статті 49 КК України оцінюється за об`єктивною поведінкою особи, а не залежить від обраної прокурором процесуальної тактики. Тому відсутність клопотання про спеціальне судове провадження не може слугувати доказом відсутності ухилення.

7.2.4.Щодо доводів про відсутність кримінально-процесуального статусу на момент виїзду з України.

Посилання на те, що на момент виїзду ОСОБА_11 з території України вона не мала кримінально-процесуального статусу і, відповідно, не мала наміру ухилятися від слідства, є непереконливим та нерелевантним.

Факт ухилення від слідства або суду оцінюється не станом на момент виїзду за кордон, а з урахуванням подальшої процесуальної поведінки особи після набуття нею статусу підозрюваної та обвинуваченої. Як встановлено судом, ОСОБА_11 1) набула процесуального статусу підозрюваної та обвинуваченої; 2) була обізнана про кримінальне переслідування; 3) усвідомлювала юридичний обов`язок з`являтися до орану досудового розслідування та суду; 4) попри це не вчинила жодних дій для виконання такого обов`язку.

Таким чином, навіть якщо первинний виїзд за кордон не мав на меті уникнення кримінальної відповідальності, подальше свідоме невиконання процесуальних обов`язків після набуття відповідного статусу і становить ухилення у розумінні частини 2 статті 49 КК України.

Суд виходить із того, що усвідомлення особою юридичного обов`язку з`являтися до органу досудового розслідування та суду підтверджується не лише формальним врученням процесуальних документів, а й сукупністю об`єктивних обставин, які беззаперечно свідчать про обізнаність особи зі змістом та наслідками кримінального переслідування. Зокрема: наявність невиконаної ухвали АП ВАКС про обрання запобіжного заходу, обізнаність ОСОБА_11 про ухвалу АП ВАКС.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, стосовно ОСОБА_11 . Апеляційною палатою ІНФОРМАЦІЯ_19 було постановлено ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (від 28 листопада 2022 року в справі № 991/2605/20), яка на момент розгляду клопотання залишається невиконаною.

Ухвала про тримання під вартою є процесуальним рішенням, яке безпосередньо спрямоване на забезпечення явки підозрюваного (обвинуваченого) до органу досудового розслідування та суду. За своєю правовою природою вона передбачає примусовий обов`язок особи бути доставленою до суду, а отже - усвідомлення нею необхідності постати перед правосуддям. Сам факт існування такої ухвали виключає можливість добросовісного припущення особи про відсутність у неї процесуальних обов`язків.

Обізнаність ОСОБА_11 щодо ухвали про тримання під вартою підтверджується розглядом Земельним судом у кримінальних справах м. Відня питання про її екстрадицію у межах запиту Генеральної прокуратури України № 19/1/2-29671-23. Під час екстрадиційного провадження предметом судового розгляду є, зокрема, наявність чинного рішення компетентного суду запитуючої держави про застосування запобіжного заходу, що є обов`язковою умовою для вирішення питання про екстрадицію. Особа, щодо якої розглядається питання екстрадиції, безпосередньо ознайомлюється зі змістом такого рішення, про що свідчить її процесуальна участь у судовому засіданні та реалізація права заперечувати проти екстрадиції.

Отже, участь ОСОБА_11 у судовому засіданні Земельного суду у кримінальних справах м. Відня, під час якого аналізувалась ухвала АП ВАКС про тримання під вартою, беззаперечно свідчить, що вона знала про наявність щодо неї запобіжного заходу, усвідомлювала, що її розшук та запит про екстрадицію здійснюються саме з метою забезпечення її явки до органів кримінальної юстиції України.

Наявність невиконаної ухвали АП ВАКС про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у поєднанні з екстрадиційним запитом означає, що ОСОБА_11 не могла не усвідомлювати, що вона зобов`язана з`явитися до органу досудового розслідування та суду, її перебування за межами України та неприбуття за викликами є перешкодою для виконання судового рішення. Саме з цієї причини державою ініційовано процедуру міжнародного розшуку та екстрадиції.

За таких обставин подальше перебування ОСОБА_11 за кордоном, відмова від добровільного повернення в Україну та активне заперечення проти екстрадиції свідчать не лише про її обізнаність щодо кримінального переслідування, а й про свідоме невиконання процесуального обов`язку постати перед судом, що за змістом ч. 2 ст. 49 КК України становить ознаки ухилення від слідства та суду.

Таким чином, існування невиконаної ухвали ІНФОРМАЦІЯ_16 про обрання щодо ОСОБА_11 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у поєднанні з її участю в екстрадиційному провадженні в Земельному суді у кримінальних справах м. Відня в межах запиту Генеральної прокуратури України, беззаперечно підтверджує, що ОСОБА_11 усвідомлювала свій юридичний обов`язок з`являтися до органу досудового розслідування та суду, однак свідомо ухилялася від його виконання.

7.2.5.Довід про те, що наявність у слідства інформації щодо адреси перебування ОСОБА_11 в Австрії виключає підстави для її оголошення у розшук та самого розшуку суперечить нормам кримінального процесуального закону.

Наявність інформації про можливе місцезнаходження особи не тотожна її процесуальній досяжності. Крім цього, як убачається відповіді детектива ОСОБА_78, яку долучила захисник ОСОБА_15 (том 48, а.с. 194), орган досудового розслідування направляв повістки про виклик ОСОБА_11 до Австрійської Республіки, однак, очевидно, такі виклики не призвели до її прибуття чи участі в процесуальних діях.

Отже, оголошення у розшук та його дія зумовлювались фактичною неможливістю забезпечити її участь у кримінальному провадженні, а не відсутністю інформації про країну перебування. Саме така ситуація відповідає критеріям ухилення, коли особа, будучи обізнаною про провадження, свідомо не реагує на процесуальні виклики, перебуваючи закордоном.

7.2.6.Твердження про те, що відсутність виклику ОСОБА_11 у порядку міжнародної правової допомоги свідчить про відсутність у неї обов`язку з`являтися до суду, є необґрунтованим.

По-перше, обов`язок обвинуваченого з`являтися до суду виникає з моменту набуття ним відповідного процесуального статусу, а не з моменту застосування судом механізмів міжнародної правової допомоги.

По-друге, відповідно до частини 2 статті 314 КПК України, підготовче судове засідання може бути проведене без участі обвинуваченого, щодо якого здійснювалося спеціальне досудове розслідування. Отже, відсутність виклику в порядку міжнародної правової допомоги не скасовує ані викликів, здійснених у національному порядку, ані обов`язку обвинуваченого забезпечити свою участь у судовому розгляді.

По-третє, пасивна позиція ОСОБА_11, яка не прибувала до суду, не виявила ініціативи щодо участі у судових засіданнях, свідчить про її свідоме небажання виконувати процесуальні обов`язки, а не про їх відсутність.

7.3.З огляду на викладене суд констатує, що у зв`язку із переховуванням ОСОБА_11 від суду перебіг давності зупинився. Такий строк подовжується на період ухилення, втім не може перевищувати загального строку - п`ятнадцять років з моменту вчинення злочину. Загальний строк закінчення п`ятнадцятирічного строку з моменту вчинення інкримінованого ОСОБА_11 злочину за ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 368 КК України - жовтень 2029 року. Такий висновок суду цілком узгоджується із постановою Верховного Суду від 02 лютого 2023 року у справі № 735/1121/20, провадження № 13-26кс22. Відтак, наразі підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 364 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження щодо неї в частині обвинувачення за ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 364 КК України суд не вбачає.

8.03 липня 2025 року до суду надійшло клопотання захисника ОСОБА_15 про закриття кримінального провадження № 52019000000001195 на підставі п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з наявністю нескасованої постанови слідчого про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося з дотриманням вимог щодо підслідності.

На переконання адвоката, постанова слідчого від 26 липня 2019 року про закриття кримінального провадження № 12014000000000496 та постанова слідчого від 09 серпня 2019 poкy про закриття кримінального провадження № 12016100000001664 були винесені за результатами проведених досудових розслідувань. Відтак, в розумінні процесуального закону та ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказані постанови є остаточними рішеннями в кримінальних провадженнях.

8.1.Судом на підставі досліджених матеріалів встановлено, що 05 листопада 2014 року розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні №12014000000000496.

В цей же день, 05 листопада 2014 року, в ЄРДР були внесені відомості у кримінальних провадженнях № 12014000000000496, № 12014000000000497, № 12014000000000498, № 12014000000000499 та № 12014000000000500 які 17 листопада 2014 були об`єднані в одне провадження, якому присвоєно номер 12014000000000496.

04 березня 2015 року розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42015000000000349.

04 березня 2015 року розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні №12015000000000105.

04 березня 2015 року розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12015000000000110.

15 травня 2015 року матеріали досудових розслідувань № 12014000000000496, № 42015000000000349, № 12015000000000105 та №12015000000000110 об`єднано в одне провадження, якому присвоєно № 12014000000000496.

08 жовтня 2016 року розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12016100000001664.

14 грудня 2016 року до ЄРДР було внесено відомості за № 52016000000000454.

07 вересня 2017 року матеріали досудових розслідувань № 52016000000000454, № 12016100000001664 об`єднано в одне провадження, якому присвоєно № 12016100000001664.

20 липня 2018 року розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 52018000000000734.

20 липня 2018 року розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 52018000000000735.

30 липня 2018 року постановою прокурора матеріали досудових розслідувань № 52018000000000735 і № 12016100000001664 об`єднано в одне провадження, якому присвоєно № 12016100000001664.

31 липня 2018 року постановою прокурора матеріали досудових розслідувань № 52018000000000734 і № 12016100000001664 об`єднано в одне провадження, якому присвоєно № 12016100000001664.

26 лютого 2019 року розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 52019000000000171.

23 липня 2019 року постановою прокурора матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100000001664 і № 52019000000000171 об`єднано в одне № 12016100000001664.

30 жовтня 2019 року розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 52019000000000957.

11 листопада 2019 року постановою прокурора кримінальні провадження № 12016100000001664 та 52019000000000957 були об`єднані в одне провадження №12016100000001664.

11 листопада 2019 року в межах кримінального провадження № 12016100000001664 було вручено повідомлення про підозру ОСОБА_11

13 листопада 2019 року в межах кримінального провадження № 12016100000001664 вручено повідомлення про підозру та ОСОБА_10 .

21 грудня 2019 року матеріали досудового розслідування щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_11 були виділені в окремі провадження (№ 52019000000001195 та 520190000000001197 відповідно).

05 серпня 2020 року матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12016100000001664 та №12014000000000496 об`єднано в одне провадження № 12014000000000496.

Постановою прокурора від 20 липня 2023 року кримінальні провадження № 52019000000001195 та 520190000000001197 були об`єднані в одне провадження № 52019000000001195, яке й перебуває на розгляді колегії суддів після об`єднання з кримінальним провадженням № 12014000000000496.

8.2.Відповідно до п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається у разі, якщо існує нескасована постанова слідчого, дізнавача, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п. 1, 2,4, 9 цієї частини, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося з дотриманням вимог щодо підслідності.

Зі змісту ч. 7 ст. 284 КПК України, якщо обставина, передбачена пунктом 9-1 частини першої цієї статті, виявиться під час судового провадження, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.

Отже, зі змісту п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК можливо виокремити три умови, наявність яких свідчить про необхідність закриття кримінального провадження:

1)існування не скасованого рішення слідчого або прокурора про закриття кримінального провадження, прийнятого з огляду на одну з підстав, наведених у пунктах 1, 2, 4, 9 ч. 1ст. 284 КПК;

2)відповідність між собою діяння, кримінальне провадження щодо якого було закрите з підстав, зазначених у пунктах 1, 2, 4, 9 ч. 1 ст. 284 КПК, та діяння, провадження щодо якого у зв`язку з існуванням нескасованого рішення сторона захисту просить закрити на підставі п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК;

3)здійснення досудового розслідування у первісному кримінальному провадженні, яке було закрите з огляду на одну з підстав, зазначених у пунктах 1, 2, 4, 9 ч. 1 ст. 284 КПК, на момент його закінчення із дотриманням вимог щодо підслідності.

8.3.Отже, необхідність закриття кримінального провадження на підставі п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК передбачає встановлення тотожності діянь у закритому кримінальному провадженні та кримінальному провадженні, у межах якого заявлене таке клопотання.

У постанові від 28 травня 2015 року про закриття кримінального провадження № 12014000000000496 на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України констатується: «За результатами проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні встановлено, що протягом 2014 року службовими особами ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » були отримані від ІНФОРМАЦІЯ_6 кредитні кошти рефінансування з метою підтримання ліквідності вказаної банківської установи відповідно до положень та вимог діючого протягом вказаного часу законодавства, кредитні кошти виділялися ІНФОРМАЦІЯ_30 згідно передбачених законодавством підстав, під заставу належного забезпечення - майнових прав за раніше виданими ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » кредитами юридичним особам та об`єктів нерухомого майна, оціночна вартість яких у загальній сумі більше ніж вдвічі перевищує виділені НБУ кошти державного рефінансування. При цьому встановлено, що кредитні кошти рефінансування, надані НБУ, були спрямовані службовими особами ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » згідно їх цільового призначення для повернення вкладів фізичних осіб та забезпечення стабільної роботи цієї банківської установи. Досудовим розслідуванням фактів розкрадання службовими особами ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » коштів вкладників - фізичних осіб, не встановлено, та одночасно з цим доведено вчинення цими особами дій, спрямованих на виконання взятих банком зобов`язань щодо вчасного повернення їх депозитних вкладів».

У постанові від 26 липня 2019 року про закриття кримінального провадження №12014000000000496 на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України констатується: «...встановлено, що кредитні кошти рефінансування, надані НБУ, були спрямовані службовими особами ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » згідно їх цільового призначення для повернення вкладів фізичних осіб та забезпечення стабільної роботи цієї банківської установи. Досудовим розслідуванням фактів розкрадання службовими особами ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » коштів вкладників - фізичних осіб, не встановлено, та одночасно з цим доведено вчинення цими особами дій, спрямованих на виконання взятих банком зобов`язань щодо вчасного повернення їх депозитних вкладів. Фактів попередньої змови службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_6 з службовими особами та власниками ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » з метою вчинення привласнення та розкрадання коштів вкладників (фізичних осіб) вказаного комерційного банку та кредитних коштів державного рефінансування, наданих ІНФОРМАЦІЯ_30, не встановлено. Аналіз дій службових осіб ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_31 » протягом2014року, пов`язаних із регулюванням розміру кредитного портфелю банку на однаковому рівні (збільшення та зменшення його показників майже в однаковій сумі) свідчить про їх наміри підтримувати ліквідність Банку та його платоспроможність в умовах економічної та політичної кризи в Україні, в тому числі з урахуванням безнадійної заборгованості позичальників, які знаходилися на території Донецької та Луганської областей, і повернення кредитів якими наразі не можливе».

У постанові від 09 серпня 2019 року про закриття кримінального провадження №12016100000001664 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України констатовано: «...За результатами проведеного досудового розслідування у кримінальному проваджені встановлено, шо протягом 2014 року службовими особами ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » були отримані від ІНФОРМАЦІЯ_6 кредитні кошти рефінансування з метою підтримання ліквідності вказаної банківської установи відповідно до положень та вимог діючого протягом вказаного період) часу законодавства, кредитні кошти виділялися ІНФОРМАЦІЯ_30 згідно передбачених законодавством підстав, під заставу належного забезпечення - майнових прав за раніше виданими ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » кредитами юридичним особам та об`єктів нерухомого майна, оціночна вартість яких у загальній сумі більше ніж вдвічі перевищує виділені НБУ кошти державного рефінансування. При цьому встановлено, що кредитні кошти рефінансування, надані НБУ, були спрямовані службовими особами ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » згідно їх цільового призначення для повернення вкладів фізичних осіб та забезпечення стабільної роботи цієї банківської установи...».

8.4.Проаналізувавши зміст обвинувального акту, суд встановив, що такі обставини були включені до обсягу пред`явленого обвинувачення у кримінальному провадженні № 52019000000001195, отже суд має перевірити, чи існують нескасовані постанови про закриття кримінального провадження.

8.4.1.28 травня 2015 року кримінальне провадження №12014000000000496 було закрито ІНФОРМАЦІЯ_32 у зв`язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України).

14 грудня 2018 року ухвалою слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_26 у справі № 757/57555/18-к скасовано постанову ГСУ НП України від 28 травня 2015 року про закриття кримінального провадження №12014000000000496.

26 липня 2019 року постановою ГСУ НП України кримінальне провадження № 12014000000000496 вдруге було закрито у зв`язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України).

21 жовтня 2019 року першим заступником Генпрокурора ОСОБА_79 постанову ГСУ НП України від 26 липня 2019 року про закриття кримінального провадження №12014000000000496 було скасовано на підставі того, що «розслідування здійснено поверхово, без повного та всебічного з`ясування обставин вчиненого злочину».

8.4.2.09 серпня 2019 року постановою начальника відділу ГСУ НП України кримінальне провадження №12016100000001664 було закрито у зв`язку з відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України).

18 вересня 2019 року першим заступником Генерального прокурора України ОСОБА_79 було винесено постанову про скасування постанови про закриття цього кримінального провадження, незважаючи на попереднє рішення ІНФОРМАЦІЯ_33 про підтвердження законності й обґрунтованості закриття кримінального провадження № 12016100000001664.

25 червня 2020 року постановою в.о. Генерального прокурора було скасовано постанову Першого заступника Генерального прокурора ОСОБА_80 від 18 вересня 2019 року про скасування постанови про закриття кримінального провадження №12016100000001664, як незаконну та необґрунтовану.

11 серпня 2020 року Генеральний прокурор скасувала постанову від 25 червня 2020 року на тій підставі, що вона була прийнята без наявності матеріалів кримінального провадження. Таким чином, з 11 серпня 2020 року досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016100000001664 було поновлено.

8.5.Отже, судом встановлено, що постанови від 28 травня 2015 року та 26 липня 2019 року про закриття кримінального провадження № 12014000000000496 та постанова від 09 серпня 2019 року про закриття кримінального провадження №12016100000001664 скасовані, що свідчить про відсутність обов`язкової умови, наявність якої потрібно встановити для закриття кримінального провадження на підставі пункту 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК. Відтак, за умови призначення справи до судового розгляду, наявність чи відсутність в інкримінованих діяннях складу кримінального правопорушення буде встановлено вже судом за результатом розгляду обвинувальних актів у кримінальних провадженнях № 12014000000000496 та № 52019000000001195.

8.6.Враховуючи це, суд не вдаватиметься до аналізу здійснення досудового розслідування кримінальному провадженні із дотриманням вимог щодо підслідності.

8.7.Захисник наголошувала на тому, що постанови першого заступника Генерального прокурора ОСОБА_80 винесені з грубим порушенням процедури та строків передбачених ч. 6 ст. 284 КПК України. Зокрема:

-постанова Першого заступника Генерального прокурора ОСОБА_80 від 18 вересня 2019 року про скасування постанови про закриття кримінального провадження №12016100000001664 була винесена без врахування попередньої перевірки прокурором ІНФОРМАЦІЯ_33, яка зазначена в листі Генеральної прокуратури України від 05 вересня 2019 року № 04/2/4-5396-19, а також на сороковий день, замість двадцяти днів, як це передбачено ч. 6 ст. 284 КПК України;

-постанова Першого заступника Генерального прокурора ОСОБА_80 від 21жовтня 2019 року про скасування постанови про закриття кримінального провадження №12014000000000496 була винесена без врахування попередньої перевірки прокурором Генеральної прокуратури України, а також на вісімдесят сьомий день, замість двадцяти днів, як це передбачено знову таки ч. 6 ст. 284 КПК України.

8.7.1.Зазначені процесуальні рішення першого заступника Генерального прокурора мають істотне значення для кримінальних проваджень, які наразі розглядаються судом, тому з метою дотримання вимог щодо всебічності та повноти розгляду клопотання, суд має з`ясовувати законність процедури, застосованої під час скасування наведених вище постанов.

8.7.2.Вирішуючи це питання, колегія суддів враховує, що скасовуючи постанови про закриття кримінального провадження № 12016100000001664 та № 12014000000000496 у постановах від 18 вересня 2019 року та 21 жовтня 2019 року, перший заступник Генерального прокурора України керувався ч. 6 ст. 36 КПК України, яка регламентує підстави перегляду прокурором постанов слідчих та прокурорів нижчого рівня у межах строків досудового розслідування, передбачених ст. 219 КПК України.

8.7.3.Доводи захисника про порушення першим заступником Генерального прокурора вимог ч. 6 ст. 284 КПК України є необґрунтованими, оскільки вказаною нормою регламентовано процедуру перегляду рішень слідчих та дізнавачів про закриття кримінального провадження прокурорами, якій здійснюють процесуальне керівництво у конкретних кримінальних провадженнях.

8.7.4.Вказане узгоджується із практикою Верховного Суду. У постанові Касаційного кримінального суду ВС від 03 квітня 2023 року у справі № 367/1335/21, колегія суддів дійшла до висновку, що Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, керівник окружної прокуратури, їх перші заступники та заступники вправі скасувати постанову слідчого про закриття кримінального провадження в межах строку досудового розслідування.

8.7.5.Крім того, час між винесенням постанови дізнавачем або слідчим про закриття кримінального провадження, у якому жодній особі не повідомлялося про підозру, або постанови прокурора про закриття кримінального провадження незалежно від того чи повідомлялися особи про підозру чи ні до їх скасування або в порядку, передбаченому частиною 6 статті 284 КПК, або за результатами здійснення судового контролю, не повинен включатися у строки досудового розслідування (Постанова ККС ВС від 03 квітня 2023 року в справі № 367/1335/21).

8.8.Доводи захисника про неврахування першим заступником Генерального прокурора попередніх перевірок є неспроможними, оскільки не відповідають принципам самостійності процесуальної діяльності прокурора та заборони втручання в таку діяльність осіб, які не мають на це законних повноважень.

8.9.В цілому, спосіб реалізації права першого заступника Генерального прокурора на скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження узгоджується із завданнями кримінального провадження, визначеними у ст. 2 КПК України.

8.10.У клопотанні захисник зазначала, що постанова слідчого від 28 травня 2015 про закриття кримінального провадження №12014000000000496 була скасована слідчим суддею з грубим порушенням процесуального закону (ухвалою слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_26 у справі №757/57555/18-к від 14 грудня 2018 року).

Не вдаючись до детального аналізу мотивів ухвали від 14 грудня 2018 року, суд переконався у тому, що слідчим суддею було задоволено клопотання про поновлення пропущеного строку звернення зі скаргою та встановлено належність суб`єкта подання скарги.

8.11.Наведені вище мотиви та встановлені судом обставини спростовують висновок захисника про те, що постанови слідчого ГСУ НП України від 26 липня 2019 року та 09 серпня 2019 року є остаточними рішеннями у розумінні КПК України та ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції з огляду на таке.

Відсутність ознаки остаточності (final decision) як ключової умови застосування non bis in idem. Для визнання процесуального рішення «остаточним» у розумінні ст. 4 Протоколу № 7 необхідно, щоб таке рішення 1) набуло стабільності (res judicata); не 2) підлягало подальшому перегляду в межах тієї ж кримінальної юрисдикції; 3) остаточно припинило кримінальне переслідування.

Натомість із наведеного вище беззаперечно вбачається, що всі постанови про закриття кримінальних проваджень 1) були скасовані уповноваженими прокурорами; 2) призвели до поновлення досудового розслідування; 3) не створили стану правової визначеності для осіб, щодо яких здійснювалося розслідування.

Скасування постанов про закриття виключає їх кваліфікацію як остаточних рішень, оскільки вони втратили юридичну силу і не спричинили остаточного припинення кримінального провадження.

Пункт 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України прямо пов`язує можливість закриття нового провадження з наявністю нескасованої постанови про закриття попереднього провадження. Суд встановив, що постанова від 26 липня 2019 року в провадженні № 12014000000000496 була скасована 21 жовтня 2019 року; постанова від 09 серпня 2019 року в провадженні № 12016100000001664 у підсумку також втратила чинність, а досудове розслідування було поновлено з 18 вересня 2019 року перший раз та 11 серпня 2020 року вдруге.

Таким чином, обов`язкова умова «існування нескасованого рішення» відсутня, що саме по собі унеможливлює висновок про остаточність цих постанов у процесуальному сенсі.

Варто зазначити про хибність ототожнення з`ясування обставин з остаточним вирішенням справи. Твердження про те, що слідчим було з`ясовано всі обставини та суть справи, не має самостійного правового значення. Як випливає з матеріалів вищі прокурори прямо вказували на поверховість та неповноту досудового розслідування; саме ці недоліки стали підставою для скасування постанов про закриття.

Отже, фактична оцінка слідчого не трансформувалася в остаточне процесуальне рішення, оскільки була визнана передчасною та юридично неспроможною в межах передбаченої КПК України процедури контролю.

Також варто зазначити про незастосовність ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції.

Практика ЄСПЛ виходить з того, що принцип non bis in idem застосовується лише за наявності остаточного виправдання або засудження або іншого остаточного рішення, яке унеможливлює повторне переслідування.

Процесуальні рішення, які можуть бути переглянуті в порядку прокурорського нагляду, були фактично переглянуті та скасовані, не відповідають критерію остаточності, сформульованому у практиці ЄСПЛ (зокрема, у справах Margus v. Croatia, Mihalache v. Romania). Європейський Суд зазначає, що згідно зі статтею 4 Протоколу № 7 до Конвенції метою принципом non bis in idem є захист осіб, які вже були «виправдані чи засуджені». У Пояснювальній доповіді до Протоколу № 7 до Конвенції стосовно статті 4 пояснюється, що «принцип, закріплений у цьому положенні, застосовується тільки після того, як та чи інша особа була виправдана або засуджена остаточним рішенням відповідно до закону та кримінально-процесуальних норм відповідного держави» (див. § 29 Пояснювальної доповіді). Щоб особа могла користуватися захистом зазначеної статті, просто остаточного рішення у справі недостатньо, дане рішення має стосуватися засудження або виправдання особи (п. 87 зазначеного вище рішення ЄСПЛ).

Тому посилання захисника на ст. 4 Протоколу № 7 є юридично некоректним і помилковим.

У зв`язку з цим такі постанови не створюють процесуальної перешкоди для подальшого кримінального переслідування

9.13 вересня 2025 року захисник ОСОБА_13 звернувся з клопотанням про скасування арешту майна. Клопотання мотивував таким.

Відповідно до положень ст. 174 КПК України, сторона захисту вважає за необхідне скасувати арешт, накладений ухвалою слідчої судді Вищого антикорупційного суду у справі № 760/7590/19 від 03 грудня 2019 року, на корпоративні права у статутному капіталі Фермерського господарства « ОСОБА_81 », код ЄДРПОУ НОМЕР_1, що зареєстроване за адресою: 67543, Одеська область, Комінтернівський район, сільрада Визирська, з огляду на відсутність потреби у його застосуванні та необґрунтованість накладення.

Сторона захисту переконана в помилковості висновків слідчої судді Вищого антикорупційного суду, викладених в ухвалі від 03 грудня 2019 року в справі № 760/7590/19, щодо дотримання ІНФОРМАЦІЯ_17 законного порядку вручення повідомлення про підозру ОСОБА_10 та відповідно набуття статусу підозрюваного.

Станом на дату отримання судом клопотання про накладення арешту від 29 листопада 2019 року на підтвердження належності корпоративних прав ОСОБА_10, детектив ІНФОРМАЦІЯ_17 обґрунтовував необхідність в накладенні арешту на корпоративні права ОСОБА_10 витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 23 жовтня 2019 року.

В мотивувальній частині ухвали слідчої судді вказано таке: «Як підтверджується доданим до матеріалів клопотання витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 23.10.2019 року (а.с. 66-77), ОСОБА_10 є засновником таких суб`єктів господарювання: … - Фермерського господарства « ОСОБА_81 », код ЄДРПОУ НОМЕР_1 з часткою вартістю 480,00 грн».

Водночас, станом на дату постановлення ухвали про накладення арешту на корпоративні права ОСОБА_10, останній не володів часткою, вартістю 480,00 грн., в Фермерському господарстві « ОСОБА_81 ».

Вищевказане підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 13 листопада 2024 року щодо Фермерського господарства « ОСОБА_81 », де серед засновників (учасників) вказаної юридичної особи зазначені: - ОСОБА_11, громадянство: Україна, Місцезнаходження: АДРЕСА_1, Розмір частки засновника (учасника): 360,00; - ОСОБА_82, громадянство: Україна, Місцезнаходження: АДРЕСА_2, Розмір частки засновника (учасника): 840,00.

Враховуючи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 13 листопада 2024 року щодо Фермерського господарства « ОСОБА_81 », накладення арешту на корпоративні права, які не належать ОСОБА_10 є недоцільним та необґрунтованим, а відтак потреба в подальшому застосуванні арешту відсутня.

9.1.Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Отже, існує дві підстави для скасування арешту майна - відсутність потреби у його застосуванні або ж необґрунтованість накладення.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, для вирішення питання про скасування арешту, суду на даному етапі належить встановити, чи було доведено заявником, що арешт на майно було накладено необґрунтовано або чи відсутня потреба у його застосуванні.

Синтаксична конструкція побудови підстави скасування арешту майна (абз. 2 ч. 1ст. 174КПК), а саме зазначення про необхідність доведення того, що «в подальшому застосування цього заходу відпала потреба», вказує на те, що при вирішенні питання про скасування арешту суд має виходити з того, чи доведено ініціатором звернення, що у застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження дійсно відпала потреба.

Частиною 1 ст. 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди (ч. 2 ст. 170 КПК України).

9.2.Щодо необґрунтованості накладення арешту.

Судом встановлено, що ухвалою слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 03 грудня 2019 року в справі № 760/7590/19 було накладено арешт, зокрема, на корпоративні права у статутному капіталі Фермерського господарства « ОСОБА_81 », які, за твердженням сторони обвинувачення, належали підозрюваному на той момент ОСОБА_10 .

Разом із тим, як убачається з матеріалів клопотання та підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, станом на момент постановлення ухвали про арешт ОСОБА_10 не володів часткою у статутному капіталі Фермерського господарства « ОСОБА_81 ». Витяг з ЄДР від 13 листопада 2024 року свідчить, що засновниками зазначеної юридичної особи є інші фізичні особи, а відомості про участь ОСОБА_10 у складі учасників відсутні. Зазначені дані не були спростовані стороною обвинувачення.

Таким чином, арешт було накладено на майно, яке фактично не належало підозрюваному, що виключає можливість його конфіскації; забезпечення для відшкодування шкоди.

Відповідно до положень статей 96-1, 96-2 КК України та пункту 2 частини другої статті 170 КПК України, спеціальна конфіскація може бути застосована виключно щодо майна, яке 1) належить підозрюваному, обвинуваченому або третій особі; 2) було одержане внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; 3) призначалося або використовувалося для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, його фінансування чи матеріального забезпечення або як винагорода за його вчинення; 4) було предметом кримінального правопорушення; 5) було підшукане, виготовлене, пристосоване або використане як засіб чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення.

Судом встановлено, що корпоративні права у статутному капіталі Фермерського господарства « ОСОБА_81 », на які накладено арешт, не перебували у власності ОСОБА_10 ні на момент накладення арешту, ні на момент розгляду клопотання про його скасування.

Зазначене підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відповідно до якого учасниками (засновниками) Фермерського господарства « ОСОБА_81 » є інші фізичні особи, а відомості про належність будь-якої частки у статутному капіталі цьому господарству ОСОБА_10 відсутні.

Вказані дані були належним чином подані стороною захисту та не спростовані стороною обвинувачення. Остання не навела жодної з вказаних обставин щодо корпоративних прав у статутному капіталі Фермерського господарства « ОСОБА_81 », а саме: не наведено аргументів про те, що 1) зазначені корпоративні права були одержані внаслідок кримінального правопорушення або є доходами від нього; 2) про використання або призначення цих корпоративних прав для фінансування, матеріального забезпечення чи винагороди за вчинення кримінального правопорушення; 3) корпоративні права були предметом інкримінованого кримінального правопорушення; 4) такі права підшуковувалися, виготовлялися, пристосовувалися або використовувалися як засіб чи знаряддя його вчинення.

За таких обставин відсутній обов`язковий матеріально-правовий зв`язок між арештованим майном та особою підозрюваного/обвинуваченого, який є необхідною передумовою застосування спеціальної конфіскації, адже відсутні відомості, які б дозволяли віднести корпоративні права Фермерського господарства « ОСОБА_81 » до будь-якої з категорій майна, визначених статтями 96-1, 96-2 КК України.

Накладення арешту на майно, що не належить підозрюваному/обвинуваченому та щодо якого не доведено його злочинного походження або зв`язку з кримінальним правопорушенням, виключає можливість застосування спеціальної конфіскації у майбутньому, а отже позбавляє арешт для цілей спеціальної конфіскації.

За таких обставин суд доходить висновку, що на момент накладення арешту не існувало сукупності підстав чи розумних підозр, передбачених частиною першою статті 170 КПК України, а отже арешт був накладений необґрунтовано.

9.3.Щодо відсутності потреби у подальшому застосуванні арешту.

Крім того, суд враховує, що арешт майна як захід забезпечення кримінального провадження має бути ефективним та спрямованим на досягнення конкретної процесуальної мети, визначеної частиною другою статті 170 КПК України.

У даному випадку накладений арешт фактично не може бути виконаний, оскільки 1) арештовано корпоративні права, які відсутні у підозрюваного;2) не забезпечує жодної з цілей, передбачених законом, зокрема збереження речових доказів або можливу конфіскацію майна.

Арешт майна, яке не існує у майновому активі особи, щодо якої він застосований, має виключно формальний характер та не виконує функцію забезпечення кримінального провадження, що суперечить самій правовій природі цього заходу.

Отже, суд дійшов висновку, що у подальшому застосуванні арешту корпоративних прав Фермерського господарства « ОСОБА_81 », які належать ОСОБА_10, (у даному випадку не належать) відпала потреба, оскільки такий арешт є недоцільним і не здатний досягти мети, заради якої його було накладено.

Наведеного достатньо для позитивного вирішення клопотання захисника, відтак, доводи про необґрунтованість висновків слідчої судді про набуття ОСОБА_10 статусу підозрюваного суд не перевірятиме.

З огляду на викладене, суд задовольняє клопотання захисника ОСОБА_13 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_16 від 03 грудня 2019 року в справі № 760/7590/19 (провадження № 1-кс/991/2791/19) та скасовує його в частині арешту корпоративних прав, що належать ОСОБА_10 у статутному капіталі Фермерського господарства « ОСОБА_83 » ЄДРПОУ НОМЕР_1, що зареєстроване за адресою: 67543, Одеська область, Комінтернівський район, сільрада Визирська.

Низка клопотань учасників стосувалась повернення обвинувальних актів у об`єднаному кримінальному провадженні.

10.13 серпня 2025 року захисник ОСОБА_13 звернувся з клопотанням про повернення обвинувального акта у кримінальному провадженні № 52019000000001195.

Захисник вважає за необхідне повернути обвинувальний акт від 21 березня 2024 року, вручений в межах кримінального провадження № 52019000000001195 року, з огляду на таке.

1) Неповідомлення цивільних відповідачів про відкриття матеріалів досудового розслідування. Відповідно до цивільного позову, поданого прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_75 в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_6 № 16/1/6-21 від 03 серпня 2021 року, цивільними відповідачами в кримінальному провадженні № 52019000000001195 є ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_4, ОСОБА_26, ОСОБА_5, ОСОБА_27, ОСОБА_6, ОСОБА_71, ОСОБА_29, ОСОБА_7, ОСОБА_69, ОСОБА_53, ОСОБА_8, ОСОБА_70, ОСОБА_9, ОСОБА_11 та ОСОБА_10 . Водночас, відповідно до повідомлення про завершення досудового розслідування та відкриття сторонам матеріалів досудового розслідування від 31 липня 2023 року вищезазначені цивільні відповідачі не повідомлялись про відкриття матеріалів досудового розслідування, відповідно з матеріалами досудового розслідування не ознайомлювались.

На переконання захисника, недотримання положень ст. 290 КПК України в частині неповідомлення цивільних відповідачів про завершення досудового розслідування та відкриття матеріалів кримінального провадження не відповідає принципу законності та змагальності, закріпленим статтях 9, 22 КПК України, а відтак обвинувальний акт від 21 березня 2024 року підлягає поверненню прокурору.

2) Відсутність розписки або іншого документу, що підтверджує отримання цивільними відповідачами копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного.

3) Невідповідність реєстру матеріалів досудового розслідування № 52019000000001195 вимогам КПК України.

В розділі 1 «Процесуальні дії, проведені під час досудового розслідування» реєстру матеріалів досудового розслідування в низці пунктів зазначені не процесуальні дії, а процесуальні рішення, які повинні міститися в розділі 2 «Процесуальні рішення, прийняті під час досудового розслідування».

4) Наявність в реєстрі матеріалів кримінального провадження копій документів.

Під час ознайомлення з томом 2 судової справи № 991/4379/23 на аркуші 67 було виявлено копію останнього аркушу реєстру матеріалів кримінального провадження № 12014000000000496. Разом з тим, з внутрішнього опису тому 2 судової справи № 991/4379/23 вбачається, що наявний оригінал реєстру матеріалів досудового розслідування, що в свою чергу суперечить положенням Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України. Водночас адвокат звернув увагу, що положення ст. 291 КПК України не містять можливості подання прокурором копії реєстру матеріалів досудового розслідування.

5) Зазначення прокурором в обвинувальному акті завідомо неправдивої адреси місця проживання ОСОБА_10 .

На першій сторінці обвинувального акту від 21 березня 2024 року зазначено, що ОСОБА_10 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Натомість, відповідно до витягу з реєстру територіальної громади м. Києва від 26 липня 2023 року ОСОБА_10 за вказаною адресою не зареєстрований/знятий з реєстрації.

Відомості щодо місця реєстрації ОСОБА_10, зазначені в обвинувальному акті, не відповідають дійсності, оскільки останній станом на день складання обвинувального акту вже майже 5 років проживав на території Республіки Австрія і не має зареєстрованого місця проживання в Україні.

З кінця листопада 2019 року ІНФОРМАЦІЯ_17 та САП відомо про точне місце постійного проживання ОСОБА_10 за адресою АДРЕСА_4 .

Зазначення стороною обвинувачення завідомо неправдивої адреси місця проживання ОСОБА_10 створює перешкоду у здійснення належної правової процедури, яка закріплена у завданні кримінального судочинства, а саме зокрема у належному судовому виклику особи. Таким чином, обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору з огляду на порушення, яке стосується змісту обвинувального акту, а саме п. 2 ч. 2 ст. 291 КПК України - зазначення завідомо неправдивого місця проживання обвинуваченого.

11.14 серпня 2025 року захисник ОСОБА_15 також звернулась із клопотанням про повернення обвинувального акта у кримінальному провадженні №52019000000001195. Клопотання мотивувала таким.

З кінця листопада 2019 року ІНФОРМАЦІЯ_17 та САП відомо про місце постійного проживання ОСОБА_11 за адресою АДРЕСА_5 . Втім, в обвинувальному акті від 21 березня 2024 року прокурор зазначає неактуальну адресу місця її проживання. Вказане вище, на переконання захисника, порушує права ОСОБА_11, з огляду на це, обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору для актуалізації дійсного місця проживання обвинуваченої ОСОБА_11 .

Зважаючи на те, що сторона обвинувачення не заперечує цільове використання коштів стабілізаційного кредиту ІНФОРМАЦІЯ_8 відповідно до кредитного договору № 43 від 13 жовтня 2014 року, заборгованість за стабілізаційним кредитом частково погашена шляхом продажу об`єктів нерухомого майна, що перебували в іпотеці, а залишок заборгованості стягнуто особисто з ОСОБА_10 в порядку цивільного судочинства, ознаки розкрадання відсутні, а відтак дії обвинувачених, зокрема ОСОБА_11 можуть підлягати кваліфікації виключно за ч. 2 ст. 364 КК України. Водночас наголосила, що підстави для кваліфікації за ст. 209 КК України відсутні з огляду на те, що визначення майна, одержаного злочинним шляхом, в диспозиції статті передбачає обов`язкову наявність предикатного злочину.

Так, у разі, якщо в межах судового розгляду виключається кваліфікація за ст. 191 КК України, зокрема, у зв`язку зі зміною правової кваліфікації на ч. 2 ст. 364 КК України, втрачається юридична підстава для інкримінування ст. 209 КК України, оскільки відсутній предикатний злочин як обов`язкова умова. Водночас, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 364 КК України, не створює предикативного діяння для інкримінування складу кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 209 КК України, адже відповідно до обвинувального акту основною метою отримання стабілізаційного кредиту було не заволодіння коштами, а підтримка ліквідності ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 ». Таким чином, на переконання адвоката, на виконання вимог кримінального процесуального законодавства, існує необхідність в поверненні обвинувального акта від 21 березня 2024 року з метою усунення недоліків в частині хибної правової кваліфікації інкримінованих ОСОБА_11 діянь.

Цивільним позовом, поданим прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_75 в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_6 визначено, що цивільними відповідачами в кримінальному провадженні № 52019000000001195 є ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_4, ОСОБА_26, ОСОБА_5, ОСОБА_27, ОСОБА_6, ОСОБА_71, ОСОБА_29, ОСОБА_7, ОСОБА_69, ОСОБА_53, ОСОБА_8, ОСОБА_70, ОСОБА_9, ОСОБА_11 та ОСОБА_10 . Відповідно до повідомлення про завершення досудового розслідування та відкриття сторонам матеріалів досудового розслідування від 31 липня 2023 року цивільні відповідачі у кримінальному провадженні № 52019000000001195 не були повідомлені про відкриття матеріалів досудового розслідування. Тобто, стороною обвинувачення не виконано вимог кримінального процесуального законодавства в частині відкриття матеріалів за ч. 8 ст. 290 КПК України, що суперечить статтям 9, 21, 22 КПК України, з огляду на що обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору.

Відсутність в матеріалах підтвердження вручення цивільного позову цивільним відповідачам унеможливлює реалізацію ними права на захист, а також свідчить про невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України, що, на переконання адвоката, є безумовними підставами для його повернення прокурору.

Наголошувала на невідповідності реєстру матеріалів досудового розслідування № 52019000000001195 вимогам КПК України. Так, реєстр не містить інформації щодо ухвали ІНФОРМАЦІЯ_19 в справі № 991/668/22 від 27 жовтня 2022 року про відмову у задоволенні клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52019000000001197 від 21 грудня 2019 року щодо ОСОБА_11 .

Крім того, в розділі 1 «Процесуальні дії, проведені під час досудового розслідування» реєстру матеріалів досудового розслідування в низці пунктах зазначені процесуальні рішення, які повинні міститися в розділі 2 «Процесуальні рішення, прийняті під час досудового розслідування».

12.Захисник ОСОБА_16 також звернувся з клопотанням про повернення обвинувального акта у кримінальному провадженні № 12014000000000496. Мотивував його таким.

У зв?язку зі звільненням обвинувачених ОСОБА_26, ОСОБА_55, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_84, ОСОБА_29, ОСОБА_85, ОСОБА_25 та ОСОБА_27 від кримінальної відповідальності, обвинувальний акт, на думку адвоката, не відповідає вимогам п. 2 та п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України.

В обвинувальному акті однією з обвинувачених зазначено ОСОБА_86, однак, серед її анкетних даних детективом та прокурором не наведено відомостей про громадянство обвинуваченої, що прямо суперечить вимогам п. 2 ч. 2 ст. 291 КПК України.

Станом на момент ймовірного вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК України, ОСОБА_27 перебувала у стані вагітності, що у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 66 КК України, є обставиною, що пом?якшує покарання. Обвинувальний акт не містить жодних відомостей щодо вагітності обвинуваченої ОСОБА_87 станом на момент вчинення кримінального правопорушення, що є суттєвим недоліком, адже фактично стороною обвинувачення проігноровано пом`якшуючу обставину, а обвинувальний акт, який буде розглянуто судом, не відповідає вимогам п. 6 ч. 2 ст. 291 КПК України.

Кінцевий склад обвинувачених на сьогодні ще остаточно не визначений та існує ймовірність того, що Вищий антикорупційний суд розглядатиме обвинувальний акт і в частині обвинувачення ОСОБА_53, а також ОСОБА_87, адже ухвала в цій справі від 20 грудня 2024 року, якою останніх звільнено від кримінальної відповідальності, може бути скасована.

В разі неповернення обвинувального акту, суд буде змушений розглядати обвинувальний акт, в якому фігурують обвинувачені, які звільнені від кримінальної відповідальності. На переконання адвоката, вказані особи підлягатимуть допиту в справі вже у якості свідків, що не лише призведе до певної правової колізії, але й на переконання сторони захисту вплине на сприйняття судом показань свідків та на надану даним показанням оцінку суду.

12.1.У судовому засіданні 11 грудня 2025 року захисник ОСОБА_13 підтримав клопотання свого колеги.

13.20 листопада 2025 року захисник ОСОБА_19 також звернулась із клопотанням про повернення обвинувальних актів у кримінальних провадженнях № 52019000000001195 та № 12014000000000496. Клопотання мотивувала таким.

Кримінальним процесуальним законодавством не передбачено одночасне перебування на розгляді суду фактично двох обвинувальних актів у різних кримінальних провадженнях навіть після об?єднання матеріалів таких кримінальних проваджень у порядку статті 334 КПК України за правилами, передбаченими статтею 217 КПК України.

Вказаний факт не позбавляє права учасників кримінального провадження реалізовувати своє право, передбачене ст. 314 КПК України, у частині звернення із клопотанням про повернення обвинувального акта. Втім, у випадку, прийняття судом рішення про повернення одного із обвинувальних актів в об`єднаному провадженні, поверненню підлягають саме два обвинувальні акти задля уникнення негативного впливу на повноту судового розгляду.

На переконання адвоката, виключно після вирішення питань, передбачених ст. 314 та ст. 315 КПК України, перейшовши на стадію судового розгляду, ознайомившись із матеріалами кримінального провадження, суд може повноцінно та об?єктивно вирішити питання об`єднання у порядку ст. 334 КПК України - встановити/спростувати ідентичність сформованого обвинувачення. Натомість, вирішення питання про об`єднання матеріалів двох кримінальних проваджень у порядку ст. 334 КПК України на початку підготовчого судового засідання унеможливлює об?єктивно та повноцінно вирішити судом вказане питання через фактичну відсутність у розпорядженні суду на зазначеній стадії матеріалів кримінального провадження (про які йде мова у ст. 317 та ст. 334 КПК України), що і відбулося у межах судової справи № 991/4379/23.

Аналіз обох обвинувальних актів свідчить, що сформульоване в них обвинувачення, зокрема, відносно ОСОБА_4, а також інших осіб, не є ідентичним у двох обвинувальних актах, щонайменше, виходячи з того, що обставини, учасником яким, на переконання сторони обвинувачення, є ОСОБА_4, що зазначені в обвинувальному акті кримінальному провадженні № 52019000000001195, взагалі відсутні в обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 12014000000000496, в межах якого йому висунуте обвинувачення. Таким чином, на переконання адвоката, слід констатувати різне за змістом сформоване обвинувачення відносно ОСОБА_4 . На думку захисника, це свідчить, що вказані обвинувальні акти не підлягають одночасному судовому розгляду в межах однієї справи, оскільки судовий розгляд здійснюється виключно в межах висунутого обвинувачення, однак ті обставини, що зазначені в обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 52019000000001195, до яких начебто причетний ОСОБА_4, жодним чином не інкриміновані останньому в межах кримінального провадження № 12014000000000496.

Задля уникнення негативних наслідків, відносно ОСОБА_4, а саме уникнення застосування неналежної правової процедури, здійснення судового розгляду поза межами дійсного обвинувачення, з метою уникнення порушення права на захист та забезпечення права на справедливий судовий розгляд, єдиним справедливим рішенням у межах справи № 991/4379/23 є повернення прокурору обвинувальних актів для усунення виявлених недоліків. Розбіжності і неясності, які містяться у вказаних обвинувальних актах неможливо усунути в ході судового розгляду. В інакшому випадку, суд має перебрати на себе функцію обвинувачення та переформувати фактичні обставини кримінального правопорушення та правову кваліфікацію.

13.1.У судовому засіданні 11 грудня 2025 року захисник ОСОБА_13 підтримав клопотання своєї колеги.

14.20 листопада 2025 року захисник ОСОБА_20 підтримав клопотання адвоката ОСОБА_19, просив суд повернути обидва обвинувальні акти та звернувся зі своїм клопотанням про повернення обвинувального акта у кримінальному провадженні № 52019000000001195. Мотивував таким.

На переконання адвоката умисне зазначення стороною обвинувачення в обвинувальному акті неактуальної адреси місця проживання ОСОБА_11, з якої вона знята з ресстрації майже за рік до звернення із обвинувальним актом до суду (прим. суду - 25 березня 2024 року) та починаючи з листопада 2019 року офіційно проживає у Австрії (м. Відень), свідчить про невідповідність обвинувального акта у кримінальному провадженні № 52019000000001195 вимогам п. 2 ч. 2 ст. 291 КПК України, що позбавило можливості суд здійснювати виклики ОСОБА_11 у спосіб, передбачений ч. 7 ст. 135 КПК України та призвело до порушення права ОСОБА_11 на захист у частині самостійного надання усних або письмових поясненнь з приводу обвинувачення, подавати докази тощо, а також нівелює засаду змагальності сторін.

Крім цього, відповідно до частини 4 статті 291 КПК України, до обвинувального акта додається цивільний позов, якщо він був пред?явлений під час досудового розслідування. Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється. У той же час, до обвинувального акта у межах кримінального провадження № 52019000000001195 долучено цивільний позов від 03 серпня 2021 року прокурора ІНФОРМАЦІЯ_34 в інтересах ІНФОРМАЦІЯ_8 із долученням таких додатків: 1) копія висновку судової економічної експертизи; 2) копія рішення кредитного комітету ІНФОРМАЦІЯ_8 та цивільний позов ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 14 травня 2023 року із долученням таких додатків: 1) копія договору банківського рахунку; 2) копії платіжних доручень; 3) копія листа тимчасової адміністрації ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_35 »; 4) копія рішення ІНФОРМАЦІЯ_28 та постанови ІНФОРМАЦІЯ_36 у господарській справі; 5) копія листа ІНФОРМАЦІЯ_37 ; 6) копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер, 7) вісімнадцять примірників позовної заяви з додатками для учасників справи.

Хоча долучення цих додатків не є тотожнім поданню цих доказів, проте, розкриття їх сутності суперечить принципу неупередженості суду і рівності сторін. На переконання сторони захисту, суд вже вивчив зміст цих доказів і вирішуватиме питання, щодо призначення, чи не призначення обвинувальних актів з доказовою базою сторони обвинувачення, що прямо суперечить ч. 4 ст. 291 КПК України. Наголосив, що всі ці обставини сторона обвинувачення здійснила свідомо. На початковій стадії судового розгляду це фактично ставить сторону захисту в нерівноправне становище у порівнянні із стороною обвинувачення, що є неприйнятним для змагального процесу.

У пункті 4 ч. 4 ст. 291 КПК України встановлено, що до обвинувального акту додається розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного. Ознайомившись із матеріалами судової справи стало відомо, що стороною обвинувачення не надано доказів дотримання імперативних вимог п. 4 ч. 4 ст. 291 КПК України у частині долучення до обвинувального акта розписок чи інших документів, що підтверджують отримання цивільними відповідачами копій цивільного позову. З урахуванням вимог положень ст. 291 КПК України, розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного є обов`язковим додатком до обвинувального акта. Таким чином, відсутність таких розписок свідчить про невідповідність обвинувального акта імперативним вимогам ч. 4 ст. 291 КПК України.

14.1.У судовому засіданні 11 грудня 2025 року захисник ОСОБА_13 підтримав клопотання свого колеги.

14.2.У судовому засіданні 11 грудня 2025 року прокурор САП ОСОБА_12 заперечив щодо задоволення клопотань про повернення обвинувальних актів. Зазначив, що вони відповідають вимогам ст. 291 КПК України.

15.Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши обвинувальні акти, суд вважає, що клопотання захисників про повернення обвинувальних актів не підлягають задоволенню з огляду на таке.

15.1.Відповідно до ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим кодексом.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акта прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Згідно ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 цього Кодексу.

Відповідно ст. 291 КПК України, обвинувальний акт повинен містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого; анкетні відомості викривача (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); прізвище ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; розмір витрат на залучення експерта; розмір пропонованої винагороди викривачу; дату та місце його складання та затвердження. Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.

В п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України мова йде про право суду повернути обвинувальний акт, якщо буде встановлено, що він не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України. Водночас, на думку суду, оскільки таке повернення є правом, а не обов`язком суду, то для повернення обвинувального акта підставою не може слугувати будь-яка його невідповідність вимогам КПК, а лише та, яка перешкоджає призначенню судового розгляду, і в кожному конкретному випадку суд має перевірити чи створює перешкоди для судового розгляду певна невідповідність обвинувального акта вимогам КПК України.

15.2.Частина доводів клопотання захисника ОСОБА_15 стосувалась необґрунтованості кримінально-правової кваліфікації дій обвинувачених. Щодо викладу правової кваліфікації кримінального правопорушення, суд вважає, що КПК України не дозволяє прокурору зазначати кваліфікацію на власний розсуд, він має робити це з врахуванням того, що зібрані під час досудового розслідування докази визнані ним достатніми для складання обвинувального акта та того, що обов`язок доказування відповідно до ст. 92 КПК України лежить саме на ньому.

Ознайомившись із обвинувальним актом, суд пересвідчився, що його подано з дотриманням вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України. Вказаний документ містить правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Крім того, у межах таких доводів захисника, суд зазначає, що сторона обвинувачення має право викладати в обвинувальному акті ті обставини, які планує доводити, а відображена в обвинувальному акті кваліфікація злочину - це результат кримінально-правової оцінки діяння стороною обвинувачення, внаслідок чого констатовано, що скоєне, на її переконання, є кримінальним правопорушенням, встановлена нею відповідність між юридично-значущими ознаками посягання і ознаками злочину, передбаченими законом, і процесуально закріплений висновок прокурора, детектива про наявність такої відповідності. Питання про узгодженість викладення в обвинувальному акті, власне, фактичних обставин справи, а також узгодженість викладених фактичних обставин справи з формулюванням обвинувачення та з правовою кваліфікацію кримінального правопорушення не можуть бути предметом розгляду у підготовчому судовому засіданні, оскільки на цій стадії судового провадження суд не вправі входити в оцінку вказаних обставин.

Судом враховується висновок Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду, який міститься у постанові від 03 липня 2019 року в справі № 273/1053/17, відповідно до якого кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора.

Стосовно доводів захисника ОСОБА_15 про безпідставність та невизначеність обвинувачення. Формулювання обсягу обвинувачення належить до дискреційних повноважень прокурора. У випадку недоведення стороною обвинувачення наявності у діях обвинувачених усіх елементів інкримінованих складів злочинів суд буде зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 291 КПК України визначено, що обвинувальний акт має містити такі відомості, як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

В пункті 2 постанови Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року у справі № 5-328кс16 зазначено таке: «При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.»

Складений обвинувальний акт щодо ОСОБА_11 містить виклад фактичних обставин кримінальних правопорушень, які прокурор вважає встановленими. Ці фактичні дані в своїй сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення (в тому числі стосовно об`єктивної сторони злочину), що, у свою чергу, дає можливість стороні захисту зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

На переконання суду, встановлені прокурором та викладені в обвинувальному акті фактичні обставини кримінальних правопорушень є достатніми для повного розуміння стороною захисту суті висунутого обвинувачення. Власне на це вказують і доводи клопотання щодо неправильної, на переконання адвоката, кваліфікації інкримінованих злочинів.

15.3.Стосовно доводів захисника про невиконання вимог частини четвертої статті 291 КПК України в частині недолучення до обвинувального акта розписки або іншого документа, що підтверджує отримання копії цивільного позову, суд зазначає таке.

У межах кримінального провадження № 52019000000001195 обвинувачення висунуто ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . До обвинувального акта долучено цивільні позови, пред`явлені під час досудового розслідування, а саме:

-цивільний позов прокурора в інтересах держави № 16/1/6-21 від 03 серпня 2021 року до цивільних відповідачів ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_4, ОСОБА_26, ОСОБА_5, ОСОБА_27, ОСОБА_56, ОСОБА_29, ОСОБА_7, ОСОБА_54, ОСОБА_53, ОСОБА_8, ОСОБА_55, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6 ;

-цивільний позов потерпілого ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 08 вересня 2023 року до ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Відповідно до приписів частини четвертої статті 291 КПК України, до обвинувального акта додаються, зокрема:

- розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову (якщо його було пред`явлено під час досудового розслідування), а також реєстру матеріалів досудового розслідування (п. 3 ч. 4 ст. 291 КПК України), крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 КПК України;

- розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо його було пред`явлено під час досудового розслідування не до підозрюваного (п. 4 ч. 4 ст. 291 КПК України).

На перший погляд, формально, звертаючись до суду з обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 52019000000001195, прокурор мав би долучити:

- розписки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про отримання ними копій цивільних позовів прокурора в інтересах держави та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (вимоги п. 3 ч. 4 ст. 291 КПК України);

- розписки інших цивільних відповідачів про отримання копії цивільного позову прокурора в інтересах держави (вимоги п. 4 ч. 4 ст. 291 КПК України).

Водночас, доводи захисту не враховують системного тлумачення норм кримінального процесуального закону.

Щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Пункт 3 частини четвертої статті 291 КПК України прямо містить застереження про те, що вимога щодо долучення розписки підозрюваного не застосовується у випадку здійснення спеціального досудового розслідування.

Як убачається з матеріалів провадження, щодо ОСОБА_10 та ОСОБА_11 здійснювалося спеціальне досудове розслідування у порядку, передбаченому главою 24-1 КПК України. За таких обставин процесуальний закон не вимагає долучення до обвинувального акта розписок про отримання ними копій цивільних позовів.

Доводи захисника про необхідність вручення цим особам копій цивільних позовів відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 291 КПК України є безпідставними, оскільки на момент виконання вимог цієї статті ОСОБА_10 та ОСОБА_11 перебували у статусі підозрюваних, а не цивільних відповідачів, до яких застосовується зазначений пункт.

Щодо відсутності розписок інших цивільних відповідачів.

Щодо відсутності в матеріалах кримінального провадження № 52019000000001195 розписок ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_4, ОСОБА_26, ОСОБА_5, ОСОБА_27, ОСОБА_56, ОСОБА_29, ОСОБА_7, ОСОБА_54, ОСОБА_53, ОСОБА_8, ОСОБА_55, ОСОБА_9, ОСОБА_6 про вручення їм копії цивільного позову прокурора в інтересах держави суд зазначає таке.

По-перше, у межах кримінальних проваджень № 52019000000001195 та № 12014000000000496 існує один і той самий цивільний позов прокурора в інтересах держави - № 16/1/6-21 від 03 серпня 2021 року, який не був змінений чи поданий повторно в іншій редакції.

По-друге, зазначені особи на момент виконання вимог статті 290, 291 КПК України у кримінальному провадженні № 12014000000000496, перебували у статусі підозрюваних. Матеріали цієї судової справи містять належні та допустимі докази отримання ними копії цивільного позову прокурора, зокрема відповідні розписки, а саме: ОСОБА_24 (том 2, а.с. 122), ОСОБА_25, ОСОБА_27, (том 2, а.с. 123), ОСОБА_53 (том 2, а.с. 124), ОСОБА_4 (том 2, а.с. 126), ОСОБА_26 (том 2,а.с. 130), ОСОБА_5 (том 2, а.с. 133), ОСОБА_6 (том 2, а.с. 135), ОСОБА_56 (том 2, а.с. 138), ОСОБА_7 (том 2, а.с. 139), ОСОБА_54 (том 2, а.с. 142), ОСОБА_8 (том 2, а.с. 144), ОСОБА_55 (том 2, а.с. 148), ОСОБА_9 (том 2, а.с. 149), ОСОБА_29 (том 2, а.с. 150).

Оскільки йдеться про один і той самий цивільний позов прокурора в інтересах держави № 16/1/6-21 від 03 серпня 2021 року, повторне вручення зазначеним особам його копії під час виконання вимог статті 291 КПК України, але вже у кримінальному провадженні № 52019000000001195, не мало процесуального сенсу та не переслідувало жодної самостійної правової мети, з огляду на те, що такі особи раніше належним чином отримали копію цього ж позову.

Дійсно, прокурор формально мав можливість долучити до обвинувального акта у кримінальному провадженні № 52019000000001195 копії розписок ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_4, ОСОБА_26, ОСОБА_5, ОСОБА_27, ОСОБА_56, ОСОБА_29, ОСОБА_7, ОСОБА_54, ОСОБА_53, ОСОБА_8, ОСОБА_55, ОСОБА_9, ОСОБА_6 . Однак відсутність таких додатків сама по собі не свідчить про невідповідність обвинувального акта вимогам кримінального процесуального закону, не перешкоджає призначенню судового розгляду та не створює перешкод для здійснення правосуддя по суті.

Вирішальним є те, що відсутність зазначених розписок не призвела і не могла призвести до порушення права цих осіб на захист чи доступу до правосуддя, оскільки вони були обізнані зі змістом цивільного позову прокурора, що підтверджується матеріалами іншого кримінального провадження.

Крім того, після об`єднання кримінальних проваджень № 52019000000001195 та № 12014000000000496 матеріали судової справи містять усі необхідні розписки, що остаточно усуває будь-які формальні сумніви щодо дотримання вимог частини четвертої статті 291 КПК України.

За таких обставин, доводи сторони захисту зводяться до надмірно формалістичного тлумачення процесуальних норм та не підтверджують наявності порушення вимог кримінального процесуального закону, яке відповідно до статті 314 КПК України могло б бути підставою для повернення обвинувального акта прокурору.

15.4.З цих же підстав суд відхиляє доводи щодо необхідності повернення обвинувального акта з огляду на невиконання стороною обвинувачення вимог ч. 8 ст. 290 КПК в частині неповідомлення цивільним відповідачам ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_4, ОСОБА_26, ОСОБА_5, ОСОБА_27, ОСОБА_88, ОСОБА_29, ОСОБА_7, ОСОБА_89, ОСОБА_53, ОСОБА_8, ОСОБА_90, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6 про відкриття матеріалів сторонам кримінального провадження.

Варто зазначити, як убачається з матеріалів провадження, на момент виконання вимог статті 290 КПК України всі зазначені особи перебували у статусі підозрюваних, а не цивільних відповідачів. Відтак на них поширювався порядок повідомлення про відкриття матеріалів, передбачений для сторони захисту, а не спеціальний порядок інформування цивільних відповідачів.

За таких обставин, посилання сторони захисту на частину восьму статті 290 КПК України як на підставу для обов`язкового окремого повідомлення цих осіб саме як цивільних відповідачів є безпідставним, оскільки зазначена норма не може застосовуватися до осіб, які на відповідному етапі кримінального провадження набули статусу підозрюваних.

Крім того, положення частини восьмої статті 290 КПК України спрямовані на гарантування реалізації права учасників кримінального провадження на доступ до матеріалів досудового розслідування, а не на створення формальних підстав для повернення обвинувального акта.

15.5.Щодо посилання захисників на те, що реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідає вимогам КПК України, то суд вважає за необхідне зауважити, що процесуальний закон не визначає наявність недоліків у реєстрі матеріалів досудового розслідування як підставу для повернення обвинувального акта прокурору. Визначальним є наявність складеного слідчим або прокурором реєстру матеріалів досудового розслідування.

Посилання сторони захисту на те, що під час ознайомлення з томом 2 судової справи було виявлено копію останнього аркуша реєстру матеріалів кримінального провадження № 12014000000000496, тоді як з внутрішнього опису цього тому вбачається наявність оригіналу реєстру матеріалів досудового розслідування, суд оцінює критично з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 291 КПК України, до обвинувального акта додається реєстр матеріалів досудового розслідування. Положення цієї норми не встановлюють вимоги щодо подання саме оригіналу такого реєстру, а також не містять заборони на подання його копії.

Доводи про порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України не можуть бути прийняті судом як підстава для процесуальних висновків щодо належності обвинувального акта, оскільки зазначена інструкція є актом, який регламентує порядок формування та зберігання судових справ, а не визначає прав та обов`язків сторін кримінального провадження і не встановлює процесуальних наслідків для сторони обвинувачення у разі недотримання вимог цієї інструкції.

Суд також звертає увагу, що положення статті 291 КПК України не передбачають можливості або обов`язку прокурора подавати копію реєстру матеріалів досудового розслідування, однак і не містять заборони щодо подання його у формі копії. Вирішальним є сам факт додання реєстру матеріалів досудового розслідування до обвинувального акта, а не його матеріальна форма.

Крім цього, реєстр матеріалів досудового розслідування не є документом у розумінні статті 99 КПК України. Саме тому законодавець виокремив його в самостійну процесуальну категорію. Тому посилання захисника на необхідність відповідності реєстру критеріям документу в розумінні статті 99 КПК України суд відхиляє.

15.6.Стосовно доводів сторони захисту про неправильне відображення в обвинувальному акті адреси місця проживання обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 суд зазначає таке.

Дослідивши обвинувальний акт, суд дійшов до висновку, що прокурором формально виконано вимоги пункту 2 частини другої статті 291 КПК України, оскільки в ньому зазначено анкетні відомості кожного обвинуваченого, у тому числі відомості про місце їх проживання.

Водночас, суд бере до уваги, що зазначені в обвинувальному акті адреси місця проживання обвинувачених наразі не актуальними. Однак сама по собі така неточність не свідчить про невідповідність обвинувального акта вимогам кримінального процесуального закону та не є підставою для його повернення прокурору.

Законодавча вимога щодо зазначення в обвинувальному акті інформації про місце проживання обвинуваченого зумовлена, насамперед, необхідністю забезпечення судового виклику обвинуваченого до суду, зокрема у перше підготовче судове засідання. Разом із тим, така інформація не має визначального значення для з`ясування суті обвинувачення, обсягу інкримінованих діянь або меж судового розгляду.

Крім того, місце проживання обвинуваченого не є незмінним та може змінюватися за його волевиявленням або в силу об`єктивних обставин, що саме по собі виключає можливість надання цій інформації статусу істотної ознаки обвинувального акта.

Суд також враховує, що неправильне зазначення адреси місця проживання обвинуваченого не перешкоджає здійсненню судового розгляду, оскільки суд не позбавлений можливості здійснювати виклик обвинувачених шляхом направлення судових повісток за відомими місцями перебування, а також із використанням публічних повідомлень чи інших процесуальних механізмів.

Більше того, зазначена неточність не впливає на можливість суду вирішити питання, передбачені статтею 368 КПК України, не обмежує права сторін кримінального провадження та не створює перешкод для розгляду кримінального провадження по суті.

15.7.Стосовно доводів адвоката ОСОБА_20 про порушення вимог частини четвертої статті 291 КПК України з огляду на нібито надання суду інших документів до початку судового розгляду, суд зазначає таке.

Частина четверта статті 291 КПК України встановлює вичерпний перелік документів, які можуть бути додані до обвинувального акта, та містить застереження про те, що надання суду будь-яких інших документів до початку судового розгляду забороняється.

Судом установлено, що прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, керуючись приписами статті 291 КПК України, 25 березня 2024 року звернувся до Вищого антикорупційного суду з обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 52019000000001195 та додатками до нього, а саме: реєстром матеріалів досудового розслідування, копіями двох цивільних позовів, а також розписками про їх отримання.

Таким чином, під час звернення до суду з обвинувальним актом прокурор дотримався вимог частини четвертої статті 291 КПК України та додав до нього виключно документи, прямо передбачені цією нормою.

Разом із тим суд звертає увагу, що до обвинувального акта у межах кримінального провадження № 52019000000001195 не були долучені додатки до цивільного позову прокурора в інтересах держави від 03 серпня 2021 року, а саме: копія висновку судової економічної експертизи; копія рішення кредитного комітету ІНФОРМАЦІЯ_6, на долученні яких наполягала сторона захисту як на порушенні вимог закону.

Щодо додатків до цивільного позову потерпілого ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » суд зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 128 КПК України, форма та зміст цивільного позову в кримінальному провадженні повинні відповідати вимогам, встановленим для позовів, що пред`являються в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною четвертою статті 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Отже, долучення до цивільного позову ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відповідних додатків було не правом, а обов`язком позивача, передбаченим процесуальним законом, і не може розцінюватися як надання суду інших документів у розумінні частини четвертої статті 291 КПК України.

Доводи сторони захисту про те, що долучення зазначених додатків призвело до передчасного розкриття їх змісту, порушення принципів неупередженості суду та рівності сторін, суд відхиляє як безпідставні. Суд звертає увагу, що долучення додатків до цивільного позову не є їх дослідженням, оцінкою чи використанням як доказів у кримінальному провадженні. На цій стадії суд не надає оцінки жодним доказам сторін і не вирішує питання доведеності обвинувачення/вирішення цивільного позову, а здійснює виключно перевірку обвинувального акта на відповідність вимогам закону. З цих же міркувань суд не встановив обставин, які б свідчили, що долучення додатків до цивільного позову призвело до порушення принципу змагальності чи фактичного дисбалансу процесуальних можливостей сторін на цій стадії кримінального провадження.

15.8.Доводи захисника ОСОБА_16 про невідповідність обвинувального акта вимогам пунктів 2, 5 та 6 частини 2 статті 291 КПК України є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на неправильному розумінні процесуальної природи обвинувального акта й наслідків звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Суд зазначає, що звільнення ОСОБА_26, ОСОБА_55, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_84, ОСОБА_29, ОСОБА_24, ОСОБА_25 та ОСОБА_27 від кримінальної відповідальності виключає необхідність подальшого розгляду судом обвинувачення щодо цих осіб. Відтак твердження захисника про те, що суд у будь-якому випадку буде змушений розглядати обвинувальний акт у частині обвинувачення осіб, звільнених від кримінальної відповідальності, є помилковим. Сам по собі факт «перебування» таких осіб у тексті обвинувального акта не зумовлює обов`язку суду здійснювати судовий розгляд щодо них по суті.

Посилання сторони захисту на можливість скасування ухвали від 20 грудня 2024 року про звільнення зазначених осіб від кримінальної відповідальності носить гіпотетичний характер і не може бути покладене в основу процесуального рішення про повернення обвинувального акта. Суд вирішує питання, виходячи з фактичного та правового стану провадження на момент підготовчого судового засідання, а не з припущень щодо можливого розвитку подій у майбутньому.

Щодо доводів стосовно ОСОБА_53 то суд зазначає, що вона, по-перше, звільнена від кримінальної відповідальності, а по-друге, відсутність у анкетних даних відомостей про її громадянство не є істотним недоліком обвинувального акта у розумінні статті 291 КПК України. Така обставина не перешкоджає розумінню суті обвинувачення, не позбавляє інших учасників кримінального провадження можливості реалізувати свої процесуальні права та не унеможливлює призначення обвинувального акта до судового розгляду. Формальні неточності в анкетних даних, які не впливають на обсяг та характер обвинувачення, не можуть бути підставою для повернення обвинувального акта прокурору.

Доводи сторони захисту щодо перебування ОСОБА_27 у стані вагітності на момент вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення також є безпідставними. По-перше, зазначена особа звільнена від кримінальної відповідальності, а отже питання врахування пом`якшуючих обставин щодо неї втратило практичне значення в межах цього кримінального провадження. По-друге, навіть за відсутності звільнення від кримінальної відповідальності, сам по собі факт перебування ОСОБА_27 у відпустці по догляду за дитиною з 20 січня 2015 року не свідчить беззаперечно про її вагітність у жовтні 2014 року - на час інкримінованих подій. Зазначені обставини не є тотожними та не перебувають у прямому причинно-часовому зв`язку, оскільки закон не вимагає обов`язкового виходу в таку відпустку безпосередньо після народження дитини, а також не виключає інших правових підстав для її оформлення.

По-третє, відсутність посилання в обвинувальному акті на можливі пом`якшуючі обставини не є істотним недоліком обвинувального акта, оскільки питання встановлення, перевірки та оцінки обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання, належить до повноважень суду. Останній не обмежений змістом обвинувального акта в цій частині та вправі самостійно надати правову оцінку відповідним обставинам за наявності доказів.

Доводи захисту про виникнення правової колізії у зв`язку з можливим допитом осіб, звільнених від кримінальної відповідальності, як свідків, суд також відхиляє. Кримінальне процесуальне законодавство не забороняє закриття кримінального провадження щодо окремих обвинувачених із подальшим продовженням судового розгляду щодо інших осіб у межах обвинувального акта. Така процесуальна ситуація є передбачуваною, врегульованою КПК України та не створює жодної правової невизначеності або загрози справедливості судового розгляду.

Крім цього, оцінка показань будь-якого свідка здійснюється судом за правилами статті 94 КПК України з урахуванням їх допустимості, достовірності та взаємозв`язку з іншими доказами, незалежно від попереднього процесуального статусу такої особи. Сам по собі факт зміни статусу з обвинуваченого на свідка не зумовлює наперед упередженого ставлення суду до показань та не може розцінюватися як порушення прав сторони захисту.

15.9.Доводи захисника ОСОБА_19 про необхідність повернення обвинувальних актів у кримінальних провадженнях № 52019000000001195 та № 12014000000000496 суд визнає необґрунтованими з огляду на таке.

15.9.1.Твердження захисника про те, що кримінальним процесуальним законодавством нібито не передбачено одночасний судовий розгляд судом двох обвинувальних актів у різних кримінальних провадженнях навіть після їх об`єднання, не відповідає вимогам КПК України. Навпаки, положення статей 217 та 334 КПК України прямо передбачають можливість об`єднання матеріалів кримінальних проваджень, у тому числі таких, що надійшли до суду з різними обвинувальними актами, за умови наявності передбачених законом підстав. Власне у цьому і заключається суть об`єднань кримінальних проваджень. Сам по собі факт існування двох, чи більше обвинувальних актів не є процесуальним порушенням і не свідчить про їхню неможливість одночасного розгляду в межах однієї судової справи та невідповідність вимогам статті 291 КПК України.

15.9.2.Серед підстав для повернення обвинувальних актів захисник навела доводи про передчасність вирішення питання об`єднання кримінальних проваджень на стадії підготовчого судового засідання. Суд визнає такі доводи необґрунтованими та відхиляє їх.

Кримінальний процесуальний закон не пов`язує можливість об`єднання кримінальних проваджень з обов`язковим попереднім долученням усіх матеріалів кримінального провадження, що формуються під час судового розгляду, та не ставить вирішення цього питання у залежність від переходу до стадії судового розгляду по суті.

Відповідно до частини 2 статті 334 КПК України, у разі якщо на розгляд суду першої інстанції надходять матеріали кримінального провадження щодо особи, стосовно якої цим судом уже здійснюється судове провадження, такі матеріали передаються складу суду, що здійснює це провадження, для вирішення питання про їх об`єднання. З наведеного припису вбачається, що законодавець прямо допускає процесуальну ситуацію, за якої різні кримінальні провадження перебувають на різних стадіях, водночас саме питання про їх об`єднання або відмову в об`єднанні підлягає першочерговому вирішенню судом.

Суд також відхиляє доводи захисника про те, що матеріали кримінального провадження нібито формуються лише наприкінці підготовчого судового засідання з документів, наданих суду під час такого засідання, а відтак до цього моменту суд позбавлений можливості об`єктивно вирішити питання про об`єднання кримінальних проваджень. Такі твердження ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень КПК України.

Частина 2 статті 334 КПК України прямо передбачає, що у разі надходження на розгляд суду першої інстанції матеріалів кримінального провадження вони передаються відповідному складу суду для вирішення питання про їх об`єднання. Водночас, кримінальний процесуальний закон чітко визначає обсяг процесуальних документів, які надходять до суду на цій стадії. Згідно зі статтею 291 КПК України до суду надсилається обвинувальний акт разом із реєстром матеріалів досудового розслідування, цивільним позовом (у разі його подання), довідкою щодо юридичної особи, стосовно якої здійснюється провадження, а також необхідними розписками. Сукупність зазначених процесуальних документів і становить матеріали кримінального провадження у розумінні статті 334 КПК України, достатні для вирішення питання про об`єднання кримінальних проваджень або відмову в такому об`єднанні.

Крім того, при ухваленні відповідного процесуального рішення суд оцінює не докази по суті обвинувачення та не досліджує обставини кримінального правопорушення, а перевіряє формальні підстави та процесуальну доцільність спільного розгляду кримінальних проваджень, виходячи зі змісту обвинувальних актів, суб`єктного складу та викладених у них фактичних обставин.

15.9.3.Доводи про фактичне пред`явлення ОСОБА_4 обвинувачення у межах обох кримінальних провадженнях - № 52019000000001195 та № 12014000000000496 суд визнає необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на неправильному розумінні процесуальної природи об`єднання кримінальних проваджень і меж судового розгляду.

Суд звертає увагу, що обвинувачення ОСОБА_4 висунуто та сформульовано виключно в обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 12014000000000496. У обвинувальному акті в кримінальному провадженні № 52019000000001195 ОСОБА_4 жодне обвинувачення не сформульовано.

Твердження захисника про те, що судовий розгляд щодо ОСОБА_4 здійснюватиметься в межах сформульованого обвинувачення у двох обвинувальних актах є юридично некоректним. Судовий розгляд щодо кожного обвинуваченого здійснюється виключно в межах того обвинувачення, яке пред`явлене йому відповідним обвинувальним актом. Об`єднання кримінальних проваджень не створює нового обвинувачення, не розширює його обсяг і не означає, що після об`єднання особі інкримінуються обставини, не зазначені в обвинувальному акті, у якому їй сформульоване обвинувачення.

Як убачається з ухвали від 22 липня 2024 року в цій справі, об`єднання кримінальних проваджень було здійснено з огляду на те, що в обох провадженнях досліджуються обставини одного й того ж кримінального правопорушення - протиправного вибуття з володіння ІНФОРМАЦІЯ_8 коштів під виглядом стабілізаційного кредиту, за участі одних і тих самих або взаємопов`язаних осіб, у межах єдиного злочинного механізму. Саме така спільність предмета та обставин кримінального правопорушення і є визначальною для застосування статті 217 КПК України.

Посилання захисника на те, що обвинувальні акти мають бути ідентичними за змістом сформульованого обвинувачення, ґрунтується на помилковому тлумаченні положень статті 217 КПК України. Вимога ідентичності у розумінні цієї норми стосується предмета кримінального правопорушення, його правової природи, взаємопов`язаності фактичних обставин та осіб, а не буквальної тотожності тексту обвинувачення або повного збігу опису ролі кожного учасника у кожному обвинувальному акті. Поняття ідентичні фактичні обставини не означає їх словесного відтворення «слово в слово» в кожному обвинувальному акті, оскільки кожне обвинувачення формулюється з урахуванням ролі конкретної особи у спільному злочинному механізмі. Відмінність у деталізації або обсязі викладу обставин не свідчить про розширення обвинувачення, не створює нового обвинувачення та не виключає можливості розгляду обвинувальних актів у об`єднаному кримінальному провадженні.

Доводи захисника про те, що обставини, викладені в обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 52019000000001195, не інкриміновані ОСОБА_4 у провадженні № 12014000000000496, не свідчать про порушення його права на захист. Навпаки, це підтверджує, що судовий розгляд щодо ОСОБА_4 здійснюватиметься виключно в межах обвинувачення, яке йому фактично пред`явлено, без поширення на нього обставин, що стосуються інших обвинувачених. Підстав для висновку про здійснення судового розгляду поза межами дійсного обвинувачення у провадженні № 12014000000000496 суд не вбачає.

Суд також відхиляє твердження захисника про порушення права ОСОБА_4 на підготовку до захисту. Обсяг і зміст обвинувачення щодо нього визначений у відповідному обвинувальному акті у провадженні № 12014000000000496, доведений до його відома у встановленому КПК України порядку та не змінюється внаслідок об`єднання кримінальних проваджень. Об`єднання не створює правової невизначеності щодо фактичних та юридичних підстав обвинувачення і не позбавляє обвинуваченого можливості ефективно реалізувати право на захист. Також слід зазначити, що сторона захисту ОСОБА_4 не позбавлена можливості ставити під сумнів обставини, викладені в обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 52019000000001195, та не обмежена стислими часовими рамками для формування й підготовки відповідної правової позиції з огляду на стадію судового провадження.

15.10.За таких обставин, наведені стороною захисту доводи не свідчать про порушення вимог статті 291 КПК України, не впливають на відповідність обвинувального акта вимогам кримінального процесуального закону та не можуть бути підставою для повернення обвинувального акта прокурору.

16.20 листопада 2025 року захисник ОСОБА_52 звернулась із клопотанням про заміну первісних відповідачів належними відповідачами та передачу цивільного позову ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » для розгляду до Печерського районного суду м. Києва за підсудністю. Мотивувала клопотання таким.

ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » подало до ІНФОРМАЦІЯ_16 цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди (у новій редакції), у якому просить стягнути солідарно з ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 матеріальну шкоду у розмірі 132 990 091,84 грн, завдану внаслідок вчинення ними кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 3 ст. 209 КК України, що розслідувалися у кримінальних провадженнях № 1201400000000496 та № 52019000000001195.

Як у первинній, так і в уточненій редакції позову зазначалося, що внаслідок невиконання ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_7 » платіжних доручень ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 22 жовтня 2014 року та 13 листопада 2014 року, поданих до введення тимчасової адміністрації, товариство було фактично позбавлене права власності на кошти у сумі 43 526 245,94 грн, які банк мав перерахувати за цими дорученнями.

Захисник зазначала, що невиконання платіжних доручень не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з предметом даного кримінального провадження, оскільки кошти стабілізаційного кредиту не могли бути використані для виплат юридичним особам.

Водночас, в первинній редакції позову ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » також заявляло вимоги до працівників ІНФОРМАЦІЯ_8, посилаючись на кримінальне правопорушення, передбачене, зокрема, ч. 2 ст. 364 КК України, та обґрунтовувало шкоду заборонами ІНФОРМАЦІЯ_8 на проведення банком платежів на користь юридичних осіб.

Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_16 від 20 грудня 2024 року кримінальне провадження в частині щодо ОСОБА_26, ОСОБА_55, ОСОБА_54, ОСОБА_84, ОСОБА_53, ОСОБА_29, ОСОБА_27, ОСОБА_24 та ОСОБА_25 (працівників ІНФОРМАЦІЯ_8 ) було закрито у зв`язку зі звільненням їх від кримінальної відповідальності, а цивільний позов до цих осіб залишено без розгляду.

Після цього ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » подало позов в уточненій редакції, в якій виключило посилання на ст. 364 КК України, причинно-наслідковий зв`язок між діями працівників ІНФОРМАЦІЯ_8 та шкодою, а також виключило зі складу відповідачів осіб, звільнених від кримінальної відповідальності.

Водночас, захисник вказувала, що саме дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_8, пов`язані із забороною на проведення платежів, перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з негативними наслідками для ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а не дії обвинувачених за ст. 191 та 209 КК України. Посилаючись на ч. 1 ст. 1166 ЦК України, захисник дійшла висновку, що належними відповідачами є саме працівники ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Таким чином, враховуючи, що чинне законодавство передбачає можливість звернення до суду в порядку цивільного судочинства щодо стягнення коштів з осіб, щодо яких цивільний позов залишено без розгляду, адвокат вважає, що є необхідним здійснення заміни відповідачів, зазначених в позовній заяві в уточненій редакції, на належних відповідачів - працівників ІНФОРМАЦІЯ_8, та направлення зазначеного позову до суду загальної юрисдикції для розгляду в порядку в порядку цивільного судочинства.

У зв?язку з зазначеним, адвокат просила: 1) замінити первісних відповідачів - ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 належними відповідачами: ОСОБА_26, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_25, ОСОБА_24 ; 2) цивільний позов, поданий ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про відшкодування матеріальної шкоди про стягнення солідарно з ОСОБА_26, ОСОБА_30, ОСОБА_32, ОСОБА_31, ОСОБА_27, ОСОБА_94, ОСОБА_29, ОСОБА_25, ОСОБА_24 на користь ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » матеріальної шкоди у розмірі 132 990 091,84 грн, передати для розгляду до Печерського районного суду міста Києва за підсудністю (за місцем реєстрації декількох відповідачів), відповідно до вимог ст. 27 ЦПК України.

16.1.У судовому засіданні 11 грудня 2025 року захисник ОСОБА_13 підтримав клопотання своєї колеги.

16.2.У судовому засіданні 11 грудня 2025 року прокурор САП ОСОБА_12 зазначив про відсутність підстав для задоволення цього клопотання.

16.3.Суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання захисника про заміну первісних відповідачів належними та передачу цивільного позову для розгляду в порядку цивільного судочинства, з огляду на таке.

По-перше, цивільний позов у кримінальному провадженні є похідним від обвинувального акта і має розглядатися тим самим судом, що здійснює розгляд відповідної кримінальної справи, його передача не передбачена кримінальним процесуальним законом, а тому є процесуально неможливою.

Підсудність цивільного позову, заявленого у межах кримінального провадження, визначається відповідно до положень КПК України, який не передбачає можливості заміни відповідачів у цивільному позові в межах кримінального провадження за правилами цивільного судочинства. Інститут заміни неналежного відповідача, на який посилається захисник, регламентований ЦПК України, але не може бути застосований до кримінального процесу, який має іншу правову природу, предмет доказування та коло учасників.

По-друге, особи, яких захисник пропонує визначити як належних відповідачів (працівники ІНФОРМАЦІЯ_8 ), не є обвинуваченими у цьому кримінальному провадженні, кримінальне провадження щодо них у відповідній частині було закрито, а цивільний позов залишено без розгляду.

Закриття кримінального провадження щодо працівників ІНФОРМАЦІЯ_8 та залишення цивільного позову до них без розгляду означає, що суд вичерпав свої повноваження щодо розгляду вимог до цих осіб у межах кримінального процесу, а повторне включення цих осіб як відповідачів у межах того самого кримінального провадження є процесуально неприпустимим. КПК України не передбачає механізму «повернення» осіб, щодо яких цивільний позов уже залишено без розгляду, у процес шляхом заміни відповідачів.

По-третє, посилання сторони захисту на можливість звернення з цивільним позовом до осіб, щодо яких позов було залишено без розгляду, є правильним за своєю суттю, однак таке право може бути реалізоване виключно шляхом подання самостійного позову в порядку цивільного судочинства, а не шляхом трансформації цивільного позову, заявленого у межах кримінального провадження, у позов до інших осіб.

По-четверте, доводи захисника щодо відсутності причинно-наслідкового зв`язку між інкримінованими обвинуваченим кримінальними правопорушеннями, передбаченими статтями 191 та 209 КК України, і шкодою, заявленою ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », стосуються оцінки обґрунтованості цивільного позову по суті, а не процесуальних підстав для заміни відповідачів чи передачі позову за підсудністю.

Встановлення або відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями обвинувачених та завданою шкодою є предметом судового розгляду та вирішується судом під час ухвалення рішення за результатами дослідження доказів, а не на стадії підготовчого судового засідання.

З огляду на це, клопотання захисника ОСОБА_17 суд залишає без задоволення.

17.У порядку ч. 2 ст. 31 КПК України 03 вересня 2024 року та 13 серпня 2025 року обвинувачена ОСОБА_7 зверталась до суду з клопотаннями про колегіальний розгляд. З таким же клопотанням звертався захист ОСОБА_9 . Мотивували свої клопотання тим, що санкція інкримінованої їм статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на понад 10 років.

Законом України від 24 квітня 2024 року № 3655-IX внесено зміни до ст. 31 КПК України.

Цим законом виключено частину дванадцяту статті 31, якою було передбачено, що кримінальне провадження у Вищому антикорупційному суді здійснюється в суді першої інстанції - колегіально судом у складі трьох суддів.

Абзац перший частини другої статті 31 замінено трьома новими абзацами такого змісту: кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів лише за клопотанням обвинуваченого щодо:

1) злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років;

2) злочинів, у вчиненні яких обвинувачується Президент України, повноваження якого припинено, народний депутат України, Прем`єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, Генеральний прокурор, заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Голова Служби безпеки України, Директор Державного бюро розслідувань, Директор Національного антикорупційного бюро України, Голова ІНФОРМАЦІЯ_38, Голова ІНФОРМАЦІЯ_39, Голова ІНФОРМАЦІЯ_6, Голова ІНФОРМАЦІЯ_40, Голова ІНФОРМАЦІЯ_41, Голова Центральної виборчої комісії, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова та судді ІНФОРМАЦІЯ_42, Голова Верховного Суду, голови вищих спеціалізованих судів, Голова Вищої ради правосуддя.

У кримінальному провадженні в суді першої інстанції, в якому до набрання чинності цим Законом колегіальний склад суду визначено за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, і проводиться підготовче судове засідання, а судовий розгляд ще не призначений, судовий розгляд у кримінальному провадженні проводиться і завершується складом суду, визначеним з урахуванням положень цього Закону (Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 3655-IX).

Цей Закон набрав чинності 16 травня 2024 року.

17.1.Так, під час підготовчого судового засідання обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_9 заявили клопотання про розгляд кримінального провадження колегіально судом. У об`єднаному провадженні ОСОБА_6 обвинувачується за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, санкції яких передбачають до 12 років позбавлення волі; ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 обвинувачуються за ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, санкція якої передбачає до 12 років позбавлення волі; ОСОБА_10, ОСОБА_11 обвинувачується за ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, санкції яких передбачають до 12 років позбавлення волі.

Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один із них заявив клопотання про такий розгляд (частина 2 статті 31 КПК України).

У зв`язку з цим, суд доходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню, а судовий розгляд у об`єднаному кримінальному провадженні № 52019000000001195 та № 12014000000000496 слід проводити колегіально у складі трьох суддів.

18.Дослідивши обвинувальні акти суд вважає за можливе призначити справу до судового розгляду, оскільки перешкоди для її призначення, передбачені пунктами 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України, відсутні.

18.1.Пунктом 5 частини 3 статті 314 КПК України передбачено, що у підготовчому судовому засіданні суд має право призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта. Відповідно до частини 1 статті 316 КПК України після завершення підготовки до судового розгляду суд постановляє ухвалу про призначення судового розгляду.

18.2.У судовому засіданні 11 грудня 2025 року прокурор САП ОСОБА_12 зазначив, що справа підлягає призначенню до судового розгляду у відкритому судовому засіданні за участю сторін кримінального провадження.

18.3.Відтак, суд підготовку до судового розгляду вважає завершеною і призначає судовий розгляд об`єднаного кримінального провадження за № 52019000000001195 та № 12014000000000496 у відкритому судовому засіданні з викликом сторін.

19.Колегія зазначає, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ЄСПЛ (п. 29 рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Розглядаючи клопотання, суд надав відповіді на всі вагомі аргументи сторони захисту.

Керуючись вищенаведеним та на підставі статей 314-316 КПК України суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Залишити без задоволення клопотання захисника ОСОБА_19 про тимчасовий доступ до речей і документів, які перебувають у володінні ІНФОРМАЦІЯ_6 .

2.Залишити без розгляду клопотання захисника ОСОБА_18, подане в інтересах ОСОБА_8, про зміну запобіжного заходу.

3.Залишити без задоволення клопотання захисника ОСОБА_17 про звернення із поданням до ІНФОРМАЦІЯ_43 щодо направлення кримінального провадження до іншого суду.

4.Залишити без задоволення клопотання захисника ОСОБА_16 про повернення обвинувального акта у кримінальному провадженні № 12014000000000496.

5.Залишити без задоволення клопотання захисника ОСОБА_16 про залишення без розгляду цивільних позовів прокурора та ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

6.Залишити без задоволення клопотання захисника ОСОБА_17 про повернення цивільного позову прокурора.

7.Залишити без задоволення клопотання захисника ОСОБА_15 про звільнення обвинуваченої ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 364 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження у цій частині.

8.Залишити без задоволення клопотання захисника ОСОБА_15 про закриття кримінального провадження № 52019000000001195.

9.Залишити без задоволення клопотання захисника ОСОБА_13 про повернення обвинувального акта у кримінальному провадженні № 52019000000001195.

10.Залишити без задоволення клопотання захисника ОСОБА_13 про повернення цивільного позову прокурора, поданого у кримінальному провадженні № 12014000000000496.

11.Задовольнити клопотання захисника ОСОБА_13 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_16 від 03 грудня 2019 року в справі № 760/7590/19 (провадження № 1-кс/991/2791/19). Скасувати вказаний арешт в частині арешту корпоративних прав, що належать ОСОБА_10 у статутному капіталі Фермерського господарства « ОСОБА_83 » ЄДРПОУ НОМЕР_1, що зареєстроване за адресою:

АДРЕСА_6 .Залишити без задоволення клопотання захисника ОСОБА_15 про повернення обвинувального акта у кримінальному провадженні № 52019000000001195.

13.Залишити без задоволення клопотання захисника ОСОБА_19 про повернення обвинувальних актів у кримінальному провадженні № 12014000000000496 та № 52019000000001195.

14.Залишити без задоволення клопотання захисника ОСОБА_52 про заміну первісних відповідачів належними відповідачами та передачу цивільного позову ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » для розгляду до Печерського районного суду м. Києва за підсудністю.

15.Залишити без задоволення клопотання захисника ОСОБА_20 про повернення обвинувальних актів у кримінальному провадженні № 12014000000000496 та № 52019000000001195.

16.Клопотання обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_9 про розгляд кримінального провадження колегіально у складі трьох суддів задовольнити.

17.Призначити судовий розгляд у об`єднаному кримінальному провадженні № 12014000000000496 та № 52019000000001195, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст.191 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 364; ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191; ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 364; ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191; ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 209 КК України, в залі № 10 Вищого антикорупційного суду за адресою: м. Київ, проспект Берестейський, буд. 41, о 12 годині 30 хвилин 22 січня 2026 року.

18.Судовий розгляд проводити колегіально у складі трьох суддів у відкритому судовому засіданні.

19.У судове засідання викликати прокурора, потерпілих, представників потерпілих, обвинувачених та їх захисників.

20.Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді ОСОБА_95

ОСОБА_96

ОСОБА_97