справа № 991/6746/25

провадження №11-кп/991/55/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2026 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1,

суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4,

захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

прокурора ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 на вирок Вищого антикорупційного суду від 25 вересня 2025 року у кримінальному провадженні №22023000000000094 від 28 січня 2023 року за обвинуваченням

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Боярка, Києво-Святошинського району, Київської області, останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_1, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.

За вироком Вищого антикорупційного суду від 25 вересня 2025 року у кримінальному провадженні №22023000000000094 від 28 січня 2023 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК та за сукупністю злочинів призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років з позбавленням права обіймати посади на підприємствах, установах та організаціях державної та комунальної форм власності (тих, в яких розмір державної частки становить більше 50%), пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, строком на 3 (три) роки з конфіскацією всього належного йому майна та штрафу у розмірі 3500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 59 500 грн.; вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, стягнення процесуальних витрат та цивільного позову.

Суд першої інстанції визнав доведеним наступне формулювання обвинувачення.

ОСОБА_5, обіймаючи посаду директора Державного підприємства «Базовий центр критичних технологій «Мікротек» (далі по тексту - ДП «БЦКТ «Мікротек») ДП «БЦКТ «Мікротек», упродовж квітня-червня 2022 року в м. Києві умисно використав своє службове становище всупереч інтересам служби і за попередньою змовою з директором ТОВ «Центр інжинірингу НКЕМЗ» вчинив заволодіння грошовими коштами ДП «БЦКТ «Мікротек» на загальну суму 7 254 000 грн. Так, на виконання договору поставки від 12 квітня 2022 року №01-120422 (далі по тексту - Договір) з 20 травня 2022 року по 08 червня 2022 року, укладеного між ДП «БЦКТ «Мікротек» та ТОВ «Центр Інжинірингу НКЕМЗ», за вказівкою ОСОБА_5 на банківський рахунок ТОВ «Центр Інжинірингу НКЕМЗ» зараховано 7 254 000 грн. за удавану поставку 543 кришок і кювет ХСЧКВ-19 та 3084 кришок і кювет ХСЧКВ-34, які в дійсності не постачалися.

Таким чином, ОСОБА_5 за попередньою змовою групою осіб вчинив заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем в особливо великих розмірах, тобто злочин, передбачений ч.5 ст.191 КК.

Крім того, ОСОБА_5 08 червня 2022 року за участю директора ТОВ «Центр інжинірингу НКЕМЗ» на виконання заздалегідь розробленого злочинного плану щодо заволодіння грошовими коштами ДП «БЦКТ «Мікротек», з метою фіктивного відображення поставки у первинних документах, склав та у подальшому видав завідомо неправдиві офіційні документи, а саме:

- видаткову накладну №РН-0000001 від 08 червня 2022 року, яка містила завідомо неправдиві відомості про поставку ТОВ «Центр інжинірингу НКЕМЗ» та прийняття ДП «БЦКТ «Мікротек» 1307 шт. кришок і кювет ХСЧКВ-19 та 3099 шт. кришок і кювет ХСЧКВ-34 на загальну суму 8 812 000 грн. з ПДВ;

- акт приймання-передачі ТМЦ від 08 червня 2022 року, який містив завідомо неправдиві відомості щодо передачі ТОВ «Центр інжинірингу НКЕМЗ» замовнику - ДП «БЦКТ «Мікротек» згідно з Додатком №1 до Договору №01-120422 від 12 квітня 2022 року цієї кількості товарно-матеріальних цінностей.

При чому ОСОБА_5 усвідомлював, що не менше 543 кришок і кювет ХСЧКВ-19 та 3084 кришок і кювет ХСЧКВ-34 (виробництва періоду 2008-2018 років) належали ДП «БЦКТ «Мікротек» і ніколи ТОВ «Центр інжинірингу НКЕМЗ» згідно з додатком №1 до Договору №01-120422 від 12 квітня 2022 року не постачалися.

Таким чином, ОСОБА_5 за попередньою змовою групою осіб склав та видав завідомо неправдиві офіційні документи, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК.

Суд першої інстанції, серед іншого, визнав висунуте обвинувачення доведеним на підставі належних, допустимих і достовірних доказів, сукупність яких є достатньою для тих висновків, яких дійшов суд.

Також дійшов висновку про необґрунтованість доводів сторони захисту щодо порушення прав обвинуваченого ОСОБА_5 та необ`єктивність судового розгляду у процедурі in absentia, а також упередженості свідка ОСОБА_8 .

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, за вимогами якої просив вирок Вищого антикорупційного суду від 25 вересня 2025 року скасувати, а кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 закрити.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги захисник посилався на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Вказував на порушення належної правової процедури оголошення особи у міжнародний розшук, в тому числі, вжиття заходів щодо встановлення місцезнаходження особи до оголошення в розшук, здійснення належного виклику особи до оголошення в розшук, належне повідомлення особи про такий виклик до оголошення в розшук, та як наслідок, застосування до ОСОБА_5 процедури спеціального судового провадження як до особи, яка перебуває у такому розшуку.

Крім того, захисник вважав додаткову кваліфікацію дій, начебто вчинених ОСОБА_5, за ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК безпідставною, оскільки при кваліфікації в частині вчинення розкрадання судом вже застосовано таку кваліфікуючу ознаку, як зловживання службовою особою своїм службовим становищем, що формально включає в себе і складання та видачу завідомо неправдивих офіційних документів.

В частині заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем в особливо великих розмірах, тобто злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК, начебто вчиненого ОСОБА_5, вина останнього, на думку захисника, також не доведена наявними у справі доказами.

Так, в якості доказів судом зазначено, що між ДП «БЦКТ «Мікротек» в особі ОСОБА_5 та Міністерством оборони України в особі ОСОБА_9 укладено державний контракт від 26 квітня 2022 року №403/1/22/147 (далі по тексту - державний контракт) на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення, а саме виробів ХСЧКВ-19, ХСЧКВ-34. Вироби ХСЧКВ-19 та ХСЧКВ-34 є елементами динамічного захисту, призначенням яких є підвищення ступеню захищеності броньованої техніки шляхом зниження пробивної дії кумулятивного струменя, глибини проникнення уражаючих елементів у броні та зменшення ефективності бронебійних снарядів. Принцип дії елементів динамічного захисту полягає у вибуховій реакції всередині модуля, яка відхиляє або руйнує боєприпас у момент зіткнення, зменшуючи його уражальну силу (п.4.3. вироку).

Відповідно до п.1.4 державного контракту Товар, що поставляється, має бути новим, виготовленим не раніше 2022 року.

Однак частина поставлених деталей, а саме 543 кришок і кювет ХСЧКВ-19 та 3084 кришок і кювет ХСЧКВ-34, вироблена ДП «БЦКТ «Мікротек» значно раніше (протягом 2008-2020 років) і за вказівкою обвинуваченого ОСОБА_5 у період травня-червня 2022 року відреставрована працівниками ТОВ «Центр інжинірингу НКЕМЗ». Саме відреставровані деталі в подальшому передані на виконання державного контракту, як такі, що виготовлені у 2022 році.

Раніше виготовлені кришки та кювети належали ДП «БЦКТ «Мікротек» і зберігались на території Науково-інженерного центру «Матеріалообробка вибухом» Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України (далі по тексту - НІЦ «Матеріалообробка вибухом»). Так, між ДП «БЦКТ «Мікротек» та НІЦ «Матеріалообробка вибухом» склалися тривалі договірні відносини стосовно зберігання вибухових матеріалів, які належали державному підприємству.

За договором зберігання від 01 квітня 2019 року №2/19/2 НІЦ «Матеріалообробка вибухом» зобов`язувався зберігати вибухові матеріали та спеціальні вироби з вмістом вибухових матеріалів ДП «БЦКТ «Мікротек» на своєму складі до 31 грудня 2019 року. Додатковими угодами цей строк продовжувався до 31 грудня 2021 року. За договором зберігання від 04 січня 2022 року №06/22/2 НІЦ «Матеріалообробка вибухом» зобов`язувався зберігати вибухові матеріали ДП «БЦКТ «Мікротек» обсягом до 400 кг на своєму складі до 31 грудня 2022 року.

Відповідно до інвентаризаційного опису №1-01 станом на 03 грудня 2021 року матеріально відповідальною особою за матеріали, які належать ДП «БЦКТ «Мікротек», є НІЦ «Матеріалообробка вибухом»; виконано зняття фактичних залишків запасів на 30 листопада 2021 року: корпуса-кришки (3 084 шт.) та корпуса-кришки ХСЧКВ-19, ДОЗ 2016 (543 шт.).

При цьому, судом вважається встановленим той факт, що саме вищевказані кришки та кювети за вказівкою ОСОБА_5 були відреставровані працівниками ТОВ «Центр інжинірингу НКЕМЗ» та в подальшому використані на виконання вищевказаного державного контракту з Міністерством оборони України, при тому, що останнім жодних претензій в межах даного провадження не заявлялося.

Водночас, суд посилається на показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, відповідно до яких вказані особи брали участь в реставрації та перемаркуванні кришок та кюветів, при цьому жодними з наведених показань не підтверджується факт того, що це ті самі кришки та кювети, які начебто були використані на виконання вищевказаного оборонного контракту.

Крім того, як на доказ винуватості ОСОБА_5 в інкримінованих кримінальних правопорушеннях судом зазначено показання свідка ОСОБА_8, який первісно був обвинуваченим у даній справі, та провадження щодо якого ухвалою Вищого антикорупційного суду від 11 липня 2025 року виділено в окреме провадження у зв`язку з укладанням угоди про визнання винуватості.

Вироком Вищого антикорупційного суд від 22 липня 2025 року у справі №991/7181/25 ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27 ч.5 ст.191, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366, ч.1 ст.209 КК. Вирок набрав чинності 22 серпня 2025 року.

Виходячи з викладеного, захисник вважав, що суд мав би критично поставитися до показань свідка ОСОБА_17, при цьому в ході судового розгляду головний бухгалтер ДП «БЦКТ «Мікротек» ОСОБА_18 взагалі не була допитана в жодному статусі.

Крім того, суд посилається на висновок комісійної судової економічної експертизи від 14 січня 2025 року №11547/11548/24-72, яким підтверджується розмір завданих збитків ДП «БЦКТ «Мікротек» у сумі 7 254 000 грн. внаслідок договору поставки від 12 квітня 2022 року №01-120422 за умови встановлення факту фіктивності придбання ДП «БЦКТ «Мікротек» щонайменше 3084 кришок і кювет ХСЧКВ-34 та 543 кришок і кювет ХСЧКВ-19 на суму 7 254 000 грн. у ТОВ «Центр інжинірингу НКЕМЗ».

Разом з тим, захисник наполягав на тому, що судом безпідставно заявлено про нібито встановлення фіктивності вищевказаного придбання деталей, а тому безпідставно враховано даний висновок на підтвердження винуватості ОСОБА_5 .

Позиції учасників судового провадження.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні подану нимапеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити у повному обсязі з зазначених у ній підстав.

Прокурор у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважала оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим, просила вирок Вищого антикорупційного суду від 25 вересня 2025 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник потерпілого,будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце апеляційного розгляду у судове засідання не з`явився, про поважні причини свого неприбуття суд не повідомив.

Обвинувачений ОСОБА_5, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце апеляційного розгляду в порядку, передбаченому ч.3 ст.323 КПК, у судове засідання не з`явився, про поважні причини свого неприбуття суд не повідомив.

З огляду на те, щона підставі ухвали Вищого антикорупційного суду від 18 липня 2025 року у цьому кримінальному провадженні стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 здійснюється спеціальне судове провадження, колегія суддів на підставі ч.4 ст.405 КПК вважала за можливе провести розгляд апеляційної скарги за відсутності представника потерпілого та обвинуваченого.

Мотиви та висновки суду.

Приписами КПК визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення (ст.370 КПК).

Підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ч.1 ст.409 КПК).

Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги (ч.1 ст.404 КПК).

В обґрунтування заявлених в апеляційній скарзі вимог захисник послався на: (1) порушення належної правової процедури щодо обвинуваченого; (2) недоведеність вчинення обвинуваченим інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 К; (3) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши наведені в апеляційній скаргах доводи, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Щодо порушення належної правової процедури.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ч.1 ст.2 КПК).

Виходячи зі змісту Глави 24-1 КПК до спеціальних порядків кримінального провадження, тобто тих проваджень, що передбачають диференціацію процесуальної форми, належить спеціальне досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Спеціальне досудове розслідування (in absentia) здійснюється стосовно одного чи декількох підозрюваних згідно із загальними правилами досудового розслідування, з урахуванням положень глави 24-1 КПК (ч.1 ст.297-1 КПК).

Відповідно до ч.1 ст.42 КПК підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених, зокрема, ч.2-5 ст.191 КК (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук (абз.1 ч.2 ст.297-1 КПК).

Здійснення спеціального досудового розслідування щодо інших злочинів не допускається, крім випадків, коли злочини вчинені особами, які переховуються від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошені у міжнародний розшук, та розслідуються в одному кримінальному провадженні із злочинами, зазначеними у цій частині, а виділення матеріалів щодо них може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду (абз.3 ч.2 ст.297-1 КПК).

З клопотанням про здійснення спеціального досудового розслідування до слідчого судді має право звернутися прокурор або слідчий за погодженням з прокурором. Крім того, у клопотанні про здійснення спеціального досудового розслідування прокурор або слідчий повинен зазначити, серед іншого, короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв`язку з яким подається клопотання; правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; виклад обставин, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на обставини; відомості про оголошення підозрюваного в міжнародний розшук; виклад обставин про те, що підозрюваний переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності (ч.1, 2 ст.297-2 КПК).

Під час вирішення питання про здійснення спеціального досудового розслідування слідчий суддя зобов`язаний врахувати наявність достатніх доказів для підозри особи, щодо якої подано клопотання у вчиненні кримінального правопорушення. Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування, якщо прокурор, слідчий не доведе, що підозрюваний переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук, та/або уповноваженим органом прийнято рішення про передачу підозрюваного для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся (ч.1, 2 ст.297-4 КПК).

Як встановлено колегією суддів та вбачається з матеріалів провадження, слідчим суддею Вищого антикорупційного суду, ухвалою від 05 грудня 2024 року у цьому кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_5 надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування.

Під час розгляду клопотання, за наслідками розгляду якого постановлено вищевказану ухвалу, слідчим суддею встановлено наступне.

13 серпня 2024 року складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_5 .

Відповідно до особової картки ДМС України місцем проживання ОСОБА_5 є АДРЕСА_1 .

Аналогічні відомості щодо місця проживання ОСОБА_5, що зареєстровано з 25 березня 2003 року на запит детектива НАБУ надано Першим заступником Голови ДДМС України.

Примірник повідомлення про підозру, для передачі ОСОБА_5, вручено:

- 13 серпня 2024 року о 10 год 55 хв у присутності понятих та з проведенням аудіо- та відеофіксації батькам ОСОБА_5, які знаходилися за місцем реєстрації останнього, а саме - ОСОБА_19 та ОСОБА_20, які відмовилися ставити відмітку про отримання;

- 13 серпня 2024 року об 11 год 19 хв голові правління ОСББ «ГАЙ, 9»;

- 14 серпня 2024 року адвокату ОСОБА_6, призначеному Північним міжрегіональним центром з надання безоплатної правничої допомоги.

У зв`язку із невстановленням місця перебування ОСОБА_5, орган досудового розслідування був позбавлений можливості вручити йому письмове повідомлення про підозру у день його складення, а тому орган досудового розслідування вжив усіх можливих та необхідних заходів для вручення ОСОБА_5 повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень, останній набув процесуальний статус підозрюваного в кримінальному провадженні № 22023000000000094 від 28 січня 2023 року.

Також, не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_5, виходячи лише з фактичних обставин, які містились в поданих слідчому судді матеріалах, слідчий суддя дійшов до висновку про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 до інкримінованих кримінальних правопорушень, в тому числи передбаченого ч.5 ст.191 КК (шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчинене в особливо великих розмірах) тобто злочину, щодо якого законодавцем закріплена можливість здійснення спеціального досудового розслідування.

Крім того, згідно з відомостями, які містяться в базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України», ОСОБА_5 здійснив виїзд з України 22 вересня 2022 року о 01:40 через пункт пропуску Краківець на автотранспортному засобі з використанням закордонного паспорту НОМЕР_1 та більше не в`їжджав на територію України.

Так, під виглядом виконання зовнішньоекономічного контракту №CP/08/22 від 08 серпня 2022 року з компанією PL Engineering Sp. Z.o.o. на підставі листа запрошення PL Engineering Sp. Z.o.o. від 19 вересня 2022 року №35/07/М ОСОБА_5 видав наказ про своє відрядження до м. Краків, Республіки Польща від 19 вересня 2022 року №35 терміном на 85 днів з 22 вересня 2022 року по 15 грудня 2022 року. При цьому, оглядом документів в електронній формі, що містяться в мережі Інтернет щодо діяльності та осіб, що мають відношення до компанії PL Engineering Sp. Z.o.o. від 04 листопада 2024 року встановлено, що компанія PL Engineering Sp. Z.o.o. зареєстрована 06 липня 2013 року як PL Bioenergie Sp. Z.o.o., генеральним директором та акціонером якої став ОСОБА_21, якому в цьому кримінальному провадженні також повідомлено про підозру. Після відповідних змін компанія 07 вересня 2021 року перейменована на PL Engineering Sp. Z.o.o. та в структуру власників та керівництва також увійшли син ОСОБА_22 - ОСОБА_23 та дружина ОСОБА_24 .

Із протоколу допиту свідка ОСОБА_19 від 31 жовтня 2024 року встановлено, що ОСОБА_19 та його дружині відомо, що їх син знаходиться за кордоном України, але в якій саме країні невідомо. Останній раз контактували зі ОСОБА_5 до проведеного обшуку в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, тобто до 13 серпня 2023 року. Після цього жодного разу не контактували.

Відповідно до наданої Першим заступником Голови ДМС України на запит детектива НАБУ інформації, ОСОБА_5 з питання оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання в установленому законодавством порядку до територіальних підрозділів ДМС України станом на 22 жовтня 2024 року не звертався.

Начальником паспортного відділу УКП ДКС МЗС України на запит детектива НАБУ повідомлено, що за даними Відомчої інформаційної системи МЗС України відсутня інформація щодо перебування станом на 24 жовтня 2024 року на консульському обліку в закордонних дипломатичних установах громадянина України ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також із долучених матеріалів встановлено, ОСОБА_5 у належний спосіб повідомлений про виклики для участі в допиті в якості підозрюваного на 29, 30 жовтня 2024 року, 01, 05 листопада 2024 року повістками від 22 жовтня 2024 року (за вих. №513-294/31223, №513-294/31225, №513-294/31226, №513-294/31227), які вручено:

- 22 жовтня 2024 року батьку ОСОБА_5 - ОСОБА_19 ;

- супровідним листом від 22 жовтня 2024 року №513-288/31219 вручено представнику житлово-експлуатаційної організації - ОСББ «Гай, 9» за місцем реєстрації підозрюваного;

- 22 жовтня 2024 року направлено на адресу реєстрації та проживання ОСОБА_5 ;

- 22 жовтня 2024 року направлено захиснику ОСОБА_6 ;

- 24, 25, 26 жовтня 2024 року опубліковано в газеті «Урядовий кур`єр».

Крім того, повістки про виклик ОСОБА_5 для участі в допиті в якості підозрюваного на 13, 14, 18 листопада 2024 року (повістки від 05 листопада 2024 року за вих. №513-294/33133, №513-294/33134, №513-294/33135) вручено:

- 22 жовтня 2024 року направлено на адресу реєстрації та проживання ОСОБА_5 ;

- 22 жовтня 2024 року направлено захиснику ОСОБА_6 ;

- 07, 08, 12 листопада 2024 року опубліковано в газеті «Урядовий кур`єр».

Крім того, повістки про виклик ОСОБА_5 для участі в допиті в якості підозрюваного на 25, 26, 27 листопада 2024 року (повістки від 18 листопада 2024 року за вих. №513-294/34354, №513-294/34356, №513-294/34357) вручено:

- 18 листопада 2024 року направлено на адресу реєстрації та проживання ОСОБА_5 ;

- 18 листопада 2024 року направлено захиснику ОСОБА_6 ;

- 20, 21, 22 листопада 2024 року опубліковано в газеті «Урядовий кур`єр»;

- 18 листопада 2024 року опубліковано на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

На вказані виклики ОСОБА_5 не прибув, про наявність поважних причин для неявки орган досудового розслідування не повідомив. Таким чином, у органу досудового розслідування були обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_5 переховується від органу досудового розслідування та суду за межами території України.

Положеннями ч.1 ст.281 КПК визначено, що у випадку, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або він виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий, прокурор оголошує розшук такого підозрюваного.

Постановою детектива НАБУ ОСОБА_25 від 29 жовтня 2024 року оголошено розшук підозрюваного ОСОБА_5, того ж дня постановою від 29 жовтня 2024 року підозрюваного ОСОБА_5 оголошено у міжнародний розшук.

Відповідно до вимог ч.2 ст.281 КПК про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Водночас чинний КПК України не визначає, якими саме доказами має бути доведено, що особа перебуває у будь-якому із видів розшуку, однак регламентує, що про оголошення розшуку (державного та міжнародного) має бути винесена органом досудового розслідування відповідна постанова (ч.2 ст.281 КПК), що в даному випадку і було здійснено органом досудового розслідування.

Незважаючи на зазначене, старший детектив долучив до матеріалів клопотання копію супровідного листа від 30 жовтня 2024 року, яким примірник постанови про оголошення ОСОБА_5 в розшук направлено на адресу ДКР СБ України. За повідомленням т.в.о начальника ДКР СБ України від 28 листопада 2024 року, на виконання зазначеного доручення розпочато комплекс оперативно-розшукових заходів у рамках відповідної оперативно-розшукової справи.

Крім того, примірник постанови про оголошення міжнародного розшуку направлено на адресу Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України для доручення здійснення розшуку ОСОБА_5 у пунктах пропуску через державний кордон. За повідомленням начальника Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України вказане доручення виконується.

Додатково старшим детективом долучено копію запиту до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України щодо міжнародного розшуку ОСОБА_5 .

Згідно з ч.5 ст.139 КПК ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження.

Отже, як вважає колегія суддів, під час розгляду клопотання слідчим суддею детективом НАБУ було доведено як факт набуття ОСОБА_5 процесуального статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, так і наявність достатніх доказів для його підозри (у вчиненні злочину, передбаченого Особливою частиною КК, що згадується в ч.2 ст.297-1 КПК), а також факт оголошення підозрюваного ОСОБА_5 у міжнародний розшук.

Доводи захисника про порушення належної правової процедури оголошення ОСОБА_5 у міжнародний розшук є необґрунтованими та спростовуються сукупністю встановлених судом обставин і матеріалами кримінального провадження.

Матеріалами справи підтверджено, що орган досудового розслідування вжив вичерпних та передбачених КПК заходів для належного виклику підозрюваного: повістки про виклик неодноразово направлялися за місцем реєстрації та проживання ОСОБА_5, вручалися його батькові, представнику ОСББ, надсилалися захиснику, а також публікувалися у загальнодержавному друкованому засобі масової інформації та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора. Таким чином, вимоги закону щодо належного повідомлення підозрюваного про виклики були дотримані.

При цьому встановлено, що ОСОБА_5 ще у вересні 2022 року виїхав за межі України та з того часу на її територію не повертався, на консульському обліку не перебуває, до органів ДМС з питань виїзду на постійне проживання не звертався, а своє фактичне місцезнаходження не повідомив. Неявка підозрюваного за численними викликами без повідомлення про поважні причини у поєднанні з перебуванням за кордоном свідчить про його свідоме ухилення від органів досудового розслідування та суду.

Відповідно до ч.1, 2 ст.281 КПК, за наявності таких обставин слідчий (прокурор) зобов`язаний оголосити підозрюваного в розшук шляхом винесення відповідної постанови. Як убачається з матеріалів провадження, такі постанови про оголошення державного та міжнародного розшуку ОСОБА_5 були прийняті у встановленій законом формі та порядку, а також скеровані до уповноважених органів для їх виконання, при цьому, чинне кримінальне процесуальне законодавство не вимагає доведення факту перебування особи у міжнародному розшуку будь-якими іншими доказами, окрім наявності відповідної постанови органу досудового розслідування.

Отже, твердження захисника про відсутність належних заходів щодо встановлення місцезнаходження підозрюваного, неналежний виклик та повідомлення особи, а також про порушення процедури оголошення у міжнародний розшук не знайшли свого підтвердження та спростовуються наявними у провадженні доказами.

У зв`язку з чим, при постановленні ухвали про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_5 слідчим суддею повністю дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі та висловленими під час апеляційного розгляду, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, а здійснення досудового розслідування за відсутності підозрюваного (in absentia) відбувалось із дотриманням повідної правової процедури.

Також, колегія суддів дійшла висновку про дотримання належної правової процедури під час здійснення судового розгляду в суді першої інстанції за відсутності підозрюваного (in absentia), з огляду на таке.

26 червня 2025 року до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК, та ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27 ч.5 ст.191, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366, ч.1 ст.209 КК.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 11 липня 2025 року матеріали провадження відносно ОСОБА_8 виділено в окреме провадження.

Ухвалою від 18 липня 2025 року Вищий антикорупційний суд, задовольнивши клопотання прокурора, постановив у цьому кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_5 здійснювати спеціальне судове провадження.

Так, відповідно до ч.2 ст.323 КПК судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у ч.2 ст.297-1 КПК, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.

За наявності таких обставин за клопотанням прокурора, до якого додаються матеріали про те, що обвинувачений знав або повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, суд постановляє ухвалу про здійснення спеціального судового провадження стосовно такого обвинуваченого.

Якщо у справі декілька обвинувачених, суд постановляє ухвалу лише стосовно тих обвинувачених, щодо яких існують обставини для спеціального судового провадження.

Участь захисника у спеціальному судовому провадженні є обов`язковою.

Повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов`язково публікуються у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями ст.297-5 КПК та на офіційному веб-сайті суду. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

Як встановлено суддею Вищого антикорупційного суду під час розгляду клопотання та вбачається з наданих прокурором матеріалів, відповідно до обвинувального акта ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК, а саме у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах, а також у складанні та видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.

У відповідності до положень ч.3 ст.323 та абз.1 ч.2 ст.297-1 КПК щодо злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК, що інкримінується ОСОБА_5, може здійснюватися спеціальне судове провадження.

Як вже зазначалось, 29 жовтня 2024 року детектив НАБУ ОСОБА_25 виніс постанову про оголошення в міжнародний розшук підозрюваного ОСОБА_5 . У постанові вказано, що жодних пояснень стосовно поважності причин неявки на неодноразові виклики від ОСОБА_5 та/або його захисників не надходило. Згідно з інформацією з центральної підсистеми Державної прикордонної служби України «Аркан» 22 вересня 2022 року ОСОБА_5 виїхав за межі України та не повертався. На момент винесення постанови відомості щодо точного місця перебування підозрюваного за межами території України відсутні.

Відповідно до листа від 20 лютого 2025 року начальника Департаменту міжнародного співробітництва ОСОБА_26 до обліків Генерального секретаріату Інтерполу 19 лютого 2025 року внесено клопотання про публікацію Червоного сповіщення стосовно ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зі змісту ч.3 ст.323 КПК вбачається, що для вирішення питання судового розгляду у кримінальному провадженні за відсутності обвинуваченого, останній має бути оголошеним у міжнародний розшук. Відповідно до ч.1 ст.281 КПК підставами для оголошення особи в розшук є: 1) відсутність під час досудового розслідування відомостей про місцезнаходження або перебування такої особи за межами України; 2) неявка без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик.

Як вже зазначалось, відповідно до ч.2 ст.281 КПК про оголошення розшуку (державного, міждержавного, міжнародного) органом досудового розслідування виноситься відповідна постанова. Ця постанова у подальшому є підставою для звернення за міжнародною правовою допомогою - при міждержавному або міжнародному розшуку. Разом з тим, відомості про оголошення розшуку підозрюваного вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Чинний КПК України не визначає, якими саме доказами має бути доведено, що особу оголошено у розшук, однак зобов`язує сторону обвинувачення відповідно до ч.2 ст.281 КПК при оголошенні в розшук (в тому числі міжнародний) прийняти відповідну постанову. Факт прийняття постанови про оголошення розшуку являє собою підставу для його здійснення, а положення ч.1 ст.297-4 КПК покладають на сторону обвинувачення обов`язок надати докази на підтвердження саме оголошення підозрюваного у міжнародний розшук.

З огляду на вказане, момент, з якого особа вважається такою, що оголошена у міжнародний розшук, відповідає часу винесення постанови про оголошення особи у міжнародний розшук, а доказом, яким сторона обвинувачення має доводити факт перебування такої особи у розшуку, є документальне підтвердження скерування цієї постанови та відповідних матеріалів до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України та внесення відомостей про це до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Зважаючи на відповідну постанову від 29 жовтня 2024 року про оголошення у міжнародний розшук та направлення її на виконання уповноваженому органу, суд під час розгляду клопотання дійшов обґрунтованого висновку, що обвинувачений ОСОБА_5 оголошений в міжнародний розшук.

Щодо обізнаності обвинуваченого про розпочате щодо нього кримінальне провадження суд першої інстанції також слушно зауважив, що сучасний концепт судового провадження in absentia, передбачений у національному законі, ґрунтується на загальних засадах кримінального провадження та повною мірою враховує гарантії прав і інтересів обвинуваченого та демократичні стандарти справедливого правосуддя. Крім цього, процедура спеціального судового провадження дозволяє також зважати на права та інтереси інших осіб, які можуть мати відповідний процесуальний статус у кримінальному провадженні, з метою дотримання права на судовий розгляд протягом розумного строку. Такий «функціонал» створює належну правову процедуру для забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду в умовах ухилення обвинуваченого від слідства та суду з одночасним забезпеченням його процесуальних прав. Вказане не виключає можливість обвинуваченого у будь-який момент з`явитися на територію України для особистої участі під час судового провадження, що буде мати наслідком припинення спеціального судового провадження.

Досліджуючи питання обізнаності обвинуваченого про наявне щодо нього кримінальне провадження, суд першої інстанції врахував активність представників сторони обвинувачення на стадії досудового розслідування.

Так, у відповідності до вимог ст.278 КПК у зв`язку з неможливістю вручення письмового повідомлення про підозру від 13 серпня 2024 року особисто ОСОБА_5, воно направлено йому у спосіб, передбачений ст.135 КПК порядок для вручення повідомлень.

Також, ОСОБА_5 у належний спосіб повідомлений про неодноразові виклики для участі в допиті в якості підозрюваного, на які останній не прибув, про поважність причин неявки не повідомив.

Крім того, суддею Вищого антикорупційного суду враховано, що ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 08 листопада 2024 року стосовно підозрюваного ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання вартою у порядку ч.6 ст.193 КПК. Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05 грудня 2024 року стосовно підозрюваного ОСОБА_5 надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні. Розгляд вказаних клопотань відбувався за участю захисника ОСОБА_6, що свідчить про забезпечення прав підозрюваного під час досудового розслідування. Крім того, 25 червня 2025 року захисник ОСОБА_6 відповідно до порядку ч. 2 ст.297-5 КПК отримав копію обвинувального акту і реєстр матеріалів досудового розслідування. Під час судового розгляду адвокат ОСОБА_6 діє на підставі доручення від 19 серпня 2024 року №004-260009674.

Таким чином, під час судового розгляду ОСОБА_5 забезпечений професійним захисником, що гарантує повний, об`єктивний і справедливий судовий розгляд.

З огляду на викладене, як вважає колегія суддів, задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для здійснення спеціального судового провадження відносно ОСОБА_5 .

Відтак, аналогічні доводи захисника про порушення належної правової процедури є необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Як вже зазначалось, органом досудового розслідування до оголошення ОСОБА_5 у розшук вжито передбачених КПК заходів для встановлення його місцезнаходження, а також забезпечено належний виклик і повідомлення підозрюваного про необхідність явки. Повістки про виклик неодноразово направлялися за місцем його реєстрації та проживання, вручалися близькому родичу, надсилалися захиснику, а також публікувалися у загальнодержавному друкованому засобі масової інформації та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора, що відповідає вимогам кримінального процесуального закону.

При цьому достовірно встановлено, що ОСОБА_5 виїхав за межі України та тривалий час не повертається, своє фактичне місцезнаходження органу досудового розслідування не повідомив і без поважних причин не з`являвся за викликами. За таких обставин у органу досудового розслідування були наявні передбачені ч.1 ст.281 КПК підстави для оголошення підозрюваного у розшук, що було оформлено належними постановами про державний та міжнародний розшук.

Отже, твердження сторони захисту про порушення процедури оголошення ОСОБА_5 у міжнародний розшук та, як наслідок, неправомірність застосування до нього процедури спеціального судового провадження, тобто судового розгляду за відсутності обвинуваченого (in absentia), є безпідставними, оскільки спростовуються сукупністю доказів, що підтверджують як належне повідомлення ОСОБА_5, так і його свідоме ухилення від органів досудового розслідування та суду.

Водночас, не залишилась поза увагою колегії суддів передбачена ч.5 ст.374 КПК вимога, відповідно до якої у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.

По суті у ч.5 ст.374 КПК відображено підхід до вирішення цього питання, сформульований Європейським Судом з прав людини /далі - ЄСПЛ/, який в рішеннях від 12 лютого 1985 року у справі «Колоцца проти Італії» (Colozza v. Italy) і від 18 травня 2004 року у справі «Шомоді проти Італії» (Somogyi v. Italy) зазначив, що під час розгляду справи в порядку спеціального судового провадження суд зобов`язаний обґрунтувати, чи були вжиті всі можливі, передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

Резолюція Комітету Міністрів Ради Європи (75)11 від 19 січня 1973 року «Про критерії, які регламентують розгляд, що проводиться у відсутність обвинуваченого» встановлює мінімальні правила здійснення провадження in absentia, згідно з якими розгляд може бути проведений у відсутності обвинуваченого за умови: (1) своєчасного повідомлення особи про проведення розгляду і надання йому достатнього часу для підготовки захисту; (2) наявності підтвердження про фактичне отримання такого повідомлення; (3) проведення розгляду в загальному порядку і наданні захисту права втручатися в цей процес; (4) забезпечення надання особі судового рішення, прийнятого за наслідками розгляду, і обчислення термінів на оскарження з моменту вручення такого рішення; (5) надання особі права на оскарження судового рішення; (6) забезпечення права особи на повторне проведення розгляду в загальному порядку, якщо його відсутність була викликана наявністю поважних причин, про які він не міг повідомити уповноважені органи.

Важливою умовою застосування спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду є те, щоб під час спеціального судового провадження було забезпечено процесуальні права та гарантії осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні відповідно до Рекомендацій №R (87) 18 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Про спрощення кримінального провадження», у відповідності до яких держави-члени Ради мають розглянути питання про надання судам першої інстанції можливості розглядати справи і приймати щодо них рішення за відсутності обвинуваченого за умови, що обвинувачений був проінформований належним чином про дату слухання справи та про своє право на законне чи інше представництво в суді, тобто дотримуються гарантії, які забезпечують права особи, закріплені Європейською конвенцією з прав людини.

Тобто кримінальний процесуальний закон передбачає положення про можливість здійснення спеціального судового провадження, які не визнані неконституційними й узгоджуються зі стандартами, визначеними в Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи щодо критеріїв, які регламентують провадження, що здійснюється за відсутності обвинуваченого (постанова Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі №756/4855/17, ухвала Верховного Суду від 19 червня 2023 року у справі №759/7034/17).

Як вбачається з матеріалів провадження, після отримання Вищим антикорупційним судом обвинувального акта для розгляду здійснювались виклики обвинуваченого ОСОБА_27, зокрема, за останнім відомим місцем проживання - АДРЕСА_1 . Судові повістки від 27 червня 2025 року, 18 липня 2025 року повернулись до суду з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою». Оголошення про виклик ОСОБА_27 до суду публікувались в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному сайті Вищого антикорупційного суду. У зв`язку з неявкою обвинуваченого ОСОБА_5 у судові засідання і оголошенням його 29 жовтня 2024 року у міжнародний розшук суд 18 липня 2025 року постановив ухвалу про здійснення відносно нього спеціального судового провадження.

На переконання колегії суддів, враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції належним чином перевірив та пересвідчився, що під час досудового розслідування здійснені всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей спеціального провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia). Зокрема, обвинувачений ОСОБА_5 був обізнаний про наявне щодо нього кримінальне провадження і про всі ключові процесуальні рішення, постановлені під час досудового розслідування і судового розгляду. Під час досудового розслідування і судового розгляду обвинувачений був представлений захисником ОСОБА_6 на підставі доручення від 19 серпня 2024 року №004-260009674 про надання безоплатної вторинної правничої допомоги для здійснення захисту за призначенням. У відповідності до вимог ст.297-5 КПК захисник отримав обвинувальний акт, копію реєстру матеріалів досудового розслідування та копію цивільного позову. Під час судового розгляду захисник використовував всі доступні правові засоби для захисту обвинуваченого, в тому числі висловлював свої міркування щодо інкримінованих обставин, правової кваліфікації дій обвинуваченого і наданих стороною обвинувачення доказів, допитував свідків, висловлював позицію захисту по всіх питаннях, які виникали в ході судового розгляду тощо.

Відтак, всупереч доводам апеляційної скарги, зміст та форма кримінального провадження, незважаючи на здійснення досудового розслідування та судового розгляду за відсутності ОСОБА_5 (in absentia), відповідали завданням та загальним засадам кримінального провадження, а до ОСОБА_5 була застосована належна правова процедура.

Надаючи оцінку доводам сторони захисту про недоведеність вчинення обвинуваченим інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК, колегія суддів виходила з наступного.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом (ч.2 ст.17 КПК).

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

Як убачається з матеріалів провадження, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, ґрунтуються на детально наведених у вироку доказах, які суд усебічно, повно та об`єктивно дослідив, правильно оцінив.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника щодо недоведеності вини обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК, колегія суддів дійшла висновку про їх необґрунтованість з таких підстав.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження та встановлено судом першої інстанції, між ДП «БЦКТ «Мікротек» в особі директора ОСОБА_5 та Міністерством оборони України було укладено державний контракт від 26 квітня 2022 року №403/1/22/147, умовами якого прямо передбачено обов`язок постачальника поставити новий товар, виготовлений не раніше 2022 року.

Разом з тим, судом першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів обґрунтовано встановлено, що частина деталей, а саме 3084 кришки і кювети ХСЧКВ-34 та 543 кришки і кювети ХСЧКВ-19 була виготовлена у період 2008-2020 років, перебувала у власності ДП «БЦКТ «Мікротек» та зберігалася на складі НІЦ «Матеріалообробка вибухом», що підтверджується договорами зберігання, додатковими угодами до них, інвентаризаційним описом станом на 03 грудня 2021 року та іншими письмовими доказами.

Доводи сторони захисту про те, що показання свідків не підтверджують використання саме цих деталей для виконання державного контракту, колегія суддів визнає неспроможними, оскільки такі доводи ґрунтуються на ізольованому та вибірковому тлумаченні доказів. Суд першої інстанції обґрунтовано оцінив показання свідків у їх сукупності з письмовими доказами, фінансово-господарською документацією та висновком судової економічної експертизи, що відповідає вимогам ст.94 КПК.

З матеріалів провадження вбачається, що реставрація та перемаркування зазначених деталей здійснювались за вказівкою ОСОБА_5, після чого вони були оформлені як нововиготовлені у 2022 році та включені до обсягу поставки за державним контрактом. За таких обставин, твердження захисту про відсутність доказів зв`язку між відреставрованими деталями та виконанням контракту не узгоджується з установленими судом фактичними даними.

Разом із цим, колегія суддів звертає увагу, що встановлення факту використання раніше виготовлених деталей саме по собі не є єдиною підставою для кримінально-правової оцінки дій обвинуваченого за ч.5 ст.191 КК. Вирішальним у даному випадку є спосіб заволодіння майном та роль обвинуваченого у створенні штучної фінансово-господарської операції, спрямованої на незаконне відчуження коштів державного підприємства.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що між ДП «БЦКТ «Мікротек» та ТОВ «Центр інжинірингу НКЕМЗ» був укладений договір поставки від 12 квітня 2022 року №01-120422, відповідно до якого державне підприємство нібито придбало у товариства, в тому числі, 3084 кришки і кювети ХСЧКВ-34 та 543 кришки і кювети ХСЧКВ-19 на загальну суму 7 254 000 грн.

Водночас сукупністю доказів, досліджених у судовому засіданні, встановлено, що зазначені деталі фактично не були виготовлені або поставлені ТОВ «Центр інжинірингу НКЕМЗ», а належали самому ДП «БЦКТ «Мікротек» та перебували у НІЦ «Матеріалообробка вибухом» на його відповідальному зберіганні. Господарська операція з їх «придбання» мала формальний характер і використовувалася виключно як підстава для перерахування грошових коштів на рахунки приватного товариства.

Таким чином, саме через укладення та виконання завідомо фіктивного договору з ТОВ «Центр інжинірингу НКЕМЗ» обвинувачений ОСОБА_5, використовуючи своє службове становище директора державного підприємства, забезпечив незаконне вибуття коштів ДП «БЦКТ «Мікротек» у сумі 7 254 000 грн., що й становить спосіб заволодіння майном, інкримінований йому у межах ч.5 ст.191 КК.

Зазначені обставини підтверджуються не лише показаннями свідків, але й первинною бухгалтерською документацією, платіжними дорученнями, даними інвентаризації, а також висновком комісійної судової економічної експертизи, який суд першої інстанції обґрунтовано оцінив у сукупності з іншими доказами.

Посилання апелянта на те, що Міністерство оборони України не заявляло претензій у межах даного кримінального провадження, не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки для кваліфікації дій за ч.5 ст.191 КК вирішальним є факт протиправного заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем, а не наявність чи відсутність цивільно-правових вимог з боку контрагента.

Колегія суддів також погоджується з оцінкою судом першої інстанції показань свідка ОСОБА_8 . Той факт, що кримінальне провадження щодо нього було виділено в окреме провадження та завершилося укладенням угоди про визнання винуватості, сам по собі не є підставою для автоматичного визнання його показань недопустимими чи недостовірними. Суд першої інстанції обґрунтовано перевірив ці показання на предмет їх узгодженості з іншими доказами та поклав їх в основу вироку лише в тій частині, в якій вони підтверджуються сукупністю інших доказів.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про необхідність критичного ставлення до показань свідка ОСОБА_8 виключно з підстав того, що щодо нього ухвалено обвинувальний вирок на підставі угоди про визнання винуватості.

Сам по собі факт засудження особи за вчинення пов`язаних кримінальних правопорушень, у тому числі в межах окремого кримінального провадження, не зумовлює автоматичної недостовірності або недопустимості її показань, що неодноразово підкреслювалося у практиці національних судів та Європейського суду з прав людини.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції не поклав показання ОСОБА_8 в основу вироку ізольовано або безкритично, а оцінив їх з урахуванням: зацікавленості цієї особи у результатах кримінального провадження; умов укладеної угоди про визнання винуватості; внутрішньої послідовності та логічності показань; їх узгодженості з іншими доказами, зокрема письмовими матеріалами, фінансово-господарською документацією та показаннями інших свідків.

Колегія суддів звертає увагу, що вирок Вищого антикорупційного суду від 22 липня 2025 року у справі №991/7181/25, яким ОСОБА_8 визнано винуватим, не використовувався судом першої інстанції як доказ вини ОСОБА_5, а лише підтверджує юридичну оцінку дій самого ОСОБА_8 та не підміняє обов`язку доказування вини іншої особи.

Крім того, обставини, викладені у показаннях ОСОБА_8, стосуються не правової оцінки дій ОСОБА_5, а фактичних аспектів реалізації господарської операції, які були перевірені судом першої інстанції на підставі об`єктивних доказів та не ґрунтуються виключно на суб`єктивних твердженнях цього свідка.

Отже, за наявності належної перевірки, співставлення з іншими доказами та відсутності внутрішніх суперечностей, показання особи, яка є співучасником кримінального правопорушення, можуть бути використані як доказ, а твердження сторони захисту про необхідність їх відкидання лише з огляду на статус такої особи та укладання між нею та стороною обвинувачення угоди про визнання винуватості є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги про безпідставне використання висновку комісійної судової економічної експертизи колегія суддів також відхиляє. Як убачається зі змісту вироку, суд першої інстанції врахував зазначений висновок не ізольовано, а у взаємозв`язку з установленими фактичними обставинами щодо фіктивності придбання ДП «БЦКТ «Мікротек» деталей у ТОВ «Центр інжинірингу НКЕМЗ», що підтверджує спричинення підприємству матеріальної шкоди у визначеному експертизою розмірі.

Відповідно до усталеної судової практики, прямий умисел у справах про заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем встановлюється не шляхом з`ясування внутрішніх переживань особи, а на підставі аналізу її поведінки, послідовності вчинених дій, характеру прийнятих управлінських рішень та їх спрямованості на досягнення протиправного результату.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що ОСОБА_5, обіймаючи посаду директора ДП «БЦКТ «Мікротек» та будучи наділеним повноваженнями щодо укладення договорів, розпорядження майном і коштами підприємства, достеменно усвідомлював як фактичні властивості кришок і кювет ХСЧКВ-19 та ХСЧКВ-34, так і умови державного контракту з Міністерством оборони України щодо поставки нових виробів, виготовлених не раніше 2022 року.

Про наявність у нього прямого умислу свідчить, зокрема, те, що:

- рішення про використання раніше виготовлених та збережених на складі виробів було прийнято до початку виконання державного контракту, а не внаслідок помилки чи виробничої необхідності;

- реставрація та перемаркування зазначених деталей здійснювалися цілеспрямовано з метою створення зовнішніх ознак нововиготовленої продукції, що виключає версію добросовісного виконання договірних зобов`язань;

- укладення договору поставки з ТОВ «Центр інжинірингу НКЕМЗ» мало місце за відсутності об`єктивної господарської потреби, оскільки відповідні вироби вже перебували у власності державного підприємства.

На переконання колегії суддів зазначені дії утворюють єдиний причинно-наслідковий ланцюг, спрямований на незаконне вибуття коштів ДП «БЦКТ «Мікротек» під прикриттям формально легальної господарської операції.

Наявність у ОСОБА_5 умислу на заволодіння майном підтверджується також тим, що перерахування грошових коштів на користь ТОВ «Центр інжинірингу НКЕМЗ» відбулося після документального оформлення фіктивного придбання, а не внаслідок технічної чи бухгалтерської помилки. Такий спосіб дій виключає необережну форму вини та свідчить про усвідомлення обвинуваченим суспільно небезпечного характеру своїх дій і бажання настання відповідних наслідків.

Саме внаслідок укладення та виконання завідомо фіктивного договору поставки з ТОВ «Центр інжинірингу НКЕМЗ» відбулося незаконне вибуття коштів ДП «БЦКТ «Мікротек», які були перераховані приватному суб`єкту господарювання без фактичного отримання товару. Такий результат не може розцінюватися як досягнення інтересів державного підприємства або суспільно корисної мети.

При цьому, жодні особливі умови, такі наприклад як необхідність оперативного виконання державного контракту в умовах воєнного стану, не виправдовують використання фіктивних фінансово-господарських операцій та завідомо неправдивих документів як способу досягнення поставленої мети.

Корисливий мотив, як обов`язкова ознака суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК, у даному випадку полягає у цілеспрямованому забезпеченні обвинуваченим вибуття грошових коштів державного підприємства поза межами правомірної господарської діяльності, що саме по собі є проявом прагнення до неправомірної вигоди, незалежно від того, чи отримував обвинувачений таку вигоду безпосередньо або через інших осіб.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_5 корисливого мотиву як обов`язкової ознаки суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК.

Відтак, сукупність установлених обставин свідчить про те, що ОСОБА_5 діяв із прямим умислом і з корисливим мотивом, які виразилися у бажанні протиправно одержати вигоду матеріального характеру у результаті зловживання ним своїм службовим становищем, що повністю відповідає ознакам суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримався вимог кримінального процесуального закону, надав належну оцінку всім доказам у їх сукупності та обґрунтовано визнав доведеними як об`єктивну, так і суб`єктивну сторони інкримінованого ОСОБА_5 злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК.

Доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до незгоди з оцінкою доказів судом першої інстанції та не містять підстав, які б свідчили про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону чи неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про безпідставність додаткової кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч.2 ст.28, ч.1 ст.366 КК з огляду на те, що при кваліфікації за ч.5 ст.191 КК судом уже застосовано ознаку зловживання службовим становищем.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння майном та службове підроблення як самостійний кримінально караний акт мають різний безпосередній об`єкт кримінально-правової охорони та утворюють різні склади злочинів.

Заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем полягає у неправомірному використанні наданих службових повноважень з метою незаконного вибуття майна, тоді як склад злочину, передбачений ч.1 ст.366 КК, охоплює сам факт складання, видачі або використання завідомо неправдивих офіційних документів, незалежно від того, чи настали майнові наслідки.

Як убачається з установлених судом першої інстанції обставин, у даному кримінальному провадженні службове підроблення не є суто технічним елементом зловживання службовим становищем, а виступає окремим способом легалізації фіктивної господарської операцій, без якого реалізація злочинного умислу була б неможливою.

Таким чином, складання та використання завідомо неправдивих офіційних документів утворює самостійний завершений склад злочину, який не поглинається кваліфікацією за ч.5 ст.191 КК, що зумовлює правомірність застосування сукупності кримінальних правопорушень.

Колегія суддів також не приймає доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції мав би критично оцінити докази обвинувачення у зв`язку з тим, що головний бухгалтер ДП «БЦКТ «Мікротек» ОСОБА_18 взагалі не була допитана в жодному статусі.

Системний аналіз положень ст.22, 36, 349 КПК вказує на те, що законодавець не покладає на прокурора обов`язку надавати суду на дослідження усі зібрані під час досудового розслідування докази, а наділяє сторону обвинувачення дискреційними повноваженнями у виборі обстоювання своєї позиції щодо винуватості особи і дозволяє прокурору самостійно визначати обсяг доказів, які він вважає за необхідне надати суду і яких, на його думку, буде достатньо для доведення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Разом з цим, як убачається з матеріалів кримінального провадження, сторона захисту під час судового розгляду не заявляла клопотань про виклик та допит зазначеної особи у статусі свідка, не наполягала на необхідності дослідження її показань та не обґрунтовувала, які саме істотні для встановлення обставин кримінального провадження відомості могли бути підтверджені чи спростовані такими показаннями.

При цьому, мовчазна відмова сторони захисту від реалізації права заявляти клопотання про допит зазначеної особи або дослідження доказів не встановлює перед судом повинності переймати права чи обов`язки сторони.

За таких обставин колегія суддів виходить з того, що відповідно до засад змагальності та диспозитивності кримінального провадження суд першої інстанції не був зобов`язаний з власної ініціативи вживати заходів до допиту головного бухгалтера ДП «БЦКТ «Мікротек» ОСОБА_18, а відсутність її показань не може розцінюватися як істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Крім того, обставини фінансово-господарських операцій ДП «БЦКТ «Мікротек», у тому числі укладення та виконання договору поставки з ТОВ «Центр інжинірингу НКЕМЗ», підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, платіжними дорученнями, актами приймання-передачі, матеріалами інвентаризації, а також висновком судової економічної експертизи, які були безпосередньо досліджені судом першої інстанції та оцінені у сукупності з іншими доказами.

Отже, відсутність допиту головного бухгалтера підприємства сама по собі не свідчить про неповноту судового розгляду або однобічність оцінки доказів, а доводи захисника в цій частині зводяться до припущень та не спростовують встановлених судом першої інстанції фактичних обставин.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини кримінального провадження, правильно встановив фактичні обставини справи та надав належну оцінку доказам у їх сукупності відповідно до вимог ст.94 КПК.

Вина ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК, доведена з дотриманням критерію (стандарту) доведеності «поза розумним сумнівом» сукупністю належних, допустимих і достовірних доказів, які перебувають у взаємному логічному зв`язку та виключають будь-яке інше розумне пояснення встановлених подій, окрім як вчинення інкримінованих діянь обвинуваченим.

Доводи апеляційної скарги захисника, перевірені колегією суддів, не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться переважно до переоцінки доказів та альтернативного тлумачення фактичних обставин, що саме по собі не є підставою для скасування або зміни вироку в апеляційному порядку.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині суворості призначеного покарання, колегія суддів виходить з того, що суд першої інстанції призначив покарання з дотриманням вимог ст.50, 65 КК, врахував характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, їх суспільну небезпечність, форму вини, корисливий мотив, роль обвинуваченого у їх вчиненні, відомості про особу обвинуваченого (в тому числі його ухилення від досудового розслідування і судового розгляду), вчинення кримінальних правопорушень за попередньою змовою групою осіб, відсутність обставин, що пом`якшують покарання.

Призначене ОСОБА_5 покарання відповідає меті кримінального покарання, є необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами, а також узгоджується із принципами справедливості та індивідуалізації покарання.

Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим унаслідок його м`якості чи суворості колегія суддів не вбачає.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що під час ухвалення оскаржуваного вироку судом першої інстанції дотримано передбачені кримінальним процесуальним законодавством вимоги, порушень норм КПК або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які могли б стати підставою для скасування вироку, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржуваний вирок є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись статтями 370, 404, 405, 407, 419, 532 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Вищого антикорупційного суду від 25 вересня 2025 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

______________ _____________ ______________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3