Справа № 991/11973/25

Провадження №11-кп/991/79/26

У Х В А Л А

05 лютого 2026 року місто Київ

Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 перевірив апеляційну скаргу ОСОБА_2 на вирок Вищого антикорупційного суду від 29.12.2025 у кримінальному провадженні № 52025000000000655 від 19.11.2025 за частиною 5 статті 27, частиною 4 статті 28, частиною 5 статті 191, частиною 1 статті 255 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Історія провадження

1.29.12.2025 Вищий антикорупційний суд ухвалив вирок, яким затвердив: (1) угоду про визнання винуватості між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) та підозрюваним ОСОБА_3 та (2) угоду про визнання винуватості між прокурором САП та підозрюваним ОСОБА_4 .

2.26.01.2026 на зазначений вирок ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, яка надійшла до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду 02.02.2026.

Короткий зміст оскаржуваного вироку

3.Оскаржуваним вироком:

(1) затверджено угоди про визнання винуватості: 1) між прокурором САП та підозрюваним ОСОБА_3 та 2) прокурором САП та підзрюваним ОСОБА_4 у межах кримінального провадження № 52025000000000655 від 19.11.2025;

(2) ОСОБА_3 та ОСОБА_4 [кожного] визнано винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 255, частиною 5 статті 27, частиною 4 статті 28, частиною 5 статті 191 КК;

(3) ОСОБА_3 та ОСОБА_4 [кожному] призначено покарання: (3.1) за частиною 1 статті 255 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років, (3.2) за частиною 5 статті 27, частиною 4 статті 28, частиною 5 статті 191 КК - у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, на державних та комунальних підприємствах, установах та організаціях строком на 3 роки, (3.3) відповідно до частини 1 статті 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, на державних та комунальних підприємствах, установах та організаціях строком на 3 роки;

(4) ОСОБА_3 та ОСОБА_4 [кожного] на підставі частини 2 статті 75 КК звільнено від відбування основного покарання із встановленням іспитового строку тривалість 1 рік та покладенням ряду обов`язків;

(5) стягнено на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів;

(6) скасовано арешти, накладені на майно.

4.Суд першої інстанції визнав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 винуватими у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 255 КК (в редакції Закону України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ), частиною 5 статті 27, частиною 4 статті 28, частиною 5 статті 191 КК, а саме в: (1) пособництві у період з 06.03.2014 по 02.05.2018 у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненого в особливо великих розмірах злочинною організацією, внаслідок чого державі спричинено збитки на суму 817 052 406,75 грн та (2) участі в період з 06.03.2014 по 02.05.2018 у злочинній організації з метою вчинення особливо тяжкого злочину.

Вимоги та короткий зміст апеляційної скарги

5.В апеляційній скарзі ОСОБА_2 висловив прохання: (1) скасувати оскаржуваний вирок та (2) направити кримінальне провадження до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку.

6.Апеляційна скарга містить твердження щодо права на оскарження вироку та порушення оскаржуваним вироком прав, свобод та інтересів ОСОБА_2 .

7.В обґрунтування цих доводів апелянт зазначив, що: (1) зміст повідомленої ОСОБА_2 підозри та повідомленої ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підозри є ідентичним за фактичними обставинами, що свідчить про порушення оскаржуваним вироком прав, свобод та інтересів ОСОБА_2 ; (2) зазначена у повідомлені ОСОБА_2 про підозру версія сторони обвинувачення є лише припущенням, зокрема, матеріалами кримінального провадження не підтверджується причетність ОСОБА_2 до інкримінованих йому кримінальних правопорушень; (3) вирок на підставі угоди може дискредитувати третіх осіб та впливати на внутрішнє переконання судді при ухваленні судового рішення в майбутньому; (4) укладені угоди про визнання винуватості на переконання апелянта є недобровільними.

Оцінка та мотиви судді-доповідача

8.На етапі вирішенні питання щодо відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач перевіряє апеляційну скаргу на предмет прийнятності та відсутності підстав для перешкод призначення її до апеляційного розгляду, що передбачені пунктами 1-4 частини 3 та частиною 4 статті 399 КПК.

9.Однією з таких перешкод є подання апеляційної скарги особою, яка не має права подавати апеляційну скаргу (пункт 2 частини 3 статті 399 КПК).

10.КПК визначає вичерпний перелік осіб, які можуть оскаржити вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості - ними є обвинувачений, його захисник, законний представник та прокурор (частина 4 статті 394 КПК).

11.Частиною 2 статті 24 КПК гарантується право на перегляд вироку, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

12.У разі подання апеляційної скарги на вирок на підставі угоди іншою особою (представником іншої особи), суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог статті 398 КПК питання про відкриття апеляційного провадження, має впевнитися, що: (1) у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; (2) крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи. Дані, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальний акт, повідомлення про підозру тощо), не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб (постанова Об`єднаної палати ККС ВС від 18.05.2020 у справі № 639/2837/19).

13.Виходячи з наведеного, суддя-доповідач першочергово має перевірити зміст резолютивної частини вироку на предмет того, чи стосується вирок прав, свобод та інтересів іншої особи (її майна) - чи вирішено питання про її винуватість та покарання, стягнуто з неї грошові кошти, покладено будь-які обов`язки, вирішено питання про її майно чи щодо заходів забезпечення кримінального провадження.

14.У цьому провадженні ОСОБА_2 зазначає, що оскаржуваний вирок на підставі угод про визнання винуватості стосується його прав, свобод та інтересів, оскільки на його переконання в мотивувальній частині вироку (при викладенні формулювання обвинувачення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) зазначені фактичних обставин, які є аналогічними змісту повідомлення про підозру ОСОБА_2 та повідомленням про підозру ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

15.Враховуючи наведене вище та доводи апеляційної скарги, суддя-доповідач в межах перевірки апеляційної скарги на прийнятність має встановити: (1) чи стосуються оскаржуваний вирок прав, свобод та інтересів ОСОБА_2 та (2) чи можливо його ідентифікувати з тексту вироку?

16.На ці питання суддя-доповідач надає негативні відповіді з таких мотивів.

(1) Чи стосуються оскаржуваний вирок прав, свобод та інтересів ОСОБА_2 .?

17.Зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що резолютивна частина стосується тільки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - вирішено питання виключного щодо їх винуватості, призначення їм покарання, покладення на них обов`язків, стягнення з них витрат на залучення експертів тощо.

18.Отже, у резолютивній частині оскаржуваного вироку відсутні жодні відомості про ОСОБА_2, щодо його інтересів жодного рішення суд першої інстанції не приймав.

19.Щодо тверджень апелянта про те, що викладення формулювання обвинувачення стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в мотивувальній частині вироку стосується прав та інтересів ОСОБА_2 суддя-доповідач зазначає таке.

20.Вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених частиною 3 статті 475 КПК.

21.На відміну від вироків, ухвалених за результатами розгляду по суті [в мотивувальній частині яких у разі визнання особи винуватою зазначається «формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним», із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення (пункт 2 частини 3 статті 374 КПК)], мотивувальна частина вироку на підставі угоди має містити лише «формулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувалася особа» (частини 3 статті 475 КПК).

22.Тобто мотивувальна частина вироку на підставі угоди не містить обставин обвинувачення (кримінального правопорушення), які встановлювались судом і визнаються доведеними при розгляді по суті - у ній міститься лише те формулювання, яке беззастережно визнається обвинуваченим. До того ж, докази при затвердженні угоди не надаються і не досліджуються.

23.Зазначене додатково підтверджується змістом:

(1) частини 1 статті 471 КПК, відповідно до якої в угоді про визнання винуватості зазначаються беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення;

(2) пункту 1 частини 4 статті 474 КПК, за яким перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості суд під час судового засідання повинен з`ясувати в обвинуваченого, чи цілком він розуміє, що він має право на судовий розгляд, саме під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують;

(3)статтями 474 та 314 КПК, згідно з якими якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, обвинувальний акт з підписаною сторонами угодою невідкладно надсилається до суду та розгляд щодо угоди проводиться судом під час підготовчого судового засідання. У підготовчому судовому засіданні суд має право рішення затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 КПК (частини 1 та 2 статті 474, пункт 1 частини 3 статті 314 КПК).

24.Враховуючи те, що у цій справі угоди про визнання винуватості були укладені на стадії досудового розслідування та розглянуті у підготовчому судовому засіданні, то матеріали справи не містять і не можуть містити будь-яких доказів, які б давали суду можливість встановити обставини правопорушення, коло його учасників тощо.

25.Отже, обставини вчинення злочину у вироку на підставі угоди не встановлюються в результаті повного та всебічного дослідження доказів у межах змагальної процедури за участю всіх фігурантів інкримінованого правопорушення, а набувають значення правової презумпції через визнання цих обставин сторонами угоди та затвердження її судом (постанови ККС ВС від 19.11.2019 у справі № 759/10575/16-к, від 12.11.2020 у справі № 757/415/19-к, від 26.05.2021 у справі № 263/15273/17, від 01.11.2022 у справі № 686/26679/19, від 09.12.2024 у справі № 520/1470/18).

26.На переконання судді-доповідача мотивувальною частиною вироку [при викладенні формулювання обвинувачення] не можна вирішити питання про винуватість іншої особи, щодо якої немає відповідного висновку в резолютивній частині. При цьому саме по собі зазначення даних чи дій іншої особи при викладенні фактичних обставин злочину, у вчинення якого обвинувачується особа-сторона угоди, не може свідчити про автоматичне встановлення винуватості іншої особи, питання про винуватість якої не вирішується. У протилежному випадку неможливо було б викласти фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення декількома особами або вчинених у співучасті та перевіряти правильність кваліфікації злочину (як того вимагає пункт 1 частини 7 статті 474 КПК).

27.Із матеріалів справи вбачається, що у цьому провадженні суд першої інстанції: (1) не здійснював повного та всебічного дослідження доказів у межах змагальної процедури та не встановлював обставини, які можуть бути предметом доказування у кримінальному провадженні, оскільки основою при формулюванні обвинувачення стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є саме викладені в обвинувальному акті та угодах про визнання винуватості обставини та їх беззаперечне визнання обвинуваченими (сторонами угод); (2) конкретизував обвинувачення стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та навів детальний опис діянь, за вчинення яких останні засуджується вироком, необхідність чого обумовлена, зокрема, метою уникнення подвійного притягнення особи до кримінальної відповідальності за одне й те саме правопорушення (частина 1 статті 61 Конституції України, частина 1 статті 19 КПК); (3) не здійснював дослідження й оцінку правомірності чи неправомірності дій будь-яких інших осіб, не встановлював наявність чи відсутність їх вини у вчиненні кримінальних правопорушень та не констатував вчинення ними злочину; (4) використовував словесні конструкції та словосполучення, що слугують виключно елементом конкретизації обвинувачення, та жодним чином не встановлюють наявність в діяннях інших осіб всіх елементів (ознак) складу будь-якого кримінального правопорушення; (5) в оскаржуваному вироку наведені формулювання пред`явленого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обвинувачення у чіткій відповідності до обвинувального акту, без критерію визнання викладеного обвинувачення доведеним судом, як цього вимагає законодавство при ухваленні вироків по суті.

28.Отже, у цьому провадженні суд першої інстанції не досліджував докази та не надавав будь-яку оцінку діям ОСОБА_2, а викладення формулювання обвинувачення у вироку є вимогою КПК та воно стосується виключно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

29.Суддя-доповідач окремо звертає увагу, що вирок за угодою не має жодного преюдиційного значення для осіб, які не були учасниками такої угоди, та не є доказом їх вини.

30.Так, нормами КПК не передбачено, що вирок на підставі угоди має преюдиційне значення для кримінального провадження відносно інших осіб. Крім цього, оскаржуваним вироком не встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, тому він не має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів відповідно до статті 90 КПК.

31.Такий висновок судді-доповідача узгоджується з усталеною практикою ККС ВС, яка сформована як за наслідками перегляду по суті вироків щодо інших осіб, так і за наслідками розгляду ухвал судів апеляційної інстанції про неприйнятність апеляційних скарг інших осіб на вирок за угодою.

32.Так, виходячи з узагальненої позиції ККС ВС:

(1) зазначення у формулюванні обвинувачення інформації стосовно співучасті обвинуваченого-сторони угоди з іншою особою (чи вчинення обвинуваченим-стороною угоди дій в інтересах іншої особи), яке визнано судом доведеним, стосується лише обвинуваченого-сторони угоди. Викладені у вироку на підставі угоди обставини обвинувачення, відповідно до статті 17 КПК України, не можуть бути використані на підтвердження винуватості будь-яких інших осіб, крім обвинуваченого-сторони угоди (ухвали ККС ВС від 25.08.2021 у справі № 991/3848/21, від 04.10.2021 у справі № 991/3848/21, від 18.10.2021 у справі № 991/3848/21);

(2) вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї із декількох осіб, не має преюдиціального значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості однією із осіб не є доказом винуватості інших. Чинний КПК не звільняє сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи (ухвали ККС ВС від 23.01.2024 у справі № 991/6004/21, від 04.01.2024 у справі № 991/2288/21, від 25.08.2023 у справі № 755/1730/20, від 25.01.2024 у справі № 554/8321/23, від 29.02.2024 у справі № 755/17727/23, від 04.03.2024 у справі № 991/8851/21, від 21.10.2025 у справі № 991/5352/25, постанови ККС ВС від 24.05.2023 у справі № 202/11070/22, від 21.09.2023 у справі № 712/3637/22);

(3) право обвинуваченого на визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення та укладення угоди про визнання винуватості передбачено діючим кримінальним процесуальним законом і може бути вільно використано ним відповідно до принципу диспозитивності незалежно від невизнання своєї вини іншими особами у кримінальному провадженні (постанова ККС ВС від 26.05.2021 у справі № 263/15273/17);

(4) якщо інші особи у кримінальному провадженні не визнали своєї вини, то це не може вплинути на реалізацію права обвинуваченого на укладення угоди про визнання винуватості та не є підставою для скасування вироку на підставі цієї угоди (постанова ККС ВС від 15.04.2020 у справі № 344/2514/19).

33.Отже, оскаржуваний вирок стосується винуватості та створює відповідні правові наслідки виключно щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та не стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_2, суд першої інстанції не здійснював дослідження й оцінку правомірності чи неправомірності дій інших осіб, не встановлював наявність чи відсутність їх вини у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення та не констатував вчинення ними злочину. Цей вирок не має преюдиційного значення і не може бути використаний при розгляді кримінального провадження щодо іншої особи як доказ вини, зокрема, стосовно ОСОБА_2

(2) Чи можливо ідентифікувати ОСОБА_2 з тексту вироку?

34.З цього питання суддя-доповідач зазначає таке: (1) в мотивувальній частині вироку, зокрема, при формулюванні обвинувачення щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та у відомостях про укладені угоди, відсутні будь-які посилання на персональні дані ОСОБА_2, які прямо та конкретно вказують на його особу або які дозволяють апеляційному суду з впевненістю його ідентифікувати; (2) у вироку при викладенні фактичних обставин злочинів, у вчиненні яких обвинувачуються особи-сторони угод (у чіткій відповідності до обвинувального акту, угод про визнання винуватості та в межах беззаперечного визнання обвинуваченими), зазначено про певних осіб, які за версією сторони обвинувачення є особами, які є організаторами та пособниками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 191 КК, а також брали участь у злочинній організації, створеній з метою вчинення особливо тяжкого злочину. Відомості щодо цих осіб є повністю деперсоналізованими у тексті вироку та зазначені, зокрема, як «Особа_1», «Особа_2», «Особа_3», «Особа_6». При цьому апелянт в апеляційній скарзі навіть не стверджує про ідентифікацію когось із цих знеособлених осіб як ОСОБА_2 ; (3) в оскаржуваному вироку також повністю знеособлено посади, які обіймали зазначені особи; (4) зазначення таких осіб у деперсоналізованому вигляді слугує елементом конкретизації обвинувачення особам-сторонам угод та є необхідним для повної правової кваліфікації діянь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як пособників у кримінальному правопорушенні, вчиненому злочинною організацією; (5) в апеляційній скарзі ОСОБА_2 (стверджуючи про непричетність до інкримінованих йому у повідомленні про підозру злочинів) зазначає про те, що він в період вчинення злочинів тривалий час не обіймав керівну посаду у Державному підприємстві, не приймав жодних управлінських рішень тощо. Не аналізуючи по суті зазначені твердження, суддя-доповідач при вирішенні питання чи стосується оскаржуваний вирок прав та інтересів апелянта зазначає, що в оскаржуваному вироку відомості щодо державного підприємства є знеособленими та зазначені як «ДП Інформація_2»; (6) отже, ОСОБА_2 неможливо ідентифікувати з тексту вироку без дослідження процесуальних документів, складених стороною обвинувачення, чи відповідних доказів, зокрема, щодо призначення на посаду; (7) при цьому зазначення органів, установ та посад в знеособленому вигляді не може розглядатися як наведення у вироку відомостей, які безсумнівно надають можливість іншим особам ідентифікувати зазначених у вироку осіб без використання додаткових джерел інформації або здійснення додаткових перевірок, зіставлень та досліджень з пошуку відповідної інформації.

35.Отже, вирок не містить відомостей, які б могли ідентифікувати ОСОБА_2, а знеособлені посилання на органи, установи, в яких особи обіймали посади чи інші дані, які зустрічаються в тексті вироку, є лише обов`язковим елементом конкретизації обвинувачення ОСОБА_3 та ОСОБА_4, без зазначення яких неможливо повно сформулювати їм обвинувачення за частиною 1 статті 255, частиною 5 статті 27, частиною 4 статті 28, частиною 5 статті 191 КК.

(3) Щодо інших доводів апеляційної скарги

36.Інші доводи апеляційної скарги (зокрема, щодо недобровільності укладення угод про признання винуватості) не підлягають перевірці суддею-доповідачем при вирішенні питання про прийнятність апеляційної скарги, оскільки зазначене не стосується прав, свобод, інтересів ОСОБА_2 та не встановлює обов`язків для нього. Наведене узгоджується із позицією ККС ВС про те, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано не перевірив доводи апеляційних скарг інших осіб на вирок на підставі угоди, які не порушують прав та не встановлюють обов`язків для таких осіб (ухвала ККС ВС від 08.11.2024 у справі № 991/1563/24).

37.Крім того, суддя-доповідач не перевіряє наведені в апеляційній скарзі твердження про непричетність ОСОБА_2 до інкримінованих йому злочинів та фактичних обставин, викладених у повідомленні про зміну раніше повідомленої йому підозри, оскільки зазначене не є предметом цього розгляду та жодним чином не впливає на висновок щодо неприйнятності апеляційної скарги на вирок на підставі угоди про визнання винуватості.

Висновок судді-доповідача щодо прийнятності апеляційної скарги

38.Враховуючи те, що: (1) ОСОБА_2 не належить до суб`єктів оскарження цього вироку відповідно до частини 4 статті 394 КПК; (2) оскаржуваний вирок не стосується прав, свобод чи інтересів ОСОБА_2, не має преюдиційного значення і не може бути використаний як доказ вини іншої особи при розгляді кримінального провадження щодо неї; (3) ОСОБА_2 неможливо ідентифікувати з тексту оскаржуваного вироку, - апеляційна скарга подана особою, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

39.З наведених мотивів апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.

40.Висновок судді-доповідача щодо неприйнятності апеляційної скарги за описаних вище обставин узгоджується з позицією ККС ВС, висловленою в ухвалах від 18.08.2020 у справі № 991/3382/20, від 24.12.2020 у справі № 991/6995/20, від 25.08.2021 у справі № 991/3848/21, від 04.10.2021 у справі № 991/3848/21, від 18.10.2021 у справі № 991/3848/21, від 21.08.2023 у справі № 991/2474/23, від 05.12.2023 у справа № 991/2288/21, від 04.01.2024 у справі № 991/2288/21, від 23.01.2024 у справі № 991/6004/21, від 21.02.2024 у справі № 991/7870/23, від 04.03.2024 у справі № 991/8851/21, від 18.03.2024 у справі № 991/7870/23, від 10.06.2024 у справі № 991/429/24, від 29.10.2024 та від 06.01.2025 у справі № 991/5408/24, від 14.04.2025 у справі № 991/13030/24, від 22.07.2025 у справі № 991/2141/25, від 21.10.2025 у справі № 991/5352/25, від 18.12.2025 у справі № 991/7947/25, від 22.12.2025, від 12.01.2026 та від 19.01.2026 у справі № 991/8417/25.

41.Керуючись пунктом 2 частини 3 статті 399 КПК, суддя-доповідач постановив:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на вирок Вищого антикорупційного суду від 29.12.2025 - повернути особі, яка її подала.

2.Копію ухвали про повернення апеляційної скарги невідкладно надіслати особі, яка її подала, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її постановлення.

Суддя ОСОБА_1