УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 року

м. Київ

справа № 991/7682/21

провадження № 51-1413 ск 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1,

суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 20 січня 2026 року про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою,

встановив:

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 03 грудня 2025 року відмовлено в задоволені клопотання засудженого ОСОБА_4 про зарахування в строк відбування покарання часу його перебування під домашнім арештом у зв`язку з процедурою екстрадиції та перебування в слідчих ізоляторах після винесення вироку.

Ухвалою судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 20 січня 2026 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 03 грудня 2025 року.

Після цього засуджений ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 20 січня 2026 року.

Перевіривши касаційну скаргу та долучену до неї копію судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті, і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, якої намагаються досягнути.

Відповідно до ст. 392 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу; ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.

Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що засуджений оскаржує ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 03 грудня 2025 року, якою відмовлено в задоволенні його клопотання про зарахування в строк відбування покарання часу перебування під домашнім арештом у зв`язку з процедурою екстрадиції та перебування в слідчих ізоляторах після ухвалення вироку, яка не підлягає апеляційному оскарженню.

Тому, керуючись ч. 4 ст. 399 КПК апеляційний суд обґрунтовано відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_4, оскільки вказане судове рішення не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Враховуючи наведене, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та поданої до неї копії судового рішення вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на ухвалу судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 20 січня 2026 року про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3