cправа № 991/8859/25

провадження № 2/991/37/25

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

судді Вищого антикорупційного суду Ткаченка О.В. до рішення

від 16 березня 2026 року у справі № 991/8859/25

(провадження № 2/991/37/25)

16 березня 2026 року місто Київ

16 березня 2026 року колегією суддів Вищого антикорупційного суду у складі: головуючої судді Чернової О.В., суддів Крикливої Т.Г. і Ткаченка О.В. (надалі - суд) у цивільній справі за № 991/8859/25 (провадження № 2/991/37/25) було ухвалене рішення про часткове задоволення позову Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, за яким:

- автомобіль TOYOTA LAND CRUISER 200, 2020 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, VIN-код: НОМЕР_2, вартістю на день набуття 2.218.740,00 гривень визнаний необґрунтованим активом;

- з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3, адреса: АДРЕСА_1 ) стягнута в дохід держави Україна вартість необґрунтованого активу у розмірі 2.218.740,00 гривень.

З цим рішенням у зазначеній його частині я не згоден та відповідно до вимог ч. 3 ст. 35 ЦПК України письмово викласти свою окрему думку з огляду на таке.

По-перше. Матеріали, надані прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (надалі - прокурор) до Вищого антикорупційного суду (надалі - ВАКС) на обґрунтування позовних вимог у цій цивільній справі складаються з письмових доказів - копій документів, які подані до суду у незасвідчених копіях, і електронних доказів, які подані до суду у паперових копіях, не посвідчених у передбаченому законом порядку, а також тих, що містяться на електронних носіях (DVD дисках).

Матеріали моніторингу способу життя відповідача ОСОБА_1, а також й інші матеріали надані прокурором до суду, містять письмові докази у вигляді копій документів, які подані до суду незасвідченими, та електронні докази, які подані до суду у паперових копіях, не посвідчених у передбаченому законом порядку (відтворення щорічних декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; відтворення актових записів про народження №№ 222, 318, 329 і актових записів про шлюб №№ 143 і 221; відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми доходів, нарахованих фізичній особі податковим агентом, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи; інформація Моторного (транспортного) страхового бюро України; відповіді Головного сервісного центру МВС та надані ним копії документів щодо автомобіля TOYOTA LAND CRUISER 200, д.н.з. НОМЕР_1, VIN-код: НОМЕР_2 ; відповідь Пенсійного фонду України і надані ним копії документів; витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру транспортних засобів; відомості з АІС «Податковий блок» тощо).

Прокурор, про наявність у нього або інших осіб оригіналів поданих ним до суду письмових та електронних доказів, суду не повідомляв, а інформація та файли, що містяться на двох наданих прокурором до суду дисках CD-R (банківська та інша інформація і файли) судом у судовому засіданні не досліджувалися.

Відповідно до вимог ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України: «Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій».

Відповідно до вимог ч. ч. 1 і 2 ст. 13 ЦПК України: «Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом».

Відповідно до вимог ч. ч. 1 і 2 ст. 76 ЦПК України: «Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків».

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 78 ЦПК України: «Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом».

Відповідно до вимог ч. ч. 1 і 2 ст. 80 ЦПК України: «Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання».

Відповідно до вимог ч. ч. 1 і 2 ст. 81 ЦПК України: «Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача».

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 83 ЦПК України: «Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду».

Відповідно до вимог ч. ч. 1-4 ст. 89 ЦПК України: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони».

Відповідно до вимог ч. ч. 1-5 ст. 95 ЦПК України: «Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення».

Відповідно до вимог ч. ч. 1-4 ст. 100 ЦПК України: «Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу».

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України: «Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні».

Нормами ДСТУ 4163:2020 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» НАЦІОНАЛЬНИЙ СТАНДАРТ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНА УНІФІКОВАНА СИСТЕМА ДОКУМЕНТАЦІЇ Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163:2020 THE STATE UNIFIED DOCUMENTATION SYSTEM UNIFIED SYSTEM OF MANAGERIAL DOCUMENTATION Requirements for presentation of documents, який чинний від 01 вересня 2021 року, визначено таке: «Відмітка про засвідчення копії документа складається з таких елементів: слів «Згідно з оригіналом» (без лапок), найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії. У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчують відбитком печатки юридичної особи, структурного підрозділу (служби діловодства, служби кадрів, бухгалтерії тощо) юридичної особи або печатки «Для копій». Приклад Згідно з оригіналом Менеджер із персоналу Особистий підпис Власне ім`я ПРІЗВИЩЕ Дата Відбиток печатки Відмітку про засвідчення копії документа проставляють нижче реквізиту «Підпис» на лицьовому боці останнього аркуша копії документа» (пункт 5.26 ДСТУ 4163:2020).

Нормами постанови КМ України від 17 січня 2018 року № 55 «Деякі питання документування управлінської діяльності» визначено, що: «паперова копія оригіналу електронного документа - візуальне подання електронного документа у паперовій формі, яке засвідчене в порядку, встановленому Інструкцією з діловодства» (пункт 19 постанови).

Нормами Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади (затверджена постановою КМ України від 17 січня 2018 року № 55), встановлено таке:

- «Установа може засвідчувати копії лише тих документів, що створюються в ній, крім випадків створення паперових копій електронних документів, що надійшли до установи через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади (далі - система взаємодії), а також у випадках, передбачених цим пунктом» (пункт 70 Тимчасової інструкції);

- «Напис про засвідчення паперової копії документа у паперовій формі складається із слів "Згідно з оригіналом", найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, власного імені та прізвища, дати засвідчення копії та проставляється нижче реквізиту документа "Підпис". У випадках надсилання копій документів через систему електронної взаємодії, надсилання копій документів кільком адресатам (розсилка), інших випадках, передбачених інструкцією з діловодства установи, засвідчення паперових копій документа у паперовій формі здійснюють згідно з вимогами Інструкції з діловодства в електронній формі» (пункт 71 Тимчасової інструкції);

- «Напис про засвідчення паперової копії скріплюється печаткою із зазначенням на ній найменування відповідної установи (без зображення герба) або печаткою структурного підрозділу (служби діловодства, служби кадрів, бухгалтерії тощо) установи» (пункт 72 Тимчасової інструкції);

- «Копія документа повинна відповідати оригіналу» (пункт 75 Тимчасової інструкції).

Нормами Тимчасової інструкції з діловодства в органах прокуратури (затверджена наказом Генеральної прокуратури України від 12.02.2019 року за № 27 з наступними змінами) визначено, що:

- «Копія документа виготовляється засобами автоматизованого копіювання (ксерокс) і засвідчується підписом посадової особи на кожному аркуші документа, яка підтверджує відповідність копії оригіналу. Відмітка «Копія» або «Витяг» зазначається у верхній правій частині лицевого боку першого аркуша документа. Напис про засвідчення документа складається зі слів «Згідно з оригіналом», скріплених печаткою з найменуванням відповідної прокуратури (негербовою) або її структурного підрозділу, найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціала імені і прізвища, дати засвідчення копії та проставляється нижче від реквізиту «Підпис». Засвідчення паперових копій електронного документа здійснюється відповідною печаткою служби діловодства» (пункт 9.31.2 Тимчасової інструкції);

- «Електронна копія оригіналу паперового документа - візуальна репрезентація паперового документа в електронній формі внаслідок сканування (фотографування) такого документа, відповідність оригіналу та правовий статус якого засвідчено кваліфікованою електронною печаткою» (пункт 11 додатку 1 до Тимчасової інструкції).

Наведені вище фактичні обставини і норми законодавства вказують на те, що подані прокурором письмові та електронні докази не відповідають вимогам до них, що встановлені ст. ст. 95 і 100 ЦПК України, у зв`язку з чим вони не можуть прийматися до уваги та оцінюватися судом, що унеможливлює повне і всебічне з`ясування судом обставин, на які покликається прокурор, як на підставу своїх вимог, які мають підтверджуватися цими доказами.

З огляду на наведене, на моє переконання, прокурор не підтвердив перед судом зв`язок активу, який є предметом позову, з відповідачем ОСОБА_1, який є уповноваженою на виконання функцій держави, та його необґрунтованість, а також і не довів існування у нього можливості прямо або опосередковано вчиняти щодо цього активу дії, які є тотожними за змістом здійсненню права розпорядження ним.

Вважаю, що за таких обставин, у суду були відсутні підстави для визнання необґрунтованим активу щодо якого судом було ухвалене рішення, а також і для стягнення в дохід держави з відповідача його вартості, а у задоволенні позову слід було відмовити.

По-друге. На моє переконання прокурором взагалі не був доведений доказами зв`язок відповідача ОСОБА_1 з активом - автомобілем TOYOTA LAND CRUISER 200, 2020 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, VIN-код: НОМЕР_2, вартістю на день набуття 2.218.740,00 гривень, який визнаний судом необґрунтованим.

Весь цей зв`язок грунтується виключно на тому, що право власності на заначений актив було набуто ОСОБА_3, якою була сплачена його вартість, яка є матір`ю його дружини ОСОБА_4, але будь-яких доказів на підтвердження набуття цього активу за дорученням (навіть у розлогому розумінні та тлумаченні цього терміну) відповідача або про набуття ним у власність цього активу (навіть опосередковано) прокурором суду надано не було.

Не було надано прокурором суду також і доказів того, що відповідач ОСОБА_1 може прямо або опосередковано вчиняти щодо цього активу дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним. Більше того, суд дійшов висновку про те, що цей відповідач втратив зв`язок з цим активом після набуття права власності на нього відповідачкою ОСОБА_2 .

При цьому суд встановив, що прокурором «не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про збереження у ОСОБА_1 зв`язку зі спірним активом після розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_4 ». Такий висновок суду ґрунтується на тому, що шлюб між відповідачем ОСОБА_1 і ОСОБА_4 був розірваний 15.04.2025 року і що відповідачка ОСОБА_2 набула права власності на спірний автомобіль на підставі договору дарування № НТХ753036 від 05.08.2025 року між нею та її матір`ю ОСОБА_3 .

Наведені обставини, як на мене як раз і вказують на те, що відповідач ОСОБА_1 не міг прямо або опосередковано вчиняти щодо цього активу дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними, оскільки прокурор не надав суду доказів того, що спірний автомобіль був подарований ОСОБА_3 своїй дочці ОСОБА_2 за вказівкою, розпорядженням або дорученням ОСОБА_1, що свідчить про відсутність у останнього можливості вирішувати юридичну долю спірного активу.

Вважаю, що за таких обставин, у суду були відсутні підстави для визнання необґрунтованим активу щодо якого судом було ухвалене рішення, а також і для стягнення в дохід держави з відповідача його вартості, а у задоволенні позову слід було відмовити.

По-третє. Вимогами ч. 3 ст. 292 ЦПК України встановлені правові наслідки визнання активів необґрунтованими, які полягають у тому, що у разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов`язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів.

Таким чином, основним способом захисту порушеного права держави у разі неможливості звернення стягнення на необґрунтовані активи, закон визначає саме покладення на відповідача обов`язку сплатити вартість таких активів, а як альтернативний спосіб захисту права - звернення стягнення на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів, зокрема на гроші (грошові кошти). Натомість, звернення стягнення на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів, у таких випадках може здійснюватися, як на мене, виключно за умови доведення прокурором наявності у відповідача таких активів (у тому числі грошових коштів), які мають відповідати вартості необґрунтованих активів.

Вважаю, що прокурор, на обґрунтування необхідності стягнення з відповідача ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 2.218.740,00 гривень у цій цивільній справі, не довів суду наявності у нього цих грошових коштів, а тому суд не мав застосовувати цей спосіб захисту порушеного права, а повинен був (за умови доведення прокурором всіх інших обставин, необхідних для задоволення позову) покласти на відповідача ОСОБА_1 обов`язок сплатити в дохід держави вартість необґрунтованого активу у сумі 2.218.740,00 гривень.

По-четверте. Нормою ч. 4 ст. 10 ЦПК України визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, а нормою ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Вимоги Європейського суду з прав людини щодо законності, легітимної мети та пропорційності втручання у право власності при цивільній конфіскації (превентивній конфіскації без судимості) Європейського суду з прав людини висвітлені в його рішенні «Isaia та інші проти Італії» (Іsaia and Others v. Italy, Applications nos. 36551/22, 36926/22, 37907/22, 25 september 2025), що спираються на загальні стандарти Європейського суду з прав людини щодо конфіскації, які наведені, зокрема, у справах: Gogitidze and Others v. Georgia, Todorov and Others v. Bulgaria, Yordanov and Others v. Bulgaria, Silickienл v. Lithuania, Telbis and Viziteu v. Romania. Щодо застосування цивільної конфіскації, то Європейський суд з прав людини вказує на необхідність встановлення значимості правопорушень особи, якими були згенеровані необгрунтовані активи зі встановленням конкретного періоду предикатної діяльності такої особи, доведеність розпорядження неогбгрунтованими активами такою особою та недостатність для здійснення цивільної конфіскації лише однієї підстави у виді «диспропорції доходів і витрат».

В аспекті застосування зазначеного рішення Європейського суду з прав людини як джерела права у цій цивільній справі вважаю за необхідне зауважити, що прокурором не були доведені перед судом значимість правопорушень відповідача ОСОБА_1, за рахунок яких був надбаний необгрунтований актив, період його діяльності у який накопичувалися кошти для придбання цього активу, а також і доведеність розпорядження ним цим активом.

Прокурор як на підставу задоволення позову покладається лише на одну підставу, а саме на відсутність законних джерел для набуття спірного активу, що відповідає ознаці «диспропорції доходів і витрат», чого за практикою Європейського суду з прав людини недостатньо для застосування цивільної конфіскації.

Слід також вказати на те, що ч. 5 ст. 258 ЦК України передбачено, що до вимог про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави застосовується позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) у чотири роки.

За наявними у матеріалах цивільної справи даними право власності на спірний актив було набуто ОСОБА_3 16 грудня 2020 року, а прокурор звернувся з позовом до суду 04 вересня 2025 року, тобто після спливу чотирьох років з моменту набуття права власності на спірний актив. Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, але вона застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, що визначено вимогами ч. ч. 3 і 4 ст. 267 ЦК України.

Разом з тим, хоча суд у даному випадку і не має права застосовувати позовну давність у зв`язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі, це має значення в аспекті наведеного вище рішення Європейського суду з прав людини, оскільки вказує на надмірний часовий проміжок між набуттям спірного активу і зверненням прокурора до суду з позовом.

Вважаю, що з огляду на необхідність дотримання наведених у рішенні Європейського суду з прав людини «Isaia та інші проти Італії» стандартів і вимог щодо законності, легітимної мети та пропорційності втручання у право власності при цивільній конфіскації (превентивній конфіскації без судимості), у задоволенні позову прокурора слід було відмовити.

суддя Олег ТКАЧЕНКО