справа № 991/2527/26

провадження №11-сс/991/233/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1,

суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4,

прокурора ОСОБА_5,

третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційні скарги прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5, третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 березня 2026 року про арешт майна у кримінальному провадженні №52024000000000297 від 18 червня 2024 року,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 березня 2026 року частково задоволено клопотання сторони обвинувачення та накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування на тимчасово вилучене майно, яке належить ОСОБА_6, а саме:

- мобільний телефон Apple iPhone 16 Pro з ідентифікаторами: IMEI: « НОМЕР_1 », IMEI2: « НОМЕР_2 », s/n: « НОМЕР_3 », вилучений на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2026 року у справі № 991/2287/26;

- ноутбук Apple A2337 EMC 3598, serial FVFKT4QP1WFV, вилучений на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2026 року у справі № 991/2287/26;

- ноутбук Asus VivoBook, s/n M9X0CV15N356381 MFD 2021/09 із зарядним пристроєм, вилучений на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 11 березня 2026 року у справі № 991/2279/26.

Також, цією ухвалою заборонено стороні обвинувачення:

- здійснювати огляд мобільного телефона та ноутбуків, а також скопійованої з них інформації, без присутності під час проведення такої процесуальній дії адвоката ОСОБА_6 або його представників та представника ради адвокатів регіону, крім випадку, коли цих осіб повідомлено про дату, час і місце її проведення у порядку, передбаченому для повідомлення про проведення обшуку в адвоката, але вони не прибули для участі в ній;

- здійснювати огляд та копіювання матеріалів адвокатських досьє в справах за обвинуваченням ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та інших осіб, представництво та захист яких здійснює адвокат ОСОБА_6 у Національному антикорупційному бюро, Спеціалізований антикорупційній прокуратурі, Вищому антикорупційному суді, листування або інші форми обміну інформацією адвоката ОСОБА_6 із зазначеними клієнтами.

Крім того, зобов`язано сторону обвинувачення у цьому кримінальному провадженні в десятиденний строк надати можливість адвокату ОСОБА_6 скопіювати матеріали адвокатських досьє, які містяться у зазначених мобільному телефоні та ноутбуках.

Накладення арешту на майно мотивовано необхідністю забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні, в той же час, наведені обмеження та покладений на сторону обвинувачення обов`язок, на думку слідчого судді, здатні забезпечити справедливий баланс між виконанням обов`язку слідчого (детектива) розслідувати тяжке корупційне правопорушення та наданими у зв`язку з таким процесуальними правами, та правами клієнтів адвоката ОСОБА_6 на захист та конфіденційність спілкування з адвокатом.

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу (з урахуванням поданих доповнень), в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 березня 2026 року та постановити нову, якою задовольнити клопотання детектива про арешт майна у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначав, що ухвала слідчого судді не відповідає вимогам ст.370 КПК, є необґрунтованою та постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а також не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.

Ключовим доводом сторони обвинувачення є те, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, одночасно вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки: заборонив стороні обвинувачення здійснювати огляд та копіювання інформації з вилучених пристроїв без участі адвоката та представника ради адвокатів регіону; заборонив доступ до матеріалів адвокатських досьє; зобов`язав сторону обвинувачення надати можливість копіювання таких матеріалів протягом визначеного строку.

На думку прокурора, такі приписи фактично становлять втручання у дискреційні повноваження сторони обвинувачення щодо організації та проведення досудового розслідування, що суперечить положенням ст.40 КПК.

У цьому контексті прокурор окремо наголошував, що: з клопотанням про проведення обшуку звернувся заступник Генерального прокурора - керівник САП, що відповідає вимогам п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; обшуки 16 березня 2026 року проводилися на підставі ухвал слідчого судді; під час проведення обшуків гарантії адвокатської діяльності були дотримані, зокрема шляхом залучення представника ради адвокатів регіону.

Водночас прокурор зазначав, що ані КПК, ні Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не передбачають обов`язку подальшого залучення адвоката, його представників чи представника ради адвокатів регіону при здійсненні огляду тимчасово вилученого або арештованого майна. Відтак встановлені слідчим суддею додаткові обмеження не ґрунтуються на законі.

Крім того, в апеляційній скарзі зазначалося, що: у матеріалах кримінального провадження наявні відомості про спілкування ОСОБА_6 із третіми особами щодо обставин, які є предметом доказування; існують обґрунтовані підстави вважати, що така комунікація здійснювалась із використанням вилучених електронних пристроїв, у тому числі через месенджери; вилучене майно може містити відомості, що мають доказове значення у кримінальному провадженні.

Окремо прокурор звертав увагу на відмову власника майна надати паролі доступу до пристроїв, що обумовило необхідність призначення комп`ютерно-технічних експертиз для подолання систем логічного захисту та відновлення видалених даних.

Щодо обмежень, встановлених слідчим суддею стосовно доступу до інформації, прокурор додатково зазначав, що: без попереднього аналізу неможливо встановити зміст файлів та їх зв`язок із предметом доказування; технічно неможливо здійснити вибіркове копіювання лише окремих повідомлень або файлів (зокрема, у месенджерах), оскільки вони зберігаються у вигляді єдиних баз даних; відновлення видалених файлів не дозволяє заздалегідь визначити їх зміст; мультимедійні файли можуть дублюватися у різних каталогах пристрою.

За таких обставин, на думку сторони обвинувачення, встановлення доказового значення інформації можливе лише за умови повного доступу до відповідних носіїв інформації, а запроваджені слідчим суддею обмеження фактично унеможливлюють проведення ефективного досудового розслідування.

Щодо доводів про адвокатську таємницю прокурор зазначав, що: гарантії адвокатської діяльності не поширюються на відомості про можливе вчинення кримінального правопорушення адвокатом або за його участі; адвокатська таємниця охоплює лише інформацію, безпосередньо пов`язану із наданням правової допомоги в конкретній справі; у конкретному випадку існують підстави вважати, що частина інформації, яка міститься на вилучених пристроях, не підпадає під захист адвокатської таємниці.

Також прокурор зазначав, що слідчий суддя, постановивши ухвалу з додатковими зобов`язаннями для сторони обвинувачення, фактично ухвалив рішення, яке не передбачене кримінальним процесуальним законом, що саме по собі є підставою для його перегляду в апеляційному порядку.

Узагальнюючи наведене, сторона обвинувачення вважала, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та виходом слідчого судді за межі своїх повноважень, а клопотання про арешт майна має бути задоволене у повному обсязі.

Крім того, не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, власник арештованого майна - ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 березня 2026 року та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна, а вилучене майно повернути.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_6 зазначав, що ухвала слідчого судді постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, зокрема ст.46, 98, ч.3 ст.170, п.1 ч.2 ст.171, ст.173 КПК, а також положень Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Ключовим доводом апеляційної скарги є відсутність належного обґрунтування того, що вилучене майно відповідає критеріям речових доказів, визначеним ст.98 КПК.

У цьому контексті скаржник зазначав, що: сторона обвинувачення не навела конкретних підстав, які б свідчили про доказове значення вилучених речей; у клопотанні про арешт майна відсутнє належне обґрунтування необхідності такого заходу; слідчий суддя не встановив, які саме сліди кримінального правопорушення містяться на вилучених пристроях та яким чином вони можуть бути використані для доказування обставин, передбачених ст.91 КПК.

Крім того, скаржник наголошував, що: протоколи огляду мобільного телефону та ноутбука Apple не містять відомостей, які б підтверджували їх відповідність критеріям речових доказів; протокол огляду ноутбука Asus VivoBook взагалі не було долучено до матеріалів клопотання та не досліджено судом; під час огляду ноутбука Apple за участю власника не було встановлено жодних даних, що мають значення для кримінального провадження, натомість виявлено наявність адвокатських досьє.

Окремо скаржник звертав увагу на порушення вимог щодо проведення обшуку, зазначаючи, що: під час обшуку житла не було забезпечено його участі, що призвело до неконтрольованого доступу сторони обвинувачення до інформації, яка становить адвокатську таємницю; вилучене майно містить матеріали адвокатських досьє та інформацію щодо стратегії і тактики захисту клієнтів.

У зв`язку з цим у скарзі підкреслювалося, що вилучення та арешт усієї комп`ютерної техніки фактично призвели до: паралізації здійснення адвокатської діяльності; створення ризику розголошення адвокатської таємниці; обмеження права на захист третіх осіб - клієнтів адвоката.

Також ОСОБА_6 вказував на негативні наслідки арешту майна, зазначаючи, що: він змушений був звертатися із заявами про відкладення судових засідань у кримінальних провадженнях, у яких здійснює захист; його участь у судових засіданнях у інших справах істотно ускладнена; обмежено можливість ефективного представництва інтересів потерпілих та обвинувачених у низці кримінальних проваджень.

Посилався на порушення гарантій адвокатської діяльності, зазначаючи, що: відповідно до ч.6 ст.46 КПК документи, пов`язані із здійсненням захисту, не підлягають огляду, вилученню чи розголошенню без згоди адвоката; згідно з положеннями Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» забороняється втручання у професійну діяльність адвоката та доступ до адвокатської таємниці.

Окремо в апеляційній скарзі зазначалося, що слідчий суддя не врахував вимоги п.2, 5, 6 ч.2 ст.173 КПК, зокрема: не перевірив можливість використання майна як доказу; не оцінив розумність та співрозмірність обмеження права власності; не врахував наслідки арешту для третіх осіб.

Також скаржник звертав увагу на відсутність належного обґрунтування ризиків, передбачених ст.173 КПК, зокрема можливості знищення, пошкодження чи відчуження майна.

Узагальнюючи наведене, власник майна вважав, що оскаржувана ухвала постановлена без належного дослідження обставин, без достатнього обґрунтування необхідності арешту майна та з істотним порушенням гарантій адвокатської діяльності, у зв`язку з чим підлягає скасуванню із постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна.

Позиції учасників судового провадження.

Власник майна ОСОБА_6 у судовому засіданні подану ним апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у ній, водночас заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вважаючи її необґрунтованою.

Прокурор у судовому засіданні подану ним апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з підстав, викладених у ній, водночас заперечував проти задоволення апеляційної скарги власника майна, вважаючи його доводи безпідставними.

Мотиви суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст.16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

За положеннями ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину. Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, щодо якого ухвалою чи рішенням слідчого судді визначено необхідність арешту майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з вимогами ст.94, 132, 173 КПК повинен врахувати, зокрема, правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного та третіх осіб.

З матеріалів провадження вбачається, що детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП - процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 52024000000000297 від 18 червня 2024 року. За версією сторони обвинувачення, у межах цього провадження перевіряються обставини висловлення суддею ОСОБА_10 прохання про надання неправомірної вигоди судді ОСОБА_11 за ухвалення виправдувального вироку щодо ОСОБА_12, при цьому ОСОБА_6 розглядається стороною обвинувачення як особа, залучена до реалізації цієї домовленості: 16 листопада 2025 року ОСОБА_10 надав ОСОБА_13 його контакти, упродовж грудня 2025 року - січня 2026 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_6 відбувалося спілкування щодо вступу останнього у справу захисником, 25 грудня 2025 року він повідомив, що може вступити у справу за 30 000 доларів США, а 02 січня 2026 року надіслав примірник договору про надання правничої допомоги №03/658 від 02 січня 2026 року з додатком, у якому передбачено гонорар у сумі 30 000 доларів США. Саме на ці фактичні дані послався слідчий суддя як на ті, що у своїй сукупності дають підстави вважати, що електронні пристрої, які перебували у володінні ОСОБА_6, можуть містити відомості про характер та зміст його контактів із ОСОБА_13, ОСОБА_10, обговорення вступу у справу, погодження умов договору, передачу документів та інші відомості, що стосуються перевірюваних подій.

При перегляді оскаржуваної ухвали колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, заслухавши учасників провадження, дослідивши матеріали, на які посилалась сторона обвинувачення під час розгляду клопотання, погоджується з викладеними в оскаржуваній ухвалі від 19 березня 2026 року мотивами та висновками слідчого судді, виходячи з наступного.

У відповідності до положень п.1 ч.2 ст.170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. За ч.3 ст.170 КПК у випадку, передбаченому п.1 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 цього Кодексу.

Речовими доказами є матеріальні об`єкти, які містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (ч.1 ст.98 КПК).

З матеріалів провадження також убачається, що 16 березня 2026 року у межах цього кримінального провадження проведено два окремі обшуки: на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 11 березня 2026 року у справі №991/2279/26 - обшук квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка перебуває у власності ОСОБА_14 та у фактичному володінні ОСОБА_6, та на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12 березня 2026 року у справі №991/2287/26 - обшук транспортного засобу Lexus ES 300H, 2022 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, що перебуває у власності та фактичному володінні ОСОБА_6 . Під час цих обшуків виявлено та вилучено мобільний телефон Apple iPhone 16 Pro, ноутбук Apple A2337 EMC 3598 serial FVFKT4QP1WFV та ноутбук Asus VivoBook s/n M9X0CV15N356381 MFD 2021/09 із зарядним пристроєм. Окремо слідчий суддя встановив, що під час обшуку квартири, який проводився за відсутності ОСОБА_6, у ній було вилучено лише ноутбук Asus із зарядним пристроєм, тоді як обшук автомобіля проводився за участю самого ОСОБА_6 на 502 км автодороги М06 «Київ-Чоп».

Отже, предметом перевірки у цій справі є не абстрактна можливість того, що будь-яка комп`ютерна техніка «теоретично» може містити інформацію, а наявність достатніх підстав вважати, що саме вилучені у ОСОБА_6 носії інформації, з огляду на відображену в матеріалах провадження комунікацію з іншими учасниками перевірюваних подій та надсилання 02 січня 2026 року проєкту договору про правничу допомогу з узгодженим гонораром, можуть містити листування, файли документів, історію передавання документів та інші електронні сліди, які підтверджують або спростовують відповідні обставини. За таких умов висновок слідчого судді про те, що ці пристрої можуть містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, не можна вважати припущенням, оскільки ґрунтується на конкретній фабулі та на конкретних діях, інкримінована перевірка яких відображена у матеріалах, поданих із клопотанням про арешт майна.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ч.1 ст.98 КПК речовими доказами є, зокрема, матеріальні об`єкти, які містять відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, які встановлюються під час кримінального провадження. Для вирішення питання про арешт майна з підстав, передбачених п.1 ч.2 ст.170 КПК, закон не вимагає на цій стадії доведення того, що на кожному з носіїв уже виявлено конкретний доказ чи повністю встановлено його зміст. Достатнім є встановлення сукупності обставин, які об`єктивно дозволяють вважати, що майно пов`язане з подіями, які перевіряються, та може містити відповідні відомості. Саме така сукупність обставин наявна у цій справі.

Посилання ОСОБА_6 на те, що детектив не підтвердив доказами наявність на вилучених пристроях конкретних відомостей, які стосуються інкримінованого ОСОБА_10 кримінального правопорушення, не спростовує правильності висновків слідчого судді. Цей довід фактично зводиться до вимоги наперед встановити зміст інформації на носіях ще до вирішення питання про арешт. Однак у справах, де йдеться про електронні носії інформації, такий підхід суперечив би самій природі відповідних об`єктів, оскільки потреба в їх арешті зазвичай виникає саме тому, що без збереження пристрою та подальшого процесуального дослідження неможливо перевірити наявність або відсутність відповідних відомостей.

У цьому контексті колегія суддів бере до уваги і положення ч.2 ст.168 КПК, відповідно до яких забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний із подоланням системи логічного захисту. Як встановив слідчий суддя та вбачається з протоколу огляду від 17 березня 2026 року щодо мобільного телефону Apple iPhone 16 Pro та протоколу огляду від 18 березня 2026 року щодо ноутбука Apple A2337 встановлено, що ці пристрої заблоковані та містять систему логічного захисту. Крім того, зі змісту постанов детектива НАБУ ОСОБА_15 від 17 березня 2026 року убачається, що щодо мобільного телефону Apple iPhone 16 Pro, ноутбука Apple A2337 та ноутбука Asus VivoBook призначено комп`ютерно-технічні експертизи, експертам поставлено питання щодо виявлення та подолання системи логічного захисту, виявлення і копіювання інформації, що має значення для досудового розслідування, а також щодо наявності ознак видалення інформації з цих пристроїв. Саме ці встановлені слідчим суддею обставини, а не саме по собі формальне посилання на призначення експертизи, підтверджують, що у даному випадку йдеться про ті електронні носії, дослідження яких об`єктивно пов`язане з подоланням логічного захисту та перевіркою можливого видалення даних, а тому їх вилучення і подальший арешт узгоджуються з вимогами ч.2 ст.168 КПК.

Разом із цим доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про те, що вилучені пристрої містять адвокатські досьє, процесуальні документи та іншу інформацію, що становить адвокатську таємницю, самі по собі не спростовують наявності підстав для арешту цього майна як речових доказів. Із матеріалів провадження убачається, що слідчий суддя визнав ці обставини доведеними та саме тому встановив додаткові заборони щодо огляду і копіювання відповідної інформації та зобов`язав сторону обвинувачення у десятиденний строк надати ОСОБА_6 можливість скопіювати матеріали адвокатських досьє, що містяться у вилучених пристроях. Тобто сама ухвала слідчого судді виходить з того, що в частині підстав для арешту майна клопотання підлягає задоволенню, а проблематика адвокатської таємниці вирішується не шляхом відмови в арешті, а шляхом встановлення додаткового порядку поводження з речовими доказами.

Таким чином, зазначені ОСОБА_6 зауваження не спростовують висновків слідчого судді щодо наявності підстав для арешту майна в порядку ст.170 КПК, у зв`язку з чим подана ним апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги прокурора щодо необґрунтованості встановлених слідчим суддею додаткових обов`язків та заборон при накладенні арешту на вилучені мобільний телефон та ноутбуки, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при здійсненні правосуддя застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, будь-яке втручання держави у права особи, гарантовані Конвенцією, зокрема у право на повагу до приватного життя та кореспонденції, повинно відповідати вимогам законності, переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві, що передбачає дотримання принципу пропорційності та забезпечення «справедливого балансу» між інтересами суспільства і правами особи.

Колегія суддів також враховує, що у справах, пов`язаних із втручанням у професійну діяльність адвоката, зазначені стандарти підлягають застосуванню з урахуванням підвищених гарантій захисту адвокатської таємниці, яка є однією з основних передумов реалізації права на захист.

У цьому контексті ЄСПЛ послідовно наголошує, що доступ органів державної влади до документів, електронних носіїв інформації та комунікації адвоката з клієнтами можливий лише за умови існування достатніх та ефективних процесуальних гарантій, які унеможливлюють свавільне або надмірне втручання у сферу адвокатської діяльності.

Саме з урахуванням наведених підходів підлягають оцінці доводи апеляційної скарги прокурора у цій справі.

Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, прокурор фактично не заперечує наявність правових підстав для арешту відповідного майна, а ставить під сумнів визначений слідчим суддею порядок доступу сторони обвинувачення до інформації, що міститься на вилучених носіях, а також скопійованої з них інформації, зокрема в частині обов`язкової участі адвоката або його представників та представника органів адвокатського самоврядування при здійсненні огляду, заборони доступу до матеріалів адвокатських досьє та комунікації з клієнтами, а також покладення на сторону обвинувачення обов`язку забезпечити адвокату можливість скопіювати відповідні матеріали.

Разом з тим колегія суддів враховує, що зазначені обмеження стосуються інформації, яка за своєю правовою природою охоплюється гарантіями адвокатської таємниці, а саме матеріалів адвокатських досьє, документів у справах клієнтів та професійної комунікації адвоката. Така інформація перебуває під посиленим захистом як складова права на повагу до приватного життя і кореспонденції, гарантованого ст.8 Конвенції, а також як один із ключових елементів права на захист.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, втручання держави у професійну діяльність адвоката, у тому числі шляхом доступу до електронних носіїв інформації, документів та листування з клієнтами, становить особливо інтенсивне втручання у права, гарантовані ст.8 Конвенції, і тому потребує наявності достатніх та ефективних процесуальних гарантій, здатних запобігти свавільному або надмірному доступу до інформації, що становить адвокатську таємницю.

Так, у справі «Круглов та інші проти Росії» (Kruglov and Others v. Russia, заяви №11264/04 та ін., рішення від 4 лютого 2020 року, §§137-141) Суд, аналізуючи обшуки у адвокатів та вилучення електронних носіїв, наголосив, що національні органи зобов`язані забезпечити чіткі межі доступу до інформації адвоката та ефективний контроль за таким доступом. ЄСПЛ прямо вказав, що відсутність належних запобіжників створює ризик отримання органами держави необмеженого доступу до матеріалів, які не мають відношення до предмета розслідування, але охоплюються адвокатською таємницею.

Аналогічний підхід викладено у справі «Андре та інший проти Франції» (Andre and Another v. France, заява №18603/03, рішення від 24 липня 2008 року, §§44-46 ), в якій ЄСПЛ підкреслив, що обшук у адвоката або доступ до його документів без спеціальних гарантій створює ризик ознайомлення органів влади з інформацією щодо інших клієнтів, які не мають жодного відношення до кримінального провадження, що є несумісним із вимогами Конвенції.

У свою чергу, у справі «Петрі Саллінен та інші проти Фінляндії» (Petri Sallinen and Others v. Finland, заява №50882/99, рішення від 27 вересня 2005 року, §§89-92) Суд наголосив, що саме відсутність ефективного механізму відокремлення інформації, яка підлягає захисту як адвокатська таємниця, від іншої інформації, доступ до якої може бути виправданим, призводить до порушення ст.8 Конвенції. Таким чином, не лише сам факт доступу до носіїв інформації адвоката, а й відсутність чітких процедурних обмежень такого доступу становить порушення Конвенції.

Особливого значення у цьому контексті набуває рішення у справі «Головань проти України» (Golovan v. Ukraine, заява №41716/06, рішення від 5 липня 2012 року, §§54-60), в якому ЄСПЛ, оцінюючи обшук у приміщенні адвоката та вилучення документів, дійшов висновку про порушення ст.8 Конвенції саме через відсутність належних процесуальних гарантій, здатних забезпечити захист адвокатської таємниці. У цьому рішенні Суд прямо констатував, що втручання у сферу професійної діяльності адвоката без належного обмеження доступу до конфіденційної інформації є несумісним із стандартами Конвенції.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що встановлені слідчим суддею додаткові обов`язки та заборони є не надмірними, а навпаки - такими, що спрямовані на забезпечення саме тих процесуальних гарантій, на необхідності яких послідовно наголошує ЄСПЛ. Вимога здійснювати огляд мобільного телефону, ноутбуків та скопійованої з них інформації лише за участю адвоката або його представників та представника органів адвокатського самоврядування забезпечує процесуальний контроль за межами доступу сторони обвинувачення та унеможливлює ознайомлення з інформацією, яка не стосується предмета кримінального провадження. Заборона на доступ до матеріалів адвокатських досьє та комунікації адвоката з клієнтами спрямована на відокремлення інформації, що охоплюється адвокатською таємницею, від іншої інформації. Покладений на сторону обвинувачення обов`язок надати адвокату можливість скопіювати матеріали адвокатських досьє, своєю чергою, забезпечує безперервність здійснення захисту та запобігає фактичному обмеженню професійної діяльності адвоката.

Отже, доводи прокурора у цій частині фактично зводяться до необхідності надання стороні обвинувачення більш широкого та менш контрольованого доступу до інформації, що міститься на вилучених носіях адвоката, без урахування її особливого правового режиму. Проте саме такий підхід суперечить стандартам, сформованим у практиці ЄСПЛ, та створює ризик порушення гарантій, передбачених ст.8 Конвенції.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що встановлені слідчим суддею додаткові обов`язки та заборони є обґрунтованими, співмірними та такими, що відповідають стандартам захисту прав людини, а тому підстав для їх скасування, як і задоволення апеляційної скарги, не вбачається.

Підсумовуючи вищевикладене за результатами перевірки доводів апеляційної скарги власника майна колегія суддів дійшла висновку, що такі доводи не спростовують правильності висновків слідчого судді щодо наявності підстав для накладення арешту на вилучене майно в порядку ст.170 КПК, оскільки встановлена сукупність обставин об`єктивно свідчить про можливість використання зазначених електронних носіїв інформації як доказів у кримінальному провадженні у розумінні ст.98 КПК.

Водночас доводи апеляційної скарги прокурора щодо необґрунтованості встановлених слідчим суддею додаткових обов`язків та заборон не знайшли свого підтвердження, оскільки такі обмеження спрямовані не на регулювання процесуальної діяльності сторони обвинувачення як такої, а на забезпечення дотримання процесуальних гарантій захисту інформації, що становить адвокатську таємницю, та запобігання надмірному втручанню у права особи і третіх осіб, що узгоджується з вимогами кримінального процесуального закону та стандартами, сформованими у практиці ЄСПЛ.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що ухвала слідчого судді в оскарженій частині є законною та обґрунтованою, постановлена з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а підстав для її скасування або зміни за доводами апеляційних скарг не вбачається.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, діяв у спосіб та в межах діючого законодавства, а доводи апеляційної скарги власника майна щодо незаконності та необґрунтованості ухвали є непереконливими.

Водночас доводи апеляційної скарги прокурора щодо необґрунтованості встановлених слідчим суддею додаткових обов`язків та заборон не знайшли свого підтвердження, оскільки такі обмеження спрямовані на забезпечення процесуальних гарантій захисту інформації, що становить адвокатську таємницю, та запобігання надмірному втручанню у права особи і третіх осіб.

Слідчим суддею відповідно до ст.132, 170, 173 КПК дотримані принципи розумності та співмірності обмеження права власності особи завданням кримінального провадження, а також враховані наслідки від вжиття такого тимчасового заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб. Доказів негативних наслідків обраного заходу забезпечення особами, які подали апеляційні скарги, не надано та під час їх розгляду не встановлено.

Крім того, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який може бути скасований у порядку ст.174 КПК у разі відпадіння підстав для його застосування.

За таких обставин колегія суддів вважає, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий ступінь втручання у права та свободи особи з метою виконання завдань кримінального провадження.

Під час постановлення оскаржуваної ухвали слідчим суддею дотримано вимоги кримінального процесуального закону, порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, в тому числі за вимогами та обставинами, викладеними в апеляційних скаргах, колегією суддів не встановлено, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін, а вимоги апеляційних скарг без задоволення.

Керуючись ст.392, 404, 422, 532 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 19 березня 2026 року без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

_____________ _______________ _______________ ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3