Слідча суддя у 1-й інстанції: ОСОБА_1 Справа № 991/2461/26Доповідач: ОСОБА_2 Провадження №11-сс/991/238/26

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

09 квітня 2026 рокумісто Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2,

суддів: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5,

представниця власника майна ОСОБА_6,

власника майна ОСОБА_7,

прокурора ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_6, подані на ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 19 березня 2026 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №52026000000000055,

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою слідчої судді накладено арешт, шляхом заборони користування та розпорядження, на мобільний телефон iPhone 15 Pro Max, model A3106 і ноутбук Apple MacBook Pro, A2251, EMC3348, sin COD10GMML7j, вилучені під час обшуку житла (а. с. 108, 114-117).

Зазначене рішення мотивоване: (1) здійсненням досудового розслідування у кримінальному провадженні №52026000000000055 за фактами підозри ОСОБА_9 (співробітник Служби безпеки України /далі - СБУ/) у проханні надати неправомірну вигоду та її одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, в особливо великому розмірі для себе й третіх осіб за вчинення такою особою в інтересах третіх осіб дій (за забезпечення непритягнення ОСОБА_10 і ОСОБА_11 до відповідальності за зняття з розшуку РТЦК і СП та отримання відстрочки від призову) з використанням наданої влади та службового становища; (2) проведенням обшуку на підставі ухвали слідчого судді від 06.03.2026, у ході якого вилучено мобільний телефон і ноутбук; (3) необхідністю з метою забезпечення збереження речових доказів накласти арешт на ці носії, на яких могли зберегтися відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, враховуючи відмову власника повідомити паролі від них і перевірку органом досудового розслідування можливої причетності ОСОБА_7 до вчиненого ОСОБА_9 кримінального правопорушення; (4) призначенням експертизи з метою подолання системи логічного захисту, копіювання наявної у цих пристроях інформації, виявлення, відновлення та копіювання видаленої інформації; (5) наявністю ризиків приховування, пошкодження, псування, знищення, передання відомостей, що розміщені на вилучених носіях; (6) дотриманням встановлених законом гарантій адвокатської діяльності; (7) необхідністю накладення арешту на вилучене майно для виконання завдання кримінального провадження; (8) виправданням потребами досудового розслідування такого ступеню втручання у права особи; (9) співрозмірністю обмеження права власності завданням кримінального провадження (а. с. 114-117).

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити у накладенні арешту на майно, обґрунтовуючи свою позицію тим, що клопотання детектива суд розглянув формально, у зв`язку із чим неправомірно наклав арешт на майно, який не відповідає вимогам кримінального процесуального закону та порушує право добросовісного власника володіти, розпоряджатись і користуватись ним (а. с. 121-125).

Крім того, перед судовим засіданням представниця подала до суду документ, названий «Доповнення до апеляційної скарги», у якому зазначила прохання поновити строк на подання доповнень до апеляційної скарги, скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити у накладенні арешту на майно. Підставою для поновлення строку зазначено її залучення в якості адвоката до участі у цій справі лише 09.04.2026.

В судовому засіданні власник майна і його представниця підтримали доводи обох апеляційних скарг і просили їх задовольнити з мотивів, наведених у них.

Прокурор просив відмовити у задоволенні апеляційних скарг, але проти поновлення строку не заперечував.

Надаючи оцінку питанню подання представницею ОСОБА_6 доповнень до апеляційної скарги, поданої особою, яку вона представляє ( ОСОБА_7 ), колегія суддів виходить із того, що правила стосовно подання доповнень і змін до апеляційної скарги, а також відмови від неї, наведені у ст. 403 Кримінального процесуального кодексу України /далі - КПК/. Згідно з ними особа, яка подала апеляційну скаргу, має право, зокрема, змінити та/або доповнити її до початку апеляційного розгляду (ч. 3 ст. 403 КПК). Визначальним під час практичної реалізації цих прав учасників кримінального провадження є те, кого ж саме вважати «особою, яка подала апеляційну скаргу».

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 403 КПК той, хто зазначений в апеляційній скарзі як її автор-підписант (власник майна, його представник, захисник, підозрюваний, обвинувачений чи прокурор), і є вищевказаною особою, про яку згадано в ч. ч. 1, 3 ст. 403 КПК, тобто яка може доповнити або змінити апеляційну скаргу чи відмовитися від неї.

У ч. ч. 1, 3 ст. 403 КПК законодавцем використана словесна конструкція «особа, яка подала апеляційну скаргу», яка містить слово «особа». Проте у КПК відсутнє визначення слова «особа», котре у різних варіантах (наприклад: особи, особі, осіб тощо) більше ніж тисячу разів згадується в цьому кодексі, в тому числі у ч. ч. 1, 3 ст. 403 КПК. Однак за визначенням, котре надає тлумачний словник української мови, слово «особа» означає «окрема людина, індивід, індивідуум». Це слово уживається замість імені якої-небудь людини, яке з певних причин не називається [ ОСОБА_12, ОСОБА_13 . Тлумачний словник української мови на 42000 слів, упорядкований в 4-х томах: том 3, стор. 149. Київ: «Аконіт», 1999]. Тобто якщо виходити із загальновживаного розуміння, описаного в тлумачному словнику, коли у КПК вживається слово «особа», під ним, в першу чергу, розуміється не якийсь загальний суб`єкт, наділений певним процесуальним статусом, а конкретна фізична особа з притаманними їй прізвищем та ім`ям.

Правильність розуміння слова «особа», використаного у КПК, як такого, що позначає не якогось загального суб`єкта (учасника кримінального/судового провадження чи сторону кримінального провадження), а конкретну людину (стосується певного індивіда), підтверджується змістом визначення понять: (1) «підозрюваний» - особа: (а) якій у порядку, передбаченому ст. ст. 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру; (б) яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення; (в) щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 42 КПК); (2) «обвинувачений (підсудний)» - особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 цього Кодексу (ч. 2 ст. 42 КПК); (3) «потерпілий» - фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди… (ч. 1 ст. 55 КПК); (4) «заявник» - фізична… особа, яка звернулася із заявою про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим (ч. 1 ст. 60 КПК); (5) «цивільний позивач» у кримінальному провадженні - фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред`явила цивільний позов (ч. 1 ст. 61 КПК); (6) «цивільний відповідач» у кримінальному провадженні - фізична… особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально протиправними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред`явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом (ч. 1 ст. 62 КПК).

На противагу слову «особа», вживання якого вказує на конкретного індивіда (наприклад, особу, якій повідомлено про підозру - ч. 1 ст. 42 КПК; особу, яка звернулася із заявою про кримінальне правопорушення - ч. 1 ст. 60 КПК; особі, яка подала апеляційну скаргу - ч. 5 ст. 399 КПК; особа, яка подала апеляційну скаргу - ч. 1 ст. 403 КПК тощо), для позначення суб`єктів кримінального провадження, наділених спільними та/або відмінними ознаками у силу свого процесуального статусу (вимог до їх кримінальної процесуальної діяльності, обсягу прав та обов`язків) у кримінальному процесуальному законі використовуються терміни «учасники кримінального провадження», «учасники судового провадження», «сторони кримінального провадження» (п. п. 19, 25, 26 ч. 1 ст. 3 КПК).

Тому, слово «особа» використане у КПК не для позначення в широкому розумінні сторони кримінального провадження (п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК), учасника кримінального провадження (п. 25 ч. 1 ст. 3 КПК) чи учасника судового провадження (п. 26 ч. 1 ст. 3 КПК) як процесуального суб`єкта (прокурор, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, захисник, представник тощо), а з метою вказівки на конкретного індивіда з певним ім`ям, не залежно від наявності у нього будь-якого процесуального статусу.

Правильність наведеного підходу до тлумачення норми підтверджує й те, що в ході апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення слідчого судді не став розглядати доповнень до апеляційної скарги представника, які подав потерпілий, Запорізький апеляційний суд, оскільки суддя-доповідач 12.11.2018 повернув відповідні доповнення з мотивів того, що право на подання доповнень до апеляційних скарг інших осіб нормами КПК взагалі не передбачено. У цій справі суддя-доповідач Запорізького апеляційного суду зазначив, що доповнення до апеляційної скарги представника були подані потерпілим, і навіть якщо їх вважати апеляційною скаргою, вона була подана з пропуском строку на апеляційне оскарження, а клопотання про поновлення цього строку не заявлено [Ухвала Запорізького апеляційного суду від 12.11.2018 у справі №310/419/18]. Це рішення 20.02.2019 як законне та обґрунтоване залишила без змін колегія суддів Верховного Суду, вказавши, що: (1) оскільки потерпілий не звертався з апеляційною скаргою до суду, то змінити або доповнити апеляційну скаргу представника, який діє в його інтересах, права не мав; (2) апеляційний суд правильно визнав подані потерпілим доповнення до апеляційної скарги як апеляційну скаргу, що подана після закінчення строку на апеляційне оскарження та без клопотання про поновлення строку, і відповідно до вимог п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК обґрунтовано повернув її апелянту [Ухвала Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №310/419/18].

Водночас 20.07.2022 Вінницький апеляційний суд навпаки в ході апеляційного перегляду вироку розглянув по суті доповнення одного захисника, які він подав до апеляційної скарги іншого захисника одного і того ж обвинуваченого [Ухвала Вінницького апеляційного суду від 20.07.2022 у справі №127/6182/19]. Проте, зокрема, й через наведене порушення, Верховний Суд скасував рішення суду апеляційної інстанції та повернув справу на новий розгляд, вважаючи, що право змінити та/або доповнити апеляційну скаргу до початку апеляційного розгляду має особа, яка подала апеляційну скаргу, якою захисник, котрий її доповнив, не був [Ухвала Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №127/6182/19].

За результатами вирішення вищезгаданого питання Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2024 у справі №304/1035/20 зробила висновок з питань застосування норм права, згідно з яким у розумінні ч. 3 ст. 403 КПК право змінити та/або доповнити апеляційну скаргу обвинуваченого, належить виключно суб`єкту її подання, тобто обвинуваченому.

Таким чином, змінити або доповнити апеляційну скаргу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт має право лише цей власник майна, а не його представник. ОСОБА_6 не є особою, яка подала апеляційну скаргу, якою в даній ситуації є лише ОСОБА_7 . Тому подавати доповнення до його апеляційної скарги вона не вправі. З огляду на наведене суд апеляційної інстанції розцінює подані ОСОБА_6 доповнення до апеляційної скарги ОСОБА_7 як нову апеляційну скаргу, автором якої є представниця.

Оскільки оскаржувану ухвалу постановлено 19.03.2026 з повідомленням власника майна про судове засідання та присутністю його в ньому (а. с. 93, 106, 108, 114-117), то перебіг строку на її оскарження згідно з ч. 5 ст. 115, п. 3 ч. 2 ст. 395 КПК розпочався із 20.03.2026 та закінчувався 24.03.2026 (останній день). Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_6 подала 09.04.2026, то вона подана з пропуском строку на апеляційне оскарження.

Наслідком несвоєчасного звернення з апеляційною скаргою є її повернення, якщо особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення строку на апеляційне оскарження або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення (п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК).

Так, пропущений із поважних причин строк має бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду (ч. 1 ст. 117 КПК).

Поняття поважності причин пропуску процесуальних строків є оціночним. Зокрема, з системного аналізу ст. ст. 117, 138, п. 1 ч. 1 ст. 232, п. 1 ч. 1 ст. 336, ч. 3 ст. 400 КПК слідує, що під поважними причинами пропуску звернення до суду слід розуміти лише ті обставини, які не залежали від волі особи і об`єктивно перешкоджали чи унеможливлювали своєчасне її звернення до суду у встановлений КПК строк. Під поважними причинами пропущення процесуального строку слід розуміти неможливість особи подати заяву у визначений законом строк у зв`язку з такими обставинами, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що подала заяву про перегляд судових рішень, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 13.07.2017 по справі №5-117кс(15)17.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 зазначено клопотання, яке суд оцінює як таке, що стосується прохання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване тим, що лише 09.04.2026 власник майна залучив її до участі в цій справі у якості його представниці. Проте те, коли саме (дата) власник майна залучив представницю, враховуючи, що (1) обшук і вилучення майна проведено 12.03.2026, (2) арешт на нього накладено 19.03.2026, (3) апеляційну скаргу ОСОБА_7 подано 24.03.2026, прямо залежало від волі третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, й обставин, які б вказували на неможливість її залучення в межах строку на апеляційне оскарження наведено не було. Тому, за відсутності істотних перешкод і труднощів, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення з апеляційною скаргою, наявності поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження не встановлено.

Отже, строк на апеляційне оскарження пропущений без поважних причин, а тому в його поновленні слід відмовити. Із огляду на це апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає поверненню, а судом переглядається оскаржувана ухвала виключно в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_7, який правом на її доповнення не скористався.

Під час апеляційного перегляду встановлено правильність висновку слідчої судді про наявність у цьому судовому провадженні достатніх доказів, що було вчинено кримінальне правопорушення.

Надаючи саме таку оцінку, суд апеляційної інстанції виходить із того, що арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК). Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що існують ознаки вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження (ст. 132 КПК).

У ході застосування наведеного підходу колегія суддів враховує, що, як правильно встановлено слідчою суддею, у кримінальному провадженні №52026000000000055 розслідуються обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України /далі - КК/, щодо того, що ОСОБА_9, будучи заступником начальника міжрайонного відділу Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області (службова особа, яка займає відповідальне становище), в період з січня 2026 року (не пізніше 29.01.2026) по 18.02.2026 через ОСОБА_14 та ОСОБА_15, а також особисто висловив ОСОБА_10 і ОСОБА_11 прохання надати йому та третім особам неправомірну вигоду в особливо великому розмірі за забезпечення непритягнення ОСОБА_10 та ОСОБА_11 до відповідальності за зняття з розшуку РТЦК та СП і отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з використанням завідомо неправдивих офіційних документів, а також подальшого не скасування відстрочки, шляхом вжиття заходів щодо виявлення і припинення кримінального правопорушення лише після вирішення питання відстрочки ОСОБА_10 та ОСОБА_11, а також проведення слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій та впливу на їх результати (а. с. 6-7).

Долучені до клопотання матеріали вказують на те, що ОСОБА_7, може володіти відомостями щодо обставин, які розслідуються в цьому провадженні, оскільки ОСОБА_9 міг його залучити для оформлення ОСОБА_10 та ОСОБА_11 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з використанням завідомо неправдивих офіційних документів (а. с. 22-26, 47-66, 76-82, 97-99). Вказане підтверджується неодноразовими згадками ОСОБА_9 адвоката на ім`я ОСОБА_16, який мав здійснювати юридичний супровід ОСОБА_10 і ОСОБА_11 у питаннях зняття їх з розшуку ТЦК та СП і надання їм відстрочок (а. с. 22-26, 47, 54, 56, 58, 97-99).

Ураховуючи наведене й те, що арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів може бути накладений на майно будь-якої фізичної або юридичної особи... (ч. 3 ст. 170 КПК), існування у кримінальному провадженні №52026000000000055 обґрунтованої підозри вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості (особливо тяжкого злочину), що може бути підставою для арешту майна, то арешт майна може бути накладений не лише на майно підозрюваних, але й будь-яких інших осіб, які самі є особами чи пов`язані з особами, причетність яких до вчинення кримінального правопорушення перевіряється у кримінальному провадженні органом досудового розслідування. Оскільки за матеріалами справи вбачається, що ОСОБА_7 може бути особою, можливу причетність якої до вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення перевіряється органом досудового розслідування, то хоч він і не підозрюваний, але на його мобільний телефон та ноутбук може бути накладений арешт.

Крім того, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати можливість його використання як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається з метою збереження речових доказів) (п. 2 ч. 2 ст. 173 КПК). У випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу (ч. 3 ст. 170 КПК).

За змістом ч. 1 ст. 98 КПК вилучені під час обшуку телефон та ноутбук, власником яких є ОСОБА_7, відповідатимуть за одним із наведених критеріїв ознакам речових доказів за наявності достатніх підстав вважати, що вони (1) були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, (2) зберегли на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, (3) містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, (4) були об`єктом кримінально протиправних дій, (5) набуті кримінально протиправним шляхом.

Ураховуючи вищезазначені обставини та ненадання ОСОБА_7 детективу паролів до систем логічного захисту телефону та ноутбука (а. с. 83-88), колегія суддів вважає, що вилучені під час обшуку мобільний телефон і ноутбук можуть містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому, відповідають ознакам, передбаченим ч. 1 ст. 98 КПК. Доказів, які б спростовували наведені висновки, власником майна надано не було і судом не встановлено. Враховуючи вищезазначене, зважаючи на існування достатніх підстав вважати, що на вилучених телефоні та ноутбуці можуть бути наявні відомості, які мають значення для кримінального провадження, і їх в інший спосіб отримати неможливо, тому наявні підстави для накладення арешту на вказане майно.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб (п. п. 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК). Вищенаведені положення кримінального процесуального закону узгоджуються з практикою Європейського Суду з прав людини, який, проаналізувавши питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, згідно з яким ст. 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що втручання в право мирного володіння майном можливе за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби (п. 203 рішення від 05.03.2019 у справі «Узан та інші проти Туреччини» / Uzan and others v. Turkey, заяви №19620/05, 41487/05, 17613/08, 19316/08).

У ході оцінки розумності та співрозмірності втручання у право власності суд ураховує, що арештом майна права на мирне володіння майном ОСОБА_7 не позбавлено, а лише його тимчасово обмежено. На даній стадії кримінального провадження загальносуспільний інтерес обмежити право ОСОБА_7 переважає його право на мирне володіння майном в частині користування й розпорядження ним. Отже, зважаючи на існування достатніх підстав вважати, що на вилучених інформаційних системах можуть бути наявні відомості, які мають значення для кримінального провадження, в інший спосіб отримати неможливо, застосований захід не порушує справедливого балансу між інтересами власника такого майна із завданнями кримінального провадження, він є розумним та співмірним. Разом із цим, власник майна не позбавлений можливості після проведення експертизи, якщо майно не буде повернуте, звернутися до суду з клопотанням про скасування накладеного арешту.

У ході апеляційного перегляду не встановлено інших порушень вимог КПК.

За наслідками апеляційного перегляду за скаргою на ухвали слідчого судді суду апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити ухвалу без змін (ч. 3 ст. 407 КПК).

Оскільки в ході апеляційного перегляду доводи власника майна не знайшли свого підтвердження, то в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 22, 26, 98, 117, 131, 132, 167-173, 236-237, 370, 376, 395, 405, 407, 409, 418, 422 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

У поновленні преставниці ОСОБА_6 строку на апеляційне оскарження відмовити, а подану нею апеляційну скаргу, названу як «доповнення до апеляційної скарги», повернути особі, яка її подала.

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення, ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 19 березня 2026 року - без змін.

Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:ОСОБА_2 Судді:ОСОБА_3 ОСОБА_4