Справа № 991/4079/25

Провадження № 22-ц/991/8/26

Головуюча суддя в суді першої інстанції Широка К. Ю.

 

 

 

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

 

10 квітня 2026 року місто Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в складі колегії суддів:

головуючої судді (судді-доповідача) Калугіної І. О.,

суддів Михайленка Д. Г. та Семенникова О. Ю.,

секретарі судового засідання Шубіна М. С. та Ляшинська А. Ю.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційні скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Мостової Ірини Олександрівни та представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Назарової Анни Сергіївни на рішення Вищого антикорупційного суду від 21.11.2025, ухвалене за результатами розгляду позовної заяви Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави,

за участю:

представника позивача прокурора Ткача І. М.,

представників відповідачів адвокатів Мостової І. О. та Назарової А. С.,

 

У С Т А Н О В И Л А:

 

Зміст оскаржуваного рішення 

Держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі також позивач) звернулася до Вищого антикорупційного суду (далі - суд першої інстанції) із позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - відповідачі) про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. 

За результатами розгляду, суд першої інстанції 21.11.2025 ухвалив рішення, яким частково задовольнив позов, визнав необґрунтованим актив у виді транспортного засобу «Toyota Land Cruiser 200» (2018 року випуску, VIN-код та номер кузова НОМЕР_1 ), зареєстрований, на ім`я ОСОБА_2 (далі - актив № 1), та стягнув його в дохід держави, а також визнав необґрунтованим актив у виді транспортного засобу «Audi RS Q8» (2020 року випуску, VIN-код та номер кузова НОМЕР_2 ) (далі - актив № 2) та стягнув з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в дохід держави грошові кошти в сумі по 1 435 031 грн з кожного, як частини вартості цього необґрунтованого активу. Заходи забезпечення позову суду першої інстанції залишив без змін.

Суд першої інстанції виходив з того, що прокурор довів наявність підстав для визнання активів, набутих ОСОБА_1 та пов`язаною з ним особою, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави. Суд установив, що спірні транспортні засоби були набуті після набрання чинності Законом України про цивільну конфіскацію, а різниця між їх вартістю та законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави, перевищує встановлений законом поріг.

При вирішенні справи суд дійшов висновку, що у разі набуття активу за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, має застосовуватися не договірна вартість, а мінімальна ринкова вартість такого або аналогічного активу на дату його набуття. Відсутність у законодавстві легального визначення поняття «мінімальна ринкова вартість» та спеціальної методики її обчислення, на переконання суду, не перешкоджає встановленню такої вартості в межах судового розгляду шляхом оцінки сукупності наданих сторонами доказів з урахуванням принципу змагальності та переваги більш вагомих доказів.

Суд першої інстанції виходив з того, що мінімальна ринкова вартість активу є найменшою з усіх можливих вартостей, за якою відповідний актив або аналогічне майно могло бути відчужене за реальних ринкових умов на дату його набуття, за угодою між обізнаними, розсудливими та не примушеними сторонами. При цьому суд зазначив, що для встановлення такої вартості не є обов`язковим подання виключно звіту про оцінку або висновку судової експертизи, а сторона, яка заперечує проти тверджень про заниження ціни активу, вправі доводити реальність та обґрунтованість договірної вартості будь-якими належними та допустимими доказами.

Оцінюючи консультації ПП «Ажіо.», суд дійшов висновку, що вони можуть бути використані як належні та допустимі докази для встановлення мінімальної ринкової вартості активів, оскільки складені суб`єктом оціночної діяльності, який має відповідну кваліфікацію та сертифікат, а визначення вартості здійснювалося із застосуванням порівняльного підходу з використанням формули, передбаченої Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, з коригуванням середньої ринкової вартості в бік зменшення з урахуванням року випуску, умов експлуатації та технічного стану. Суд дійшов висновку, що таке коригування фактично дозволило визначити найнижчу можливу вартість продажу транспортних засобів у реальних ринкових умовах, яка відповідає змісту мінімальної ринкової вартості.

Суд також визнав допустимими та належними докази, зібрані Державним бюро розслідувань, зазначивши, що чинне процесуальне законодавство не встановлює спеціальної заборони на використання таких доказів у справах цієї категорії, а порядок їх отримання не свідчить про порушення закону, яке б тягнуло їх недопустимість. Суд виходив з того, що оцінка допустимості доказів у даній справі здійснюється за загальними правилами цивільного процесу.

При встановленні зв`язку спірних активів з ОСОБА_1 суд виходив із презумпції спільної сумісної власності подружжя та дійшов висновку, що відповідачами не надано достатніх доказів, які б спростовували фактичну пов`язаність активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави. Суд зазначив, що відсутність доказів активного користування або утримання транспортних засобів з боку одного з подружжя не спростовує їх спільного характеру, а доводи відповідачів у цій частині не підтверджені належними доказами.

Оцінюючи майновий стан відповідачів, суд дійшов висновку, що законні доходи подружжя та наявні грошові активи не могли забезпечити придбання спірних транспортних засобів за мінімальною ринковою вартістю. Посилання відповідачів на можливі заощадження суд визнав недоведеними, зокрема з огляду на їх відсутність у деклараціях та суперечливість наданих пояснень. Суд зазначив, що саме на відповідачів покладається обов`язок спростувати доведеність необґрунтованості активів після того, як позивачем наведено достатні фактичні дані.

Суд також вказав, що результати моніторингу способу життя або відсутність встановлених НАЗК порушень антикорупційного законодавства не впливають на можливість застосування інституту цивільної конфіскації, оскільки вона має самостійний правовий характер і не ставиться у залежність від притягнення особи до адміністративної чи іншої юридичної відповідальності.

Узагальнюючи встановлені обставини та оцінені докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні активи набуті за ціною, нижчою за їх мінімальну ринкову вартість, а різниця між такою вартістю та законними доходами відповідачів є істотною та не спростованою, у зв`язку з чим активи підлягають визнанню необґрунтованими та стягненню в дохід держави.

 

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

Відповідачі не погодилися із судовим рішенням від 21.11.2025, а тому 25.12.2025 та 26.12.2025 їхні представники (далі - представники відповідачів адвокати Мостова І. О., Назарова А. С., сторона відповідачів) через систему «Електронний суд» подали до Апеляційної палати Вищого антикорупційного апеляційні скарги. За змістом вимог обидва адвокати просять скасувати оскаржуване судове рішення й ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи сторони відповідачів зводяться до такого. Суд першої інстанції безпідставно відступив від договірної вартості спірних активів і неправомірно застосував так звану «мінімальну ринкову вартість», яка не має законодавчого визначення, не передбачена ЦПК України як самостійна оціночна категорія та фактично була сформована судом довільно. За відсутності спеціальної методики визначення мінімальної ринкової вартості суд першої інстанції не мав права замінювати реальну договірну ціну активів іншою вартістю, а всі сумніви щодо вартості активу мали тлумачитися на користь відповідачів. Також, на думку відповідачів, суд першої інстанції безпідставно визнав належними та допустимими консультації ПП «Ажіо.», оскільки такі документи не є звітами про оцінку майна, не відповідають вимогам законодавства про оціночну діяльність, не містять повного опису об`єкта оцінки та не можуть використовуватися для встановлення вартості активів у судовому процесі. Суд першої інстанції фактично надав цим консультаціям наперед визначену доказову силу, не призначив судову експертизу та не перевірив реальність висновків, зроблених оцінювачем. Окремо відповідачі акцентують на тому, що суд першої інстанції не врахував можливість наявності у подружжя заощаджень, доходів, отриманих у попередні періоди, а також доходів ОСОБА_2 , які, на їх переконання, могли бути використані для придбання спірних активів. Суд першої інстанції безпідставно обмежив оцінку доходів лише періодом, безпосередньо пов`язаним із датою придбання активів, та не врахував фінансову спроможність сім`ї в цілому. Також відповідачі наголошують на відсутності доведеного зв`язку між ОСОБА_1 та автомобілем «Audi RS Q8». Вказують, що власником транспортного засобу була ОСОБА_2 , а суд першої інстанції, посилаючись на презумпцію спільної сумісної власності подружжя, фактично переклав на відповідачів обов`язок доведення протилежного, чим, на їхню думку, порушив принцип змагальності та рівності сторін. Сам факт шлюбу не може автоматично свідчити про набуття активу за рахунок коштів державного службовця або про його фактичний контроль над майном. Крім того, відповідачі вважають помилковими висновки суду щодо часткової необґрунтованості активу 2 - автомобіль «Audi RS Q8». Посилаються на те, що цивільне процесуальне законодавство, на їх думку, не передбачає можливості «поділу» необґрунтованості активу, а визнання активу частково необґрунтованим є результатом довільного тлумачення норм ЦПК України. У зв`язку з цим вони також заперечують проти визначеного судом способу стягнення вартості активу та розподілу суми стягнення між відповідачами.

Додатково у своїх апеляційних скаргах відповідачі посилаються на недопустимість доказів, зібраних Державним бюро розслідувань. Вважають, що запити про надання інформації були направлені посадовими особами ДБР, які не були належним чином уповноважені на здійснення таких дій у справах про цивільну конфіскацію, у зв`язку з чим отримані у відповідь документи не можуть використовуватися як докази. Суд першої інстанції не надав належної оцінки цим доводам і формально відхилив клопотання про визнання доказів недопустимими.

 

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні представники відповідачів підтримали свої апеляційні скарги з наведених у них підстав, просили задовольнити. 

Прокурор (представник позивача) у судовому засіданні заперечував проти задоволення поданих апеляційних скарг. Уважає оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим, а підстави для його скасування - відсутні. 

Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, у судове засідання не з`явились, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційні скарги, заперечень щодо змісту та вимог апеляційних скарг до суду апеляційної інстанції не направили.

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом подати відзив/заперечення на апеляційну скаргу та визначити свою участь в судовому засіданні.

Зважаючи на вимоги ст. 128, 130, 360, 372 ЦПК України колегія суддів визнає повідомлення (усіх учасників справи) про розгляд справи у суді апеляційної інстанції належним, а неявку осіб та відсутність відзиву на апеляційні скарги, такими, що не перешкоджають апеляційному розгляду справи.

 

Мотивувальна частина

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевірила законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів і вимог апеляційних скарг, та доходить таких висновків.

Законом України від 31.10.2019 № 263-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», який набрав чинності 28.11.2019, запроваджено інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

За ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Активи, щодо яких судом на підставі поданих доказів не встановлено, що вони або грошові кошти, необхідні для їх придбання, були набуті коштом законних доходів, є необґрунтованими й підлягають стягненню в дохід держави за рішенням суду в установленому законом порядку (ч. 2 ст. 69 Закону України «Про запобігання корупції»).

Особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави передбачені Главою 12 ЦПК України.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави пред`являється щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 Кримінального кодексу України.

Термін «активи» означає грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов`язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування (п. 1 ч. 8 ст. 290 ЦПК України).

Під «набуттям активів» необхідно розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України).

Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 290 ЦПК України, особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції».

Термін «законні доходи» визначено в п. 5 ч. 8 ст. 290 ЦПК України та означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених п. 7, 8 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Суд визнає необґрунтованими активи, якщо на підставі поданих доказів не встановить, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (ст. 291 ЦПК України).

Положенням абз. 2 ч. 2 ст. 81 ЦПК України визначено, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної ч. 2 ст. 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.

У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (ч. 4 ст. 89 ЦПК України).

Положеннями ст. 292 ЦПК України встановлено, що активи, визнані судом відповідно до ст. 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави.

Виходячи з практики ЄСПЛ показовим при розгляді справ про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави є рішення у справі «Гогітідзе та інші проти Грузії» (заява № 36862/05 від 12.05.2015), за яким, «зважаючи на такі міжнародні правові механізми як Конвенція Організації Об`єднаних Націй проти корупції від 2005 року, Рекомендації Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) і двох відповідних Конвенцій Ради Європи від 1990 та 2005 рр. щодо конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом, Суд зазначає, що звичайні європейські і навіть універсальні правові стандарти можуть існувати і заохочувати, по-перше, до конфіскації майна, що пов`язане із серйозними кримінальними злочинами, зокрема такими, як корупція, відмивання коштів, обіг наркотичних засобів тощо, без попереднього кримінального звинувачення у цих злочинах. По-друге, тягар доведення законності походження майна, яке, як стверджувалось, було отримано незаконним шляхом, міг бути законним чином перекладений на відповідачів цих некримінальних проваджень щодо конфіскації, у тому числі цивільних проваджень in rem. По-третє, заходи щодо конфіскації могли застосовуватись не тільки безпосередньо до майна, яке було отримане незаконним шляхом, а й майна, доходів та інших непрямих прибутків, які були отримані шляхом конвертування або перетворення цінностей, отриманих злочинним шляхом, або змішані з іншим майном, джерело походження якого, можливо, є законним. Зрештою, заходи з конфіскації можуть бути застосовані не тільки до осіб, які безпосередньо звинувачуються у кримінальних злочинах, а й до будь-яких інших третіх осіб, які мають право володіння майном без необхідної добросовісності з метою приховування їхньої злочинної ролі у накопиченні цінностей, які є предметом розгляду у справі [§ 105]»..

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами (у разі їх допуску) та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на доводи апеляційних скарг та мотиви оскаржуваного судового рішення у цій справі суд має дослідити такі питання: чи наявний зв`язок активів № 1 та 2, про необґрунтованість яких стверджує позивач, з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; чи відбулося набуття особою активів № 1 та 2, про необґрунтованість яких стверджує позивач, в один зі способів, передбачених п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України; чи можливо на підставі поданих доказів встановити, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, були набуті за рахунок законних доходів; чи відповідають заявлені позивачем об`єкти ознакам активу у розумінні ч. 2 ст. 290 ЦПК України в контексті різниці між їх вартістю і законними доходами особи.

Попередньо необхідно вирішити доводи апеляційних скарг з боку представників відповідачів адвокатів Мостової І. О., Назарової А. С. щодо недопустимості доказів, оскільки від цього залежить коло допустимих доказів для встановлення фактичних обставин справи.

Щодо допустимості як доказів матеріалів, отриманих посадовими особами Державного бюро розслідувань

Представники відповідачів адвокати Мостова І. О., Назарова А. С. в апеляційних скаргах зазначали, що докази, зібрані в порядку здійснення моніторингу способу життя відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , неуповноваженими суб`єктами та з порушенням вимог чинного законодавства, а отже відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не має їх враховувати. Таке обґрунтування полягає в тому, що виключним правом направляти запити щодо отримання інформації, необхідної у справах щодо виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості наділені Директор ДБР, його уповноважений заступник, директори територіальних органів ДБР та їх уповноважені заступники. Натомість вказані документи отримані у відповідь на запити, направлені керівником Головного оперативного управління ДБР, а також іншими посадовими особами ДБР, які не входять до наведеного переліку.

В оскаржуваному рішенні наведені аргументи відхилені судом з огляду на те, що положення ЦПК України наділяють правом збору доказів в межах даної категорії справ Державне бюро розслідувань як правоохоронний орган, а не його конкретних посадових осіб. 

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо належності, допустимості та достовірності зазначених доказів, та також звертає увагу на таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 290 ЦПК України Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізована антикорупційна прокуратура, а у визначених законом випадках - Державне бюро розслідувань та Генеральна прокуратура України - вживають заходів щодо виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості.

Тобто, приписами процесуального законодавства Державне бюро розслідувань саме як правоохоронний орган державної влади, а не конкретних його посадових осіб, уповноважено на збір доказів, які підтверджують необґрунтованість виявлених активів.

Відповідно до п. 2-1, 2-2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Державне бюро розслідувань та його уповноважені посадові особи з метою виконання покладених на них завдань, зокрема:

безоплатно одержують за письмовими запитами Директора Державного бюро розслідувань, його уповноваженого заступника, директорів територіальних органів Державного бюро розслідувань або їх уповноважених заступників інформацію, необхідну у справах щодо виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості в межах компетенції Державного бюро розслідувань, у тому числі з автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, держателем (адміністратором) яких є органи державної влади або органи місцевого самоврядування, зокрема інформацію з обмеженим доступом. Використання такої інформації здійснюється Державним бюро розслідувань з дотриманням законодавства про захист персональних даних. Суб`єкти, яким адресовано відповідний запит, зобов`язані протягом трьох днів, а в разі неможливості - не пізніше 10-денного строку, надати відповідну інформацію або повідомити про причини, що перешкоджають її наданню (п. 2-1);

безоплатно одержують на підставі рішення Директора Державного бюро розслідувань або його уповноваженого заступника, погодженого з Генеральним прокурором або його уповноваженим заступником, від банків, депозитарних, фінансових та інших установ, підприємств та організацій незалежно від форми власності інформацію про операції із зазначенням даних про контрагентів, рахунки, вклади, правочини фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб, яка необхідна для виявлення необґрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості в межах компетенції Державного бюро розслідувань. Отримання від банків інформації, що становить банківську таємницю, здійснюється в порядку та обсязі, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність» (п. 2-2).

Докази, на які посилаються представники відповідачів адвокати Мостова І. О., Назарова А. С., як на недопустимі, отримані у відповідь або на запит керівника Головного оперативного управління ДБР, або на запит в.о. керівника цього управління.

Відповідно до Указу Президента України «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань» № 41/2020 від 05.02.2020 у структурі ДБР передбачено центральний апарат та територіальні управління. Головне оперативне управління є складовою частиною (підрозділом) центрального апарату ДБР.

Отже, відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» керівник підрозділу центрального апарату Державного бюро розслідувань здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами, у тому числі має право в межах своєї компетенції особисто реалізовувати повноваження Державного бюро розслідувань, визначені цим Законом.

Особливу увагу колегія суддів звертає увагу на те, що всі дії ДБР щодо збору доказів на підтвердження необґрунтованості активів № 1, 2 здійснювалися на виконання запиту Спеціалізованої антикорупційної прокуратури № 16-17885-24 від 27.02.2024 (т. 2, а.с. 3-4), яким фактично Спеціалізована антикорупційна прокуратура уповноважила ДБР на збір запитуваних документів та матеріалів.

На основі цих доказів саме прокурор САП ухвалив рішення звернутися з позовом.

Тож, колегія суддів вважає, що підстав для визнання вказаних доказів недопустимими немає та доводи апеляційних скарг даного висновку не спростовують.

Щодо недопустимості як доказу консультацій, наданих суб`єктом оціночної діяльності ПП «Ажіо.»

В обґрунтування цього доводу сторона відповідачів зазначає, що судом першої інстанції невмотивовано визнано належним та допустимим як доказ консультації, надані суб`єктом оціночної діяльності ПП «Ажіо.» з огляду на те, що вони не є результатом оцінки майна та не визначають ні ринкову, ні мінімальну ринкову вартість активів. До того дані консультації не передбачають обов`язкового дотримання процедурних вимог щодо проведення оцінки, встановлених законодавством про оціночну діяльність, а також унеможливлюють їх рецензування.

Суд першої інстанції дійшов висновку про можливості врахування консультацій, наданих суб`єктом оціночної діяльності ПП «Ажіо.», як доказу мінімальної ринкової вартості активів, з чим погоджується колегія суддів з огляду на таке.

Консультації № 57-2/25, № 57-1/25 від 24.03.2025, надані суб`єктом оціночної діяльності ПП «Ажіо.» (т. 2, а.с. 110-117, 128-133), як доказу мінімальної ринкової вартості активів № 1, 2, складена в межах законодавчо передбаченої форми оціночної діяльності (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»), а сама консультація проведена ОСОБА_3 , яка на момент оцінки мала кваліфікаційне свідоцтво оцінювача, у тому числі за напрямком 1.3 «Оцінка колісних транспортних засобів». 

ПП «Ажіо.», в якому оцінювач ОСОБА_3 провадила свою діяльність, мало сертифікат суб`єкта оціночної діяльності, який дозволяв його оцінювачам проводити практичну оціночну діяльність, зокрема, за напрямком 1.3 «Оцінка колісних транспортних засобів». 

Відомості про оцінювача ОСОБА_3 та суб`єкта оціночної діяльності ПП «Ажіо.» містяться в Державному реєстрі оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності (веб-доступ: https://www.spfu.gov.ua/ua/content/spf-estimate-registers.html). 

З консультацій вбачається, що мінімальна ринкова вартість активів № 1, 2 визначалася за допомогою порівняльного підходу як середня ринкова вартість такого автомобіля (встановлена на основі даних обмеженого ринку колісних транспортних засобів) із застосуванням коефіцієнту коригування на рік випуску та відсотка додаткового зменшення залежно від умов догляду, експлуатації та зберігання транспортного засобу. 

Висновки оцінювача та проведені нею дії з визначення мінімальної ринкової вартості відповідають положенням Методики № 142/5/2092 від 24.11.2003, а також узгоджуються зі змістом мінімальної ринкової вартості, про яку йдеться у ч. 3 ст. 290 ЦПК України. 

Таким чином, консультації складені належним суб`єктом у встановленому законом порядку та шляхом застосування затвердженої методики оцінки колісних транспортних засобів з коригуванням отриманих результатів для консультації - визначення найменшої (мінімальної) ринкової вартості продажу активів, а тому відсутні підстави для визнання недопустимими та неналежними як доказу консультацій, наданих суб`єктом оціночної діяльності ПП «Ажіо.». 

Щодо визначення поняття «мінімальна ринкова вартість» та спеціальної методики її обчислення

Сторона відповідачів в апеляційній скарзі зазначила, що суд першої інстанції безпідставно відступив від договірної вартості спірних активів і неправомірно застосував так звану «мінімальну ринкову вартість», яка не має законодавчого визначення, не передбачена ЦПК України як самостійна оціночна категорія, що фактично була сформована судом довільно. За відсутності спеціальної методики визначення мінімальної ринкової вартості суд першої інстанції не мав права замінювати реальну договірну ціну активів іншою вартістю, а всі сумніви щодо вартості активу мали тлумачитися на користь відповідачів.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги в частині відсутності визначення поняття «мінімальна ринкова вартість» та спеціальної методики її обчислення, колегія суддів також звертає увагу, що положення ст. 290-292 ЦПК України та будь-які інші акти чинного законодавства не розкривають значення мінімальної ринкової вартості та порядку її визначення для даної категорії справ. 

Разом з тим, відсутність законодавчої дефініції та методології визначення мінімальної ринкової вартості не є перешкодою для застосування положень ч. 3 ст. 290 ЦПК України і не вказує на те, що має застосовуватися лише договірна вартість спірних активів. Це свідчить лише про те, що сторони справи наділені необмеженим обсягом процесуальних можливостей щодо надання доказів з метою доведення/спростування як обставин набуття активів за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, так і самої вартості спірних активів. Суд, вирішуючи спір по суті, здійснюючи оцінку всіх фактичних обставин та наданих сторонами доказів, у тому числі на підтвердження/спростування вартості спірних активів, уповноважений з`ясувати обставини набуття майна за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, та, у випадку встановлення цих обставин, застосувати мінімальну ринкову вартість спірного майна, яка вбачається з більш вагомих доказів сторони по справі.

Крім того, за положеннями ч. 2 ст. 89, ст. 110 ЦПК України, жоден доказ, у тому числі висновок експерта, не має наперед встановленої сили для суду, а кожен доказ як окремо, так і в сукупності оцінюється судом з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення спору по суті. Тому навіть при умові існування законодавчо встановленої методики визначення мінімальної ринкової вартості активів відповідні висновки суб`єктів оціночної діяльності та/або експертів щодо визначення такої вартості не будуть мати беззаперечного та безумовного значення для суду і будуть оцінюватися лише у сукупності з іншими доказами. 

При цьому положення чинного законодавства, які стосуються визначення ринкової вартості майна, дають можливість розтлумачити поняття мінімальної ринкової вартості, про яке зазначається в ч. 3 ст. 290 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 9 цього ж Закону методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Відповідно до п. 3, 4 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого Постановою КМУ № 1440 від 10.09.2003, ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об`єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Оцінка майна проводитися з дотриманням принципів корисності, попиту і пропонування, заміщення, очікування, граничної продуктивності внеску, найбільш ефективного використання. Зміст цих принципів викладено у п. 5-10 вказаного Національного стандарту.

Відповідно до п. 1.6 Розділу І Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Фондом державного майна України та Міністерства юстиції України № 142/5/2092 від 24.11.2003 (далі також - Методика № 142/5/2092 від 24.11.2003), ринкова вартість КТЗ (його складників) - вартість, за яку можливе відчуження КТЗ (його складників) на ринку подібного КТЗ (його складників) на дату оцінки за договором, укладеним між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна зі сторін діяла зі знанням справи, розсудливо і без примусу.

Вищевикладене у своїй сукупності дає можливість стверджувати, що суд, встановивши при розгляді даної категорії справ, що спірний актив був набутий за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, повинен застосувати ту мінімальну ринкову вартість активу, яка вбачається з більш вагомих доказів сторони справи, які, у свою чергу, з урахуванням фактичних обставин справи та характеристик спірного майна повинні вказувати на те, що така вартість активу на дату його набуття за реальних ринкових умов була найменшою з усіх можливих.

З викладених підстав суд першої інстанції правомірно відхилив довід відповідачів щодо неможливості визначення мінімальної ринкової вартості активів № 1 та 2 через відсутність методики визначення такої вартості, з чим погоджується колегія суддів.

Щодо необґрунтованості транспортного засобу марки Toyota Land Cruiser 200, номер кузова НОМЕР_1 , 2018 року випуску (актив № 1)

Представники відповідачів в апеляційних скаргах зазначають, що позивач не довів зв`язок активу № 1, з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ОСОБА_1 , а також набуття відповідачами активу № 1 у спосіб, передбачений п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України. Крім того, вважають, що актив № 1, який прокурор просить визнати необґрунтованим, не відповідає вимогам ч. 2 ст. 290 ЦПК України, та відповідачі мали фінансову можливість на його набуття.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач довів зв`язок зазначених вище активів, з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ОСОБА_1 , та набуття відповідачами активу № 1 у спосіб, передбачений п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України, відповідність набутих відповідачами активів вимогам ч. 2 ст. 290 ЦПК України, а також відсутність фінансової можливості на їх набуття.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в цій частині та звертає увагу, що доводи апеляційної скарги не спростовують вищенаведених висновків суду першої інстанції з огляду на таке.

За приписами абз. 2 ч. 2 ст. 81 ЦПК України у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

14.09.2022 між ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якого дів ОСОБА_5 , та ОСОБА_2 у територіальному сервісному центрі 5141 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 5141/2022/3396477 (т. 2, а.с. 76, 77-78), відповідно до п. 1.1 якого ОСОБА_4 зобов`язався передати у власність ОСОБА_2 транспортний засіб марки Toyota Land Cruiser 200, VIN-код та номер кузова НОМЕР_1 , 2018 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_3 .

Відповідно до п. 1.3 договору купівлі-продажу ОСОБА_2 підтвердила, що оглянула та ознайомилася з транспортним засобом, претензій щодо технічного стану та якісних характеристик відчужуваного транспортного засобу не має.

Відповідно до п. 2.1, 2.2 договору купівлі-продажу передача транспортного засобу ОСОБА_4 і його прийняття ОСОБА_2 здійснюється після повної оплати вартості майна. Право власності на транспортний засіб переходить до ОСОБА_2 з моменту підписання даного договору.

Відповідно до п. 3.1 договору купівлі-продажу за домовленістю сторін ціна транспортного засобу була визначена в сумі 300 000 грн.

Сторонами справи не надано жодних документів, з яких би вбачалося проведення розрахунків між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на підставі зазначеного договору купівлі-продажу. Разом з тим, з відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів (т. 2, а.с. 7-8, 52) встановлено, що 14.09.2022, тобто в день укладення договору купівлі-продажу, актив № 1 було перереєстровано на ім`я ОСОБА_2 як на нового власника транспортного засобу.

Вищевикладені обставини дають можливість дійти висновку, що 14.09.2022 ОСОБА_2 набула право власності на актив № 1. Ці обставини стороною відповідача не заперечувалися.

З повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян № 00050128109 від 19.03.2025 (т. 2, а.с. 76; Т. 3, а.с. 3-5) встановлено, що 19.06.2010 між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_2 ), було зареєстровано шлюб, про що Першим Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції було складено відповідний актовий запис № 274.

Відповідно актив № 1 було набуто ОСОБА_2 у період перебування в офіційно зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , що зумовлює особливості правового регулювання їх майнового становища як подружжя.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема і з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

У постанові КЦС ВС від 22.01.2020 року у справі № 711/2302/18 зроблено висновок, що «наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя».

У п. 2.2 Рішення КСУ № 17-рп/2012 від 19.09.2012 зазначено про те, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім`єю. 

Тобто, набуття майна у період перебування чоловіка та жінки в офіційно зареєстрованому шлюбі є самостійною та достатньою підставою для поширення на це майно презумпції спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки актив № 1 було набуто ОСОБА_2 у період перебування в офіційно зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , то з урахуванням вищевикладеного це свідчить про те, що актив № 1 було набуто у спільну сумісну власність подружжя.

У щорічній декларації за 2022 рік (т. 2, а.с. 76, т. 3, а.с. 56-68) ОСОБА_1 відобразив факт набуття його дружиною ОСОБА_2 транспортного засобу марки Toyota Land Cruiser 200, VIN-код та номер кузова НОМЕР_1 , загальною вартістю 300 000 грн.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 мають рівні права щодо володіння, користування та розпорядження активом № 1 незалежно від факту його реєстрації за одним із подружжя.

Колегія суддів, наголошує на усталеному судовому тлумаченні термінів «за дорученням» та «можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження» (ч. 4 ст. 290, п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України), яке вироблено судовою практикою у цій категорії справ.

Перше словосполучення в контексті досліджуваної норми: вказує на відносини, відмінні від визначених цивільним законодавством відносин довірителя і повіреного; означає набуття суб`єктом декларування активів через третіх осіб з метою приховання факту набуття цих активів; вчинення дії «за дорученням» у розумінні досліджуваного пункту може бути встановлене із сукупності вторинних ознак, які дозволяють дійти висновку, що третя особа діяла в інтересах суб`єкта декларування, а суб`єкт декларування, своєю чергою, отримує вигоду від набутого активу.

Крім того, поняття «за дорученням» також охоплює випадки, коли актив набувається через іншу особу, а суб`єкт декларування забезпечує виключно фінансування придбання такого активу, незалежно від того, хто саме надалі здійснюватиме користування чи розпорядження таким активом.

При цьому визнання наявності певної домовленості учасників на здійснення відповідних дій (зокрема, набуття активу за дорученням) може бути достатнім встановлення наміру особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, погодити (скоординувати) поведінку набувача активу для подальшого його набуття у власне користування або вирішення долі активу. При оцінці факту набуття активів за дорученням у справах про визнання активів необґрунтованими слід брати до уваги саму природу відповідного провадження - держава через заявлений позов стверджує, що суб`єкт декларування в порушення свого обов`язку дотримання прозорості статків набуває активи через третіх осіб. Отже, очікувати або вимагати наявності в матеріалах таких проваджень доручень, оформлених відповідно до вимог цивільного законодавства, непотрібно з огляду на те, що цей суб`єкт намагається приховати набуття відповідних активів (через це, також користується «послугами» третіх осіб на їх придбання).

Щодо терміну «можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження»: під цим мається на увазі можливість контролювати певне майно через неформалізоване право розпорядження ним шляхом фактичної можливості визначення долі цього майна як безпосередньо, так і через третіх осіб, на яких оформлено відповідне право власності; дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження в сенсі визнання активів необґрунтованими, повинні трактуватися ширше передбаченої ст. 317 ЦК України складової права власності.

Результат тлумачення останньої конструкції повністю узгоджується з роз`ясненням НАЗК від 13.11.2023 № 4 зі змінами та доповненнями (запитання № 71). Так, суб`єкти декларування повинні вносити до декларації відомості й про «опосередковане» володіння активами (абз. 1 ч. 3 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», частина 3 розділу ІІІ Порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затверджені наказом НАЗК від 08.11.2023 № 252/2). Виявлення ознак необґрунтованості активів є одним з основних завдань повної перевірки декларацій з боку НАЗК, в результаті чого матеріали можуть бути направлені в НАБУ та САП (частини 1, 3 статті 51-3 Закону) для ініціювання позову.

У судовій практиці наведено невичерпний перелік обставин, що можуть свідчити про неформалізований контроль за майном з боку особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. До них віднесено такі: користування активом, у тому числі без оформлення правових відносин між власником та суб`єктом декларування; систематичність, тривалість, спосіб, обсяг та зміст користування активом суб`єктом декларування (при чому таке користування не обов`язково має бути постійним або безперервним); наявність між власником та суб`єктом декларування родинних, дружніх або інших зв`язків, відносин підпорядкування тощо; набуття активу номінальним власником на підставі правочину, в якому задіяна повірена особа, що діє формально за дорученням від первісного власника та яка одночасно пов`язана із суб`єктом декларування, в інтересах якої набувається актив; фінансова неспроможність третьої особи самостійно набути актив у власність; створення суб`єктом декларування умов для набуття активів третьою особою; здійснення суб`єктом декларування та/або власником за його дорученням витрат, пов`язаних з утриманням активу; здійснення суб`єктом декларування та/або власником за його дорученням правочинів, пов`язаних з ефективним використанням активу; поліпшення властивостей активу або підлаштування умов його використання під власні потреби; можливість суб`єкта декларування визначати користування активом іншими особами (наприклад, членами своєї сім`ї); можливість суб`єкта декларування відмовитися від активу; можливість суб`єкта декларування впливати на долю активу, в тому числі шляхом надання відповідного доручення власнику тощо.

Водночас як виснував Верховний Суд у постанові від 16.10.2024, справа № 991/366/22, фактичне володіння через третіх осіб (ч. 4 ст. 290, п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України) «за дорученням»: 

1) вказує на відносини, відмінні від визначених цивільним законодавством відносин довірителя і повіреного; 

2) означає набуття суб`єктом декларування активів через третіх осіб з метою приховання факту набуття цих активів; 

3) вчинення дії «за дорученням» може бути встановлене із сукупності вторинних ознак, які дозволяють дійти висновку, що третя особа діяла в інтересах суб`єкта декларування, а суб`єкт декларування, у свою чергу, отримує вигоду від набутого активу; 

у свою чергу «можливість прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження», означає: 

1) можливість контролювати певне майно через неформалізоване право розпорядження ним шляхом фактичної можливості визначення долі цього майна як безпосередньо, так і через третіх осіб, на яких оформлено відповідне право власності; 

2) трактується ширше передбаченої статтею 16 ЦК України складової права власності.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що набуття активу № 1 у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у розумінні п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України є набуттям ОСОБА_1 , як особою, уповноваженою на виконання функцій держави, активу № 1 у власність, що, у свою чергу, є достатнім для констатації наявності правового зв`язку ОСОБА_1 з цим майном.

Набуття активу № 1 у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до ст. 63 СК України створило для них рівні та взаємозалежні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження цим майном. Ті обставини, що ці правомочності не використовувалися одним із подружжя, не спростовує презумпцію спільної сумісної власності відповідного майна.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що обставин, які б свідчили про те, що актив № 1 є особистою приватною власністю ОСОБА_2 у розумінні ст. 57 СК України, не встановлено.

Таким чином судом першої інстанції правомірно встановлено зв`язок активу № 1 з ОСОБА_1 , а також набуття ним активу № 1 у власність як в один зі способів, що передбачений п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України.

Також, за положеннями ст. 291 ЦПК України суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті коштом законних доходів.

З наведеного вбачається, що навіть якщо на підставі поданих доказів встановлено, що доходів суб`єкта декларування вистачало для придбання спірного майна, однак не встановлено набуття таких доходів із законних джерел, то актив, придбаний коштом незаконних (непідтверджених) доходів, є необґрунтованим.

Відповідно до п. 5 ч. 8 ст. 290 ЦПК України термін "законні доходи" означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України "Про запобігання корупції".

За допомогою Єдиного вікна для міжнародної торгівлі Єдиного державного інформаційного вебпорталу Державної митної служби України (веб-доступ https://cabinet.customs.gov.ua/vincheck) встановлено, що транспортний засіб з VIN-кодом НОМЕР_1 був ввезений на митну територію України 07.05.2018 та задекларований на підставі митної декларації № UA125160/2018/542655.

У матеріалах справи міститься митна декларація № UA125160/2018/542655 (т. 2, а.с. 120-121; т. 4, а.с. 2-3), з якої вбачається, що 07.05.2018 на митну територію України було ввезено 36 товарів (транспортних засобів), серед яких під № 26 значиться транспортний засіб Toyota Land Cruiser 200, номер кузова НОМЕР_1 , 2018 року випуску, тобто актив № 1. Вантажоодержувачем товару значиться підприємство з іноземними інвестиціями «ТОЙОТА-УКРАЇНА», митна вартість товару визначена в сумі 50 950 доларів США, що відповідно до зафіксованого в декларації обмінного курсу (26,30552200) та з урахуванням проведеного коригування дорівнює 1 344 769,62 грн.

Тобто, вартість активу № 1 при його ввезенні на територію України та до моменту початку продажу офіційним дилером вже становила 50 950 доларів США, що за обмінним курсом на той момент становило 1,3 млн грн.

Аналізом відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів (т. 2, а.с. 52) встановлено, що вже 02.11.2018, тобто через пів року з моменту ввезення на територію України, актив № 1 було зареєстровано на першого власника - ОСОБА_4 , а 14.09.2022, через чотири роки з моменту його придбання першим власником, актив № 1 було відчужено на користь ОСОБА_2 . Тобто, ОСОБА_2 є другим офіційним власником спірного транспортного засобу, поставленого на територію України офіційним дилером.

З консультації № 57-2/25 від 24.03.2025, наданої суб`єктом оціночної діяльності ПП «Ажіо.» на запит прокурора (т. 2, а.с. 110-117), вбачається, що мінімальна ринкова вартість активу № 1 з урахуванням припущень та застережень, виходячи з найбільш песимістичних уявлень про характеристики транспортного засобу, станом на 14.09.2022 складала 64 462,70 доларів США, тобто 2 357 300 грн.

Стороною відповідачів в якості доказів, що підтверджують обґрунтованість визначеної у договорі вартості активу № 1, надано діагностичний лист № с000004424 від 06.09.2022, складений ТОВ «ОДЕСАКАСТОМС», а також довідку розрахунку вартості переліку робіт, зазначених в діагностичному листі (т. 10, а.с. 12, 21, 33; документи містяться в електронній формі в ЄСІКС). Зі змісту вказаних документів вбачається, що станом на 06.09.2022, тобто за 8 днів до моменту придбання ОСОБА_2 , актив № 1 мав певні зауваження щодо його технічного стану та потребував проведення капітального ремонту або заміни двигуна. Вартість нового двигуна та робіт з його заміни складала 2 206 000 грн. Загальна вартість всіх ремонтних робіт та запчастин складала 2 493 800 грн (з урахуванням вартості двигуна та робіт щодо його заміни). 

Щобільше, у разі понесення витрат на ремонт у сумі 2 493 800 грн, то саме ця сума та 300 000 грн була б необґрунтованим активом перетвореним у цей транспортний засіб. Це також призвело б до його стягнення за цим позовом.

Однак, цей документ не містить належної печатки юридичної особи, підпису уповноваженого співробітника, який складав цей документ, а також відомостей про особу замовника діагностичних робіт, відомостей про вартість ремонтних робіт, проведення яких потребує актив № 1. Крім того, тільки цей документ та зафіксовані в ньому відомості не дають можливості підтвердити, що огляд та діагностика активу № 1 дійсно були здійснені співробітником автосервісу та/або оплачені замовником, наприклад, відсутні відомості про виписування відповідного наряду співробітнику автосервісу, виконання цього наряду та/або виставлення рахунку на оплату вартості робіт щодо огляду та діагностики автомобіля, а також оплати такого рахунку тощо.

Вищевикладені недоліки діагностичного листа обґрунтовано не дали суду першої інстанції можливості покладатися на відомості цього документа як достовірні та, як наслідок, встановити, що актив № 1 дійсно оглядався та проходив діагностику, дійсно мав зазначені технічні недоліки, які потребували проведення ремонтних робіт, а отже, і підтвердити обґрунтованість зменшення вартості транспортного засобу через начебто виявлені технічні недоліки. Стороною відповідачів не надано будь-яких інших доказів на підтвердження обставин, викладених в діагностичному листі № с000004424 від 06.09.2022, а також доказів, за допомогою яких можна було б усунути недоліки зазначеного документа.

Водночас довідка розрахунку вартості переліку робіт складена на основі діагностичного листа № с000004424. Дана довідка не містить відомостей про юридичну особу та/або фізичну особу, яка склала цей документ, однак містить печатку з найменуванням автосервісу «ІНФОРМАЦІЯ_4» та адресою його місцезнаходження (АДРЕСА_4), а також рукописні позначення, серед яких, ймовірно, підпис працівника автосервісу, а також застереження, що ця довідка не є платіжним документом.

При дослідженні змісту зазначеного документа судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що довідка не містить дати її створення, внаслідок чого неможливо встановити дату, станом на яку визначалася вартість ремонтних робіт, зазначених в діагностичному листі № с000004424.

Крім того, з відкритих відомостей мережі Інтернет судом першої інстанції встановлено, що автосервіс «ІНФОРМАЦІЯ_4», що розташований за адресою АДРЕСА_4, спеціалізується виключно на автомобілях марки Porsche і Range Rover, а не на автомобілях марки Toyota, яким є актив № 1. 

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що діагностичний лист ТОВ «ОДЕСАКАСТОМС» № с000004424 від 06.09.2022 та довідка розрахунку вартості переліку робіт складена іншим автосервісом, що спеціалізується на ремонті зовсім інших автомобілів, у невстановлений час та на основі зазначеного діагностичного листа, а тому і не врахував зазначені документи в якості доказів, які підтверджують обґрунтованість договірної вартості активу № 1.

При цьому, сторона відповідачів, вільно володіючи та користуючись активом № 1 протягом трьох років, начебто купуючи транспортний засіб у незадовільному технічному стані та здійснюючи його капітальний ремонт, не надала жодного доказу на підтвердження того, що 1) відносно активу № 1 після його придбання ОСОБА_2 проводилися хоч якісь ремонтні роботи, у тому числі капітальний ремонт двигуна чи його заміна, 2) ОСОБА_2 та/або ОСОБА_1 здійснювали хоч якісь витрати на проведення ремонтних робіт щодо активу № 1. 

Сукупність вищевикладених обставин дає можливість виснувати, що актив № 1 не міг продаватися та купуватися за 300 000 грн, оскільки така його вартість є невиправдано низькою. 

Отже, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що актив № 1 було набуто за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, що вказує на наявність підстав для визначення і застосування мінімальної ринкової вартості активу № 1.

Оскільки сторона відповідача не надала власних доказів щодо мінімальної ринкової вартості активу № 1, то для цілей ч. 3 ст. 290 ЦПК України суд першої інстанції обґрунтовано застосував мінімальну ринкову вартість активу № 1, яка визначена в консультації ПП «Ажіо.» № 57-2/25 від 24.03.2025 (т. 2, а.с. 110-117), що не могла бути меншою, ніж 2 357 300 грн.

Досліджуючи в межах доводів апеляційних скарг сторони відповідачів достатність законних доходів подружжя ОСОБА_7 для придбання активу № 1 за його мінімальною ринковою вартістю в розмірі 2 357 300 грн, колегія суддів звертає увагу на таке. 

З декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, поданої ОСОБА_1 за 2022 рік (т. 2, а.с. 76, т. 3, а.с. 56-68), станом на 31.12.2022 ОСОБА_1 відобразив наступне майнове становище.

Об`єкти нерухомості: 1) квартира за адресою: АДРЕСА_1 , площею 63 квадратних метри, набута 24.12.2002 у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; 2) земельна ділянка з кадастровим номером 3221487001:01:016:0007 за адресою: АДРЕСА_2 , площею 1502 квадратних метри, набута 16.06.2020 у власність ОСОБА_2 ; 3) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , площею 221,7 квадратних метри, набутий 12.01.2021 у власність ОСОБА_2 ; 4) квартира за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 202,4 квадратних метри, набута 01.01.2022 у користування (оренду) ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та їх дітей.

Транспортні засоби: 1) автомобіль Lexus PX300, 2019 року випуску, VIN-код НОМЕР_4 , вартістю 1 507 901 грн, набутий 19.12.2019 у власність ОСОБА_2 ; 2) автомобіль Lexus GS300, 2015 року випуску, VIN-код НОМЕР_5 , вартістю 250 000 грн, набутий 29.12.2018 у власність ОСОБА_1 ; 3) автомобіль Toyota Land Cruiser 200, 2018 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , вартістю 300 000 грн, набутий 14.09.2022 у власність ОСОБА_2 .

Доходи: 1) 54 792 грн - заробітна плата ОСОБА_1 , отримана від Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України; 2) 166 622 грн - заробітна плата ОСОБА_1 , отримана від ГУ ДПС в Одеській області; 3) 1 000 000 грн - дохід ОСОБА_2 , отриманий від здійснення підприємницької діяльності.

Грошові активи: 1) 500 000 грн - заощадження ОСОБА_2 ; 2) відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 46 ЗУ «Про запобігання корупції» у ОСОБА_1 могли бути грошові активи різних видів в сукупному розмірі 124 050 грн, які не підлягали декларуванню.

Банківські рахунки: 1) у ОСОБА_1 відкриті в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та в АТ «Державний ощадний банк України»; 2) у ОСОБА_2 відкриті тільки в АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

У відомостях Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (т. 2, а.с. 76; т. 3, а.с. 7-14) щодо ОСОБА_1 у 2022 році відсутні відомості про отримання ним будь-яких інших офіційних доходів, окрім як заробітної плати від Департаменту стратегічних розслідувань та ГУ ДПС в Одеській області. Щодо ОСОБА_2 містяться задекларовані нею доходи як фізичної особи-підприємця, що відображені у щорічній декларації ОСОБА_1 за 2022 рік (1 000 000 грн).

З витягу Єдиного державного реєстру юридичних осію, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 34915860 від 10.04.2025 (т. 2, а.с. 76; т. 3, а.с. 15-17) вбачається, що з 11.12.2019 ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець та здійснює підприємницьку діяльність.

З реєстраційних даних Державної податкової служби України (т. 2, а.с. 76; т. 3, а.с. 21) встановлено, що з 01.01.2020 по 01.10.2022 ОСОБА_2 була зареєстрована як платник єдиного податку 2 групи, а з 01.10.2022 по 01.04.2024 як платник єдиного податку 1 групи.

З податкової декларації ОСОБА_2 як платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2022 рік (т. 2, а.с. 76; т. 3, а.с. 33-35) вбачається, що протягом 1-3 кварталів 2022 року ОСОБА_2 як платником єдиного податку 2 групи не отримано доходів від здійснення підприємницької діяльності, а протягом 4 кварталу 2022 року ОСОБА_2 як платником єдиного податку 1 групи отримано доходи від здійснення підприємницької діяльності в сумі 1 000 000 грн.

Таким чином, дохід ОСОБА_2 в сумі 1 000 000 грн від здійснення підприємницької діяльності у 2022 році був отриманий нею за результатами здійснення господарської діяльності у четвертому кварталі 2022 року, тобто за період з жовтня по грудень 2022 року.

Отже, сукупний законний дохід подружжя ОСОБА_7 за 2022 рік становив 1 345 464 грн (54 792 грн (заробітна плата ОСОБА_1 ) + 166 622 грн (заробітна плата ОСОБА_1 ) + 1 000 000 грн (дохід ОСОБА_2 ) + 124 050 грн (можливий сукупний розмір недекларованих грошових активів ОСОБА_1 ). Відображення ОСОБА_1 грошових заощаджень ОСОБА_2 в сумі 5 00 000 грн відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» з огляду на зміст цієї норми та форму декларації вказує на те, що ця сума грошових коштів була наявна у розпорядженні ОСОБА_2 станом на 31.12.2022, тобто протягом 2022 року не використовувалася, у зв`язку з чим не може бути врахована при обчисленні реальних фінансових можливостей подружжя у 2022 році.

Таким чином, у 2022 році подружжя ОСОБА_7 мало у своєму розпорядженні законні доходи в загальній сумі 1 345 464 грн, які могли бути використані ними для покриття всіх витрат (придбання товарів, робіт, послуг та спірного активу).

При цьому станом на вересень 2022 року (на момент набуття активу № 1 та проведення ймовірних розрахунків за нього) сукупні законні доходи подружжя ОСОБА_7 становили: 88 231,77 грн (заробітна плата ОСОБА_1 з вирахуванням податків, зборів та інших обов`язків платежів згідно з розрахункових листів з місць його роботи (т. 2, а.с. 22-33) + 124 050 грн (можливий сукупний розмір недекларованих грошових активів ОСОБА_1 ).

Доходи ОСОБА_2 за період з 01.01.2022 по 14.09.2022 відсутні, оскільки офіційно задекларований нею дохід від здійснення підприємницької діяльності був отриманий лише після вересня 2022 року. Задекларовані заощадження ОСОБА_2 за цей період також не можуть бути враховані, оскільки останні станом на 31.12.2022 були задекларовані ОСОБА_1 як такі, що перебувають у розпорядженні ОСОБА_2 , тобто не були витрачені у 2022 році. У свою чергу, задекларовані заощадження ОСОБА_2 охоплюють в собі суму заощаджень, які не підлягають декларуванню.

Отже, станом на 14.09.2022, коли було придбано актив № 1, подружжя ОСОБА_7 у своєму реальному розпорядженні мало законні доходи в сумі 212 281,77 грн, які могли бути використані ними для покриття витрат на всі потреби.

Також встановлено, що ОСОБА_1 у 2022 році мав банківські рахунки, відкриті в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та в АТ «Державний ощадний банк України», а ОСОБА_2 - тільки в АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

За результатами аналізу виписок по рахункам ОСОБА_2 , що відкриті на її ім`я в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (т. 3, а.с. 102; файли формату Excel, які містяться в ZIP-архіві «0000003704566400»), встановлено, що у 2022 році ОСОБА_2 мала лише один активний рахунок в зазначеній банківській установі, за яким здійснено випуск платіжної картки № НОМЕР_6 (файл «3222910647_49111174_НОМЕР_6» за тим же шляхом на т. 3, а.с. 102).

З виписки по цьому рахунку встановлено, що надходження на ньому за 2022 рік складали 718 604,50 грн, а витрати - 737 256,18 грн. При цьому за період з 01.01.2022 по 14.09.2022 (момент придбання активу № 1) надходження складали 415 496,50 грн, а витрати - 428 286,99 грн. Витрати, які б стосувалися активу № 1, у тому числі розрахунків за його придбання, на вказаному банківському рахунку не зафіксовано.

У свою чергу, станом на 2022 рік ОСОБА_1 мав активні рахунки як в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», так і в АТ «Державний ощадний банк». Встановлено, що на момент набуття активу № 1 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_1 мав активні банківські рахунки, за якими було здійснено випуск наступних платіжних карток - 1) НОМЕР_9; 2) НОМЕР_7 (Т. 3, а.с. 102, файли формату Excel, які містяться в ZIP-архіві «0000003704575833). У свою чергу, в АТ «Державний ощадний банк» ОСОБА_1 мав лише один активний банківський рахунок - НОМЕР_8 (т. 3, а.с. 106; файл формату Excel « НОМЕР_8 »).

На рахунках, відкритих в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», ОСОБА_1 у 2022 році мав наступні грошові операції.

На рахунку № НОМЕР_9 (т. 3, а.с. 102, файл «2972418874_21739531_НОМЕР_9») наявні грошові операції тільки за період з 01.01.2022 по 18.06.2022. За цей період надходження на картку становили 54 120,31 грн, з яких 53 869,05 грн - це заробітна плата від Департаменту стратегічних розслідувань, а 251,26 грн - це інші джерела доходів. При цьому витрати за цей же період становили 54 120,26 грн, з яких 54 119 грн - перекази на інші картки ОСОБА_1 , а 1,26 грн - інші види витрат.

На рахунку № НОМЕР_10 (т. 3, а.с. 102, файл «2972418874_21739531_НОМЕР_10») наявні грошові операції за період з червня 2022 року по грудень 2022 року. За цей період надходження на картку становили 8500 грн, з яких 3750 грн - це перекази з інших карток ОСОБА_1 , 4750 грн - інші джерела. При цьому витрати за цей же період становили 8493,99 грн.

На рахунку № НОМЕР_11 (т. 3, а.с. 102, файл «2972418874_21739531_НОМЕР_11») наявні грошові операції з 2016 по 2024 роки. За 2022 рік надходження на картку становили 848 871,26 грн, з яких 246 000 грн - поповнення готівкою, 53 869 грн - перекази з інших карток ОСОБА_1 , 549 002,26 грн - інші джерела (перекази від третіх осіб, неідентифіковані перекази). Витрати за 2022 рік становили 749 520,57 грн.

На цьому ж рахунку за період з 01.01.2022 по 14.09.2022 надходження становили 703 488,17 грн, з яких 188 500 грн - поповнення готівкою, 53 869 грн - перекази з інших карток ОСОБА_1 , 461 119,17 грн - інші джерела (так само перекази від третіх осіб, неідентифіковані перекази). Витрати за цей же період становили 648 307,10 грн.

Виписка по рахунку № НОМЕР_12 (т. 3, а.с. 102, файл «2972418874_21739531_НОМЕР_12») повністю співпадає з випискою по рахунку № НОМЕР_11 (різні платіжні картки, але історія грошових операцій ідентична).

За результатами аналізу виписок по рахункам ОСОБА_1 , що відкриті на його ім`я в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», не встановлено наявності у 2022 році грошових операцій, що були б пов`язані з активом № 1.

У свою чергу, на рахунку в АТ «Ощадний державний банк» (т. 3, а.с. 106) за 2022 рік надходження складали 134 125,92 грн, які є заробітною платою ОСОБА_1 за місцем роботи в ГУ ДПС в Одеській області. Витрати за 2022 рік становили 57 489,99 грн, які також не пов`язані з активом № 1.

При цьому за період з січня 2022 року по 14.09.2022 ОСОБА_1 було виплачено заробітну плату в розмірі 33 734 грн, а витрачено ним було за цей же період грошові кошти в сумі 4 539,39 грн.

Таким чином, сукупні документально підтверджені витрати подружжя ОСОБА_7 за 2022 рік, які не пов`язані з придбанням активу № 1, становлять - 1 606 880 грн (737 256,18 грн (витрати ОСОБА_2 на її рахунку в АТ КБ «ПРИВАТБАНК») + 54 120,26 грн (витрати ОСОБА_1 на першому рахунку в АТ КБ «ПРИВАТБАНК») + 8 493,99 грн (витрати ОСОБА_1 на другому рахунку в АТ КБ «ПРИВАТБАНК») + 749 520,57 грн (витрати ОСОБА_1 на третьому рахунку в АТ КБ «ПРИВАТБАНК») + 57 489,99 грн (витрати ОСОБА_1 на рахунку в АТ «Державний ощадний банк України»).

Сукупні документально підтверджені витрати подружжя ОСОБА_7 за 2022 рік перевищують їх сукупний законний дохід за цей же рік. Різниця між сукупним законним доходом ОСОБА_7 за 2022 рік та їх документально підтвердженими витратами, не пов`язаними з придбанням активу № 1, за 2022 рік становить -261 416 грн (1 345 464 грн - 1 606 880 грн). Тобто, законні доходи подружжя ОСОБА_7 не покривали їх витрати, не пов`язані з придбанням спірного активу № 1.

При цьому сукупні документально підтверджені витрати подружжя ОСОБА_7 за період з 01.01.2022 по 14.09.2022, які не пов`язані з придбанням активу № 1, становлять - 1 143 747,73 грн. Різниця між сукупним законним доходом ОСОБА_7 за період з 01.01.2022 по 14.09.2022 та їх документально підтвердженими витратами за цей же період, які не пов`язані з придбанням активу № 1, становить -931 465,96 грн (212 281,7 грн - 1 143 747,73 грн).

Позаяк судом першої інстанції було встановлено лише документально підтверджені (безготівкові) витрати подружжя ОСОБА_7 , при цьому враховувано високу ймовірність існування також готівкових витрат ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що також підвищує вищезазначену суму сукупних витрат. Крім того, подружжя ОСОБА_7 має земельну ділянку та великий житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , які однозначно потребують значних витрат на їх обслуговування та утримання, а також у 2022 році орендувало велику квартиру в одному з прибережних районів м. Одеси, що також значно підвищує статтю видатків їх сімейного бюджету.

Тобто, фактичний сукупний розмір витрат подружжя ОСОБА_7 за 2022 рік цілком ймовірно є більшим за 1 606 880 грн.

Таким чином, ані сукупних законних доходів подружжя ОСОБА_7 за цілий 2022 рік, ані тим більше їх сукупних законних доходів станом на вересень 2022 року, не вистачало для покриття витрат на поточні потреби, що не були пов`язані з придбанням активу № 1. Відповідно законних доходів подружжя не вистачало навіть для придбання активу № 1 за його договірною ціною в сумі 300 000 грн. Тим більше законних доходів подружжя ОСОБА_7 не вистачало для придбання активу № 1 за його мінімальною ринковою вартістю в сумі 2 357 300 грн.

З урахуванням вищевикладеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що законних доходів ОСОБА_1 не вистачало для придбання активу № 1 за його мінімальною ринковою вартістю в розмірі 2 357 300 грн. У подружжя ОСОБА_7 взагалі не було законних доходів для здійснення розрахунків за цей транспортний засіб.

Щодо необґрунтованості транспортного засобу Audi RS Q8, номер кузова НОМЕР_2 , 2020 року випуску (актив № 2)

Представники відповідачів адвокати Мостова І. О., Назарова А. С. в апеляційних скаргах зазначає, що позивачем не доведено зв`язок активу № 2, з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ОСОБА_1 , а також набуття відповідачами активу № 2 у спосіб, передбачений п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України. Крім того, вважають, що актив № 2, який прокурор просить визнати необґрунтованим, не відповідає вимогам ч. 2 ст. 290 ЦПК України, та відповідачі мали фінансову можливість на його набуття.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено зв`язок зазначених вище активів, з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ОСОБА_1 , та набуття відповідачами активу № 2 у спосіб, передбачений п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України, відповідність набутих відповідачами активів вимогам ч. 2 ст. 290 ЦПК України, а також відсутність фінансової можливості на їх набуття.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в цій частині та звертає увагу, що доводи апеляційної скарги не спростовують вищенаведених висновків суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з довідки ТОВ «Єдина Автомобільна Група» станом на 15.02.2023 на балансі цього товариства перебував актив № 2 із залишковою вартістю 1 179 000 грн (т. 2, а.с. 67).

16.02.2023 ТОВ «Єдина Автомобільна Група» було проведено збори учасників товариства (єдиного учасника) з наступним порядком денним: 1) прийняття рішення щодо продажу транспортного засобу; 2) надання повноважень ОСОБА_9 на укладання та підписання договору купівлі-продажу транспортного засобу та інших необхідних для цього документів, з фізичною особою ОСОБА_2 , від імені ТОВ «Єдина Автомобільна Група» (т. 2, а.с. 63).

За результатами розгляду вказаних питань було прийнято наступні рішення: 1) з метою здійснення господарської діяльності прийнято рішення щодо продажу легкового транспортного засобу - загального універсалу - В марки Audi модель RS Q8, 2020 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_13 , номер шасі НОМЕР_2 , на користь фізичної особи ОСОБА_2 . Ціна продажу становить 1 414 998 грн з ПДВ; 2) уповноважено ОСОБА_9 укласти та підписати договір купівлі-продажу транспортного засобу та усі інші необхідні для цього документи від імені ТОВ «Єдина Автомобільна Група» з ОСОБА_2 .

Наказом ТОВ «Єдина Автомобільна Група» № 3/1 від 16.02.2023 директору товариства було надано вказівку на укладення та підписання договору купівлі-продажу активу № 2 на користь фізичної особи ОСОБА_2 . Ціна продажу автомобіля в наказі зазначається 1 414 998 грн (т. 2, а.с. 64). 

Наказом ТОВ «Єдина Автомобільна Група» № 3 від 16.02.2023 директору товариства було надано вказівку на здійснення перереєстрації активу № 2. Вартість активу визначено в сумі 1 414 998 грн. Призначено директора товариства відповідальною особою із перереєстрації транспортного засобу (т. 2, а.с. 65).

16.02.2023 ТОВ «Єдина Автомобільна Група» видало довіреність на ім`я Волошина А. А. щодо вчинення останнім від імені товариства дій з укладення та підписання договору купівлі-продажу активу № 2. Довіреність видана строком до 28.04.2023 без права передоручення (т. 2, а.с. 66).

16.02.2023 між ТОВ «Єдина Автомобільна Група» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 1602/1 (Т. 2, а.с. 93-96), відповідно до п. 1.1 якого ТОВ «Єдина Автомобільна Група» передає у власність, а ОСОБА_2 приймає і зобов`язується оплатити актив № 2.

Відповідно до п. 1.2.1 договору купівлі-продажу ТОВ «Єдина Автомобільна Група» підтвердило та гарантувало, що відсутні недоліки транспортного засобу, в тому числі, але не виключно: відсутні приховані недоліки чи дефекти механізмів або окремих агрегатів транспортного засобу на момент його приймання-передачі.

Відповідно до п. 3.1, 3.2.1, 3.4 договору купівлі-продажу ціна транспортного засобу, за яку здійснюється його купівля-продаж, становить 1 414 998 грн. ОСОБА_2 зобов`язалася сплатити на користь ТОВ «Єдина Автомобільна Група» ціну транспортного засобу протягом одного календарного місяця з моменту підписання сторонами даного договору. Сторонами договору погоджено, що оплата вартості транспортного засобу здійснюється у безготівковій формі шляхом банківського переказу грошових коштів на рахунок ТОВ «Єдина Автомобільна Група».

У розділі 7 договору купівлі-продажу зазначено наступні реквізити банківського рахунку ТОВ «Єдина Автомобільна Група», на який ОСОБА_2 має перерахувати грошові кошти в сумі 1 414 998 грн в якості оплати вартості активу № 2 - НОМЕР_14 в АТ «УКРСИББАНК», МФО 351005, код ЄДРПОУ 42196116.

16.02.2023 ТОВ «Єдина Автомобільна Група» виставило ОСОБА_2 видаткову накладну № 4 (т. 2, а.с. 98) для сплати грошових коштів в сумі 1 414 998 грн в якості оплати вартості активу № 2.

16.02.2023 між ТОВ «Єдина Автомобільна Група» та ОСОБА_2 було підписано акт приймання-передачі (т. 2, а.с. 103), згідно з яким ТОВ «Єдина Автомобільна Група» передало, а ОСОБА_2 прийняла актив № 2. В акті прийому-передачі ОСОБА_2 підтвердила, що транспортний засіб знаходиться у задовільному стані та придатний до використання за призначенням.

01.03.2023 між ТОВ «Єдина Автомобільна Група» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду № 1 до договору купівлі-продажу транспортного засобу № 1602/1 від 16.02.2023 (т. 4, а.с. 97), відповідно до змісту якої сторони дійшли згоди, що ОСОБА_2 зобов`язується сплатити на користь ТОВ «Єдина Автомобільна Група» ціну транспортного засобу у розмірі, відповідно до умов п. 3.1 договору, у строк до 31.12.2023 (т. 2, а.с. 97). Реквізити для перерахунку грошових коштів залишилися незмінними.

З листа АТ «УКРСИББАНК» № 31-4-01/07-1882-БТ від 02.06.2025 (т. 10, а.с. 78) вбачається, що ТОВ «Єдина Автомобільна Група» станом на 02.06.2025 не мало відкритих та діючих рахунків в зазначеній банківській установі, проте має закриті рахунки: 1) НОМЕР_15 , на якому рух коштів за період з 16.02.2023 по 02.08.2023 (дата закриття рахунку) відсутній; 2) НОМЕР_14 , рух коштів на якому за період з 16.02.2023 по 02.08.2023 (дата закриття рахунку) надається у формі виписки.

З виписки по банківському рахунку ТОВ «Єдина Автомобільна Група» (т. 10, а.с. 79) не встановлено, щоб ОСОБА_2 у період з 16.02.2023 по 02.08.2023 (дата, коли банківські рахунки товариства було закрито) перераховувала на користь товариства грошові кошти, у тому числі з призначенням платежу у виді оплати вартості активу № 2. Тобто, з виписок по банківських рахунках ТОВ «Єдина Автомобільна Група», які були зазначені товариством в договорі купівлі-продажу активу № 2 в частині способу виконання ОСОБА_2 свого грошового зобов`язання, не вбачається, щоб ОСОБА_2 сплатила грошові кошти в сумі 1 414 998 грн за актив № 2.

21.03.2023, тобто вже після укладення договору купівлі-продажу № 1602/1 між ТОВ «Єдина Автомобільна Група» та ОСОБА_2 , актив № 2 було зафіксовано камерою спостереження на дорозі загального користування (т. 2, а.с. 186). Шляхом огляду фотозображення встановлено, що актив № 2 придатний до використання, не має зовнішньо видимих пошкоджень та несправностей.

14.04.2023 між ТОВ «Єдина Автомобільна Група», від імені якого діяв Волошин А. А. , та ОСОБА_2 в територіальному сервісному центрі 5142 було укладено ще один договір № 5142/2023/3766055 купівлі-продажу активу № 2 (т. 2, а.с. 80-81). Більшість істотних умов договору купівлі-продажу від 14.04.2023 ідентичні умовам договору купівлі-продажу від 16.02.2023 (щодо предмета договору, його технічного засобу, вартості).

Саме на підставі договору купівлі-продажу від 14.04.2023 в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів (т. 2, а.с. 9, 52) актив № 2 було зареєстровано за ОСОБА_2 . Транспортний засіб було перереєстровано на її ім`я з державним номерним знаком НОМЕР_16 .

Таким чином, ОСОБА_2 у період перебування в офіційно зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 набула актив № 2, що, враховуючи висновки суду, викладені вище, свідчить про набуття активу № 2 у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а отже, і про набуття активу № 2 у власність ОСОБА_1 у розумінні п. 2 ч. 8 ст. 290 ЦПК України.

В частині доводів сторони відповідачів щодо наявності підстав визначення і застосування мінімально ринкової вартості активу № 2, колегія суддів звертає увагу на таке. 

22.05.2020 між ТОВ «ЗС ГРУПП» та ТОВ «Єдина Автомобільна Група» було укладено договір купівлі-продажу/поставки автомобіля № 120-20А (т. 4, а.с. 16-20), відповідно до п. 1.1 якого ТОВ «ЗС ГРУПП», керуючись рішенням ТОВ «Єдина Автомобільна Група», який вибрав необхідний йому новий автомобіль 2020 року випуску, марки Audi, моделі RSQ8, якісні та технічні характеристики якого мають відповідати положенням Специфікації (додаток № 1), зобов`язується передати у власність ТОВ «Єдина Автомобільна Група» цей автомобіль, а ТОВ «Єдина Автомобільна Група» зобов`язується прийняти переданий автомобіль та оплатити його за ціною в розмірі та порядку, визначеному цим договором.

Відповідно до додатку № 1 до договору купівлі-продажу № 120-20А від 22.05.2020 (т. 4, а.с. 21-22) предметом договору є транспортний засіб марки Audi, моделі RSQ8, чорного кольору кузову з бамперами RS, скляним панорамним дахом, з елементами карбону, чорного кольору салону з червоними швами та алькантарою на стелі, спортивними сидіннями, обладнаний бензиновим двигуном, 3996 куб.см, потужністю 441 кВт/600 л.с., 8-ступеневою автоматичною коробкою перемикання передач, спортивною випускною системою RS, гальмівними супортами RS з кераміки червоного кольору та сучасними технологіями преміум-сегменту (камери кругового огляду, ключ з сенсорним відмиканням, матричні світлодіодні фари, вентиляція і масаж, підігрів для сидінь, асистент нічного бачення, проекційний дисплей тощо).

Відповідно до п. 3.1, 3.2, 3.5, 3.6 договору купівлі-продажу ціна автомобіля складає 4 638 291 грн, що на дату укладення цього договору еквівалентно 158 900 євро за курсом продажу встановленого імпортером автомобіля ТОВ «Порше Україна». На день підписання цього договору обмінний курс євро до української гривні, встановлений імпортером ТОВ «Порше Україна», складав 29,19 грн за один євро.

Вартість автомобіля підлягає сплаті в національній валюті України - гривні, і вираховується шляхом множення суми в євро на курс продажу євро до гривні України, встановлений імпортером автомобіля ТОВ «Порше Україна» на день оплати у повному розмірі ціни авто.

Якщо в період між датою виставлення рахунку та датою отримання суми за поставлений автомобіль, еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс імпортера автомобіля ТОВ «Порше Україна», який був використаний та про який було повідомлено ТОВ «ЗС ГРУПП», збільшився - різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, оплачується ТОВ «Єдина Автомобільна Група» протягом 2 (двох) банківських днів із дати надання додаткових рахунків-фактур.

Ціна автомобіля може бути змінена ТОВ «ЗС ГРУПП» відповідно до змін ставок українських податків, витрат на митне оформлення автомобіля, зборів та інших платежів до бюджету, підняття відпускної ціни на автомобіль виробником або імпортером ТОВ «Порше Україна», що прямо або опосередковано впливають на збільшення ціни автомобіля.

За допомогою Єдиного вікна для міжнародної торгівлі Єдиного державного інформаційного веб-порталу Державної митної служби України (веб-доступ https://cabinet.customs.gov.ua/vincheck) встановлено, що транспортний засіб з VIN-кодом НОМЕР_2 був ввезений на митну територію України 19.10.2020 та задекларований на підставі митної декларації № UA100510/2020/882148.

З вказаної митної декларації та з форми декларації митної вартості (т. 4, а.с. 4-10) вбачається, що у жовтні 2020 на митну територію України було ввезено (імпортовано) 5 товарів (транспортних засобів). Вантажовідправником зазначається Audi Aktiengesellschaft, вантажоодержувачем - ТОВ «Порше Україна». Серед ввезених транспортних засобів під № 5 присутній автомобіль Audi RSQ8, новий, 2020 календарного року випуску, 2021 модельного року виготовлення, VIN-код НОМЕР_2 , тобто актив № 2. Митна вартість активу № 2 зазначається в сумі 100 701,9000 євро, що згідно з вказаного в деклараціях курсу євро (33,30180000) та застосованого коригування становить 3 340 926,52 грн.

Таким чином, у жовтні 2020 року на виконання умов договору купівлі-продажу № 120-20А від 22.05.2020 ТОВ «Порше Україна» імпортувало актив № 2 до України. При ввезенні транспортного засобу на митну територію України його вартість була визначена на рівні 3 340 926,52 грн.

26.10.2020 ТОВ «ЗС ГРУПП» виписало ТОВ «Єдина Автомобільна Група» видаткову накладну № 849 (т. 4, а.с. 23) щодо здійснення оплати вартості активу № 2. У накладній вартість транспортного засобу зазначається в сумі 5 339 040 грн (з урахуванням ПДВ).

26.10.2020 між ТОВ «ЗС ГРУПП» та ТОВ «Єдина Автомобільна Група» було підписано акт прийому-передачі автомобіля № 120-20А (т. 4, а.с. 24-25), відповідно до якого ТОВ «ЗС ГРУПП» передало, а ТОВ «Єдина Автомобільна Група» прийняло автомобіль Audi RSQ8, VIN-код та номер кузова НОМЕР_2 , у повній комплектності та технічно справному стані. ТОВ «Єдина Автомобільна Група» підтвердило відсутність претензій щодо ціни, технічного стану, комплектності та зовнішнього вигляду автомобіля. Загальну вартість активу № 2 в акті прийому-передачі визначено на рівні 5 339 040 грн.

З платіжних інструкцій № 409 від 25.05.2020, № 659 від 22.10.2020, № 660 від 22.10.2020, № 661 від 22.10.2020 (т. 4, а.с. 26-29) вбачається, що протягом травня-жовтня 2020 року ТОВ «Єдина Автомобільна Група» сплатило на користь ТОВ «ЗС ГРУПП» грошові кошти в сумі 5 339 040 грн з цільовим призначенням - за автомобіль Audi RSQ8 згідно рах. № 257 від 22.05.2020, № 831 від 22.10.2020 та договору № 120-20А від 22.05.2020.

Таким чином, 22.10.2020 ТОВ «Єдина Автомобільна Група» набуло право власності на актив № 2, вартість якого на той момент становила 5 339 040 грн. Саме на підставі цього договору купівлі-продажу ТОВ «Єдина Автомобільна Група» стало першим власником активу № 2, про що було внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру транспортних засобів. При реєстрації транспортного засобу йому було присвоєно державний номерний знак НОМЕР_13 (т. 2, а.с. 52).

З наказу ТОВ «Єдина Автомобільна Група» № 21/3 від 27.10.2020 (т. 10, а.с. 21; документ міститься в електронній формі в ЄСІКС) вбачається, що 27.10.2022 актив № 2 був введений в експлуатацію товариством. Установлено, що очікуваний строк його використання становить 3 роки.

При цьому наказом ТОВ «Єдина Автомобільна Група» № 3/1 від 03.01.2020 (т. 10, а.с. 21; документ міститься в електронній формі в ЄСІКС) застосовано мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів, які вказані у пп. 138.3.3 ПКУ, крім об`єктів третьої групи (передавальні пристрої) та четвертої групи (машини та обладнання). Встановлено скорочений строк корисного використання об`єкта основних засобів, передбачений п. 43-1 підрозділу 4 роздл. ХХ ПКУ, для об`єктів п`ятої групи, який дорівнює три роки.

З листа ТОВ «Українська універсальна біржа» № В-27/2 від 27.01.2025 (т. 4, а.с. 30-31) та додатків до нього (т. 4, а.с. 32-50) вбачається, що в період з 01.10.2021 по 31.12.2021 актив № 2 був переданий в оренду ТОВ «Українська універсальна біржа» на підставі договору оренди (найму) транспортного засобу № 30/09/21-ТР від 30.09.2021 для використання транспортного засобу в господарській діяльності.

Зі змісту п. 3.1 договору оренди транспортного засобу вбачається, що місячна оренда плата за користування активом № 2 була погоджена сторонами на рівні 200 000 грн.

Після завершення строку оренди на підставі акту прийому-передачі № 2 від 31.12.2021 (т. 4, а.с. 35) актив № 2 було повернуто ТОВ «Єдина Автомобільна Група». При поверненні транспортного засобу товариства підтвердили, що автомобіль повертається в належному стані та придатний до експлуатації.

З листів ТОВ «ЗС ГРУПП» № А017/04-25 від 08.04.2025 та додатків до нього (т. 4, а.с. 53-90) і ТОВ «Ауді-Центр Київ» № 15 від 11.04.2025 та додатків до нього (т. 4, а.с. 93-116) вбачається, що 20.05.2021, 16.08.2021, 08.10.2021, 12.10.2021, 24.10.2021, 26.10.2021, 24.09.2022 актив № 2 проходив технічне обслуговування (переважно планове технічне обслуговування або роботи із заміни певних деталей, складових частин, рідин тощо). Тобто, в період експлуатації активу № 2 ТОВ «Єдина Автомобільна Група», у тому числі в період його перебування в оренді, транспортний засіб використовувався відповідно до умов його експлуатації, не зазнавав суттєвих/критичних пошкоджень, які потребували б проведення дороговартісних капітальних ремонтних робіт, проходив планове технічне обслуговування в офіційного дилера.

Після цього актив № 2 було набуто ОСОБА_2 , яка при укладанні відповідних договорів купівлі-продажу з ТОВ «Єдина Автомобільна Група» та при безпосередньому прийнятті активу № 2 у свою власність засвідчила, що актив № 2 перебуває у задовільному технічному стані та придатний до використання за цільовим призначенням. Разом з тим, у договорах купівлі-продажу вартість активу № 2 було визначено на рівні 1 414 998 грн. 

Тобто, за два роки з моменту ввезення активу № 2 на територію України офіційним дилером та продажу першому власнику вартість цього технічно справного транспортного засобу при продажу другому офіційному власнику впала з 5 339 040 грн до 1 414 998 грн або на 73%.

З листів ТОВ «ЗС ГРУПП» № А017/04-25 від 08.04.2025 та додатків до нього (т. 4, а.с. 53-90) і ТОВ «Ауді-Центр Київ» № 15 від 11.04.2025 та додатків до нього (т. 4, а.с. 93-116) вбачається, що ОСОБА_2 належним чином обслуговувала актив № 2, проводила планове технічне обслуговування, за весь період використання транспортний засіб не потребував дороговартісних капітальних робіт.

02.01.2024 ОСОБА_2 застрахувала актив № 2 (т. 4, а.с. 136-144) на підставі договору № 21947509-02-10-01, укладеному з ПАТ «Страхова компанія «ВУСО». У договорі страхування станом на 02.01.2024 дійсну вартість автомобіля було визначено на рівні 4 716 000 грн.

При цьому у п. 6.4 договору страхування зазначається, що дійсна вартість транспортного засобу - це вартість транспортного засобу, визначена на підставі даних про його технічні характеристики, зовнішній стан, строк та інтенсивність експлуатації, що може встановлюватися страховиком на підставі: рахунку-фактури заводу виробника, довідки-рахунку торгівельної організації, акту приймання-передачі заводу-виробника, біржової ціни транспортних засобів цієї модифікації, каталогу офіційного дилера, спеціалізованих видань, висновків експерта-товарознавця. 

Тобто, фактично дійсна вартість транспортного засобу дорівнює ринковій вартості цього автомобіля, на чому також наголошується у п. 1.6 Розділу І Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Фондом державного майна України та Міністерства юстиції України № 142/5/2092 від 24.11.2003.

При цьому у п. 5.6 договору страхування зазначено, що актив № 2 обладнаний захисною плівкою. 

З акту огляду автомобіля від 02.01.2024 (т. 4, а.с. 144) вбачається, що станом на 02.01.2024 при огляді активу № 2 не встановлено наявності будь-яких пошкоджень.

З долучених квитанцій (т. 4, а.с. 145) вбачається, що ОСОБА_2 сплатила на користь ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» всю суму страхових платежів (152 649 грн).

27.02.2024 ОСОБА_2 зверталася до ПАТ «СК «ВУСО» з заявою на виплату на підставі договору страхування транспортного засобу (т. 4, а.с. 292-293). За результатами огляду автомобіля було встановлено необхідність заміни датчика нічного бачення. З фотознімків автомобіля видно, що автомобіль перебуває в задовільному стані, немає явних зовнішніх пошкоджень, станом на 22.02.2024 має лише 59 562 км пробігу (т. 4, а.с. 306-319).

З листа Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України № 54350-2025 від 11.04.2025 (т. 4, а.с. 322) встановлено, що у період перебування активу № 2 у власності ТОВ «Єдина Автомобільна Група» та ОСОБА_2 цей транспортний засіб не був зафіксований в дорожньо-транспортних пригодах. Лише 12.11.2024 (після відчуження активу № 2 ОСОБА_2 ) спірний транспортний засіб потрапив у дорожньо-транспортну пригоду.

З листа ТОВ «ІНТЕРНЕТ-РЕКЛАМА РІЯ» № 33/ІРР від 15.01.2025 (т. 2, а.с. 189-190) встановлено, що актив № 2 двічі пропонувався до продажу на вказаній інтернет-платформі: 1) 09.05.2024 за ціною 119 999 доларів США з пробігом 60 тис. км; 2) 02.07.2024 за ціною 115 000 доларів США з пробігом 60 тис. км.

З консультації № 57-1/25 від 24.03.2025, наданої суб`єктом оціночної діяльності ПП «Ажіо.» на запит Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (т. 2, а.с. 128-133), вбачається, що мінімальна ринкова вартість активу № 2 з урахуванням припущень та без застережень станом на 14.04.2023 складала 114 263,63 долари США або 4 178 460 грн. 

З консультації вбачається, що визначення мінімальної ринкової вартості здійснювалося на підставі двох пропозицій продажу транспортних засобів: 1) автомобіля тієї ж марки, моделі та року випуску, вартість продажу якого станом на лютий 2025 року становила 98 750 доларів США; 2) автомобіля тієї ж марки та року випуску, але більш простішої моделі Q8, вартість якого станом на квітень 2023 року становила 68 200 доларів США. Крім того, визначення мінімальної ринкової вартості активу № 2 здійснювалося з урахуванням наведених у консультації припущень та застережень (відсутній понаднормовий пробіг, автомобіль укомплектований, комплектний, технічно справний тощо), а також з урахуванням коригування на рік продажу, додаткового зменшення залежно від умов догляду, зберігання тощо.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що зазначена консультація містить арифметичну помилку.

Так, з консультації № 57-1/25 вбачається, що мінімальна ринкова вартість активу № 2 визначена оцінювачем шляхом перемножування всіх складових наведеної формули - 98 750 доларів США (ціна продажу) * 1,1020 (коригування на рік продажу) * 1,05% (додаткове зменшення залежно від стану транспортного засобу) = 114 263,625 доларів США. Внаслідок цього визначена суб`єктом оціночної діяльності мінімальна ринкова вартість активу № 2 станом на 2023 рік перевищує ринкову вартість аналогічного транспортного засобу станом на 2025 рік.

Однак суб`єкт оціночної діяльності мав відняти 1,05%. Очевидність арифметичної помилки підтверджується консультацією ПП «Ажіо.» № 57-2/25 від 24.03.2025 (т. 2, а.с. 110-117) щодо мінімальної ринкової вартості активу № 1, яка була складена тим же самим оцінювачем ОСОБА_3 , однак з правильним (у відповідності до Методики № 142/5/2092 від 24.11.2003 та змісту складових формули) застосуванням тієї ж самої формули, що використовувалася для визначення мінімальної ринкової вартості активу № 2.

Таким чином, за наведеною суб`єктом оціночної діяльності формулою мінімальна ринкова вартість активу № 2 станом на 14.04.2023 мала становити 107 679,86 доларів США (98 750*1,1020-1,05%), що з урахуванням застосованого оцінювачем обмінного курсу (36,57) становить 3 937 852 грн.

Хоча консультація № 57-1/25 містить арифметичну помилку, однак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вона є очевидною та може бути усунута із застосуванням загальних арифметичних знань. Внаслідок цього висновки оцінювача в консультації № 57-1/25 від 24.03.2025 можуть бути застосовані для визначення мінімальної ринкової вартості активу № 2, натомість з урахуванням вищевикладеного перерахунку, який усуває допущену арифметичну помилку.

З листа Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 8887/6717-3-25/54 від 29.04.2025 (т. 10, а.с. 127) вбачається, що довідкова ціна активу № 2 з врахуванням цінових даних Інтернет мережі для КТЗ, який перебуває у технічно справному стані, є комплектним та укомплектованим, не потребує ремонту тощо, станом на 14.04.2023 складає 3 679 796 грн.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що 01.03.2024 ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 5152/2024/4354065 (т. 2, а.с. 82-83) продала актив № 2 ОСОБА_11 за ціною в 5 700 000 грн.

Вищевикладені обставини у своїй сукупності дають можливість стверджувати, що актив № 2 не міг продаватися та купуватися за 1 414 998 грн, оскільки така його вартість є невиправдано низькою. 

Викладене дає можливість також констатувати, що вартість активу № 2, визначена у договорах купівлі-продажу, що були укладені між ТОВ «Єдина Автомобільна Група» та ОСОБА_2 , є нижчою за мінімальну ринкову. Відповідно наявні підстави для визначення і застосування мінімальної ринкової вартості активу № 2.

Оскільки сторона відповідача не надала власних доказів щодо мінімальної ринкової вартості активу № 2, то для цілей ч. 3 ст. 290 ЦПК України суд першої інстанції обґрунтовано застосував мінімальну ринкову вартість активу № 2, яка визначена в консультації ПП «Ажіо.» № 57-1/25 (т. 2, а.с. 128-133) від 24.03.2025 та не могла бути меншою, ніж 3 937 852 грн.

Досліджуючи в межах доводів апеляційних скарг сторони відповідачів достатність законних доходів ОСОБА_1 для придбання активу № 2 за його мінімальною ринковою вартістю в розмірі 3 937 852 грн, колегія суддів звертає увагу на таке. 

З декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, поданої ОСОБА_1 за 2023 рік (т. 2, а.с. 76; т. 3, а.с. 78-91), встановлено наступне.

Об`єкти нерухомості у порівнянні з 2022 роком залишилися незмінними.

Майнове становище подружжя ОСОБА_7 в частині цінного рухомого майна (транспортних засобів) зазнало змін: 1) відсутні відомості про автомобіль Lexus PX300, 2019 року випуску, VIN-код НОМЕР_4 , який у 2022 році був у власності ОСОБА_2 , та Lexus GS300, 2015 року випуску, VIN-код НОМЕР_5 , який у 2022 році був у власності ОСОБА_1 ; 2) зазначені відомості щодо автомобіля Audi RSQ8, 2020 року випуску, VIN-код НОМЕР_2 , вартістю 1 414 998 грн, набутий 14.04.2023 у власність ОСОБА_2 , та щодо автомобіля Toyota Camry, 2021 року випуску, VIN-код НОМЕР_17 , належного ОСОБА_1 на праві користування.

Таким чином, у 2023 році два транспортні засоби (актив № 1, № 2) належали подружжю ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності, а один транспортний засіб перебував у користуванні ОСОБА_1 .

Серед доходів ОСОБА_1 відображено наступні відомості: 1) 1 100 000 грн - дохід ОСОБА_2 від здійснення підприємницької діяльності; 2) 235 487 грн - заробітна плата ОСОБА_1 за місцем роботи в ГУ ДПС в Одеській області; 3) 836 000 грн - дохід ОСОБА_1 від відчуження рухомого майна; 4) 1 500 000 грн - дохід ОСОБА_2 від відчуження рухомого майна.

Серед грошових активів відображено готівкові кошти в сумі 1 500 000 грн (по 750 000 грн у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ). Відомості про заощадження ОСОБА_2 в сумі 500 000 грн, що були відображені у декларації за 2022 рік, відсутні.

Серед банківських рахунків у порівнянні з 2022 роком жодних змін не встановлено.

Також ОСОБА_1 відображено відомості про вчинення 02.05.2023 правочину щодо купівлі-продажу транспортного засобу, який призвів до припинення права власності ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність у декларації за 2023 рік двох автомобілів, які належали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у 2022 році і були відображені як такі у відповідній декларації, з одночасною наявністю відомостей про отримання доходів від відчуження рухомого майна та вчинення правочину купівлі-продажу транспортного засобу дає достатні підстави вважати, що дохід ОСОБА_1 у сумі 836 000 грн є доходом від продажу його транспортного засобу Lexus GS300, 2015 року випуску, VIN-код НОМЕР_5 , а дохід ОСОБА_2 в сумі 1 500 000 грн є доходом від продажу її транспортного засобу Lexus PX300, 2019 року випуску, VIN-код НОМЕР_4 .

Вищезазначені висновки також підтверджуються наявними матеріалами справи. Так, судом встановлено, що 24.05.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 (батьком ОСОБА_1 ) в територіальному сервісному центрі 5152 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 5152/2023/3839899 (т. 3, а.с. 127-128), відповідно до п. 1 якого ОСОБА_2 зобов`язалася передати у власність ОСОБА_12 автомобіль Lexus PX300, 2019 року випуску, VIN-код НОМЕР_4 . У п. 3.1 договору купівлі-продажу вартість транспортного засобу сторонами погоджено в сумі 1 500 000 грн.

Разом з тим, отримання ОСОБА_2 доходу в сумі 1 500 000 грн від продажу зазначеного транспортного засобу викликає сумніви, оскільки з відомостей Державного реєстру фізичних осіб-платників податків (т. 3, а.с. 110) встановлено, що ОСОБА_12 з 1998 року по 2023 рік мав законні доходи лише на суму 123 800 грн, які не дозволяли йому придбати у ОСОБА_2 вказаний автомобіль за погодженою вартістю. 

Вказані сумніви також посилюють ті обставини, що договір купівлі-продажу укладався між близькими особами суб`єкта декларування (дружиною та батьком ОСОБА_1 ), а сторона відповідача, будучи обізнаною з позицією сторони позивача щодо неможливості врахування цього доходу, маючи достатньо процесуального часу та можливостей, не надала жодного доказу на підтвердження здійснення розрахунків за цим договором купівлі-продажу.

Таким чином, сукупний законний дохід подружжя ОСОБА_7 за 2023 рік, що міг бути використаний ними для покриття витрат на всі потреби, становив - 2 671 487 грн (1 100 000 грн (дохід ОСОБА_2 від підприємницької діяльності) + 235 487 грн (заробітна плата ОСОБА_1 ) + 836 000 грн (дохід ОСОБА_1 від продажу транспортного засобу) + 500 000 грн (заощадження ОСОБА_2 за 2022 рік, які були відображені у декларації за 2022 рік, але не відображені за 2023 рік, що дає можливість припускати їх витрачання у 2023 році).

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що визначення реальної фінансової можливості подружжя ОСОБА_7 придбати актив № 2 слід здійснювати саме станом на 14.04.2023.

У свою чергу, станом на 14.04.2023 законні доходи подружжя становили: 1 100 000 грн (дохід ОСОБА_2 від здійснення підприємницької діяльності, оскільки неможливо встановити, в якому обсязі та протягом якого періоду було отримано ці грошові кошти) + 41 030,34 грн (заробітна плата ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 25) + 500 000 грн (заощадження ОСОБА_2 ) = 1 641 030,34 грн, які могли бути використані відповідачами для покриття витрат на всі потреби.

На рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_6 , відкритому на її ім`я в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (т. 3, а.с. 102; файл «3222910647_49111174_НОМЕР_6»), надходження за 2023 рік складали 957 901,51 грн, з яких 350 330 грн - поповнення готівкою, 607 571,51 грн - інші джерела надходжень (переважно неідентифіковані поповнення картки та нецільові перекази від третіх осіб). Натомість витрати за 2023 рік складали 900 064,39 грн. Проведенням аналізу витрат не встановлено, щоб вони були пов`язані з придбанням активу № 2.

За період з 01.01.2023 по 14.04.2023 на вказаному рахунку ОСОБА_2 зафіксовано наступні грошові операції. Надходження становили 249 904 грн, з яких 76 350 грн - поповнення готівкою, 173 554 грн - інші джерела надходжень. Витрати за цей же період становили 245 010,63 грн.

На рахунку № НОМЕР_10 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (Т. 3, а.с. 102; файл «2972418874_21739531_НОМЕР_10»), надходження за 2023 рік становили 27 700 грн, що повністю складаються з переказів з інших карток ОСОБА_1 . Витрати за 2023 рік становили 27 074,90 грн. Проведенням аналізу витрат не встановлено, щоб вони були пов`язані з придбанням активу № 2.

За період з 01.01.2023 по 14.04.2023 надходження на цьому рахунку становили 4 800 грн, а витрати - 4 681 грн.

На рахунку № НОМЕР_11 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (т. 3, а.с. 102; файл «2972418874_21739531_НОМЕР_11») надходження за 2023 рік становили 824 041,07 грн, з яких 120 000 грн - поповнення готівкою, 704 041,07 грн - інші джерела поповнення. Витрати за 2023 рік становили 809 916,65 грн. Проведенням аналізу витрат не встановлено, щоб вони були пов`язані з придбанням активу № 2.

За період з 01.01.2023 по 14.04.2023 надходження на цьому рахунку становили 184 234 грн, які повністю складаються з надходжень з інших джерел, а витрати - 241 372,30 грн.

Виписка по рахунку № НОМЕР_12 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (т. 3, а.с. 102; файл «2972418874_21739531_НОМЕР_12»), за 2023 рік аналогічна виписці по рахунку № НОМЕР_11 .

На рахунку № НОМЕР_8 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 в АТ «Державний ощадний банк України» (т. 3, а.с. 106; файл « НОМЕР_8 »), за 2023 рік надходження становили 189 567,37 грн, які повністю складаються із заробітної плати, а витрати - 206 706,29 грн, які не пов`язані з придбанням активу № 2. 

За період з 01.01.2023 по 14.04.2023 надходження на цьому рахунку становили 41 030,34 грн, а витрати - 82 176,50 грн.

Таким чином, сукупні документально підтверджені витрати подружжя ОСОБА_7 за 2023 рік, що не пов`язані з придбанням активу № 2, становили 1 943 762,23 грн. Різниця між законними доходами подружжя ОСОБА_7 за 2023 рік та їх витратами за цей же рік становить 727 724,77 грн (2 671 487 грн - 1 943 762,23 грн).

Сукупні документально підтверджені витрати подружжя ОСОБА_7 за період з 01.01.2023 по 14.04.2023, що не були пов`язані з придбанням активу № 2, становили 573 240,43 грн. Різниця між законними доходами подружжя ОСОБА_7 за період з 01.01.2023 по 14.04.2023 і витратами за цей же період становить 1 067 789,91 грн (1 641 030,34 грн - 573 240,43 грн).

Тобто, станом на 14.04.2023 подружжя ОСОБА_7 мало законні доходи в сумі 1 067 789,91 грн, які могли бути використані для придбання активу № 2.

Враховуючи, що мінімальна ринкова вартість активу № 2 визначена на рівні 3 937 852 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що законних доходів ОСОБА_1 станом на 14.04.2023 не вистачало для придбання спірного активу за його мінімальною ринковою вартістю.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 292 ЦПК України активи, визнані судом відповідно до статті 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави. Якщо суд відповідно до статті 291 цього Кодексу визнає необґрунтованими частину активів, в дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість.

Наведені приписи процесуального законодавства дають можливість констатувати, що встановлення обставин, які свідчать про наявність в особи, уповноваженої на виконання функцій держави, законних доходів лише для часткового покриття витрат на придбання спірного активу, дає підстави для визнання відповідного активу частково необґрунтованим (в тій частині, яка не підтверджується законними доходами та відповідає вимогам щодо різниці, передбаченим ч. 2 ст. 290 ЦПК України). 

Оскільки законні доходи ОСОБА_1 дозволяли сплатити лише 1 067 789,91 грн в якості оплати вартості активу № 2, але не дозволяли оплатити іншу частину вартості в сумі 2 870 062,09 грн, яка відповідає вимогам щодо різниці, передбаченим ч. 2 ст. 290 ЦПК України, то актив № 2 є частково необґрунтованим та підлягає стягненню в дохід держави в тій частині (сумі), що є необґрунтованою (непідтвердженою законними доходами).

У той же час, оскільки актив № 2 є транспортним засобом, який в розумінні ст. 183 ЦК України є неподільною річчю, що унеможливлює виділення його необґрунтованої частини та стягнення її в дохід держави, а також оскільки актив № 2 вибув з власності відповідачів, то стягненню підлягає вартість цієї частини, тобто грошові кошти в сумі 2 870 062,09 грн.

У постанові КЦС ВС від 04.10.2023 у справі № 991/2396/22 (провадження № 61-8529св23) зроблено висновок, що законодавець окремо не урегулював ті випадки, за яких необґрунтовані активи набуваються двома або більше особами (тобто, має місце множинність осіб). Стаття 541 ЦК України, за відсутності окремого правового регулювання, поширюється на стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів. Законом не встановлено випадків виникнення солідарного зобов`язання для стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів. За таких обставин, помилковим буде висновок про солідарне стягнення з відповідачів у дохід держави вартості необґрунтованих активів.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно встановив, що необґрунтована частка вартості активу № 2 становить 2 870 062,09 грн та підлягає стягненню в дохід держави в рівних частках з відповідачів, тобто по 1 435 031 грн з кожного.

Щодо інших доводів апеляційних скарг

В апеляційних скаргах містяться також інші аргументи, які не потребують детального аналізу Суду та не мають будь-якого вирішального значення в цій справі. При цьому Суд виходить з усталеної практики ЄСПЛ. Так, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. З рішення має бути чітко зрозуміло, що головні проблеми, порушені у цій справі, були розглянуті (Boldea v. Romania від 15.02.2007, № 19997/02, § 30) і що конкретні та ясні відповіді були надані на аргументи, які є вирішальними для результату розгляду справи (Moreira Ferreira v. Portugal (№ 2) [GC] від 11.07.2017, № 19867/12, § 84; S.C. IMH Suceava S.R.L. v. Romania від 29.10.2013, № 24935/04, § 40). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994, № 303-A, § 29; Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, § 58).

У цій справі колегія суддів надала відповіді на всі вагомі аргументи апеляційних скарг, а інші доводи не спростовують тих висновків суду першої інстанції, які схвалені колегією суддів.

Висновки Суду за результатами розгляду справи

Перевіривши доводи апеляційних скарг у межах, визначених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив обставини набуття і використання спірних активів, не вийшов за межі заявлених позовних вимог та, діючи в межах наданої законом дискреції, обрав пропорційний і передбачений законом спосіб їх стягнення з урахуванням установлених у справі обставин.

У своїй сукупності доводи апеляційних скарг не свідчать ані про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, ані про порушення меж судового розгляду. 

Нові докази, надані особами, що подали апеляційні скарги, та досліджені в ході апеляційного розгляду, не змінили баланс доказів та версій сторін стосовно спірних активів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись ст. 259, 268, 273, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів

 

У Х В А Л И ЛА:

 

Апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду від 21.11.2025 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

 

 

 

Головуюча суддя       І. О. Калугіна

 

Судді         Д. Г. Михайленко 

 

О. Ю. Семенников