Cправа №757/23925/17-к

Провадження №11-кп/991/102/26

Суддя-доповідач: ОСОБА_1 

 

 

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

 

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 

 

 

07 травня 2026 року місто Київ

 

 

 

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

 

головуючого-судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання ОСОБА_4 ,

за участю: 

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника - адвоката ОСОБА_7 , 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 18 березня 2026 року стосовно

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Львівської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України,

 

В С Т А Н О В И Л А :

 

Ухвалою Вищого антикорупційного суду (далі - ВАКС) від 18.03.2026 клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_5 задоволено. Заставу, внесену за обвинуваченого ОСОБА_6 на виконання ухвали від 04.11.2025 у розмірі вісімдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень звернуто в дохід держави. Запобіжний захід стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 у виді застави змінено. Застосовано до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, з дня його фактичного затримання. Визначено обвинуваченому ОСОБА_6 заставу у розмірі чотириста п`ятдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 497 600 (один мільйон чотириста дев`яносто сім тисяч шістсот) гривень. Застава може бути внесена обвинуваченим, іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок ВАКС. У разі внесення застави у визначеному судом розмірі вважається, що до обвинуваченого обрано запобіжний захід у виді застави. У випадку внесення застави покладено на обвинуваченого ОСОБА_6 такі обов`язки: прибувати до суду за першою вимогою; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до Державної міграційної служби України свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну. Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави, два місяці з моменту звільнення з-під варти внаслідок внесення застави.

На вказане рішення стороною захисту подано апеляційні скарги.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 у своїй апеляційній скарзі посилається на такі обставини.

Судом допущено порушення права на захист, зокрема відмовлено стороні захисту у задоволенні клопотань про допит свідків та про призначення судово-медичної експертизи. 

При розгляді клопотання прокурора суд не врахував стан здоров`я обвинуваченого та не встановив, чи міг обвинувачений об`єктивно виконувати процесуальні обов`язки, що суперечить практиці ЄСПЛ (справа «Барило проти України», «Testa v. Croatia» та інші).

Суд погодився з доводами прокурора без належної перевірки існування ризиків. У судовому засіданні не доведено існування ризику переховуватися від суду, впливу на свідків, перешкоджання правосуддю. Сам факт неявки обвинуваченого не свідчить про ризики, якщо існують об`єктивні причини (стан здоров`я).

Судом не досліджено можливість застосування більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою та не наведено мотивів, чому вони є недостатніми.

Відсутні підстави для звернення застави у дохід держави, оскільки на момент розгляду клопотання прокурора, обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України, на обвинуваченого покладені не були.

Розмір застави, визначений слідчим суддею, є непомірним для обвинуваченого.

При визначенні застави судом не враховано реальний майновий стан ОСОБА_6 , не доведено необхідність саме такого розміру, не обґрунтовано, чому попередня застава була недостатньою з огляду на встановлені ризики.

Просить ухвалу ВАКС скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, або застосувати більш м`який запобіжний захід, або збільшити наявний розмір застави, та відмовити у задоволенні клопотання про звернення застави у дохід держави.

Обвинувачений ОСОБА_6 у своїй апеляційній скарзі посилається на таке.

Судом не враховано, що він з 04.03.2022 мобілізований до Збройних Сил України для проходження військової служби за призовом під час мобілізації.

Він не переховувався від суду, завжди повідомляв та надавав підтверджуючі документи свого місця знаходження.

Визначений розмір застави є непомірним для нього.

Судом не враховано отримання ним бойових травм, а також наявність на утриманні двох дітей.

Суд першої інстанції є упередженим та необ`єктивним, що проявляється у особистій зацікавленості головуючого судді у якнайшвидшому завершенні розгляду справи.

Судом не враховано докази, надані ним на підтвердження поважності причин неприбуття у судове засідання.

Окрім того, судом відмовлено у задоволенні його клопотання про допит свідків, а також обмежено у наданні додаткових доказів, які станом на 18.03.2026 він не міг надати з об`єктивних причин.

Твердження сторони обвинувачення не відповідають дійсності, зокрема що посада старшого офіцера юридичної служби не передбачає залучення для виконання бойових завдань.

Помилковим є висновок суду щодо місця його фактичного перебування, а також повноважень помічника командира з правової роботи - начальника юридичної служби майора юстиції ОСОБА_8 , який наділений правом підпису та надсилання листів від в/ч НОМЕР_1 .

Просить ухвалу ВАКС від 18.03.2026 скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про стягнення застави в дохід держави та зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали апеляційні скарги, прокурор САП заперечив проти задоволення апеляційних скарг.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника ОСОБА_7 , прокурора САП перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що такі є необґрунтованими.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає ухвалу слідчого судді в межах поданих апеляційних скарг.

Встановлено, що на розгляді у ВАКС перебуває кримінальне провадження № 42016000000003697 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Ухвалою суду від 04.11.2025 клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу ОСОБА_6 у виді тримання під вартою задоволено частково, застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою з можливістю внесення застави у розмірі 242 240 грн.

Ухвалою Апеляційної палати ВАКС від 18.12.2025 вищевказану ухвалу скасовано та постановлену нову, якою клопотання прокурора САП про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 42016000000003697 задоволено частково та застосовано до ОСОБА_6 запобіжний захід у виді застави у розмірі вісімдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень. Покладено на обвинуваченого ОСОБА_6 обов`язки: прибувати до ВАКС у визначені дати; повідомляти ВАКС про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.

Обвинуваченим внесено заставу у повному обсязі.

Надалі прокурор САП звернувся до ВАКС із клопотанням про звернення застави у дохід держави та зміну запобіжного заходу ОСОБА_6 із застави на тримання під вартою. 

Задовольняючи клопотання прокурора, суд дійшов до таких висновків: процесуальна поведінка обвинуваченого свідчить про затягування судового розгляду, що проявляється у постійних клопотаннях про відкладення розгляду справи, періодичному перебуванні на лікарняному з різних причин, запізненнями у судові засідання, неодноразовим переведеннями у різні військові частини, поданням не передбачених законом клопотань, неявками у судові засідання без поважних причин; ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, шість разів не з`явився за викликом до суду без поважних причин та не повідомив про причини своєї неявки, а тому наявні підстави для звернення застави у дохід держави; враховуючи тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , суворість можливого покарання, неналежну процесуальну поведінку обвинуваченого, існує ризик переховування від суду; застосування стосовно ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, буде недостатнім для запобігання реалізації ним встановленого ризику; застава у розмірі 1 497 600 грн є співрозмірною з майновим станом обвинуваченого, розумною з огляду на необхідність виконання завдань кримінального провадження, не є завідомо непомірною для нього та зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого, запобігти встановленому ризику кримінального провадження. 

Вказані висновки відповідають положенням закону та встановленим обставинам. 

Як вже вказано вище, стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 у межах вказаного кримінального провадження застосовано запобіжний захід у виді застави та покладено на нього обов`язки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов`язків.

Згідно з ч. 8 ст. 182 КПК України у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Відповідно до ч. 10 ст. 182 КПК України у разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 цього Кодексу.

Твердження апеляційної скарги захисника про порушення судом права на захист є безпідставним.

Відповідно до ст. 63 Конституції України підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. 

Частиною 1 ст. 20 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

У рішенні ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» судом констатовано, що право кожного обвинуваченого у вчиненні злочину на ефективний захист, наданий захисником..., є однією з основних ознак справедливого судового розгляду.

Тобто, право на захист - це комплекс процесуальних гарантій, який забезпечує справедливість, рівність сторін і можливість особи реально відстояти свої інтереси у кримінальному процесі.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд, до якого прибув або доставлений підозрюваний, обвинувачений для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу, зобов`язаний роз`яснити його право заявляти клопотання про виклик і допит свідків, показання яких можуть мати значення для вирішення питань цього розгляду.

Як убачається із матеріалів контрольного провадження під час розгляду судом клопотання прокурора про звернення застави у дохід держави та зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 із застави на тримання під вартою, стороною захисту заявлено клопотання про допит свідків та про призначення комісійної судово-медичної експертизи, які розглянуті судом та у задоволенні яких відмовлено.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що обвинуваченим та його захисником реалізовано право на захист, зокрема клопотання сторони захисту розглянуті судом, а твердження про порушення такого права зводиться виключно до незгоди із рішенням суду за наслідками їх розгляду.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що стороною захисту під час апеляційного розгляду аналогічні клопотання не подавались.

Відтак, колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції права на захист.

Посилання в апеляційній скарзі на не врахування судом стану здоров`я обвинуваченого та не встановлення, чи міг обвинувачений об`єктивно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вважає неспроможним.

Дійсно, ЄСПЛ сформовано практику, що під час розгляду клопотання суд має ретельно перевіряти дані про особу, щодо якої продовжується строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зокрема стан її здоров`я.

Судом першої інстанції при розгляді клопотання прокурора досліджено медичні документи, надані стороною захисту, а також ретельно досліджено чи дозволяв стан здоров`я обвинуваченого виконувати його процесуальні обов`язки, зокрема прибувати у судове засідання за викликом суду.

Так, судом першої інстанції встановлено, що у судове засідання 11.12.2024 обвинувачений не прибув, подав клопотання про відкладення судового засідання, оскільки не міг прибути до суду та взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у зв`язку із хворобою та госпіталізацією. 

На підтвердження вказаної обставини, обвинуваченим направлено до суду копію виписки № 7022 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, із якої убачається, що ОСОБА_6 перебував на стаціонарному лікуванні з 4 по 23 грудня 2024 року.

Однак, на запит ВАКС надійшла відповідь від Обласної клінічної травматологічної лікарні, згідно з якою, ОСОБА_6 перебував на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні лікарні з 4 по 23 грудня 2024 року; військовослужбовцям заборонено покидати медичний заклад, так як за відсутності пацієнта протягом 3 годин, його буде автоматично виписано за порушення внутрішнього лікарняного режиму.

При цьому, будь-яких доказів того, що обвинувачений намагався отримати дозвіл тимчасово (більш, ніж на 3 години) покинути заклад для участі у засіданні, а потім повернутися, обвинувачений не надав.

Також, у листі-відповіді зазначено, що стан хворого дозволяв йому брати участь у відеоконференції за допомогою технічних засобів з приміщення лікарні.

Попри наведене, у судове засідання 11.12.2024 обвинувачений ОСОБА_6 не прибув, доказів, що він у той час тяжко хворів не надав.

Окрім того, 08.08.2025 до суду надійшло клопотання ОСОБА_6 про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції із власних технічних засобів у судових засіданнях, призначених на 12 та 13 серпня 2025 року, в обґрунтування якого вказав, що перебуває на стаціонарному лікуванні у військовому госпіталі. До клопотання додано медичну карту стаціонарного хворого № 2935, згідно з якою ОСОБА_6 госпіталізований 05.08.2025 о 15:41 год. Адреса госпіталю - м. Рівне, вул. Олени Теліги, 2-а.

У судовому засіданні 12.08.2025 ОСОБА_6 взяв участь з використанням власних технічних засобів з приміщення госпіталю. 

Водночас, відповідно до телефонних з`єднань ОСОБА_6 08.08.2025 увечері, коли він повинен був перебувати у військовому госпіталі на стаціонарному лікуванні останній перебував у місті Здолбунів та Дубенському районі Рівненської області. З вечора 08.08.2025 до вечора 11.08.2025 перебував у Львівській області, зокрема, й місті Львові. До Рівного обвинувачений повернувся 11.08.2025 о 19:31 год. Всю ніч з 11 на 12 серпня ОСОБА_6 провів за адресою: місто Рівне, вул. Чебишева (Єдності) 16, що в 5 кілометрах від військового госпіталю. 12.08.2025 о 08:22 год він приїхав у військовий госпіталь, звідки взяв участь у судовому засіданні з власних технічних засобів. Судове засідання тривало до 10:01 год. Однак, вже о 16:15 год він покинув госпіталь і поїхав з міста в напрямку села Обарів (траса веде до Луцька), а о 17:31 год повернувся до міста, однак до військового госпіталю більше не повертався, а поїхав на вул. Чебишева (Єдності) 16, до 06:30 год перебував на вул. Київській 60-Б, що в 6 км від військового госпіталю.

Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, ОСОБА_6 на підтвердження поважності причин неявки в судове засідання, призначеного на 11.03.2026 додав виписку № 1238 із медичної карти амбулаторного хворого, з якої вбачається, що ОСОБА_6 з 8 по 13 березня перебував на стаціонарному лікуванні в Обласній клінічній травматологічній лікарні міста Харкова.

Крім того, у судове засідання 13.03.2026 здійснено привід ОСОБА_6 з лікарні до залу судового засідання ВАКС. При собі в обвинуваченого був ноутбук та смартфон. ОСОБА_6 пояснив, що йому ці засоби привезли військовослужбовці, і він хотів взяти участь з них по відеоконференцзв`язку з медичного закладу. Така обставина додатково свідчить, що ОСОБА_6 мав можливість забезпечити себе такими засобами й раніше, для участі в судовому засіданні 11.03.2026, а не лише 13.03.2026, якщо це дійсно мало місце лише в цю дату.

Наведені вище обставини, встановлені судом, свідчать, що стан здоров`я обвинуваченого дозволяв останньому дотримуватись належної процесуальної поведінки та виконувати обов`язки покладені на нього, зокрема прибувати у судове засідання, однак будь-яких переконливих доводів щодо стану здоров`я, що унеможливлювало останнього брати участь у судових засіданнях, у апеляційній скарзі не наведено.

Твердження апеляційної скарги щодо недоведеності існування ризиків незаконного впливу на свідків та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином колегія суддів вважає помилковим, оскільки суд першої інстанцій не констатував існування таких.

При цьому, судом першої інстанції при встановленні існування ризику переховуватись від суду врахованотяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 ; суворість можливого покарання, процесуальну поведінку обвинуваченого; неприбуття обвинуваченого у судові засідання без поважних причин, штучне створення обставин, через які обвинувачений не бере участь у судових засіданнях.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо існування ризику переховування обвинуваченого від суду, враховуючи, що апеляційна скарга не містить доводів на спростування встановленого судом факту ухилення обвинуваченого від суду шляхом неявки без поважних причин.

Твердження сторони захисту, що судом першої інстанції не досліджено можливість застосування більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, є неспроможним.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Суд першої інстанції, враховуючи суспільний інтерес у швидкому, повному і об`єктивному розгляді цього кримінального провадження, існування ризику переховування обвинуваченого від суду, його особисті характеристики, процесуальну поведінку обвинуваченого, дійшов висновку, що прокурором доведено недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні. 

Також судом взято до уваги, що наявність на утриманні дітей не є достатнім фактором, що безсумнівно може вказувати на міцні соціальні зв`язки у місці проживання, що виступало б фактором стримування від реалізації встановленого судом ризику.

А тому, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо недостатності застосування більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.

Колегія суддів звертає увагу, що стороною захисту не надано інших переконливих доказів на спростування вказаного висновку. 

Твердження апеляційної скарги щодо відсутності підстав для звернення застави у дохід держави колегія суддів вважає голослівним.

Як зазначено вище, ухвалою Апеляційної палати ВАКС від 18.12.2025 ухвалу суду від 04.11.2025 скасовано та постановлену нову, якою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 42016000000003697 застосовано запобіжний захід у виді застави у розмірі вісімдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень. Покладено на обвинуваченого ОСОБА_6 обов`язки: прибувати до ВАКС у визначені дати; повідомляти ВАКС про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.

Дійсно, з матеріалів кримінального провадження убачається, що прокурор не звертався до суду із клопотанням про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 , а тому дія обов`язків, покладених ухвалою Апеляційної палати ВАКС не продовжувалась.

Однак, ч. 7 ст. 42 КПК України визначено обов`язки підозрюваного/обвинуваченого незалежно від того, чи існує рішення суду про покладення певних обов`язків на підозрюваного/обвинуваченого, серед яких є обов`язок прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це зазначених осіб.

Крім того, ч. 8 ст. 182 КПК України визначає умови, за яких застава звертається в дохід держави. Однією із таких умов є неявка підозрюваного, обвинуваченого, який був належним чином повідомлений, за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи такий не повідомив про причини своєї неявки.

Враховуючи вищезазначене, а також той факт, що ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, шість разів не з`явився за викликом до суду без поважних причин та не повідомив про причини своєї неявки, колегія суддів приходить до переконання, що існували беззаперечні підстави для звернення застави у дохід держави.

Твердження в апеляційних скаргах щодо непомірності розміру застави, визначеного судом, колегія суддів вважає неспроможним.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Положеннями ч. 5 ст. 182 КПК України передбачено, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

У рішенні у справі «Істоміна проти України» ЄСПЛ зазначено, що, гарантія, передбачена п. 3 ст. 5 Конвенції, має на меті забезпечити не відшкодування будь-яких збитків, а лише присутність обвинуваченого на судовому засіданні.

У рішенні «Мангурас проти Іспанії» (п. 78, 820) ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, прибуття обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути врахована наявність грошових засобів у обвинуваченого.

Колегія суддів звертає увагу на те, що положення ч. 4 ст. 182 КПК України щодо розміру застави встановлюють першочерговий критерій - достатність гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та другорядний критерій - неможливість встановлення завідомо непомірного розміру. 

Застава, визначена ухвалою Апеляційної палати ВАКС від 18.12.2025 у межах ч. 5 ст. 182 КПК України, не забезпечила присутність обвинуваченого на судовому засіданні та перспектива втрати такої застави, не була достатнім стримуючим засобом, який стимулював би обвинуваченого до належного виконання своїх процесуальних обов`язків.

А тому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що раніше визначений розмір застави не є дієвим та ефективним для досягнення завдань кримінального провадження.

При визначенні розміру застави судом першої інстанції враховано, що дохід ОСОБА_6 , отриманий у період з 2020 по 2026, становить 1 762 173 грн.

Враховуючи, що розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати стримувала обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо необхідності визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави у розмірі 450 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який не буде непомірним для обвинуваченого.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що положеннями КПК України визначено, що застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).

Згідно із ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

Із огляду на наведене, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а ухвалу суду від 18.03.2026 - без змін.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422, 424, 532 КПК України, колегія суддів

 

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Вищого антикорупційного суду від 18 березня 2026 року - без змін.

Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. 

 

Головуючий суддя       ОСОБА_1 

 

 

 

Судді         ОСОБА_2 

 

 

 

ОСОБА_3