Справа № 991/1755/26

Провадження 1-кп/991/25/26

 

 

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД 

 

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

15 травня 2026 року м.Київ

 

Вищий антикорупційний суд у складі: 

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

його захисників ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві клопотання прокурора першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого при обранні запобіжного заходу, у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52024000000000479 від 17.09.2024, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України,

В С Т А Н О В И В:

І. Історія провадження

25.02.2026 до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52024000000000479 від 17.09.2024 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2026 для розгляду вказаного кримінального провадження визначено суддю Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 .

Ухвалами Вищого антикорупційного суду від 27.02.2026 та 24.04.2026 у цьому кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання та судовий розгляд відповідно.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 16.03.2026 клопотання прокурора було задоволено частково та продовжено на два місяці строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , до 16.05.2026 включно. 

До закінчення дії зазначених вище обов`язків прокурор ОСОБА_3 звернулась до суду з клопотанням про продовження на два місяці строку їх дії. 

ІІ. Клопотання про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 

11.05.2026 від прокурора першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 до суду надійшло клопотання про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді застави, у межах вказаного кримінального провадження.

2.1. Обґрунтування заявленого прокурором клопотання

У вказаному клопотанні прокурор зазначила про те, що ухвалою Вищого антикорупційного суду від 16.03.2026 строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 у вказаному кримінальному провадженні, було продовжено до 16.05.2026.

На переконання прокурора, наразі продовжують існувати передбачені ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) ризики - (1) переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, а також (2) здійснення незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, що обумовлюють необхідність продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , з метою забезпечення належної процесуальної поведінки останнього. 

(1) За твердженнями сторони обвинувачення, про можливість переховування обвинуваченого ОСОБА_4 від суду, зокрема шляхом залишення території України, може свідчити:

- тяжкість можливого покарання за вчинення корупційного правопорушення;

- наявність у обвинуваченого ОСОБА_4 паспорта громадянина України для виїзду за кордон;

- можливе використання обвинуваченим ОСОБА_4 , який тривалий час працював на керівних посадах в судових органах, набутого ним протягом професійної кар`єри широкого кола знайомих, зокрема серед службових осіб органів державної влади та правоохоронних органів, задля виїзду за межі території України в спосіб, який унеможливить ідентифікацію останнього;

- неодноразові виїзди обвинуваченого ОСОБА_4 за межі України в різних напрямках різними видами транспорту протягом 2018-2025 років, зокрема під час дії воєнного стану в Україні та суворих обмежень для виїзду чоловіків за кордон; 

- проживання протягом тривалого часу повнолітньої доньки ОСОБА_4 у м. Лондон, Велика Британія, та наявність у неї там стійких соціальних зв`язків, джерела доходу та постійного місця проживання, яке може бути використане обвинуваченим ОСОБА_4 для переховування.

- військова агресія за сторони рф зумовлює наявність невизначеності на кордонах України та позбавляє можливості здійснення належного контролю за всією ділянкою державного контролю;

- фінансові доходи ОСОБА_4 та його дружини, які дозволяють їм залишити межі України, обрати будь яку країну світу для проживання та залишитись там протягом тривалого часу.

(2) Окрім того, у своєму клопотанні прокурор вказала, що з метою уникнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_4 матиме можливість незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні з огляду, у тому числі, на наявність великого кола знайомих в сфері державного управління, правоохоронних органів, судовій гілці влади, ЗСУ, що дозволяє йому вирішувати широке коло питань, зокрема використовуючи незаконні методи, включно зі прямим чи опосередкованим впливом на свідків. 

Також прокурор зазначила, що з часу застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу із покладенням обов`язків, ризики продовжують існувати, істотно не зменшились та виправдовують застосування покладених на обвинуваченого відповідних обов`язків.

З урахуванням наведеного прокурор ОСОБА_3 просила суд продовжити на два місяці строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме:

- не відлучатися за межі території України без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні № 52024000000000479 від 17.09.2024 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , з приводу обставин кримінального правопорушення;

- здати на зберігання до Державної міграційної служби усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, окрім паспорту громадянина України (якщо такі не здано).

2.2. Позиції учасників щодо вказаного клопотання

(1) Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримала заявлене нею клопотання з мотивів, викладених у ньому. Додатково стверджувала, що на теперішній час існує необхідність у продовженні обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , оскільки вказані в клопотанні ризики не перестали існувати. 

(2) Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 , адвокат ОСОБА_5 , надіслав 13.05.2026 до суду письмові заперечення на вказане клопотання прокурора.

У вказаних запереченнях захисник стверджував, що вказане клопотання є необґрунтованим та не підлягає задоволенню, з огляду на: 

- можливість досягнення завдань кримінального провадження шляхом виконання обов`язків за ч. 7 ст. 42 КПК України

- відсутність підстав вважати, що заявлені ризики не зменшились або з`явились нові ризики, які виправдовують продовження дії запобіжного заходу.

Так, на переконання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_5 , обов`язки, які вказані у ч. 7 ст. 42 КПК України та передбачені правовим статусом ОСОБА_4 як обвинуваченого, забезпечують базову належну поведінку у кримінальному провадженні. Відтак, відсутня потреба продовжувати інші обов`язки, з урахуванням сплати застави, здачі паспорта для виїзду за кордон, відсутність підстав для офіційного виїзду за кордон, законодавчо покладеного обов`язку прибувати до детектива, прокурора або суду за кожним їхнім викликом та вимогою. Можливих потенційних наслідків невиконання вказаного обов`язку достатньо, аби утримати ОСОБА_4 від будь-якого порушення обов`язків.

Окрім того, застава як запобіжний захід продовжує діяти незалежно від того, чи буде продовжено строк додаткових обов`язків, а також забезпечує належну поведінку обвинуваченого під загрозою звернення внесених коштів у дохід держави. Прокурор не довела, що у цій ситуації застава не забезпечує належної процесуальної поведінки ОСОБА_4 .

Також, за твердженнями захисника обвинуваченого, у клопотанні та доданих до нього матеріалах відсутні докази, які підтверджують існування ризиків, на котрі посилається прокурор. Сама по собі згадка прокурора про ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, не є достатньою підставою для автоматичного продовження строку дії обов`язків, а при вирішенні цього питання суд має встановити, що ризик продовжує існувати саме в такій мірі, яка потребує подальшого застосування додаткових обмежень до обвинуваченого, а стримуючого ефекту самого запобіжного заходу у вигляді застави недостатньо для його мінімізації.

З посиланням на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, у якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. 

Стверджував, що посилання виключно на тяжкість кримінального правопорушення та тяжкість покарання є недостатнім для висновку, що ОСОБА_4 переховуватиметься від правосуддя органу досудового розслідування та суду. Підхід прокурора про те, що будь-яка особа, якій інкриміновано тяжкий злочин, автоматично має ризик втечі, суперечить індивідуалізованій оцінці ризиків, оскільки ігнорує фактичну поведінку конкретної особи, її процесуальну дисципліну, соціальні зв?язки, репутаційний статус, попередню співпрацю з органом досудового розслідування та відсутність будь-яких спроб ухилення.

Зазначив, що ОСОБА_4 не змінював постійне місце проживання, не переховувався і користується тим самим номером телефону. Відтак, тяжкість інкримінованого злочину не може бути належним обґрунтуванням існування ризику переховування. та не може виключати можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Окрім того, за твердженнями захисника обвинуваченого, посилання сторони обвинувачення на наявність у ОСОБА_4 паспорта громадянина України для виїзду за кордон не є належним обґрунтуванням ризику переховування, оскільки 05.05.2025 останній вже здав на зберігання детективу свій паспорт для виїзду за кордон, інших документів, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну, він не має. Маючи на руках дійсний паспорт для виїзду за кордон, ОСОБА_4 не вчиняв жодних дій, спрямованих на виїзд з України або на уникнення контакту з органами досудового розслідування, що свідчить про готовність співпрацювати зі слідством і повагу до процесуальних обов`язків. ОСОБА_4 у період з 2018 по 2025 роки здійснював декілька виїздів за межі України, однак кожного разу повертався. 

Також, на переконання захисника обвинуваченого, посилання сторони обвинувачення на наявність житла та родинні зв`язки ОСОБА_4 , зокрема перебування доньки за межами України, не є належним та обґрунтованим підтвердженням ризику переховування. Стверджував, що наявність житла чи близьких родичів у прикордонному регіоні або за межами України не може розглядатися як автоматичний ризик втечі. Факт тривалого перебування доньки ОСОБА_4 за кордоном сам по собі не є доказом наміру чи здатності обвинуваченого залишити територію України з порушенням закону. ОСОБА_4 не має громадянства інших країн, не є резидентом інших держав, не має посвідки на проживання за кордоном, не вчиняв жодних дій, спрямованих на виїзд з України. 

Окрім того, захисник зазначив, що посилання сторони обвинувачення на тимчасове проживання дочки ОСОБА_4 у м. Лондон, не доводить існування ризику переховування обвинуваченого за кордоном. Вказаний ризик не може ґрунтуватися на абстрактному припущенні про наявність у близького родича місця проживання за межами України. Захисник наголосив на гіпотетичному характері посилань прокурора про можливість переховування ОСОБА_4 з огляду на відсутність у обвинуваченого документів для виїзду, правових підстав для в`їзду до Великої Британії (для її відвідування громадянам України необхідна віза, якої обвинувачений не має), наміру залишити територію України та будь-яких підготовчих дій до такого виїзду.

Захисник обвинуваченого зазначив, що загальна поведінка ОСОБА_4 упродовж тривалого періоду свідчить про відсутність будь-яких намірів переховуватись або ухилятись від суду. Обвинувачений є зацікавленим у доведенні своєї невинуватості у законний спосіб та не здійснював жодних дій, які б вказували на намір залишити територію України або уникати співпраці з правоохоронними органами, не допускаючи зловживань. Займана обвинуваченим посада передбачає високий рівень відповідальності, доброчесності та правосвідомості, що є несумісним із будь-якими припущеннями щодо наміру переховуватись від правосуддя. ОСОБА_4 є учасником бойових дій та захисником України, що є свідченням особистої відданості державі, її законам та національним інтересам.

Окрім того, захисник обвинуваченого зазначив, що особи, які надали свої показання займають високі посади в судовій системі або мають відповідну професійну автономію. Їхній професійний статус і досвід свідчать про малоймовірність того, що вони можуть піддатися будь-якому тиску. Також немає об?єктивних даних про спілкування ОСОБА_4 зі свідками після надання ними показань або спроб ініціювати такий контакт, що підтверджується як змістом матеріалів справи, так і відсутністю будь-яких заяв чи скарг з боку самих свідків.

Твердження прокурора щодо наявності у ОСОБА_4 широких соціальних зв?язків, у тому числі в сферах державного управління, правоохоронних органів, судової влади чи ЗСУ, не свідчить автоматично про можливість або намір використання цих зв?язків у протиправний спосіб. Стороною обвинувачення не надано прикладу використання обвинуваченим своїх знайомств з метою впливу на процес, звернень до свідків або будь-яких дій, які можна розцінювати як тиск на свідків.

Захисник обвинуваченого додатково зазначив, що на виконання ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду був зданий на зберігання до Національного антикорупційного бюро України належний ОСОБА_4 паспорт громадянина України для виїзду за кордон, інших документів, що дають право на виїзд з України та в?їзд в Україну, останній не має. Відтак, зважаючи на перебування вказаного паспорта у сторони обвинувачення, ОСОБА_4 позбавлений можливості належним чином виконати ухвалу суду.

(2.1.) У судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_4 , адвокат ОСОБА_5 , підтримав подані ним заперечення на клопотання прокурора. Додатково зазначив про необґрунтованість вказаного клопотання, оскільки прокурором не доведено існування ризиків та їх актуальність, а сплачена застава та обов`язки, передбачені правовим статусом ОСОБА_4 як обвинуваченого, - достатній запобіжний захід для утримання обвинуваченого від дій, які можна кваліфікувати як ризикові для цілей кримінального провадження.

(3) Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 , адвокат ОСОБА_6 , у судовому засіданні також заперечив проти задоволення клопотання прокурора, посилаючись на його необґрунтованість та недоведеність актуальності ризиків, передбачених КПК України. Зазначив, що сторона обвинувачення не довела, що такі ризики не зменшилися з часу їх первинного встановлення.

Стверджував, що обвинувачений протягом тривалого часу належним чином виконує покладені на нього процесуальні обов`язки, не допускає їх порушення, що свідчить про його добросовісну процесуальну поведінку. Додатково зазначив, що запобіжний захід у вигляді застави вже забезпечує належну процесуальну поведінку особи, а тому застосування додаткових обов`язків є надмірним.

За твердженнями захисника обвинуваченого, ризик переховування від суду, відповідно до практики ЄСПЛ, має оцінюватися з урахуванням конкретних обставин, зокрема особи обвинуваченого, його соціальних зв`язків, репутації та професійної діяльності. Стверджував щодо наявності в обвинуваченого міцних зв`язків з Україною, а також його тривалу правничу кар`єру. Стосовно доводів про можливість виїзду за кордон захисник зазначив, що попередній виїзд обвинуваченого мав законний характер, був короткостроковим та здійснювався у зв`язку з проходженням військової служби. 

Заперечуючи наявність ризику незаконного впливу на свідків, захисник звернув увагу, що більшість свідків уже допитані, їх показання зафіксовані у матеріалах справи, а також існує кримінальна відповідальність за вплив на свідків як додатковий запобіжник. Окремо звернув увагу на публічний статус обвинуваченого, що додатково унеможливлює його переховування, оскільки така поведінка матиме негайні репутаційні наслідки.

Крім того, захисник вказав на суперечності у доводах сторони обвинувачення щодо обов`язку здати паспорт для виїзду за кордон, оскільки фактично документ вже перебуває у сторони обвинувачення, однак не переданий до відповідного органу, що унеможливлює виконання такого обов`язку обвинуваченим.

(4) Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечив проти доводів сторони обвинувачення, зазначивши, що його попередній виїзд за кордон підтверджує відсутність наміру переховуватися, з огляду на його тодішнє добровільне повернення в Україну та продовження проходження військової служби. Зазначив, що не має наміру залишати територію України до завершення судового розгляду, а у разі необхідності виїзду буде діяти виключно в межах встановленої процедури з отриманням дозволу суду.

Щодо ризику впливу на свідків вказав, що не підтримує спілкування з вказаними особами, а також зазначив, що такі особи не брали участі у прийнятті рішень, які є предметом розгляду у цьому кримінальному провадженні.

Окремо підкреслив, що не вважає покладені обов`язки обтяжливими, однак заперечення проти їх застосування має принциповий характер та пов`язане із необхідністю дотримання прав людини і довіри держави до особи. Звернув увагу на власні особисті характеристики, зокрема вік, дисциплінованість та належну процесуальну поведінку, як обставини, що свідчать про відсутність потреби у додаткових обмеженнях.

ІІІ. Мотиви суду

Дослідивши матеріали справи, заслухавши й оцінивши доводи учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що клопотання прокурора підлягає задоволенню з огляду на таке.

3.1. Релевантні джерела права

Розділ II КПК України визначає, що з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення, до яких зокрема віднесені запобіжні заходи (п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України).

Зі змісту ч. 6 ст. 182 КПК України слідує, що підозрюваний, обвинувачений, який не тримається під вартою, не пізніше п`яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави зобов`язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду. Зазначені дії можуть бути здійснені пізніше п`яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави, якщо на момент їх здійснення не буде прийнято рішення про зміну запобіжного заходу. З моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, а також з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Оцінюючи доводи прокурора, зазначені у поданому клопотанні, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням особливостей, визначених ч. 7 ст. 194 КПК України, відповідно до яких обов`язки, передбачені частинами 5 та 6 цієї статті, можуть бути покладені на обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст. 199 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених ч.1 цієї статті (наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні), суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов`язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов`язків, визначених положеннями цієї статті, необхідність покладення яких була доведена прокурором.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.

Враховуючи положення ч. 3, 4, 5 ст. 199 КПК України, а також стадію кримінального провадження, суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку дії покладених на обвинуваченого обов`язків до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, та встановити, чи існують обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явились нові ризики, які виправдовують покладення на особу певних обов`язків.

3.2. Обставини, встановлені судом

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30.04.2025 (справа № 991/3607/25), зі змінами відповідно до ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21.05.2025 (справа № 991/3607/25), до підозрюваного ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 гривень та покладено на нього на строк два місяці, тобто до 30.06.2025, такі обов`язки: 

(1) прибувати до детектива, прокурора або суду за кожним їхнім викликом та вимогою, залежно від стадії кримінального провадження; 

(2) не відлучатися із населеного пункту, в якому проживає (місто Київ) без дозволу детектива, прокурора або суду;

(3) утримуватися від спілкування зі свідками у провадженні ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 щодо обставин вчинення кримінального правопорушення; 

(4) повідомляти детектива, прокурора або суд про зміну свого місця проживання; 

(5) здати на зберігання детективу у кримінальному провадженні свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, окрім паспорта громадянина України.

Натепер у межах цього кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_4 діє запобіжний захід у вигляді застави, а також додаткові обов`язки, строк дії яких неодноразово продовжувався (зокрема й частково) відповідними ухвалами слідчого судді Вищого антикорупційного суду (від 27.06.2025, 27.08.2025, 22.10.2025, 17.12.2025, 12.02.2026.

Востаннє - ухвалою Вищого антикорупційного суду від 16.03.2026 було частково задоволено клопотання прокурора та продовжено до 16.05.2026 включно строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме: 

(1) не відлучатися за межі території України без дозволу суду; 

(2) повідомляти суд про зміну свого місця проживання; 

(3) утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні № 52024000000000479 від 17.09.2024 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , з приводу обставин кримінального правопорушення; 

(4) здати на зберігання до Державної міграційної служби усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, окрім паспорту громадянина України (якщо такі не здано).

3.3. Межі розгляду клопотання

Суд зауважує, що у клопотанні прокурора порушено питання про обґрунтованість пред`явленого ОСОБА_4 обвинувачення з посиланням на відповідні докази, зібрані стороною обвинувачення. Однак, з огляду на стадію кримінального провадження питання обґрунтованості обвинувачення не може бути предметом вирішення, оскільки докази, які, на думку сторони обвинувачення, його підтверджують, будуть досліджуватися в порядку § 3 глави 28 КПК України, і лише за наслідком судового розгляду буде вирішено питання стосовно доведеності обвинувачення.

У зв`язку із цим, суд надаватиме оцінку винятково питанню продовження існування заявлених прокурором ризиків.

3.4. Щодо наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України

В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати заявлені стороною обвинувачення та визначені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики (1) переховування від суду та (2) здійснення незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, для констатації існування ризику має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій вказаної особи.

Попередніми судовими рішеннями, зокрема ухвалою від 16.03.2026, продовжено строк дії процесуальних обов`язків, покладених обвинуваченого ОСОБА_4 , у зв`язку з встановленням існування ризиків (1) можливого переховування обвинуваченого від суду, (2) а також ризику здійснення незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні.

На переконання суду, зазначені ризики не втратили своєї актуальності.

3.4.1. Ризик переховування обвинуваченого від суду

В обґрунтування наявності ризику переховування обвинуваченого від суду прокурор послалася на тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , тяжкість покарання. Також зазначила, що в обвинуваченого ОСОБА_4 наявні сталі зв`язки серед службових осіб різних правоохоронних та державних органів, які також можуть бути використані ним з метою переховування від суду. Наявність паспорту для виїзду за кордон, яким ОСОБА_4 може скористатися в будь-який момент та залишити територію України з огляду на військову агресію зі сторони рф. Розмір наявних у ОСОБА_4 та його дружини доходів дозволяють йому залишити територію України та проживати за кордоном протягом тривалого часу. Крім цього, ОСОБА_4 неодноразово виїздив за кордон України. Наявність сталих соціальних зв`язків за кордоном прокурор обґрунтовує тим, що донька ОСОБА_4 тривалий час проживає у м Лондон, Велика Британія.

Вивчивши клопотання та наявні в суду матеріали провадження, заслухавши думки учасників судового засідання, суд вважає, що продовжує існувати ризик переховування обвинуваченого  ОСОБА_4 від суду, який на час звернення з відповідним клопотанням не втратив своєї актуальності.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, який відповідно до класифікації злочинів за ступенем тяжкості, закріпленого у ст. 12 КК України, належить до тяжкого злочину, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі від п`яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 

Також суд враховує, що з огляду на положення ст. 45 КК України цей злочин належить до категорії корупційних, що виключає можливість звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України, а також призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, відповідно до ст. 69 КК України.

Отже, існування ризику переховування підтверджується ймовірністю для обвинуваченого бути засудженим на тривалий строк з реальним відбуванням покарання в місцях позбавлення волі.

На переконання суду, така тяжкість покарання у сукупності з безальтернативністю реального призначення покарання є достатнім мотивом та підставою для обвинуваченого вчинити дії з метою переховування від суду для уникнення притягнення його до кримінальної відповідальності. Таке твердження про достатність підстав для прийняття рішення щодо існування ризику переховування з мотивів тяжкості покарання узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», у якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна констатувати, виходячи виключно з суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою (п. 33 рішення у справі «W v.Switzerland»).

З цього слідує, що саме по собі обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину не є беззаперечним свідченням того, що в обвинуваченого існує бажання переховуватись від суду, а тому така обставина має значення лише у випадку встановлення інших релевантних факторів.

Такими факторами у цьому кримінальному провадженні є, зокрема (1) наявність в обвинуваченого сталих зв`язків, сформованих ОСОБА_4 упродовж його професійної діяльності, використання яких може сприяти реалізації ризику переховування від суду, а також (2) майновий стан та наявність фінансових ресурсів в обвинуваченого та близьких йому осіб, що у сукупності можуть створювати умови для ухилення від суду.

Також варто враховувати, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом №2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 05 год 30 хв 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який відповідними Указами Президента України продовжено, та він діє дотепер.

Суд також при встановленні цього ризику враховує відсутність у ОСОБА_4 обмежень щодо перетину державного кордону, оскільки він не є особою призовного віку.

Так, відповідно до відомостей, наданих Адміністрацією Державної прикордонної служби України, ОСОБА_4 після введення воєнного стану здійснював перетин державного кордону України. Окрім того, повнолітня дочка обвинуваченого, ОСОБА_15 , проживає за кордоном. Дружина та молодша дочка ОСОБА_4 , ОСОБА_16 та ОСОБА_15 відповідно, неодноразово здійснювали виїзди за межі України.

Сукупність наведених обставин свідчить про наявність у обвинуваченого об`єктивних умов та можливості для переховування поза межами України за сприяння близьких осіб.

Окремо, на підтвердження актуальності ризику переховування, суд звертає увагу на введення в країні воєнного стану, що потребує додаткових ресурсів з метою контролю за поведінкою обвинувачених у контексті встановлення їх місцезнаходження, перетину державного кордону та наголошує на тому, що вказані ресурси натепер є більш обмеженими. Це вимагає додаткових заходів з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених, в тому числі шляхом застосування запобіжних заходів та покладення обов`язків.

Окрім того, ураховуючи, що кримінальне провадження не є статичним, що обумовлює можливість непрогнозованої зміни поведінки обвинуваченого, співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді можливого ув`язнення у майбутньому із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі у перспективі, робить цей ризик достатньо високим.

Зазначені обставини, на думку суду, дають підстави вважати обґрунтованою позицію прокурора про те, що тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , та наведені вище особливості закону про кримінальну відповідальність, є вагомим доводом, що підтверджує існування ризику переховування обвинуваченого від суду.

Суд також при встановленні цього ризику враховує існування інших факторів, які можуть свідчити про наявність у обвинувачених можливості переховуватися від суду, зокрема можливість переховування обвинуваченим в межах України, а також майнові активи обвинуваченого та близьких йому осіб, що можуть використовуватись з метою переховування. 

За наведених обставин, хоча кожна з вказаних підстав не є вирішальною при оцінці вказаного ризику, втім у своїй сукупності вказує на продовження існування ризику можливого переховування обвинуваченого ОСОБА_4 від суду, який дотепер залишається актуальним.

3.4.2. Ризик незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні 

Оцінюючи можливість здійснення незаконного впливу на свідків, іншого обвинуваченого у цьому кримінальному провадженні, суд виходить із передбаченої кримінальним процесуальним законом процедури отримання свідчень від вказаних осіб у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).

За таких обставин ризик впливу на вказаних осіб існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень та дослідження їх судом.

Разом із цим, ознайомившись з матеріалами кримінального провадження, зокрема з протоколами допитів встановлених досудовим розслідуванням свідків, обвинувачений ОСОБА_4 знає як їх персональні дані, так і зміст наданих ними показань на стадії досудового розслідування. 

Окрім того, оцінюючи ризик можливого незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, суд ураховує характер професійної діяльності обвинуваченого, що передбачає наявність широкого кола професійних контактів, підпорядкованих або пов`язаних осіб, а також сформований рівень авторитету.

У зв`язку з цим, на переконання суду, існує ймовірність безпосереднього або опосередкованого через третіх осіб можливості впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні з метою зміни ними своїх показань/унеможливлення надання ними правдивих послідовних показань на стадії судового розгляду задля уникнення/мінімізації можливої кримінальної відповідальності, зокрема з використанням своїх зв`язків, авторитету, приязних стосунків з такими особами, іншого незаконного впливу (шантажу, підкупу, погроз).

Тобто на стадії судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується.

Отже, вказане дає підстави обґрунтовано припускати ймовірність незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань, та, відповідно, спотворення доказів у справі.

IV. Оцінка доводів сторони захисту

Суд відхиляє доводи сторони захисту про відсутність вказаних ризиків з огляду на належну процесуальну поведінку обвинуваченого упродовж всього часу здійснення кримінального провадження. 

Як було зазначено вище, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створюватимуть загрозу суспільству. КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме або вже здійснив відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Так, відсутність з боку обвинуваченого ОСОБА_4 будь-яких порушень чи перешкод, сумлінне виконання покладених на нього обов`язків, за умови застосування запобіжного заходу, не є достатньою підставою для твердження про відсутність того чи іншого ризику та не свідчить про необхідність зміни запобіжного заходу та/або покладених на нього обов`язків. Для такого висновку потрібні нові або змінені обставини, що впливають на оцінку ризиків, чого в ході розгляду клопотання не встановлено. Сумлінне виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків протягом строку кримінального провадження свідчить про дієвість застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу. 

Окрім того, на переконання суду, не є релевантним посилання сторони захисту на рішення ЄСПЛ, зокрема у справах «Клішин проти України», «Ігнатов проти України», «Боротюк проти України», «Мамедов проти Росії», «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови», оскільки правові висновки, сформульовані у вказаних рішеннях, стосуються оцінки законності та обґрунтованості застосування і продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. 

Натомість у цьому кримінальному провадженні розглядається питання продовження строку дії процесуальних обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , що за своєю правовою природою є менш інтенсивним втручанням у права особи порівняно з триманням під вартою та не пов`язано з фактичним позбавленням свободи. Відтак, висновки ЄСПЛ, пов`язані з застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також підвищені вимоги до обґрунтування відповідних ризиків у такому випадку, не можуть бути автоматично перенесені на правовідносини, що виникають при вирішенні питання про продовження обов`язків, покладених на обвинуваченого.

З урахуванням встановлення наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у п. 3.4 цієї ухвали, не є обґрунтованими доводи захисників обвинуваченого ОСОБА_4 , адвокатів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , про недоведеність прокурором факту, що заявлені ризики є актуальними та не зменшилися з часу їх первинного встановлення. 

Також суд не бере до уваги твердження сторони захисту обвинуваченого ОСОБА_4 в обґрунтування відсутності ризику переховування про те, що станом на день розгляду клопотання обвинувачений здав на зберігання детективу свій паспорт для виїзду за кордон, а інших документів, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну, він не має. На переконання суду, вказане не виключає можливості його отримання обвинуваченим у майбутньому. Також, суд не виключає можливість здійснювати перетин кордону, у тому числі й незаконно та через неконтрольовані ділянки державного кордону, що є можливим і за відсутності паспорту громадянина України для виїзду за кордон. Окрім того, вказаний ризик розповсюджується й на переховування в межах України. 

Також суд зазначає, що сам по собі факт попереднього повернення обвинуваченого ОСОБА_4 з-за кордону не може автоматично свідчити про відсутність ризику його переховування, оскільки така обставина відображає лише конкретний епізод поведінки у минулому та не виключає можливості зміни поведінкових намірів у майбутньому з урахуванням процесуального статусу особи, характеру обвинувачення та потенційної тяжкості покарання. 

Незастосування до обвинуваченого обов`язку здати на зберігання до ДМС України усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, матиме наслідком надання можливості обвинуваченим отримати вказані документи, що може бути обставиною, яка посилює зазначений ризик переховування ОСОБА_4 від суду.

Відповідно, саме у зв`язку з цим суд вбачає необхідність у покладенні на обвинуваченого додаткового обов`язку - повідомити суд про зміну свого місця проживання, оскільки вказаний обов`язок безпосередньо пов`язаний із ризиком переховування від суду. Поінформованість суду про фактичне місцезнаходження обвинуваченого є необхідною передумовою для забезпечення його явки в судові засідання та ефективного провадження у справі. Без цього обов`язку суд позбавляється одного з ключових інструментів контролю за місцем перебування обвинуваченого, що в умовах встановленого ризику переховування є неприйнятним. Вказаний обов`язок є мінімально обтяжливим і не позбавляє обвинуваченого права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Будь-яке обмеження цього права у даному випадку є пропорційним і виправданим законною метою - забезпечення ефективного судочинства та запобігання ухиленню від правосуддя.

Непродовження цього обов`язку в умовах встановленого ризику переховування не лише не досягає легітимної мети, а прямо суперечить їй: суд позбавляється можливості забезпечити явку обвинуваченого й ефективно здійснювати провадження у разі зміни його місця перебування без відома суду. Окрім того, згідно положень ст. 374 КПК України актуальні відомості про місце проживання та роботи обвинуваченого є необхідними при написанні остаточного рішення у справі. Надання такої інформації жодним чином негативно не впливає на права і свободи обвинуваченого.

Також, на переконання суду, доводи обвинуваченого ОСОБА_4 про відсутність спілкування зі свідками, не виключає можливості незаконного на них впливу, який може здійснюватися не лише шляхом безпосереднього особистого контакту, але й опосередковано через третіх осіб, засоби зв`язку чи інші канали комунікації, з огляду на те, що обвинуваченим вже відомі персональні дані та контакти свідків.

Твердження сторони захисту про репутаційні наслідки можливого порушення процесуальних обов`язків є оціночною та суб`єктивною категорією і не можуть розглядатися як юридично значимий фактор, що нівелює або виключає наявність процесуальних ризиків у розумінні КПК України.

V. Висновки суду

З огляду на викладене, суд вважає, що натепер ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_4 не зменшився, не втратив свою актуальність та продовжує існувати. Тому доцільним є продовження релевантних цьому ризику обов`язків, передбачених п. 2, 3, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України - (1) не відлучатися за межі території України без дозволу суду; (2) повідомляти суд про зміну свого місця проживання, а також (3) здати на зберігання до Державної міграційної служби усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, окрім паспорту громадянина України (якщо такі не здано).

 

Окрім того, на переконання суду, високим залишається ризик незаконного впливу на свідків, які ще не допитані безпосередньо судом. Відтак, необхідним є продовження обвинуваченому ОСОБА_4 обов`язку, передбаченого п. 4 ч. 5 ст. 194 КПК України - (4) утримуватися від спілкування з особами, які визначені прокурором та які є свідками у цьому кримінальному провадженні.

Оцінюючи співмірність вказаних обов`язків зі встановленими судом ризиками, суд дійшов висновку, що покладення на обвинуваченого ОСОБА_4 вказаних обов`язків становитиме мінімальне втручання у його права, а тому є співмірними меті застосування запобіжного заходу та здатне запобігти вказаним ризикам. Підстав для зміни запобіжного заходу на більш м`який на цій стадії судового провадження суд не вбачає.

Відтак, з огляду на вказане клопотання прокурора підлягає задоволенню. 

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 331, 369, 372, 376, 392 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Клопотання прокурора першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого при обранні запобіжного заходу, у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52024000000000479 від 17.09.2024, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, - задовольнити.

2. Продовжити на два місяці строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме:

- не відлучатися за межі території України без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні № 52024000000000479 від 17.09.2024 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , з приводу обставин кримінального правопорушення;

- здати на зберігання до Державної міграційної служби усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, окрім паспорту громадянина України (якщо такі не здано).

2.1. Встановити строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , до 11.07.2026 включно.

2.2. Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури з групи прокурорів у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52024000000000479 від 17.09.2024.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає. Заперечення проти цієї ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 392 Кримінального процесуального кодексу України.

 

Головуючий суддя          ОСОБА_1