справа № 991/5388/26

провадження №11-сс/991/366/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , подану в інтересах третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 , на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 18 травня 2026 року про арешт майна у кримінальному провадженні №52025000000000251 від 05 травня 2025 року,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 18 травня 2026 року задоволено клопотання старшого детектива Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) ОСОБА_8 , погоджене прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_9 , та накладено арешт із забороною користування, розпорядження та відчуження на майно, вилучене 30 квітня 2026 року під час обшуку в офісному приміщенні на третьому поверсі спортивно-розважального комплексу «Leoland» за адресою: м.Львів, вул.Мельника, 18, а саме: мобільний телефон Samsung Galaxy A04; мобільний телефон Apple iPhone 11; мобільний телефон Apple iPhone 14; ноутбук HP EliteBook 1040 G9 з твердотілим накопичувачем інформації Samsung об`ємом 2ТБ; планшетний комп`ютер Apple iPad 10-gen.

Накладення арешту мотивовано необхідністю забезпечення збереження зазначеного майна як речових доказів у кримінальному провадженні №52025000000000251 від 05 травня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК. Слідчий суддя виходив з того, що вилучені електронні пристрої можуть містити відомості, які мають значення для встановлення обставин кримінального провадження, а їх дослідження потребує залучення спеціаліста, подолання систем логічного захисту та проведення відповідних експертних досліджень.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, за вимогами якої просив скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 18 травня 2026 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна, вилученого 30 квітня 2026 року під час обшуку в офісних приміщеннях на третьому поверсі спортивно-розважального комплексу «Leoland» за адресою: м.Львів, вул.Мельника, 18, а також зобов`язати детективів, у володінні яких перебуває вказане тимчасово вилучене майно, негайно його повернути.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги представник посилався на те, що клопотання про арешт майна подано неуповноваженою процесуальною особою, оскільки, на його переконання, відповідно до ч.2 ст.64-2 КПК таке клопотання щодо майна третьої особи мав подати саме прокурор, а не детектив за погодженням із прокурором. Крім того, представник зазначав про порушення строків звернення з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, строку усунення недоліків після повернення первинного клопотання слідчим суддею, а також строку постановлення ухвали про арешт тимчасово вилученого майна після надходження повторного клопотання до суду, що, на думку апелянта, мало наслідком обов`язок негайного повернення вилученого майна.

Вказував, що слідчий суддя належним чином не перевірив наведені у клопотанні фактичні обставини кримінального провадження, які є маніпулятивними на переконання апелянта та не відповідають об`єктивним обставинам подій 2023-2024 років. Обшук проведено не в офісному приміщенні Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Лев», а у приміщенні іншої юридичної особи - спортивно-розважального комплексу «Leoland», який перебуває у власності ТОВ «Палац спорту «Україна», де не виявлено та не вилучено майна чи документів зазначеного акціонерного товариства.

Крім того представник зазначав, що клопотання про арешт майна не відповідає вимогам ст.171 КПК, оскільки не містить документів, які підтверджують право власності на майно, що підлягає арешту, а також конкретних фактів і доказів, які б свідчили про володіння, користування чи розпорядження ОСОБА_5 цим майном. На думку апелянта, вилучені електронні пристрої не є доказами у кримінальному провадженні в розумінні ст.84 КПК, не відповідають критеріям речових доказів, визначеним ст.98 КПК, а накладення на них арешту є непропорційним втручанням у право власності.

Позиції учасників судового провадження.

Представник третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити її у повному обсязі з підстав, викладених у ній.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав оскаржувану ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, просив залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце апеляційного розгляду, у судове засідання не з`явився, про поважні причини неприбуття суд не повідомив. З урахуванням належного повідомлення третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, а також участі у судовому засіданні її представника, колегія суддів на підставі ч.4 ст.405 КПК визнала можливим здійснити апеляційний розгляд за відсутності ОСОБА_5 .

Мотиви суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, належить засада недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст.16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в передбаченому КПК порядку.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти відповідно до вимог КПК та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод і законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не зазнає необґрунтованого процесуального обмеження.

За змістом ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, є доказом кримінального правопорушення.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі або відчуження.

У відповідності до положень п.1 ч.2 ст.170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. За ч.3 ст.170 КПК у випадку, передбаченому п.1 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає зазначеним у ст.98 КПК критеріям.

Речовими доказами є матеріальні об`єкти, які містять відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (ч.1 ст.98 КПК).

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя згідно з вимогами ст.94, 132, 170, 173 КПК повинен врахувати, зокрема, правову підставу для арешту майна, можливість його використання як доказу у кримінальному провадженні, наявність ризиків, для запобігання яким застосовується арешт, розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб та інших власників чи володільців майна.

З матеріалів провадження вбачається, що детективами НАБУ за процесуального керівництва прокурорів САП здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №52025000000000251 від 05 травня 2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК.

30 квітня 2026 року в межах зазначеного кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 квітня 2026 року, проведено обшук в офісному приміщенні на третьому поверсі спортивно-розважального комплексу «Leoland» за адресою: м.Львів, вул.Мельника, 18, під час якого виявлено та вилучено мобільні телефони Samsung Galaxy A04, Apple iPhone 11, Apple iPhone 14, ноутбук HP EliteBook 1040 G9 та планшетний комп`ютер Apple iPad 10-gen.

Слідчий суддя, задовольняючи клопотання про арешт зазначеного майна, врахував правову підставу для арешту, можливість використання вилучених електронних пристроїв як доказів у кримінальному провадженні, необхідність забезпечення їх збереження, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Зазначені обставини покладені слідчим суддею в основу висновку про наявність підстав для накладення арешту на вказане майно з метою забезпечення його збереження як речових доказів у кримінальному провадженні.

Перевіряючи оскаржувану ухвалу в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів, дослідивши матеріали провадження, на які посилалася сторона обвинувачення під час розгляду клопотання, погоджується з висновками слідчого судді з огляду на таке.

За версією сторони обвинувачення перевірці у цьому кримінальному провадженні підлягають обставини продажу земельної ділянки комунальної власності площею 50,0га, кадастровий номер 4623688600:04:000:0270, Акціонерному товариству «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Лев» (далі - АТ «ЗНВКІФ «Лев»), а також подальшого відчуження цієї земельної ділянки іншій юридичній особі. При цьому матеріали, на які посилався слідчий суддя, містять відомості про зв`язок ОСОБА_5 із АТ «ЗНВКІФ «Лев», яке, за версією сторони обвинувачення, набуло відповідну земельну ділянку за результатами земельних торгів.

Отже, вилучені електронні пристрої не оцінювалися слідчим суддею ізольовано лише як мобільні телефони, ноутбук і планшет, що абстрактно можуть містити будь-яку інформацію. Їх можливе доказове значення слідчий суддя пов`язав із предметом досудового розслідування, роллю АТ «ЗНВКІФ «Лев» у правовідносинах щодо відповідної земельної ділянки, можливим зв`язком ОСОБА_5 із цією юридичною особою, а також із тими видами відомостей, для відшукання яких раніше надано дозвіл на проведення обшуку.

Так, ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 квітня 2026 року у справі №991/3986/26, провадження №1-кс/991/3997/26, надано дозвіл на відшукання, зокрема, електронних інформаційних систем або їх частин, персональних комп`ютерів, ноутбуків, планшетних комп`ютерів, сім-карт і мобільних терміналів систем зв`язку, у яких можуть міститися відомості щодо рішень Мурованської сільської ради, проведення земельних торгів, оцінки земельної ділянки, рецензії на оцінку, договору купівлі-продажу, здійснення розрахунків, виконання договору, а також листування між особами та суб`єктами господарювання, причетність яких до відповідних подій перевіряється органом досудового розслідування.

Таким чином, ще на стадії надання дозволу на обшук слідчий суддя визначив не лише місце проведення слідчої дії, а й конкретний зв`язок між предметом досудового розслідування та електронними носіями інформації, які могли містити документи, листування або інші цифрові відомості щодо продажу земельної ділянки, її оцінки, подальшого відчуження, виконання або невиконання договірних зобов`язань та комунікації між особами, залученими до цих процесів.

Під час обшуку 30 квітня 2026 року в офісному приміщенні на третьому поверсі спортивно-розважального комплексу «Leoland» за адресою: м.Львів, вул.Мельника, 18, виявлено та вилучено мобільні телефони Samsung Galaxy A04, Apple iPhone 11, Apple iPhone 14, ноутбук HP EliteBook 1040 G9 та планшетний комп`ютер Apple iPad 10-gen. При цьому щодо мобільного телефону Samsung Galaxy A04 у протоколі обшуку зафіксовано електронну пошту ОСОБА_10 , а щодо інших пристроїв - наявність систем логічного захисту, зокрема код-паролів, пароля до ноутбука, який залучені під час обшуку представники повідомити не змогли, а також зашифрованого розділу даних із застосуванням BitLocker на ноутбуці HP EliteBook 1040 G9.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що під час обшуку не вилучено документів АТ «ЗНВКІФ «Лев», самі по собі не спростовують висновку слідчого судді про можливе доказове значення вилучених електронних пристроїв. Документи, листування, проєкти договорів, відомості про оплату, комунікація між учасниками господарських операцій та інші дані можуть зберігатися не лише у паперовому вигляді, а й на електронних носіях інформації або в облікових записах, доступ до яких здійснюється через відповідні пристрої.

Колегія суддів також враховує, що на стадії вирішення питання про арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів слідчий суддя не повинен встановлювати остаточний зміст усіх відомостей, які містяться на електронних носіях, або наперед визначати їх доказове значення для доведення чи спростування конкретних обставин кримінального провадження. Для застосування арешту з цією метою достатнім є встановлення сукупності даних, які об`єктивно вказують на можливість використання відповідного майна як джерела відомостей, що мають значення для кримінального провадження.

У цьому випадку наявна така сукупність даних: кримінальне провадження стосується правочинів із земельною ділянкою комунальної власності; пов`язана зі ОСОБА_5 юридична особа, за версією сторони обвинувачення, є учасником цих правовідносин; ухвалою про дозвіл на обшук прямо визначено необхідність відшукання електронних носіїв, які можуть містити документи та листування щодо відповідної земельної ділянки, договорів, оплати, оцінки, рецензії та комунікації між учасниками цих процесів; під час обшуку вилучено саме електронні пристрої, один із яких містив електронну пошту ОСОБА_5 , а інші захищені системами логічного захисту або шифрування (що підтверджено представником під час апеляційного провадження).

Тому колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про наявність достатніх підстав вважати, що вилучені мобільні телефони, ноутбук і планшет можуть містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються у кримінальному провадженні, а отже відповідають критеріям речових доказів у розумінні ст.98 КПК.

Водночас специфіка вилученого майна як електронних носіїв інформації обумовлює необхідність врахування положень ч.2 ст.168 КПК.

Відповідно до ч.2 ст.168 КПК тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин допускається, зокрема, у випадках, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до них обмежується власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний із подоланням системи логічного захисту.

Як убачається з матеріалів провадження, постановою детектива від 01 травня 2026 року вилучені мобільні телефони Samsung Galaxy A04, Apple iPhone 11, Apple iPhone 14, ноутбук HP EliteBook 1040 G9 та планшетний комп`ютер Apple iPad 10-gen визнано речовими доказами. Того ж дня у кримінальному провадженні призначено комплексну судову телекомунікаційну та комп`ютерно-технічну експертизу, для проведення якої експертам надано зазначені електронні пристрої.

Отже, необхідність збереження вилучених пристроїв у розпорядженні органу досудового розслідування у цьому випадку не ґрунтується лише на припущенні про можливу наявність на них інформації. Вона пов`язана з уже призначеним експертним дослідженням, предметом якого є встановлення, фіксація, копіювання та аналіз інформації, що може міститися на відповідних електронних носіях.

Колегія суддів враховує, що проведення такого дослідження може потребувати не лише доступу до окремих видимих користувачу файлів, а й перевірки службових даних, метаданих, історії користування пристроями, відомостей про створення, зміну, пересилання чи видалення файлів, інформації з месенджерів та інших програмних застосунків, а також видалених, прихованих або зашифрованих даних.

При цьому створення логічної копії окремих доступних даних не є тотожним формуванню повного фізичного образу електронного носія або проведенню комплексного експертного дослідження самого пристрою. Саме дослідження оригінального носія дає можливість перевірити наявність видаленої інформації, прихованих або зашифрованих розділів, ознак зміни чи знищення даних, а також встановити обставини створення, використання, модифікації або видалення відповідних файлів.

Крім того, слідчий суддя врахував, що доступ до вилучених пристроїв пов`язаний із подоланням систем логічного захисту. Зокрема, щодо мобільних телефонів Apple iPhone 11, Apple iPhone 14 та планшетного комп`ютера Apple iPad 10-gen зафіксовано наявність код-паролів, а щодо ноутбука HP EliteBook 1040 G9 - пароля доступу та зашифрованого розділу даних із застосуванням BitLocker. Такі обставини об`єктивно ускладнювали повне дослідження інформації без використання спеціальних знань, технічних засобів і відповідного програмного забезпечення.

Відповідно до п.13.3 розділу ІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5, для проведення дослідження об`єктів, що містять інформацію, експерту надаються саме оригінальні носії інформації, якщо інше не передбачено методикою проведення відповідного виду експертизи.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про можливість копіювання інформації без вилучення та арешту відповідних пристроїв не спростовують висновків слідчого судді. У цьому кримінальному провадженні надання експертам саме мобільних телефонів, ноутбука та планшета разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення призначеної комплексної судової телекомунікаційної та комп`ютерно-технічної експертизи у розумінні ч.2 ст.168 КПК.

Тому колегія суддів вважає обґрунтованим висновок слідчого судді про те, що вилучення та подальший арешт цих електронних пристроїв були необхідними для забезпечення їх збереження як речових доказів та проведення належного експертного дослідження.

Оцінюючи розумність і співмірність застосованого обмеження права власності, суд враховує характер вилученого майна, мету його арешту, стадію кримінального провадження, можливе доказове значення електронних пристроїв, необхідність проведення призначеної експертизи, а також наслідки такого арешту для третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.

Накладення арешту на мобільні телефони, ноутбук і планшет не є припиненням права власності на них або остаточним позбавленням особи відповідних майнових прав. Такий захід має тимчасовий характер, застосовується з метою забезпечення збереження речових доказів і може бути скасований у порядку ст.174 КПК, якщо в подальшому у його застосуванні відпаде потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Колегія суддів бере до уваги, що в цьому кримінальному провадженні доказове значення можуть мати не лише самі матеріальні носії інформації, а насамперед електронні дані, які на них містяться або могли міститися раніше. Водночас до завершення належного технічного дослідження, подолання систем логічного захисту, перевірки наявності видалених, прихованих або зашифрованих даних повернення відповідних пристроїв їх володільцю може створити ризик втрати, зміни, видалення або спотворення відомостей, які мають значення для кримінального провадження.

Доводи апеляційної скарги про непропорційність арешту не спростовують необхідності збереження вилучених електронних пристроїв на цьому етапі досудового розслідування. З огляду на предмет кримінального провадження, зв`язок вилучених пристроїв із відомостями, для відшукання яких надано дозвіл на обшук, наявність систем логічного захисту, зашифрованого розділу даних на ноутбуці та призначення комплексної судової телекомунікаційної і комп`ютерно-технічної експертизи, застосований слідчим суддею захід не є явно невиправданим або надмірним.

При цьому суд враховує, що апеляційна скарга не містить конкретних даних про такі негативні наслідки арешту майна для ОСОБА_5 , які б за своїм характером та інтенсивністю переважали процесуальну потребу у збереженні відповідних електронних пристроїв для проведення експертного дослідження. Саме по собі тимчасове обмеження можливості користування майном за встановлених у цьому провадженні обставин не свідчить про непропорційність застосованого заходу забезпечення кримінального провадження.

Разом з тим подальше утримання електронних пристроїв у розпорядженні органу досудового розслідування має залишатися обумовленим реальною процесуальною потребою. Зі спливом часу виправданість подальшого арешту може бути предметом перевірки слідчим суддею у порядку ст.174 КПК за відповідним клопотанням власника чи володільця майна.

За таких обставин колегія суддів вважає, що слідчий суддя дотримався вимог ст.132, 170, 173 КПК щодо розумності та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, а наведені в апеляційній скарзі доводи у цій частині не дають підстав для висновку про незаконність або необґрунтованість оскаржуваної ухвали.

Щодо доводів апеляційної скарги про подання клопотання неуповноваженою процесуальною особою суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст.171 КПК з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор або слідчий за погодженням із прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

Доводи представника про те, що клопотання про арешт майна третьої особи мав подати виключно прокурор, з посиланням на ч.2 ст.64-2 КПК ґрунтуються на неправильному тлумаченні зазначеної норми. У системному зв`язку з ч.1 ст.64-2 КПК положення ч.2 цієї статті визначає процесуальний статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, а не встановлює спеціальний порядок звернення з клопотанням про арешт майна. Такий порядок врегульований ч.1 ст.171 КПК, за якою з відповідним клопотанням до слідчого судді має право звернутися прокурор або слідчий за погодженням із прокурором.

Як убачається з матеріалів провадження, клопотання про арешт майна подано старшим детективом НАБУ ОСОБА_8 та погоджено прокурором САП ОСОБА_9 . Отже, вимоги ч.1 ст.171 КПК щодо суб`єкта звернення з клопотанням дотримано, а прокурорський нагляд за змістом відповідного клопотання здійснено.

Крім того, формальна логіка представника фактично призводила б до протилежного результату. У разі прийняття підходу про те, що процесуальні права третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, можуть реалізовуватися лише за умови звернення з відповідним клопотанням саме прокурора, ОСОБА_5 не міг би реалізувати права такої особи, у тому числі право на участь у розгляді питання про арешт майна та апеляційне оскарження відповідного судового рішення. Такий підхід не узгоджується з призначенням ст.64-2 КПК, яка спрямована на забезпечення процесуальних гарантій цієї особи, а не на їх звуження.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що клопотання про арешт майна подано неуповноваженою процесуальною особою, є необґрунтованими.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення строків звернення з клопотанням про арешт майна та строку його розгляду колегія суддів зазначає таке.

За змістом абз.2 ч.5 ст.171 КПК у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, здійснюваного на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої ст.235 КПК, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його вилучено.

Водночас правові інститути тимчасового вилучення майна та арешту майна є пов`язаними, але не тотожними. Визначений абз.2 ч.5 ст.171 КПК строк регулює межі законного утримання тимчасово вилученого майна без судового рішення про арешт та встановлює процесуальний обов`язок сторони обвинувачення своєчасно звернутися до слідчого судді. Проте можливе порушення цього строку саме по собі не змінює властивостей майна, не позбавляє його можливого доказового значення та не є самостійною підставою для відмови в арешті, якщо під час судового розгляду встановлено наявність правової підстави для арешту, відповідність майна критеріям ст.98 КПК, потребу у його збереженні та співмірність втручання у право власності.

Іншими словами, питання про дотримання строку тимчасового утримання майна без судового рішення не підміняє собою оцінку наявності чи відсутності підстав для арешту майна. Якщо майно має значення для досягнення завдань кримінального провадження, зокрема відповідає критеріям речових доказів, слідчий суддя не позбавлений можливості вирішити питання про його арешт за правилами ст.170-173 КПК. Інший підхід означав би, що можливе процесуальне порушення строку автоматично унеможливлює збереження речового доказу, навіть якщо його повернення може створити ризик втрати, зміни, видалення або спотворення відомостей, які мають значення для кримінального провадження.

З матеріалів провадження вбачається, що обшук, під час якого вилучено мобільні телефони, ноутбук і планшет, проведено 30 квітня 2026 року. Первинне клопотання про арешт цього майна подано до відділення поштового зв`язку 02 травня 2026 року, а 06 травня 2026 року воно надійшло до Вищого антикорупційного суду та того ж дня повернуто слідчим суддею для усунення недоліків із встановленням строку у сімдесят дві години з моменту отримання копії ухвали.

Апеляційна скарга фактично ґрунтується на припущенні про можливий пропуск 48-годинного строку, оскільки представник посилався на відсутність відомостей про точний час подання клопотання або здачі його до поштового відділення 02 травня 2026 року. Однак таке припущення саме по собі не спростовує встановлених слідчим суддею обставин щодо подальшого руху клопотання та не нівелює встановлений судом висновок про наявність підстав для арешту вилучених електронних пристроїв як речових доказів.

Крім того доводи представника про те, що 72-годинний строк на усунення недоліків мав обчислюватися з моменту проголошення ухвали слідчого судді від 06 травня 2026 року, не узгоджуються зі змістом цієї ухвали, якою відповідний строк встановлено саме з моменту отримання копії ухвали. Як убачається з матеріалів провадження, уточнене клопотання складено та погоджено 08 травня 2026 року, 09 травня 2026 року направлено засобами поштового зв`язку, а 13 травня 2026 року надійшло до Вищого антикорупційного суду.

Відповідно до ст.116 КПК процесуальний строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення скаргу або інший документ здано на пошту чи передано особі, уповноваженій його прийняти. Тому саме по собі надходження уточненого клопотання до суду 13 травня 2026 року не свідчить про пропуск встановленого слідчим суддею строку на усунення недоліків, якщо відповідне клопотання до спливу цього строку здано до поштового відділення.

Щодо доводів апеляційної скарги про несвоєчасний розгляд клопотання після його надходження до суду колегія суддів враховує, що порушення строку розгляду клопотання, передбаченого ч.1 ст.172 КПК, саме по собі не є безумовною підставою для скасування ухвали про арешт майна. Для такого висновку необхідно встановити, що відповідне порушення перешкодило або могло перешкодити слідчому судді ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення чи призвело до істотного порушення прав особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.

У цьому кримінальному провадженні колегія суддів уже встановила наявність правової підстави для арешту майна, відповідність вилучених електронних пристроїв критеріям речових доказів, необхідність їх збереження для проведення призначеної комплексної судової телекомунікаційної та комп`ютерно-технічної експертизи, а також співмірність застосованого обмеження права власності. За таких обставин наведені представником доводи щодо строків звернення з клопотанням, усунення його недоліків та розгляду слідчим суддею не спростовують законності й обґрунтованості оскаржуваної ухвали.

Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність належності вилученого майна ОСОБА_5 суд зазначає, що представник у апеляційній скарзі також посилався на те, що клопотання про арешт майна не містило документів, які підтверджують право власності ОСОБА_5 на вилучені електронні пристрої, а також конкретних фактів і доказів його володіння, користування чи розпорядження цим майном.

Оцінюючи ці доводи, колегія суддів виходить з того, що апеляційна скарга подана адвокатом ОСОБА_6 саме як представником ОСОБА_5 - третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт. Отже, реалізуючи право на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, апелянт сам пов`язує ОСОБА_5 з відповідним майном у тій мірі, яка, на його переконання, надає йому процесуальне право на оскарження судового рішення.

Водночас доводи про відсутність підтвердження належності вилученого майна особі у разі їх послідовного прийняття ставили б під сумнів не обґрунтованість арешту майна, а наявність у цієї особи права на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді щодо відповідного майна. Адже право на апеляційне оскарження судового рішення про арешт майна пов`язується саме з тим, що це рішення стосується прав, свобод чи інтересів відповідної особи як власника, володільця або третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.

За таких обставин суд оцінює апеляційну скаргу виходячи з того процесуального статусу, в якому вона подана, а саме як скаргу представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт. При цьому наведені представником доводи про відсутність документального підтвердження права власності чи володіння не спростовують встановлених слідчим суддею обставин щодо вилучення відповідних електронних пристроїв під час обшуку, їх можливого зв`язку з обставинами кримінального провадження та відповідності критеріям речових доказів у розумінні ст.98 КПК.

Для накладення арешту з метою забезпечення збереження речових доказів визначальним є не формальне підтвердження права власності на майно, а наявність достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям ст.98 КПК та потребує збереження для досягнення завдань кримінального провадження. Як уже зазначено вище, такі підстави у цьому кримінальному провадженні встановлені, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не дають підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Узагальнюючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що слідчий суддя належним чином перевірив правову підставу для арешту майна, можливість використання вилучених електронних пристроїв як речових доказів, необхідність їх збереження для проведення призначеної комплексної судової телекомунікаційної та комп`ютерно-технічної експертизи, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків слідчого судді щодо відповідності вилучених мобільних телефонів, ноутбука та планшета критеріям речових доказів у розумінні ст.98 КПК, необхідності їх збереження у розпорядженні органу досудового розслідування та відсутності підстав вважати застосований захід явно невиправданим або надмірним.

Істотних порушень вимог КПК, які б перешкодили слідчому судді ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення або були підставою для його скасування, під час апеляційного перегляду не встановлено.

За таких обставин ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 18 травня 2026 року є законною, обґрунтованою та підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга представника третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.

Керуючись ст.404, 405, 407, 422, 532 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 18 травня 2026 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

_______________   _______________   _______________

ОСОБА_1     ОСОБА_2     ОСОБА_3