справа № 991/3980/26

провадження № 22-ц/991/27/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року        м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі: 

головуючого - судді Семенникова О.Ю., 

суддів Калугіної І.О., Михайленка Д.Г., 

за участю секретаря судового засідання Ляшинської А.Ю.,

представника ОСОБА_1 адвоката Донченко М.В.,

прокурора Пономаренка А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Воловик Ольги Олександрівни на ухвалу Вищого антикорупційного суду (головуючий суддя Задорожна Л.І., судді Шкодін Я.В., Крикливий В.В.) від 28 квітня 2026 року (судове рішення ухвалено у м. Києві, дата складання повного тексту ухвали 28 квітня 2026 року) про забезпечення позову до подання позовної заяви,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 28 квітня 2026 року задоволено заяву прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Зазначеною ухвалою накладено арешт на майно, що на праві власності належить ОСОБА_1 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 71,6 кв.м, та транспортний засіб марки «LEXUS», моделі «NX 200», 2019 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 . Крім того, суд першої інстанції заборонив переміщення зазначеного транспортного засобу за межі території України.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що прокурором заявлено намір звернутися до суду з позовом про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави щодо квартири АДРЕСА_2 , та транспортного засобу марки «LEXUS», моделі «NX 200», 2019 року випуску, загальна вартість яких, за твердженням прокурора, становить 4 821 770 грн.

Саме на ці активи, які прокурор визначає як предмет майбутнього позову, суд першої інстанції наклав арешт з метою забезпечення можливого виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, суд першої інстанції врахував характер майбутніх позовних вимог, наведені прокурором відомості щодо можливого набуття зазначених активів за відсутності достатніх законних доходів, а також ризик їх відчуження, що може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність забезпечення майбутнього позову шляхом накладення арешту на зазначене майно та заборони переміщення транспортного засобу за межі території України.

Вимоги апеляційної скарги, доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_1 адвокат Воловик О.О. подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу Вищого антикорупційного суду від 28 квітня 2026 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_1 . У разі якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про неможливість повної відмови у забезпеченні позову, просила застосувати менш обтяжливий та співмірний захід забезпечення, який не створюватиме для власника надмірного індивідуального тягаря.

В обґрунтування апеляційної скарги представник посилалася на те, що суд першої інстанції безпідставно погодився з припущеннями прокурора про можливу необґрунтованість активів, не перевірив належність і допустимість наданих матеріалів, не встановив дійсну ринкову вартість квартири та транспортного засобу, а також не врахував законні підстави набуття ОСОБА_1 права власності на відповідне майно.

На думку представника, висновок суду першої інстанції щодо вартості активів ґрунтується не на належних доказах, а на аналізі оголошень, розміщених на інтернет-майданчиках, які самі по собі не підтверджують фактичної ціни продажу майна, реальної сплати коштів, технічного стану автомобіля, стану квартири, умов правочинів та інших індивідуальних характеристик, що впливають на вартість майна.

Окремо представник зазначала, що квартира набута ОСОБА_1 не шляхом класичного договору купівлі-продажу на відкритому ринку нерухомості, а через механізм членства в Обслуговуючому кооперативі «ЖБК "НІКОС"» та внесення пайового внеску. У зв`язку з цим, на її переконання, суд першої інстанції помилково порівняв розмір пайового внеску із цінами пропозицій щодо продажу готових квартир на ринку нерухомості.

Щодо транспортного засобу представник посилалася на те, що автомобіль «LEXUS NX 200» відчужений приватним підприємством як основний засіб за залишковою вартістю, визначеною відповідно до даних бухгалтерського обліку та амортизації. Тому, на думку представника, порівняння ціни його набуття з цінами оголошень про продаж аналогічних автомобілів є некоректним.

Крім того в апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції не врахував наявність у сім`ї законних джерел походження коштів, достатніх для набуття спірного майна, зокрема доходів від заробітної плати, коштів від продажу належної ОСОБА_1 квартири, грошового подарунка, пенсійних виплат та позики. У зв`язку з цим представник вважає передчасним і необґрунтованим висновок про відсутність у подружжя достатніх законних доходів для набуття квартири та автомобіля.

Також представник стверджувала, що прокурором не доведено реального ризику відчуження майна. На її думку, суд першої інстанції не встановив жодної конкретної обставини, яка б свідчила про намір ОСОБА_1 відчужити квартиру або транспортний засіб, а висновки про можливість такого відчуження мають абстрактний та припущений характер.

Окремо в апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції фактично вийшов за межі стадії забезпечення позову, оскільки надав попередню оцінку обставинам, які мають досліджуватися під час розгляду справи по суті, зокрема щодо вартості активів, достатності доходів, правомірності джерел походження коштів та наявності ознак необґрунтованості активів.

У зв`язку з наведеним представник вважала, що накладення арешту на квартиру та транспортний засіб є непропорційним втручанням у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, не відповідає критеріям законності, необхідності та справедливого балансу, а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.

Позиції учасників справи.

Представник ОСОБА_1 адвокат Донченко М.В. у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити її у повному обсязі з підстав, наведених у ній.

Прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи оскаржуване судове рішення законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання не з`явилася, про поважні причини неприбуття суд не повідомила.

Ураховуючи належне повідомлення ОСОБА_1 про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутність відомостей про поважні причини її неявки, а також участь у судовому засіданні її представника адвоката Донченко М.В., колегія суддів, керуючись ч.2 ст.372 ЦПК, вважала за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності ОСОБА_1 .

Мотиви суду.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами і перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали провадження та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Колегія суддів виходить з того, що предметом апеляційного перегляду у цій справі є правильність застосування судом першої інстанції заходів забезпечення позову до подання позовної заяви.

Вирішуючи зазначене питання, суд не здійснює розгляду спору по суті, не встановлює остаточно обґрунтованість або необґрунтованість активів та не вирішує наперед питання про наявність підстав для їх стягнення в дохід держави. На цій стадії суд перевіряє лише наявність передбачених процесуальним законом підстав для тимчасового обмеження права розпорядження майном з метою забезпечення реального та ефективного виконання можливого рішення суду у разі задоволення майбутнього позову.

Згідно з ч.1 ст.149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову. Відповідно до ч.2 цієї статті забезпечення позову допускається, зокрема, до пред`явлення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів особи, за захистом яких вона має намір звернутися до суду.

За змістом п.1-1 ч.1 ст.150 ЦПК позов у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може забезпечуватися накладенням арешту на активи, які є предметом спору, або інші активи відповідача, які відповідають вартості оспорюваних активів.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК).

Відповідно до ч.3 ст.151 ЦПК у заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на активи, які є предметом спору у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, мають бути наведені у достатньому обсязі дані, які дають змогу вважати активи необґрунтованими.

Заява про забезпечення позову може бути подана до подання позовної заяви за правилами підсудності, встановленими ЦПК для відповідного позову (п.1 ч.1 ст.152 ЦПК).

Отже, у цій категорії справ процесуальний закон прямо допускає застосування заходів забезпечення позову ще до пред`явлення позовної заяви, якщо заявником наведено достатні на цій стадії дані щодо майбутніх позовних вимог, їх зв`язку з відповідним майном, а також ризику ускладнення або неможливості виконання можливого рішення суду у разі невжиття таких заходів.

Верховний Суд у постановах від 06 травня 2026 року у справах №991/8752/25 та №991/6084/25, оцінюючи застосування заходів забезпечення позову у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, звернув увагу на те, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, спрямованим на охорону матеріально-правових інтересів позивача та забезпечення реального й ефективного виконання можливого рішення суду. У цій категорії справ можливість відповідача розпорядитися активами або іншим майном, яке перебуває у його власності, може утруднити виконання судового рішення у разі задоволення позову. Водночас прокурор має у достатньому обсязі навести дані, які дають змогу вважати активи необґрунтованими, а доводи про недоцільність або неспівмірність заходів забезпечення підлягають оцінці з урахуванням конкретних обставин справи.

При цьому достатність наведених у заяві даних не є тотожною доведеності позовних вимог по суті. Остаточна оцінка обставин набуття активів, джерел їх походження, вартості майна, законності доходів відповідних осіб та наявності підстав для стягнення активів у дохід держави здійснюється під час розгляду справи по суті, а не під час вирішення питання про забезпечення позову.

З огляду на це доводи апеляційної скарги підлягають оцінці саме крізь призму того, чи мав суд першої інстанції на момент постановлення оскаржуваної ухвали достатні процесуальні підстави для тимчасового забезпечення майбутнього позову, а не з позиції остаточного вирішення спору про обґрунтованість набуття відповідних активів.

З матеріалів провадження вбачається, що звертаючись із заявою про забезпечення позову прокурор зазначав про намір пред`явити позов Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Предметом майбутнього позову прокурор визначив квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 71,6 кв.м, та транспортний засіб марки «LEXUS», моделі «NX 200», 2019 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 , право власності на які зареєстровано за ОСОБА_1 .

За твердженням прокурора, зазначені активи набуті ОСОБА_1 у період шлюбу з ОСОБА_2 та є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя. При цьому ОСОБА_2 у період набуття активів був особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а ОСОБА_1 є його дружиною та також належить до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

У заяві про забезпечення позову прокурор зазначав, що мінімальна ринкова вартість квартири становить 3 669 500 грн., а мінімальна ринкова вартість транспортного засобу - 1 152 270 грн. Отже, загальна вартість активів, щодо яких прокурор має намір пред`явити позов, за наведеними ним відомостями становить 4 821 770 грн.

На підтвердження наведених обставин до заяви про забезпечення позову долучені матеріали, які суд першої інстанції дослідив під час вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову, зокрема відомості щодо набуття квартири та транспортного засобу, їх вартості, доходів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також матеріали щодо співвідношення вартості активів із законними доходами подружжя.

Суд апеляційної інстанції враховує, що на стадії вирішення питання про забезпечення позову зазначені матеріали не підлягають оцінці в обсязі, необхідному для висновку про обґрунтованість чи необґрунтованість активів по суті. Водночас вони мають оцінюватися з погляду того, чи наведено заявником достатні дані для висновку про існування майбутнього спору та необхідність його тимчасового забезпечення.

У цьому контексті суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені прокурором відомості свідчать про наявність майбутнього спору щодо активів, які прокурор вважає необґрунтованими та щодо яких має намір звернутися з позовом про їх стягнення в дохід держави.

При цьому майно, на яке накладено арешт оскаржуваною ухвалою, є саме тими активами, які прокурор визначив як предмет майбутнього позову. Отже, між обраним заходом забезпечення позову та предметом майбутніх позовних вимог існує прямий зв`язок.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про те, що накладення арешту на квартиру та транспортний засіб було спрямоване на збереження саме тих активів, щодо яких прокурор має намір порушити питання про їх необґрунтованість та стягнення в дохід держави.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив дійсну ринкову вартість квартири та транспортного засобу, безпідставно врахував відомості з інтернет-майданчиків, не перевірив правову природу набуття квартири через житлово-будівельний кооператив та не врахував залишкову вартість автомобіля як основного засобу юридичної особи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Зазначені доводи стосуються обставин, які мають істотне значення для вирішення майбутнього спору по суті, оскільки пов`язані з визначенням вартості активів, способом їх набуття, джерелами походження коштів, правовою природою відповідних правочинів та економічним змістом операцій, на які посилаються сторони.

Водночас на стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не встановлює остаточно ринкову вартість активів, не вирішує питання про правильність або неправильність застосованого сторонами підходу до її визначення, не перевіряє остаточно достатність законних доходів для набуття майна та не надає остаточної правової оцінки всім документам, якими сторони обґрунтовують свої позиції.

Для вирішення питання про забезпечення позову визначальним є те, чи навів заявник у достатньому обсязі дані, які на цій стадії дають підстави вважати, що майбутній позов не є очевидно безпідставним, стосується конкретно визначених активів та потребує тимчасового забезпечення з метою збереження можливості виконання судового рішення у разі його задоволення.

Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції врахував наведені прокурором відомості щодо мінімальної ринкової вартості квартири та транспортного засобу, вартості, зазначеної в документах щодо їх набуття, доходів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також різниці між вартістю активів і законними доходами подружжя.

При цьому суд першої інстанції не зробив остаточного висновку про необґрунтованість зазначених активів та окремо звернув увагу на те, що питання необґрунтованості активів та інших вимог вирішуватимуться виключно за результатами розгляду справи відповідно до ст.291 ЦПК.

Тому посилання представника на те, що квартира набута через механізм членства в Обслуговуючому кооперативі «ЖБК "НІКОС"», а транспортний засіб відчужений приватним підприємством за залишковою вартістю відповідно до даних бухгалтерського обліку, не спростовують на цій стадії висновку суду першої інстанції про наявність достатніх попередніх даних для забезпечення майбутнього позову.

Такі обставини, як розмір пайового внеску, економічна природа кооперативної моделі набуття квартири, залишкова балансова вартість автомобіля, його технічний стан, особливості правочину з приватним підприємством, наявність чи відсутність професійної оцінки, а також співвідношення цих даних із відомостями, на які посилається прокурор, підлягають дослідженню та оцінці під час розгляду позову по суті.

Аналогічно доводи апеляційної скарги про наявність у сім`ї законних джерел походження коштів, зокрема доходів від заробітної плати, коштів від продажу квартири, грошового подарунка, пенсійних виплат та позики, не можуть бути вирішені остаточно на стадії забезпечення позову.

Зазначені доводи стосуються предмета доказування у майбутній справі про визнання активів необґрунтованими та потребують перевірки з урахуванням усіх доказів, пояснень сторін, часу набуття активів, джерел формування коштів, обсягу законних доходів, характеру відповідних правочинів та інших обставин, які можуть мати значення для вирішення спору.

Водночас сам факт надання стороною апеляційного провадження власних документів на підтвердження альтернативної версії походження коштів і способу набуття майна не свідчить про очевидну безпідставність заяви прокурора про забезпечення позову та не виключає необхідності тимчасового збереження спірних активів до вирішення справи по суті.

За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо неправильної оцінки вартості активів, правової природи набуття квартири та автомобіля, а також достатності законних джерел походження коштів не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність підстав для забезпечення майбутнього позову.

Посилання представника на те, що суд першої інстанції не індивідуалізував обсяг майнових прав кожного з подружжя та не встановив за рахунок спільних чи особистих коштів набувалося майно, також не спростовують висновку про наявність підстав для забезпечення позову. На цій стадії суд перевіряє не остаточний правовий режим спірних активів і не розподіл майнових прав між подружжям, а наявність достатніх попередніх даних про зв`язок цих активів із майбутнім позовом та необхідність їх тимчасового збереження до вирішення спору по суті. Відповідні питання можуть бути предметом дослідження під час розгляду позову.

Доводи апеляційної скарги про відсутність реального ризику відчуження квартири та транспортного засобу суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Забезпечення позову спрямоване на запобігання таким діям або обставинам, які можуть унеможливити чи істотно ускладнити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. При цьому для застосування заходів забезпечення позову не вимагається доведення факту вже вчинених дій, спрямованих на відчуження майна або ухилення від виконання можливого рішення суду. Достатнім є встановлення обставин, які об`єктивно свідчать про наявність ризику такого ускладнення або неможливості виконання.

Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06 травня 2026 року у справах №991/8752/25 та №991/6084/25, за якими у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави можливість особи розпорядитися активами або іншим належним їй майном може утруднити виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь прокурора. Тому оцінка ризиків у таких справах не зводиться виключно до встановлення вже вчинених підготовчих дій з відчуження майна.

У цій справі суд першої інстанції врахував, що майбутній позов прокурора стосуватиметься саме квартири та транспортного засобу, на які накладено арешт, а тому вибуття цих активів із власності ОСОБА_1 може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з тим, що зазначене майно належить до активів, які можуть бути відчужені власником у відносно короткий строк. Зокрема, транспортний засіб може бути перереєстрований на іншу особу або переміщений за межі території України, а нерухоме майно може бути відчужене за цивільно-правовим договором, що у подальшому ускладнить або унеможливить виконання можливого рішення суду.

При цьому доводи апеляційної скарги фактично зводяться до того, що прокурор не довів наявності конкретних дій ОСОБА_1 , спрямованих на відчуження квартири або транспортного засобу. Однак процесуальний закон не ставить можливість застосування заходів забезпечення позову у залежність виключно від встановлення вже вчинених підготовчих дій щодо відчуження майна.

Для цілей забезпечення позову значення має не лише факт уже розпочатого відчуження, а й об`єктивна можливість такого відчуження з урахуванням характеру майна, предмета майбутнього позову та наслідків, які можуть настати у разі вибуття активів із власності особи, щодо якої прокурор має намір пред`явити позов.

У цьому контексті суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що невжиття заходів забезпечення позову могло створити можливість для зміни правового статусу майна, яке прокурор визначає як предмет майбутнього позову, що суперечило б меті інституту забезпечення позову.

Крім того, заборона переміщення транспортного засобу за межі території України перебуває у безпосередньому зв`язку з метою забезпечення позову, оскільки спрямована на збереження цього активу в межах юрисдикції України та запобігання ускладненню виконання можливого рішення суду.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції мав достатні підстави для висновку про наявність ризику відчуження квартири та транспортного засобу, а також про необхідність тимчасового обмеження права розпорядження цим майном до вирішення спору по суті.

Отже, доводи апеляційної скарги про припущений характер ризиків не спростовують висновку суду першої інстанції щодо необхідності застосування заходів забезпечення позову.

Щодо доводів апеляційної скарги про непропорційність арешту майна та покладення на ОСОБА_1 надмірного індивідуального тягаря суд апеляційної інстанції зазначає таке.

За змістом ч.3 ст.150 ЦПК заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність заходу забезпечення позову передбачає наявність розумного співвідношення між обсягом заявлених вимог, вартістю майна, на яке накладається арешт, характером обмежень, що застосовуються до особи, та метою, для досягнення якої вживається відповідний захід.

У цій справі майно, на яке накладено арешт, є саме тими активами, щодо яких прокурор має намір звернутися з позовом про визнання їх необґрунтованими та стягнення в дохід держави. Отже, обраний захід забезпечення позову має безпосередній зв`язок із предметом майбутніх позовних вимог.

Застосований судом першої інстанції арешт має тимчасовий характер, не є вирішенням питання про належність майна державі, не припиняє права власності ОСОБА_1 та не позбавляє її можливості володіти і користуватися відповідним майном до вирішення спору по суті.

Такий захід полягає насамперед в обмеженні права розпорядження квартирою та транспортним засобом, що безпосередньо відповідає меті забезпечення позову - збереженню активів, за рахунок яких може бути виконане можливе рішення суду у разі задоволення позову.

Колегія суддів враховує, що суд першої інстанції наклав арешт без заборони користування майном, а тому застосований захід не змінює фактичного володіння відповідними активами та не перешкоджає їх звичайному використанню.

Заборона переміщення транспортного засобу за межі території України також не є самостійним позбавленням права власності, а спрямована на недопущення вибуття автомобіля з-під юрисдикції України та забезпечення можливості виконання майбутнього рішення суду.

За таких обставин застосовані заходи забезпечення позову перебувають у розумному співвідношенні з метою їх застосування, мають тимчасовий характер, спрямовані на збереження саме тих активів, щодо яких прокурор має намір подати позов, і не створюють для ОСОБА_1 надмірного індивідуального тягаря.

Водночас доводи апеляційної скарги про можливість застосування менш обтяжливого заходу забезпечення позову сформульовані загально та не містять конкретного альтернативного способу забезпечення, який би у такій самій мірі гарантував збереження спірних активів і можливість виконання рішення суду у разі задоволення позову.

За таких обставин суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для висновку про неспівмірність або непропорційність обраного судом першої інстанції заходу забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції фактично вирішив спір по суті на стадії забезпечення позову, колегія суддів апеляційної інстанції вважає необґрунтованими.

Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції не встановлював остаточно необґрунтованість активів, не вирішував питання про їх стягнення в дохід держави та не надавав остаточної оцінки всім доказам, які можуть мати значення для вирішення майбутнього спору по суті.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд першої інстанції перевірив наявність передбачених процесуальним законом передумов для тимчасового обмеження права розпорядження майном, а саме: характер майбутніх позовних вимог, зв`язок обраного заходу забезпечення з предметом майбутнього позову, наведені прокурором дані щодо можливого набуття активів за відсутності достатніх законних доходів, а також ризик ускладнення або неможливості виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення.

При цьому суд прямо зазначив, що питання необґрунтованості активів та інших вимог вирішуватимуться виключно за результатами розгляду справи згідно з положеннями ст.291 ЦПК.

Отже, суд першої інстанції не підмінив розгляд майбутнього позову вирішенням питання про забезпечення позову, а діяв у межах процесуальних повноважень, передбачених ст.149-153 ЦПК.

Незгода представника ОСОБА_1 з попередньою оцінкою достатності наведених прокурором даних не свідчить про те, що суд першої інстанції вирішив спір по суті. Така оцінка є необхідною складовою вирішення питання про забезпечення позову, однак вона має попередній характер і не позбавляє сторони права доводити свої позиції під час розгляду майбутнього позову.

За таких обставин доводи апеляційної скарги у цій частині не спростовують законності оскаржуваної ухвали, як і висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для забезпечення майбутнього позову.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про забезпечення позову до подання позовної заяви, діяв у межах наданих йому процесуальних повноважень, перевірив наявність зв`язку між заявленим прокурором способом забезпечення позову та предметом майбутніх позовних вимог, врахував характер цих вимог, наведені прокурором дані щодо можливої необґрунтованості активів, а також ризик ускладнення або неможливості виконання можливого рішення суду.

Застосовані заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, спрямовані на збереження майна, щодо якого прокурор має намір пред`явити позов про визнання його необґрунтованим та стягнення в дохід держави, не призводять до припинення права власності ОСОБА_1 та не позбавляють її можливості володіти і користуватися цим майном.

Обставини, на які посилається представник ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, зокрема щодо правової природи набуття квартири через житлово-будівельний кооператив, залишкової вартості транспортного засобу, наявності законних джерел походження коштів, а також правильності визначення вартості активів, підлягають перевірці та оцінці під час розгляду справи по суті. Водночас вони не свідчать про очевидну безпідставність заяви прокурора про забезпечення позову та не виключають необхідності тимчасового збереження спірних активів до вирішення майбутнього спору.

За таких обставин суд колегія суддів доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не свідчать про її незаконність чи необґрунтованість.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про застосування заходів забезпечення позову, діяв у межах наданих йому процесуальних повноважень, правильно визначив характер позовних вимог, обрав допустимий та співмірний захід забезпечення позову, спрямований на досягнення його мети, та врахував наявність відповідних ризиків.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

За ч.1 ст.375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та необхідність залишення оскаржуваної ухвали без змін.

Керуючись ст.374, 375, 381-384 ЦПК, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Вищого антикорупційного суду від 28 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення її повного тексту.

Судді:

___________ ___________ _______________

Семенников О.Ю. Калугіна І.О. Михайленко Д.Г.

Повний текст цієї постанови складено 28 травня 2026 року.