Справа № 991/11022/25

Провадження 1-кп/991/161/25

 

 

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД 

 

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

03 липня 2026 року м.Київ

 

Вищий антикорупційний суд колегією в складі:

головуючого судді        ОСОБА_1 ,

суддів          ОСОБА_2 , 

ОСОБА_3 

за участю секретаря судового засідання     ОСОБА_4 ,

прокурора         ОСОБА_5 ,

обвинуваченого        ОСОБА_6 ,

його захисників        ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 ,

обвинуваченого (у режимі відеоконференції)    ОСОБА_9 ,

його захисника         ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві клопотання заступника начальника четвертого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинувачених при обранні запобіжного заходу, у межах кримінального провадження, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52024000000000131 від 22.03.2024, за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Рубанівка Великолепетинського району Херсонської області, не одружений, має двох малолітніх дітей, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України,

ОСОБА_9 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Глухів Сумської області, одружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368 КК України,

ВСТАНОВИВ:

І. Історія провадження

27.10.2025 до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт від 23.10.2025 у кримінальному провадженні №52024000000000131, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.03.2024, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368 КК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2025 для розгляду вказаного кримінального провадження визначено суддю Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 .

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 28.10.2025 у цьому кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання на 04.11.2025.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 04.11.2025 задоволено клопотання сторони захисту, постановлено підготовче судове засідання у даному кримінальному провадженні проводити колегіально судом у складі трьох суддів.

Відповідно до протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 04.11.2025 для розгляду вказаного кримінального провадження визначено колегію суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_11 та ОСОБА_3 .

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 24.11.2025 задоволено клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 , адвоката ОСОБА_12 , обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні повернуто прокурору для усунення виявлених недоліків.

03.12.2025 до Вищого антикорупційного суду зі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, після усунення недоліків, надійшов обвинувальний акт від 01.12.2025 у кримінальному провадженні №52024000000000131, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.03.2024, за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368 КК України.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 03.12.2025, для продовження розгляду вказаного кримінального провадження визначено колегію суддів: головуючий суддя ОСОБА_1 , судді - ОСОБА_11 та ОСОБА_3 .

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 04.12.2025 у вказаному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання на 22.12.2025.

Ухвалами Вищого антикорупційного суду від 22.12.2025 було (1) призначено судовий розгляд у вказаному кримінальному провадженні, а також (2) відмовлено у задоволенні клопотань захисника обвинуваченого ОСОБА_6 , адвоката ОСОБА_12 , про повернення обвинувального акта та про зміну запобіжного заходу, застосованого до обвинуваченого ОСОБА_6 , в частині зменшення розміру застави.

Розпорядженням керівника апарату Вищого антикорупційного суду №61 ав від 18.06.2026 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи на підставі службової записка судді ОСОБА_1 від 18.06.2026 про здійснення повторного автоматизованого розподілу справи № 991/11022/25 (провадження № 1-кп/991/161/25) у зв`язку з перебуванням у довготривалій відпустці судді ОСОБА_11 , відповідно до наказу Вищого антикорупційного суду від 16.06.2026 № 366/к.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2026 для розгляду вказаного кримінального провадження визначено колегію суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Ухвалою від 06.05.2026 було вчергове продовжено на два місяці строк дії обов`язків, покладених на обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , до 06.07.2026 включно.

 

 

 

До закінчення дії вказаних обов`язків прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку їх дії.

ІІ. Клопотання про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 

25.06.2026 від заступника начальника четвертого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 до суду надійшли клопотання про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 при обранні запобіжного заходу, у межах вказаного кримінального провадження.

2.1. Обґрунтування заявлених прокурором клопотань

У вказаних клопотаннях прокурор зазначив про те, що ухвалою Вищого антикорупційного суду від 06.05.2026 продовжено до 06.07.2026 строк дії обов`язків, покладених на обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 у вказаному кримінальному провадженні.

На переконання прокурора, наразі продовжують існувати передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики - (1) переховування обвинувачених від суду та (2) здійснення незаконного впливу на свідків, іншого обвинуваченого у цьому кримінальному провадженні, що обумовлюють необхідність продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 

(1) За твердженнями сторони обвинувачення, ураховуючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення корупційних правопорушень, а також вагомість наявних доказів вчинення інкримінованого злочину існує можливість переховування ОСОБА_6 та ОСОБА_9 від суду. Також, на переконання прокурора, про можливість переховування обвинувачених від суду, у тому числі шляхом залишення території України, може свідчити:

- наявність у обвинуваченого ОСОБА_6 паспортів громадянина України для виїзду за кордон;

- наявність широкого кола зв`язків у ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , зокрема серед службових осіб органів державної влади та інших правоохоронних органів, набутих в період проходження служби в правоохоронних органах;

- декларування ОСОБА_6 грошових активів, нерухомого майна на тимчасово окупованих територіях та права користування належним іншій особі транспортним засобом; 

- майновий стан ОСОБА_9 , зокрема декларування ним грошових активів, нерухомого майна та транспортних засобів.

(2) У клопотаннях прокурор вказує, що з огляду на необхідність безпосереднього дослідження доказів судом, можливість настання негативних наслідків для кримінального провадження через здійснення незаконного впливу на ще не допитаних судом свідків, обвинувачених у цьому кримінальному провадженні зберігається до моменту безпосереднього отримання судом показань та їх аналізу на стадії судового розгляду і не може бути усунута шляхом їх допиту під час досудового розслідування.

Також прокурор зазначає, що покладення на обвинувачених зазначених у клопотанні обов`язків становитиме мінімальне втручання у їх права, а тому є співмірним меті застосування запобіжного заходу та здатне запобігти наведеним ризикам.

З урахуванням наведеного прокурор просив суд продовжити на два місяці строк дії обов`язків, покладених на обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , а саме:

- прибувати до суду за кожною вимогою;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи;

 

- утримуватися від спілкування з іншим обвинуваченим у кримінальному провадженні № 5202400000000131 від 22.03.2024, а також ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 з приводу обставин, викладених в обвинувальному акті;

- здати на зберігання до Державної міграційної служби усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну (якщо такі не здано).

2.2. Позиції учасників щодо вказаних клопотань, висловлених у судовому засіданні

(1) У судовому засіданні прокурор  ОСОБА_5 підтримав заявлені клопотання з підстав, викладених у них, у зв`язку з чим просив продовжити строк дії обов`язків, покладених на обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , на два місяці.

На переконання сторони обвинувачення, на теперішній час існує необхідність у продовженні строку дії обов`язків, покладених на обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , оскільки обставини, які стали підставою для їх застосування та подальшого продовження, не змінилися, та продовжують існувати встановлені попередніми судовими рішеннями ризики.

Додатково зазначив, що відсутність випадків переховування чи незаконного впливу на свідків не свідчить про відсутність відповідних ризиків, оскільки їх оцінка ґрунтується на ймовірності такої поведінки з урахуванням характеру обвинувачення, суворості можливого покарання та інших обставин кримінального провадження. 

Прокурор стверджував, що з огляду на триваючий судовий розгляд, свідки у цьому провадженні ще не допитані, а тому ризик незаконного впливу на них залишається актуальним. 

Крім того, прокурор зазначив, що з моменту звільнення (09.09.2024) обвинувачений ОСОБА_6 офіційно був безробітним, проте утримував себе та родину. Його заощадження складали 16000 доларів США, які він нібито розтягнув на два роки, користуючись при цьому автомобілем та орендованою квартирою.

Відтак, щодо відомостей про майновий стан обвинуваченого ОСОБА_6 , стверджував, що офіційно задекларованих останнім доходів та відповідних заощаджень було недостатньо для забезпечення його витрат після звільнення з посади, що може свідчити про наявність інших джерел доходів. 

Також, за твердженнями прокурора, з дослідженого під час судового розгляду листування між обвинуваченими, вбачаються наміри отримання додаткових неправомірних доходів.

Окремо прокурор вказав, що під час попереднього судового засідання з`ясовувалася інформація про нове місце роботи обвинуваченого. Втім, до суду досі не надано жодного офіційного повідомлення, хоча такий обов`язок покладено на обвинуваченого. Таким чином, на переконання сторони обвинувачення, ОСОБА_6 належним чином не виконав покладений на нього обов`язок повідомити суд про зміну місця роботи, що, хоча й не має самостійного вирішального значення, свідчить про його ставлення до виконання процесуальних обов`язків. 

Прокурор звернув увагу, що доводи сторони захисту про надмірну обтяжливість обов`язків мають загальний характер, оскільки захистом не наведено конкретного обґрунтування, у чому саме полягає така обтяжливість.

(2) Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 , адвокат ОСОБА_8 , у судовому засіданні заперечував проти задоволення заявленого клопотання та надав письмові заперечення проти заявленого прокурором клопотання.

У вказаних письмових запереченнях захисник обвинуваченого висловив заперечення проти попередньої ухвали суду від 06.05.2026 року про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого та стверджував про недоведеність стороною обвинувачення існування ризиків на час розгляду клопотання, а також неможливість забезпечення мети провадження менш обтяжливими засобами. 

Так, захисник зазначив, що суд застосував помилковий стандарт продовження та фактично переклав тягар доказування на захист, у зв`язку з чим захисник вказував про підміну стандарту «доведення існування ризику» стандартом «ризик не зменшився», суперечність із власними посиланнями суду на практику ЄСПЛ та помилкову оцінку тривалої правомірної поведінки. 

Окрім того, захисник стверджував, що мотиви щодо ризику переховування є внутрішньо суперечливими та не індивідуалізованими з огляду на суперечність між обов`язком здати паспорт і висновком про можливість виїзду без нього, абстрактність посилання на «незаконний перетин через неконтрольовані ділянки», внутрішню суперечність щодо «переховування в межах України», недопустимість обґрунтування ризику професією обвинуваченого, абстрактність посилання на «зв`язки», ігнорування обов`язкових факторів ст. 178 КПК України та внесену заставу як самостійну гарантію.

Також, на переконання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 , адвоката ОСОБА_8 , мотиви щодо ризику впливу на свідків не індивідуалізовані, а перелік осіб не узгоджується з мотивами ухвали з огляду на універсальний характер обґрунтування, спекулятивність припущення про опосередкований вплив, а також непропорційність продовження обов`язків та не відповідність вимозі розумності строків.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_8 стверджував, що зміст клопотання прокурора фактично повторює попереднє клопотання сторони обвинувачення та не містить нових обставин чи доказів, які б підтверджували актуальність ризиків на момент розгляду. Прокурор не довів існування ризиків, передбачених КПК України, а натомість виходив із припущення про їх незмінність, що фактично перекладає обов`язок спростування таких ризиків на сторону захисту. 

На переконання захисника, належне виконання обвинуваченим ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов`язків не може розцінюватися як підстава для їх подальшого продовження без належного обґрунтування необхідності такого заходу, що суперечить відповідній практиці Європейського суду з прав людини.

Захисник зазначив, що ризик переховування обґрунтовується лише припущеннями щодо професійного досвіду обвинуваченого та наявності у нього зв`язків, без наведення конкретних доказів, а також без належного врахування його міцних соціальних зв`язків, зокрема наявності двох малолітніх дітей.

Окремо захисник звернув увагу на суперечливість доводів сторони обвинувачення щодо обов`язку здати паспорт для виїзду за кордон, зазначивши, що прокурор одночасно стверджує про можливість незаконного перетину державного кордону без такого документа, тоді як строк дії паспорта обвинуваченого вже закінчився. 

Також захисник послався на отримані від Бюро економічної безпеки України відомості, відповідно до яких ОСОБА_6 звільнений зі служби у 2024 році, повернув службове посвідчення, втратив доступ до службових інформаційних систем, а його допуск до державної таємниці був скасований. На думку сторони захисту, це спростовує твердження прокурора про наявність у нього можливостей використовувати службові зв`язки. 

На переконання сторони захисту, значний розмір внесеної застави сам по собі є належним стримуючим фактором, а за інформацією Державної прикордонної служби України відсутні будь-які відомості про спроби обвинуваченого незаконно перетнути державний кордон чи порушити встановлені обмеження. 

Також захисник повідомив, що ОСОБА_6 проходить стажування на підприємстві у місті Львові, про що сторона захисту вже інформувала суд, а відповідні підтвердні документи будуть подані після їх отримання. 

Окрім того, додатково стверджував про відсутність фактів порушення заборони спілкування та іншої неналежної поведінки, зокрема неявок до суду без поважних причин. Також захисник зазначив, що під час досудового розслідування обвинувачений особисто, без офіційної повістки, за телефонним викликом детектива з`являвся до НАБУ на допити та для отримання підозри, а в подальшому жодне судове засідання не було відкладено через неявку обвинуваченого ОСОБА_6 , на яких останній був присутнім навіть із симптомами хвороби.

Відтак, на переконання захисника, прокурором не доведено існування ризиків на час розгляду клопотання. Додатково зазначив про нелогічність та безпідставність тверджень прокурора про можливість незаконного перетину державного кордону обвинуваченим ОСОБА_6 як колишнім працівником правоохоронного органу, оскільки його персональні дані відомі країні-агресору, що може мати відповідні наслідки.

З огляду на викладене захисник просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та альтернативно - не продовжувати обов`язок здати на зберігання паспорти та інші документи на право виїзду.

(3) Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 , адвокат ОСОБА_7 , підтримала позицію адвоката ОСОБА_8 та заперечувала проти задоволення клопотань прокурора. 

Додатково зазначила, що кримінальне провадження триває з березня 2024 року, а у період із вересня 2024 року по червень 2025 року обвинувачений мав реальну можливість вчинити дії, про які зазначає прокурор як про ризики, однак таких дій вчинено не було. 

На переконання захисника, доводи прокурора щодо наявності ризиків ґрунтуються лише на припущеннях та теоретичній можливості їх настання, у зв`язку з чим зазначені ризики втратили свою актуальність.

(4) Захисник обвинуваченого ОСОБА_9 , адвокат ОСОБА_10 , заперечував проти клопотання прокурора. Зазначив, що жоден із заявлених ризиків не підтверджений належними доказами, а протягом тривалого часу розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_9 не здійснював жодного впливу на свідків чи інших учасників провадження. 

На переконання сторони захисту, зацікавленість обвинуваченого ОСОБА_9 полягає у доведенні своєї невинуватості, що передбачає його участь у судових засіданнях та перебування на території України. 

Захисник стверджував, що майновий стан обвинуваченого не свідчить про наявність можливості переховування, оскільки у власності останнього перебуває лише частка квартири та автомобіль 2000 року випуску. Крім того, вказав, що обвинувачений ніколи не отримував паспорта громадянина України для виїзду за кордон, а тому ризик його виїзду за межі України є необґрунтованим. 

(5) Обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_6 підтримали позицію, висловлену їх захисниками. 

Обвинувачений ОСОБА_6 додатково зазначив, що не ухиляється від виконання покладених на нього обов`язків, у тому числі обов`язку повідомляти суд про зміну місця проживання, роботи, задля чого вживає заходів для отримання необхідних документів, зокрема витягу з наказу з місця роботи, який на даний час підприємством йому не надано. Також зазначив, що на цей час не має необхідності у виїзді за кордон та не має законних підстав для такого виїзду.

ІІІ. Мотиви суду

Заслухавши й оцінивши доводи учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що клопотання прокурора підлягає задоволенню, з огляду на таке.

3.1. Релевантні джерела права

Розділ II КПК України визначає, що з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення, до яких зокрема віднесені запобіжні заходи (п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України).

Зі змісту ч. 6 ст. 182 КПК України слідує, що з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави (ч. 4 ст. 202 КПК України).

Оцінюючи доводи прокурора, зазначені у поданому клопотанні, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням особливостей, визначених ч. 7 ст. 194 КПК України, відповідно до яких обов`язки, передбачені частинами 5 та 6 цієї статті, можуть бути покладені на обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст.199 цього Кодексу.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених ч.1 цієї статті (наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні), суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов`язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов`язків, визначених положеннями цієї статті, необхідність покладення яких була доведена прокурором.

Враховуючи положення ч. 3, 4, 5 ст. 199 КПК України, а також стадію кримінального провадження, суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку дії покладених на обвинуваченого обов`язків до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, та встановити, чи існують обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явились нові ризики, які виправдовують покладення на особу певних обов`язків.

3.2. Обставини, встановлені судом

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09.06.2025 (справа № 991/5464/25) клопотання детектива було задоволено та застосовано до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 07.08.2025 включно, але у межах строку досудового розслідування.

У той же час підозрюваному визначено заставу у розмірі 4 239 200 грн та за умови внесення застави покладено такі обов`язки: (1) прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою; (2) не відлучатися із м. Києва, в якому він проживає, без дозволу детектива, прокурора або суду; (3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; (4) утримуватися від спілкування з іншим підозрюваними у кримінальному провадженні № 5202400000000131, а також ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , з приводу обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру в цьому кримінальному провадженні; (5) здати на зберігання до Державної міграційної служби усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд до України.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 11.06.2025 (справа № 991/5503/25) було відмовлено у задоволенні клопотання детектива про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано до останнього запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у сумі 908 400 грн, за умови внесення застави покладено такі обов`язки: (1) прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою; (2) не відлучатися із м. Києва, в якому він проживає, без дозволу детектива, прокурора або суду; (3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; (4) утримуватися від спілкування з іншим підозрюваними у кримінальному провадженні № 5202400000000131, а також ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , з приводу обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру в цьому кримінальному провадженні; (5) здати на зберігання до Державної міграційної служби усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд до України.

11.06.2025 за ОСОБА_6 було внесено заставу у розмірі 4 239 200 грн (у зв`язку із чим його звільнено з-під варти), 16.06.2025 заставу у розмірі 908 400 грн було внесено ОСОБА_9 , та відповідно почався відлік строку виконання вказаних обов`язків.

Натепер у межах цього кримінального провадження щодо обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 діють запобіжні заходи у вигляді застави, а також додаткові обов`язки, строк яких неодноразово продовжувався відповідними ухвалами слідчого судді Вищого антикорупційного суду (від 06.08.2025 у справі № 991/7949/25, від 06.08.2025 у справі № 991/7948/25, від 02.10.2025 у справі № 991/10061/25, від 03.10.2025 у справі № 991/10101/25), а також Вищим антикорупційним судом у справі № 991/11022/25 - в ухвалах від 24.11.2025, 23.01.2026, 16.03.2026 та 06.05.2026.

Востаннє ухвалою Вищого антикорупційного суду від 06.05.2026 задоволено клопотання прокурора про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , а саме: (1) прибувати до суду за кожною вимогою; (2) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи; (3) утримуватися від спілкування з іншим обвинуваченим у кримінальному провадженні № 52024000000000131 від 22.03.2024 ОСОБА_9 та ОСОБА_6 відповідно, а також ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , з приводу обставин, викладених в обвинувальному акті; (4) здати на зберігання до Державної міграційної служби усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну (якщо такі не здано). Встановлено строк дії обов`язків до 06.07.2026 включно.

3.3. Межі розгляду клопотання

Суд зауважує, що у клопотанні прокурора порушено питання про обґрунтованість пред`явленого ОСОБА_6 та ОСОБА_9 обвинувачення з посиланням на відповідні докази, зібрані стороною обвинувачення. Однак, з огляду на стадію кримінального провадження питання обґрунтованості обвинувачення не може бути предметом вирішення, оскільки докази, які, як 

на думку сторони обвинувачення, його підтверджують, будуть досліджуватися в порядку § 3 глави 28 КПК України, і лише за наслідком судового розгляду буде вирішено питання стосовно доведеності обвинувачення.

У зв`язку із цим, суд надаватиме оцінку винятково питанню продовження існування заявлених прокурором ризиків.

3.4. Щодо наявності ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України

В обґрунтування поданих клопотань прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати заявлені органом досудового розслідування ризики, визначені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України: (1) переховування від суду, та (2) здійснення незаконного впливу на свідків, іншого обвинуваченого у цьому кримінальному провадженні.

Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, для констатації існування ризику має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій вказаної особи.

 

Попередніми судовими рішеннями, зокрема ухвалою від 06.05.2026, продовжено строк дії процесуальних обов`язків, покладених на обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , у зв`язку з встановленням існування ризиків (1) можливого переховування обвинувачених від суду, (2) а також ризику здійснення незаконного впливу на свідків, іншого обвинуваченого у цьому кримінальному провадженні.

На переконання суду, зазначені ризики не втратили своєї актуальності.

3.4.1. Ризик переховування обвинувачених від суду

В обґрунтування наявності ризику переховування обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 від суду прокурор послався на те, що інкриміновані обвинуваченим злочини за ч. 4 ст. 368, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368 КК України є особливо тяжкими, корупційними і передбачають можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна тощо. У випадку засудження обвинувачених за вчинення вказаних злочинів, відповідно до ст. ст. 45, 69 та 75 КК України, їм може бути призначене лише реальне покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Невідворотність покарання за вказані злочини вже само по собі може бути підставою та мотивом для обвинувачених переховуватися від органів досудового розслідування та суду.

Згідно з твердженнями сторони обвинувачення, вказаний ризик також підтверджується вагомістю наявних доказів вчинення інкримінованих злочинів. Крім того, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 тривалий час працювали в правоохоронних органах, а тому за цей час набули широке коло зв?язків серед службових осіб органів державної влади, інших правоохоронних органів, які обвинувачені можуть використати з метою переховування від органів досудового розслідування та суду, у тому числі, шляхом залишення території України. Зокрема, прокурор зазначає, що про такий ризик також може свідчити те, що ОСОБА_6 неодружений та має паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що свідчить про можливість обвинуваченого з метою уникнення кримінальної відповідальності виїхати за межі України.

Крім того, на переконання прокурора, на можливість ОСОБА_6 та ОСОБА_9 переховуватися може вказувати їх майновий стан. За твердженнями прокурора, у власності обвинуваченого ОСОБА_6 та його матері перебуває нерухомість на тимчасово окупованих територіях, куди він може виїхати, або яку може продати, а отримані від реалізації кошти та інше майно використати для переховування від органу досудового розслідування та тривалого проживання за кордоном. 

Загальна сума доходів обвинуваченого ОСОБА_6 у 2023-2024 роках склала понад 1,5 млн грн. Відповідно до декларації при звільненні за 01.01.2024 - 09.09.2024 ОСОБА_6 задекларував (1) грошові активи у розмірі 16 000 доларів США готівкою, 200 000 грн готівкою, (2) дохід за звітний період у сумі 422 987 грн, а також (3) інше право користування (право керування) транспортним засобом «AUDI A5», належним на праві власності за ОСОБА_18 (особі, яка спільно проживає з ОСОБА_6 та не перебуває у шлюбі), доходи якої за 2010-2024 у сумі складають 280 666 грн, у тому числі за 2023-2024 - 30 101 грн. Окрім цього, прокурор зазначає, що у власності обвинуваченого ОСОБА_9 перебували транспортні засоби «Mercedes-Benz GS00», «LAND ROVER RANGE ROVER», «Porsche Cayenne», а згідно з щорічними деклараціями ОСОБА_9 у 2023-2024 отримав дохід у вигляді відчуження рухомого майна (авто) та заробітної плати понад 1,1 млн грн та має заощадження в сумі 5 тис. доларів США.

Щодо вказаного суд зазначає таке.

Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК України, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 368 КК України. Відповідно до класифікації злочинів за ступенем тяжкості, закріпленої у ст. 12 КК України, ч. 4 ст. 368 КК України належить до особливо тяжкого злочину, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна. 

 

Також суд враховує, що з огляду на положення ст. 45 КК України цей злочин належить до категорії корупційних, що виключає можливість звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності, звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України, а також призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, відповідно до ст. 69 КК України.

Отже, існування ризику переховування підтверджується ймовірністю для обвинувачених бути засудженими на тривалий строк з примусовим відчуженням всього належного їм майна.

Саме по собі обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину не є беззаперечним свідченням того, що в обвинуваченого існує бажання переховуватись від суду, а тому така обставина має значення лише у випадку встановлення інших релевантних факторів.

Такими факторами у цьому кримінальному провадженні є, зокрема, сталі зв`язки обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 із працівниками правоохоронних органів та інших органів державної влади, використовуючи які вони можуть реалізувати ризик втечі та ухилення від суду, як на території України, так і поза її межами шляхом законного і незаконного перетину кордону.

Також варто враховувати, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 05 год 30 хв 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який відповідними Указами Президента України продовжено, та він діє дотепер.

Водночас, попри існуючі наразі обмеження щодо перетину державного кордону чоловіками призовного віку, суд не виключає можливість здійснювати перетин кордону навіть в умовах воєнного стану, у тому числі й незаконно та через неконтрольовані ділянки державного кордону, що є можливим і за відсутності паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

Ураховуючи, що кримінальне провадження не є статичним, що обумовлює можливість непрогнозованої зміни поведінки обвинувачених, співставлення можливих негативних для обвинувачених наслідків переховування у вигляді можливого ув`язнення у майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі у перспективі, робить цей ризик достатньо високим.

Окрім того, суд враховує, що ОСОБА_6 за час роботи на посаді детектива БЕБ України, а ОСОБА_9 за час роботи в органах Національної поліції України, здобули значний досвід проведення слідчих (розшукових) дій, у тому числі негласних, обізнані щодо форм та методів оперативно-розшукової діяльності, засобів та способів конспірації, візуального спостереження та розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду. Також наявність у обвинувачених певного кола знайомих серед працівників правоохоронних органів, яке сформувалося за час служби, обґрунтовує ризик можливого використання набутого ними досвіду та наявних знань умінь та навичок для переховування від суду.

Суд також при встановленні цього ризику враховує існування інших факторів, які можуть свідчити про наявність у обвинувачених можливості переховуватися від суду, зокрема можливість переховування обвинуваченими в межах України, а також майнові активи обвинувачених та близьких їм осіб, що можуть використовуватись з метою переховування. 

Крім того, суд враховує, що переховування може здійснюватися й без значних матеріальних витрат, у тому числі за сприяння третіх осіб або шляхом зміни місця проживання без належного повідомлення суду.

За наведених обставин, хоча кожна з вказаних підстав не є вирішальною при оцінці вказаного ризику, втім у своїй сукупності вказує на продовження існування ризику можливого переховування обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 від суду, який дотепер залишається актуальним.

 

3.4.2. Ризик здійснення незаконного впливу на свідків, іншого обвинуваченого у цьому кримінальному провадженні

Оцінюючи можливість здійснення незаконного впливу на свідків, іншого обвинуваченого у цьому кримінальному провадженні, суд виходить із передбаченої кримінальним процесуальним законом процедури отримання свідчень від вказаних осіб у кримінальному провадженні, а саме те, що на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи у судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).

За таких обставин ризик впливу на вказаних осіб існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень та дослідження їх судом.

Разом із цим, ознайомившись з матеріалами кримінального провадження, зокрема з протоколами допитів встановлених досудовим розслідуванням свідків, обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_9 знають як їх персональні дані, так і зміст наданих ними показань на стадії досудового розслідування. У зв`язку з цим, на переконання суду, існує ймовірність безпосереднього або опосередкованого через третіх осіб можливості впливу на іншого обвинуваченого та свідків у цьому кримінальному провадженні з метою зміни ними своїх показань/унеможливлення надання ними правдивих послідовних показань на стадії судового розгляду задля уникнення/мінімізації можливої кримінальної відповідальності, зокрема з використанням своїх зв`язків, авторитету, приязних стосунків з такими особами, іншого незаконного впливу (шантажу, підкупу, погроз).

Тобто на стадії судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується.

Окрім того, суд зазначає, що застосування до обвинувачених обов`язку утримуватися від спілкування між собою щодо обставин, викладених в обвинувальному акті, є необхідним та співмірним заходом забезпечення належної процесуальної поведінки, спрямованим на запобігання ризикам, встановленим в п. 3.4 цієї ухвали.

Суд враховує, що обвинувачені обізнані про зміст пред`явленого обвинувачення, обсяг та характер доказів сторони обвинувачення, а також про процесуальну позицію інших учасників кримінального провадження. За таких обставин наявний ризик узгодження між ними показань, вироблення спільної позиції щодо обставин кримінального правопорушення, спотворення фактичних даних або вчинення інших дій, спрямованих на перешкоджання встановленню обставин, які мають значення у кримінальному провадженні.

На переконання суду, з огляду на характер інкримінованого кримінального правопорушення, роль кожного з обвинувачених у подіях, що є предметом судового розгляду, а також необхідність забезпечення безпосередності та достовірності дослідження доказів, відсутність відповідного процесуального обмеження може негативно вплинути на повноту та об`єктивність судового розгляду. Вказаний обов`язок не є абсолютною забороною на будь-яке спілкування між обвинуваченими, а стосується виключно питань, пов`язаних з обставинами кримінального провадження, викладеними в обвинувальному акті, що свідчить про його пропорційність та відповідність завданню кримінального провадження.

Покладення на обвинувачених обов`язку утримуватися від спілкування між собою щодо обставин, викладених в обвинувальному акті, не є порушенням права на захист та не обмежує їх у можливості реалізації процесуальних прав, гарантованих ст. 42 КПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

 

Зазначений обов`язок не позбавляє обвинувачених права знати суть обвинувачення, надавати пояснення, показання, не свідчити проти себе, користуватися правничою допомогою захисника, збирати та подавати докази, брати участь у дослідженні доказів та здійснювати інші процесуальні права. Водночас право на захист не охоплює можливості узгодження між обвинуваченими змісту своїх показань чи вироблення спільної версії подій з метою впливу на результати судового розгляду.

Суд виходить із того, що показання обвинуваченого є процесуальним джерелом доказів у кримінальному провадженні (ч. 2 ст. 84 КПК України). Показання кожного обвинуваченого мають формуватися самостійно, добровільно та без впливу інших учасників кримінального провадження, оскільки саме за таких умов забезпечуються безпосередність, достовірність та належна оцінка доказів судом. Натомість узгодження позицій між обвинуваченими щодо фактичних обставин кримінального провадження створює ризик спотворення доказової інформації, унеможливлює перевірку індивідуальної процесуальної позиції кожного з них та може бути спрямоване на перешкоджання встановленню фактичних даних у кримінальному провадженні.

Також суд враховує, що відсутність у законі кримінальної відповідальності обвинуваченого за надання завідомо неправдивих показань не виключає можливості покладення на нього процесуального обов`язку, передбаченого п. 4 ч. 5 ст. 194 КПК України, та не усуває ризиків незаконного впливу на процес доказування.

Право обвинуваченого не свідчити проти себе, а також відсутність кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань є складовими гарантій права на захист та реалізації принципу, що ніхто не зобов`язаний звинувачувати самого себе. Водночас зазначені гарантії не можуть тлумачитися як право на узгодження між кількома обвинуваченими змісту своїх показань, вироблення спільної версії подій або координацію процесуальної поведінки з метою впливу на результати судового розгляду.

За таких обставин встановлення відповідного обмеження для обвинувачених є виправданим потребами належного здійснення правосуддя, відповідає принципу пропорційності та спрямоване виключно на забезпечення ефективності судового розгляду і недопущення незаконного впливу на процес доказування. Тому, необхідним є також продовження обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_9 обов`язку утримуватися від спілкування з іншим обвинуваченим у кримінальному провадженні.

Отже, вказане дає підстави обґрунтовано припускати ймовірність незаконного впливу на іншого обвинуваченого, свідків у цьому кримінальному провадженні з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань, та, відповідно, спотворення доказів у справі.

IV. Оцінка доводів сторони захисту

На переконання суду, необґрунтованими є доводи сторони захисту щодо відсутності підстав для продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , з огляду на таке.

4.1. Щодо фактичного відтворення прокурором змісту попереднього клопотання

Не є обґрунтованими доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_6 , адвоката ОСОБА_19 , про те, що клопотання прокурора фактично відтворює зміст попереднього клопотання та не містить нових обставин чи доказів, що свідчить про відсутність підстав для його задоволення. 

Під час вирішення питання про продовження строку дії обов`язків суд оцінює не лише наявність нових обставин, а й те, чи зберегли свою актуальність ризики, які були встановлені раніше, та чи змінилися обставини, що стали підставою для застосування відповідних процесуальних обмежень. 

 

Сам факт того, що доводи сторони обвинувачення є аналогічними тим, які вже оцінювалися судом, не означає втрату їх актуальності, якщо обставини кримінального провадження залишаються незмінними. При цьому, у попередніх ухвалах судом неодноразово було констатовано відсутність у суду обов`язку встановлювати нові обставини під час чергового продовження строку дії покладених на обвинувачених обов`язків.

Суд також відхиляє твердження сторони захисту про те, що прокурор фактично переклав обов`язок доведення відсутності ризиків на сторону захисту. Під час розгляду клопотання прокурор навів обставини, які, на його переконання, свідчать про продовження існування ризиків, а суд здійснює оцінку їх актуальності з урахуванням усіх наданих обома сторонами матеріалів. 

4.2. Щодо релевантності посилань сторони захисту на практику ЄСПЛ

На переконання суду, не є релевантним посилання сторони захисту на рішення ЄСПЛ, зокрема у справах «Ільїков проти Болгарії» та «Летельєр проти Франції», оскільки правові висновки, сформульовані у вказаних рішеннях, стосуються питань обґрунтованості та тривалості тримання особи під вартою як найбільш суворого запобіжного заходу. 

Натомість у цьому кримінальному провадженні розглядається питання продовження строку дії процесуальних обов`язків, покладених на обвинувачених  ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , що за своєю правовою природою є менш інтенсивним втручанням у права особи порівняно з триманням під вартою та не пов`язано з фактичним позбавленням свободи. 

Відтак, висновки ЄСПЛ, пов`язані з застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також підвищені вимоги до обґрунтування відповідних ризиків у такому випадку, не можуть бути автоматично перенесені на правовідносини, що виникають при вирішенні питання про продовження обов`язків, покладених на обвинуваченого.

4.3. Щодо тверджень сторони захисту про відсутність вказаних прокурором ризиків з огляду на належну процесуальну поведінку обвинувачених

Суд відхиляє доводи сторони захисту про відсутність вказаних ризиків з огляду на належну процесуальну поведінку обвинувачених упродовж всього часу здійснення кримінального провадження. 

Предметом доказування під час вирішення питання продовження обов`язків, покладених на обвинувачених, є існування ризиків, тобто припущення про можливість вчинення особою у майбутньому дій, а не факт їх реалізації. 

Відповідно, для підтвердження наявності ризику не вимагається доведення того, що особа вже вчинила або намагалася вчинити такі дії. Твердження про необхідність доведення факту реалізації ризику фактично нівелює превентивний характер відповідних обов`язків, оскільки необхідність їх покладення на обвинувачених виникала б лише після реалізації ризику, на запобігання якого вони спрямовані.

Відсутність з боку обвинувачених  ОСОБА_6 та ОСОБА_9 будь-яких порушень чи перешкод, сумлінне виконання покладених на них обов`язків, за умови застосування запобіжного заходу, не є достатньою підставою для твердження про відсутність того чи іншого ризику та не свідчить про необхідність зміни запобіжного заходу та/або покладених на нього обов`язків. Для такого висновку потрібні нові або змінені обставини, що впливають на оцінку ризиків, чого в ході розгляду клопотання не встановлено. 

Сумлінне виконання обвинуваченими своїх процесуальних обов`язків протягом строку кримінального провадження свідчить про дієвість застосованого до обвинувачених запобіжного заходу та є належною процесуальною поведінкою, однак не може автоматично свідчити про втрату актуальності ризиків, оскільки саме наявність таких обов`язків та контроль за їх виконанням є одним із механізмів запобігання можливій неналежній поведінці.

4.4. Щодо тверджень сторони захисту про відсутність ризику переховування

Суд критично оцінює доводи сторони захисту щодо того, що ризик переховування обґрунтований виключно професійним досвідом обвинувачених та абстрактними зв`язками, матеріальним станом тощо. Зазначені обставини оцінюються судом не ізольовано, а у сукупності з іншими даними кримінального провадження, зокрема характером та тяжкістю пред`явленого обвинувачення, можливими наслідками у разі ухвалення обвинувального вироку, тривалістю судового розгляду та наявністю у особи відповідного професійного досвіду. 

Водночас ризик, передбачений ст. 177 КПК України, за своєю природою є ймовірнісним, а тому його встановлення не потребує доведення факту вже вчиненої спроби переховування.

Посилання захисників на наявність у ОСОБА_6 двох малолітніх дітей та міцних соціальних зв`язків також не спростовує існування відповідного ризику. Вказані обставини були враховані судом, однак самі по собі не усувають можливості неналежної процесуальної поведінки особи за наявності інших факторів, які свідчать про збереження вказаного ризику.

Відповідно, саме у зв`язку з цим суд вбачає необхідність у покладенні на обвинувачених додаткового обов`язку - повідомити суд про зміну свого місця проживання та/або роботи, оскільки вказаний обов`язок безпосередньо пов`язаний із ризиком переховування від суду. Поінформованість суду про фактичне місцезнаходження обвинувачених є необхідною передумовою для забезпечення їх явки в судові засідання та ефективного провадження у справі. Без цього обов`язку суд позбавляється одного з ключових інструментів контролю за місцем перебування обвинувачених, що в умовах встановленого ризику переховування є неприйнятним. Вказаний обов`язок є мінімально обтяжливим і не позбавляє обвинувачених права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Будь-яке обмеження цього права у даному випадку є пропорційним і виправданим законною метою - забезпечення ефективного судочинства та запобігання ухиленню від правосуддя.

4.4. Щодо тверджень сторони захисту про обов`язок здати паспорти громадянина України для виїзду за кордон

Необґрунтованими є твердженнями сторони про відсутність необхідності покладення на обвинувачених обов`язку здати паспорт для виїзду за кордон у зв`язку з його відсутністю або завершенням строку його дії. 

У попередніх ухвалах судом також був встановлений факт неотримання вказаних документів обвинуваченим ОСОБА_9 , а також завершення строку дії вказаних документів, належних обвинуваченому ОСОБА_6 . 

Утім, як вже неодноразово зазначалось судом, незастосування до обвинувачених обов`язку здати на зберігання до ДМС України усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, матиме наслідком надання можливості обвинуваченим отримати вказані документи, що може бути обставиною, яка посилює зазначений ризик переховування ОСОБА_6 та ОСОБА_9 від суду.

До того ж, стороною захисту не було повідомлено обставин, за яких є потреба в отриманні обвинуваченими паспортів громадянина України для виїзду за кордон та у виїзді останніми за кордон. 

4.5. Щодо тверджень сторони захисту про неможливість використання в обґрунтування наявності ризиків службових та соціальних зв`язків обвинувачених

Не спростовують наявності ризиків надані стороною захисту відомості щодо припинення трудових відносин ОСОБА_6 з Бюро економічної безпеки України, повернення ним службового посвідчення, блокування доступів до інформаційних систем та скасування допуску до державної таємниці.

На переконання суду, вказані обставини підтверджують припинення його службових повноважень, однак не свідчать про втрату ним професійного досвіду, знань, соціальних контактів та інших можливостей, які можуть мати значення під час оцінки ризиків. При цьому прокурор не стверджував про збереження у обвинуваченого доступу до службових систем чи державної таємниці, а посилався на сукупність обставин, які, на його думку, можуть свідчити про наявність відповідних можливостей. Вказане і взяв до уваги суд.

Окрім того, як уже було зазначено у попередніх ухвалах суду, сам по собі факт попередньої служби обвинуваченого у правоохоронних чи державних органах не виключає можливості його переміщення на непідконтрольні території. Посилання на потенційну загрозу життю не є належним стримуючим фактором, оскільки оцінка ризиків здійснюється з урахуванням можливості уникнення кримінальної відповідальності, а не суб`єктивного сприйняття небезпеки.

4.6. Щодо тверджень сторони захисту про відсутність фактів впливу на свідків чи інших учасників провадження

Необґрунтованими також є твердження сторони захисту обвинуваченого ОСОБА_6 щодо універсальності наведеного прокурором обґрунтування ризику незаконного впливу на свідків та щодо спекулятивності висновку щодо можливості опосередкованого впливу на них. 

На переконання суду, факт того, що окремі обставини можуть бути характерними і для інших кримінальних проваджень, не виключає їх значення для оцінки ризику у конкретній справі. Окрім того, для оцінки відповідного ризику не вимагається встановлення конкретного способу чи механізму можливого впливу, оскільки ризик за своєю природою має ймовірнісний характер. 

Доводи сторони захисту обвинуваченого ОСОБА_9 про відсутність фактів впливу на свідків чи інших учасників провадження не свідчить про припинення відповідних ризиків. Відсутність таких дій протягом попереднього періоду може свідчити про виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, однак не виключає можливості виникнення відповідної поведінки у подальшому, особливо з урахуванням того, що судовий розгляд триває, а свідки у кримінальному провадженні ще не допитані.

Суд також зазначає, що покладений на обвинувачених обов`язок є мінімально необхідним втручанням у їх права, оскільки обмеження на спілкування зі свідками поширюється виключно щодо обставин, викладених в обвинувальному акті.

4.7. Щодо тверджень сторони захисту про неможливість переховування у зв`язку з майновим станом обвинуваченого

Суд критично ставиться до доводів сторони захисту обвинуваченого ОСОБА_9 про неможливість переховування у зв`язку з майновим станом обвинуваченого.

Відсутність значних фінансових ресурсів сама по собі не виключає можливості ухилення від правосуддя. Як вже зазначав суд, переховування може здійснюватися й без значних матеріальних витрат, у тому числі за сприяння третіх осіб або шляхом зміни місця проживання без належного повідомлення суду.

V. Висновки суду

З огляду на викладене, суд вважає, що натепер ризик переховування обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 не зменшився, не втратив свою актуальність та продовжує існувати. 

Тому доцільним є продовження релевантних цьому ризику обов`язків, що передбачені п. 1, 3, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України - (1) прибувати до суду за кожною вимогою; (2) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи, а також (3) здати на зберігання до Державної міграційної служби усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну (якщо такі не здано).

Окрім того, на переконання суду, високим залишається ризик незаконного впливу на іншого обвинуваченого та свідків, які ще не допитані безпосередньо судом. 

Тому необхідним є продовження обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_9 обов`язку, передбаченого п. 4 ч. 5 ст. 194 КПК України - (4) утримуватися від спілкування з іншим обвинуваченим та особами, які визначені прокурором та які є свідками у цьому кримінальному провадженні.

 

Оцінюючи співмірність вказаних обов`язків зі встановленими судом ризиками, суд дійшов висновку, що покладення на обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 вказаних обов`язків становитиме мінімальне втручання у їх права, а тому є співмірними меті застосування запобіжного заходу та здатне запобігти вказаним ризикам. Підстав для зміни запобіжного заходу на більш м`який на цій стадії судового провадження суд не вбачає.

Відтак, з огляду на вказане клопотання прокурора підлягає задоволенню. 

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 331, 369, 372, 376, 392 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Клопотання заступника начальника четвертого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого  ОСОБА_6  у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52024000000000131 від 22.03.2024, - задовольнити.

1.1. Продовжити на два місяці строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого  ОСОБА_6 , а саме:

- прибувати до суду за кожною вимогою;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи;

- утримуватися від спілкування з іншим обвинуваченим у кримінальному провадженні № 52024000000000131 від 22.03.2024  ОСОБА_9 , а також ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , з приводу обставин, викладених в обвинувальному акті;

- здати на зберігання до Державної міграційної служби усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну (якщо такі не здано).

1.2. Встановити строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого  ОСОБА_6 , до 03.09.2026 включно.

2. Клопотання заступника начальника четвертого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого  ОСОБА_9  у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52024000000000131 від 22.03.2024, - задовольнити.

2.1. Продовжити на два місяці строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого  ОСОБА_9 , а саме:

- прибувати до суду за кожною вимогою;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи;

- утримуватися від спілкування з іншим обвинуваченим у кримінальному провадженні № 5202400000000131 від 22.03.2024  ОСОБА_6 , а також ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , з приводу обставин, викладених в обвинувальному акті;

- здати на зберігання до Державної міграційної служби усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну (якщо такі не здано).

2.2. Встановити строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого  ОСОБА_9 , до 03.09.2026 включно.

3. Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури з групи прокурорів у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52024000000000131 від 22.03.2024.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає. Заперечення проти цієї ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною 1 статті 392 КПК України.

 

Головуючий суддя          ОСОБА_1 

 

Судді           ОСОБА_2 

 

ОСОБА_3