Справа № 991/9275/26

Провадження 1-кс/991/9289/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м.Київ 

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду   ОСОБА_1 , 

за участю секретаря судового засідання    ОСОБА_2 , 

прокурора        ОСОБА_3 ,

представника власника майна     ОСОБА_4 , 

власника майна       ОСОБА_5 ,

підозрюваного ОСОБА_6 ,

захисника  ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Києві клопотання представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 52024000000000101 від 05.03.2024,

ВСТАНОВИВ:

1. Зміст клопотання про скасування арешту майна

14.07.2026 на розгляд слідчого судді Вищого антикорупційного суду (далі - ВАКС) ОСОБА_1 надійшло клопотання представника власника майна  ОСОБА_4 , подане в інтересах власниці майна ОСОБА_5 , про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 52024000000000101 від 05.03.2024, накладеного ухвалою слідчого судді ВАКС від 15.10.2025 у справі № 991/10601/25 з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання та спеціальної конфіскації, а саме з 1/2 грошових коштів у сумі 25100 доларів США, яка на праві спільної сумісної винності належить ОСОБА_5 .

Клопотання обґрунтовується тим, що грошові кошти в сумі 25100 доларів США є спільно набутим майном подружжя  ОСОБА_6 та ОСОБА_5 за час шлюбу, а отже існує необхідність у скасуванні арешту з 12 550 доларів США, належних ОСОБА_5 . До того ж, конфіскація майна як вид покарання згідно ст. 59 Кримінального кодексу України (далі - КК України) може застосовуватися судом виключно відносно майна, яке є власністю засудженого. Отже, на думку заявника клопотання, вказана сума грошових коштів не може бути обернута в дохід держави в результаті виконання такого можливого покарання як конфіскація за вироком суду, а тому відпала законна мета арешту вказаного майна як забезпечення можливої конфіскації.

Щодо доводів про можливе застосування до вказаних грошових коштів спеціальної конфіскації, як до майна, що могло бути одержане внаслідок можливого вчинення злочинів та/або є доходами від них, представник власника майна вказує наступне. У кримінальному провадженні № 52024000000000101 завершено досудове розслідування. При цьому, серії й номери вилучених в ході обшуку доларів США в сумі 25100 доларів США не співпадають з серіями й номерами купюр предмета неправомірної вигоди. Окрім того, матеріали справи містять дані, що

 ОСОБА_6 не отримував грошові кошти за поставлені йому в вину дії, які стороною обвинувачення кваліфіковано за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27 ст. 369 КК України. Наведене також підтверджується тим, що ОСОБА_6 , на відміну від інших осіб, які підозрюються разом із ним у співучасті у зазначеному кримінальному правопорушенні, не інкримінується корисливий злочин, пов`язаний із заволодінням майном іншої особи, а саме кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 190 КК України.

Разом з тим, в ухвалі Апеляційної палати ВАКС від 06.11.2025 у справі №991/10601/25 зазначено, що під час обшуку, зі слів ОСОБА_6 , вилучені в подальшому грошові кошти в сумі 10000 доларів США, які є предметом даного клопотання, ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_8 у якості оплати праці як адвоката щодо вивчення процесуальних документів, не мають доказового значення для даної справи. Адже факт отримання ОСОБА_6 від ОСОБА_8 цих коштів не зафіксований в повідомленні про підозру ОСОБА_6 та, відповідно, грошовими коштами, набутими злочинним шляхом, стороною обвинувачення не вважаються. 

Тому, навіть якщо вказаний факт є достовірним, з урахуванням завершення в кримінальному провадженні досудового розслідування, вказаний факт щодо 10000 доларів США не дає правових підстав до застосування до них спеціальної конфіскації, з одного боку, та відносить їх до спільно нажитого майна подружжям з іншого боку. Якщо ж ОСОБА_6 не отримував грошових коштів від поставленої йому в вину за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27 ст. 369 КК України діяльності, то як наслідок, і не перетворював грошові кошти як частину предмету хабаря шляхом здійснення їх обміну чи в інший спосіб.

Отже,на переконання заявника клопотання, наведені обставини не були відомі слідчому судді ОСОБА_1 на дату винесення ухвали ВАКС від 15.10.2025 у справі №991/10601/25 про накладення арешту, а тому в подальшому застосуванні цього заходу відпала потребав частині зазначених грошових коштів.

2. Позиції учасників судового засідання

Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні клопотання підтримав з наведених у ньому мотивів, просив задовольнити. Зазначив, що досудове розслідування у кримінальному провадженні завершено та  ОСОБА_6 отримання неправомірної виголи у вигляді грошових коштів не інкримінуються, оскільки їх отримав інший підозрюваний. Отже, слідство не вважає, що ОСОБА_6 отримував ці кошти, підстав для спеціальної конфіскації немає. Майно дружини ж не може підлягати конфіскації як виду покарання за дії чоловіка. 

Представник власника майна ОСОБА_4 , власники майна ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (підозрюваний) у судовому засіданні підтримали доводи клопотання.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданнізаперечував проти задоволення клопотання. Підтвердив, що ОСОБА_6 дійсно не інкримінується отримання грошових коштів за

ст. 190 КК України, а отже кошти він не отримував та не перетворював. Тому мета арешту цього майна полягає виключно у конфіскації майна як виду покарання, якщо вину підозрюваного буде доведено. На переконання прокурора, слідчий суддя позбавлений можливості здійснити поділ зазначених грошових коштів, а питання його поділу має вирішуватися під час винесення вироку. Окрім того, захистом не надано доказів того, що ці кошти можуть бути спільною сумісною власністю ОСОБА_5 .

Захисник ОСОБА_7 у відповідь наголосив, шо кошти, отримані за послуги одним із подружжя, за Сімейним кодексом України (далі - СК України) є спільною сумісною власністю. Якщо їх походження не злочинне, то спеціальна конфіскація до них не застосовується, а конфіскація як покарання може стосуватися лише частки чоловіка, а не дружини.

3. Мотиви слідчого судді

Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши думки сторін, слідчий суддя дійшов таких висновків.

Арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, та полягає у тимчасовому позбавленні права на відчуження, розпорядження та/або користування майном (ч. 1, п. 7 ч. 2

ст. 131, ч. 1 ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Пунктами 2, 3 ч. 2 ст. 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається, зокрема, з метою спеціальної конфіскації та забезпечення конфіскації майна як виду покарання. 

За змістом ч. 4 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених п. 1-4 ч. 1 статті 96-2 КК України.

Частиною 5 ст. 170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому п. 3 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.

Арешт може бути накладений у встановленому КПК України порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів (ч. 10 ст. 170 КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України передбачає право власника або володільця майна заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт може бути скасований ухвалою слідчого судді у випадку, якщо особа доведе наявність принаймні однієї з таких підстав: в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба; арешт накладено необґрунтовано.

Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 7 КПК України, однією із загальних засад кримінального провадження є диспозитивність. Стаття 26 КПК України, визначає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, а слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень кримінальним процесуальним законом.

Оскільки у своєму клопотанні, як на підставу скасування арешту, представник власника мана посилається саме на те, що потреба в застосуванні цього заходу відпала, то з огляду на принцип диспозитивності, слідчий суддя має встановити наявність або відсутність лише вказаної підстави для скасування арешту. 

Крім того, прокурор в судовому засіданні погодився з тим, що на цей час подальше існування арешту може бути виправдане виключно необхідністю забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання. За таких обставин доводи сторони захисту про відпадання потреби у подальшому застосуванні арешту з метою забезпечення спеціальної конфіскації не потребують окремої оцінки слідчим суддею.

Слідчим суддею встановлено, що детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 52024000000000101 від 05.03.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3, 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК, ч. 5 ст. 190 КК.

Ухвалою слідчого судді ВАКС від 15.10.2025 у кримінальному провадженні

№ 52024000000000101 по справі № 991/10601/25 накладено арешт, зокрема, на грошові кошти у сумі 25100 доларів США з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання та спеціальної конфіскації. Ухвалою Апеляційної палати ВАКС від 06.11.2025 по справі

№ 991/10601/25 ухвалу слідчого судді ВАКС від 15.10.2025 в частині накладення арешту на ці грошові кошти залишено без змін.

У клопотанні зазначено, що грошові кошти в сумі 25100 доларів США є спільно набутим майном подружжя ОСОБА_6 та  ОСОБА_5 за час шлюбу, а отже існує необхідність у скасуванні арешту з 1/2 частки цих грошових коштів, належних дружині підозрюваного - ОСОБА_5 , адже конфіскація майна як вид покарання може застосовуватися судом виключно відносно майна, яке є власністю засудженого. Отже, відпала законна мета арешту 1/2 частки вказаного майна, належної третій особі.

Слідчий суддя не погоджується із наведеними доводами із наступних підстав.

Відповідно до повідомлення ОСОБА_6 про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення від 22.06.2025 ОСОБА_6 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у період з 10.02.2025 по 03.10.2025, діючи спільно, за попередньою змовою групою осіб, підбурили ОСОБА_11 до надання неправомірної вигоди суддям ВАКС, що є службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, та прокурорам САП, які займають особливо відповідальне становище, у сумі 3500000 доларів США, з яких у сумі 200000 доларів США 16.07.2025 та 18.09.2025 передано ОСОБА_9 .

Дії ОСОБА_6 орган досудового розслідування кваліфікує за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК України. Відповідно до ч. 6 ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 4 ст. 369 КК України, належить до тяжких злочинів та передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

Відповідно до ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України.

Так, ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.369 КК України, та у випадку доведеності його вини, санкція вказаної статті передбачає можливість призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Згідно ст. 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Статтею 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути, зокрема, фізичні особи. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя

(ст. 61 СК України).

Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 71 СК України).

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 від 30.04.2010 ОСОБА_6 та ОСОБА_5 є подружжям. Доказів зворотного слідчому судді надано не було. Таким чином, грошові кошти в сумі 25100 доларів США, вилучені 09.10.2025 у ході проведення обшуку та арештовані ухвалою слідчого судді ВАКС від 15.10.2025, є спільною сумісною власністю зазнаечного подружжя. Доказів того, що зазначені грошові кошти були набуті незаконним шляхом, стороною обвинувачення не надано.

Проте, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 (справа № 214/6174/15-ц, провадження № 14-114цс20), у сімейному законодавстві діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.

При цьому, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна

та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (ч. 4 ст. 174 КПК України).

Таким чином, на переконання слідчого судді, суд (до ухвалення судового рішення, яким закінчується судовий розгляд), слідчий суддя у межах кримінального провадження не наділені повноваженнями вирішувати питання поділу майна подружжя та визначити частки кожного з подружжя у спільному майні .

Слідчий суддя також ураховує практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка регулює втручання за рішенням суду в права особи на мирне володіння майном, гарантованого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, в п. 195 рішення у справі «Узан та інші проти Туреччини» ЄСПЛ від 05.03.2019 (заяви № 19620/05, 41487/05, 17613/08 та 19316/08), оцінюючи виправданість втручання відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, зробив висновок, що, для того, щоб бути сумісним із положеннями Конвенції, втручання повинно відповідати трьом умовам, а саме: 1) бути передбачене національним законом, який в державі вважається необхідним для регулювання використання майна; 2) повинне відповідати загальним інтересам суспільства; 3) має забезпечувати справедливий баланс між правами власника та загальносуспільними інтересами. Крім того, в п. 203 цього рішення, аналізуючи питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, ЄСПЛ дійшов висновку, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що втручання в право мирного володіння майном можливе за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби. Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли наявний значний суспільний інтерес на здійснення такого втручання в право людини, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.

Слідчий суддя вважає, що в цьому випадку збереження арешту майна є необхідним та не становить надмірного втручання в майно  ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ..

Отже, наведені обставини переконують слідчого суддю в необхідності подальшого існування арешту зазначених грошових коштів та свідчать про відсутність підстав вважати, що потреба у застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження відпала. За такого у задоволенні клопотанні представника власника майна слід відмовити.

Керуючись ст. 174, 372, 376 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотанняпредставника власника майна - відмовити. 

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Слідчий суддя ОСОБА_1