справа № 991/5629/26

провадження №11-сс/991/468/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

захисників підозрюваного ОСОБА_5 адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

прокурора ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 червня 2026 року про відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 червня 2026 року відмовлено у задоволенні скарги захисника підозрюваного ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 на повідомлення про підозру ОСОБА_5 від 19 лютого 2025 року у кримінальному провадженні №42020100000000123 від 07 квітня 2020 року.

Висновки слідчого судді щодо відмови у задоволенні скарги мотивовані тим, що надані стороною обвинувачення матеріали у своїй сукупності містять фактичні дані, які об`єктивно пов`язують ОСОБА_5 з обставинами кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК, та є достатніми для висновку про обґрунтованість повідомленої підозри на цій стадії досудового розслідування. Водночас слідчий суддя дійшов висновку, що строк досудового розслідування у кримінальному провадженні не закінчився 20 жовтня 2022 року, оскільки відповідно до ч.8 ст.615 КПК строк від дня введення воєнного стану не зараховувався до загальних строків досудового розслідування у провадженнях, у яких станом на 24 лютого 2022 року жодній особі не повідомлено про підозру. У зв`язку з цим доводи сторони захисту щодо здійснення досудового розслідування після закінчення його строку, незаконності визначення підслідності за детективами Національного антикорупційного бюро України та отримання доказів неуповноваженим органом слідчий суддя визнав необґрунтованими.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, вважаючи його незаконним, необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, захисник підозрюваного ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 звернулася з апеляційною скаргою, за вимогами якої просила скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 червня 2026 року та постановити нову ухвалу, якою задовольнити скаргу сторони захисту і скасувати повідомлення ОСОБА_5 про підозру від 19 лютого 2025 року у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК, у кримінальному провадженні №42020100000000123 від 07 квітня 2020 року. 

В обґрунтування апеляційної скарги та доповнень до неї захисник посилалася на те, що строк досудового розслідування у кримінальному провадженні закінчився 20 жовтня 2022 року, після чого сторона обвинувачення була зобов`язана закрити кримінальне провадження на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК. Незважаючи на це, 03 листопада 2022 року заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) визначив підслідність кримінального провадження за детективами Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), а подальші процесуальні рішення та слідчі дії здійснювалися, на переконання сторони захисту, поза межами строку досудового розслідування та неуповноваженим органом. 

Не погоджувалася із застосуванням слідчим суддею положень ч.8 ст.615 КПК та зазначала, що сам факт введення воєнного стану не міг автоматично зупинити обчислення строку досудового розслідування без встановлення об`єктивної неможливості його здійснення та без прийняття відповідного процесуального рішення. Вказувала, що упродовж відповідного періоду органи досудового розслідування, прокуратура та суди міста Києва продовжували виконувати свої повноваження, а сторона обвинувачення здійснювала процесуальні дії, що, на її думку, свідчить про відсутність об`єктивних перешкод для продовження строку досудового розслідування у встановленому законом порядку. 

Сторона захисту стверджувала, що повідомлення про підозру ґрунтується на доказах, отриманих після закінчення строку досудового розслідування неуповноваженим органом та з порушенням належної правової процедури, у зв`язку з чим такі докази є недопустимими, а сама підозра не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. 

Вказувала на необґрунтованість повідомленої підозри, слідчий суддя обмежився механічним переліком значного обсягу документів, наданих стороною обвинувачення, не зазначивши, які саме фактичні дані пов`язують ОСОБА_5 з інкримінованим кримінальним правопорушенням та підтверджують наявність у його діях прямого умислу, корисливого мотиву, попередньої змови з іншими особами і конкретної ролі у заволодінні бюджетними коштами. 

Значна частина документів, на які послався слідчий суддя, стосується загальної історії реалізації дослідно-конструкторської роботи «Дзвін-АС», укладення та виконання державного контракту, визначення його вартості, технічного супроводження, внесення змін до тактико-технічного завдання і проведення експертних досліджень, однак не підтверджує вчинення ОСОБА_5 конкретних протиправних дій. При цьому частина відповідних подій відбулася до призначення ОСОБА_5 на посаду заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (далі - ГШ ЗСУ) або без його участі. 

ОСОБА_5 не укладав державний контракт, не визначав його істотних умов, не погоджував договірну ціну, не був розпорядником бюджетних коштів, не здійснював їх перерахування та не мав повноважень представляти державного замовника при виконанні контракту. Його дії, на переконання захисника, були вчинені у межах наданих службових повноважень та відповідно до вимог керівних документів, а наявні у матеріалах доповідні записки і службове листування свідчать про виконання ним службових функцій, а не про участь у злочині. 

У зв`язку з наведеним захисник вважала, що висновок слідчого судді про наявність обґрунтованої підозри є декларативним, не містить належного аналізу доказів і причинно-наслідкового зв`язку між ними та конкретними діями ОСОБА_5 , а тому оскаржувана ухвала не відповідає вимогам ст.94, 370 КПК.

Позиції учасників провадження.

Захисники підозрюваного ОСОБА_5 адвокати ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, просили задовольнити її у повному обсязі з наведених у ній та доповненнях до неї підстав.

Прокурор ОСОБА_9 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника без задоволення.

Підозрюваний ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце апеляційного розгляду, у судове засідання не з`явився, про поважні причини свого неприбуття суд не повідомив, а тому суд з урахуванням позиції його захисників згідно з положеннями ч.4 ст.405 КПК вважав за можливе розглянути апеляційну скаргу за його відсутності.

Мотиви суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача щодо суті оскаржуваної ухвали слідчого судді та поданої апеляційної скарги, пояснення захисників підозрюваного, заперечення прокурора, дослідивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги та доповнень до неї, колегія суддів дійшла таких висновків.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження застосовувалась належна правова процедура (ч.1 ст.2 КПК).

Повідомлення про підозру є одним із важливих етапів досудового розслідування, що становить систему процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора, спрямованих на формування законної та обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка набула статусу підозрюваного, можливості захищатися усіма дозволеними законом засобами і способами.

Загальний порядок повідомлення про підозру передбачений главою 22 КПК. Із системного аналізу її положень вбачається, що процедура здійснення повідомлення про підозру особі умовно складається з таких етапів: прийняття рішення щодо необхідності повідомлення особі про підозру за наявності передбачених ч.1 ст.276 КПК підстав; вираження сформованого внутрішнього волевиявлення уповноваженої посадової особи шляхом складання та підписання письмового повідомлення відповідно до вимог ст.277 КПК; доведення його змісту до відома особи у порядку, визначеному ст.278 КПК.

Підозра повинна бути обґрунтованою, оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст.276 КПК повідомлення про підозру обов`язково здійснюється за наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

КПК не містить положень, якими визначено вичерпний перелік підстав для скасування повідомлення про підозру, та не встановлює вичерпного переліку питань, які підлягають перевірці слідчим суддею під час розгляду відповідної скарги. Водночас положення п.3 ч.1 ст.276 та п.10 ч.1 ст.303 КПК у їх системному зв`язку вказують, що можливість оскарження повідомлення про підозру пов`язана передусім із питанням її обґрунтованості, тобто наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Поняття «обґрунтована підозра» не розкривається у КПК як самостійне нормативне визначення. Водночас відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У рішенні у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom) від 30 серпня 1990 року, §32, ЄСПЛ зазначив, що наявність обґрунтованої підозри передбачає існування фактів або інформації, які могли б переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення. Аналогічний підхід застосовано щодо України у рішенні «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, §175.

При цьому факти, які є підставою для виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як докази, необхідні для висунення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку.

Отже, під час розгляду скарги на повідомлення про підозру слідчий суддя, а під час апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції не встановлює винуватість особи, не вирішує остаточно питання правильної кримінально-правової кваліфікації та не надає доказам такої оцінки, яка властива судовому розгляду кримінального провадження по суті. Завдання судового контролю на цій стадії полягає у перевірці того, чи містять матеріали провадження достатні фактичні дані, які об`єктивно пов`язують особу з інкримінованими подіями та виправдовують подальше здійснення досудового розслідування.

Разом із тим доводи апеляційної скарги стосуються не лише обґрунтованості повідомленої ОСОБА_5 підозри, а й законності здійснення досудового розслідування після 20 жовтня 2022 року, у зв`язку з чим колегія суддів насамперед перевіряє дотримання строків досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Як убачається з матеріалів судового провадження, відомості про кримінальне правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 07 квітня 2020 року за №42020100000000123.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року строк досудового розслідування у кримінальному провадженні продовжено до вісімнадцяти місяців, тобто до 20 жовтня 2022 року. Станом на 24 лютого 2022 року жодній особі у цьому кримінальному провадженні про підозру не повідомлено. 

На переконання сторони захисту, оскільки після 20 жовтня 2022 року процесуального рішення про продовження строку досудового розслідування не приймалось, а кримінальне провадження не зупинялось, такий строк закінчився, що зумовлювало обов`язок сторони обвинувачення закрити кримінальне провадження на підставі п.10 ч.1 ст.284 КПК.

Колегія суддів не погоджується з цими доводами з огляду на таке.

Частиною 8 ст.615 КПК у редакції, чинній станом на 20 жовтня 2022 року, передбачалось, що у кримінальних провадженнях, у яких з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та на дату введення воєнного стану жодній особі не повідомлено про підозру, строк від дня введення воєнного стану до дня його припинення або скасування не зараховується до загальних строків, передбачених ст.219 КПК.

Отже, наведена норма встановлювала спеціальне правило обчислення строків досудового розслідування саме у кримінальних провадженнях, у яких на момент введення воєнного стану жодна особа не набула статусу підозрюваного. Юридичним наслідком її застосування було незарахування до строку досудового розслідування всього періоду від дня введення воєнного стану до дня його припинення або скасування.

Зміст ч.8 ст.615 КПК не пов`язував застосування цього правила з прийняттям слідчим або прокурором окремого процесуального рішення, винесенням постанови про зупинення досудового розслідування чи зверненням до слідчого судді з клопотанням про продовження його строку. Незарахування відповідного періоду до строку досудового розслідування наставало безпосередньо в силу закону за умови, що на дату введення воєнного стану жодній особі у кримінальному провадженні не повідомлено про підозру.

Так само застосування цієї норми не залежало від встановлення у кожному конкретному кримінальному провадженні об`єктивної неможливості здійснення досудового розслідування або проведення окремих процесуальних дій.

Доводи сторони захисту про необхідність встановлення такої об`єктивної неможливості ґрунтуються на ототожненні різних за предметом правового регулювання положень ст.615 КПК.

Так, передбачена п.1 ч.1 ст.615 КПК умова відсутності об`єктивної можливості виконання слідчим суддею відповідних повноважень стосувалася спеціального порядку їх здійснення керівником органу прокуратури в умовах воєнного стану. Натомість ч.8 ст.615 КПК самостійно регулювала питання обчислення строків досудового розслідування та не містила вимоги щодо попереднього встановлення об`єктивної неможливості здійснення досудового розслідування.

Тому посилання сторони захисту на продовження роботи органів досудового розслідування, прокуратури та судів у місті Києві, а також на проведення у кримінальному провадженні окремих процесуальних дій не спростовують застосування ч.8 ст.615 КПК. Можливість фактичного здійснення досудового розслідування не змінювала встановленого законом порядку обчислення його строку та не була умовою незарахування відповідного періоду.

Таким чином, з 24 лютого 2022 року період дії воєнного стану не зараховувався до строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №42020100000000123. Відтак визначений ухвалою слідчого судді строк до 20 жовтня 2022 року не сплив, а передбачених п.10 ч.1 ст.284 КПК підстав для обов`язкового закриття кримінального провадження не виникло.

За таких обставин постанова заступника Генерального прокурора - керівника САП від 03 листопада 2022 року про визначення підслідності кримінального провадження за детективами НАБУ прийнята у межах кримінального провадження, строк досудового розслідування у якому не закінчився.

Подальша зміна законодавчого регулювання також не зумовила необхідності продовження строку досудового розслідування до повідомлення особі про підозру.

01 січня 2024 року набрав чинності Закон України від 08 грудня 2023 року №3509-IX, яким ч.8 ст.615 КПК виключено. Водночас цим Законом змінено сам порядок обчислення строків досудового розслідування: ч.1 ст.219 КПК викладено в редакції, відповідно до якої строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру, а ч.2 ст.219 та ч.1 ст.294 КПК, які регулювали строки і порядок їх продовження до повідомлення особі про підозру, виключено. 

Прикінцевими положеннями Закону №3509-IX передбачено, що зазначені зміни застосовуються до всіх кримінальних проваджень, досудове розслідування або судовий розгляд яких не завершено до дня набрання ним чинності.

Оскільки станом на 01 січня 2024 року досудове розслідування у кримінальному провадженні №42020100000000123 не завершено та жодній особі про підозру не повідомлено, з цієї дати строк досудового розслідування до повідомлення про підозру не обчислювався та не підлягав продовженню.

Отже, правове регулювання строку досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні послідовно змінювалося таким чином: з 24 лютого 2022 року до 31 грудня 2023 року відповідний період не зараховувався до строку досудового розслідування на підставі ч.8 ст.615 КПК, а з 01 січня 2024 року закон взагалі не передбачав обчислення та продовження строку досудового розслідування до повідомлення особі про підозру.

За наведених обставин повідомлення ОСОБА_5 про підозру 19 лютого 2025 року здійснено у кримінальному провадженні, яке не підлягало закриттю з підстав закінчення строку досудового розслідування до повідомлення особі про підозру.

Тому доводи апеляційної скарги про здійснення детективами НАБУ досудового розслідування після закінчення його строку, відсутність у них відповідних процесуальних повноважень та незаконність отриманих після 20 жовтня 2022 року доказів ґрунтуються на помилковому обчисленні строку досудового розслідування та не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду.

Перевіряючи доводи сторони захисту щодо необґрунтованості повідомленої ОСОБА_5 підозри, колегія суддів зазначає таке.

19 лютого 2025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК.

За версією сторони обвинувачення ОСОБА_5 , перебуваючи на посаді заступника начальника ГШ ЗСУ, діючи умисно, з корисливих мотивів та за попередньою змовою з іншими особами, взяв участь у заволодінні на користь ТОВ «Еверест Лімітед» коштами державного бюджету під час виконання дослідно-конструкторської роботи, шифр «Дзвін-АС».

Інкримінована ОСОБА_5 роль, за змістом повідомлення про підозру, полягала не в укладенні державного контракту, безпосередньому перерахуванні бюджетних коштів чи визначенні їх одержувача, а у використанні службових повноважень для сприяння реалізації спільного плану, зокрема шляхом впливу на службових осіб Управління розвитку автоматизації Збройних Сил України з метою прийняття робіт за етапом 3 дослідно-конструкторської роботи попри наявні недоліки, погодження рішень щодо зміни тактико-технічного завдання, розширення складу дослідного зразка та відповідного збільшення фінансування.

На підтвердження цієї версії сторона обвинувачення посилалася, серед іншого, на документи щодо призначення ОСОБА_5 на посаду та визначення його службових повноважень; доповіді та службове листування, погоджені ним у межах виконання ДКР «Дзвін-АС»; відомості, одержані за результатами оглядів електронної інформації та проведення негласних слідчих (розшукових) дій; показання свідків; матеріали щодо організації приймання робіт за етапом 3; висновки експертів та інші документи кримінального провадження.

Колегія суддів погоджується з доводами сторони захисту у тій частині, що сам собою значний обсяг документів, які характеризують загальну історію створення і реалізації ДКР «Дзвін-АС», не може автоматично свідчити про обґрунтованість підозри конкретної особи. Так само документи, які стосуються вибору виконавця, укладення державного контракту та формування первинних умов його виконання до призначення ОСОБА_5 на відповідну посаду, самі по собі не можуть підтверджувати його причетність до інкримінованого кримінального правопорушення.

Водночас матеріали провадження не обмежуються такими загальними документами та містять відомості, які безпосередньо стосуються дій і службової поведінки ОСОБА_5 у період виконання ним повноважень заступника начальника ГШ ЗСУ.

Зокрема, серед досліджених матеріалів містяться доповідь Головнокомандувачу Збройних Сил України від 21 березня 2019 року, погоджена ОСОБА_5 , щодо збільшення складу дослідних зразків і внесення змін до тактико-технічного завдання; документи щодо збільшення бюджетних асигнувань на виконання ДКР; відомості про його участь у вирішенні питань, пов`язаних із виконанням і прийманням робіт; показання начальника Управління розвитку автоматизації Збройних Сил України ОСОБА_10 про вплив з боку ОСОБА_5 з метою погодження приймання підетапу 3.2 та етапу 3 у цілому попри наявні недоліки; а також результати огляду аудіозапису наради, під час якої, за версією сторони обвинувачення, ОСОБА_5 в інтересах керівників ТОВ «Еверест Лімітед» чинив тиск на військовослужбовців щодо прийняття відповідного етапу та підписання акта. 

Наведені відомості не є формальними або відірваними від змісту повідомленої підозри. У своїй сукупності вони відображають не лише службовий статус ОСОБА_5 , а й конкретні дії та комунікації, які, за версією органу досудового розслідування, спрямовувалися на забезпечення прийняття та оплати робіт у межах ДКР «Дзвін-АС».

Колегія суддів також враховує, що акт приймання-передачі підетапу 3.2 та етапу 3 у цілому начальником Управління розвитку автоматизації Збройних Сил України ОСОБА_10 не затверджено через наявність зауважень щодо невідповідності виконаних робіт тактико-технічному завданню, а ТОВ «Еверест Лімітед» направлено претензію щодо неякісного та несвоєчасного виконання відповідного етапу. Саме в контексті цих обставин сторона обвинувачення оцінює відомості про подальший вплив на службових осіб з метою прийняття робіт. 

Отже, на відміну від доводів апеляційної скарги, повідомлення про підозру не ґрунтується виключно на посаді ОСОБА_5 або на самому факті існування недоліків під час виконання державного контракту. Матеріали провадження містять сукупність конкретних відомостей, які об`єктивно пов`язують його з інкримінованими подіями та потребують подальшої перевірки в межах досудового розслідування.

При цьому колегія суддів бере до уваги, що серед матеріалів, перелічених слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі, містяться висновки експертів та інші документи, складені вже після повідомлення ОСОБА_5 про підозру 19 лютого 2025 року. Зокрема, до цього переліку включено висновки експертів від 30 жовтня 2025 року та 27 січня 2026 року. 

Такі матеріали об`єктивно не могли слугувати підставою для прийняття рішення про повідомлення ОСОБА_5 про підозру 19 лютого 2025 року, а тому не враховуються колегією суддів під час перевірки того, чи існували на відповідну дату достатні підстави для її формування.

Водночас ця обставина не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки навіть без урахування матеріалів, отриманих після 19 лютого 2025 року, наявні на момент повідомлення про підозру документи, показання свідків, результати проведених слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій у своїй сукупності об`єктивно пов`язували ОСОБА_5 з обставинами, що досліджуються у кримінальному провадженні, на рівні стандарту, достатнього для повідомлення особі про підозру.

Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_5 діяв виключно в межах своїх службових повноважень, не укладав державний контракт, не визначав його істотних умов і договірної ціни, не був розпорядником бюджетних коштів та не здійснював їх перерахування, не спростовують цього висновку.

Зміст повідомленої підозри не передбачає, що ОСОБА_5 самостійно виконав усі дії, які становлять об`єктивну сторону заволодіння бюджетними коштами. Йому інкримінується спільне вчинення кримінального правопорушення з іншими особами, за якого роль кожного зі співучасників могла бути різною та не обов`язково полягала у безпосередньому укладенні контракту або перерахуванні коштів.

Питання про те, чи були відповідні дії ОСОБА_5 звичайним виконанням службових обов`язків або становили реалізацію спільного злочинного умислу, чи існувала попередня змова, корисливий мотив і причинний зв`язок між його поведінкою та заволодінням бюджетними коштами, потребують перевірки доказів у їх сукупності та не можуть бути остаточно вирішені під час розгляду скарги на повідомлення про підозру.

Так само посилання сторони захисту на документи, які, на її переконання, підтверджують правомірність службових рішень ОСОБА_5 , становлять змістовні заперечення проти версії сторони обвинувачення, проте не свідчать про відсутність будь-яких фактичних даних, які пов`язують підозрюваного з інкримінованими подіями. 

На цій стадії суд не визначає, яка із конкуруючих версій подій є остаточно правильною, та не встановлює перевагу доказів сторони захисту над доказами сторони обвинувачення. Така оцінка вимагала б вирішення питань про достовірність доказів, доведеність прямого умислу, корисливого мотиву, попередньої змови, розподіл ролей між співучасниками та винуватість ОСОБА_5 , що виходить за межі судового контролю за повідомленням про підозру.

Відповідно до змісту ст.368 КПК питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення, у тому числі його об`єктивної та суб`єктивної сторін, а також винуватості особи у його вчиненні вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового розгляду кримінального провадження по суті.

Натомість під час розгляду скарги на повідомлення про підозру предметом перевірки є не встановлення факту вчинення кримінального правопорушення чи доведення вини особи, а наявність достатніх підстав вважати її причетною до такого правопорушення, що виправдовує подальше здійснення досудового розслідування.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя, дослідивши надані матеріали, загалом правильно встановив наявність достатніх підстав для повідомлення ОСОБА_5 про підозру, а доводи апеляційної скарги та доповнень до неї не спростовують правильності такого висновку.

Порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, у тому числі за доводами та обставинами, викладеними стороною захисту, колегією суддів не встановлено.

У зв`язку з цим оскаржувана ухвала слідчого судді підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга захисника підозрюваного ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 червня 2026 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

_______________   _______________   _______________

ОСОБА_1     ОСОБА_2     ОСОБА_3