справа № 991/3381/25

провадження №11-сс/991/390/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

представника особи, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2026 року про арешт майна у кримінальному провадженні №52025000000000658 від 19 листопада 2025 року,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2026 року частково задоволено клопотання старшого детектива Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) ОСОБА_7 , погоджене прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_8 , про арешт майна у межах кримінального провадження №52025000000000658 від 19 листопада 2025 року. Накладено арешт із забороною відчуження та розпорядження на корпоративні права ОСОБА_9 у ПБФ «ФЕРРІТ», ТОВ «ПОЛТАВАБУДСЕРВІС ПЛЮС», ТОВ «УНІВЕРСАЛ-ТОРГ», майно ОСОБА_9 , майно ТОВ «ПОЛТАВАБУДСЕРВІС ПЛЮС» та ПБФ «ФЕРРІТ», а також на корпоративні права, які належать ОСОБА_5 , а саме 49,97% в статутному капіталі ТОВ «ДРСУ Полтава» (ЄДРПОУ 34011607), у решті клопотання відмовлено.

Накладення арешту мотивовано необхідністю забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, оскільки 06 квітня 2026 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369 КК, санкція якої передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна. Щодо корпоративних прав ОСОБА_5 слідчий суддя зазначив, що накладення арешту на 49,97% в статутному капіталі ТОВ «ДРСУ Полтава» є доцільним з огляду на те, що відповідно до повідомлення про підозру ОСОБА_9 саме з ТОВ «ДРСУ Полтава» Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради укладено 31 договір на загальну суму 119 255 167,60 грн. Крім того, слідчий суддя виходив із того, що незастосування арешту може призвести до приховування, втрати, передачі, перетворення чи відчуження майна, а застосований спосіб арешту не позбавляє ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ТОВ «ПОЛТАВАБУДСЕРВІС ПЛЮС» та ПБФ «ФЕРРІТ» можливості користуватися майном і здійснювати господарську діяльність.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою слідчого судді, власник арештованого майна ОСОБА_5 звернулась з апеляційною скаргою, за вимогами якої просила скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2026 року в частині накладення арешту на належні їй корпоративні права, а саме 49,97% в статутному капіталі ТОВ «ДРСУ Полтава», та постановити нову ухвалу, якою у цій частині відмовити у задоволенні клопотання детектива про арешт майна.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_5 зазначала, що вона не є підозрюваною у кримінальному провадженні №52025000000000658 від 19 листопада 2025 року, а арешт накладено з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, яка може застосовуватися лише до майна підозрюваного. На її думку, слідчий суддя, вирішуючи питання про арешт належних їй корпоративних прав, не послався на жодну з передбачених ст.170 КПК підстав для арешту майна, а зазначення про доцільність такого арешту не може вважатися належним правовим обґрунтуванням обмеження її майнових прав.

Вказувала, що за жодним із 31 договору, укладеного між Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради та ТОВ «ДРСУ Полтава», не встановлено та не повідомлено про підозру за фактом неправомірного заволодіння коштами, перерахованими цьому товариству як оплату за виконані роботи. На переконання ОСОБА_5 , на корпоративні права одного з подружжя не може бути звернено конфіскацію як додаткове покарання, яке може бути застосовано до іншого з подружжя.

Крім того, в апеляційній скарзі наведено доводи щодо необґрунтованості підозри, повідомленої ОСОБА_9 . Зокрема, слідчим суддею не перевірено дійсного кола службових повноважень ОСОБА_10 , не обґрунтовано наявності домовленості між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , а також не відображено, у чому саме полягав особистий корисливий мотив ОСОБА_9 за умов, коли він не здійснює управлінського впливу на ТОВ «ДРСУ Полтава» та не бере участі в управлінні цим підприємством.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 також заявлено клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, яке обґрунтовано тим, що розгляд клопотання про арешт майна здійснювався без її участі, оскаржувану ухвалу їй не було надіслано наступного робочого дня після її постановлення, а копію судового рішення вона отримала лише 27 травня 2026 року.

Позиції учасників судового провадження.

Представник ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити її з наведених у ній підстав.

Прокурор у судове засідання не з`явився, подав письмові заперечення, у яких просив здійснювати апеляційний розгляд за його відсутності, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін. Зазначав, що арештовані корпоративні права є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому частка в них належить також підозрюваному ОСОБА_9 ; визначення розміру часток подружжя не належить до предмета розгляду клопотання про арешт майна та має здійснюватися на стадії виконання вироку. Також прокурор вважав обґрунтованими висновки слідчого судді щодо наявності правових підстав для арешту, обґрунтованості підозри, ризику відчуження майна, розумності та співрозмірності застосованого обмеження. 

ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце апеляційного розгляду, у судове засідання не з`явилася. З урахуванням участі її представника, письмової заяви прокурора та положень ч.4 ст.405 КПК колегія суддів вважала за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності ОСОБА_5 та прокурора.

Мотиви суду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 , перевіривши матеріали апеляційного провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових заперечень прокурора, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до вимог п.3 ч.2 ст.395 КПК апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п`яти днів з дня її проголошення, якщо інше не передбачене цим Кодексом.

За положеннями абз.2 ч.3 ст.395 КПК якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 04 листопада 2019 року у справі №760/12179/16-к дійшла висновку, що за змістом абз.2 ч.3 ст.395 КПК якщо ухвала слідчого судді постановлена без виклику особи, інтересів якої вона стосується та яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи має обчислюватися з дня отримання копії судового рішення, незалежно від наявності інших джерел інформування про прийняте рішення.

З матеріалів апеляційного провадження вбачається, що 09 квітня 2026 року розгляд клопотання детектива про арешт майна відбувся без виклику ОСОБА_5 . Копію оскаржуваної ухвали вона отримала 27 травня 2026 року, а 29 травня 2026 року звернулася з апеляційною скаргою. У зв`язку з цим за приписами ст.395 КПК апеляційну скаргу подано в межах строку апеляційного оскарження, а тому цей строк не є пропущеним.

Відтак за наслідками розгляду клопотання суд має вирішити по суті питання щодо поновлення процесуального строку, тобто відмовити у його задоволенні або задовольнити таке клопотання, лише у разі пропущення цього строку. Оскільки строк апеляційного оскарження у цьому випадку дотримано, колегія суддів встановлює відсутність предмета розгляду клопотання про його поновлення, у зв`язку з чим вважає за необхідне залишити це клопотання без розгляду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

ОСОБА_5 оскаржує ухвалу слідчого судді в частині накладення арешту на зареєстровану за нею частку у статутному капіталі ТОВ «ДРСУ Полтава» у розмірі 49,97%, що відповідає внеску в сумі 17 990 грн., тому законність та обґрунтованість судового рішення в іншій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено засади верховенства права, законності та недоторканості права власності.

За ст.16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК.

Відповідно до ч.1 ст.131 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

За змістом ч.1 ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування в установленому КПК порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, зокрема, що воно підлягає можливій конфіскації.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

Згідно з ч.5 ст.170 КПК у передбаченому п.3 ч.2 цієї статті у випадку арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у зазначених КК випадках може призначити покарання у виді конфіскації майна.

При вирішенні питання про арешт майна з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання слідчий суддя відповідно до вимог ст.94, 132, 170, 173 КПК повинен перевірити, зокрема, наявність правової підстави для такого арешту, обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, можливість призначення за його вчинення покарання у виді конфіскації майна, належність відповідного майна підозрюваному, розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки такого арешту для підозрюваного та інших осіб.

З урахуванням наведених положень кримінального процесуального закону суд перевіряє доводи апеляційної скарги.

Щодо доводів апеляційної скарги про розгляд клопотання детектива без повідомлення ОСОБА_5 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.172 КПК клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

Водночас за ч.2 ст.172 КПК клопотання слідчого, прокурора про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Отже, кримінальний процесуальний закон прямо допускає розгляд клопотання про арешт майна без повідомлення його власника та представника, якщо такий порядок є необхідним для забезпечення арешту майна.

Корпоративні права, щодо яких детектив порушив питання про накладення арешту, тимчасово вилученими не були. Слідчий суддя дійшов висновку про необхідність розгляду клопотання без повідомлення власників майна з метою забезпечення його арешту та запобігання можливому відчуженню.

За таких обставин розгляд клопотання детектива без повідомлення ОСОБА_5 відповідав порядку, передбаченому ч.2 ст.172 КПК, та сам по собі не свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

При цьому ОСОБА_5 реалізувала право на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, навела свої доводи щодо арешту зареєстрованих за нею корпоративних прав, а суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість застосованого обмеження з урахуванням цих доводів.

Отже, посилання апелянта на розгляд клопотання без її повідомлення не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості повідомленої ОСОБА_9 підозри, колегія суддів виходить з такого.

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (ч.5 ст.9 КПК), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. The United Kingdom) від 30 серпня 1990 року, §32; рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04, §175).

Разом з тим стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що сторона обвинувачення на цьому етапі кримінального провадження має оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відтак на цій стадії слідчий суддя, суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності й допустимості саме для встановлення вини чи її відсутності у вчиненні кримінального правопорушення, а зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності наданих матеріалів визначити, чи є причетність особи до вчинення кримінального правопорушення вірогідною та достатньою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо необґрунтованості повідомленої ОСОБА_9 підозри, колегія суддів встановила таке.

Детективами НАБУ здійснюється досудове розслідування, а прокурорами САП процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №52025000000000658 від 19 листопада 2025 року, у межах якого 06 квітня 2026 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369 КК.

За повідомленням про підозру ОСОБА_9 підозрюється у наданні службовій особі, яка займає відповідальне становище, та третій особі неправомірної вигоди за вчинення та невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, і третіх осіб дій з використанням наданої їй влади та службового становища.

За версією сторони обвинувачення, неправомірна вигода надавалась заступнику начальника Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради ОСОБА_10 та третій особі за забезпечення безперешкодного виконання суб`єктами господарювання договорів, укладених із зазначеним управлінням, своєчасного прийняття та оплати виконаних робіт, а також укладення нових договорів.

Повідомлення про підозру містить зміст підозри, правову кваліфікацію кримінального правопорушення та стислий виклад фактичних обставин, у вчиненні яких підозрюється особа.

На думку колегії суддів, висновок слідчого судді про обґрунтованість підозри щодо ОСОБА_9 підтверджується наданими слідчому судді та дослідженими матеріалами провадження, в яких наявна сукупність даних, що можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що ОСОБА_9 міг вчинити інкриміноване йому кримінальне правопорушення.

Такі відомості підтверджуються сукупністю зібраних у ході досудового розслідування матеріалів, у тому числі повідомленням про підозру, розпорядженнями щодо призначення, звільнення та повторного призначення ОСОБА_10 , Положенням про Управління житлово-комунального господарства, посадовими інструкціями заступника начальника управління від 17 квітня 2024 року та 02 жовтня 2025 року, протоколами оглядів, матеріалами оперативно-розшукових заходів і негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема аудіоконтролю особи, а також протоколом обшуку.

Наявність серед матеріалів клопотання Положення про Управління житлово-комунального господарства, розпоряджень щодо ОСОБА_10 та його посадових інструкцій спростовує доводи апеляційної скарги про те, що слідчому судді не надавались документи щодо службового становища та повноважень цієї особи.

Водночас встановлення остаточного обсягу повноважень ОСОБА_10 , наявності домовленості між ним та ОСОБА_9 , ініціатора надання чи одержання неправомірної вигоди, мотивів дій ОСОБА_9 , а також оцінка характеру його зв`язків із суб`єктами господарювання потребують дослідження доказів у їх сукупності та належать до предмета подальшого досудового розслідування і судового розгляду по суті.

На цій стадії кримінального провадження суд не вирішує питання про достовірність, допустимість і достатність доказів для доведення винуватості ОСОБА_9 . Предметом перевірки є лише те, чи містять надані стороною обвинувачення матеріали у своїй сукупності факти та інформацію, достатні для висновку про його можливу причетність до інкримінованого кримінального правопорушення.

За таких обставин слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, не вирішуючи питання про доведеність вини ОСОБА_9 та остаточну кваліфікацію його дій, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у цьому кримінальному провадженні доказів, які на час розгляду клопотання об`єктивно пов`язують підозрюваного з інкримінованим йому кримінальним правопорушенням та підтверджують існування фактів і інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити кримінальне правопорушення за викладених у повідомленні про підозру обставин.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості повідомленої ОСОБА_9 підозри не спростовують відповідних висновків слідчого судді.

Встановивши наявність достатнього для цієї стадії кримінального провадження рівня обґрунтованої підозри, суд перевіряє можливість накладення арешту на конкретне майно з метою забезпечення його можливої конфіскації як виду покарання.

Як зазначено вище, ОСОБА_9 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369 КК, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна або без такої.

Отже, з огляду на характер повідомленої ОСОБА_9 підозри та санкцію інкримінованого йому кримінального правопорушення у цьому кримінальному провадженні допускається застосування передбаченого п.3 ч.2, ч.5 ст.170 КПК арешту майна з метою забезпечення можливої конфіскації як виду покарання.

Водночас такий арешт може бути накладений лише на майно, що належить підозрюваному. Тому визначальним для вирішення апеляційної скарги є питання про наявність та обсяг майнових прав ОСОБА_9 у корпоративних правах, зареєстрованих за ОСОБА_5 .

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_9 та ОСОБА_5 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 07 березня 1997 року.

ТОВ «ДРСУ Полтава» зареєстровано 06 лютого 2006 року, тобто під час перебування ОСОБА_9 та ОСОБА_5 у шлюбі.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ОСОБА_5 зареєстровано частку у статутному капіталі ТОВ «ДРСУ Полтава» в розмірі 49,97%, що відповідає внеску в сумі 17 990 грн.

Відповідно до ч.1 ст.60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

За ч.2 ст.60 СК вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, законом установлено презумпцію спільності майна, набутого подружжям за час шлюбу. Та обставина, що право на відповідне майно зареєстровано лише за одним із подружжя, сама по собі цієї презумпції не спростовує.

Матеріали провадження не містять відомостей про набуття ОСОБА_5 зазначених корпоративних прав у порядку спадкування, за договором дарування, за кошти, які належали їй особисто, або про визначення цих прав її особистою приватною власністю шлюбним договором, договором про поділ майна чи іншим правочином.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 також не посилається на обставини, які відповідно до ст.57 СК могли б свідчити про належність корпоративних прав виключно їй на праві особистої приватної власності.

За таких обставин передбачену ст.60 СК презумпцію належності зазначених корпоративних прав до спільної сумісної власності подружжя не спростовано.

Той факт, що ОСОБА_5 не має статусу підозрюваної у цьому кримінальному провадженні, не виключає можливості арешту тієї частини спільного майна подружжя, яка належить підозрюваному ОСОБА_9 . Реєстрація корпоративних прав лише на ім`я ОСОБА_5 не змінює їх правового режиму та не свідчить про відсутність у її чоловіка майнових прав у цьому об`єкті.

Водночас режим спільної сумісної власності не створює підстав для накладення арешту на весь обсяг корпоративних прав, зареєстрованих за ОСОБА_5 .

Відповідно до ч.1 ст.70 СК у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відомостей про встановлення подружжям іншого співвідношення часток матеріали провадження не містять.

Визначення обсягу майнових прав ОСОБА_9 для цілей накладення арешту не є поділом спільного майна подружжя та не вирішує цивільно-правового спору щодо остаточної належності корпоративних прав. У цьому провадженні суд лише встановлює межі допустимого обмеження права власності з урахуванням того, що арешт з метою забезпечення можливої конфіскації відповідно до ч.5 ст.170 КПК може поширюватися лише на майно підозрюваного.

З огляду на презумпцію рівності часток подружжя майнові права ОСОБА_9 для цілей застосування арешту становлять половину корпоративних прав, зареєстрованих за ОСОБА_5 .

Оскільки частка у статутному капіталі ТОВ «ДРСУ Полтава», зареєстрована за ОСОБА_5 , становить 49,97% та відповідає внеску в сумі 17 990 грн., половина цієї частки становить 24,985% статутного капіталу товариства.

Отже, з метою забезпечення можливої конфіскації майна ОСОБА_9 арешт може бути накладений лише на частку у статутному капіталі ТОВ «ДРСУ Полтава» в розмірі 24,985%, право на яку зареєстроване на ім`я ОСОБА_5 .

У цьому контексті колегія суддів не погоджується з доводами ОСОБА_5 про те, що на корпоративні права одного з подружжя не може бути звернено конфіскацію як додаткове покарання, призначене іншому з подружжя.

Конфіскація майна як вид покарання дійсно має індивідуальний характер та може бути застосована лише до майна особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. Майно другого з подружжя не може бути конфісковане у зв`язку із засудженням його чоловіка або дружини.

Проте оскаржуваним судовим рішенням вирішується питання не про можливість конфіскації особистого майна ОСОБА_5 , а про арешт корпоративних прав, які з огляду на час їх набуття та неспростовану презумпцію спільності є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ст.49 Кримінально-виконавчого кодексу України конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, у тому числі його частка у спільній власності та статутному фонді суб`єктів господарської діяльності.

Таким чином, у разі призначення ОСОБА_9 покарання у виді конфіскації предметом такого покарання може бути його частка у спільній сумісній власності подружжя. Відповідно, до постановлення вироку ця частка може бути арештована з метою забезпечення можливої конфіскації.

Накладення такого арешту не означає застосування покарання до ОСОБА_5 , не припиняє її права власності та не визначає наперед наслідків розгляду кримінального провадження. Йдеться виключно про тимчасове обмеження розпорядження тією частиною спільного майна, яка для цілей застосування арешту презюмується майном підозрюваного.

Отже, наведені доводи апеляційної скарги є обґрунтованими лише в частині неможливості поширення арешту на ту половину корпоративних прав, яка не може вважатися майном ОСОБА_9 , проте не виключають можливості арешту належної йому частки у спільному майні подружжя.

Оцінюючи необхідність арешту та співрозмірність обмеження права власності, колегія суддів виходить з того, що корпоративні права можуть бути відчужені або передані іншій особі, що в разі призначення ОСОБА_9 покарання у виді конфіскації майна може ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення.

Застосований спосіб арешту полягає у забороні відчуження та розпорядження корпоративними правами. Таке обмеження має тимчасовий характер і спрямоване на збереження відповідного майна до вирішення питання про можливу конфіскацію у встановленому законом порядку.

Водночас мета арешту може бути досягнута шляхом обмеження лише тієї частини корпоративних прав, яка з урахуванням презумпції рівності часток належить підозрюваному ОСОБА_9 .

Накладення арешту на частку у статутному капіталі ТОВ «ДРСУ Полтава» в розмірі 24,985% забезпечує можливість виконання покарання у виді конфіскації майна у разі його призначення та водночас не поширює обмеження на ту частину спільного майна, яка не може бути предметом конфіскації за дії підозрюваного.

За таких обставин арешт зазначеної частини корпоративних прав є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження.

Натомість арешт усієї частки у статутному капіталі товариства в розмірі 49,97% не відповідає вимогам ч.5 ст.170 КПК, оскільки виходить за межі майнових прав підозрюваного та створює надмірне втручання у право власності ОСОБА_5 .

Слідчий суддя правильно встановив наявність обґрунтованої підозри, можливість призначення ОСОБА_9 покарання у виді конфіскації майна та необхідність застосування арешту корпоративних прав для забезпечення такої конфіскації. Водночас, накладаючи арешт на всі 49,97% частки у статутному капіталі ТОВ «ДРСУ Полтава», слідчий суддя не врахував, що арешт з метою, передбаченою п.3 ч.2 ст.170 КПК, може поширюватися лише на майно підозрюваного, та не визначив обсяг його майнових прав у спільній сумісній власності подружжя.

Інші доводи апеляційної скарги наведених висновків суду не спростовують.

З огляду на викладене апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню, а ухвала слідчого судді в оскаржуваній частині - скасуванню з постановленням нової ухвали про часткове задоволення клопотання детектива та накладення арешту на частку у статутному капіталі ТОВ «ДРСУ Полтава» в розмірі 24,985%, право на яку зареєстроване на ім`я ОСОБА_5 . У задоволенні клопотання детектива щодо накладення арешту на решту корпоративних прав, зареєстрованих за ОСОБА_5 , належить відмовити.

Керуючись ст.170, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2026 року в частині накладення арешту на частку у статутному капіталі ТОВ «ДРСУ Полтава», зареєстровану за ОСОБА_5 , скасувати.

Постановити в цій частині нову ухвалу, якою клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_7 , погоджене прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_8 , задовольнити частково.

Накласти арешт шляхом заборони відчуження та розпорядження на належну підозрюваному ОСОБА_9 на праві спільної сумісної власності подружжя 1/2 частину корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ «ДРСУ Полтава» (код ЄДРПОУ 34011607), які зареєстровані за ОСОБА_5 , а саме на 24,985% статутного капіталу товариства.

В іншій частині ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2026 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

_______________   _______________   _______________

ОСОБА_1     ОСОБА_2     ОСОБА_3