Справа № 991/1081/19

Провадження № 11-кп/991/150/26

У Х В А Л А

10 серпня 2026 року місто Київ

Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду в складі колегії суддів:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання ОСОБА_4 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого  ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України, 

за участю:

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника адвоката ОСОБА_7 ,

У С Т А Н О В И Л А:

На розгляді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду (далі - Апеляційна палата) перебуває апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на вирок Вищого антикорупційного суду від 16.06.2026 ухвалений за результатами розгляду об`єднаних кримінальних проваджень № 42018000000003042 від 05.12.2018 та № 52019000000001072 від 02.12.2019 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368 КК України.

Цим вироком, суд першої інстанції ОСОБА_6 визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та призначив йому покарання у виді 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади або місцевого самоврядування, передбачені п. 1, підпунктами «а», «в» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», крім виборних посад, строком на 3 роки, з конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна. Запобіжний захід у вигляді застави суд змінив на тримання під вартою строком до 14.08.2026 та взяв ОСОБА_6 під варту негайно в залі суду.

До суду звернувся захисник обвинуваченого з клопотанням, в якому просить змінити його клієнту запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на заставу в сумі 266 240 грн з покладенням на нього додаткових обов`язків, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України. Зазначає, що підстави, якими суд першої інстанції обґрунтував необхідність тримання ОСОБА_6 під вартою, не свідчать про існування реального ризику його переховування від суду та не виправдовують подальше застосування найбільш суворого запобіжного заходу. Зокрема, захист не погоджується з оцінкою судом проходження обвинуваченим військової служби, його звернення з клопотанням про зупинення судового провадження та перебування на стаціонарному лікуванні як дій, спрямованих на затягування судового розгляду. На переконання захисника, звернення обвинуваченого з клопотанням про зупинення судового провадження у зв`язку з його мобілізацією було реалізацією передбаченого КПК України права та саме по собі не може розцінюватися як спосіб затягування розгляду справи. При цьому під час проходження військової служби обвинувачений перебував у зоні бойових дій, набув статусу учасника бойових дій, не залишав самовільно місце служби та брав участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції. Захист також зазначає, що обвинувачений залишається військовослужбовцем та бажає продовжувати військову службу, а контроль з боку командування і встановлена відповідальність за порушення порядку її проходження додатково мінімізують ризик його переховування та ухилення від виконання процесуальних обов`язків. Також захисник заперечує проти врахування перебування ОСОБА_6 на стаціонарному лікуванні як прояву неналежної процесуальної поведінки. Вказує, що про неможливість прибуття до суду сторона захисту повідомляла завчасно та надавала відповідні медичні документи, а медичним закладом було підтверджено неможливість тимчасового залишення обвинуваченим закладу у зв`язку з лікуванням. Крім того, захист посилається на ухвалу від 20.05.2025, якою було скасовано раніше накладене на обвинуваченого грошове стягнення у зв`язку з доведенням поважності причин його неприбуття в судове засідання. Щодо посилання суду на істотне зростання ризику переховування у зв`язку з ухваленням обвинувального вироку та призначенням реального покарання у виді позбавлення волі захист зазначає, що сама по собі суворість призначеного покарання не може бути достатньою підставою для тримання особи під вартою. На думку захисника, припущення про можливість втечі обвинуваченого не підтверджені конкретними обставинами, натомість він є військовослужбовцем, не має достатніх матеріальних ресурсів для переховування чи залишення території України та перебуває під контролем військового командування. На користь застосування більш м`якого запобіжного заходу захисник також посилається на міцні соціальні зв`язки обвинуваченого, зокрема наявність дружини, неповнолітньої дитини, матері похилого віку та інших родичів, а також стан його здоров`я, який потребує періодичного лікування. За твердженням сторони захисту, конкретних та належним чином підтверджених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які б виправдовували подальше тримання обвинуваченого під вартою, немає, а наявні ризики можуть бути мінімізовані застосуванням застави та покладенням на нього відповідних процесуальних обов`язків.

Разом із тим, до суду звернулася прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_5 з клопотанням, в якому просить продовжити обвинуваченому строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання, який застосований вироком від 16.06.2026, до набрання цим вироком законної сили. На переконання прокурора, після ухвалення обвинувального вироку та призначення покарання у виді позбавлення волі з його реальним відбуванням істотно посилився передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України ризик переховування обвинуваченого від суду. При цьому необхідність застосування тримання під вартою обумовлена також потребою забезпечити реальне виконання вироку у разі набрання ним законної сили. Прокурор також посилається на поведінку ОСОБА_6 під час судового розгляду, яку суд першої інстанції оцінив як спрямовану на його затягування, зокрема перебування обвинуваченого на стаціонарному лікуванні, вступ на військову службу та подання у зв`язку з цим клопотань про зупинення кримінального провадження, а також застосування до нього приводу ухвалою суду від 09.06.2026. На думку прокурора, сукупність цих обставин свідчить про реальний ризик ухилення обвинуваченого від суду та виконання процесуальних обов`язків. Зазначає, що, усвідомлюючи тяжкість призначеного покарання та невідворотність кримінальної відповідальності, обвинувачений може використати наявні у нього засоби та можливості для переховування від суду, у тому числі шляхом залишення території України поза встановленими пунктами пропуску. Водночас застосування більш м`якого запобіжного заходу, зокрема застави, на переконання прокурора, не здатне мінімізувати цей ризик та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і виконання вироку в разі набрання ним законної сили. У зв`язку з цим прокурор вважає, що до набрання вироком законної сили продовжує існувати обґрунтована ймовірність переховування ОСОБА_6 від суду з метою уникнення призначеного йому покарання, 

Колегія суддів заслухала доповідь головуючої судді, вислухала пояснення та заперечення учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, які стосуються вирішення питання, та дійшла таких висновків.

Відповідно до вимог ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосовування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан здоров`я обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність в обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію обвинуваченого; майновий стан обвинуваченого; наявність судимостей в обвинуваченого; дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, крім випадків, передбачених ч. 6 та 7 ст. 176 цього Кодексу (ч. 1 ст. 183 КПК України).

Положенням ст. 199 КПК України прямо передбачено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Клопотання подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду.

Разом із тим, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, мають право подати клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання (ч. 1 ст. 201 КПК України).

Отже, вирішуючи питання щодо подальшого застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу, колегія суддів виходить із того, що ризик переховування від суду не є сталим та підлягає оцінці з урахуванням стадії кримінального провадження, поведінки обвинуваченого та інших обставин, які можуть як зменшувати, так і підвищувати ймовірність його переховування.

У цьому кримінальному провадженні судом першої інстанції вже ухвалено обвинувальний вирок, яким ОСОБА_6 призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі, що підлягає реальному відбуванню. Хоча тяжкість призначеного покарання сама по собі не може бути єдиною підставою для висновку про існування ризику переховування, після ухвалення обвинувального вироку ця обставина набуває іншого значення, оскільки обвинувачений усвідомлює конкретний вид і строк призначеного йому покарання, а тому й можливі наслідки набрання вироком законної сили.

Колегія суддів також враховує, що до ухвалення вироку ОСОБА_6 протягом тривалого часу було застосовано більш м`який запобіжний захід у вигляді застави. Водночас після ухвалення обвинувального вироку обставини, які враховуються при оцінці ризику переховування, істотно змінилися. Якщо раніше можливість призначення покарання у виді позбавлення волі мала ймовірний характер, то на теперішній час судом першої інстанції вже встановлено винуватість ОСОБА_6 та призначено йому конкретне покарання у виді 8 років позбавлення волі з додатковими покараннями. Саме ця зміна процесуальної ситуації істотно підвищує мотивацію обвинуваченого до ухилення від суду з метою уникнення відбування призначеного покарання.

При цьому колегія суддів враховує доводи сторони захисту щодо оцінки судом першої інстанції окремих епізодів процесуальної поведінки ОСОБА_6 .

Так, захисник обґрунтовано звертає увагу, що саме по собі звернення обвинуваченого з клопотанням про зупинення судового провадження у зв`язку з проходженням військової служби є реалізацією передбаченого законом процесуального права та без встановлення інших обставин не може свідчити про намір переховуватися від суду. Колегія суддів також враховує, що під час проходження військової служби ОСОБА_6 , за доводами сторони захисту, брав участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції та не ухилявся від проходження військової служби.

Так само перебування обвинуваченого на стаціонарному лікуванні саме по собі не може розцінюватися як доказ його наміру затягнути судовий розгляд. Як зазначає сторона захисту, ухвалою від 20.05.2025 було скасовано накладене на ОСОБА_6 грошове стягнення у зв`язку з доведенням поважності причин його неприбуття в судове засідання.

Водночас наведене не спростовує висновку про існування на теперішній час ризику переховування ОСОБА_6 від суду. Вирішальне значення для оцінки цього ризику колегія суддів надає не самому факту проходження обвинуваченим військової служби, звернення із процесуальними клопотаннями чи перебування на лікуванні, а зміні процесуальної ситуації після ухвалення щодо нього обвинувального вироку з призначенням тривалого строку реального позбавлення волі.

Крім того, колегія суддів враховує, що під час судового розгляду виникала необхідність застосування до ОСОБА_6 заходів забезпечення його явки до суду, зокрема ухвалою від 09.06.2026 до нього було застосовано привід. У сукупності з ухваленням обвинувального вироку та тяжкістю призначеного покарання ця обставина додатково враховується при оцінці ймовірності належного виконання ним процесуальних обов`язків у подальшому.

Доводи захисту про те, що ОСОБА_6 залишається військовослужбовцем, перебуває під контролем військового командування та має намір продовжувати військову службу, також не усувають встановленого ризику. Проходження військової служби та пов`язані з нею обов`язки певною мірою характеризують особу обвинуваченого та його соціальні зв`язки, однак не є самостійною гарантією того, що після ухвалення обвинувального вироку він не вчинить дій, спрямованих на ухилення від суду та подальшого виконання вироку.

Колегія суддів також бере до уваги наявність у ОСОБА_6 дружини, неповнолітньої дитини, матері похилого віку та інших родичів, стан його здоров`я, необхідність періодичного лікування, а також посилання захисту на відсутність у нього достатніх матеріальних ресурсів для переховування чи залишення території України.

Однак зазначені обставини існували переважно й до ухвалення обвинувального вироку та не усувають тієї зміни процесуальної ситуації, яка відбулася у зв`язку з призначенням ОСОБА_6 покарання у виді 8 років позбавлення волі. У сукупності вони не є достатніми для висновку про зменшення ризику переховування настільки, щоб його можливо було належним чином мінімізувати шляхом застосування застави та покладення на обвинуваченого додаткових процесуальних обов`язків.

При цьому необхідність забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого на цій стадії кримінального провадження пов`язана не лише з його участю в апеляційному розгляді, але й із забезпеченням можливості реального виконання вироку в разі набрання ним законної сили.

Отже, наведені стороною захисту обставини не свідчать про зменшення встановленого ризику переховування ОСОБА_6 від суду та не дають підстав вважати, що на теперішній час застосування застави в сумі 266 240 грн із покладенням додаткових процесуальних обов`язків буде достатнім для забезпечення його належної процесуальної поведінки.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для зміни застосованого до ОСОБА_6 запобіжного заходу на більш м`який, у зв`язку з чим клопотання сторони захисту задоволенню не підлягає.

Водночас строк тримання ОСОБА_6 під вартою, визначений вироком від 16.06.2026, спливає 14.08.2026, тоді як апеляційний розгляд кримінального провадження не завершено. Встановлений ризик переховування обвинуваченого від суду не зменшився та продовжує існувати.

З огляду на характер та ступінь цього ризику, стадію кримінального провадження, ухвалення щодо ОСОБА_6 обвинувального вироку та призначення йому покарання у виді тривалого строку реального позбавлення волі колегія суддів доходить висновку, що застосування більш м`якого запобіжного заходу не забезпечить належною мірою процесуальну поведінку обвинуваченого та можливість виконання вироку в разі набрання ним законної сили.

Вирішуючи питання щодо строку дії запобіжного заходу, колегія суддів виходить із того, що відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили. Крім того, згідно з ч. 3 ст. 377 КПК України, якщо обвинувачений, який тримається під вартою, засуджений до покарання у виді позбавлення волі, суд у виняткових випадках з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, має право змінити йому запобіжний захід до набрання вироком законної сили на такий, що не пов`язаний із триманням під вартою, та звільнити такого обвинуваченого з-під варти.

З урахуванням того, що підстав для зміни застосованого до ОСОБА_6 запобіжного заходу на більш м`який не встановлено, ризик його переховування від суду продовжує існувати, а строк тримання під вартою, визначений вироком суду першої інстанції, спливає до завершення апеляційного розгляду, колегія суддів вважає клопотання прокурора обґрунтованим та доходить висновку про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Керуючись ст. 177-178, 196-197, 206, 331, 376, 405 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Клопотання сторони захисту залишити без задоволення.

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який застосований до обвинуваченого  ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , вироком Вищого антикорупційного суду від 16.06.2026 у справі № № 991/1081/19, до набрання цим вироком законної сили.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуюча суддя    ОСОБА_1 

Судді          ОСОБА_3 

ОСОБА_2