Справа № 991/372/26

Провадження 1-кп/991/4/26

 

 

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД 

 

У Х В А Л А

 

20 серпня 2026 року м. Київ

 

Вищий антикорупційний суд у складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 

прокурора ОСОБА_5 

обвинувачених в залі суду ОСОБА_6 , ОСОБА_7 

обвинувачених в режимі відеоконференції 

з власних технічних засобів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 

ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ОСОБА_15 , ОСОБА_16 

обвинуваченого в режимі відеоконференції 

з ДУ "Хмельницький слідчий ізолятор" ОСОБА_17 

захисників в залі суду - адвокатів ОСОБА_18 , ОСОБА_19 

ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , 

ОСОБА_24 , ОСОБА_25 

захисників в режимі відеоконференції 

з власних технічних засобів - адвокатів ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 

 

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у приміщенні залу суду в місті Києві клопотання з доповненнями захисника обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_23 , клопотання захисників обвинуваченого ОСОБА_17 - адвокатів ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , захисника обвинуваченого ОСОБА_29 - адвоката ОСОБА_20 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року за обвинуваченням 

ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Росохи Самбірського р-ну Львівської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України

ОСОБА_29 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Сніжинськ, російської федерації, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 . Останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Боромля Тростянецького р-ну Сумської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки м. Львів, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_4 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 191 КК України,

ОСОБА_12 ,  ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженки с. Липча Хустського р-ну Закарпатської області, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_5 

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 191 КК України,

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця с. Пустовійтівка Роменського р-ну, Сумської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_6 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 191 КК України,

ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженця м. Львів, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_7 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_8 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України

ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , уродженця м. Астрахань російської федерації, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_9 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Острівка Очаківського р-ну Миколаївської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_10 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_11 

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , уродженця м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_12 

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України

ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , уродженця м. Дубно Рівненської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_13 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України

ОСОБА_16 ,  ІНФОРМАЦІЯ_11 , уродженця с. Великий Житин Рівненського р-ну Рівненської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_14 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_15 

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України

ОСОБА_8 ,  ІНФОРМАЦІЯ_12 , уродженця с. Путивль Путивльського р-ну Сумської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_16 . Останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_16 

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України,

 

ВСТАНОВИВ:

До Вищого антикорупційного суду надійшов вищезазначений обвинувальний акт.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 березня 2026 року для розгляду вказаного кримінального провадження визначено колегію суддів Вищого антикорупційного суду у складі головуючої судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 

16 березня 2026 року до Вищого антикорупційного суду було подано клопотання від захисника обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_23 , а також клопотання від захисників обвинуваченого ОСОБА_17 - адвокатів ОСОБА_18 і ОСОБА_19 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року. Крім того, 06 квітня 2026 року до суду надійшло відповідне клопотання від захисника обвинуваченого ОСОБА_29 - адвоката ОСОБА_20 .

В своєму клопотанні про закриття кримінального провадження захисник ОСОБА_23 просить закрити кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 КК України, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 191 КК України, з підстави, передбаченої п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України. 

В обґрунтування своїх вимог вказав, що 23 квітня 2024 року у кримінальному провадженні № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 КК України, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 191 КК України. 22 листопада 2024 року їм повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри. За версією органу досудового розслідування, ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 діяли в складі організованої групи разом із ОСОБА_17 , ОСОБА_29 , ОСОБА_9 та іншими особами з метою заволодіння земельними ділянками на території Перехрестівської сільської ради Роменського району Сумської області. Тобто, обвинуваченим інкримінуються протиправні дії щодо 1250 земельних ділянок загальною площею 2 493 1387 га, які було передано у приватну власність та замах щодо 291 земельної ділянки загальною площею 3281, 9152 га, які не було передано у власність. 29 листопада 2024 року сторона обвинувачення завершила досудове розслідування, визнала зібрані докази достатніми для складання обвинувального акта та відкрила доступ до матеріалів досудового розслідування у порядку ст. 290 КПК України. Разом з цим, на переконання сторони захисту наявні підстави для закриття кримінального провадження. Так, кримінальне провадження № 42017201010000318 від 26 грудня 2017 року розпочате органами прокуратури Сумської області, розслідувалось та закінчене слідчим СУ ГУ НП у Сумській області задовго до початку досудового розслідування детективами НАБУ щодо фактів, описаних в обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року, а тому щодо цього кримінального провадження може вважатися первинним. В матеріалах досудового розслідування міститься постанова слідчого у кримінальному провадженні - заступника начальника відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління ГУ НП в Сумській області майора поліції ОСОБА_30 про закриття вказаного кримінального провадження за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 367 КК України. За змістом даної постанови, досудове розслідування у названому кримінальному проваджені стосувалося тих самих діянь та тих самих обставин, щодо яких здійснювалося розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року, зокрема щодо ймовірної причетності посадових осіб ГУ Держгеокадастру у Сумській області до нібито протиправних дій по заволодінню земельними ділянками на території Перехрестівської сільської ради Роменського району Сумської області та, серед іншого, під час прийняття наказу від 09 серпня 2017 року № 432 «Про внесення змін до наказу «Про визначення переліку земельних ділянок» від 09 квітня 2014 року № 23. При цьому, в обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року, містяться тотожні обставини, що були предметом досудового розслідування у провадженні № 42017201010000318 від 26 грудня 2017 року, зокрема щодо фактичних обставин прийняття наказу № 432 та подальшого розпорядженнями землями. Так само, проведені слідчі та процесуальні дії у «первинному» провадженні проводились з метою фіксування тих самих даних та для встановлення тих самих фактів, що й у провадженні № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року, зокрема допити посадових та службових осіб ДП «ДГ «Іскра» та ДП «ДГ АФ «Надія», ГУ Держгеокадастру у Сумській області, одержання документів, тощо. Назване процесуальне рішення прийняте з урахуванням того, що в діях службових осіб ГУ Держгеокадастру у Сумській області в ході проведення досудового слідства встановлена відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 367 КК України. У зв`язку з чим, провадження закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України - за встановленням відсутності в діях службових осіб ГУ Держгеокадастру у Сумській області складу кримінального правопорушення. В силу положень ст. 216 КПК України, кримінальне провадження № 42017201010000318 від 26 грудня 2017 року розслідувалось за правилами підслідності. На підставі здобутих доказів слідчий здійснив власну оцінку всіх обставин справи, що стосувалися дій та рішень службових осіб ГУ Держеокадастру у Сумській області, у тому числі щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , так і конкретної фактичної ситуації. Названа постанова слідчого від 06 грудня 2018 року є чинною, в установленому порядку й визначений строк не скасована і є у кримінальному провадженні № 42017201010000318 від 26 грудня 2017 року щодо наведених діянь остаточним рішенням. На переконання сторони захисту положення п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, акцентують увагу на саме діянні, а не на його правовій кваліфікації, незважаючи на відмінність кваліфікації діянь у обох кримінальних провадженнях, розслідувались тотожні діяння й встановлювались ті самі фактичні обставини, які викладені в обинуваченні у кримінальному № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року. 

В доповненнях до клопотання захисник вказав на існування ще однієї постанови про закриття кримінального провадження, предмет розслідування якого також є дублюючим по відношенню до основного провадження. Так, слідчі ГУНП в Сумській області розслідували кримінальне провадження № 42021200000000013 від 27 січня 2021 року за ч. 2 ст. 364 КК України відносно службових осіб ГУ Держгеокадастру в Сумській області та службових осіб ТОВ «АФ Довіра 2008». Предмет розслідування стосувався ймовірного зловживання вищевказаними службовими особами своїми повноваженнями, внаслідок чого у 2019 році відбулося вилучення земельних ділянок державної власності площею понад 1000 га, якими користувалися державні підприємства «ІСКРА» та «НАДІЯ», що призвело до заподіяння державі матеріальної шкоди. В результаті проведеного розслідування слідчий поліції ОСОБА_31 18 червня 2021 року склав постанову про закриття кримінального провадження, дійшовши висновків про відсутність складу кримінального правопорушення. Захист стверджує, що зміст вказаної постанови, доводить як фактичну тотожність здійснюваних проваджень, так і наявність додаткових обставин, достатніх для прийняття рішення про закриття кримінального провадження № 52019000000000585 п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України. На переконання захисту, слідчий провів низку слідчих дій, зокрема, допитав ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 щодо обставин виконання ними обов`язків службовців Держгеокадастру у період виділення земельних ділянок у приватну власність громадянам, які були учасниками АТО. Також, слідчим були допитані службові особи ДП «ІСКРА» та «НАДІЯ», які підтвердили, що ці підприємства користувалися земельними ділянками без належного оформлення правовстановлюючих документів, власники земельних ділянок, одержаних в результаті приватизації, які повідомили, що після набуття права власності добровільно уклали договори оренди із ТОВ «Довіра 2008» та під жодним примусом не перебували. В результаті проведених експертних досліджень, слідчим було встановлено також і те, що межі переданих у процесі приватизації земельних ділянок повністю накладаються на межі ділянок, про оформлення права постійного користування якими клопотали ДП НААН України. Водночас, в тексті постанови надано правову оцінку відсутності у цих державних підприємств стверджувального права постійного користування ділянками, що передавалися в радянські часи відповідним колгоспам та радгоспам, а також не підтверджено наявність правонаступництва ДП «ІСКРА» та «НАДІЯ» за попередніми підприємствами колективної форми господарювання. Так само, слідчим викладено правову позицію, згідно з якою НААН України ніколи не була наділена правом розпорядження земельними ділянками державної форми власності, а відтак не є уповноваженим суб`єктом правовідносин, що передбачають можливість приватизації землі. За таких обставин, висновки слідчих, викладені в постановах про закриття кримінальних проваджень № 42017201010000318 від 26 грудня 2017 року та № 42021200000000013 від 27 січня 2021 року, свідчать про здійснення державою належного розслідування всіх обставин виділення громадянам у приватну власність земельних ділянок упродовж 2019 року на території Роменського району Сумської області. З огляду на викладене, захисник просить прийняти дані доповнення до клопотання про закриття кримінального провадження № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року та розглянути означене клопотання з їх урахуванням. 

Захисники обвинуваченого ОСОБА_17 - адвокати ОСОБА_18 та ОСОБА_19 в поданих клопотаннях про закриття кримінального провадження, просять кримінальне провадження № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року, закрити на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування. 

Захисник ОСОБА_18 в обґрунтування своїх вимог вказала, що сторона обвинувачення не виконала вимог ст. 290 КПК України, а тому перебіг строків досудового розслідування не зупинявся на період з 30 листопада 2024 року (після повідомлення про відкриття матеріалів) по 12 січня 2026 року (встановлення судом строку на ознайомлення), оскільки строк перестає обраховуватися лише за умови належного повідомлення особі про прийняття рішення про завершення досудового розслідування та відкриття усіх матеріалів досудового розслідування. Так, сторона захисту вказала, що від моменту повідомлення ОСОБА_17 про підозру у межах провадження, сторона обвинувачення повідомляла різну кількість томів матеріалів досудового розслідування кримінального провадження № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року. За твердженнями сторони обвинувачення кількість паперових томів матеріалів досудового розслідування складає від 686 до 1000 або 1300 томів; об`єм цифрової інформації складає близько 9-10 ТБ. Разом з тим, сторона захисту за період з 29 листопада 2024 року по 12 січня 2026 року отримала 236 томів матеріалів досудового розслідування, 89 томів технічної документації, а станом на сьогодні отримано 332 томів та об`єм цифрової інформації 4,27 ТБ, тобто менше половини від заявленої стороною обвинувачення кількості та об`єму. Для отримання можливості ознайомитися з недоданими документами/цифровою інформацією сторона захисту стабільно надсилала відповідні клопотання, однак сторона обвинувачення фактично обмежила сторону захисту у процесуальному праві на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування. Окремою проблемою є доступ до носія цифрової інформації, зокрема до тих носіїв, які є додатками до ненаданих протоколів про результати проведення НСРД (стороні захисту не надано щонайменше 34 протоколи за результатами проведення НСРД з відповідними цифровими носіями; 12 носіїв цифрової інформації із невизначеним об`ємом, які є додатками до різного роду документів (листів НАБУ та державних установ, протоколів огляду, тощо); носії цифрової інформації до частини матеріалів досудового розслідування, які складають технічну документацію. На переконання захисту, строк досудового розслідування завершився 24 грудня 2024 року (ухвала ВАКС про продовження строку досудового розслідування від 19 червня 2024 року), а тому усі процесуальні рішення сторони обвинувачення, прийняті після цієї дати, є такими, які прийняті поза строками досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52019000000000585. Враховуючи наведене, сторона захисту вважає, що сторона обвинувачення направила обвинувальний акт до суду поза межами строків досудового розслідування, а тому кримінальне провадження № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року підлягає закриттю на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України. 

Захисник ОСОБА_19 посилаючись на практику ЄСПЛ вказав, що наявність де факто статусу підозрюваного в особи в межах кримінального провадження не завжди залежить від вручення такій особі повідомлення про підозру. Орган досудового розслідування своїми діями (проведення обшуків, допитів) може заявляти, що вони де факто підозрюють таку особу у вчиненні кримінального правопорушення. Аналіз наданих стороною обвинувачення матеріалів досудового розслідування свідчить, що сторона обвинувачення підозрювала ОСОБА_17 у причетності до вчинення кримінальних правопорушень, що розслідувалися у межах кримінального провадження № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року, задовго до формального вручення йому повідомлення про підозру. З наявних документів, стороні захисту зрозуміло, що ОСОБА_17 був де факто підозрюваним щонайменше з 15 червня 2023 року, що підтверджується доповідною запискою від 15 червня 2023 року № 04/13694-04. Окрім того, ряд клопотань сторони обвинувачення про проведення НСРД та обшуків, які подавалися задовго до 23 квітня 2024 року, містять відомості про те, що детективи НАБУ та прокурори САП вважали ОСОБА_17 підозрюваним у вчиненні злочинів, які розслідувалися в межах провадження. У клопотаннях про проведення НСРД, що подавалися протягом 20 червня 2023 року - 18 квітня 2024 років, сторона обвинувачення стверджувала, що ОСОБА_17 очолював групу ТОВ «Український аграрний холдинг», яка займалася підшукуванням громадян, на яких будуть оформлюватися земельні ділянки, які нібито перебували у постійному користуванні ДП «ДГ «Іскра» та ДП «ДГ АФ «Надія», займалася розподілом земельних ділянок та процесом оформлення документації. Також стверджувалося, що ОСОБА_17 здійснював загальне керівництво групою, забезпечував вплив на керівників органів виконавчої влади та суддів з метою прийняття ними необхідних для групи рішень. Вказані факти, на переконання захисту свідчать про те, що сторона обвинувачення розглядала ОСОБА_17 як одного із організаторів вчинення кримінальних правопорушень, що розслідувалися в межах провадження щонайменше з 15 червня 2023 року, тобто майже за рік до формального вручення йому повідомлення про підозру. Відтак, фактично кримінальне переслідування ОСОБА_17 у розумінні практики ЄСПЛ розпочалося до 23 квітня 2024 року, коли йому вручили повідомлення про підозру. Кримінальне провадження щодо ОСОБА_17 , в тому числі і досудове розслідування, мало б здійснюватися в розумні строки. КПК України встановлює такий строк 2 місяці, який може бути продовжений ухвалою слідчого судді до 12 місяців, оскільки моментом початку кримінального переслідування ОСОБА_17 є 15 червня 2023 року, з цього моменту сторона обвинувачення мала два альтернативні варіанти: протягом до двох місяців до 16 серпня 2023 року вчинити всі неохідні дії для закінчення досудового розслідування, про що у подальшому повідомити сторону захисту; протягом двох місяців до 16 серпня 2023 року звернутися до слідчого судді із клопотанням про продовження строків досудового розслідування. Детективи НАБУ, які здійснювали досудове розслідування та прокурори САП, які здійснювали процесуальне керівництво у межах кримінального провадження № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року проігнорували обидва варіанти. У силу того, що особа, яка підозрюється/обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень не повинна перебувати у стані невідомості значний період часу, кримінальне провадження має здійснюватися в межах розумних строків, кримінальне провадження щодо ОСОБА_17 мало б бути закрите 16 серпня 2023 року, в силу п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України - закінчення строків досудового розслідування з моменту набуття ОСОБА_17 статусу підозрюваного. 

Захисник обвинуваченого ОСОБА_29 - адвокат ОСОБА_20 в своєму клопотанні про закриття кримінального провадження просить кримінальне провадження № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_29 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, закрити на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку із закінченням, після повідомлення особі про підозру, строку досудового розслідування, визначеного ст. 219 КПК України. 

В обґрунтування своїх вимог вказав, що на його думку відсутні підстави вважати, що ОСОБА_29 вручено повідомлення по підозру у кримінальному провадженні № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року, оскільки нібито залишення на видному місці (у верхній правій частині вхідних дверей домоволодіння) за адресою: АДРЕСА_2 не є належним підтвердженням вручення повідомлення про підозру, як того вимагає КПК України, а також відправлення повідомлення про підозру ОСОБА_29 через мобільний додаток для спілкування «WhatsApp» безпосередньо йому та його дружині також не є належним повідомленням про підозру, оскільки по-перше, вказані особи не використовують вказані мобільні додатки, а зворотнє не доведено детективом, а також ОСОБА_32 хоча і перебуває в офіційному шлюбі із ОСОБА_29 , проте шлюбні відносини на той час були фактично припинені, надалі у липні 2024 року шлюб був розірвано та разом вказані особи не проживають; направлене детективом НАБУ повідомлення засобами ПАТ «Укрпошта» за № 304911410825 повернуто до НАБУ 13 травня 2024 року. Сторона захисту стверджує, що стороною обвинувачення не дотримано процедуру вручення особі повідомлення про підозру, оскільки повідомлення про підозру ОСОБА_29 у розумінні ст. 278 КПК України не вручено, а, як наслідок, у сторони обвинувачення відсутня розписка або інший документ, який би свідчив про вручення ОСОБА_29 повідомлення про підозру у кримінальному провадженні № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року. Відтак, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_29 вручено повідомлення про підозру, а тим більше, що він переховується від органу досудового розслідування. Під час надання правничої допомоги, стороною захисту було встановлено, що ОСОБА_29 не проживає за вищевказаною адресою з 02 березня 2022 року, відповідно поштову кореспонденцію від ПАТ «Укрпошта», яка нібито відправлена органом досудового розслідування останній не міг отримати та відповідно не отримав. Положення глави 11 діючого КПК України не містять такої норми, яка б надавала можливість скеровувати особі повідомлення про виклик шляхом відправлення на адресу колишнього місця проживання, а також особам, які не є членами сім`ї, або, які з нею не проживають, і при цьому дані факти та обставини були очевидні і відомі правоохоронному органу. Крім того, положення вказаної глави також не містять норми, яка б дозволяла направлення повідомлень особі іншим способом, ніж передбаченим ч. 7 ст. 135 КПК України, якщо така особа проживає за кордоном і про даний факт відомо стороні обвинувачення. Умисне ігнорування стороною обвинувачення достовірної інформації, яка перебувала та перебуває в розпорядженні НАБУ та САП щодо перетину ОСОБА_29 кордону задовго до складання повідомлення про підозру, перебування та проживання ОСОБА_29 за межами України в конкретній державі та за конкретною адресою, а також інформації щодо наявності представника - адвоката такої особи, володіння інформацією щодо можливості іншим, передбаченим вимогами КПК України законним способом направлення процесуальних документів, призводить до порушення законних та гарантованих Конституцією України прав і свобод ОСОБА_29 , що має наслідком визнання процесуальної дії незаконною, прийнятих процесуальних рішеньта здійснення процесуальних дій неприпустимими. Сторона захисту наголошує, що ОСОБА_29 02 березня 2022 року (тобто за 2 роки та майже 2 місяці до складання відповідного повідомлення про підозру - 23 травня 2024 року) зі своєю на той час дружиною та дітьми офіційно перетнув межі державного кордону України. Правоохоронним органам України достеменно відомо про легальний виїзд ОСОБА_29 за кордон та проживання в Португальській Республіці, однак, в порушення ч. 7 ст. 135, ч. 1 ст. 281 КПК України, належних повідомлень про виклик ОСОБА_29 до правоохоронних органів України, або ж вручення йому відповідних документів про набуття правового статусу підозрюваного в порядку міжнародно-правової взаємодії, правоохоронними органами України не здійснювалося. Підсумовуючи викладене, сторона захисту відзначила, що станом на даний час ОСОБА_29 , не є особою, котрій у спосіб, передбачений кримінальним процесуальним законом, здійснено повідомлення про підозру у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення. 

Щодо порушення процедури здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_29 захист вказав, детективом НАБУ 07 травня 2024 року, незважаючи на те, що органу досудового розслідування достеменно було відомо про місце проживання ОСОБА_29 за кордоном, необґрунтовано та незаконно винесено постанову про оголошення ОСОБА_29 в розшук, яку вмотивовано не встановленням місця проживання останнього, а також вжиттям заходів щодо вручення повідомлення про підозру в спосіб, передбачений ст. 135 КПК України. Сторона захисту навела обставини, які нібито підтверджують факт не набуття ОСОБА_29 статусу підозрюваного, і в свою чергу унеможливлює оголошення останнього, відповідно до ч. 1 ст. 281 КПК України, у розшук. ОСОБА_29 після оголошення його у міжнародний розшук жодного разу до органу досудового розслідування не викликався. ОСОБА_29 залишив територію України на початку військової агресії, при цьому, покидаючи Україну, він не перебував у статусі підозрюваного та не мав обмежень та заборон щодо виїзду за межі України. Відтак, така поведінка ОСОБА_29 не свідчить про його переховування від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності та ухилення від виконання своїх обов`язків, передбачених ст. 42 КПК України, у вигляді неприбуття без поважних причин за викликом детектива. З огляду на викладене, сторона захисту вважає, що здійснення будь-яких повідомлень та вручення процесуальних документів, в порядку спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_29 здійснено в порушення вимог ч. 5 ст. 297-4 КПК України. Вказане, на переконання захисту свідчить про закінчення строку досудового розслідування стосовно ОСОБА_29 на момент скерування обвинувального акту до суду та здійснення розгляду вказаного клопотання, а також про те, що кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_29 , підлягає закриттю на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку із закінченням, після повідомлення особі про підозру, строку досудового розслідування, визначеного ст. 219 КПК України.

Позиції учасників кримінального провадження.

Захисники ОСОБА_23 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 підтримали власні клопотання з підстав та мотивів викладених в клопотаннях.

Захисник ОСОБА_20 підтримав подане клопотання із підстав, які в ньому зазначені. З огляду на те, що судом надавалась оцінка його доводам при вирішенні клопотання про здійснення спеціального судового провадження та виклик обвинуваченого, висловив незгоду із висновками суду про набуття ОСОБА_29 статусу підозрюваного через порушення процедури повідомлення про підозру, та наполягав на правильності своїх аргументів. Додатково та на запитання пояснив, що ОСОБА_29 у Португалії мешкає із своїми дітьми від шлюбу із ОСОБА_33 . Розірвання шлюбу здійснювалось у той період, коли обвинувачений ОСОБА_29 перебував за кордоном, тому участь у судовому розгляді в Україні брав його представник. Чому обвинувачений ОСОБА_29 не прибуває у судове засідання безпосередньо і чому не бере участь дистанційно, йому не відомо.

Захисники ОСОБА_26 ,  ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 власних клопотань не заявили, підтримали подані клопотання.

Захисник ОСОБА_25 надав додаткові пояснення та документи по клопотанню про закриття кримінального провадження адвоката ОСОБА_18 . Ствердив, що зрозуміти який саме обсяг матеріалів було відкрити неможливо через те, що вони частково не були сформовані в томи, не містили нумерації тощо. 

Обвинувачені подані клопотання про закриття кримінального провадження підтримали. Судом було роз`яснено та їм зрозуміло, що закриття кримінального провадження із підстав, заявлених захисниками, є закриттям з нереабілітуючих підстав.

Прокурор проти задоволення поданих клопотань заперечив, надав письмові пояснення із додатками, які підтримав.

Щодо доводів захисника обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_23 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року, на підставі п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України. 

Відповідно до п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження підлягає закриттю лише у випадку, якщо існує нескасована постанова слідчого, дізнавача, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 цієї частини, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося з дотриманням вимог щодо підслідності.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 284 КПК України слідчий, дізнавач приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4-1, 9, 9-1 частини першої цієї статті, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру.

Відповідно до абзацу другого частини сьомої статті 284 КПК України, якщо обставини, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 9-1, 10 частини першої цієї статті, виявляються під час судового провадження, а також у випадку, передбаченому пунктами 2, 3 частини другої цієї статті, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.

Відтак після повідомлення особі про підозру та на стадії судового провадження, питання закриття провадження з підстав, визначених у клопотанні із доповненням захисника ОСОБА_23 , вирішується судом.

Проте, сама по собі наявність чинної постанови слідчого від 06 грудня 2018 року не створює автоматичної підстави для закриття іншого кримінального провадження. Вирішальним є те, чи є кримінальне правопорушення, яке розслідувалося у провадженні № 52019000000000585 тим самим діянням, щодо якого було прийнято постанову про закриття провадження № 42017201010000318.

Сторона захисту обґрунтовує свою позицію тим, що у двох кримінальних провадженнях предметом досудового розслідування було одне і те саме діяння, яке стосувалось одних й тих самих земельних ділянкок, розташованих на території Перехрестівської сільської ради, наказу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 09 серпня 2017 року № 432, дій службових осіб ГУ Держгеокадастру, документів ДП «ДГ «Іскра» та ДП «ДГ АФ «Надія», інших відповідних службових осіб, а також обставини подальшого розпорядження зазначеними земельними ділянками. 

Водночас сама по собі наявність певного збігу фактичних обставин, документів, доказів або об`єктів дослідження не свідчить про тотожність кримінальних правопорушень, які є предметом відповідних кримінальних проваджень. Для застосування положень п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України визначальним є встановлення саме тотожності діяння, а не лише часткового збігу фактичного матеріалу, який досліджувався органом досудового розслідування. Поняття «діяння» у цьому контексті не може ототожнюватися з окремим документом, управлінським рішенням, земельною ділянкою, посадовою особою чи іншою окремою фактичною обставиною, які могли бути предметом дослідження у різних кримінальних провадженнях. Іншими словами, збіг окремих елементів доказової бази або фактичного контексту сам по собі не є достатньою правовою підставою для висновку про те, що у двох кримінальних провадженнях розслідується одне й те саме діяння. У протилежному випадку будь-яке подальше кримінальне провадження, у якому використовується той самий документ, досліджується той самий управлінський акт, земельна ділянка чи дії тієї самої службової особи, фактично було б позбавлене можливості існувати незалежно від предмета та меж іншого провадження. Такий підхід призводив би до необґрунтованого розширення підстав для закриття кримінального провадження та не відповідав би змісту п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України.

З тексту постанови про закриття кримінального провадження від 06 грудня 2018 року вбачається, що кримінальне провадження № 42017201010000318 здійснювалося за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364 КК України - зловживання владою або службовим становищем та ч. 1 ст. 367 КК України - службова недбалість. Натомість у кримінальному провадженні № 52019000000000585 особам інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а також замах на його вчинення, причому, відповідно до версії сторони обвинувачення, зазначені дії вчинялися організованою групою.

Відмінність зазначених кримінально-правових кваліфікацій не має формального характеру та не зводиться виключно до різниці у правовій оцінці одного й того самого фактичного діяння. Зміст об`єктивної та суб`єктивної сторін відповідних складів кримінальних правопорушень, а також сукупність обставин, які підлягають встановленню для підтвердження їх наявності, є різними.

Так, за ч. 1 ст. 364 КК України кримінально-правова оцінка надається умисному використанню службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, за наявності передбачених законом наслідків та інших обов`язкових ознак складу кримінального правопорушення.

У свою чергу, ч. 1 ст. 367 КК України охоплює невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, за умови настання передбачених кримінальним законом наслідків. Отже, предметом доказування у таких провадженнях є, зокрема, характер службових повноважень та обов`язків відповідної особи, спосіб їх виконання або невиконання, форма вини, а також причинно-наслідковий зв`язок між відповідною поведінкою та суспільно небезпечними наслідками.

Водночас склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, передбачає встановлення обставин, які свідчать саме про умисне протиправне заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем, а за відповідною кваліфікуючою ознакою, вчинення такого діяння в особливо великих розмірах та/або організованою групою.

Відтак для кримінально-правової оцінки дій за ст. 191 КК України необхідним є встановлення комплексу фактичних обставин, які характеризують саме процес заволодіння майном, зокрема предмет такого заволодіння, спосіб і механізм його здійснення, спрямованість умислу винних осіб на протиправне заволодіння майном, фактичні дії кожного зі співучасників, характер їхньої попередньої домовленості та розподілу ролей, а також причинно-наслідковий зв`язок між вчиненими діями та вибуттям майна з володіння потерпілої сторони. Таким чином, предмет та обсяг фактичних обставин, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні № 52019000000000585, істотно ширші за ті обставини, які могли бути предметом розслідування у кримінальному провадженні № 42017201010000318. У межах першого провадження досліджувалися питання щодо можливого зловживання службовими повноваженнями або неналежного виконання службових обов`язків, тоді як у другому провадженні предметом кримінально-правової оцінки є, за версією сторони обвинувачення, реалізація умислу на заволодіння чужим майном, у тому числі в особливо великих розмірах та у складі організованої групи, а також вчинення дій, спрямованих на замах на таке заволодіння.

При цьому у кримінальному провадженні № 52019000000000585 йдеться про конкретний та значно ширший комплекс фактичних обставин, пов`язаний із 1250 земельними ділянками загальною площею понад 2,49 тис. га, щодо яких, за версією сторони обвинувачення, відбулося заволодіння, а також із 291 земельною ділянкою загальною площею понад 3,28 тис. га, щодо яких, за тією ж версією, вчинялися дії, спрямовані на замах на заволодіння. За таких обставин наказ ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 09 серпня 2017 року № 432 може розглядатися лише як окрема фактична обставина або один із елементів механізму, який, за версією сторони обвинувачення, використовувався для реалізації злочинного умислу. Сам факт дослідження цього наказу в іншому кримінальному провадженні не означає тотожності кримінальних правопорушень та не свідчить про те, що зазначений наказ є тотожним усьому діянню, яке є предметом обвинувачення у провадженні № 52019000000000585. Відтак, наведені захистом обставини можуть свідчити лише про частковий збіг доказового та фактичного матеріалу між двома кримінальними провадженнями, але самі по собі не підтверджують тотожності діянь у розумінні п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Крім того, постанова про закриття кримінального провадження № 42017201010000318 була прийнята 03.12.2018 року, тоді коли в обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 52019000000000585 йде мова про злочини, які за версією обвинувачення закінчені у 2021 році. 

Відтак колегія суддів прийла до переконання про те, що діяння, які розслідувались у межах кримінальних проваджень № 52019000000000585 та № 42017201010000318, не є тотожними, що зумовлює відмову у задоволенні клопотання в цій частині. 

Щодо постанови від 18 червня 2021 року про закриття кримінального провадження № 42021200000000013 від 27 січня 2021 року, у зв`язку з відсутністю в діях службових осіб ГУ Держгеокадастру в Сумській області та службових осіб ТОВ «АФ Довіра 2008» складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, суд зазначає таке.

Колегія суддів погоджується, що первісна кваліфікація у даному провадженні відповідає первісній кваліфікації злочину за ч. 2 ст. 364 КК України у кримінальному провадженні № 52019000000000585, що вбачається із витягів є ЄРДР у двох провадженнях (т. 23 а.с. 7, 194-196). Також обставини даних проваджень є тотожними з огляду на ідентичність подій та фактів, які є предметом досудового розслідування. 

Прокурор вказав, що постанова слідчого СУ ГУНП в Сумській області від 18 червня 2021 року про закриття кримінального провадження № 42021200000000013 від 27 січня 2021 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України була скасована першим заступником керівника Сумської обласної прокуратури 02 січня 2026 року, а тому доводи про її існування не є спроможними.

Суд, враховуючи положення ч. 6 ст. 36 КПК України погоджується, що скасування заступником керівника обласної прокуратури незаконних та необґрунтованих постанов слідчих та прокурорів нижчого рівня має бути здійснено у межах строків досудового розслідування, передбачених статтею 219 цього Кодексу.

Захисник ОСОБА_23 ствердив, що у даному випадку було порушено вказану норму закону. Проте, як вбачається, постанова від 02 січня 2026 року винесена належним суб`єктом та щодо постанови слідчого нижчого рівня.

Стаття 219 КПК України у редакції станом на час винесення вказаної постанови не містить обмеження строку досудового розслідування щодо кримінальних правопорушень, у яких жодній особі не повідомлено про підозру. Постановою першого заступника керівника Сумської обласної прокуратури від 02 січня 2026 року констатовано незаконність постанови слідчого від 18 червня 2021 року. 

Однак суд звертає увагу на таке.

Так, у кримінальному провадженні № 42021200000000013 від 27 січня 2021 року відсутні дані щодо конкретного розміру шкоди, нібито заподіяної державі внаслідок дій службових осіб ГУ Держгеокадастру у Сумській області. Водночас відповідно до ч. 2 ст. 364 КК України обов`язковою кваліфікуючою ознакою є настання тяжких наслідків. Згідно з ч. 4 примітки до ст. 364 КК України такими наслідками є наслідки, що у 250 і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян. З витягу з ЄРДР у вказаному провадженні зазначено лише, що службові особи ГУ Держгеокадастру у Сумській області, зловживаючи службовим становищем, допустили вибуття з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею близько 1000 га, які перебували у користуванні ДП «Дослідне господарство «Іскра» та ДП «Дослідне господарство АФ «Надія», з подальшою передачею їх у приватну власність. При цьому не зазначено вартості земельних ділянок, конкретного розміру заподіяної шкоди та даних, які б підтверджували досягнення встановленого законом порогу тяжких наслідків (том 23, а.с. 7).

У кримінальному провадженні № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року, згідно первісного витягу, досудове розслідування розпочато за ч. 2 ст. 364 КК України за фактом зловживання службовими особами ГУ Держгеокадастру в Сумській області своїм службовим становищем - прийняття ними рішення, внаслідок якого з державної власності вилучена земля загальною площею 900 га, чим завдано шкоди державі на суму ринкової вартості землі близько 400 млн. (том 23, а.с. 194).

Станом на час реєстрації кримінального провадження № 42021200000000013 від 27 січня 2021 року та винесення постанови від 18 червня 2021 року про його закриття редакція ч. 5 ст. 216 КПК України передбачала здійснення детективами НАБУ досудового розслідування, зокрема, кримінальних правопорушень, передбачених ст. 364 КК України, за умови, що розмір предмета кримінального правопорушення або завданої ним шкоди у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а з набранням чинності законом №188 від 17.11.2021 - у дві тисячі і більше разів. Отже при досягненні розміру шкоди у кримінальному провадженні № 42021200000000013 від 27 січня 2021 року, яка зазначена у ст. 216 КПК України, вбачається, що кримінальне провадження мало б здійснюватися детективами НАБУ.

Разом з тим, у кримінальному провадженні № 42021200000000013 від 27 січня 2021 року, попри твердження про вибуття з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею близько 1000 га, розмір завданої шкоди не встановлювався. Водночас у кримінальному провадженні № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року, яке стосувалося вибуття з державної власності земельних ділянок площею близько 900 га, первісний розмір шкоди перевищував поріг, визначений ч. 5 ст. 216 КПК України, що зумовлювало підслідність такого провадження НАБУ.В обвинувальному акті, який перебуває на розгляді колегії суддів, орган досудового розслідування встановив розмір шкоди, завданої заволодінням 1250 земельними ділянками загальною площею 2 499,1387 гектарів на території Перехрестівської сільської ради Роменського району Сумської області, чим завдано шкоди на суму 280 702 336 грн. Шляхом співставлення цих фактів та сум для суду є очевидним, що шкода (тяжкі наслідки) у кримінальному провадженні № 42021200000000013 від 27 січня 2021 року станом на час його реєстрації та прийняття постанови від 18 червня 2021 року досягала межі 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 135 000 грн. у 2021) та перевищувала його.

Таким чином, не встановлення розміру шкоди у кримінальному провадженні № 42021200000000013 не може залишати без відповіді питання належної підслідності, оскільки саме встановлення фактичного розміру шкоди було необхідним для визначення органу, уповноваженого здійснювати досудове розслідування. У разі встановлення розміру шкоди, який відповідав би критеріям, визначеним ч. 5 ст. 216 КПК України, слідчий орган Національної поліції був зобов`язаний вжити передбачених законом заходів для передачі кримінального провадження за належною підслідністю до НАБУ та не мав правових підстав для прийняття остаточного рішення у такому провадженні. Більш того, приймаючи постанову від 02 січня 2026 року перший заступник прокурора керівника Сумської обласної прокуратури послався саме на факти, які встановлені в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52019000000000585, розмір встановленої шкоди, яка очевидно визначала підслідність у кримінальному провадженні за НАБ України, а тому визнав постанову від 18 червня 2021 року незаконною та скасував її. 

Відтак, наведені обставини свідчать про наявність обґрунтованих підстав вважати, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42021200000000013 здійснювалося з порушенням правил підслідності, встановлених ст. 216 КПК України. На підставі вищевикладеного колегія суддів прийшла до переконання про відсутність підстав для задоволення клопотання захисника і в цій частині також.

Щодо доводів захисника обвинуваченого ОСОБА_17 - адвоката ОСОБА_18 про закриття кримінального провадження № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування. 

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КПК України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

 

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження підлягає закриттю у разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.

 

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що 23 квітня 2024 року заступником Генерального прокурора - керівником САП ОСОБА_34 складено повідомлення про підозру ОСОБА_17 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 191 КК України, яке того ж дня вручено останньому.

 

Відповідно до ч. 5 ст. 191 КК України (в редакції чинній на момент вчинення злочину) дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою, караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

 

Відповідно до ч. 6 ст. 12 КК України особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 219 КПК України (у редакції, чинній на момент повідомлення особі про підозру) встановлено, що строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотанням про закриття кримінального провадження або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.

 

Пункт 4 ч. 3 ст. 219 КПК України (у редакції, чинній на момент повідомлення особі про підозру) передбачає, що з дня повідомлення особі про підозру досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.

 

При цьому, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 219 КПК України встановлено, що строк досудового розслідування може бути продовжений у порядку, передбаченому параграфом 4 глави 24 цього Кодексу. При цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

 

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 19 червня 2024 року у справі 991/5003/24, провадження 1-кс/991/5041/24 продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року, до восьми місяців, тобто до 23 грудня 2024 року включно.

 

29 листопада 2024 року досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року було завершено, про що стороні захисту було повідомлено та надано доступ до матеріалів досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України (том 26, а.с. 130).

 

Тобто до завершення строку досудового розслідування залишалося 24 дні, з 30 листопада 2024 року по 23 грудня 2024 року.

 

У подальшому ухвалою Вищого антикорупційного суду від 30 липня 2025 року у справі № 991/7033/25, провадження № 1-кс/991/7102/25, стороні захисту, а саме підозрюваним та їх захисникам, а також потерпілим у кримінальному провадженні встановлено строк для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до 12 січня 2026 року включно, після спливу якого відповідні учасники вважаються такими, що реалізували своє право на доступ до матеріалів кримінального провадження.

 

Відповідно до ч. 5 ст. 219 КПК України строк ознайомлення сторін кримінального провадження з матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 цього Кодексу не включається до строку досудового розслідування.

 

13 січня 2026 року обвинувальний акт було вручено обвинуваченому ОСОБА_17 та його захисникам, а 14 січня 2026 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року надійшов до суду. Отже, обвинувальний акт направлено до суду до закінчення строку досудового розслідування, оскільки на момент його надходження до суду з установленого законом строку залишалося ще 23 календарні дні.

 

Суд відхиляє доводи сторони захисту про те, що період з 30 листопада 2024 року по 12 січня 2026 року підлягає включенню до строку досудового розслідування у зв`язку з нібито неналежним виконанням стороною обвинувачення вимог статті 290 КПК України.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 290 КПК України після визнання зібраних під час досудового розслідування доказів достатніми для складання обвинувального акта прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваного, його захисника та інших визначених законом осіб про завершення досудового розслідування та надати доступ до матеріалів досудового розслідування.

 

Водночас ч. 5 ст. 219 КПК України прямо встановлено, що строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 цього Кодексу, не включається у строки досудового розслідування. При цьому із такого періоду законодавець окремо виключає день повідомлення про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів.

 

Отже, закон пов`язує невключення відповідного періоду до строку досудового розслідування не з фактичною кількістю матеріалів, які сторона захисту встигла опрацювати, а з реалізацією передбаченої ст. 290 КПК України процедури відкриття матеріалів та надання до них доступу. При цьому закон не передбачає, що строк досудового розслідування продовжує спливати протягом усього часу, доки сторона захисту фактично не ознайомиться з кожним документом, томом чи електронним носієм або доки не погодиться з обсягом наданих їй матеріалів. Таким чином, юридично значущим у цій справі є встановлення того, чи було сторону захисту належним чином повідомлено про завершення досудового розслідування та чи було їй забезпечено доступ до матеріалів, які перебували у розпорядженні сторони обвинувачення.

 

Відповідно до протоколу ознайомлення з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року, складеного 13 січня 2026 року захисником ОСОБА_18 , зафіксовано факт її ознайомлення з 236 томами матеріалів кримінального провадження, 89 томами технічної документації із землеустрою, речовими доказами, копіями електронних документів та матеріалами проведених НСРД. На момент подання вказаного клопотання сторона захисту зазначила, що ознайомилася з 332 томами та з об`ємом цифрової інформації на 4,27 ТБ.

 

Крім того, захисником обвинувачених ОСОБА_15 та ОСОБА_16 - адвокатом ОСОБА_25 також надані до суду матеріали, які підтверджують в якому вигляді стороною обвинувачення відкривалися матеріали досудового розслідування.

З огляду на викладене, суд звертає увагу, що наведені обставини об`єктивно підтверджують фактичну реалізацію стороною захисту права на доступ до матеріалів досудового розслідування у порядку, передбаченому ст. 290 КПК України та свідчать про те, що процедура відкриття матеріалів досудового розслідування не була формальною чи такою, що не відбулася. На переконання колегії суддів, сторона захисту реально отримала можливість ознайомлюватися зі значним обсягом матеріалів кримінального провадження та фактично здійснила це право, що підтверджується зокрема і поясненнями адвокатів ОСОБА_18 та ОСОБА_25 . При цьому сам факт того, що сторона захисту на момент завершення встановленого слідчим суддею строку не ознайомилася з усім обсягом матеріалів, на який вона посилається, не свідчить про те, що процедура, передбачена ст. 290 КПК України, не була розпочата або здійснювалася неналежним чином.

 

Прокурор у свою чергу наполягає, що стороні захисту було відкрито всі без виключення матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року. Тобто фактично між сторонами в ході судового провадження, у разі його призначення, може виникнути спір щодо того чи було здійснено відкриття конкретного доказу та чи може він використовуватись судом при постановленні судових рішень. 

Суд не бере до уваги як самостійну підставу для висновку про порушення ст. 290 КПК України посилання сторони захисту на різну кількість томів матеріалів кримінального провадження та відмінності в обсязі цифрової інформації. Спори щодо того чи був відкритий доказ, який наданий стороною кримінального провадження, протилежній стороні буде вирішуватись в ході судового розгляду кримінального провадження. 

 

Частина 12 ст. 290 КПК України прямо передбачає, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази. Тобто законодавець передбачив спеціальний процесуальний наслідок невідкриття матеріалів - це недопустимість відповідних відомостей як доказів, а не автоматичне включення всього періоду ознайомлення до строку досудового розслідування. 

Суд також враховує, що сторона захисту протягом зазначеного періоду зверталася до сторони обвинувачення з клопотаннями про надання додаткових матеріалів, отримувала матеріали та здійснювала з ними ознайомлення. Наведені обставини самі по собі не свідчать про неналежність повідомлення про завершення досудового розслідування або про те, що процедура, передбачена ст. 290 КПК України, не була розпочата. Навпаки, фактичне здійснення стороною захисту дій, спрямованих на ознайомлення з матеріалами, свідчить про реалізацію нею наданого законом права на доступ до матеріалів досудового розслідування. Водночас тривалість такого ознайомлення сама по собі не може бути підставою для висновку про продовження перебігу строку досудового розслідування, оскільки ч. 5 ст. 219 КПК України прямо встановлює невключення строку ознайомлення до відповідного процесуального строку.

 

Також суд звертає увагу, що у вказаному провадженні відкриття матеріалів здійснювалось не лише стороні захисту ОСОБА_17 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , а й 10 іншим обвинуваченим, їх захисникам (деякі з них уже припинили надання правової допомоги у кримінальному провадженні), потерпілим.

 

Постанова ККС ВС від 22 травня 2024 року у справі № 749/19/22 прямо передбачає, що при повідомленні про завершення досудового розслідування всіх підозрюваних та захисників у порядку ст. 290 КПК України строк ознайомлення кожного з них не включається у строк досудового розслідування.

 

Водночас ані кримінальний процесуальний закон, ані судова практика Верховного Суду не передбачають індивідуального обчислення строку досудового розслідування щодо кожного підозрюваного чи автоматичного відновлення такого строку саме щодо окремої особи з підстав невідкриття/часткового відкриття їй матеріалів досудового розслідування. 

 

Кримінальне провадження, як і обвинувальний акт, є єдиним. Про єдність строку кримінального провадження для всіх учасників свідчить системне тлумачення п. 5 ч. 1 ст. 3, ст. 214, 219, 294 КПК України.

 

Відповідно, такий строк не може бути обрахований для кожного з учасників кримінального провадження окремо залежно від процедури завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів кримінального провадження.

 

Запропоноване у клопотанні тлумачення норм процесуального права фактично унеможливлює направлення до суду єдиного обвинувального акта щодо кількох осіб з огляду на різний обсяг відкритих кожному з них матеріалів.

 

Відтак, з урахуванням того, що строк досудового розслідування не є індивідуальним, а триває щодо всіх обвинувачених, підстави вважати, що він сплинув із підстав, вказаних у клопотанні захисника ОСОБА_18 відсутні.

 

Отже, станом на час надходження обвинувально акту 14 січня 2026 року до суду залишалось 23 дні досудового розслідування, що спростовує доводи клопотання. У зв`язку з цим передбачена п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України підстава для закриття кримінального провадження відсутня, а доводи сторони захисту щодо закінчення строку досудового розслідування та неналежного виконання стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК України суд відхиляє як такі, що ґрунтуються на неправильному обчисленні процесуального строку та неправильному застосуванні положень статей 219, 284, 290 КПК України.

 

Щодо доводів скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_17 - адвоката ОСОБА_19 про набуття статусу підозрюваного до повідомлення про підозру та початок перебігу строку досудового розслідування.

 

Суд не погоджується з доводами сторони захисту про те, що сам факт здійснення органом досудового розслідування процесуальних та слідчих дій щодо ОСОБА_17 , його згадування у процесуальних документах, а також наявність внутрішньої оцінки працівниками органу досудового розслідування можливої причетності останнього до кримінальних правопорушень самі по собі свідчать про набуття ним статусу підозрюваного до моменту офіційного вручення повідомлення про підозру та, відповідно, зумовлюють початок перебігу строку досудового розслідування. Такий висновок сторони захисту ґрунтується на ототожненні фактичного припущення органу досудового розслідування щодо можливої причетності певної особи до вчинення кримінального правопорушення з юридичним фактом набуття цією особою процесуального статусу підозрюваного. Водночас зазначені поняття не є тотожними.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

 

Отже, закон визначає вичерпні юридичні факти, з настанням яких особа набуває процесуального статусу підозрюваного. Саме по собі проведення щодо особи обшуку, допиту, негласних слідчих (розшукових) дій, отримання інформації про неї, її згадування у клопотаннях або інших матеріалах кримінального провадження законом не визначено як самостійну підставу набуття статусу підозрюваного.

 

З огляду на це суд вважає, що необхідно розмежовувати фактичне формування органом досудового розслідування версії про можливу причетність особи до кримінального правопорушення та набуття цією особою процесуального статусу підозрюваного, яке пов`язується виключно з юридичними фактами, визначеними КПК України. При цьому здійснення органом досудового розслідування певних процесуальних дій щодо особи до повідомлення їй про підозру саме по собі не свідчить про виникнення у неї статусу підозрюваного. На відповідному етапі досудового розслідування такі дії можуть бути спрямовані на перевірку різних версій, встановлення обставин кримінального правопорушення, кола причетних осіб, джерел доказової інформації та ролі кожного з можливих учасників події. Таким чином, сам факт наявності у сторони обвинувачення певних відомостей або припущень щодо можливої причетності особи до кримінального правопорушення не створює передбаченого КПК України процесуального статусу підозрюваного та не може підміняти собою встановлений законом порядок повідомлення про підозру.

 

Суд також критично оцінює посилання сторони захисту на доповідну записку від 15 червня 2023 року № 04/13694-04 як на обставину, з якою захист пов`язує виникнення у ОСОБА_17 статусу підозрюваного. Незалежно від змісту зазначеної доповідної записки, внутрішня службова оцінка працівника органу досудового розслідування щодо можливої причетності конкретної особи до кримінального правопорушення не є процесуальним рішенням про повідомлення особі про підозру та не належить до юридичних фактів, визначених ст. 42 КПК України. Зазначений документ не замінює повідомлення про підозру, не породжує процесуального статусу підозрюваного, не свідчить про кримінальне переслідування, та, відповідно, не може самостійно визначати початок перебігу процесуального строку, передбаченого ст. 219 КПК України. Інше тлумачення призвело б до залежності моменту виникнення процесуального статусу особи та пов`язаних із ним правових наслідків від змісту внутрішніх документів органу досудового розслідування, тоді як КПК України прямо визначає відповідний порядок набуття такого статусу.

 

Суд також вважає необґрунтованим посилання сторони захисту на п. 10 ч. п. 1 ст. 284 КПК України як на підставу для закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням двомісячного строку, який, на думку захисту, сплив 16 серпня 2023 року. Такий висновок є похідним від помилкового визначення стороною захисту моменту початку перебігу строку досудового розслідування. Застосування положень п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України було нерозривно пов`язане з установленим ст. 219 цього Кодексу порядком обчислення строку досудового розслідування та передбачало встановлення конкретного юридичного факту, з якого такий строк розпочинає свій перебіг. Відтак відсутність встановленого законом юридичного факту, а саме набуття особою статусу підозрюваного, виключає можливість визначення довільної дати виникнення такого статусу на підставі змісту внутрішніх документів, проведених слідчих дій чи інших обставин, на які посилається сторона захисту.

 

Таким чином, суд доходить висновку, що доводи сторони захисту фактично ґрунтуються на створенні не передбаченої КПК України конструкції, за якої момент набуття особою статусу підозрюваного визначається не передбаченим законом процесуальним актом, а моментом, коли орган досудового розслідування, на думку захисту, фактично почав вважати цю особу причетною до кримінального правопорушення. Однак, КПК України такого порядку не встановлює. Саме по собі згадування прізвища особи у процесуальних документах, зазначення її прізвища у клопотаннях, наявність внутрішніх службових документів або формування органом досудового розслідування версії щодо її можливої причетності до кримінального правопорушення не є юридичними фактами, які автоматично зумовлюють початок кримінального переслідування, набуття статусу підозрюваного та початок перебігу строку досудового розслідування за ст. 219 КПК України. 

 

За таких обставин суд не вбачає правових підстав для висновку про те, що 15 червня 2023 року ОСОБА_17 набув статусу підозрюваного, а також для обчислення з цієї дати двомісячного строку досудового розслідування. Відповідно, наведений стороною захисту розрахунок строку, який ґрунтується на зазначеній даті як на моменті набуття процесуального статусу підозрюваного, не може бути покладений в основу висновку про закінчення строку досудового розслідування та наявність підстав для закриття кримінального провадження. Отже, суд відхиляє доводи сторони захисту про набуття ОСОБА_17 статусу підозрюваного до 23 квітня 2024 року та про початок з 15 червня 2023 року перебігу строку досудового розслідування як такі, що не ґрунтуються на передбачених кримінальним процесуальним законом юридичних фактах.

 

Щодо посилання сторони захисту на практику ЕСПЛ, із тлумаченням якої захисник пов`язує початок кримінального переслідування особи, та як наслідок набуття нею статусу підозрюваного, та подальший його відлік за нормами національного законодавста, колегія суддів вважає доцільним окремо зазначити, що наведені у клопотанні рішення не є релевантними до обставин, які оцінює суд у даному кримінальному провадженні. Також не існує жодної судової практики, яка б на національному рівні надавала право захиснику тлумачити обставини у цій справі на користь доводів його клопотання.

 

У наведених у клопотанні рішеннях ЕСПЛ не надавав оцінки набуттю особою статусу підозрюваного автономно, а виключно із прив`язкою до меж поданої скарги та у сукупності із конкретними обставинами. Причому лише у справах, у яких тривалість провадження була очевидно надмірною, суд вказував на доцільність припинення кримінального переслідування особи, однак не пов`язував таке припинення із фактом спливу строків досудового рослідування. У свою чергу національні суди України, здійснюючи перегляд судових рішень за виключними обставинами, теж не приймали рішень про припинення кримінального переслідування у формі закриття провадження через сплив строку досудового розслідування. 

 

У розумінні ст. 28 КПК України розумність строків провадження є оціночним поняттям, та має чіткі критерії оцінки. 

 

Кримінальне провадження № 52019000000000585 зареєстроване 15 липня 2019 року, обвинувальний акт надійшов до суду 14 січня 2026 року, відтак досудове розслідування тривало три роки та 8 місяців. Водночас кримінальне провадження стосується версії обвинувачення, за якою 13 (12) особам інкримінується вчинення за подібних обставин двох епізодів злочинів, які стосуються заволодіння та замаху на заволодіння чужим майном (земельними ділянками) в особливо великому розмірі, шляхом зловживання службовими особами ГУ ДГК у Сумській області своїм службовим становищем, вчиненних за попередньою змовою між собою, з іншими особами та в інтересах представників бізнесу. Шкода завдана злочином, визначена органом досудового розслідування, складає 280 702 335 грн. Згідно реєстру матеріалів досудового розслідування обсяг письмових матеріалів досягає семиста томів, було допитано десятки осіб.

 

Судове провадження, яке триває з 14 січня 2026 року здійснюється без динаміки через супротив сторони захисту, який виявляється у чисельних зловживаннях, які ретельно зафіксовані судом з самого початку підготовчого провадження у кожному процесуальному рішенні. Також суду у зв`язку із розглядом клопотань про продовження строку дії обов`язків щодо обвинувачених відомо про факт витоку інформації на стадії досудового розслідування кримінального провадження № 52019000000000585, про що у свою чергу заведено кримінальне провадження № 52023000000000620 від 18 грудня 2023 року. За версією органу досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні після винесення ухвали від 04 жовтня 2023 року про проведення обшуку у приміщенні, де здійснювали діяльність ОСОБА_35 , ОСОБА_17 , ОСОБА_13 та інші особи, встановлено витік інформації, що стосується такого обшуку: мало місце призупинення діяльності офісу однієї з осіб, пов`язаних із ОСОБА_13 , до закінчення строку дії ухвали про обшук, відбулась зміна паролів входу в систему, мобільних терміналів і переінсталяція месенджерів іншими особами, щодо яких також було надано дозвіл на проведення обшуків; 23 грудня 2021 року невстановлені особи, використовуючи облікові дані судді Шевченківського районного суду м. Києва, здійснили несанкціонований доступ до матеріалів кримінального провадження, у тому числі шляхом контекстного пошуку за номером провадження 52019000000000585, та перегляду значної кількості судових рішень. 

 

За таких обставин, суд який здійснює провадження, оцінюючи тривалість досудового розслідування, факти можливих витоку інформації та протидії проведенню обшуків, поведінку учасників судового провадження, спосіб здійснення судом своїх повноважень, не вбачає підстав для припинення кримінального переслідування ОСОБА_17 (у контексті тривалості даного провадження) через згадку його прізвища у доповідній записці від 15 червня 2023 року № 04/13694-04 через сплив строку досудового розслідування.

 

Щодо доводів захисника обвинуваченого ОСОБА_29 - адвоката ОСОБА_20 про закриття кримінального провадження № 52019000000000585 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПУ України, у зв`язку із закінченням, після повідомлення особі про підозру, строку досудового розслідування, визначеного ст. 219 КПК України.

 

23 квітня 2024 року ОСОБА_29 відповідно до ч. 1 ст. 278 та ч. 1, 2 ст. 135 КПК України здійснено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 та ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.

 

З метою належного виконання вимог ст. 278 КПК України щодо вручення письмового повідомлення про підозру у день його складення детективи прибули за останнім відомим місцем проживання та реєстрації ОСОБА_29 за адресою: АДРЕСА_2 . Однак встановити місцезнаходження ОСОБА_29 за вказаною адресою не вдалося. Попри неодноразові дзвінки та стук у двері домоволодіння, доступу до нього отримано не було, а осіб, яким відповідно до ч. 2 ст. 135 КПК України могло бути вручено процесуальні документи для подальшої передачі їх ОСОБА_29 , за місцем проживання не виявлено.

 

У зв`язку з неможливістю безпосереднього вручення повідомлення про підозру та відсутністю на той момент достовірних відомостей про фактичне місцеперебування ОСОБА_29 сторона обвинувачення вжила додаткових заходів, спрямованих на належне доведення до його відома факту складення щодо нього повідомлення про підозру та забезпечення можливості його отримання.

 

Того ж дня письмове повідомлення про підозру, пам`ятку про процесуальні права та обов`язки підозрюваного, а також повістки про виклик на 01, 02 та 03 травня 2024 року було направлено поштовим зв`язком за адресою його зареєстрованого місця проживання.

 

Крім того, зазначені документи були направлені на абонентський номер телефону НОМЕР_1 , яким користувався ОСОБА_29 , через мобільний додаток «WhatsApp».

 

Після цього детективами неодноразово здійснювалися спроби встановити безпосередній контакт із підозрюваним. Зокрема, через додаток «WhatsApp» було здійснено телефонний дзвінок на вказаний номер, однак виклик було відхилено. Також дзвінок здійснювався через додаток «Telegram», на який ОСОБА_29 не відповів, водночас було зафіксовано його активність у мережі.

 

У подальшому детектив зв`язався з дружиною ОСОБА_29 - ОСОБА_36 , яка підтвердила, що тимчасово відсутня за місцем проживання. Під час розмови їй було повідомлено про факт складення щодо ОСОБА_29 письмового повідомлення про підозру та необхідність його отримання. Проте від отримання відповідних документів вона відмовилася.

 

Після цього повідомлення про підозру, пам`ятка про права та обов`язки підозрюваного, а також повістки про виклик були додатково направлені ОСОБА_37 через додаток «WhatsApp» на номер телефону, яким вона користувалася.

 

Наведена сукупність дій свідчить, що орган досудового розслідування не обмежився формальним складенням повідомлення про підозру, а послідовно використав усі відомі йому способи зв`язку з особою та її близькими родичами для доведення до відома підозрюваного факту здійснення щодо нього кримінального переслідування.

 

При цьому суд враховує, що кримінальний процесуальний закон не ставить набуття особою статусу підозрюваного у залежність виключно від фактичного особистого вручення письмового повідомлення про підозру. Вирішальним є встановлення того, що у разі невідомого місцезнаходження особи сторона обвинувачення вжила всіх передбачених законом та об`єктивно можливих заходів для вручення такого повідомлення.

 

З огляду на те, що місцезнаходження ОСОБА_29 на момент складання повідомлення про підозру встановлено не було, а органом досудового розслідування здійснено комплекс передбачених КПК України дій, спрямованих на вручення повідомлення про підозру та інформування особи про початок кримінального переслідування, суд доходить висновку, що вимоги ч. 1 ст. 42, ст.ст. 111, 135 та 278 КПК України були дотримані.

 

Доводи захисту зводяться до того, що повідомлення про підозру ОСОБА_29 мало здійснюватися в порядку, передбаченому ч. 7 ст. 135 КПК України, із використанням механізмів міжнародного співробітництва, відтак він не набув статусу підозрюваного та відповідно обвинуваченого.

 

Однак, сам по собі факт виїзду особи за межі України та її фактичне перебування на території іншої держави не свідчить про наявність у органу досудового розслідування відомостей щодо конкретного місця її проживання за кордоном або про зміну нею місця проживання у встановленому законом порядку.

 

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що станом на 23 квітня 2024 року стороні обвинувачення не було відомо про зареєстроване місце проживання ОСОБА_29 на території Португалії чи іншої держави, а також про оформлення ним документів для виїзду на постійне проживання за кордон (т. 20 а.с. 149). Відсутні й дані про перебування останнього на консульському обліку в закордонних дипломатичних установах України.

 

Так, на запит органу досудового розслідування Міністерство закордонних справ України повідомило про відсутність у Відомчій інформаційній системі МЗС відомостей щодо перебування ОСОБА_29 на консульському обліку. Крім того, згідно з інформацією Державної міграційної служби України, ОСОБА_29 не звертався до територіальних органів ДМС з питань оформлення документів для виїзду на постійне проживання за кордон, а відповідні рішення щодо нього не приймалися (т. 20 а.с.150).

 

Наведені обставини свідчать про відсутність офіційно підтверджених відомостей щодо постійного місця проживання ОСОБА_29 за межами України, а відтак у сторони обвинувачення не було правових та фактичних підстав вважати, що повідомлення про підозру повинно здійснюватися виключно через механізми міжнародної правової допомоги.

 

Натомість орган досудового розслідування правомірно виходив із наявних на той час відомостей про останнє відоме місце проживання та реєстрації ОСОБА_29 в Україні за адресою: АДРЕСА_2 , а тому здійснив повідомлення про підозру та виклики у спосіб, передбачений статтями 111, 135, 278 КПК України.

 

Додатково суд враховує, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 09 липня 2024 року (через кілька місяців після вручення повідомлення про підозру) у справі № 363/2752/24 за позовом ОСОБА_38 до ОСОБА_29 про розірвання шлюбу, також зазначено вказану адресу як зареєстроване місце проживання ОСОБА_29 . За змістом судового рішення до судового розгляду надійшла заява відповідача, в якій він позов визнав та просив справу розглядати у його відсутність. Також у рішенні вказано, що спільні діти подружжя проживають спільно з позивачкою. За змістом положення п.4) ч.5 ст. 265 ЦПК України, у судовому рішенні суд серед іншого зазначає місце проживання або місцеперебування фізичних осіб. При цьому вказана інформація формується судом не самостійно, а з відомостей, які надані самими учасниками. З огляду на вказане і ОСОБА_29 і ОСОБА_32 в ході розгляду справи про розірвання шлюбу довели суду саме наявну в обвинувальному акті адресу як офіційну. Також вбачається, що за даною адресою проживають також і спільні діти подружжя.

 

Законом України № 1382-IV від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» в редакції, яка діяла до 01 грудня 2021 року (ч.10 ст.6), визначалось, що Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

 

Законом України № 1871-IX від 05 листопада 2021 року "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні", який набув чинності з 01 грудня 2021 року, передбачено, що реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється, зокрема, з метою ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою (стаття 3). Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного закону встановлено, що місце проживання (перебування) особи, зареєстроване до набрання чинності цим Законом, не підлягає повторній реєстрації (декларуванню).

 

Таким чином, реєстрація місця проживання (перебування) - це спосіб повідомлення особою свого місця проживання для офіційного листування та здійснення іншої комунікації. Людина сама обирає собі місце проживання з огляду на встановлені Конституцією України права, але, здійснюючи реєстрацію свого місця проживання, особа повідомляє зацікавлених осіб про конкретну адресу місця свого проживання, за якою з нею можна вести офіційне листування та здійснювати інші комунікації.

 

Отже офіційним законним відомим органу досудового рослідування місцем проживання ОСОБА_29 і ОСОБА_38 є АДРЕСА_2 , яке останні також використовують для офіційного листування, зокрема у власних судових спорах.

 

За таких обставин ОСОБА_29 з 23 квітня 2024 року набув процесуального статусу підозрюваного у цьому кримінальному провадженні, оскільки повідомлення про підозру щодо нього було складено, а органом досудового розслідування вжито всіх передбачених законом заходів для його вручення у спосіб, визначений кримінальним процесуальним законом.

 

Також у розумінні ч. 2 ст. 42 КПК України ОСОБА_29 є обвинуваченим.

 

Доводи сторони захисту про те, що на момент складення повідомлення про підозру органу досудового розслідування було відомо про те, що ОСОБА_29 постійно чи тимчасово проживає на території Португальської Республіки, у зв`язку із чим повідомлення про підозру мало б вручатися у порядку, передбаченому ч. 7 ст. 135 КПК України, відхиляються з огляду на те, що підстави стверджувати про те, що вказана адреса була відома органу досудового розслідування чи могла бути отримана в результаті передбачених законом процедур, відсутні.

 

Жодне із досліджених судом повідомлень адвоката чи ОСОБА_29 (електронні додатки до вх. 16059/26вх. від 06 квітня 2026 року), які містять посилання на адресу на території Португальської Республіки, не датоване до 23 квітня 2024 року

 

Окрім того, частиною 7 ст. 135 КПК України передбачена можливість надіслання повідомлення про підозру особі, яка проживає за кордоном, а не яка тимчасово перебуває за кордоном.

 

На момент складання та підписання повідомлення про підозру, у органу досудового розслідування були відсутні підстави вважати, що ОСОБА_29 виїхав за межі території України з метою постійного проживання за кордоном, а за такого відсутні були й підстави для вручення йому повідомлення про підозру у порядку ч. 7 ст. 135 КПК України.

 

За відсутності інформації щодо іншого місця проживання/перебування (реєстрації) ОСОБА_29 , з урахуванням невстановлення його місцезнаходження, на момент складання повідомлення про підозру ОСОБА_29 вважався тимчасово відсутнім за місцем проживання на території України за адресою: АДРЕСА_2 .

 

Факт виїзду ОСОБА_29 за межі України не спростовує того, що на момент здійснення повідомлення про підозру ОСОБА_29 вважався тимчасово відсутнім за місцем проживання на території України за вищевказаною адресою, за якою з ОСОБА_29 у відповідності до вимог Закону можна вести офіційне листування та здійснювати інші комунікації. Відтак, вручення повідомлення по підозру за відомим органу досудового розслідування місцем проживання ОСОБА_29 на території України у спосіб, визначений ч. 2 ст. 135 КПК України, є обґрунтованим та таким, що відповідає вищевстановленим обставинам. Стороною захисту вказаний висновок не спростовано.

 

Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що 23 квітня 2024 року ОСОБА_29 набув процесуального статусу підозрюваного, оскільки повідомлення про підозру було складено щодо нього, а стороною обвинувачення вжито передбачених кримінальним процесуальним законом заходів для його вручення за останнім відомим та офіційно зареєстрованим місцем проживання. Обставин, які б свідчили про те, що на момент здійснення повідомлення про підозру органу досудового розслідування було відоме інше місце проживання чи перебування ОСОБА_29 за межами України та які б зумовлювали необхідність застосування порядку, передбаченого ч. 7 ст. 135 КПК України, судом не встановлено. Відтак посилання сторони захисту на ненабуття ОСОБА_29 статусу підозрюваного є необґрунтованими, а перебіг передбаченого ст. 219 КПК України строку досудового розслідування щодо нього розпочався 23 квітня 2024 року.

 

При цьому, як вже було зазначено вище, ухвалою Вищого антикорупційного суду від 19 червня 2024 року строк досудового розслідування продовжено до восьми місяців, тобто до 23 грудня 2024 року включно, а 29 листопада 2024 року досудове розслідування завершено та стороні захисту відкрито матеріали в порядку ст. 290 КПК України. Період ознайомлення з такими матеріалами відповідно до ч. 5 ст. 219 КПК України не включається до строку досудового розслідування.

 

У подальшому ухвалою Вищого антикорупційного суду від 30 липня 2025 року стороні захисту встановлено кінцевий строк для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, до 12 січня 2026 року включно. Після спливу зазначеного строку відповідні учасники вважаються такими, що реалізували своє право на доступ до матеріалів кримінального провадження.

 

За таких обставин суд не встановив факту закінчення строку досудового розслідування після повідомлення ОСОБА_29 про підозру до моменту звернення з обвинувальним актом до суду. Навпаки, обвинувальний акт надійшов до суду після завершення процедури відкриття матеріалів, у період, який відповідно до ч. 5 ст. 219 КПК України не підлягав включенню до строку досудового розслідування.

 

Отже, передбачених п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України правових підстав для закриття кримінального провадження № 52019000000000585 у зв`язку із закінченням, після повідомлення особі про підозру, строку досудового розслідування судом не встановлено. Відтак, доводи захисника ОСОБА_20 про необхідність закриття кримінального провадження з цієї підстави суд відхиляє як такі, що ґрунтуються на необґрунтованому твердженні про ненабуття ОСОБА_29 статусу підозрюваного та неправильному визначенні моменту початку і порядку обчислення строку досудового розслідування.

 

Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що за результатами розгляду клопотань, заявлених стороною захисту, не встановлено достатніх правових та фактичних підстав для закриття кримінального провадження № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року. У зв`язку з цим колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмовити у задоволенні поданих клопотань з підстав, викладених вище.

 

Керуючись ст. 219, 284, 290, 314, 372, 376, 392 КПК України, Суд,-

 

 

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Відмовити у задоволенні клопотання з доповненнями захисника обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_23 , клопотання захисників обвинуваченого ОСОБА_17 - адвокатів ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , захисника обвинуваченого ОСОБА_29 - адвоката ОСОБА_20 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали може бути включено до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.

 

 

 

Головуюча суддя ОСОБА_1 

 

 

 

 

 

Судді: ОСОБА_3 

 

 

 

 

 

ОСОБА_2