справа № 991/136/26

провадження № 11-кп/991/161/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

31 серпня 2026 року м.Київ

Суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , перевіривши апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 12 серпня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вищого антикорупційного суду перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №52023000000000229 від 23 травня 2023 року, зокрема за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.5 ст.191 КК.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 12 серпня 2026 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_2 на два місяці до 12 жовтня 2026 року, строк дії покладених на нього обов`язків, а саме: прибувати до суду за першою вимогою; не відлучатись за межі України без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи; утримуватися від спілкування з визначеними в ухвалі свідками щодо обставин цього кримінального провадження; здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт (паспорти) для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, за вимогами якої просив скасувати ухвалу Вищого антикорупційного суду від 12 серпня 2026 року та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії покладених на обвинуваченого обов`язків.

Обґрунтовуючи можливість апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали, захисник посилався на положення ст.8, 19, 129 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо права доступу до суду.

Зокрема, захисник зазначав, що право особи на апеляційне оскарження є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні. Водночас у самій апеляційній скарзі визнавав, що право на апеляційний перегляд не є абсолютним і може бути обмежене законодавством шляхом визначення кола питань, які виключаються з права на апеляційне оскарження, або випадків, за яких таке право виникає.

Перевіривши апеляційну скаргу та наведені в ній доводи, суддя-доповідач дійшов такого висновку.

Відповідно до п.8 ч.2 ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом ст.24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Отже, конституційна гарантія апеляційного перегляду не означає можливості окремого апеляційного оскарження будь-якого судового рішення, постановленого під час кримінального провадження. Порядок реалізації такого права, види судових рішень, які можуть бути предметом самостійного апеляційного перегляду, а також випадки, коли їх окреме оскарження не допускається, визначаються кримінальним процесуальним законом.

Згідно з ч.1 ст.392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, ухвалені судами першої інстанції і які не набрали законної сили: вироки, крім випадків, передбачених ст.394 цього Кодексу; ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст.392 КПК встановлено загальне правило, відповідно до якого ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч.1 цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч.1 цієї статті.

Водночас цією ж нормою прямо передбачено виняток із наведеного правила: апеляційному оскарженню підлягають ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Таким чином, кримінальний процесуальний закон диференціює можливість окремого апеляційного перегляду проміжних судових рішень, постановлених під час судового розгляду, та прямо визначає ті рішення щодо запобіжних заходів, які, як виняток із загального правила, підлягають окремому апеляційному оскарженню.

Оскаржуваною ухвалою від 12 серпня 2026 року щодо ОСОБА_2 не обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, не змінено інший запобіжний захід на тримання під вартою та не продовжено строк тримання під вартою.

Застосований до ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді застави оскаржуваною ухвалою не змінювався. Судом першої інстанції вирішено виключно питання про продовження відповідно до ч.7 ст.194 КПК строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого у зв`язку із застосуванням такого запобіжного заходу.

КПК не містить положення, яке передбачало б можливість окремого апеляційного оскарження постановленої під час судового розгляду ухвали про продовження строку дії обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК, при застосованому до обвинуваченого запобіжному заході у вигляді застави.

Наведені в апеляційній скарзі посилання на конституційні гарантії права на судовий захист та апеляційний перегляд не дають підстав для іншого висновку.

У Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011, на яке посилається захисник, Конституційний Суд України, розкриваючи зміст права на судовий захист, виходив, зокрема, з того, що реалізація конституційного права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.

Такий підхід узгоджується і з установленим законодавцем порядком апеляційного перегляду у кримінальному провадженні, за якого право на апеляційний перегляд справи не ототожнюється з правом на негайне окреме оскарження кожного проміжного процесуального рішення суду.

При цьому встановлена ч.2 ст.392 КПК заборона не позбавляє сторону захисту можливості поставити під сумнів законність та обґрунтованість відповідної проміжної ухвали взагалі, оскільки заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, яким буде завершено розгляд кримінального провадження по суті.

Суддя-доповідач також враховує Рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року №4-р/2019, яким визнано неконституційним положення ч.2 ст.392 КПК щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Висновки Конституційного Суду України у цьому рішенні ґрунтувалися на особливому характері тримання під вартою як найбільш суворого запобіжного заходу, що полягає у примусовій ізоляції особи та безпосередньо обмежує гарантоване ст.29 Конституції України право на свободу та особисту недоторканність. Конституційний Суд України наголосив на необхідності ефективної та оперативної перевірки правомірності саме такого обмеження свободи.

На виконання зазначеного рішення законодавцем у ч.2 ст.392 КПК прямо передбачено можливість окремого апеляційного оскарження ухвал про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміну іншого запобіжного заходу на тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою.

Підстав для поширення встановленого законом винятку на інші судові рішення щодо застосування інших запобіжних заходів чи пов`язаних із ними процесуальних обов`язків немає.

Такий висновок узгоджується з позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 06 вересня 2024 року у справі №932/2681/24, провадження №51-4142ск24.

У зазначеній справі Верховний Суд погодився з відмовою у відкритті апеляційного провадження за скаргою на ухвалу суду першої інстанції в частині застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту та зазначив, що Рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року №4-р/2019 стосується саме судових рішень, якими продовжується строк тримання особи під вартою. Ототожнення іншого запобіжного заходу з триманням під вартою та поширення на нього можливості окремого апеляційного оскарження Верховний Суд визнав таким, що не відповідає приписам КПК.

Наведене має значення й у цьому провадженні, оскільки оскаржувана ухвала не пов`язана ані із застосуванням до ОСОБА_2 тримання під вартою, ані з продовженням строку такого запобіжного заходу. Вона стосується продовження строку дії окремих процесуальних обов`язків при застосованому до нього запобіжному заході у вигляді застави.

Сам по собі характер окремих покладених на обвинуваченого обов`язків, зокрема обмеження виїзду за межі України та здача документів для виїзду за кордон, не змінює виду застосованого запобіжного заходу та не перетворює оскаржувану ухвалу на одне із судових рішень, щодо яких ч.2 ст.392 КПК прямо передбачає можливість окремого апеляційного перегляду.

Посилання захисника на ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ щодо права доступу до суду також не спростовують цього висновку.

Право доступу до суду не є абсолютним та допускає процесуальне регулювання, зокрема встановлення умов прийнятності скарг. Сам захисник в апеляційній скарзі, посилаючись на відповідну практику ЄСПЛ, визнає допустимість такого регулювання за умови, що воно не позбавляє право його сутності.

У цьому випадку кримінальний процесуальний закон не позбавляє обвинуваченого права на судовий контроль за законністю відповідного процесуального рішення, а визначає момент та процесуальну форму його реалізації: заперечення проти проміжної ухвали можуть бути наведені під час апеляційного оскарження кінцевого судового рішення.

За таких обставин загальні посилання апеляційної скарги на принцип верховенства права, право на судовий захист та право на апеляційний перегляд не можуть самі по собі створювати право на окреме апеляційне оскарження судового рішення у випадку, коли кримінальний процесуальний закон такого права не передбачає.

Решта доводів апеляційної скарги стосуються законності та обґрунтованості оскаржуваної ухвали, зокрема оцінки обґрунтованості підозри, достатності досліджених судом доказів, наявності процесуальних ризиків та необхідності подальшої дії покладених на обвинуваченого обов`язків.

Проте перевірка таких доводів можлива лише під час апеляційного перегляду судового рішення, яке відповідно до КПК може бути предметом самостійного апеляційного оскарження. Встановлення того, що оскаржувана ухвала окремому апеляційному оскарженню не підлягає, виключає можливість перевірки суддею-доповідачем її законності та обґрунтованості по суті на стадії вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до ч.4 ст.399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Оскільки ухвала Вищого антикорупційного суду від 12 серпня 2026 року в частині продовження строку дії покладених на обвинуваченого ОСОБА_2 обов`язків постановлена під час судового провадження до ухвалення судового рішення по суті та КПК не передбачає її окремого апеляційного оскарження, у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника належить відмовити.

Керуючись ст.392, 399 КПК, суддя-доповідач

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 12 серпня 2026 року.

Копію ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження невідкладно надіслати особі, яка подала апеляційну скаргу, разом з апеляційною скаргою та всіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців.

Суддя          ОСОБА_1