Справа № 991/9593/26

Провадження 1-кс/991/10886/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року         м.Київ 

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , детектива ОСОБА_3 , власників майна ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_6 розглянувши у закритому судовому засіданні клопотання прокурора четвертого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні №52024000000000305 від 20.06.2024, 

ВСТАНОВИВ:

До Вищого антикорупційного суду (далі - ВАКС) після апеляційного оскарження ухвали слідчого судді ВАКС від 29.07.2026 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 52024000000000305 від 20.06.2024 надійшли матеріали для призначення нового розгляду клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП) ОСОБА_7 (з урахуванням уточнення), про накладення арешту шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування майном, вилученим 21.07.2026 за місцем проживання підозрюваного ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти в доларах США у сумі 71 700 (сімдесят одна тисяча сімсот) та в Євро у сумі 11 000 (одинадцять тисяч).

Клопотання подане з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

Подаючи вказане клопотання про арешт майна, прокурор просив здійснювати його у закритому судовому засіданні з метою збереження таємниці досудового розслідування.

Слідчий суддя дійшов висновку про можливість розгляду клопотання у закритому судовому засіданні, без наступного оприлюднення змісту ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з огляду на наявність достатніх підстав вважати, що існує реальна загроза розголошення таємниці досудового розслідування.

У судовому засіданні детектив Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) ОСОБА_3 , уповноважений прокурором САП ОСОБА_7 , вимоги клопотання підтримала повністю та просив його задовольнити. 

Представник володільця майна - адвокат ОСОБА_6 заперечував проти задоволення клопотання про накладення арешту на грошові кошти, вилучені під час обшуку в житлі підозрюваного ОСОБА_4 .. На обґрунтування заперечень захисник зазначив, що подане прокурором клопотання є необґрунтованим і таким, що протиправно порушує права та законні інтереси третьої особи - ОСОБА_5 , яка не має процесуального статусу підозрюваної у цьому кримінальному провадженні. Окрім цього, адвокат зауважив, що в ухвалі слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку не було прямо вказано про право на вилучення грошових коштів, у зв`язку з чим вони є тимчасово вилученим майном. Також представником було заявлено клопотання про допит дружини підозрюваного - ОСОБА_5 як свідка та реального власника зазначеного майна.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_5 (дружина підозрюваного ОСОБА_4 ) показала, що вилучені під час обшуку грошові кошти є її особистими заощадженнями, які призначалися, зокрема, для оплати майбутнього навчання сина та забезпечення потреб родини. На підтвердження легальності походження коштів та права власності на них ОСОБА_5 надала суду:

- довідки про доходи, що підтверджують отримання нею значної заробітної плати у ТОВ «Інтертоп Україна» (код 41097426) за 2017-2026 роки;

- касові чеки про придбання нею іноземної валюти;

- договір позики від 30.01.2025, згідно з яким її батько передав їй у боргове зобов`язання грошові кошти у розмірі 15000 доларів США на строк до 01.09.2028.

В свою чергу детектив заперечив проти доводів сторони захисту й показань свідка. Свою позицію детектив мотивував тим, що надані свідком показання спрямовані на створення перешкод для досягнення завдань кримінального провадження, зокрема щодо забезпечення арешту майна з метою його подальшої конфіскації як виду покарання. Детектив висловив сумнів щодо реальності укладення договору позики між ОСОБА_5 та її батьком. Водночас він наголосив, що оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебувають у шлюбі, вилучені кошти відповідно до сімейного законодавства є об`єктом права їхньої спільної сумісної власності, а не особистою власністю дружини. На думку детектива, потреби кримінального провадження у цьому випадку повністю виправдовують такий ступінь втручання у права власності.

Дослідивши та вивчивши клопотання з доданими до нього матеріалами, заслухавши учасників судового процесу, слідчий суддя дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження з метою досягнення його дієвості є арешт майна. 

Частиною 3 ст. 132 КПК України визначено, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Вимоги до клопотання слідчого, прокурора про арешт майна викладені в ч. 2 ст. 171 КПК України. Так, зокрема, в клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Слідчим суддею встановлено, що подане до ВАКС клопотання прокурора САП ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні № 52024000000000305 від 20.06.2024 відповідає вимогам закону, подане з додержанням вимог ст. 171 КПК України, містить всі встановлені законом обставини, а тому підстави для його повернення прокурору відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною 2 статті 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Таким чином, відповідно до вимог ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен врахувати правові підстави арешту; достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; наявність майна, на яке може бути накладено арешт; наслідки такого заходу, а також розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Як слідує з поданих матеріалів клопотання, детективами НАБУ, за процесуального керівництва прокурорів САП, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 52024000000000305 від 20.06.2024 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209, ч. ч. 3, 4 ст. 368, ч. 2 ст. 366-2 КК України.

В рамках вказаного кримінального провадження детективи розслідують обставини вчинення службовими особами Національної гвардії України, Центральної бази виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України, за попередньою змовою зі службовими особами, власниками (бенефіціарами) та представниками пов`язаних суб`єктів господарювання, заволодіння державними коштами в особливо великому розмірі шляхом організації та забезпечення придбання на користь Центральної бази виробничо-технологічної комплектації Національної гвардії України (далі - ЦБ ВТК) майна за завищеною ціною, а також обставини подальшої легалізації отриманих в такий спосіб грошових коштів.

У зв`язку з чим 21.07.2026 органом досудового розслідування було повідомлено про підозру:

- ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України;

- ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 КК України;

- ОСОБА_13 , ОСОБА_4 та ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.

При цьому, санкція інкримінованої підозрюваному ОСОБА_4 статті - ч. 5 ст. 191 КК України передбачає конфіскацію майна як обов`язкове додаткове покарання, а тому, у разі ухвалення щодо підозрюваного обвинувального вироку, судом може бути застосовано до нього додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Слідчий суддя зазначає, що наявність обґрунтованої підозри є першочерговою умовою законності застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Водночас на даному етапі досудового розслідування слідчий суддя не вирішує питання про наявність усіх елементів складу кримінального правопорушення, винуватість чи невинуватість особи у його вчиненні, не оцінює докази з точки зору їх достатності для винесення обвинувального вироку та не визначає ступінь вини.

На підставі розумної оцінки сукупності отриманих відомостей слідчий суддя лише встановлює наявність об`єктивних даних про вчинення кримінального правопорушення та вірогідність причетності до нього особи. На цій стадії провадження факти не обов`язково мають бути беззаперечними, проте наявна достатня вірогідність того, що особа могла вчинити інкриміноване діяння, що є цілком достатнім для вирішення питання про арешт майна.

Так, встановлені на підставі досліджених слідчим суддею матеріалів відомості у сукупності із доводами клопотання та поясненнями детектива підтверджують викладені обставини одержання за попередньою змовою групою осіб неправомірної вигоди за вчинення відповідних дій. Ці дані з розумною достатністю та вірогідністю пов`язують підозрюваного ОСОБА_4 з вчиненими кримінальними правопорушеннями, що у співставленні з диспозицією ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України формує у слідчого судді переконання про обґрунтованість підозри та наявність достатніх підстав вважати, що зазначене кримінальне правопорушення могло бути вчинене.

З огляду на викладене, ОСОБА_4 у порядку ч. 1 ст. 42 КПК України набув статусу підозрюваного у цьому кримінальному провадженні. Вказане свідчить про наявність достатніх підстав вважати, що ОСОБА_4 може бути призначене покарання у виді конфіскації майна, що обумовлює необхідність забезпечення виконання майбутнього вироку шляхом застосування такого заходу забезпечення як арешт належного йому майна.

Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України, арешт майна з метою забезпечення конфіскації як виду покарання накладається на майно підозрюваного за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити таке покарання. Натомість покарання у виді конфіскації майна, згідно з ч. 1 ст. 59 КК України, полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

При цьому кримінальний та кримінальний процесуальний закони не встановлюють прямого співвідношення чи обмеження обсягу конфіскації майна із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або розміром отриманої неправомірної вигоди.

З огляду на специфіку даного етапу провадження, коли вирок суду ще не постановлений, можливий обсяг майбутньої конфіскації розглядається слідчим суддею як об`єктивно вірогідний. У зв`язку з чим на орган досудового розслідування імперативно покладається обов`язок вжиття своєчасних заходів для виявлення та фіксації всіх належних підозрюваному активів.

Так, дослідженням матеріалів клопотання підтверджується, що 21.07.2026 детективами НАБУ на підставі ухвали слідчого судді від 08.07.2026 у справі № 991/8921/26 проведено обшук квартири АДРЕСА_2 , що перебуває у власності ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та у фактичному користуванні останнього.

За результатами проведеного обшуку у підозрюваного ОСОБА_4 , крім іншого, вилучено грошові кошти в доларах США у сумі 71 700 (сімдесят одна тисяча сімсот) та в Євро у сумі 11 000 (одинадцять тисяч).

Надаючи оцінку вилученому в ОСОБА_4 майну (грошовим коштам), яке у разі ухвалення обвинувального вироку та визнання особи винуватою у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення може підлягати конфіскації, слідчий суддя зазначає таке.

Досліджуючи доводи клопотання, слідчий суддя враховує, що згідно з протоколом обшуку від 21.07.2026 вищевказані грошові кошти були виявлені та вилучені в житлі підозрюваного ОСОБА_4 , а саме у рюкзаку. Сторона обвинувачення обґрунтовує належність цих коштів підозрюваному фактом їхнього виявлення у його помешканні та серед особистих речей, наголошуючи, що це майно є правовим підґрунтям для забезпечення подальшої конфіскації як виду покарання.

Водночас під час судового засідання встановлено, що ОСОБА_4 вже 19 років перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 ..

Відповідно до приписів ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, причому за змістом ст. 70 цього ж Кодексу, у разі поділу такого майна частки чоловіка та дружини є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Оскільки матеріали клопотання не містять доказів існування шлюбного договору чи судових рішень про зміну часток набутого майна, а на стадії вирішення питання про арешт майна суд оперує критерієм достатніх підстав, слідчий суддя виходить із презумпції рівності часток подружжя у спільному майні.

Вказаний цивільно-правовий статус майна має вирішальне значення для кримінального процесу, оскільки правова мета арешту, визначена ч. 5 ст. 170 КПК України, обмежує коло об`єктів конфіскації виключно майном самого підозрюваного. Дружина підозрюваного - ОСОБА_5 не має процесуального статусу у цьому кримінальному провадженні, їй не пред`явлено підозру, а тому її майно не може бути об`єктом забезпечення майбутнього покарання у вигляді конфіскації. Накладення арешту на грошові кошти у повному обсязі призвело б до безпідставного та непропорційного обмеження прав третьої особи (дружини), яка не несе кримінальної відповідальності за дії свого чоловіка, у зв`язку з чим слідчий суддя погоджується з відповідними доводами представника володільця майна та визнає їх обґрунтованими в цій частині.

З огляду на те, що грошові кошти є об`єктами спільної сумісної власності подружжя і їх фактичний поділ (виділ часток у натурі) на стадії досудового розслідування є неможливим, керуючись обов`язком захисту права власності іншого з подружжя, гарантованого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слідчий суддя доходить висновку про необхідність диференційованого підходу. Відповідно до нього, накладенню арешту з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання підлягає виключно (одна друга) ідеальна частка у праві спільної сумісної власності на вказане майно, яка вважається часткою самого підозрюваного ОСОБА_4 ..

Крім того, слідчий суддя встановив, що стосовно активів, про арешт яких заявлено у клопотанні, відсутні передбачені законом перешкоди для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження. Зокрема, на вказане майно не поширюються законодавчі обмеження чи заборони щодо накладення арешту, передбачені абзацами другим, четвертим частини третьої, абзацом другим частини десятої, частиною дванадцятою статті 170 та абзацами другим, третім, четвертим частини першої статті 173 КПК України.

Наведене у своїй сукупності свідчить про наявність законодавчої можливості та обґрунтованої процесуальної необхідності для накладення арешту на визначену частку майна підозрюваного ОСОБА_4 з метою забезпечення виконання завдань кримінального провадження, а саме - забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

Разом з тим, для досягнення цілей та забезпечення дієвості цього заходу забезпечення кримінального провадження, правове значення має встановлення конкретного обсягу обмежень щодо виявлених активів підозрюваного. Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, відчуження майна.

Визначаючи спосіб арешту майна підозрюваного ОСОБА_4 , слідчий суддя зазначає, що для повного нівелювання ризиків приховування, переміщення чи відчуження активів необхідно застосувати повну заборону відчуження, розпорядження та користування цим майном. З огляду на це, арешту з визначеним обсягом обмежень підлягає (одна друга) ідеальна частка у праві спільної сумісної власності на вказані грошові кошти, яка належить підозрюваному ОСОБА_4 ..

Оцінюючи пропорційність та співмірність застосованого заходу забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя зважає на усталену практику Європейського суду з прав людини, зокрема щодо дотримання справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Встановлена заборона відчуження, розпорядження та користування ідеальною часткою грошових коштів за своєю правовою природою не є остаточним позбавленням права власності чи конфіскацією, а виступає виключно тимчасовим запобіжним заходом, який на стадії досудового розслідування не покладає на підозрюваного надмірного індивідуального тягаря та не порушує сутності його прав.

Оскільки накладене обмеження стосується лише визначеної частки вилучених коштів і не позбавляє підозрюваного та членів його сім`ї інших законних джерел доходів та майна для задоволення їхніх щоденних життєво необхідних потреб, воно повністю відповідає критеріям розумності та об`єктивної виправданості. При цьому наявний у цьому кримінальному провадженні суспільний інтерес, який полягає у забезпеченні невідворотності кримінального покарання, захисті економічних інтересів держави та створенні умов для реального виконання майбутнього вироку суду в частині додаткового покарання за особливо тяжкий корупційний злочин, передбачений ч. 5 ст. 191 КК України, у цьому конкретному випадку беззаперечно переважає приватний інтерес підозрюваного щодо вільного розпорядження зазначеними активами.

Окрім наведеного, керуючись принципом змагальності та обов`язком суду надати обґрунтовану відповідь на кожен ключовий аргумент сторони захисту, слідчий суддя не може залишити поза увагою й інші доводи представника володільця майна. Зокрема, щодо тверджень адвоката про те, що в ухвалі слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку не було прямо вказано про право на вилучення грошових коштів, слідчий суддя зазначає таке.

Відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, вилучених з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Оскільки вилучені під час обшуку грошові кошти не були прямо зазначені в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку від 21.07.2026, вони дійсно набули правового статусу тимчасово вилученого майна. Разом з тим, відповідно до вимог статей 170, 171 КПК України, статус майна як тимчасово вилученого не є перешкодою для накладення на нього арешту в межах кримінального провадження, за умови дотримання стороною обвинувачення встановлених законом строків звернення з відповідним клопотанням. Оскільки детектив звернувся до суду з клопотанням про арешт майна у строки, визначені ч. 5 ст. 171 КПК України, сам по собі факт відсутності згадки про грошові кошти в ухвалі на обшук не є самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання в частині належної підозрюваному частки.

З огляду на вищевикладене, слідчий суддя доходить висновку, що клопотання сторони обвинувачення є обґрунтованим сукупністю зібраних під час досудового розслідування доказів та підлягає частковому задоволенню, оскільки накладення арешту на майно в межах визначеної ідеальної частки підозрюваного ОСОБА_4 із встановленням відповідного обсягу обмежень є законним, доцільним та повністю співмірним із завданнями кримінального провадження.

Керуючись статтями 7, 9, 131, 132, 170-173, 309, 376 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання задовольнити частково.

Накласти арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування на майно, належне підозрюваному  ОСОБА_4 , з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, зокрема на грошові кошти, вилучені під час обшуку 21.07.2026 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: 35 850 (тридцять п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят) доларів США та 5 500 (п`ять тисяч п`ятсот) Євро.

Ухвала про накладення арешту виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Оскарження ухвали про накладення арешту не зупиняє її виконання.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом 5 (п`яти) днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Слідчий суддя         ОСОБА_1