Справа № 991/2154/26

Провадження 1-кп/991/31/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД 

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року          м.Київ

Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинувачених: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

захисників: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (в режимі відеоконференцзв`язку),

третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про скасування арешту, ОСОБА_15 та її представника ОСОБА_16 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у залі суду клопотання представника власника майна - адвоката ОСОБА_17 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №52022000000000169 від 07.07.2022 за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Кути Косівського району Івано-Франківської області, який зареєстрований і мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ; у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця РФ, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_3 ; у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Києва, який зареєстрований і мешкає за адресою: АДРЕСА_4 ; у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м.Києва, який зареєстрований і мешкає за адресою: АДРЕСА_5 ; у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

На розгляді у Вищому антикорупційному суді перебуває обвинувальний акт у зазначеному кримінальному провадженні.

11.03.2026 через канцелярію суду надійшло клопотання адвоката ОСОБА_17 про скасування арешту грошових коштів, накладеного ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05.07.2023 у справі № 991/5743/23, які знаходяться на банківських рахунках ОСОБА_15 , відкритих в АТ «Акціонерний Банк «Радабанк», АТ «Комерційний банк «Приватбанк» та АТ «Універсал Банк».

У клопотанні адвокат зазначає, що подальше застосування арешту є надмірним обмеженням права власності ОСОБА_15 та непропорційним заходом забезпечення кримінального провадження. Первісно необхідність скасування арешту обґрунтовувалася, зокрема, нагальною потребою власниці майна у коштах для оплати медичного лікування у розмірі 602 900 грн. На думку представника, використання відповідної суми для лікування не створювало ризиків для досягнення цілей кримінального провадження, у зв`язку з чим потреба в арешті коштів у зазначеному розмірі відпала.

Інший представник власниці майна - адвокат ОСОБА_16 - подав письмові пояснення до клопотання, у яких обґрунтував необхідність скасування арешту та зазначив, що арештовані кошти набуті ОСОБА_15 у межах здійснення нею підприємницької діяльності як фізичною особою-підприємцем і використовувалися, зокрема, для забезпечення господарської діяльності.

За твердженням представника, сторона обвинувачення не довела обізнаності ОСОБА_15 щодо нібито незаконного походження коштів, які надходили на її банківські рахунки. На його думку, зазначені кошти не мають ознак злочинного походження, оскільки набуті у законний спосіб у результаті здійснення підприємницької діяльності, а ОСОБА_15 є їх добросовісним набувачем. За таких обставин подальше існування арешту, на переконання представника, призводить до необґрунтованого обмеження права власності ОСОБА_15 .

ОСОБА_15 у письмових поясненнях заперечила будь-який зв`язок належних їй коштів із протиправною діяльністю ОСОБА_7 та наявність підстав для застосування до них спеціальної конфіскації. Зазначила, що частина коштів була отримана вже після затримання ОСОБА_7 , а основна їх частина надходила від контрагентів ФОП ОСОБА_15 як оплата в межах її підприємницької діяльності.

Власниця майна звернула увагу, що особи, від яких надходили відповідні кошти, не мають процесуального статусу у кримінальному провадженні, а тому, на її думку, застосування спеціальної конфіскації щодо активів, отриманих від них, є необґрунтованим. Також зазначила, що ОСОБА_7 у період з 17.06.2021 по 29.08.2022 здійснив вісімнадцять платежів на її рахунки, які мали цільове призначення, пов`язане з утриманням спільних дітей. Натомість у період, зазначений в обвинувальному акті як час вчинення інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, тобто з 01.01.2023 по 18.01.2023, на її рахунки від контрагентів надійшло лише близько 11 000 грн.

ОСОБА_15 також вказувала на недоведеність відповідності арештованих грошових коштів усім критеріям, передбаченим ч. 1 ст. 96-2 КК України, та відсутність належного обґрунтування можливості застосування спеціальної конфіскації саме у зв`язку з кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 5 ст. 191 КК України.

Крім того, власниця майна зазначила, що під час апеляційного перегляду ухвали слідчого судді від 05.07.2023 вона не мала можливості повною мірою спростувати доводи сторони обвинувачення, оскільки у зв`язку із закінченням судового засідання не встигла надати суду відомості про рух коштів на банківських рахунках, які є предметом цього клопотання. На її думку, це свідчить про порушення принципу змагальності.

Щодо поповнення у 2023 році рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк» готівковими коштами на загальну суму 238 100 грн ОСОБА_15 зазначила, що відповідні операції не охоплюються періодом вчинення інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення.

Твердження прокурора про відсутність у ОСОБА_15 офіційного доходу у 2022 році та першому кварталі 2023 року вона спростувала відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми виплачених доходів станом на 05.07.2023, відповідно до яких розмір доходу становив 847 645,94 грн та 275 100 грн відповідно.

Також ОСОБА_15 заперечила твердження прокурора про її обізнаність із протиправною діяльністю ОСОБА_7 . Зазначила, що її намагання з`ясувати характер його діяльності, на які прокурор посилається з огляду на матеріали негласних слідчих (розшукових) дій, було зумовлено бажанням уникнути можливого втручання в її особисте життя і саме по собі не свідчить про обізнаність щодо незаконного походження коштів.

Не погодилася ОСОБА_15 і з твердженням про перебування з ОСОБА_7 у фактичних шлюбних відносинах та проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. На її думку, наявність спільних дітей сама по собі не є достатньою підставою для висновку про існування таких відносин та поширення на належне їй майно режиму спільної сумісної власності.

Обвинувачений ОСОБА_7 у письмових поясненнях також заперечив наявність між ним та ОСОБА_15 фактичних шлюбних відносин, зазначивши, що такі обставини не підтверджені належними доказами та не відповідають дійсності.

ОСОБА_7 пояснив, що кошти, які він перераховував на рахунки ОСОБА_15 , мали цільове призначення - утримання спільних дітей, тоді як надходження від інших осіб повністю охоплюються підприємницькою діяльністю останньої. На його думку, матеріали негласних слідчих (розшукових) дій не спростовують цього, а питання їх допустимості є предметом окремого оскарження в іншому кримінальному провадженні.

Крім того, ОСОБА_7 звернув увагу, що на момент накладення арешту ухвалою від 05.07.2023 йому не було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, яке є предметом цього обвинувального акта. У зв`язку з цим, на його думку, слідчий суддя під час вирішення питання про арешт майна не перевіряв обґрунтованість підозри саме за цим епізодом та не оцінював необхідність арешту в контексті зазначеного кримінального правопорушення.

За твердженням ОСОБА_7 , разом із виділеними матеріалами досудового розслідування щодо підозри, зокрема, за ч. 3 ст. 369, ч. 1, 2 ст. 209 КК України, вибули й правові підстави для постановлення ухвали від 05.07.2023 про арешт майна.

У підготовчому судовому засіданні представник власниці майна адвокат ОСОБА_16 підтримав клопотання та просив скасувати арешт у повному обсязі. Пояснив, що первісне звернення до суду було зумовлене нагальною потребою ОСОБА_15 в отриманні коштів для лікування. На час розгляду клопотання лікування вже було проведено за рахунок запозичених коштів, тому представник наполягав на повному скасуванні арешту грошових коштів, розміщених на всіх банківських рахунках ОСОБА_15 з іншої підстави.

Представник власниці майна також зазначив, що ОСОБА_15 не має статусу підозрюваної чи обвинуваченої у кримінальному провадженні, а тому належні їй кошти не можуть бути конфісковані як вид покарання. Так само, на думку представника, відсутні підстави для застосування спеціальної конфіскації, оскільки кошти не набувалися ОСОБА_15 від обвинуваченого та не відповідають критеріям, визначеним кримінальним законом.

Щодо джерел походження коштів адвокат зазначив, що ОСОБА_15 тривалий час здійснює підприємницьку діяльність та отримувала достатні доходи як до періоду вчинення інкримінованого ОСОБА_7 злочину, так і після нього.

Стосовно шести операцій з готівкового поповнення рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк» на загальну суму 238 100 грн адвокат пояснив, що такі поповнення здійснювалися через термінали самообслуговування без авторизації карткою як самою ОСОБА_15 , так і її клієнтами, що на відповідний час не було заборонено податковим законодавством. Відповідні кошти, за його твердженням, відображені у податкових деклараціях за 2022 та 2023 роки, згідно з якими дохід ОСОБА_15 становив 847 645,94 грн та 1 384 784 грн відповідно.

ОСОБА_15 у судовому засіданні підтримала клопотання та доводи свого представника. Пояснила, що кошти на її банківських рахунках складаються переважно з доходів від підприємницької діяльності, у тому числі від контрагентів за операціями, суми яких нерідко перевищували 20 000 грн. У меншій частині кошти становили заробітну плату від ТОВ «Європроектбудсервіс» та кошти, надані ОСОБА_7 на утримання дітей.

За словами ОСОБА_15 , окремі надходження могли походити від боржників, клієнтів та орендарів нерухомого майна, деякі з яких одночасно були знайомими ОСОБА_7 . Крім того, певні суми на рахунках збиралися на потреби Збройних Сил України.

ОСОБА_15 також пояснила, що у зв`язку з пандемією COVID-19 вона тривалий час не зберігала всі кошти на банківських рахунках через певні ризики, пов`язані з такою ситуацією, а після її стабілізації повторно зараховувала готівкові кошти на рахунки.

Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні підтримав свою позицію, викладену у письмових поясненнях.

Прокурор у підготовчому судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання та зазначив, що арешт грошових коштів, накладений ухвалою слідчого судді від 05.07.2023, забезпечує кримінальне провадження № 52022000000000169 від 07.07.2022.

Прокурор наголосив, що операції з поповнення рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк» 17.01.2023, 21-23.01.2023 та 03.02.2023 на загальну суму 238 100 грн сторона обвинувачення безпосередньо пов`язує з розподілом коштів, які становлять предмет заволодіння обвинувачених, у тому числі ОСОБА_7 .

На думку прокурора, з книги обліку доходів ОСОБА_15 вбачається нерівномірність реальних доходів від оренди нерухомості та сум готівкових поповнень. Крім того, найбільші надходження у вигляді орендної плати в розмірі 20 000 грн зараховувалися за квартиру, яку сторона обвинувачення вважає безпосереднім об`єктом легалізації майна. У зв`язку з цим прокурор вважає, що такі кошти є доходами, одержаними від майна, набутого протиправним шляхом.

Також прокурор послався на аналіз банківських виписок за чотирирічний період, який, за його твердженням, свідчить лише про одноразове зняття готівкової іноземної валюти. Це, на думку прокурора, підтверджує наявність на рахунках ОСОБА_15 тіньового готівкового ресурсу, наданого ОСОБА_7 .

За твердженням прокурора, зібрані під час досудового розслідування докази дають достатні підстави вважати, що грошові кошти в сумі 238 100 грн, зараховані у 2023 році на зазначений рахунок, набуті злочинним шляхом, відповідають критеріям, визначеним ст. 96-2 КК України, та підлягають спеціальній конфіскації. Прокурор зазначив, що питання про застосування спеціальної конфіскації буде ініційовано під час судового розгляду справи по суті.

Щодо решти грошових коштів прокурор вказав на наявність самостійної підстави для їх арешту - забезпечення конфіскації майна як виду покарання. За версією сторони обвинувачення, кошти на рахунках ОСОБА_15 є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_7 , оскільки між ними існували фактичні шлюбні відносини без реєстрації шлюбу. Наявність таких відносин, на думку прокурора, підтверджується спільними дітьми та іншими доказами, отриманими під час досудового розслідування.

Прокурор ОСОБА_5 додатково зазначив, що матеріали негласних слідчих (розшукових) дій, з яких, на його думку, вбачається обізнаність ОСОБА_15 щодо походження коштів, які сторона обвинувачення вважає предметом спеціальної конфіскації, були детально досліджені слідчим суддею Вищого антикорупційного суду в ухвалі від 17.04.2025 у справі № 991/2799/25, якою частково задоволено клопотання представника ОСОБА_15 про скасування арешту майна.

Після виступу прокурора адвокат ОСОБА_16 подав додаткові письмові пояснення до клопотання, у яких поставив під сумнів обґрунтованість та визначеність позиції прокурора щодо конкретної суми коштів, яка нібито має ознаки злочинного походження.

Представник власниці майна також заперечив щодо твердження прокурора про те, що ОСОБА_15 не знімала готівкові кошти зі своїх рахунків. На його думку, характер і тотожність проведених за рахунками банківських операцій свідчать про поширену практику зняття та подальшого внесення готівкових коштів.

З`ясувавши думку осіб, які беруть участь у підготовчому судовому засіданні, дослідивши клопотання та матеріали, надані сторонами кримінального провадження, суд дійшов таких висновків.

За змістом ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження, серед іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Положеннями ч. 2 ст. 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення спеціальної конфіскації.

Відповідно до ч.1 ст.96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Предметом спецконфіскації згідно ст. 96-2 КК України може бути: майно, набуте внаслідок вчинення злочину; майно, призначене для вчинення злочину; майно, набуте від злочинної діяльності; доходи від такого майна.

Частиною 4 ст. 174 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Тобто суд має право скасувати арешт майна лише з двох підстав, а саме: у разі доведення існування обставин, які підтверджують, що арешт накладено необґрунтовано або в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.

Оцінка обґрунтованості арешту в порядку розгляду клопотання про його скасування проводиться виключно з урахуванням обставин та аргументів, які не були предметом оцінки на етапі накладення арешту. Повторна перевірка законності рішення слідчого судді про арешт майна в рамках ст. 174 КПК України не допускається, оскільки кримінальний процесуальний закон визначає для такого перегляду виключно апеляційну процедуру. Ігнорування цієї норми призвело б до порушення принципу остаточності судового рішення (res judicata).

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05.07.2023 у справі №991/5743/23, крім іншого, накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках  ОСОБА_15 , відкритих у АТ «Акціонерний банк «Радабанк», АТ «Комерційний банк «Приватбанк» та АТ «Універсал Банк», шляхом заборони на відчуження, розпорядження та користування цими грошовими коштами, а також здійснення будь-яких видаткових операцій по цих рахунках.

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23.10.2023 ухвалу слідчого судді від 05.07.2023 в частині арешту коштів на рахунку ОСОБА_15 НОМЕР_2 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», скасовано та постановлено нову, якою в задоволенні клопотання детектива в цій частині відмовлено. У частині накладення арешту на грошові кошти, розміщені на вказаних у клопотанні про скасування арешту майна банківських рахунках ОСОБА_15 ухвалу від 05.07.2023 залишено без змін. При цьому апеляційний суд зазначив, що відомостей про рух коштів на інших належних останній рахунках суду не надано, а отже підстави для скасування рішення слідчого судді щодо таких рахунків відсутні, що не позбавляє власника майна звертатись до слідчого судді в порядку ст.174 КПК України.

Ухвала слідчого судді від 05.07.2023 постановлена в межах кримінального провадження №52022000000000169 від 07.07.2022, досудове розслідування у якому здійснювалося, зокрема, за фактами вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.369, ч.4 ст.368, ч.5 ст.191, ч.3 ст.15, ч.5 ст.191, ч.3 ст.209 КК України, та у якому ОСОБА_7 на той час повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.369, ч.1, 2 ст.209 КК України. 

За змістом ухвали слідчого судді грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках ОСОБА_15 , є грошовими коштами, одержаними ОСОБА_7 злочинним шляхом та в подальшому зараховані через невстановлених осіб на її банківські рахунки. З урахуванням наведеного, слідчий суддя дійшов висновку, що спірні грошові кошти мають ознаки незаконного походження, а тому відповідають критеріям ст. 96-2 КК України для спеціальної конфіскації.

При цьому слід враховувати, що застосування арешту майна з метою забезпечення спеціальної конфіскації (п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України) не пов`язується із обов`язковою наявністю у процесуального статусу підозрюваного/обвинуваченого. Такий захід забезпечення кримінального провадження може бути застосований щодо майна третьої особи за умови надання прокурором достатності доказів вважати, що підстави для застосування спеціальної конфіскації щодо відповідного майна виникли за умов, визначених ч.5 ст. 96-2 КК України

Доводи, викладені в клопотанні про скасування арешту як необґрунтованого, не спростовують висновків, зроблених слідчим суддею, а зводяться переважно до незгоди з раніше прийнятими рішеннями.

Зі свого ж боку колегія суддів зазначає, що оцінка джерел походження коштів, які перебувають на банківських рахунках ОСОБА_15 , а також можливе змішування легальних і нелегальних коштів, підлягає всебічному дослідженню лише під час судового розгляду справи по суті.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав стверджувати про необґрунтованість накладеного під час досудового розслідування арешту.

Слід зауважити, що арешт з метою забезпечення спеціальної конфіскації майна може бути накладений на майно третьої особи, якщо вона знала або повинна була і могла знати, що таке майно відповідає будь-якому з критеріїв, визначених п.1-4 ч.1 ст.96-2 КК України. 

Згідно з матеріалами клопотання ОСОБА_7 та ОСОБА_15 мають спільних дітей 2011 та 2014 років народження, обоє беруть участь у їх вихованні та утриманні, підтримують між собою спілкування. 

Ці обставини суд не сприймає як факт перебування осіб у незареєстрованому шлюбі, а оцінює як факт наявності між даними особами тривалих тісних соціальних зв`язків, які підтверджують те, що арештоване майно може бути пов`язане зі злочином.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 91 КПК України обставини відповідності майна ознакам, щодо яких може бути застосована спеціальна конфіскація, входять до предмета доказування у кримінальному провадженні. Встановлення цих обставин здійснюється шляхом дослідження та оцінки сукупності наданих сторонами доказів у судовому розгляді по суті.

За приписами ч. 9 ст. 100 та ч. 4 ст. 374 КПК України питання щодо застосування спеціальної конфіскації вирішується судом у кінцевому рішенні за результатами розгляду справи по суті - саме у вироку зазначаються підстави її застосування, майно, що підлягає спеціальній конфіскації, та визначається його подальша доля. Відтак на стадії підготовчого провадження суд не має процесуальної можливості робити висновки з цих питань.

Доводи сторони захисту щодо законності джерел походження коштів та відсутності підстав для спеціальної конфіскації фактично є запереченням фактичних обставин, встановлення яких є предметом судового розгляду справи по суті.

Вирішення питання щодо правомірності походження спірних коштів можливе виключно за результатами безпосереднього дослідження та оцінки всієї сукупності доказів у ході судового розгляду.

У ході розгляду клопотання прокурор зазначав, що стороною обвинувачення встановлено підстави вважати, що розміщені на рахунках ОСОБА_15 кошти у сумі 238 100 грн, набуті внаслідок вчинення інкримінованого ОСОБА_7 злочину, а відтак ці доводи підлягають ретельній перевірці та всебічному дослідженню судом безпосередньо під час судового розгляду по суті, за результатами якого суд, оцінивши всі обставини у їх сукупності, матиме змогу дійти власних висновків з цього приводу. 

Отже, суд вважає, що подальше збереження застосованого арешту на майно ОСОБА_15 у визначеній прокурором сумі грошових коштів 238 100 грн є співмірним із завданнями кримінального провадження, а тому у задоволенні клопотання про скасування арешту майна в частині цих коштів слід відмовити.

Разом із цим, у цьому кримінальному провадженні встановлено, що грошові кошти у сумі 238 100 грн, які за твердженням прокурора потенційно підлягають спеціальній конфіскації та які, за висновком колегії суддів необхідно лишити під арештом, надходили на банківський рахунок  НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк». Однак із наданої захистом банківської виписки за вказаним рахунком убачається, що на цей час залишок грошових коштів є недостатнім для повного покриття зазначеної суми. Водночас на іншому рахунку ОСОБА_15 розміщені кошти, достатні для покриття різниці.

Грошові кошти як об`єкт цивільних прав характеризується родовими ознаками. За ч.2 ст.184 ЦК України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Гроші визначаються родом, кількістю та якістю (валютою, номіналом), а не індивідуальними ознаками. Одна грошова одиниця (або сума в певній валюті) є взаємозамінною з будь-якою іншою грошовою одиницею тієї ж валюти та номіналу. На відміну від індивідуально визначених речей, гроші не індивідуалізуються за серійними номерами купюр чи іншими унікальними характеристиками в контексті забезпечення спеціальної конфіскації еквівалентної суми.

З огляду на зазначене, для забезпечення можливої спеціальної конфіскації не має значення, які саме кошти (з якого саме рахунку) будуть арештовані. Визначальним є лише те, щоб загальна сума арештованих коштів відповідала сумі, яка може підлягати спеціальній конфіскації. Арешт частини коштів на іншому рахунку в розмірі, якого не вистачає на першому рахунку, повністю відповідає меті заходу забезпечення кримінального провадження, передбаченій п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України, і є пропорційним та необхідним.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне залишити під арештом кошти, розміщені на рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк», у повному обсязі, що відповідно до виписки з цього банківського рахунку від 22.06.2023 становить 105 878,41 грн, а також продовжити арешт коштів, розміщених на іншому рахунку, у сумі, якої не вистачає до заявленого прокурором розміру можливої спеціальної конфіскації, тобто до 238 100 грн.

Так, згідно з довідкою АТ «Універсал банк» про рух коштів по картці від 06.07.2023 (фактично станом на дату накладення арешту) на рахунку НОМЕР_3 розміщені кошти у сумі 279 033, 42 грн (на даний час сума збільшилася). У зв`язку з цим залишення під арештом розміщених на цьому рахунку грошових коштів у сумі, якої не вистачає для покриття заявленого прокурором розміру можливої спеціальної конфіскації, а саме 132221,59 грн, забезпечить досягнення цілей арешту грошових коштів в загальній сумі 238 100 грн, необхідність збереження якого обґрунтована прокурором метою можливої спеціальної конфіскації.

Розглядаючи доводи прокурора про наявність додаткової підстави для подальшого перебування під арештом іншої частини грошових коштів на банківських рахунках ОСОБА_15 , а саме з метою конфіскації майна як виду покарання суд враховує таке.

Положеннями п.3 ч.2 ст.170 КПК України передбачено можливість накладення арешту на майно з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання. 

Згідно з ч.5 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому п.3 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна.

Згідно ч.5 ст.191 КК України, санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна. 

Відповідно до ч.1 ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. 

Підстави для збереження арешту грошових коштів, розміщених на банківських рахунках ОСОБА_15 , з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання прокурор обґрунтовує існуванням між нею та обвинуваченим ОСОБА_7 відносин спільного проживання однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу. За доводами обвинувачення, наслідком цього є поширення на вказані кошти правового режиму спільної сумісної власності подружжя, що передбачає конфіскацію частки ОСОБА_7 у разі ухвалення щодо нього обвинувального вироку за інкримінований злочин. На підтвердження зазначених обставин прокурор посилається на наявність спільних дітей та відомості, зафіксовані у матеріалах негласних слідчих (розшукових) дій.

Своєю чергою ОСОБА_15 та її представник категорично заперечують цей факт, посилаючись, зокрема, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30.11.2023 у справі № 752/15966/23, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_15 до ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу.

Вказану обставину заперечує також і обвинувачений ОСОБА_7 .

Щодо зазначених позицій сторін суд вважає за необхідне зазначити таке. 

Кримінальне судочинство має публічно-правовий характер і власний, чітко обмежений предмет, зокрема, вирішує питання застосування заходів забезпечення кримінального провадження, кримінальної відповідальності особи (у тому числі призначення покарання). 

Натомість інститути сімейного та цивільного права регулюють питання спільної сумісної власності, факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділу майна, виділу частки тощо та належать до приватного права. Їх реалізація можлива лише в порядку, передбаченому Сімейним кодексом і Цивільним процесуальним кодексом.

Відповідно до ст. 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. 

Отже проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу - це цивільно-правовий факт, що має юридичне значення, зокрема, у вигляді виникнення правового режиму спільної сумісної власності. 

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 554/8023/15-ц зроблено висновок про те, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу розглядаються судом у порядку окремого провадження. Даний факт також може бути встановлений в позовному провадженні разом із вирішенням спору про поділ майна, що узгоджується з ч. 6 ст. 294 ЦПК України. 

Таким чином, встановлення фактів, що мають юридичне значення, у тому числі факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу повинно здійснюватися виключно судом в межах відповідної процесуальної процедури у порядку цивільного судочинства.

Досліджені судом матеріали не містять доказів перебування  ОСОБА_7 та ОСОБА_15 у зареєстрованому шлюбі, як і не містять відповідного рішення суду, яким би встановлювався факт спільного проживання як чоловіка і дружина без реєстрації шлюбу. 

Своєю чергою кримінальне провадження не є належною процесуальною формою для встановлення цивільно-правових фактів, що породжують майнові чи інші цивільні права та обов`язки. Встановлення такого факту не входить до вичерпного переліку обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні згідно зі ст. 91 КПК України, та перебуває поза межами завдань кримінального судочинства, визначених ст. 2 КПК України.

У межах кримінального провадження під час вирішення питань, регламентованих главою 17 КПК України (накладення чи скасування арешту майна), суд оцінює наявність достатніх підстав вважати, що майно, зокрема, може підлягати конфіскації як виду покарання.

Зміст ч. 5 ст. 170 КПК України дозволяє арешт з метою забезпечення конфіскації як виду покарання лише на майно підозрюваного/обвинуваченого. При цьому суд виходить з наявних у матеріалах провадження даних про правовий режим майна.Встановлення правового режиму власності майна, вирішення питань про виділення часток в праві спільної сумісної власності перебуває поза межами питань, що вирішуються в межах кримінального провадження , та  відносяться до компетенції суду цивільного судочинства.

Якщо майно належить особі, з якою обвинувачений не перебуває у зареєстрованому шлюбі, а факт спільної сумісної власності на підставі ст. 74 СК України судовим рішенням цивільного суду не встановлений, суд кримінальної юрисдикції не має права самостійно визнавати існування фактичних шлюбних відносин і на цій підставі поширювати режим спільної власності.

Спроба реалізації такого механізму у кримінальному провадженні матиме наслідком підміну юрисдикції. Кримінальний суд не може підміняти собою цивільний суд і створювати цивільно-правові наслідки там, де закон цього не передбачає. Інший підхід призвів би до виконання судом кримінальної юрисдикції непритаманних йому функцій та порушення принципу правової визначеності як складового елемента верховенства права.

Особливо істотним є те, що ОСОБА_15 у такому випадку фактично зазнала б несприятливих майнових наслідків не внаслідок вирішення спору про її право власності у належній цивільній процедурі, а в межах кримінального провадження, предметом якого є питання кримінальної відповідальності іншої особи. При цьому вона не має в такому провадженні того обсягу процесуальних можливостей та гарантій, які передбачені цивільним процесуальним законодавством для особи, чиї права та інтереси є безпосереднім предметом вирішення під час встановлення юридичного факту та визначення правового режиму майна.

Враховуючи викладене, фактично перед колегією суддів поставлено питання, яке виходить за межі її компетенції.  За відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження факту проживання ОСОБА_15 та ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, твердження прокурора про поширення на арештоване майно правового режиму спільної сумісної власності є передчасним, не входить до предмета доказування у цьому провадженні та не може бути прийняте судом.

З огляду на викладене, правові підстави для подальшого збереження арешту на грошові кошти, що розміщені на банківських рахунках ОСОБА_15 , з метою забезпечення виконання покарання у вигляді конфіскації майна відсутні.

Доказів того, що застосований ухвалою від 05.05.2023 арешт забезпечує інше кримінальне провадження, суду не надано.

Зважаючи на викладений вище аналіз колегія суддів приходить до висновку, що клопотання про скасування арешту майна підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. 170, 174, 372, 392 КПК України, суд, - 

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання представника власника майна ОСОБА_15 - адвоката ОСОБА_17 про скасування арешту майна задовольнити частково.

Скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05.07.2023 у справі № 991/5743/23 на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , (шляхом заборони на відчуження, розпорядження та користування грошовими коштами, здійснення будь-яких видаткових операцій по рахунках), відкритих в:

-АТ «АБ «Радабанк» (МФО 306500, вул. Володимира Мономаха, 5, м. Дніпро, 49000):

НОМЕР_5 , 

НОМЕР_6 , 

НОМЕР_7 , 

НОМЕР_8 ;

-АТ КБ «ПриватБанк» (МФО 305299, вул. Грушевського, 1д, м. Київ, 01001):

НОМЕР_9 , 

НОМЕР_10 , 

НОМЕР_11 , 

НОМЕР_12 , 

НОМЕР_13 , 

НОМЕР_14 , 

НОМЕР_15 , 

НОМЕР_16 ;

-АТ «Універсал Банк»  (МФО 322001 , вул. Оленівська, 23 , м. Київ, 04080):

НОМЕР_3 (за винятком суми 132 221,59 грн), 

НОМЕР_19,

НОМЕР_20, 

НОМЕР_21 

НОМЕР_22 

НОМЕР_23, 

НОМЕР_24 

НОМЕР_25, 

НОМЕР_17 , 

НОМЕР_26.

Залишити під арештом грошові кошти:

у сумі 105 878,41 грн, які знаходяться на рахунку в АТ КБ «ПриватБанк» - НОМЕР_18 , 

у сумі 132 221,59 грн, які знаходяться на рахунку в АТ «Універсал банк» - НОМЕР_3 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення і окремому оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_1 

Судді ОСОБА_2 

ОСОБА_3