справа № 991/2195/26

провадження №11-кп/991/159/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 , 

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 12 серпня 2026 року про відмову у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 про скасування запобіжного заходу та продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні №12025000000001216 від 01 травня 2025 року,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.

У Вищому антикорупційному суді на стадії судового розгляду перебуває кримінальне провадження №12025000000001216 від 01 травня 2025 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.4 ст.368 КК.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 червня 2025 року щодо ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 09 серпня 2025 року із визначенням застави у розмірі 17 600 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 53 292 800 грн., та покладенням відповідних процесуальних обов`язків у разі її внесення.

Строк тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_5 у цьому кримінальному провадженні неодноразово продовжувався ухвалами слідчих суддів Вищого антикорупційного суду. На стадії досудового розслідування останньою ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 26 лютого 2026 року строк тримання під вартою продовжено до 26 квітня 2026 року, а розмір застави визначено у сумі 5 000 000 грн.

Після надходження обвинувального акта до суду ухвалою Вищого антикорупційного суду від 22 квітня 2026 року продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 на шістдесят днів, тобто до 20 червня 2026 року включно. Цією ж ухвалою раніше визначений розмір застави зменшено з 5 000 000 грн. до 1 052 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 3 501 056 грн.

Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 17 червня 2026 року строк тримання під вартою щодо ОСОБА_5 продовжено до 15 серпня 2026 року включно, а розмір застави зменшено до 840 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 2 795 520 грн., із покладенням відповідних процесуальних обов`язків у разі її внесення.

11 серпня 2026 року прокурор ОСОБА_7 звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку тримання під вартою на шістдесят днів із визначенням застави у раніше встановленому розмірі - 840 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 2 795 520 грн., та покладенням на обвинуваченого відповідних процесуальних обов`язків у разі її внесення. Також до суду надійшло клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на особисте зобов`язання.

Оскаржуваною ухвалою Вищого антикорупційного суду від 12 серпня 2026 року у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 про скасування запобіжного заходу відмовлено. Клопотання прокурора задоволено частково та продовжено щодо ОСОБА_5 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на шістдесят днів, тобто до 10 жовтня 2026 року включно.

Цією ж ухвалою раніше визначений обвинуваченому розмір застави у сумі 2 795 520 грн. зменшено до 600 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 996 800 грн., та покладено на обвинуваченого відповідні процесуальні обов`язки у разі її внесення.

При ухваленні зазначеного рішення в частині часткового задоволення клопотання прокурора суд першої інстанції виходив із наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.4 ст.368 КК, відповідає стандарту доказування «обґрунтована підозра», достатньому для вирішення питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу щодо обвинуваченого.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про продовження існування передбачених п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК ризиків, а саме ризику переховування обвинуваченого від суду та ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, а також про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання цим ризикам.

Вирішуючи питання про розмір застави, суд першої інстанції врахував сукупний строк перебування ОСОБА_5 під вартою понад чотирнадцять місяців, факт невнесення раніше визначеної застави, дані про його офіційні доходи, сімейний стан, наявність малолітньої дитини, яка за станом здоров`я потребує додаткових систематичних витрат, відсутність нерухомого та цінного рухомого майна, а також наявні в матеріалах кримінального провадження відомості щодо можливих неофіційних доходів обвинуваченого. З урахуванням зазначеного, а також висновків Конституційного Суду України у Рішенні від 21 липня 2026 року №9-р(ІІ)/2026 щодо необхідності забезпечення реальної альтернативності застави триманню під вартою, суд зменшив її розмір до 1 996 800 грн., визнавши такий розмір достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та таким, що не є завідомо непомірним для нього.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, вважаючи її незаконною та необґрунтованою, постановленою з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, у якій просив ухвалу Вищого антикорупційного суду від 12 серпня 2026 року скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, а також застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 156 103 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги захисник посилався на відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК. Зазначав, що ОСОБА_5 проходить військову службу, має постійне місце проживання, сім`ю, малолітню дитину, яка потребує систематичного лікування та корекційно-розвиткових занять, батька з інвалідністю ІІ групи, позитивні характеристики, статус учасника бойових дій, нагороди та заохочення, не має судимостей і стягнень за час перебування під вартою.

На переконання сторони захисту, ризик переховування від суду відсутній, оскільки ОСОБА_5 є діючим офіцером, підполковником Збройних Сил України, перебуває під дією військового права та військової вертикалі управління, а його місце перебування та виконання обов`язків контролюються командуванням. Крім того, закордонний паспорт обвинуваченого перебуває в органу досудового розслідування, а фактичних спроб ухилитися від суду він не вчиняв.

Ризик незаконного впливу на свідків захисник також вважав недоведеним, оскільки від часу повідомлення про підозру та після направлення обвинувального акта до суду ОСОБА_5 не вчиняв дій, спрямованих на вплив на свідків, а свідки вже допитувалися під час досудового розслідування.

Сторона захисту наполягала на необґрунтованості обвинувачення та посилалася на зміст матеріалів НСРД, які, на її думку, свідчать про відсутність самостійної ініціативи ОСОБА_5 щодо інкримінованих домовленостей, про ініціювання зустрічей ОСОБА_8 та наявність ознак провокації. Окремо зазначалося, що питання зміни суми неправомірної вигоди обговорювалося іншими особами без участі ОСОБА_5 , а під час фінальної зустрічі ОСОБА_8 нібито передав йому грошові кошти під виглядом документів.

Також захисник вважав визначену судом заставу у сумі 1 996 800 грн. завідомо непомірною для обвинуваченого та його родини. Посилався на офіційне грошове забезпечення ОСОБА_5 у розмірі близько 52 035 грн. на місяць, відсутність у нього нерухомого майна, транспортних засобів та інших підтверджених активів, тривалий строк невнесення застави, а також значні витрати сім`ї на дитину. На думку захисту, сторона обвинувачення не надала належних доказів наявності у ОСОБА_5 значних активів чи інших доходів.

На підтвердження доводів про непомірність застави захисник посилався на практику ЄСПЛ та Рішення Конституційного Суду України від 21 липня 2026 року №9-р(ІІ)/2026, наголошуючи, що застава повинна бути реальною альтернативою триманню під вартою, а її розмір має визначатися з урахуванням доведеного майнового стану особи, доступності активів та наявності утриманців.

Позиції учасників судового провадження.

Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник адвокат ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримали подану апеляційну скаргу та просили задовольнити її у повному обсязі з викладених у ній підстав.

Прокурор ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Вищого антикорупційного суду від 12 серпня 2026 року - без змін.

Мотиви та висновки суду.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено засади забезпечення права на свободу та особисту недоторканність.

Згідно з вимогами ст.12 КПК під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Одним із заходів забезпечення кримінального провадження, передбачених ст.131 КПК, є запобіжні заходи, які застосовуються з метою досягнення дієвості кримінального провадження.

Згідно з ч.1 ст.177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема, переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні.

Підставою застосування запобіжного заходу відповідно до ч.2 ст.177 КПК є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті.

За вимогами ч.1 ст.194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання відповідному ризику або ризикам.

Крім наявності зазначених у ст.177 КПК ризиків суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі передбачені ст.178 КПК.

Відповідно до ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до закінчення двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або з дня продовження строку тримання під вартою.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали, надані суду апеляційної інстанції, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції під час розгляду клопотання прокурора належним чином перевірив наявність підстав для подальшого тримання ОСОБА_5 під вартою та дотримався вимог кримінального процесуального закону.

Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо необґрунтованості обвинувачення ОСОБА_5 , колегія суддів виходить із такого.

Поняття «обґрунтована підозра» у національному кримінальному процесуальному законодавстві не розкрито, однак відповідно до практики ЄСПЛ воно передбачає наявність фактів або інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити кримінальне правопорушення («Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. The United Kingdom), §32; «Нечипорук і Йонкало проти України», §175).

Разом з тим ОСОБА_5 на час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою вже має процесуальний статус обвинуваченого, а кримінальне провадження щодо нього перебуває на стадії судового розгляду. Тому перевірка цієї передумови застосування запобіжного заходу має здійснюватися з урахуванням відповідної стадії провадження та не може підміняти собою оцінку доказів, яку суд першої інстанції має надати під час ухвалення остаточного судового рішення за результатами розгляду обвинувального акта.

Як убачається з оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції проаналізував обвинувальний акт, реєстр матеріалів досудового розслідування, окремі матеріали досудового розслідування та попередні судові рішення щодо запобіжного заходу і дійшов висновку про наявність достатніх підстав вважати, що обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.4 ст.368 КК, відповідає стандарту «обґрунтована підозра», достатньому для вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу.

Доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться переважно до іншого трактування стороною захисту окремих висловлювань у зафіксованих в матеріалах НСРД розмовах ОСОБА_5 із ОСОБА_8 , ролі учасників відповідних зустрічей та обставин передачі грошових коштів. Такі доводи стосуються оцінки змісту доказів, їх належності, допустимості, достовірності та достатності для підтвердження або спростування винуватості обвинуваченого, що підлягає вирішенню за результатами безпосереднього дослідження доказів під час судового розгляду по суті обвинувачення, а не в межах вирішення питання про продовження строку тримання під вартою.

Посилання сторони захисту на наявність ознак провокації та на судову практику щодо оцінки подібних обставин не змінюють наведеного висновку, оскільки встановлення факту провокації потребує оцінки всієї сукупності доказів і фактичних обставин провадження та належить до питань, які мають бути вирішені судом під час розгляду обвинувального акта по суті.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості обвинувачення ОСОБА_5 .

Надаючи оцінку доводам щодо необґрунтованості висновків суду першої інстанції в частині продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК, суд зазначає таке.

Відповідно до практики ЄСПЛ обґрунтування необхідності подальшого тримання особи під вартою не може ґрунтуватися на абстрактних або загальних припущеннях. Аргументи за і проти звільнення особи, у тому числі щодо ризику перешкоджання належному здійсненню кримінального провадження, мають бути підтверджені конкретними фактичними обставинами. Водночас оцінка ризиків за своєю природою має прогностичний характер і не вимагає встановлення того, що обвинувачений неодмінно вчинить відповідні дії.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь можливості того, що особа вдасться до вчинків, які перешкоджатимуть судовому розгляду або створюватимуть загрозу досягненню завдань кримінального провадження. КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає наявності даних про реальну можливість їх здійснення у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

При цьому відповідно до практики ЄСПЛ оцінка наявності та ступеня ризиків має здійснюватися не ізольовано, а за результатами сукупного аналізу обставин інкримінованого кримінального правопорушення та даних про особу обвинуваченого, зокрема його характеру, моральних якостей, місця проживання, роду занять, майнового стану, сімейних зв`язків, поведінки під час кримінального провадження та інших зв`язків із державою, у якій здійснюється кримінальне переслідування. Такий підхід, зокрема, викладений у рішенні ЄСПЛ у справі «Бекчієв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява №9190/03, від 04 жовтня 2005 року. 

У межах доводів апеляційної скарги колегія суддів перевіряє висновки суду першої інстанції щодо продовження існування ризиків, передбачених п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК, а саме ризику переховування обвинуваченого від суду та ризику незаконного впливу на свідків.

Щодо ризику переховування від суду колегія суддів враховує, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні у співучасті особливо тяжкого корупційного кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років з додатковими покараннями. У разі визнання винуватим таке покарання має бути призначене до реального відбування без можливості застосування ст.69 та абз.1 ч.1 ст.75 КК. Очікування можливого суворого вироку об`єктивно може формувати мотив для ухилення від суду.

Разом з тим ЄСПЛ послідовно виходить із того, що суворість покарання, яке загрожує особі, є релевантним чинником при оцінці ризику переховування, однак сама по собі не може бути достатньою підставою для тривалого тримання під вартою. Відповідний ризик має оцінюватися у сукупності з іншими обставинами, які можуть підтверджувати його існування або, навпаки, свідчити про його незначний ступінь («Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v. Bulgaria), заява №33977/96, рішення від 26 липня 2001 року, §§80-81).

Водночас суд першої інстанції оцінив тяжкість можливого покарання не ізольовано, а в сукупності з іншими обставинами, зокрема наявністю у ОСОБА_5 широкого кола знайомств і зв`язків серед службових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів, керівників підприємств, установ та організацій, а також набутими за характером професійної діяльності знаннями та навичками, які можуть бути використані для ухилення від суду.

Обвинувачений має дійсний до 31 січня 2028 року паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Та обставина, що цей документ фактично перебуває в органу досудового розслідування, зменшує можливості легального виїзду, однак не усуває ризик переховування, оскільки ухилення від суду можливе не лише шляхом перетину державного кордону, але й на території України.

Колегія суддів бере до уваги доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_5 є діючим військовослужбовцем, підполковником Збройних Сил України, проходить військову службу та перебуває під контролем військового командування. Однак сам по собі статус військовослужбовця не виключає можливості ухилення особи від суду і не є безумовною гарантією належної процесуальної поведінки. Система військового контролю може ускладнювати тривале переховування, проте не усуває самого мотиву та можливості вчинення дій, спрямованих на ухилення від суду.

Суд також враховує дані про постійне місце проживання ОСОБА_5 , його сімейні зв`язки, малолітню дитину, батька з інвалідністю, позитивні характеристики, відсутність судимостей, участь у захисті Батьківщини, статус учасника бойових дій, нагороди й заохочення, а також відсутність порушень режиму під час перебування під вартою. Ці обставини характеризують особу обвинуваченого та зменшують інтенсивність ризику, проте у сукупності з іншими встановленими обставинами не дають підстав вважати ризик переховування таким, що припинив існування.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про продовження існування ризику переховування обвинуваченого від суду.

Щодо ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні суд виходить із того, що на час розгляду клопотання триває судовий розгляд із дослідженням доказів сторони обвинувачення, а заявлені прокурором свідки, зокрема ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , судом ще не допитані.

Відповідно до ч.1, 2 ст.23 КПК суд досліджує докази безпосередньо, а показання учасників кримінального провадження отримує усно. Згідно з ч.4 ст.95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або показаннями, отриманими у порядку, передбаченому ст.225 КПК, за винятками, встановленими законом.

Отже, сам факт допиту свідків під час досудового розслідування не усуває ризику незаконного впливу на них на стадії судового розгляду. Так само відсутність за час перебування ОСОБА_5 під вартою зафіксованих спроб такого впливу не спростовує можливості його здійснення у майбутньому, оскільки обвинувачений увесь цей період перебував в умовах істотного обмеження можливостей для позапроцесуальної комунікації.

Зазначені раніше відомості про широке коло знайомств і контактів обвинуваченого також обґрунтовано враховані судом першої інстанції як такі, що можуть бути використані для спроби неправомірного впливу на свідків.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про продовження існування ризику незаконного впливу на свідків принаймні до моменту безпосереднього отримання судом їх показань.

Встановивши продовження існування ризиків, передбачених п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК, суд першої інстанції обґрунтовано перевірив можливість запобігання їм шляхом застосування до ОСОБА_5 більш м`яких запобіжних заходів.

Відповідно до ч.1 ст.183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК.

Особисте зобов`язання з огляду на характер та інтенсивність встановлених ризиків не забезпечить належного рівня процесуальної поведінки ОСОБА_5 . Особиста порука не може бути застосована за відсутності осіб, які взяли б на себе відповідні зобов`язання поручителів. Домашній арешт також не є достатнім у цьому випадку, оскільки не виключає можливості підтримувати позапроцесуальні контакти зі свідками та не забезпечує рівня контролю, співмірного з ризиком переховування від суду.

Водночас суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання ОСОБА_5 під вартою, визначив альтернативний запобіжний захід у вигляді застави та поклав на обвинуваченого відповідні процесуальні обов`язки у разі її внесення. Отже, тримання під вартою не застосовано безальтернативно.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу не спростовують висновків суду першої інстанції.

Щодо доводів апеляційної скарги про непомірність визначеного судом першої інстанції розміру застави колегія суддів виходить із такого.

Згідно з ч.4 ст.182 КПК розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 КПК. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання особою покладених на неї обов`язків та не може бути завідомо непомірним для неї.

За змістом ч.5 ст.182 КПК щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави визначається в межах від вісімдесяти до трьохсот прожиткових мінімумів для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує триста прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Рішенням Конституційного Суду України від 21 липня 2026 року №9-р(ІІ)/2026 наголошено на необхідності такого застосування положень ч.5 ст.182 КПК, за якого застава залишається реальною альтернативою триманню під вартою. Визначаючи її розмір поза загальними межами, суд має належно обґрунтувати фінансову спроможність особи, оцінити легальні доходи й активи, наявність утриманців, доступність активів для сплати застави та уникати припущень щодо матеріальної спроможності особи.

Як убачається з оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції не залишив наведені вимоги поза увагою. Навпаки, саме з огляду на тривалий строк перебування ОСОБА_5 під вартою, невнесення раніше визначеної застави, дані про його офіційне грошове забезпечення, відсутність зареєстрованого нерухомого та цінного рухомого майна, сімейний стан і збільшення витрат на лікування та розвиток малолітньої дитини суд повторно зменшив розмір застави з 2 795 520 грн. до 1 996 800 грн.

Разом з тим суд першої інстанції врахував характер інкримінованого кримінального правопорушення, його особливу тяжкість, встановлені ризики, а також наявні у матеріалах цього кримінального провадження відомості, зокрема зміст переписок ОСОБА_5 у месенджері, які, за оцінкою суду, свідчать про можливе отримання ним неофіційних доходів за надання інформації суб`єктам господарювання щодо закупівель та сприяння в укладенні договорів у сфері оборони.

Колегія суддів враховує, що наведені відомості не є остаточним доказом майнового стану обвинуваченого і не можуть підміняти документально підтверджені дані про його доходи та активи. Водночас на стадії вирішення питання про запобіжний захід вони можуть оцінюватися у сукупності з іншими обставинами для визначення такого розміру застави, який має реальний стримувальний ефект і здатний забезпечити виконання процесуальних обов`язків.

Визначені судом 600 прожиткових мінімумів для працездатних осіб перевищують встановлену п.3 ч.5 ст.182 КПК загальну верхню межу, однак суд першої інстанції навів конкретні обставини, які, на його переконання, зумовлюють необхідність застосування застави поза цією межею, та одночасно з урахуванням тривалого невнесення застави і майнового стану обвинуваченого істотно зменшив її порівняно з попередньо визначеним розміром.

Запропонований стороною захисту розмір застави 156 103 грн. не лише не враховує характер та інтенсивність установлених ризиків, але й є меншим за мінімальну межу застави, встановлену п.3 ч.5 ст.182 КПК для особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину. Тому застосування застави саме у запропонованому захистом розмірі не узгоджується з вимогами закону.

Посилання захисника на відсутність арештованих активів, нерухомого майна та значних офіційних доходів саме по собі не свідчить про необхідність визначення застави у мінімальному чи нижчому за мінімальний розмірі. Ці обставини були предметом оцінки суду першої інстанції та стали підставою для чергового зменшення застави.

Отже, доводи апеляційної скарги та посилання на Рішення Конституційного Суду України від 21 липня 2026 року №9-р(ІІ)/2026 не спростовують висновків оскаржуваної ухвали, оскільки суд першої інстанції фактично застосував викладені у цьому Рішенні підходи, оцінив реальність альтернативи триманню під вартою та зменшив розмір застави до 1 996 800 грн.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для подальшого зменшення застави до розміру, запропонованого стороною захисту.

З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції належним чином перевірив наявність підстав для продовження щодо ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оцінив доводи сторін, надані матеріали, стадію судового розгляду, характер пред`явленого обвинувачення, дані про особу обвинуваченого, його майновий та сімейний стан, а також наявність ризиків, передбачених п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості обвинувачення, відсутності ризиків, можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу та непомірності застави не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції постановити законне та обґрунтоване судове рішення або були б безумовною підставою для його скасування, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 слід залишити без задоволення, а ухвалу Вищого антикорупційного суду від 12 серпня 2026 року - без змін.

Керуючись ст.7, 9, 12, 131, 176, 177, 178, 182, 183, 194, 197, 331, 404, 405, 407, 422-1, 532 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Вищого антикорупційного суду від 12 серпня 2026 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

_______________   _______________   _______________

ОСОБА_1     ОСОБА_2      ОСОБА_3