справа № 991/10308/26

провадження №11-п/991/29/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

У Х В А Л А

16 вересня 2026 року м.Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 , 

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_7 ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

захисника обвинуваченого ОСОБА_9 ОСОБА_10 (в режимі відеоконференції),

прокурора ОСОБА_11 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 про направлення кримінального провадження, відомості про яке 02 листопада 2022 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022000000001543, за обвинуваченням ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_13 з Вищого антикорупційного суду за підсудністю до Центрального районного суду міста Дніпра,

ВСТАНОВИЛА:

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

12 серпня 2026 року до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42022000000001543 від 02 листопада 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК, ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.5 ст.191 КК, ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27, ч.5 ст.191 КК, ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК.

02 вересня 2026 року до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 про направлення вказаного кримінального провадження з Вищого антикорупційного суду за підсудністю до Центрального районного суду міста Дніпра.

Вимоги і узагальненні доводи клопотання.

Клопотання адвоката ОСОБА_8 обґрунтоване тим, що зазначене кримінальне провадження не підсудне Вищому антикорупційному суду, оскільки, на переконання сторони захисту, відсутня жодна з передбачених п.1-3 ч.5 ст.216 КПК умов. Захисник наголошує, що саме по собі здійснення досудового розслідування детективами НАБУ не визначає предметну підсудність кримінального провадження Вищому антикорупційному суду, яка встановлюється виходячи із юридичних властивостей конкретного кримінального провадження та наявності передбачених законом критеріїв. 

Мотивуючи свою позицію щодо відсутності умови, передбаченої п.1 ч.5 ст.216 КПК, захисник зазначив, що ОСОБА_9 та ОСОБА_12 як голова та заступник голови місцевої державної адміністрації не належали до державних службовців, посади яких віднесено до категорії «А»; ОСОБА_13 , який обіймав посаду начальника відділу дорожнього господарства, також не належав до такої категорії; ОСОБА_7 був директором юридичної особи приватного права, у статутному капіталі якої частка державної або комунальної власності була відсутня. У зв`язку з цим захист вважає, що жоден із чотирьох обвинувачених не належить до кола осіб, визначених п.1 ч.5 ст.216 КПК. 

Щодо передбаченої п.2 ч.5 ст.216 КПК умови адвокат вказав, що для кримінального правопорушення за ст.191 КК одночасно мають бути наявними дві ознаки: відповідний розмір предмета кримінального правопорушення або завданої шкоди та вчинення кримінального правопорушення службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування або визначеного законом суб`єкта господарювання. При цьому, на переконання захисту, ОСОБА_7 таким статусом не наділений, а поширення на нього ознак, що характеризують інших співучасників, суперечить ч.3 ст.29 КК. 

Крім того, захисник зазначив, що сама кваліфікація дій обвинувачених за ч.5 ст.191 КК та зазначення в обвинувальному акті загальної суми збитків не свідчать про встановлення їх розміру, оскільки така обставина підлягає доказуванню та оспорюється стороною захисту. На його думку, при вирішенні питання про підсудність колегія суддів має перевірити наявність обох складових, передбачених п.2 ч.5 ст.216 КПК, а не виходити лише з формулювання обвинувального акта. 

Також, на переконання захисника, п.3 ч.5 ст.216 КПК до цього кримінального провадження не застосовується. Відтак сторона захисту вважає, що кримінальне провадження не відповідає критеріям предметної підсудності Вищого антикорупційного суду. 

На підтримку своїх доводів заявник також посилався на практику Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду та Верховного Суду щодо розмежування підслідності НАБУ і предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, а також на положення п.1 ст.6 Конвенції щодо права на суд, встановлений законом. 

Враховуючи наведене та посилаючись на те, що інкриміновані дії, за змістом обвинувального акта, пов`язані з територією міста Дніпра, захисник просив направити кримінальне провадження №42022000000001543 від 02 листопада 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_13 з Вищого антикорупційного суду до Центрального районного суду міста Дніпра - суду, в межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення.

Позиції учасників судового провадження.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 ОСОБА_8 та захисник обвинуваченого ОСОБА_9 ОСОБА_10 підтримали подане клопотання, просили направити кримінальне провадження з Вищого антикорупційного суду за підсудністю до Центрального районного суду міста Дніпра, посилаючись на доводи, викладені у клопотанні.

Прокурор ОСОБА_11 у судовому засіданні заперечував проти доводів, викладених у клопотанні, та просив відмовити у його задоволенні.

Інші учасники судового провадження у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду клопотання повідомлені належним чином. Відповідно до ч.4 ст.34 КПК неприбуття учасників судового провадження не перешкоджає розгляду питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого, у зв`язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути клопотання за їх відсутності.

Мотиви суду.

Згідно зі ст.30 КПК у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» саме цей суд здійснює правосуддя як суд першої та апеляційної інстанцій у кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до його юрисдикції (підсудності) процесуальним законом, а також шляхом здійснення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у таких кримінальних провадженнях.

Положеннями ч.1 ст.33-1 КПК врегульовано предметну підсудність Вищого антикорупційного суду та визначено, що Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених у примітці до ст.45 КК, ст.206-2, 209, 211, 366-2, 366-3 КК, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених п.1-3 ч.5 ст.216 КПК.

У примітці до ст.45 КК наведено вичерпний перелік корупційних кримінальних правопорушень, якими вважаються кримінальні правопорушення, передбачені ст.191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410 КК у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені ст.210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 КК.

Кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо до початку судового розгляду виявилося, що кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил підсудності (п.1 ч.1 ст.34 КПК).

Надаючи оцінку доводам клопотання щодо непідсудності цього кримінального провадження Вищому антикорупційному суду, а саме відсутності жодної з умов, передбачених п.1-3 ч.5 ст.216 КПК, колегія суддів зазначає таке.

З обвинувального акта вбачається, що ОСОБА_12 та ОСОБА_13 обвинувачуються за ч.5 ст.191 КК у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому в особливо великих розмірах, за попередньою змовою групою осіб; ОСОБА_7 - у пособництві у вчиненні цього кримінального правопорушення, а ОСОБА_9 - в його організації. 

Отже, інкриміноване за ст.191 КК кримінальне правопорушення, за версією сторони обвинувачення, вчинено шляхом зловживання службовим становищем, а тому належить до корупційних кримінальних правопорушень, визначених приміткою до ст.45 КК.

Водночас для віднесення такого кримінального провадження до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду достатньою є наявність хоча б однієї з умов, передбачених п.1-3 ч.5 ст.216 КПК. Тому доводи захисника щодо відсутності передбаченої п.1 ч.5 ст.216 КПК умови самі по собі не свідчать про непідсудність цього кримінального провадження Вищому антикорупційному суду, якщо наявна інша передбачена законом умова.

Пунктом 2 ч.5 ст.216 КПК, зокрема, передбачено умову, за якої предмет кримінального правопорушення або розмір завданої шкоди у кримінальному правопорушенні, передбаченому ст.191 КК, у п`ять тисяч і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення, якщо таке кримінальне правопорушення вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування або суб`єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків.

За викладеними в обвинувальному акті обставинами ОСОБА_9 на час вчинення інкримінованого кримінального правопорушення обіймав в органі державної влади посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, та був службовою особою в розумінні ч.3 ст.18 КК. Аналогічні обставини сторона обвинувачення зазначає щодо ОСОБА_12 , який обіймав посаду заступника голови обласної державної адміністрації. 

Крім того, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_13 , який обіймав посаду начальника відділу розвитку дорожнього господарства структурного підрозділу обласної державної адміністрації, також виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції та був службовою особою державного органу. 

Таким чином, за змістом висунутого обвинувачення інкриміноване заволодіння майном вчинено, зокрема, службовими особами державного органу, що відповідає суб`єктному критерію, передбаченому п.2 ч.5 ст.216 КПК.

Довід захисника про те, що ОСОБА_7 був директором приватного товариства та особисто не належав до жодної з категорій службових осіб, перелічених у п.2 ч.5 ст.216 КПК, наведеного висновку не спростовує.

ОСОБА_7 не інкримінується самостійне, не пов`язане з діями інших обвинувачених заволодіння майном. За формулюванням обвинувачення його дії кваліфіковано за ч.5 ст.27, ч.5 ст.191 КК як пособництво у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб. При цьому безпосереднє вчинення та організація цього ж кримінального правопорушення інкримінуються особам, які, за обвинувальним актом, є службовими особами державного органу. 

Положення ч.3 ст.29 КК, на які посилається захисник, визначають, що ознаки, які характеризують особу окремого співучасника, ставляться у вину лише цьому співучаснику. Проте при вирішенні питання предметної підсудності суд встановлює наявність передбачених ст.33-1 та ч.5 ст.216 КПК юридичних ознак кримінального провадження, виходячи зі змісту обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті. Тому відсутність у пособника особистого статусу службової особи державного органу не усуває передбаченої п.2 ч.5 ст.216 КПК умови щодо кримінального правопорушення, яке, за висунутим обвинуваченням, вчинено у співучасті зі службовими особами такого органу.

Отже, відсутність у ОСОБА_7 особистого статусу службової особи державного органу не виключає наявності у цьому кримінальному провадженні суб`єктного критерію, передбаченого п.2 ч.5 ст.216 КПК.

Щодо вартісного критерію колегія суддів виходить із такого.

За обвинувальним актом у межах інкримінованої схеми складено та підписано акти приймання виконаних будівельних робіт із завідомо завищеною вартістю використаних матеріальних ресурсів на загальну суму 392 301 188,08 грн. та забезпечено перерахування відповідних грошових коштів на користь ТОВ «БУДІНВЕСТ ІНЖИНІРИНГ». В обвинувальному акті ці кошти визначені як грошові кошти обласного бюджету Дніпропетровської області, заволодіння якими інкримінується обвинуваченим. 

Наведений в обвинувальному акті розмір предмета інкримінованого кримінального правопорушення очевидно перевищує встановлений п.2 ч.5 ст.216 КПК поріг у п`ять тисяч прожиткових мінімумів для працездатних осіб на час його вчинення.

При цьому колегія суддів не погоджується з доводами захисника про необхідність під час вирішення питання про підсудність дослідити докази та встановити фактичний розмір завданої кримінальним правопорушенням шкоди.

Предметом розгляду в порядку ст.34 КПК є питання про визначення суду, компетентного здійснювати судовий розгляд кримінального провадження, а не доведеність сформульованого стороною обвинувачення. На цій стадії суд виходить із фактичних обставин та правової кваліфікації кримінального правопорушення, викладених в обвинувальному акті, не вирішуючи питання про їх доведеність належними, допустимими та достатніми доказами.

Інший підхід фактично вимагав би від колегії суддів до визначення компетентного суду дослідити докази щодо обсягу виконаних робіт, вартості матеріальних ресурсів, обґрунтованості здійснених платежів та встановити фактичний розмір завданої шкоди, тобто вирішити питання, які становлять предмет судового розгляду по суті. Така оцінка неминуче означала б передчасне вирішення обставин обвинувачення ще до визначення суду, уповноваженого це обвинувачення розглядати.

Аналогічний підхід застосований Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду в ухвалі від 14 березня 2024 року у справі №991/854/24, у якій при перевірці наявності передбачених ч.5 ст.216 КПК умов суд виходив із обставин, наведених стороною обвинувачення в обвинувальному акті, без оцінки їх доведеності.

Посилання захисника на те, що підслідність кримінального провадження НАБУ сама по собі не визначає його підсудність Вищому антикорупційному суду, є правильним за своєю суттю, однак не впливає на вирішення цього клопотання. Висновок колегії суддів про предметну підсудність цього кримінального провадження ґрунтується не на тому, яким органом здійснювалося досудове розслідування, а на наявності у сформульованому обвинуваченні передбаченої п.2 ч.5 ст.216 КПК умови.

Отже, за обставинами, викладеними в обвинувальному акті, кримінальне провадження стосується корупційного кримінального правопорушення, передбаченого ст.191 КК, предмет якого перевищує встановлений п.2 ч.5 ст.216 КПК розмір та яке, за версією сторони обвинувачення, вчинено, зокрема, службовими особами державного органу.

За таких обставин кримінальне провадження №42022000000001543 від 02 листопада 2022 року відповідно до ч.1 ст.33-1 КПК належить до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, а передбачені п.1 ч.1 ст.34 КПК підстави для його направлення до Центрального районного суду міста Дніпра відсутні.

У зв`язку з цим клопотання захисника ОСОБА_8 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.33-1, 34, 216, 372, 376, 532 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 про направлення кримінального провадження №42022000000001543 від 02 листопада 2022 року з Вищого антикорупційного суду за підсудністю до Центрального районного суду міста Дніпра залишити без задоволення.

Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

_______________ _______________ _______________ _______________ _______________

ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3   ОСОБА_4   ОСОБА_5