Справа № 991/11270/26

Провадження №11-сс/991/630/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09 вересня 2026 року про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення відомостей про кримінальні правопорушення до ЄРДР,

УСТАНОВИЛА:

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ухвалою від 09.09.2026 відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_5 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), що полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР).

Не погодившись із указаним рішенням ОСОБА_6 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09.09.2026, постановити нову, якою задовольнити скаргу, зобов`язати уповноважену особу НАБУ невідкладно внести до ЄРДР відомості за його заявою від 01.09.2026 та розпочати досудове розслідування. Розгляд справи провести за його відсутності.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала слідчого судді незаконна та необґрунтована, підлягає скасуванню з огляду на наступне:

-висновок суду про повну відсутність у матеріалах справи суми, що перевищує поріг підсудності, спростовується текстом того самого абзацу ухвали, в якому суд цю суму власноруч навів;

-вважає неправомірною вимогу слідчого судді щодо попереднього доведення розміру збитків і вини до внесення відомостей до ЄРДР. Ця підстава має самостійне значення, незалежне від першої: навіть якщо припустити, що сума шкоди в заяві справді була б відсутня, вимога навести точний, юридично значущий розмір завданої шкоди чи предмета злочину як умову внесення відомостей до ЄРДР суперечить самій архітектурі кримінального процесуального закону;

-встановлення точного розміру шкоди, безпосередньо спричиненої діями конкретної посадової особи (на відміну від загального розміру боргу боржника), об`єктивно вимагає слідчих дій, які недоступні заявнику: витребування матеріалів кримінального провадження № 12018110030000588, зокрема всіх постанов, що стосуються збереження арешту; призначення судово-економічної експертизи щодо визначення частки шкоди, що виникла саме внаслідок неправомірного, за версією заяви, продовження арешту, а не з інших причин; допити посадових осіб щодо мотивів прийняття відповідних рішень. Жодна з цих дій не може бути виконана заявником самостійно і не може передувати внесенню відомостей до ЄРДР - навпаки, вона є змістом досудового розслідування, яке має бути розпочате;

-у заяві прямо зазначено, що її предметом є не твердження про вже доведену вину конкретних осіб, а сукупність конкретних відомостей, здатних сформувати перевірювані слідчі версії та встановити або спростувати причинний зв`язок між діями посадових осіб і неможливістю виконання судових рішень. Це дослівно відповідає стандарту, встановленому статтею 214 КПК України та практикою Верховного Суду, - а не є, як помилково визнав суд, "суб`єктивним припущенням»;

-вимога вказати точний розмір шкоди, встановлення якого можливе лише засобами досудового розслідування, є саме таким видом формалізму: вона перетворює попередню, доперевірочну стадію на стадію, що вимагає результату, який ця стадія покликана лише ініціювати;

-зазначає, що у його справі борг боржника ОСОБА_7 , присуджений судовими рішеннями, що набрали законної сили, вже понад п`ять років залишається невиконаним внаслідок збереження арешту майна в кримінальному провадженні, ініційованому самим боржником. Відмова у перевірці обставин цього збереження засобами кримінального провадження є продовженням саме тієї бездіяльності держави щодо забезпечення виконання власних судових рішень, яку Європейський суд визнає порушенням статті 6 § 1 Конвенції;

-обставини, викладені в заяві від 01.09.2026, описують структурно ту саму модель, яку Європейський суд двічі визнав порушенням Конвенції у справах проти України, - використання кримінально-процесуальних інструментів та процесуальної поведінки органів прокуратури для унеможливлення реалізації майнових прав, підтверджених остаточним судовим рішенням. Відмова перевірити ці обставини на стадії, що передує навіть формальному відкриттю розслідування, є не нейтральною процесуальною дією, а фактичним відтворенням тієї самої проблеми, за яку Україну вже двічі визнано відповідальною перед Європейським судом. Відповідно до статті 46 Конвенції держава зобов`язана вживати заходів як індивідуального, так і загального характеру для запобігання повторенню порушень, вже встановлених Судом; тлумачення статті 214 КПК України, яке унеможливлює перевірку саме такого типу обставин, суперечить цьому зобов`язанню;

-суд дійшов висновку, що скаржник "не навів реальних ознак складу" кримінальних правопорушень, обмежившись "суб`єктивними припущеннями". При цьому ухвала не аналізує жодного з конкретних фактів, викладених у самій же цитованій судом заяві: дату відкриття кримінального провадження (22.01.2018) за заявою боржника без доказів; дату особистого втручання заступника Генерального прокурора ОСОБА_8 (постанова від 29.07.2021, лист від 03.08.2021), яке мало єдиним практичним наслідком повернення провадження до тієї самої прокуратури, дії якої оскаржуються; дату повідомлення про підозру особі, не пов`язаній з арештованим майном (20.11.2023), і зупинення розслідування вже через два дні (22.11.2023) - тобто задовго до вичерпання будь-яких розумних розшукових заходів; подвійний судовий відвід прокурора ОСОБА_9 (рішення від 05.02.2018), який, попри це, й далі здійснює процесуальне керівництво провадженням;

-суд послався на ухвалу слідчого судді ВАКС ОСОБА_10 від 28.08.2026 у справі № 991/10961/26 як на розгляд "аналогічної скарги того ж скаржника". Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що справа № 991/10961/26 стосувалася іншої заяви про кримінальне правопорушення, поданої щодо інших посадових осіб та з іншим фактичним обґрунтуванням, і лише опосередковано пов`язана з тим самим кримінальним провадженням № 12018110030000588;

-заява від 01.09.2026, яка є предметом цієї справи, стосується конкретно двох посадових осіб - заступника Генерального прокурора ОСОБА_8 (стаття 369-2 КК) та прокурора ОСОБА_9 (стаття 364 КК України).

Одночасно просить розглядати апеляційну скаргу за його відсутності.

14.09.2026 від прокурора САП ОСОБА_11 надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він зазначає, що до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури надійшло звернення ОСОБА_5 від 21.08.2026 (реєстр. № 21703-26 від 24.08.2026). За результатами розгляду вказаної заяви встановлено, що розгляд порушених у заяві питань не належить до компетенції Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. З огляду на викладене зазначену заяву листом Спеціалізованої антикорупційної прокуратури від 26.08.2026 № 07/5-6070ВИХ26 надіслано за належністю до Офісу Генерального прокурора для розгляду в межах компетенції, про що ОСОБА_5 поінформовано вказаним листом. Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 28.08.2026 заявнику ОСОБА_5 було відмовлено в задоволенні його скарги на бездіяльність щодо невнесення відомостей про кримінальні правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Однак, заявник не погодився з зазначеною ухвалою та подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення скарги. Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 03.09.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, ухвалу Вищого антикорупційного суду від 28.08.2026 залишено без змін, оскільки оскаржувана ухвала відповідає вимогам ст.370, ч.2 ст.372 КПК України щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості. Вважає оскаржувану ухвалу суду законною, обґрунтованою та вмотивованою, а тому підстав для її скасування не вбачає. Враховуючи викладене, проить розглянути апеляційну скаргу без участі представника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, та відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду скарги, в судове засідання не з`явились. Згідно ч. 4 ст. 405 КПК України, неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. У зв`язку з чим, колегією суддів прийнято рішення розглянути апеляційну скаргу за наявного складу учасників.

Згідно вимог ч. 3 ст. 392 КПК України, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Можливість оскарження бездіяльності слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у визначений КПК України строк передбачена п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України.

Відмовляючи у задоволенні скарги, слідчий суддя Вищого антикорупційного суду дійшов висновку, що із досліджених скарги та заяви від 01.09.2026 вбачається, що ОСОБА_5 не наведено достатніх відомостей, які б вказували на наявність у діях службових осіб органів прокуратури різних рівнів ознак складу кримінальних правопорушень, у т.ч. що відносяться до підслідності НАБУ. 

Колегія суддів погоджується з такими висновками слідчого судді, виходячи із наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає ухвалу слідчого судді в межах апеляційної скарги.

У ч. 1 ст. 306 КПК України зазначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

Відповідно до ч. 2 ст. 33-1 КПК України слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті.

Положеннями ч. 1 ст. 33-1 КПК України визначено, що Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-2, 366-3 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.

Згідно з приміткою до ст. 45 КК України корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до цього Кодексу вважаються кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 цього Кодексу.

У ч. 5 ст. 216 КПК України визначено умови, за наявності хоча б однієї з яких Вищому антикорупційному суду підсудні вищевказані кримінальні правопорушення: 1) кримінальне правопорушення вчинено особою, зазначеною в п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України; 2) розмір предмета кримінального правопорушення, передбаченого статтями 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 368, 369, 369-2 Кримінального кодексу України, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення, а також предмет кримінального правопорушення або розмір завданої шкоди у кримінальних правопорушеннях, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 364, 410 Кримінального кодексу України, у п`ять тисяч і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення (якщо кримінальне правопорушення вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб`єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків); 3) кримінальне правопорушення, передбачене статтею 369, частиною першою статті 369-2 Кримінального кодексу України, вчинено щодо службової особи, визначеної у частині четвертій статті 18 Кримінального кодексу України або у пункті 1 цієї частини.

Як вбачається з доводів скарги, ОСОБА_5 звернувся до НАБУ із заявою, у якій повідомляв про вчинення працівниками органів досудового розслідування та прокуратури дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених статтями 364, 369-2 КК України.

Слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_5 не навів фактичних обставин, що свідчили б про наявність ознак вчинення таких кримінальних правопорушень, чи які б дали підстави виснувати про їх вчинення, окрім суб`єктивних припущень, що само по собі аж ніяк не свідчить про вчинення кримінальних правопорушень.

Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що ініціювати процедуру кримінального переслідування та застосувати державні механізми здійснення досудового розслідування доцільно лише у випадку, коли наявні підстави вважати, що реально було вчинено кримінальне правопорушення, враховуючи, що ініціювання кримінального переслідування певної службової особи може мати ознаки наміру використання самого факту гіпотетичного внесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінальних правопорушень та подальшого здійснення досудового розслідування, під час якого будуть обмежуватись права та свободи такої особи, винятково із метою тиску на неї. Тому безпідставне відкриття кримінального провадження є недопустимим і може порушувати права конкретних осіб, відносно яких таке провадження ініційоване, та ще й є неефективним з точки зору використання державних ресурсів.

Викладені у заяві ОСОБА_5 відомості мають формальний характер без конкретного викладення фактичних обставин, фактично зводиться до незгоди із прийнятими процесуальними рішеннями під час досудового розслідування кримінальних проваджень службовими особами органів прокуратури різних рівнів та інших осіб. 

Водночас, НАБУ не здійснює нагляд за додержанням законів під час здійснення досудового розслідування.

При розгляді звернення ОСОБА_5 не встановлено достатніх відомостей, які б вказували на наявність у діях службових осіб органів прокуратури різних рівнів ознак складу кримінальних правопорушень, у т.ч. що відносяться до підслідності НАБУ. 

Колегія суддів бере до уваги, що за результатами розгляду звернення ОСОБА_5 , зареєстрованого у НАБУ від 01.09.2026 за № Д-12130, детективами Національного бюро не встановлено підстав для внесення до ЄРДР і здійснення досудового розслідування.

Відтак, зважаючи на викладене, обґрунтованим є висновок слідчого судді, що ні заява ОСОБА_5 , ані скарга на бездіяльність уповноважених осіб НАБУ не містить фактичних обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінальних правопорушень, зокрема, передбачених ст. 364, 369-2 КК України. Фактично заява про вчинення кримінального правопорушення зводиться до оскарження, на його думку, процесуальних порушень, допущених під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018110030000588, та не містить конкретних фактичних даних, які могли б свідчити про вчинення описаних ним кримінальних правопорушень. Ця заява, зокрема, не містить відомостей, які б об`єктивно вказували на наявність обов`язкових елементів складу злочину (зокрема, щодо отримання чи обіцянки неправомірної вигоди, зловживання службовим становищем із завданням істотної шкоди тощо) в діях вищезазначених посадових осіб. 

Інші аргументи апеляційної скарги зводяться до доводів, які були предметом аналізу слідчого судді під час розгляду скарги ОСОБА_5 .

Аналізуючи в сукупності приписи статей 214, 303 КПК України та фактичні обставини провадження, колегія суддів приходить до висновку, що слідчий суддя з`ясував всі обставини та дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_5 на бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення відомостей до ЄРДР за його заявою.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.

Згідно з ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу.

У зв`язку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з`ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, а відтак вважає постановлене рішення законним і обґрунтованим та не вбачає підстав для його скасування.

На підставі наведеного, керуючись статтями 331, 216, 307, 395, 405, 407, 418, 422, 532 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 09 вересня 2026 року залишити без змін, а апеляційну скаргу- без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:                       ОСОБА_1 

Судді:            ОСОБА_2 

ОСОБА_3