ПОСТАНОВА 

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

 

23 вересня 2026 року 

м. Київ

 

справа № 991/970/25

провадження № 61-9448св25

 

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., 

 

учасники справи:

позивач -Держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури,

відповідачі:   ОСОБА_1 ,   ОСОБА_2 ,

 

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Тищенко Андрій Вікторович, на рішення Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Крикливої Т. Г., Ткаченка О. В., Федорова О. В., та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 червня 2025 рокуу складі колегії суддів: Панкулича В. І., Глотова М. С., Панаіда І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина 

Короткий зміст позовних вимог 

У лютому 2025 року Держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційноїпрокуратури (далі - САП) звернулася до суду з позовом до  ОСОБА_1 ,   ОСОБА_2 , у якому просила:

визнати необгрунтованими активи: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 127,5 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 541707563101, (далі - Актив №1) та транспортний засіб Lexus LX450D, 2018 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 (далі - Актив № 2);

стягнути в дохід держави такі активи шляхом звернення стягнення на: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 127,5 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 541707563101, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 29 липня 2020 року, та транспортний засіб Lexus LX450D, 2018 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано за    ОСОБА_2 27 листопада 2022 року.

Позовна заява мотивована тим, що Національним агентством з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) на підставі статті 51-4 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року№ 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII), Порядку здійснення моніторингу способу життя суб`єктів декларування, затвердженого наказом Національного агентства від 26 жовтня 2023 року № 236/23 (далі - Порядок № 236/23), та листа САП від 15 травня 2024 року № 07/2-1318ВИХ-24 проведено моніторинг способу життя інспектора сектору реагування патрульної поліції відділу № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - ГУНП в Харківській області) ОСОБА_1 (далі - суб`єкт декларування).

 

При здійсненні моніторингу способу життя НАЗК встановлено наступні відомості про суб`єкта декларування.

 

21 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, актовий запис № 1082 від 21 листопада 2014 року.

 

ОСОБА_1 тривалий час працює в органах Національної поліції України, а саме: до 27 лютого 2018 року - на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 2 Люботинського відділення поліції Харківського відділу поліції ГУНП в Харківській області; із 27 лютого 2018 року до 31 січня 2021 року- інспектором сектору реагування патрульної поліції № 4 Люботинського відділення поліції Харківського відділу поліції ГУНП в Харківській області; із 01 лютого 2021 року до 24 січня 2023 року - інспектором сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 Харківського районного управління №1 ГУНП в Харківській області; із 25 січня 2023 року до 28 серпня 2023 року - інспектором з реагування патрульної поліції сектору поліцейської діяльності №1 Куп`янського районного відділу поліції ГУНП в Харківській області; із 29 серпня 2023 року по теперішній час - інспектором сектору реагування патрульної поліції відділу № 3 Харківського районного управління поліції № 1 ГУНП в Харківській області.

 

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про Національну поліцію» на працівників поліції (поліцейських та державних службовців) поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».

 

Згідно із підпунктом «з» пункту 1 частини першої статті З Закону № 1700-VII поліцейські є суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону.

 

У відповідності до пункту З частини восьмої статті 290 ЦПК України особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, зазначені у пункті 1 та у підпункті "ґ" пункту 2 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції.

 

Отже, ОСОБА_1 є особою, уповноваженою на виконання функцій держави, та суб`єктом, на яких поширюється дія Закону № 1700-VII. 

 

Під час вжиття заходів щодо виявлення необгрунтованих активів та збору доказів їх необґрунтованості виявлено факти набуття дружиною суб`єкта декларування ОСОБА_2 29 липня 2020 року Активу № 1 та 27 листопада 2022 року Активу № 2, щодо яких сам ОСОБА_1 може прямо чи опосередковано вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

 

На підтвердження зв`язку активів із особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та їх необгрунтованості позивач зазначив наступне.

 

29 липня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яровинською К. В., дружина суб`єкта декларування ОСОБА_2 набула у власність квартиру площею 127,5 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 5 537 000,00 грн.

 

Пунктом 8 вказаного договору купівлі-продажу квартири передбачено, що ОСОБА_2 набуває квартиру за свої особисті кошти, що підтверджується заявою її чоловіка ОСОБА_1 .

 

Те, що ОСОБА_2 набула право власності на спірну квартиру, а її чоловік ОСОБА_1 може прямо чи опосередковано вчиняти щодо вказаного об`єкту нерухомого майна дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження, підтверджується: 

 

наявністю між власником та суб`єктом декларування шлюбних відносин із 21 листопада 2014 року, про що ОСОБА_1 зазначав і в деклараціях, поданих за 2020-2023 роки в розділі 2.2. «Інформація про членів сім`ї суб`єкта декларування»; 

 

наявністю права користування («місце прописки та фактичного безоплатного проживання»), як і зазначено ним в деклараціях, поданих за 2020- 2023 роки у розділі в розділі 3 «Об`єкти нерухомості»; 

 

приховуванням обставин фактичного набуття активу за рахунок отримання позик дружиною суб`єкта декларування, які викликають обґрунтований сумнів (не відображені в деклараціях), й обумовлені відсутністю задекларованих грошових заощаджень і законних доходів ОСОБА_1 та членів його сім`ї за звітні роки, що передували даті набуття об`єкта нерухомості.

 

27 листопада 2022 року дружиною суб`єкта декларування укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу Lexus LX450D, 2018 року випуску, д.н.з НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_2 .

 

10 грудня 2022 року право власності на вказаний автомобіль відповідно до інформації, зазначеної в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів МВС, зареєстровано за дружиною суб`єкта декларування ОСОБА_2 .

 

Те, що ОСОБА_2 набула право власності на Актив № 2, а її чоловік ОСОБА_1 може прямо чи опосередковано вчиняти щодо такого рухомого майна, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження, підтверджується: 

 

наявністю між власником та суб`єктом декларування шлюбних відносин із 21 листопада 2014 року, про що ОСОБА_1 зазначав і в деклараціях, поданих за 2020-2023 роки в розділі 2.2. «Інформація про членів сім`ї суб`єкта декларування»; 

 

інформацією Моторного (транспортного) страхового бюро України про укладені договори внутрішнього страхування транспортного засобу Lexus LX450D, 2018 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 номер кузова НОМЕР_2 , від 30 грудня 2022 року, 28 лютого 2023 року, 26 листопада 2023 року із суб`єктом декларування; 

 

приховуванням обставин фактичного набуття активу за рахунок отримання позик дружиною суб`єкта декларування, які викликають обґрунтований сумнів (не зазначені в деклараціях), і невідображення цього активу в декларації ОСОБА_1 за 2022 рік; 

 

невиконанням обов`язку дружиною суб`єкта декларування щодо обміну посвідчення водія (з 21 листопада 2014 року) відповідної категорії після зміни прізвища у зв`язку із укладенням шлюбу (пункт 25-2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 1993 року № 340), що породжує обґрунтований сумнів у можливості використання нею відповідного транспортного засобу; 

 

інформацією з систем відеоспостереження м. Харкова, де зафіксовано рух транспортного засобу Lexus LX450D, 2018 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням чоловіка, візуально схожого на ОСОБА_1 . 

 

Таким чином, вказані вище обставини у своїй сукупності, на думку позивача, підтверджують набуття ОСОБА_2 активів (у розумінні пункту 2 частини восьмої статті 290 ЦПК України), щодо яких її чоловік ОСОБА_1 може прямо чи опосередковано вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження.

 

При проведенні моніторингу способу життя ОСОБА_1 на відповідний запит НАЗК вказав, що Активи № 1 та № 2 у власність його дружини були набуті за рахунок отриманих позик від фізичних осіб-підприємців ОСОБА_8 (теща суб`єкта декларування), ОСОБА_9 та ОСОБА_9 .

 

Проте, задекларовані доходи вказаних осіб, невідображення у деклараціях ОСОБА_1 цих грошових запозичень та інші обставини викликають обґрунтовані сумніви у можливості використання цих фінансових інструментів для проведення відповідних розрахунків за необгрунтовані активи.

 

Таким чином, ні у ОСОБА_2 , ні у її чоловіка ОСОБА_1 станом на 29 липня 2020 року та 27 листопада 2022 року не було достатніх законних доходів, необхідних для придбання Активу № 1 та Активу № 2 відповідно.

 

Посилаючись на викладене, просив позов задовольнити.

 

 

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2025 року позов задоволено частково.

 

Визнано необґрунтованими та стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в дохід держави, такі активи: автомобіль Lexus LX450D, 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 ; грошові кошти у розмірі 4055657,00 грн.

 

В іншій частині позову відмовлено.

 

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд дійшов висновку про те, що сукупність доказів позивача є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів сторони відповідачів.

 

За результатами судового розгляду у цій справі, шляхом співставлення доказів сторін, суд вважав встановленим зв`язок спірних активів із особою, уповноваженою на виконання функцій держави, - ОСОБА_1 , а саме вчинення ним, щодо таких активів дій, які тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

 

Також встановлено наявність різниці між вартістю таких активів та законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави, - ОСОБА_1 , яка перебуває у межах, визначених частиною другою статті 290 ЦПК України.

 

Судом встановлено, що для придбання 29 липня 2020 року за ціною 5537000,00 грнспірного активу у вигляді квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , частково були використані законні доходи, а саме - 1 481 343, 00 грн, які були отримані від продажу іншого спільного нерухомого майна подружжя - квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

 

Однак, кошти у сумі 4 055 657, 00 грн (5 537 000,00 - 1 481 343, 00), витраченні на придбання зазначеної квартири суд визнав необґрунтованим активом.

 

В межах цього провадження суд вважав неможливим виділення частини квартири, тому, на підставі частини другою статті 292 ЦПК України, дійшов висновку про стягнення в дохід держави вартості її частини, що визнана судом необґрунтованою, а саме - 4 055 657,00 грн.

 

При цьому, вирішуючи питання про те, яку суму законних доходів родини відповідачів було використано на придбання спірної квартири, суд взяв до уваги лише розмір доходу, отриманого від продажу спільного нерухомого майна подружжя, та не брав до уваги їх інші законні доходи, оскільки судом встановлено, що такі не були використані на придбання спірної квартири. Водночас відповідачі не заперечували такої обставини, наголошуючи на тому, що для придбання спірної квартири були використані виключно доходи від продажу нерухомості та грошові кошти, отримані за договорами позик.

 

Разом із тим, встановивши, що ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_2 не володіли грошовими коштами, отриманими із законних джерел, необхідними для придбання автомобіля Lexus LX450D, 2018 року випуску, суд такий актив також визнав необґрунтованим.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції,представник ОСОБА_1 - адвокат Воловик О. О. оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 червня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Воловик О. О. залишено без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2025 року залишено без змін.

 

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками Вищого антикорупційного суду, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

23 липня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат 

Тищенко А. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2025 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 червня 2025 року, сформованою в системі «Електронний суд», у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити новесудове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

 

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

 

 

 

 

Рух справи в суді касаційної інстанції.

 

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

 

02 вересня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

 

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

 

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

 

Судами встановлено, що відповідно до витягу із наказу № 322 о/с від 08 вересня 2016 року старшого сержанта поліції ОСОБА_1 переміщено у зв`язку з реорганізацією, на підставі наказів Національної поліції України від 05 липня 2016 року № 559, ГУНП в Харківській області від 08 липня 2016 року № 676 та відповідно до статей 65, 68 Закону України «Про Національну поліцію» на посаду поліцейського сектору реагування патрульної поліції Люботинського відділення поліції Харківського відділу поліції ГУНП в Харківській області та звільнено з посади поліцейського роти ДПС ГУНП в Харківській області, з 08 вересня 2016 року.

 

Відповідно до витягу із наказу № 579 о/с від 20 грудня 2016 року відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», на підставі наказу Національної поліції України від 24 жовтня 2016 року № 1053 дск «Про організаційно-штатні зміни в ГУНП в Харківській області» та наказу ГУНП в Харківській області від 02 листопада 2016 року № 1143 «Про організаційно-штатні зміни в ГУНП в Харківській області» старшого сержанта поліції ОСОБА_1 переміщено згідно з пунктом 2 (за ініціативою поліцейського; у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації) частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» на посаду поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 2 Люботинського відділення поліції Харківського відділу поліції ГУНП в Харківській області та звільнено з посади поліцейського сектору реагування патрульної поліції Люботинського відділення поліції Харківського відділу поліції ГУНП в Харківській області, та відповідно до наказу МВС України від 23 грудня 2015 року № 1614 «Про організацію видачі спеціальних жетонів поліцейським» закріплено спеціальний жетон із індивідуальним номером НОМЕР_4.

 

Відповідно до витягу із наказу № 45 о/с від 27 лютого 2018 року старшого сержанта поліції ОСОБА_1 /НОМЕР_4/ переміщено на посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції № 4 Люботинського відділення поліції Харківського відділу поліції ГУНП в Харківській області та звільнено з посади поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 2 Люботинського відділення поліції Харківського відділу поліції ГУНП в Харківській області.

 

Відповідно до витягу із наказу № 56 о/с від 01 лютого 2021 року старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 /НОМЕР_4/ переміщено по відділенню поліції №2 Харківського районного управління поліції № 1 ГУНП в Харківській області на підставі наказу Національної поліції України від 23 грудня 2020 року № 1021 «Про організаційно-штатні зміни в ГУНП в Харківській області», згідно з пунктом 2 (на рівнозначну посаду, за ініціативою поліцейського; у зв`язку із скороченням штатів або проведенням реорганізації) частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» на посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції та звільнено з посади інспектора сектору реагування патрульної поліції № 4 Люботинського відділення поліції Харківського відділу поліції ГУНП в Харківській області.

 

Відповідно до витягу з наказу № 51 о/с від 25 січня 2023 року старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 /НОМЕР_4/ переміщено згідно з пунктом 2 (на рівнозначну посаду, для більш ефективної служби, виходячи із інтересів служби) частини першої, частини восьмої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» на посаду інспектора з реагування патрульної поліції сектору поліцейської діяльності № 1 Куп`янського районного відділу поліції ГУНП в Харківській області та звільнено з посади інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 2 Харківського районного управління поліції № 1 ГУНП в Харківській області.

 

Згідно витягу з наказу № 385 о/с від 29 серпня 2023 року старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 /НОМЕР_4/ переміщено згідно з пунктом 2 (на рівнозначну посаду, за ініціативою поліцейського) частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» на посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 ГУНП в Харківській області та звільнено з посади інспектора з реагування патрульної поліції сектору поліцейської діяльності № 1 Куп`янського районного відділу поліції ГУНП в Харківській області.

 

ОСОБА_1 07 листопада 2016 року склав присягу на вірність Українському народові працівника поліції згідно статті 64 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII.

 

Також встановлено, що 21 листопада 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_2 ».

 

Встановлено, що 26 жовтня 2015 року ОСОБА_2 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 64,8 кв.м, за погодженням сторін продаж квартири вчинено за 424 000,00 грн. При цьому, відповідно до пункту 7 цього договору, придбання такої квартири вчинено за письмовою заявою чоловіка покупця - ОСОБА_1 . 

 

Згідно з договором купівлі-продажу від 10 липня 2020 року ОСОБА_2 продала квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 64,8 кв.м, за 1 481 343,00 грн. При цьому, відповідно до пункту 10 договору, цей договір укладений за згодою чоловіка продавця ОСОБА_1 , наданою в установленому законодавством порядку.

 

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 29 липня 2020 року ОСОБА_12 передала у власність ОСОБА_2 квартиру, загальною площею 127,5 кв.м, яка знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 . Продаж вчинено за ціною 5 537 000,00 грн. Згідно з пункту 8 цього договору, ОСОБА_2 стверджує, що придбаває цю квартиру за свої особисті кошти, що підтверджується заявою її чоловіка ОСОБА_1 . 

 

ОСОБА_1 має зареєстроване місце постійного проживання в квартирі АДРЕСА_4 , постійно проживав там разом із дружиною та малолітнім сином.

 

Відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, за 2020-2021 роки ОСОБА_1 зазначає, що вказана квартира є його зареєстрованим і фактичним місцем проживання, та зазначає її у об`єктах нерухомості із відміткою «інше право користування - місце прописки та фактичного безоплатного проживання».

 

Відповідно до пояснень ОСОБА_1 від 13 червня 2024 року, його дружина ОСОБА_2 придбала квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 5 537 000,00 грн за кошти, отримані із законних джерел, а саме: кошти у розмірі 1 481 343,00 грн отримані від продажу квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; кошти у розмірі 5 000 000,00 грн отримані 01 липня 2020 року у позику від ОСОБА_9 - 1 500 000 грн, від ОСОБА_8 - 2 500 000 грн, від ОСОБА_9 - 1 000 000 грн.

 

Згідно з договором безвідсоткової фінансової допомоги від 01 липня 2020 року ОСОБА_9 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 500 000,00 грн, із зобов`язанням повернути їх до 01 липня 2030 року.

 

Відповідно до договору безвідсоткової фінансової допомоги від 01 липня 2020 року ОСОБА_9 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 000 000,00 грн, із зобов`язанням повернути їх до 01 липня 2030 року.

 

Згідно з договором безвідсоткової фінансової допомоги від 01 липня 2020 року ОСОБА_8 передала у власність ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2 500 000,00 грн, із зобов`язанням повернути їх до 01 липня 2030 року.

 

Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу від 27 листопада 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес Автотрейд Київ», яке є комісіонером, та діє у відповідності до пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 1388 від 07 вересня 1998 року та на підставі укладеного з власником транспортного засобу договору комісії №6200/22/1/024868 від 26 листопада 2022 року, передало у власність ОСОБА_2 транспортний засіб марки Lexus, модель LX450D, 2018 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_2 . За домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 3 800 000,00 грн.

 

Судами встановлено, що ОСОБА_1 постійно користувався вказаним автомобілем Lexus LX450D, з моменту придбання транспортного засобу лише він оформлював договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, згідно аналізу банківських рахунків систематично здійснював витрати на придбання пального для його заправки. Дружина відповідача не здійснювала керування автомобілем.

 

Відповідно до пояснень ОСОБА_1 від 13 червня 2024 року, його дружина ОСОБА_2 придбала автомобіль Lexus LX450D, 2018 року випуску, вартістю 3 800 000,00 грн за готівкові кошти, отримані нею із законних джерел, а саме на підставі договорів безвідсоткової фінансової допомоги (позики), отриманої 01 листопада 2022 року від ОСОБА_9 у розмірі 1 000 000,00 грн, ОСОБА_9 у розмірі 1 000 000,00 грн, ОСОБА_8 у розмірі 1 800 000,00 грн.

 

Відповідно до договору безпроцентної фінансової допомоги від 01 листопада 2022 року ОСОБА_9 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 000 000,00 грн, із зобов`язанням повернути їх до 01 листопада 2028 року.

 

Відповідно до договору безвідсоткової фінансової допомоги від 01 листопада 2022 року ОСОБА_9 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 000 000,00 грн, із зобов`язанням повернути їх до 01 листопада 2030 року.

 

Відповідно до договору безпроцентної фінансової допомоги від 01 листопада 2022 року ОСОБА_8 передала у власність ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 800 000,00 грн, із зобов`язанням повернути їх до 01 липня 2030 року.

 

ОСОБА_1 як особою, уповноваженою на виконання функцій держави, не було здійснено декларування отриманих його дружиною позик у щорічних деклараціях за 2020-2023 роки. Починаючи з 2020 року в деклараціях зазначено про відсутність будь-яких фінансових зобов`язань у суб`єкта декларування та членів його сім`ї. 

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Законом України від 12 лютого 2015 року № 198-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України та Національного агентства з питань запобігання корупції», який набрав чинності 04 березня 2015 року, розділ III ЦПК України доповнено главою 9, яка визначала особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх витребування, чим запроваджено інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави в порядку цивільного судочинства.

Законом України від 31 жовтня 2019 року № 263-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», який набрав чинності 28 листопада 2019 року (далі - Закон № 263-IX), запроваджено інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Наявність такого інституту стала можливою згідно із Конвенцією Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) проти корупції від 2005 року, Рекомендаціями Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), відповідно до яких країни повинні створювати механізми, які б дозволяли без винесення обвинувального вироку конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом, або інструментів злочину. 

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про Національну поліцію» на працівників поліції (поліцейських та державних службовців) поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».

 

Згідно із підпунктом «з» пункту 1 частини першої статті З Закону № 1700-VII поліцейські є суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону.

 

У відповідності до пункту 3 частини восьмої статті 290 ЦПК України особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, зазначені у пункті 1 та у підпункті "ґ" пункту 2 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції.

 

Отже, ОСОБА_1 , працюючи на посаді поліцейського, є особою, уповноваженою на виконання функцій держави, та суб`єктом, на яких поширюється дія Закону № 1700-VII. 

Згідно з частиною першою статті 45 Закону № 1700-VII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 01 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному вебсайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 ЦК України).

Пунктом 12 частини першої статті 346 ЦК України до підстав припинення права власності віднесено визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави передбачені главою 12 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 290 ЦПК України (тут і далі, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави подається та представництво держави в суді здійснюється прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави щодо активів працівника Національного антикорупційного бюро України, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури чи активів, набутих іншими особами в передбачених цією статтею випадках, звернення до суду та представництво держави в суді здійснюються прокурорами Генеральної прокуратури України за дорученням Генерального прокурора.

Згідно з частиною другою статті 290 ЦПК України позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави пред`являється щодо:

активів, набутих після дня набрання чинності Законом № 263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену статтею 368-5 Кримінального кодексу України;

активів, набутих після дня набрання чинності Законом № 263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, а кримінальне провадження за статтею 368-5 Кримінального кодексу України, предметом злочину в якому були ці активи, закрите на підставі пунктів 3, 4, 5, 8, 10 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України і відповідне рішення набуло статусу остаточного;

доходів, отриманих від активів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї частини.

Для визначення вартості активів, зазначених у частині другій цієї статті, застосовується вартість їх набуття, а у разі їх набуття безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, мінімальна ринкова вартість таких або аналогічних активів на дату набуття (частина третя статті 290 ЦПК України).

У частині четвертій статті 290 ЦПК України визначено, що позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави може бути пред`явлено до особи, яка, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набула у власність активи, зазначені у частині другій цієї статті, та/або до іншої фізичної чи юридичної особи, яка набула у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. 

У пункті 1 частини восьмої статті 290 ЦПК України визначено, що термін «активи» означає грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов`язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.

Під «набуттям активів» слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (пункт 2 частини восьмої статті 290 ЦПК України).

Відповідно до пункту 5 частини восьмої статті 290 ЦПК України термін «законні доходи» означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

При таких обставинах, з урахуванням джерел, визначених пунктами 7 і 8 частини першої статті 46 Закону № 1700-VII, до законних доходів, зокрема відносяться: отримані доходи суб`єкта декларування або членів його сім`ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, аліменти, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки, а також соціальні виплати та субсидії у разі виплати їх у грошовій формі та інші доходи, наявні у суб`єкта декларування або членів його сім`ї грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках або які зберігаються у банку, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, поворотна фінансова допомога, надана третім особам, та кошти, які не сплачені третіми особами і строк сплати яких настав відповідно до умов правочину або рішення суду, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах.

Суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (стаття 291 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 292 ЦПК України активи, визнані судом відповідно до статті 291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави. Якщо суд відповідно до статті 291 цього Кодексу визнає необґрунтованими частину активів, у дохід держави стягується частина активів відповідача, яка визнана необґрунтованою, а у разі неможливості виділення такої частини - її вартість. У разі неможливості звернення стягнення на активи, визнані необґрунтованими, на відповідача покладається обов`язок сплатити вартість таких активів або стягнення звертається на інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів.

Політико-правовий підхід допускає існування різних конструкцій конфіскації. Як наслідок, у світовій практиці сформувалося два різновиди конфіскації: проти особи (особиста конфіскація, in personam); проти речі (речова конфіскація, in rem).

Традиційно зазначені різновиди конфіскації розмежовуються:

процедурою вилучення майна - конфіскація in personam застосовується в кримінальному судочинстві (або в тому, яке кваліфікується як кримінальне), а in rem - в цивільному судочинстві;

стандартами доказування, які застосовуються - для конфіскації in personam має застосовуватися кримінально-правовий стандарт «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Натомість у конфіскації in rem використовується стандарт «баланс ймовірностей» (balance of probabilities).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що:

обговорюваний порядок, незважаючи на термінологію, яка використовується у національному законодавстві, має мало спільного з виключно адміністративною конфіскацією, а, навпаки, стосується попередньої наявності кримінального обвинувачення державної посадової особи, і тому за своєю суттю є цивільною процедурою in rem, яка спрямована на повернення майна, набутого незаконним шляхом або походження якого неможливо пояснити і яке належить державним посадовим особам та їхньому близькому оточенню;

тягар доведення законності походження майна, яке, як стверджувалось, було отримано незаконним шляхом, міг бути законним чином перекладений на відповідачів цих некримінальних проваджень щодо конфіскації, у тому числі цивільних проваджень in rem. У випадку, коли рішення про конфіскацію було видано в результаті цивільного провадження in rem, яке стосувалося доходів від серйозних злочинів, у таких процедурах суду не потрібні докази «поза сумнівом» щодо незаконності походження майна. Натомість доказ щодо балансу вірогідностей або високої ймовірності незаконного походження майна в поєднанні з неможливістю власником цього майна довести протилежне був достатній для перевірки критерію пропорційності відповідно до статті 1 Протоколу № 1 Конвенції. Національні органи влади відповідно до Конвенції надалі отримали свободу дій у питанні застосування конфіскаційних заходів не лише стосовно осіб, безпосередньо обвинувачених у злочинах, а й членів їхніх сімей та інших близьких родичів, які могли володіти та неформально управляти незаконно набутим майном від імені підозрюваних правопорушників, а також будь-кого, хто не мав необхідного статусу добросовісності (bona fide) (рішення ЄСПЛ від 12 травня 2015 року у справі «Gogitidze and others v. Georgia» («Гогітідзе та інші проти Грузії»), заява № 36862/05, § 91, 105).

Українська модель конфіскації in rem отримала своє вираження в конструкції «необґрунтовані активи», що мають досить нетиповий правовий режим. Такий специфічний правовий режим:

виявляється в досить суттєвих особливостях правового регулювання. Матеріально-правове регулювання конструкції необґрунтованих активів відбувається частково в ЦК України, ЦПК України, Законі України «Про запобігання корупції». У ЦК України міститься тільки фрагментарне регулювання певних аспектів позовної давності, кваліфікації рішення про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як спростування презумпції правомірності набуття права власності та підстави припинення права власності;

характеризується суб`єктами, до яких може бути пред`явлений позов про визнання активів необґрунтованими, - публічні особи та «пов`язані» з ними особи (частина четверта статті 290 ЦПК України). Тобто правовий режим необґрунтованих активів є свого роду додатковим обмеженням для публічних фізичних осіб. Натомість для звичайних суб`єктів така конструкція нехарактерна і невластива;

законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. З урахуванням сутності та призначення конструкції недійсності правочину очевидно, що вона не розрахована на її використання при визнанні необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, оскільки в цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності (частина друга статті 328 ЦК України). 

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22 (провадження № 61-8529св23), від 20 травня 2026 року у справі № 991/1453/25 (провадження № 61-293св26).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Водночас в абзаці другому частини другої статті 81 ЦПК України визначено, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної частиною другою статті 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.

У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (частина четверта статті 89 ЦПК України).

Встановлено, що   ОСОБА_1 є суб`єктом, до якого може бути пред`явлено цивільний позов в порядку статті 290 ЦПК України, тому він є належним відповідачем.

 

Судами також встановлено, що 21листопада 2014 року     ОСОБА_1 та   ОСОБА_2 уклали шлюб, дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_2 ».

 

При таких обставинах    ОСОБА_2 урозумінні частини першої статті 1 Закону № 1700-VII є членом сім`ї особи, уповноваженою на виконання функцій держави, -   ОСОБА_1 .

 

Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 29 липня 2020 року ОСОБА_12 передала у власність ОСОБА_2 квартиру, загальною площею 127,5 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Продаж вчинено за ціною 5 537 000,00 грн. 

 

ОСОБА_1 має зареєстроване місце постійного проживання в квартирі АДРЕСА_4 , проживає там з дружиною та малолітнім сином.

 

Відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, за 2020-2021 роки ОСОБА_1 зазначає, що вказана квартира є його зареєстрованим і фактичним місцем проживання, та зазначає її у об`єктах нерухомості із відміткою інше право користування - місце прописки та фактичного безоплатного проживання.

 

Відповідачі стверджували, що з метою купівлі квартири у   АДРЕСА_5 вартістю 5 537 000,00 грн  ОСОБА_2 запозичила 01липня 2020 року у  ОСОБА_9 грошові кошти у сумі 1 500 000,00 грн, у ОСОБА_9  - 1 000 000,00 грнта у своєї матері ОСОБА_8 - 2 500 000,00 грн. Також були витрачені кошти у розмірі 1 481 343,00 грн, отримані від продажу квартири відповідачів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

 

Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу від 27 листопада 2022 року ОСОБА_2 набула у власність транспортний засіб марки Lexus, модель LX450D, 2018 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_2 . Ціна транспортного засобу складає 3 800 000,00 грн.

 

Судами встановлено, що ОСОБА_1 постійно користувався вказаним автомобілем Lexus LX450D, з моменту придбання транспортного засобу лише він оформлював договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, згідно аналізу банківських рахунків систематично здійснював витрати на придбання пального для його заправки. Дружина відповідача не здійснювала керування автомобілем

 

Відповідачі зазначили, що ОСОБА_2 придбала автомобіль Lexus LX450D, 2018 року випуску, вартістю 3 800 000,00 грн за готівкові кошти, отримані нею на підставі договорів безвідсоткової фінансової допомоги (позики) від 01 листопада 2022 року від ОСОБА_9 - 1 000 000,00 грн, ОСОБА_9 - 1 000 000,00 грн, ОСОБА_8 - 1 800 000,00 грн.

 

ОСОБА_1 як особою, уповноваженою на виконання функцій держави, не було здійснено декларування отриманих його дружиною позик у щорічних деклараціях за 2020-2023 роки. Починаючи з 2020 року в деклараціях зазначено про відсутність будь-яких фінансових зобов`язань у суб`єкта декларування та членів його сім`ї. 

 

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, зокрема письмові докази щодо доходів та відомих витрат позикодавців у взаємному зв`язкуз іншими доказами, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов до висновку, що    ОСОБА_2 не отримувала грошових коштів у позику від  ОСОБА_9 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , а дії, пов`язані із укладанням письмових договорів позики, були направлені виключно на легалізацію джерел походження грошових коштів, які, за версією відповідачів, були використані    ОСОБА_2 на придбання спірних квартири та автомобіля.

При цьому доводи відповідачів про те, що дружина не повідомляла ОСОБА_1 про одержання 5 000 000,00 грн та 3 800 000,00 грн в борг на купівлю квартири та автомобіля відповідно, суди визнали безпідставними, правильно зазначивши, що перебування на держаній службі покладає на суб`єкта декларування додаткові обтяження - особа не може вільно вчиняти дії та не дотримуватися фінансової дисципліни. Тому, коли член родини бере кошти у позику, у державного службовця виникає обов`язок не лише задекларувати ці кошти, а й перевірити фінансову спроможність позикодавців надати такі кошти. В протилежному випадку державний службовець фактично бере на себе тягар легалізації таких коштів, і у випадку неможливості встановити законність джерел походження таких коштів - має нести відповідальність за такі дії.

Разом із тим, суди попередніх інстанцій вважали кошти у розмірі 1481343,00 грн, отримані від продажу спільної квартири відповідачів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , такими, що отримані із законних джерел, та зважаючи на незначний проміжок часу між відчуженням першого об`єкту нерухомості (10 липня 2020 року) та придбанням наступного (29 липня 2020 року), прийшли до переконання, що кошти у розмірі 1481343,00 грн могли бути використані для придбання квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

 

При таких обставинах суди встановили, що для придбання 29липня 2020 року спірного активу у виді квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , частково були використані законні доходи, а саме 1 481 343,00 грн, які були отримані від продажу іншого спільного нерухомого майна подружжя - квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . 

 

Водночас  кошти у сумі 4 055 657, 00 грн, витраченні на придбання зазначеної квартири, суди визнали необґрунтованим активом(5 537 000,00 - 1 481 343,00).

 

Також, на переконання судів попередніх інстанцій, автомобіль Lexus LX450D, 2018 року випуску був придбаний за кошти, які не були отримані із законних джерел, оскільки особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування- ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_2 не підтвердили наявності достатньої грошової суми на момент вчинення правочину.

 

При цьому за результатами судового розгляду у цій справі, шляхом співставлення доказів сторін, суди вважали встановленим зв`язок спірних активів із   ОСОБА_1 як особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а саме вчинення ним, щодо таких активів дії, які тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

 

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

 

При таких обставинах, оскільки в межах цього провадження виділення частини квартири є неможливим, відповідно до положень частини другої статті 292 ЦПК України в дохід держави стягненню підлягає вартість її частини, що визнана судом необґрунтованою, а саме - 4 055 657,00 грн.

 

Водночас, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено, що на придбання спірного автомобіля родиною відповідачів були використані будь-які законні доходи, то стягненню підлягає весь актив, визнаний судом необґрунтованим, а саме - транспортний засібLexus LX450D, 2018 року випуску.

 

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував, що вимога «законності», яка міститься у статті 1 Першого протоколу, зазвичай не може тлумачитись як така, що перешкоджає законодавчому органу контролювати використання власності чи іншим чином втручатися в грошові права через нові ретроспективні положення, що регулюють триваючі фактичні ситуації або правові відносини, заново. Він не знайшов підстав для встановлення іншого у цій справі. Суд визнав, що конфіскація майна заявників повністю відповідала вимозі «законності», яка міститься у статті 1 Першого протоколу (див., зокрема, рішення ЄСПЛ від 12 серпня 2015 року у справі Gogitidze and others v. Georgia, заява № 36862/05, § 99).

Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що у справі, яка переглядається, відшкодування на користь держави вартості необґрунтованого активу відповідає вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не може вважатися таким, що не відповідає вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

 

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про визнання необґрунтованими та стягнення в дохід держави, таких активів: автомобіль Lexus LX450D, 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 ; грошові кошти у розмірі 4055657,00 грн.

 

При цьому, вирішуючи питання про те, яку суму законних доходів родини відповідачів було використано на придбання спірної квартири, суди попередніх інстанцій правильно взяли до уваги лише розмір доходу, отриманого від продажу спільного нерухомого майна подружжя - квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та не брали до уваги їх інші законні доходи, оскільки саме відповідачі стверджували, що для придбання спірної квартири ними були використані виключно доходи від продажу вказаної нерухомості та грошові кошти, отримані від  ОСОБА_9 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 за договорами позик.

 

Про використання інших грошових коштів відповідачі не заявляли.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цими судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

 

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні. 

 

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

 

Оскільки виконання рішення Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2025 року, залишеного без змін постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 червня 2025 року, було зупинено ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2025року, у зв`язку із залишенням цього судового рішення без змін необхідно поновити його дію.

 

Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

 

 

 

ПОСТАНОВИВ:

 

Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Тищенко Андрій Вікторович, залишити без задоволення.

 

Рішення Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2025 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 червня 2025 року залишити без змін.

 

Поновити виконання рішення Вищого антикорупційного суду від 09 квітня 2025 року, залишеного без змін постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 червня 2025 року.

 

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

 

Головуючий  М. Є. Червинська

 

Судді: І. А. Воробйова 

 

А. Ю. Зайцев 

 

Є. В. Коротенко 

 

В. М. Коротун