Справа № 991/11721/26

Провадження 1-кс/991/11743/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року         м.Київ 

Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , скаржника ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність детективів Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань згідно із заявою про вчинення кримінального правопорушення, 

ВСТАНОВИВ:

До Вищого антикорупційного суду (далі - ВАКС) надійшла вказана скарга, у якій ОСОБА_3 просить зобов`язати уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) виконати вимоги ч. 1 ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) та внести за його заявою від 15.09.2026 відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за фактом можливого вчинення окремими службовими особами Солом`янського УП ГУНП у м. Києві та посадовими особами Офісу Генерального прокурора кримінальних правопорушень, передбачених ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем) та ст. 368 (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою) КК України.

Крім того, скаржник просить після внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань забезпечити надання заявнику витягу з ЄРДР у порядку, передбаченому статтею 214 КПК України.

У судовому засіданні ОСОБА_3  вимоги скарги підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити. Крім того, шляхом подання відповідного процесуального клопотання скаржник долучив до матеріалів справи додаткові докази на обґрунтування своєї позиції.

Представник НАБУ у судове засідання не з`явився, у письмових запереченнях заявив клопотання про розгляд скарги за його відсутності. При цьому у задоволенні скарги просив відмовити, посилаючись на відсутність бездіяльності з боку органу досудового розслідування. Свою позицію представник НАБУ мотивував тим, що за результатами розгляду заяви про кримінальне правопорушення заявнику було направлено лист-відповідь № 112-294/30356 від 17.09.2026, у якому зазначено про відсутність у заяві обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності детективів НАБУ, у зв`язку з чим підстави для внесення відомостей до ЄРДР відсутні.

Враховуючи положення ч. 3 ст. 306 КПК України, згідно з якими відсутність слідчого, дізнавача чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги, слідчий суддя визнав за можливе розглянути скаргу без участі детектива.

Дослідивши матеріали скарги, заслухавши скаржника, слідчий суддя приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку передбаченому КПК України.

Статтею 303 КПК України передбачено, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

Обґрунтовуючи скаргу на бездіяльність уповноважених осіб НАБУ, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР у порядку ст. 214 КПК України, заявник зазначає таке.

У поданій заяві (скарзі) від 15.09.2026 про кримінальне правопорушення було детально викладено обставини щодо умисного, систематичного перешкоджання здійсненню досудового розслідування у кримінальних провадженнях:

- № 12025105090000122 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах в умовах воєнного стану, із заподіянням збитків на суму понад 726 000 грн);

- № 12024105020001620за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 129 КК України (погроза вбивством (частина статті зі скарги не відома)). 

Заявник у своїй заяві (скарзі) прямо вказав, що протиправне блокування слідства є наслідком корупційної змови та безпосереднього втручання в діяльність правоохоронних органів із боку фігурантів зазначених проваджень - Дяченко, Довбня, Оплачко, керівництва Солом`янського, Оболонського, Дарницького УП ГУНП у м. Києвіта службових осіб Офісу Генерального прокурора (далі - ОГП). Останні, використовуючи своє службове становище, здійснюють незаконний тиск на слідчих та прокурорів нижчої ланки з метою приховування злочинів.

17.09.2026 на електронну адресу заявника надійшов лист-відповідь від НАБУ № 112-294/30356 від 17.09.2026, з якого вбачається, що заяву (скаргу) про кримінальне правопорушення було зареєстровано за № Б-12997 від 16.09.2026.

Цим листом НАБУ фактично відмовило у внесенні відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР). Відмова вповноваженої особи НАБУ вмотивована відсутністю в заяві достатніх об`єктивних даних, які свідчать про ознаки складу кримінального правопорушення, підслідного НАБУ. Крім того, орган досудового розслідування зазначив, що порушені у заяві питання належать до підслідності Державного бюро розслідувань або мають розглядатись органами прокуратури.

Заявник вважає таку відмову та бездіяльність НАБУ протиправною, оскільки положення ч. 1 ст. 214 КПК України є імперативними та не надають органу досудового розслідування права здійснювати будь-яку попередню оцінку переконливості заяви, аналізувати наявність чи відсутність складу кримінального правопорушення або оцінювати достатність доказів на стадії реєстрації. Будь-які перевірочні або слідчі дії правоохоронний орган правомочний здійснювати виключно в межах відкритого кримінального провадження, а не до його початку. 

Вказана правова позиція є сталою та послідовною у судовій практиці Великої Палати Верховного Суду та слідчих суддів Вищого антикорупційного суду.

На переконання скаржника, подана ним заява (скарга) містила чіткий виклад конкретних фактичних обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення (зокрема: прізвища фігурантів, номери кримінальних проваджень, детальний опис можливих корупційних дій посадових осіб Офісу Генерального прокурора та органів Національної поліції, а також попередню правову кваліфікацію за ст. 364, ст. 368 КК України). Наведені відомості є цілком достатніми для виконання уповноваженими особами НАБУ свого імперативного обов`язку щодо негайного внесення відомостей до ЄРДР.

Крім того, скаржник наголошує на тому, що посилання уповноважених осіб НАБУ на підслідність порушених у заяві питань Державному бюро розслідувань є безпідставним, що також суперечить вимогам процесуального закону, оскільки у скарзі фігурують службові особи Офісу Генерального прокурора. 

Більш того, всі доводи скарги, за доводами скаржника, підтверджені великим масивом доказів.

Оцінюючи доводи скаржника про наявність у даному випадку самостійного суб`єктного критерію підслідності НАБУ через ймовірну участь у правопорушенні прокурорів Офісу Генерального прокурора (п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України), слідчий суддя зазначає таке.

Дійсно, положення п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України визначають прокурорів Офісу Генерального прокурора як спецсуб`єктів, кримінальні правопорушення яких (зокрема, передбачені ст. 364, ст. 368 КК України) підслідні НАБУ незалежно від розміру заподіяної шкоди чи суми неправомірної вигоди.

Разом з тим, для встановлення ознак такого суб`єктного критерію на стадії розгляду заяви про злочин, у ній мають бути відображені конкретні фактичні дані стосовно конкретної службової особи, яка обіймає відповідну посаду в Офісі Генерального прокурора, із викладом її протиправних дій (час, місце, спосіб вчинення, зв`язок із її службовими повноваженнями).

Як вбачається зі змісту заяви від 15.09.2026, заявник використовує узагальнені формулювання щодо участі у «корупційній змові» абстрактного «вищого керівництва прокуратури», «ключових фігур ОГП» та «посадовців ОГП», не зазначаючи при цьому анкетних даних жодної конкретної службової особи Офісу Генерального прокурора, її точної посади та не описуючи, які саме законні обов`язки і як саме ця особа порушила з метою «блокування» інших кримінальних проваджень.

Сама по собі згадка у заяві назви установи («Офіс Генерального прокурора») або загальне посилання на абстрактне керівництво органів прокуратури, за відсутності викладу конкретних дій конкретних посадових осіб цього відомства, не є достатньою підставою для визначення суб`єктної підслідності за НАБУ та не покладає на останнє автоматичного обов`язку щодо внесення відомостей до ЄРДР.

З огляду на це, оскільки у заяві відсутній опис кримінально караних діянь конкретних суб`єктів, визначених у п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України, посилання НАБУ на відсутність підстав для відкриття провадження та вказівка на підслідність Державного бюро розслідувань (щодо загального суб`єктного складу правоохоронців згідно з ч. 4 ст. 216 КПК України) є обґрунтованими. 

У зв`язку з цим, слідчий суддя також відхиляє доводи скаржника про те, що посилання уповноважених осіб НАБУ на підслідність порушених у заяві питань ДБР є безпідставним та суперечить вимогам процесуального закону.

Навпаки, аналіз змісту заяви про кримінальне правопорушення свідчить, що викладені в ній обставини щодо можливого протиправного втручання в діяльність слідчих та прокурорів підпадають під правову кваліфікацію злочинів проти авторитету органів державної влади та правосуддя. Оскільки заявником не наведено об`єктивних даних про вчинення цих діянь суб`єктами, які чітко визначені у ч. 5 ст. 216 КПК України, розслідування таких фактів віднесено до виключної компетенції Державного бюро розслідувань. Відтак, вказівка НАБУ на неналежність заяви до його предметної чи суб`єктної підслідності є повністю законною та обґрунтованою, а доводи скаржника у цій частині підлягають відхиленню.

Разом з тим, аналіз положень ст. 214 КПК України у системному зв`язку з іншими нормами цього Кодексу свідчить, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять відомості про кримінальне правопорушення. Реєстрація заяви не може відбуватися автоматично лише на підставі суб`єктивного переконання заявника про наявність у діях певної особи складу злочину, без наведення об`єктивних даних, що про це свідчать.

Безумовно, положення статті 214 КПК України встановлюють імперативний обов`язок уповноважених осіб правоохоронних органів внести відомості до ЄРДР після отримання заяви про злочин. Проте, цей обов`язок не є абсолютним і виникає не з самого факту надходження будь-якого документа, названого «заявою про кримінальне правопорушення», а лише тоді, коли такий документ містить об`єктивні відомості, що вказують на наявність ознак складу саме того кримінального правопорушення, розслідування якого віднесено до підслідності відповідного органу.

Слідчий суддя на цій стадії не встановлює винуватість особи, не визначає остаточну кваліфікацію та не оцінює достатність доказів для повідомлення про підозру. Разом з тим, для встановлення наявності чи відсутності протиправної бездіяльності НАБУ, слідчий суддя зобов`язаний здійснити первинний аналіз змісту заяви на предмет наявності в ній хоча б мінімального набору фактичних обставин та реальності конкретної події злочину.

Вказаний підхід узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в ухвалі від 12 квітня 2023 року у справі № 990/49/23, згідно з якою для внесення відомостей до ЄРДР заява про кримінальне правопорушення має містити не просто твердження про протиправну діяльність, а конкретні фактичні дані, які свідчать про об`єктивні ознаки складу злочину. Оцінка таких відомостей на предмет їхньої належності до компетенції відповідного органу є обов`язком, що передує автоматичній реєстрації провадження.

Як вбачається зі змісту заяви про кримінальне правопорушення від 15.09.2026, заявник вказує на неефективність та нібито «блокування» розслідування у кримінальних провадженнях № 12025105090000122(за ч. 4 ст. 190 КК України) та № 12024105020001620(за ст. 129 КК України), пов`язуючи це з можливим незаконним тиском фігурантів справ та керівництва органів Офісу Генерального прокурора і Головного управління національної поліції. Твердження скаржника про те, що факт вчинення корупційного злочину підтверджується доданими до заяви матеріалами у великому обсязі, які він кваліфікує як «процесуальні диверсії», слідчий суддя оцінює критично.

Дослідивши додані скаржником до скарги документи, слідчий суддя встановив, що вони є копіями процесуальних актів та іншої кореспонденції, які безпосередньо стосуються ходу досудового розслідування у вищевказаних кримінальних провадженнях. Подані матеріали підтверджують лише наявність триваючого правового спору та незгоди заявника з ходом і результатами розслідування у згаданих справах, проте самі по собі не є документальним підтвердженням фактів корупційних діянь службових осіб, які належать до категорій суб`єктів, підслідних НАБУ.

Слідчий суддя наголошує, що оцінка ефективності розслідування, законності, обґрунтованості чи доцільності прийняття процесуальних рішень або вчинення процесуальних дій слідчими та прокурорами в межах інших кримінальних проваджень має здійснюватися у спеціально передбаченому для цього порядку, зокрема шляхом оскарження таких дій, бездіяльності чи рішень до керівника органу прокуратури або слідчого судді в межах відповідних справ у порядку Глав 24, 26 КПК України.

Самі по собі факти можливого затягування слідства, прийняття процесуальних рішень, з якими не погоджується заявник, або неефективне, на його думку, проведення слідчих дій правоохоронними органами, за відсутності чітких та об`єктивних фактичних даних про наявність у діях окремих службових осіб Офісу Генерального прокурора корупційного умислу та корисливого мотиву (отримання неправомірної вигоди чи зловживання владою задля її отримання), не можуть автоматично свідчити про наявність у їхніх діяннях ознак складів кримінальних правопорушень, передбачених ст. 364 або ст. 368 КК України. Викладені у заяві доводи носять характер узагальнених припущень та оціночних суджень заявника (зокрема щодо наявності «корупційної змови»), які не містять викладу конкретних об`єктивних обставин (час, місце, спосіб вчинення дій) правопорушень, віднесених до підслідності НАБУ відповідно до визначеного законом суб`єктного критерію.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 216 КПК України, розслідування злочинів, пов`язаних із можливим протиправним втручанням в діяльність слідчих та прокурорів, або правопорушень, вчинених службовими особами ГСУ НПУ та окремими службовими особами ОГП, які не підпадають під виключні суб`єктні чи предметні критерії ч. 5 ст. 216 КПК України, віднесено до виключної підслідності Державного бюро розслідувань. У заяві від 15.10.2026 відсутні будь-які об`єктивні дані про те, що згадані заявником посадові особи органів прокуратури чи поліції належать до категорій суб`єктів, визначених у п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України, або що розмір предмета потенційного кримінального правопорушення чи завданої ним шкоди відповідає критеріям підслідності НАБУ.

З огляду на викладене, наданий заявником обсяг документів та викладені ним доводи не спростовують висновків НАБУ про відсутність у заяві конкретних фактичних даних про вчинення злочинів, віднесених до компетенції детективів Національного антикорупційного бюро України. Оскільки уповноважені особи НАБУ розглянули заяву у встановлений законом спосіб, надали на неї обґрунтовану письмову відповідь із роз`ясненням правил підслідності та законних підстав для відмови у реєстрації провадження, факт протиправної бездіяльності з боку НАБУ не знайшов свого підтвердження під час судового розгляду, а відтак доводи скаржника є неспроможними та скарга задоволенню не підлягає.

З цих же підстав не підлягає задоволенню і вимога скаржника про зобов`язання уповноважених осіб НАБУ забезпечити надання заявнику витягу з ЄРДР. Оскільки вказана процесуальна дія є похідною від обов`язку внести відомості до реєстру, а підстав для такого внесення слідчим суддею під час розгляду скарги не встановлено, це свідчить про відсутність правових підстав для задоволення цієї вимоги.

Таким чином, оскільки слідчий суддя позбавлений процесуальної можливості самостійно збирати докази, що можуть об`єктивно свідчити про вчинення кримінального правопорушення, бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення відомостей до ЄРДР не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду. Скаржником не доведено порушення його прав чи вимог закону з боку НАБУ, у зв`язку з чим скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 7, 9, 303-307, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні скарги відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом 5 (п`яти) днів з дня її оголошення. 

Слідчий суддя ОСОБА_1