Справа № 991/2860/25

Провадження №11-кп/991/175/26

ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисників: ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 ,

ОСОБА_9 ,

представника потерпілого ОСОБА_10 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Вищого антикорупційного суду від 28 серпня 2026 року про звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження № 52019000000000053 від 21 січня 2019 року щодо ОСОБА_6 у цій частині,

ВСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом обставини

На розгляді Вищого антикорупційного суду (далі - ВАКС) перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52019000000000053 від 21 січня 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 209 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3, 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 209 КК України.

27 липня 2026 року захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 подала до суду клопотання, в якому просила звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закрити кримінальне провадження № 52019000000000053 від 21 січня 2019 року в цій частині на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Ухвалою ВАКС від 28 серпня 2026 року частково задоволено клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 та звільнено обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності та закрито кримінальне провадження № 52019000000000053 від 21 січня 2019 року щодо нього за ч. 1 ст. 366 КК України, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв`язку із звільненням від кримінальної відповідальності. Відмовлено в задоволенні вимог клопотання захисника про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 191 КК України та закриття кримінального провадження в цій частині.

Колегія суддів в ухвалі від 28 серпня 2026 року зазначила, що згідно з обвинувальним актом, 03 травня, 09, 30 вересня, 12 жовтня, 08, 15, 29 листопада, 06 грудня 2010 року, 03, 17, 18 лютого, 28 березня та 25 липня 2011 року генеральний директор ДП «Зоря-Машпроект» ОСОБА_6 , продовжуючи реалізацію спільного злочинного плану, порушуючи вимоги п. 12.1 додатку «В» до Генеральної угоди щодо обов`язку постачальника не використовувати у відносинах між сторонами посередників, п. 7.2 контрактів від 17 червня 2008 року № 188/92-003-01, від 19 січня 2009 року № 141/92-003-01, № 122/92-003-01, від 12 травня 2009 року № 199/92-003-01, від 27 січня 2010 року № 212/92-003-01/08D1FC001, від 18 березня 2010 року № 208/92-003-01, від 07 квітня 2010 року № 214/92-003-01/06В1 FC009, № 215/92-003-01/07В1FC009, № 215/92-003-01/07В1FC1093, від 08 квітня 2010 року №216/92-003-01/08В1СС021, № 217/92-003-01/08В1СС022, № 218/92-003-01/06 V1FC085, від 24 червня 2010 року № 219/92-003-01/07V1 FC055/05 V1FC094, п. 5.3 контрактів від 04 вересня 2009 року № 206/92-003-01, від 11 вересня 2009 року № 198/92-003-01/05В1FC006/008, № 211/92-003-01/07V1FC002, від 24 грудня 2009 року № 210/92-003-01/07 V1FC068, від 27 січня 2010 року № 213/92-003-01, від 08 червня 2010 року № 221/92-003-01 в частині категоричної заборони залучення будь-яких посередників у відносинах між сторонами, знаючи повноваження УМтТЗ СВ ДП «Зоря-Машпроект», розуміючи відсутність фактичного виконання господарських операцій, їх ділової мети та недоцільність використання компанією «Васвік» робіт, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, керуючись корисливими мотивами незаконного збагачення за рахунок коштів державного підприємства, від імені ДП «Зоря-Машпроект», як принципала, зловживаючи своїм службовим становищем, вчинив службове підроблення у спосіб внесення до актів виконаних робіт завідомо неправдивих відомостей щодо використання принципалом результатів робіт консультанта у процесі підготовки, укладення та виконання відповідних контрактів шляхом особистого підписання, підписаних ОСОБА_1 зі сторони компанії «Васвік», як консультантом, офіційних документів, а саме 25 актів виконаних робіт на загальну суму 5 599 546,52 доларів США, у спосіб підписання цих документів.

Надалі у період з 28 травня 2010 року по 20 грудня 2011 року з використанням системи клієнт-банк з рахунку ДП «Зоря-Машпроект» вищезазначені акти виконаних робіт оплачені у повному обсязі на підставі платіжних доручень в іноземній валюті.

Згідно із наказом від 29 вересня 2011 року № 54-Д ОСОБА_6 звільнено з посади генерального директора ДП «Зоря-Машпроект».

Окрім цього, за обвинувальним актом ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 209 КК України, у період з вересня 2014 року по 5 квітня 2018 року, що призвело до легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, на загальну суму 795 000,00 доларів США (становить 11 426 850,00 грн) та 222 168,00 Євро (4 214 527,00 грн).

При постановленні ухвали від 28 серпня 2026 року колегія суддів ВАКС врахувала, що згідно з ч. 2 ст. 12, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України строки давності у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 1 ст. 366 КК України (станом на 25 липня 2011 року), становили три роки. Враховуючи норми ч. 3 ст. 49 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України, є новим злочином, який перериває перебіг строків давності, тому перебіг строку давності за ч. 1 ст. 366 КК України вираховується колегією суддів з 20 грудня 2011 року. Водночас, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 209 КК України, є злочином, який також перериває перебіг строків давності, тому перебіг строку давності за ч. 5 ст. 191 КК України вираховується судом з 05 квітня 2018 року. Окрім того, відповідно до ч. 5 ст. 12, п. 5 ч. 1 ст. 49 КК України, строк давності у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 5 ст. 191 КК України (станом на 20 грудня 2011 року), становить п`ятнадцять років. За таких обставин, на переконання колегії суддів ВАКС, строки давності за ч. 1 ст. 366 КК України закінчилися 20 грудня 2014 року, а за ч. 5 ст. 191 КК України закінчуються 05 квітня 2033 року згідно зі змістом обвинувального акта.

Таким чином, ураховуючи, що 20 грудня 2014 року закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності обвинуваченого ОСОБА_6 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, та наявність його беззаперечної згоди, колегія суддів в оскаржуваній ухвалі дійшла висновку, що обвинувачений ОСОБА_6 підлягає звільненню від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 49 КК України.

За таких обставин, колегія суддів, встановивши наявність передбачених законом підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності за кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 366 КК України, а також врахувавши відсутність заперечень зі сторони обвинувачення, дійшла висновку про необхідність закриття кримінального провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 в цій частині. У той же час, колегією суддів не встановлено підстав для звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 191 КК України та закриття кримінального провадження в цій частині.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Не погодившись з ухвалою в частині мотивів суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, яка разом із матеріалами провадження надійшла до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду (далі - АП ВАКС) 17 вересня 2026 року. В апеляційній скарзі захисник просив поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу ВАКС від 28 серпня 2026 року та призначити в суді першої інстанції новий розгляд клопотання захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності.

За доводами апеляційної скарги предметом оскарження ухвали від 28 серпня 2026 року є незаконність мотивів та висновків, із яких виходила колегія суддів при закритті кримінального провадження за ч. 1 ст. 366 КК України, а саме: про переривання перебігу строків давності у інкримінованому ОСОБА_6 діянню за ч. 1 ст. 366 КК України вчиненням ним «нового злочину», передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, та, в свою чергу, переривання перебігу строків давності за ч. 5 ст. 191 КК України, внаслідок інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України. Внаслідок таких помилкових висновків суд в оскаржуваній ухвалі надав значення встановленому факту вчинення ОСОБА_6 нових злочинів, що переривають перебіг давності, відповідно до ч. 3 ст. 49 КК України, та неправомірно ототожнив обвинувачення за ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 КК України з фактом учинення нового злочину для цілей ч. 3 ст. 49 КК України. На переконання сторони захисту, не оспорюючи правильності закриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 366 КК України, захисник має право порушувати питання про зміну мотивувальної частини ухвали в частині висновків, які не відповідають закону та фактичним межам висунутого обвинувачення.

Захисник в апеляційній скарзі зазначає, що з обвинувального акту вбачається, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 366 КК України, нібито вчинене ОСОБА_14 25 липня 2011 року, відносилося до злочину невеликої тяжкості, що повністю узгоджувалося з положеннями діючої на той час ст. 12 КК України. З урахуванням положень ч. 1 ст. 5 КК України та розміру визначеного покарання за ч. 1 ст. 366 КК України, станом на 25 липня 2011 року, дії ОСОБА_6 необхідно кваліфікувати як кримінальний проступок за положеннями діючої ст. 12 КК України. Водночас, строк, після спливу якого особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності, залишився незмінним - 3 (три) роки (п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України в редакції станом на 2011 рік та п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України в редакції станом на 2026 рік).

На думку захисника, інкриміноване ОСОБА_6 кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 366 КК України відноситься до продовжуваного злочину (підписання актів виконаних робіт від 03 травня 2010 року по 25 липня 2011 року), датою його вчинення є 25 липня 2011 року (дата підписання останнього акту виконаних робіт), то строк притягнення до кримінальної відповідальності, враховуючи положення ст. 49 КК України, сплинув 25 липня 2014 року. Проте, колегія суддів у оскаржуваній ухвалі від 28 серпня 2026 року при розрахунку строку давності за ч. 1 ст. 366 КК України дійшла до висновку, що інкримінований цим же обвинувальним актом ОСОБА_6 злочин за ч. 5 ст. 191 КК України, вчинений 20 грудня 2011 року (остання дата здійснення оплати на підставі актів виконаних робіт), є новим злочином у розумінні ч. 3 ст. 49 КК України та який перериває строк давності за ч. 1 ст. 366 КК України.

Тому, за розрахунком в оскаржуваній ухвалі, перебіг строку давності у три роки за ч. 1 ст. 366 КК України слід відраховувати не з 11 липня 2011 року (дата вчинення злочину за ч. 1 ст. 366 КК), а з 20 грудня 2011 року - з дати ймовірного вчинення ОСОБА_6 злочину за ч. 5 ст. 191 КК України. Тобто, на думку захисника, колегія суддів у оскаржуваній ухвалі дійшла висновку, що лише сам факт перебування обвинувального акту на розгляді щодо ОСОБА_6 в суді за кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 5 ст. 209 КК України, свідчить про переривання перебігу строків давності за ч. 1 ст. 366 КК України. Аналогічно, на переконання захисника, в оскаржуваній ухвалі допущено критичну помилку при розрахунку строку давності за ч. 5 ст. 191 КК України.

Захисник в апеляційній скарзі зазначає, що за змістом обвинувального акту, генеральний директор «Зоря-Машпроект» ОСОБА_6 заволодів майном «Зоря-Машпроект» на користь компанії «Васвік» в особливо великих розмірах, шляхом зловживання ним, як службовою особою, своїм службовим становищем у спосіб підписання та забезпечення оплати, згідно з укладеними угодами між «Зоря-Машпроект» та компанією «Васвік» актів виконаних робіт, останні із яких датовані 25 липня 2011 року. Тобто, виходячи із формулювання обвинувачення, датою вчинення злочину за ч. 5 ст. 191 КК України є 25 липня 2011 року. В оскаржуваній ухвалі колегія суддів вважає датою вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України - 20 грудня 2011 року, як дата оплати на підставі актів виконаних робіт. Редакція ч. 5 ст. 191 КК України станом на момент вчинення злочину (2011 рік) не зазнала змін та відповідно до ст. 12 цього Кодексу відноситься до особливо тяжкого кримінального правопорушення. Отже, на думку захисника, з огляду на положення ст. 49 КК України, п`ятнадцятирічний строк з моменту нібито вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, сплинув 25 липня 2026 року або сплине 20 грудня 2026 року.

Проте, в оскаржуваній ухвалі колегія суддів вважає, що лише сам факт перебування обвинувального акту на розгляді щодо ОСОБА_6 в суді за кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 3 ст. 209 КК України, свідчить про переривання перебігу строків давності за ч. 5 ст. 191 КК України. Такий підхід, на переконання захисника, є грубим порушенням закону про кримінальну відповідальність, передбаченого ч. 3 ст. 49 КК України, та суперечить усталеній судовій практиці щодо встановлення вини особи виключно обвинувальним вироком суду, а не лише самим фактом перебування обвинувального акту щодо особи на розгляді.

Тому, захисник доводить, що висновок в оскаржуваній ухвалі про те, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України, є злочином, який перериває перебіг строків давності за ч. 1 ст. 366 КК України, є помилковим. Аналогічно, є помилковими висновки колегії суддів у оскаржуваній ухвалі про те, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 209 КК України, є злочином, який перериває перебіг строків давності за ч. 5 ст. 191 КК України, оскільки на момент вирішення в оскаржуваній ухвалі питання про застосування до ОСОБА_6 положень ч. 1 ст. 49 КК України в частині обвинувачення за ч. 5 ст. 191 КК України, за якими закінчились строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 за ст. 209 КК України перебуває на стадії судового розгляду та жодного вироку щодо ОСОБА_6 , в тому числі за ч. 3 ст. 209 КК України, ухвалено не було.

Наведені висновки, на думку захисника, свідчать про неправильне застосування колегією суддів в оскаржуваній ухвалі ч. 3 ст. 49 КК України та відповідно до п. 2, 3 ч. 1 ст. 413 КПК України, п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України є підставою для скасування ухвали Вищого антикорупційного суду від 28 серпня 2026 року в частині звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 366 КК України.

На переконання захисника, наведені порушення перешкодили колегії суддів в оскаржуваній ухвалі постановити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, а тому є підставою для скасування ухвали від 28 серпня 2026 року в частині відмови у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, оскільки, вона грубо порушує конвенційне право ОСОБА_6 на справедливий суд, визначене ст. 6 Конвенції, не відповідає вимогам щодо вмотивованості та обґрунтованості, постановлена внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та з істотним порушенням кримінального процесуального закону.

Підсумовуючи викладені в апеляційній скарзі доводи, захисник просить скасувати ухвалу Вищого антикорупційного суду від 28 серпня 2026 року та призначити у суді першої інстанції новий розгляд клопотання захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності.

Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, захисник вказав, що резолютивну частину оскаржуваної ухвали було проголошено у судовому засіданні 28 серпня 2026 року, а повний текст оскаржуваної ухвали оголошено у судовому засіданні 11 вересня 2026 року, проте учасники, які беруть участь в судовому засіданні, не прибули. Згідно з розпискою, яка міститься в матеріалах справи, 14 вересня 2026 року захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_15 отримала копію повного тексту ухвали, а іншим учасникам судового провадження повний текст копії оскаржуваної ухвали надіслано 15 вересня 2026 року. Згідно з матеріалами провадження 16 вересня 2026 року захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 електронною поштою надіслав апеляційну скаргу до ВАКС, яка надійшла до АП ВАКС 18 вересня 2026 року. Оскільки сторона захисту не була ознайомлена з мотивами, якими керувався суд при постановленні оскаржуваної ухвали, вважає, що строк апеляційного оскарження було пропущено з поважної причини, а тому просить поновити такий строк.

06 жовтня 2026 року до АП ВАКС від представника потерпілого Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» - «Машпроект» ОСОБА_10 надійшли заперечення на апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , згідно з якими просить залишити її без задоволення, а ухвалу від 28 серпня 2026 року - без змін.

На думку представника потерпілого апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню з огляду на те, що сформульовані в ній доводи та прохальна частина фактично виходять за межі предмета апеляційного оскарження та спрямовані на досягнення результату, який не відповідає тій частині ухвали суду першої інстанції, яку апелянт прямо визначає як таку, що ним не оскаржується. Сторона захисту прямо зазначає, що не оскаржує правильність резолютивної частини ухвали Вищого антикорупційного суду від 28 серпня 2026 року в частині звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України та закриття кримінального провадження в цій частині. Отже, фактично апелянт погоджується з тією частиною судового рішення, якою його клопотання було задоволено. Водночас, незважаючи на це, у прохальній частині апеляційної скарги ставиться питання про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення матеріалів на новий розгляд. Оскарження мотивів ухвали не може використовуватися як процесуальний спосіб оскарження відмови у задоволенні іншої частини клопотання. Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі фактично вирішив два самостійні процесуальні питання: задовольнив клопотання щодо ч. 1 ст. 366 КК України та відмовив у задоволенні вимоги щодо ч. 5 ст. 191 КК України. Представник потерпілого вважає, що апелянт не може одночасно стверджувати, що він не оскаржує результат розгляду клопотання в частині ч. 1 ст. 366 КК України та просить скасувати ухвалу повністю і направити її на новий розгляд. За наведеного, вважає відсутніми підстави для задоволення апеляційної скарги.

Позиції учасників у судовому засіданні

Захисник ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу Вищого антикорупційного суду від 28 серпня 2026 року та призначити новий розгляд клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_16 про звільнення від кримінальної відповідальності у суді першої інстанції.

Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав думку захисника.

Захисник ОСОБА_8 підтримала апеляційну скаргу. Звернула увагу на порушення судом порядку розгляду клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, встановлений практикою Верховного Суду, яка визначає, що суд виходить з дати вчинення кримінального правопорушення, зазначеної в обвинувальному акті, не визначаючи самостійно дату його скоєння, як і сам факт вчинення правопорушення, оскільки це вимагає повного дослідження доказів для встановлення всіх обставин, які підлягають доказуванню. Вважає, що колегія суддів фактично вдалась до ініціювання подання та дослідження доказів, сформувала позицію прокурора щодо порядку обчислення строків давності, чим фактично порушила принцип диспозитивності судового процесу. У зв`язку з викладеним, просила задовольнити апеляційну скаргу.

Захисник ОСОБА_9 також підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити. Вказав, що для сторони захисту в цьому випадку головне, щоб в ухвалі апеляційного суду було висвітлено мотиви, чи може підозра, обвинувачення переривати строки давності. Крім цього, звернув увагу на те, що обвинувачений ОСОБА_6 подавав до суду першої інстанції письмову згоду щодо закриття кримінального провадження в частині кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366 та ч. 5 ст. 191 КК України, тобто двох кримінальних правопорушень. А відтак вважає, що закриття кримінального провадження лише за ч 1 ст. 366 КК України не відповідає волевиявленню обвинуваченого. Щодо клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, захисник пояснив, що сторона захисту з проголошеної резолютивної частини не розуміла, з яких мотивів колегією суддів в оскаржуваній ухвалі відмовлено у звільненні обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження за ч. 5 ст. 191 КК України. Сторона захисту не допускала можливості, що практика Верховного Суду не буде врахована в оскаржуваній ухвалі.

Прокурор ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечив вимоги апеляційної скарги повністю. Вважає, що строк на апеляційне оскарження стороною захисту було пропущено та відсутні підстави для його поновлення, оскільки резолютивну частину оскаржуваної ухвали було проголошено в судовому засіданні 28 серпня 2026 року в присутності захисників обвинуваченого ОСОБА_6 . Щодо суті доводів по строках давності, прокурор погодився з позицією колегії суддів, яка викладена в ухвалі від 28 серпня 2026 року. Зазначив, що згідно з обвинувальним актом остання активна дія була вчинена ОСОБА_6 25 липня 2011 року, шляхом підписання актів виконаних робіт. Злочин за ч. 5 ст. 191 КК України, оскільки це злочин із матеріальним складом, завершений внаслідок вчинення відповідних платежів по вказаних актах виконаних робіт, тобто 20 грудня 2011 року. Отже строки давності за ч. 5 ст. 191 КК України мали б закінчитися 20 грудня 2026 року, проте до завершення стоків давності ОСОБА_6 вчинив новий злочин, а саме 05 квітня 2018 року - за ч. 3 ст. 209 КК України. Таким чином, з цього часу строки давності за ч. 5 ст. 191 КК України на підставі ч. 3 ст. 49 КК України перервалися, та з урахуванням обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України, закінчуються 05 квітня 2033 року. Прокурор вважає, що питання про звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 191 КК України неможливо розглядати окремо без урахування обвинувачення за ч. 3 ст. 209 КК України. Якщо ОСОБА_6 буде визнано винним за ч. 3 ст. 209 КК України, таким чином суд констатує, що він вчинив новий злочин, строки перервалися; так само, якщо суд визнає його винним за ч. 5 ст. 191 КК України, то може бути засуджений за обома злочинами. Якщо буде виправдано за ч. 3 ст. 209 КК України, однак, суд дійде висновку, що мало місце вчинене діяння, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України, за наявності відповідної згоди ОСОБА_6 , суд зможе прийняти рішення про звільнення його від кримінальної відповідальності. З огляду на викладене, прокурор просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 .

Представник потерпілого ОСОБА_10 підтримав позицію прокурора. Вважає, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, оскільки ухвала від 28 серпня 2026 року є законною та обґрунтованою. Додаткові пояснення, які викладені стороною захисту, фактично є додатковими підставами та мотивами апеляційної скарги, які раніше не були висвітлені в апеляційній скарзі. Враховуючи це, просив суд не брати до уваги такі доповнення при перегляді оскаржуваної ухвали суду.

Мотиви суду

Щодо строку на апеляційне оскарження

Згідно з ч. 2 ст. 24 КПК України кожній особі гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується її прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Дотримання такого порядку включає в себе оскарження відповідних судових рішень у межах установлених законом процесуальних строків.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 КПК України процесуальні строки - це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов`язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк має бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.

При цьому, процедура визначення строків для подання апеляційної скарги має на меті забезпечити належне відправлення правосуддя і дотримання принципу правової визначеності, забезпечення законних інтересів учасників кримінального провадження, та щоб до кожного з них було застосовано належну правову процедуру.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на інші ухвали суду першої інстанції - протягом семи днів з дня її оголошення. В свою чергу, ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються негайно після їх постановлення.

З матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження в цій частині розглянуто колегією суддів ВАКС 28 серпня 2026 року в судовому засіданні за участі прокурора, обвинувачених, зокрема, ОСОБА_6 та його захисників, представника потерпілого. Отже, у цьому випадку перебіг строку на апеляційне оскарження ухвали обчислюється протягом семи днів з дня її проголошення.

Згідно з ч. 2 ст. 376 КПК України якщо складання судового рішення у формі ухвали вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують всі судді.

Так, резолютивну частину оскаржуваної ухвали було проголошено у судовому засіданні 28 серпня 2026 року, а повний текст оскаржуваної ухвали оголошено у судовому засіданні 11 вересня 2026 року, проте, учасники, які беруть участь в судовому засіданні, не прибули.

Згідно з розпискою, яка міститься в матеріалах справи, 14 вересня 2026 року захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_15 отримала копію повного тексту ухвали, а іншим учасникам судового провадження повний текст копії оскаржуваної ухвали надіслано 15 вересня 2026 року.

Згідно з матеріалами провадження 16 вересня 2026 року захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 електронною поштою надіслав апеляційну скаргу до ВАКС, яка надійшла до АП ВАКС 18 вересня 2026 року.

Вирішення питання про поважність причин пропуску строку покладається на розсуд суду. Виходячи з системного тлумачення положень КПК України, під поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти фактичні обставини, які: 1) об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі особи, яка пропустила строк; 2) виникли або існували протягом строку, передбаченого КПК України для вчинення процесуальної дії; 3) безпосередньо унеможливили або істотно ускладнили можливість вчинення процесуальних дій у визначений КПК України строк; 4) підтверджуються належними доказами.

Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати ККС Верховного Суду від 27 травня 2019 року (справа № 461/1434/18) у випадку необізнаності заінтересованих осіб з мотивами прийнятого рішення, вказане за їх клопотанням може бути визнано поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та підставою для його поновлення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 117 КПК України.

Суд враховує, що повний текст оскаржуваної ухвали захисником обвинуваченого ОСОБА_6 отримано 14 вересня 2026 року, обвинуваченому ОСОБА_6 та іншим його захисникам повний текст ухвали надіслано 15 вересня 2026 року. 16 вересня 2026 року в межах семи днів після отримання повного тексту оскаржуваної ухвали до АП ВАКС через ВАКС подано апеляційну скаргу. Таким чином ознаки зволікання при апеляційному оскарженні відсутні.

Викладені обставин у їх сукупності свідчать на користь висновку, що причини пропуску строку на апеляційне оскарження, наведені захисником, слід визнати поважними, що є підставою для поновлення цього строку.

Заслухавши доповідь суді-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить таких висновків.

За приписами ч. 1-4 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З матеріалів судового провадження встановлено, що ОСОБА_6 згідно з обвинувальним актом, який перебуває на розгляді Вищого антикорупційного суду, обвинувачується вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28 ч. 3 ст. 209 КК України.

27 липня 2026 року захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 подала до суду клопотання, в якому просила звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366, ч. 5 ст. 191 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закрити кримінальне провадження № 52019000000000053 від 21 січня 2019 року в цій частині на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

До клопотання додано письмову згоду ОСОБА_6 на звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження у вказаній частині.

За результатами розгляду клопотання ухвалою ВАКС від 28 серпня 2026 року частково задоволено клопотання захисника ОСОБА_8 та звільнено обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності та закрито кримінальне провадження № 52019000000000053 від 21 січня 2019 року щодо нього за ч. 1 ст. 366 КК України, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв`язку із звільненням від кримінальної відповідальності. Відмовлено в задоволенні вимог клопотання захисника про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 191 КК України та закриття кримінального провадження в цій частині.

В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , не оспорюючи правильність резолютивної частини ухвали щодо звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України та закриття кримінального провадження в цій частині, водночас просить ухвалу від 28 серпня 2026 року скасувати та призначити у суді першої інстанції новий розгляд клопотання захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності. При цьому, доводи апеляційної скарги зумовлені незгодою сторони захисту з висновком колегії суддів ВАКС щодо переривання строків давності за ч. 1 ст. 366 та ч. 5 ст. 191 КК України вчиненням нового злочину.

З огляду на наведені захистом аргументи, колегія суддів зазначає, що судові рішення, зокрема, ухвали суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, наведені у ст. 392 КПК України. Так, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені такі ухвали суду: ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; інші ухвали у випадках, передбачених КПК України (п. 2, 3 ч. 1 ст. 392 КПК України).

Згідно з ч. 11 ст. 284 КПК України ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Доводи апеляційної скарги, серед іншого, стосуються незгоди з мотивами ухвали від 28 серпня 2026 року, з яких суд першої інстанції дійшов висновку, що внаслідок переривання строку давності за ч. 5 ст. 191 КК України вчиненням злочину, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України, на час вирішення клопотання не було встановлено підстав для звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 191 КК України та закриття провадження в цій частині. Таким чином, колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі сторона захисту вказує на немотивованість ухвали в тій частині, в якій відмовлено в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження. Однак, кримінальний процесуальний закон не передбачає можливості оскарження до апеляційного суду ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження.

Тому наведені вище аргументи захисту суд відхиляє, оскільки вони фактично стосуються судового рішення в тій частині, яка не підлягає апеляційному оскарженню, та які безпосередньо не стосуються оскаржуваної ухвали про закриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 366 КК України.

Щодо застосування статті 49 КК України

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Згідно із ч. 1 ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом. Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання (ч. 1, 4 ст. 286 КПК України).

Суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність (ч. 3 ст. 288 КПК України).

За ч. 1, 2, 3 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років;

3) п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини;

4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п`ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п`ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Строк давності - це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.

Указаною статтею встановлено: строки давності з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення відповідно до класифікації, визначеної приписами ст. 12 КК, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення; правила обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення і переривання.

Відповідно до положень ст. 49 КК України, першою обставиною, що виключає благополучне закінчення строків давності, є ухилення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, від слідства або суду. В цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання.

Другою обставиною, що виключає благополучне закінчення строків давності за раніше вчинене кримінальне правопорушення (як диференційованих - два, три, п`ять, десять, п`ятнадцять, так і недиференційованого п`ятнадцятирічного строку щодо осіб, які ухилялися від досудового розслідування або суду), є згідно з ч. 3 ст. 49 КК вчинення особою до закінчення зазначених строків хоча б одного нового злочину певної тяжкості, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 2 років. Вчинення такого злочину до закінчення зазначених строків призводить до переривання перебігу давності. Це означає, що час, який минув з дня раніше вчиненого кримінального правопорушення до дня скоєння нового злочину, втрачає своє юридичне значення. Він визнається юридично незначущим, забувається і при новому обчисленні строків давності не береться до уваги. У разі переривання перебігу давності обчислення строків давності як за раніше вчинене кримінальне правопорушення, так і за вчинений новий злочин починається з дня вчинення саме нового злочину, причому окремо за кожне кримінальне правопорушення.

Вказане узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 лютого 2023 року (справа № 735/1121/20, провадження № 13-26кс22), Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 2 квітня 2024 року (справа № 235/7133/20), від 09 квітня 2025 року (справа № 761/41888/17).

Слід зазначити, що особа звільняється судом від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності незалежно від наявності чи відсутності факту примирення з потерпілим, відшкодування шкоди, щирого каяття тощо, тобто від особи взагалі не вимагається визнання своєї винуватості шляхом здійснення будь-яких активних дій.

Водночас, під час вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України суд не має повноважень встановлювати факт того, що певне правопорушення (діяння) мало місце, що воно має склад певного кримінального правопорушення, що його вчинила певна особа.

У розумінні приписів ст. 62 Конституції України метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалося кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у зв`язку із цим форм осуду, унаслідок чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Згідно з правовою позицією, відображеною в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2022 року (справа

№ 203/241/17, провадження № 51-4251кмо21), звільнення від кримінальної відповідальності за імперативними приписами ст. 49 КК є безумовним, оскільки підставою для цього є закінчення передбачених законом про кримінальну відповідальність строків, наданих державі для доведення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення її до кримінальної відповідальності у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку.

Згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності і закриття кримінального провадження щодо неї на цій підставі за своїм юридичним змістом і процесуальним значенням жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки це суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності винуватості (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК).

Тому у такій ухвалі поза строками давності притягнення до кримінальної відповідальності суд не може викладати, як встановлені судом, будь-які обставини, де йдеться про підтвердження доказами припущення сторони обвинувачення в обвинувальному акті про ту версію подій, яку вона вважає такою, що відбувалася в об`єктивній дійсності.

Специфіка інституту звільнення особи від кримінальної відповідальності саме й полягає в тому, що за наявності певних визначених у законі умов особа звільняється від такої відповідальності, а кримінальне провадження закривається, раніше від тієї стадії, коли вказані факти можуть та/чи мають бути належним чином встановлені, доведені, підтверджені відповідно до приписів ст. 62 Конституції України.

Така позиція узгоджується з висновками, зокрема, викладеними у постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2024 року (справа № 754/15954/20, провадження № 51-2137км22) та від 12 лютого 2025 року (справа № 758/6166/22, провадження № 51-4710км24).

У цьому контексті суд звертає увагу, що згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності, суд закриває кримінальне провадження.

Водночас, за приписами ч. 7 ст. 282 КПК України у разі якщо суд встановить наявність підстав для закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, суд на будь-якій стадії судового провадження зобов`язаний з`ясувати та врахувати думку обвинуваченого щодо закриття кримінального провадження.

Матеріалами судового провадження підтверджено, що суд першої інстанції врахував подану письмову згоду обвинуваченого ОСОБА_6 щодо закриття кримінального провадження в частині кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366 та ч. 5 ст. 191 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими пояснення сторони захисту в судовому засіданні про те, що обвинувачений ОСОБА_6 надавав суду першої інстанції згоду на закриття кримінального провадження за двома вищевказаними кримінальними правопорушеннями, а тому постановлення відповідного рішення лише за ч. 1 ст. 366 КК України не відповідає волевиявленню обвинуваченого. Суд зазначає, що кримінальний процесуальний закон не вимагає подання особою двох (чи більше) окремих письмових згод у разі ініціювання питання про закриття кримінального провадження за двома (чи більше) статтями КК України. Відтак, на переконання колегії суддів, наявна в матеріалах кримінального провадження письмова згода обвинуваченого ОСОБА_6 відображає його дійсну згоду на закриття кримінального провадження як за ч. 1 ст. 366 КК України, так і за ч. 5 ст. 191 КК України.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, суд першої інстанції звільнив обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закрив щодо нього кримінальне провадження в цій частині на підставі п.1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

В ухвалі від 28 серпня 2026 року суд врахував, що строк давності за ч. 1 ст. 366 КК України, з урахуванням переривання перебігу строку давності внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, закінчився 20 грудня 2014 року. При цьому, згідно з обвинувальним актом, датою, з якою сторона обвинувачення пов`язує вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, є 15 липня 2011 року - дата підписання останнього акту виконаних робіт, а кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, - 20 грудня 2011 року (дата оплати відповідних актів виконаних робіт).

Суд погоджується з доводами сторони захисту, що підставою для переривання перебігу давності є вчинення до закінчення встановленого строку нового злочину (за винятком нетяжкого, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років).

Указану норму, розміщену в ч. 3 ст. 49 КК України, суд застосовує у світлі презумпції невинуватості, закріпленої в ст. 62 Основного Закону України та ст. 17 КПК України. Відповідно до позиції Конституційного Суду України сутність цієї засади поширюється на всі сфери життя особи й діє доти, доки її не спростовано в законному порядку обвинувальним вироком (рішення від 8 червня 2022 року № 3-р(ІІ)/2022).

Колегія суддів враховує, що Верховний Суд послідовно зазначає у своїх рішеннях, що лише ухвалення обвинувального вироку встановлює факт учинення особою нового злочину як підставу для переривання давності притягнення її до кримінальної відповідальності (наприклад, див. постанови від 3 червня 2021 року, 5 лютого, 23 та 30 червня 2022 року, 24 жовтня та 29 листопада 2023 року, 27 березня 2024 року, 9 квітня 2025 року, 18 вересня 2025 року в справах № 344/7812/16-к, 504/2099/18, 204/2626/21, 499/890/18, 489/7500/18, 127/18013/20, 504/2099/18, 761/41888/17, № 761/24361/17 відповідно).

Дійсно, в оскаржуваній ухвалі вищевказані правові позиції Верховного Суду щодо застосування ст. 49 КК України проаналізовані не були. Однак, така обставина жодним чином не призвела до постановлення незаконної ухвали, позаяк суд першої інстанції достеменно встановив, що на час вирішення клопотання та прийняття оскаржуваної ухвали минув встановлений ст. 49 КК України строк давності в частині кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. Відтак, суд першої інстанції правильно звільнив обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності в цій частині та закрив кримінальне провадження щодо нього у зв`язку зі звільненням від кримінальної відповідальності. Отже кримінальний закон суд першої інстанції застосував вірно.

Колегія суддів зазначає, що неврахування судом першої інстанції проаналізованих вище правових позицій Верховного Суду щодо застосування статті 49 КК України не перешкодило і, з урахуванням обставин цього кримінального провадження, не могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Відтак, суд відхиляє доводи сторони захисту щодо допущених судом істотних порушень кримінального процесуального закону, які мають наслідком скасування судового рішення.

Оскільки в апеляційній скарзі сторона захисту просить ухвалу від 28 серпня 2026 року скасувати та призначити в суді першої інстанції новий розгляд клопотання про звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності, суд зазначає, що ч. 1 ст. 415 КПК України визначає підстави для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, а саме: 1) встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другої статті 412 цього Кодексу; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; 3) судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд.

Жодної з вищевказаних підстав під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали не встановлено. Відтак, доводи апеляційної скарги та встановлені судом обставини не дають підстав для призначення нового розгляду клопотання.

Крім цього, суд вважає необхідним вказати, що станом на даний час розгляд кримінального провадження судом першої інстанції не завершений. В межах цього провадження сторона захисту фактично оскаржує по суті ухвалу, якою суд першої інстанції задовольнив її ж клопотання про закриття кримінального провадження в частині, а не в тому обсязі, як клопотав захисник. Однак, оскарження мотивувальної частини ухвали, як процесуальний механізм для повторного розгляду питання, у задоволенні якого судом було відмовлено, з вимогою про скасування ухвали та новий розгляд клопотання, - фактично спрямовані не на виправлення мотивів, а на отримання іншого результату розгляду клопотання, що не відповідає засадам кримінального процесу.

Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Підсумовуючи наведене у сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування правильного по суті судового рішення з одних лише формальних міркувань, що є підставою для відмови в задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст. 284-286, 288, 405, 407, 408, 418, 424 КПК України, колегія судів

ПОСТАНОВИЛА:

Поновити захиснику обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокату ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали Вищого антикорупційного суду від 28 серпня 2026 року про звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, на підставі ст. 49 КК України.

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Вищого антикорупційного суду від 28 серпня 2026 року про звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження № 52019000000000053 від 21 січня 2019 року щодо ОСОБА_6 у цій частині - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуюча суддя: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_3